Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІІ

140

³ формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого на-

роду, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

³ забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків,

жінки-матері, культури та історії свого народу;

³ формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

³ прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій

українців та представників інших національностей, які мешкають на тери-

торії України; — виховання духовної культури особистості, створення умов

для вибору нею своєї світоглядної позиції;

³ утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедли-

вості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших чеснот;

³ формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізовано-

го господаря;

³ забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони

та зміцнення їх здоров’я;

³ виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної

символіки;

³ формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи,

правами людини та громадянською відповідальністю;

³ розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення

умов її самореалізації;

³ формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та

підготовка їх до життя за ринкових відносин.

Естетичне сприймання, естетичне почуття, оцінка судження, смак, ідеал,

потреби, творчий потенціал, які є компонентами естетичних відносин, зумов-

люють істотні зміни у світогляді, переконаннях особи, перетворюють її

суб’єкт естетичної діяльності, сприяють розвитку всіх її творчих сил і здібно-

стей. Комплексний підхід має велике значення у реалізації системи естети-

чного виховання. Як зазначають учені, система естетичного виховання по-

винна будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між

собою в процесі впливу на людину. Естетичне виховання здійснюється на

всіх етапах життя, воно повинно бути органічною частиною будь-якого виду

виховання.

Сім’я є могутнім соціальним феноменом, який

найтісніше об’єднує людей у родинне гніздо. Коли

йдеться про стосунки представників двох про-

тилежних статей — чоловіка і жінки, то слідом

за щасливим віднайденням одне одного іде ще

більш жадане — утворення сім’ї.

Першоосновою продовження роду людського, гарантом його невмирущості

є сім’я як органічна складова суспільства, країни, держави. Тому правомір-

ним буде трактувати історію людства ще й як історію розвитку взаємин

окремого індивіда із навколишнім світом, суспільним середовищем, де він

постійно перебуває, і результатом, витвором якого є. Таким чином, «обстави-

ни такою ж мірою творять людей, якою люди творять обставини» (К. Маркс).

Іншими словами, виховання в сім’ї є основою виховання суспільства в ціло-

му. З незапам’ятних часів сім’я була найважливішим засобом збереження і

Естетичне виховання

і організація

вільного часу

Основи сімейних відносин

141

відтворення духовної культури людства. Чи не найбільшою мірою це стосу-

ється естетичного виховання, яке є формуванням основ естетичної свідомості

особи, її художніх смаків, потреб, ідеалів. Культурний рівень сім’ї, ієрархія

цінностей, дотримувана «біля сімейного вогнища», виявляються найважли-

вішими чинниками, що визначають естетичну свідомість особистості.

Не тільки ми виховуємо дітей, а й наші діти виховують нас. У безмежний

світ краси і довершеності — світ високих досягнень світового мистецтва, на-

громаджених людством, ми самі можемо увійти, поставивши собі за мету

відкрити дорогу нашим дітям. Мистецтво несе в собі живий зв’язок та наступ-

ність поколінь, допомагає людині живіше відчути спорідненість зі своїм на-

родом і єдність з усім людством, з його історією та сподіваннями. Здатність

глибоко відчувати, розуміти і цінувати твори мистецтва, красу рідної приро-

ди, чистоту людських взаємин — необхідна риса культурної людини. Від

ціннісних орієнтацій, заснованих у сім’ї, у найближчому оточенні значною

мірою залежить те, як людина реалізовуватиме можливості розвитку, надані

їй суспільством.

За роки незалежності України суспільство змінилося, тому варто доклас-

ти великих зусиль, щоб воно стало соціумом високої культури, де існувати-

муть умови для активного творчого життя і діяльності людей.

Формування естетичної свідомості, розвиток здатності відчувати і цінувати

красу світу і красу мистецтва відбуваються протягом усього життя людини,

але основи для цього закладаються в ранньому дитинстві. Саме тому вплив

сім’ї є одним з визначальних чинників естетичного розвитку особи.

Естетичне виховання — це формування естетичного ставлення до дійснос-

ті. Найважливішою складовою естетичного виховання є художнє виховання,

що використовує виховний вплив мистецтва. Одним з найважливіших за-

вдань естетичного виховання є підготовка до сприймання творів мистецтва,

розвиток здатності належно оцінювати художнє досягнення. Естетичне вихо-

вання покликане зробити людину повноцінним учасником художнього життя

суспільства, якщо не митцем, то слухачем, глядачем, читачем, здатним

сприймати твори мистецтва в усьому обсязі їх змісту і досконалості форми.

Із дитячих років закладаються в душі людини і пошана до хліба, гідність

та чемність у поводженні за столом — те, із чого починається естетика побу-

тової поведінки і що виховується не тільки і не стільки словами, скільки

безпосереднім впливом, наслідуванням оточення. З раннього віку повинно

починатися і трудове виховання дитини, яке має спільну мету з естетичним

вихованням: це формування здатності відчувати насолоду від добре зробле-

ної справи. Виховання сумлінного ставлення до праці передбачає емоційне

переживання радості успіху.

Отже, естетичне виховання дитини у побуті, праці, ставленні до природи

визначається насамперед прикладом батьків, який завжди перед уважними

очима дитини. Якщо ви прагнете довершеності в своїй дитині, то намагайте-

ся досягти її передусім у власній поведінці, у власному ставленні до праці,

до інших людей, до навколишнього світу.

Важливим засобом естетичного виховання дітей є різноманітні ігри. В іг-

рах діти засвоюють естетичну сторону справжньої поведінки, звикають ша-

Розділ ІІ

142

нувати не тільки фізичну силу, а й мужність духу. Гра є важливою сферою

розвитку здібностей дитини, вона розвиває фантазію, тренує розум, волю і

почуття. Виконуючи різні ролі в іграх, діти розвивають здатність до спілку-

вання, вчаться погоджувати власні дії з діями інших.

Естетичне виховання — це розвиток уяви, фантазії, пам’яті, чуйності,

сприйнятливості, здатності до співчуття, власне — усіх творчих сил та здібно-

стей людини. Естетична розвиненість людини потрібна у всіх сферах людської

діяльності: у праці і навчанні, у громадській діяльності і спорті, у спілкуванні

з людьми і спогляданні природи. Естетичний розвиток особи відбувається в

усіх цих сферах діяльності. Але головним засобом естетичного виховання є

сприймання високих зразків мистецтва. Мистецтво цілісно впливає на духов-

ний світ людини. Воно здатне вдосконалювати зіркість та слухову сприйнят-

ливість, ушляхетнювати емоції і пробуджувати думку, розширювати обрії сві-

тосприймання і формувати моральні принципи. Музикант, письменник, жи-

вописець, скульптор допомагають нам бачити та чути прекрасне і величне,

комічне і трагічне, але побачити і почути, зрозуміти і пережити повинні ми

самі. Не обов’язково бути електриком чи механіком, щоб користуватися холо-

дильником, праскою чи пилососом. Проте навряд чи можна по-справжньому

сприймати мистецтво, нічого не знаючи про художню творчість.

Особливого значення набуває особистий рівень художньої культури, коли

йдеться про батьків, про людей, які прагнуть впливати на естетичний роз-

виток дітей, допомагати їм в освоєнні нескінченного світу мистецтва. Допо-

могти тут може тільки той, хто сам глибоко відчув цінність вищих досягнень

людського духу, втілених у художніх шедеврах.

Твори мистецтва всіх часів і народів нагадують про високе призначення

людини, про її право на свободу і щастя, на повне розкриття своїх здібностей

та обдаровань. Мистецтво прилучає нас до вищих можливостей людини,

відкриває ті безмежні простори, про які ми часом забуваємо у буденних тур-

ботах. У повсякденному житті поняття ІСТИНИ, ДОБРА, КРАСИ можуть

видатися надто загальними, абстрактними, далекими від щоденних потреб

існування. Але без них втрачає сенс саме існування. У художніх творах

ІСТИНА, ДОБРО і КРАСА постають у конкретному та переконливому вті-

ленні. Тому мистецтво допомагає нам бачити їх і в реальній дійсності, у на-

шому власному житті.

Музика... Музика має величезну силу безпосеред-

нього впливу на душевний стан людини. Ця сила

може бути спрямована на вдосконалення особисто-

сті, на розвиток здатності самопізнання і самовихо-

вання. Але примітивна музика експлуатує найпро-

стіші імпульси та інстинкти. Тому вона, по суті, принижує слухача, хоча ніби

намагається догодити йому. А не вихований, примітивний музичний смак

неодмінно виявиться в різних видах діяльності людини. Музику примітив-

ну, агресивну не можна вважати мистецтвом у повному розумінні цього сло-

ва, хоча вона є поєднанням особливо організованих звуків. Критерії розріз-

нення справжнього мистецтва і підробок, гарного і поганого в мистецтві ви-

робляються тільки в процесі освоєння класичної спадщини.

Музичне виховання

в сім’ї

Основи сімейних відносин

143

Музика — це відтворення людських почуттів у їх становленні та роз-

витку, вона може передавати найтонші відтінки радості і суму в їх зіткнен-

нях та перетвореннях. Тому музичне мистецтво здатне на такі глибокі уза-

гальнення емоційного життя людини, яких немає в жодному іншому виді

мистецтва.

Чим глибший, серйозніший зміст втілено в музичному творі, тим більшої

зосередженості, більших зусиль розуму та емоційної сфери потребує цей твір

від слухача. Але поряд з високим музичним існує музика, що не потребує

спеціальної підготовки не тільки від слухачів, а й навіть від виконавців.

Сприймання її відбувається на рівні фізіології, а не на рівні свідомості. Саме

такою є рок-музика в її найрізноманітніших варіантах (панк-рок, арт-рок,

диско, хеві-метал, хард-рок та ін.). У численних публікаціях, присвячених

року, його називають сучасним фольклором міста. Це правильно лише в то-

му розумінні, що у рок-музики дійсно більше спільного з фольклором, ніж із

професійним музичним мистецтвом. Та й своїм «корінням» рок сягає афри-

канського музичного фольклору. Проте реальне місце рок-музики в сучас-

ному побуті визначається не походженням.

Пізно починати музичне виховання тоді, коли дитину вже за вуха не

відтягнеш від магнітофона чи програвача, коли вона звикла до постійного

гуркоту підсилювачів. На будь-яке зауваження старших можна почути су-

дження: «У вас Моцарт, а у нас рок».

Батьки повинні знати, наголошує Н.О. Яранцева, що однією з найважли-

віших проблем сучасного культурного життя є проблема так званого «музич-

ного фону». Наш побут перенасичений музикою. Це погано для людей будь-

якого віку, а особливо для дітей. Погано це найперше для музичного вихо-

вання. У минулому ситуацію звучання музики визначав музикант: музика

звучала, поки він грав. Музикант міг бути професіоналом, аматором, але він

не був профаном. Тепер же музичну ситуацію визначає той, хто натискає на

кнопку програвача. І часто музику доводиться слухати тим, хто цього зовсім

не бажає в цей момент.

Найвищі досягнення музичного мистецтва, в яких відтворено глибокі

узагальнення людських переживань, відбито драматизм історичних подій, є

наслідком тривалого розвитку культури. Через відтінки людських настроїв у

їх динаміці музичне мистецтво відображує істотні сторони духовного життя

суспільства.

Передаючи найбільш особисте та неповторне в духовному світі окремої

людини, музика виявляє і те, що поєднує нас у спільності почуттів з інши-

ми, з усім людством, з тими, хто тепер живе на землі і хто жив, радів і

страждав задовго до нас. Тому неможливо погодитися з тими, хто вважає,

що Гайдн і Моцарт, Лисенко і Леонтович «застаріли», що вони не

відтворюють сучасності.

Високе музичне мистецтво в усьому багатстві його жанрів не тільки допо-

магає нам краще зрозуміти себе і свій час, а й наближує до нас минуле в йо-

го живих почуттях, дає змогу уявити майбутнє, відкриває простір мріям про

ідеальну довершеність людини і суспільства.

Твори Баха, Гайдна, Моцарта, Чайковського, Лисенка — найвищі досяг-

нення музичної культури людства не відійдуть у минуле, оскільки вони не

Розділ ІІ

144

втратять значення, поки людина залишається людиною: про високу гідність,

збережувану і в радості, і в стражданні.

Багатий арсенал виразних засобів музичного мистецтва накопичувався

поступово. Для того щоб розуміти вищі музичні досягнення в усій повноті їх

змісту, кожна людина повинна повторити у своєму розвитку той шлях, яким

відбувався розвиток музики від найпростіших одноголосних народних пі-

сень, нескладної інструментальної музики до народного багатоголосся, до

шедеврів камерної вокальної та інструментальної музики, вершин оперної і

симфонічної класики, найкращих досягнень сучасних композиторів.

Щоб допомагати дитині в музичному вихованні, треба самим батькам по-

справжньому зацікавитися музикою. Навчитися розуміти і любити музику

легше з творів старовинних, де зберігся міцніший зв’язок із фольклором, із

музичним побутом. Музичні твори XVII – XVIII ст. та ще раніші простіші за

змістом і можуть стати надійним провідником до складніших для сприйнят-

тя музичних досягнень пізніших епох.

Людина, яка розвинула своє музичне чуття, має можливість глибше

розуміти й твори інших видів мистецтва. Музика супроводжує фільми й теа-

тральні вистави. Саме в музиці полягає основна цінність оперних та балет-

них вистав. Якими б виразними на були декорації, костюми, майстерність

балету — усі ці складові музично-сценічної вистави мають сенс лише в під-

порядкуванні музичному мисленню, музичній образності.

Батьки, вибираючи виставу з репертуару оперного театру, повинні врахо-

вувати складність музики. Наприклад, «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-

Артемовського цілком доступний для молодших школярів, але цього не мож-

на сказати про «Тараса Бульбу» М. Лисенка.

Тільки засвоєння всього багатства музичної культури дасть можливість

нашим дітям безпомилково розпізнавати, де справжнє мистецтво, а де під-

робка в сучасній естрадній продукції, не підпадати під «гіпноз», як зазнача-

ють музикознавці, що супроводжують тексти, слабкі художньо, чужі за мо-

ральним змістом.

Вершиною музичних досягнень є народна пісня. Вона — не музейний

експонат, не пам’ятка давнього минулого. Вона є джерелом натхнення і тво-

рення шедеврів класичного музичного мистецтва. Основоположник російсь-

кої класичної музики Михайло Глінка зазначав: «Музику творить народ, а

ми, композитори, її тільки аранжуємо». Народна музика — пісні, танці то-

що — становить основу творчості більшості композиторів. Вони не тільки

збирали зразки народної творчості, а й глибоко вивчали її, вбачаючи в ній

вираження душі й сподівань народних.

У сім’ї треба користуватися скарбами фольклору, особливо з малими ді-

тьми. Мати повинна вміти співати народні пісні, починаючи з колискових.

Від модних естрадних пісень сьогодні нікуди не дінешся, їх дитина мимоволі

наслухається, а от до серйозної музики треба привчати: обережно, тактовно,

послідовно.

Коли діти разом з батьками будуть прослуховувати класичні твори, напи-

сані на казкові сюжети, невеликі фортепіанні твори, призначені для дітей,

стануть звичними у родині, то можна переходити до більших за обсягом і

складніших за змістом творів Баха, Гайдна, Гріга, Равеля, Моцарта, Лисенка.

Основи сімейних відносин

145

Тоді дитина у старшому віці буде готова до сприймання найвищих і найсклад-

ніших досягнень музичного мистецтва — як класичних, так і сучасних.

Пізніше опери Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана», «Золотий

півник», опера М. Глінки «Руслан і Людмила», написані на тексти казок

О. Пушкіна, балети Чайковського на казкові сюжети «Спляча красуня», «Лу-

скунчик», «Лебедине озеро», вводять дитину у світ прекрасної музики, чудо-

вого дійства. І тут завдання батьків підтримати цей вогник пізнання високо-

го мистецтва своїм особистим прикладом, зацікавленістю, зробити свято з

відвідування театру.

Музичне виховання — це розкриття величезних скарбів музики, накопи-

чених тисячоліттями розвитку людської культури. Дорога до цих багатств

відкривається простими мелодіями маминих пісень.

Мистецтво слова — художня література — є най-

важливішим засобом виховання, удосконалення

розуму і духовних якостей особи, залучення до най-

вищих досягнень культури. Мистецтво слова здат-

не передати всі думки і переживання, вигадки і

фантазії, мрії і прагнення, заповідані нам тисячо-

літтями розвитку культури.

Література виникла на ґрунті уснопоетичної на-

родної творчості. Це один з видів мистецтва, що відтворює життя, оперуючи

художніми образами за допомогою слова, мови. Високохудожній твір вводить

читача у світ високих естетичних і моральних ідеалів, змушує приймати

близько до серця долю героїв, хвилюватися, самому ставати кращим, потріб-

нішим людям.

Жива мова, безпосереднє спілкування з дитиною матері, батька, бабусі,

дідуся, старших дітей, вірші, казочки, ігри з усякими примовками, через ко-

трі засвоюються інтонації та ритми мовлення, — ось той незамінний засіб

залучення до мовної культури, без якого неможливий перехід до повноцін-

ного сприймання вищих досягнень художньої літератури.

Для нормального розвитку дитини необхідний не тільки раціональний, а

й емоційний досвід освоєння світу, зафіксований у казках для дітей. Пере-

мога добра над злом, співчуття до слабших і повага до старших, мужність і

вірність, взаємодопомога й єднання — усе це є в казках для дітей, створених

усіма народами світу.

Перші книжки в житті дитини — це казки. Мамин проникливий, лагід-

ний голос розповідає малечі про злого вовка і добру маму-козу, про хитру

лисицю і довірливого півня, про казкових звірів, які жили в рукавичці, про

дерев’яного хлопчика Буратіно, з яким трапляються різні пригоди. Дитина

пізнає світ через казку, робить висновки про добро і зло, вчиться на помил-

ках казкових героїв, разом із героями казок мандрує по світу.

Сучасна дитина повинна ознайомлюватися з мистецтвом слова не тільки

за старовинними казками. Їй необхідно читати і сучасні дитячі книжки, що

відображують нашу дійсність, наш предметний світ.

Вибираючи книжку для дитини, треба уважно ставитися не тільки до

зовнішнього вигляду, а й до текстів, не захоплюватися гарними різнобарв-

Мистецтво слова —

засіб естетичного

виховання і

вдосконалення

уховності

Розділ ІІ

146

ними малюнками, хоча і художнє оформлення теж багато важить у вихо-

ванні маленьких читачів. Потрібно враховувати і вік дитини.

Школа є основною ланкою виховного процесу, де відбувається засвоєння

особистістю фундаментальних здобутків культури. Але важко переоцінити

значення для формування особистості домашньої бібліотеки, домашнього

читання, зокрема читання вголос, яке було традицією в багатьох не тільки

міських інтелігентських, а й селянських сім’ях.

Ми перечитуємо улюблені книги не один раз протягом життя, іноді з ба-

гаторічними перервами. І щоразу перед нами відкривається з уже знайомих

сторінок щось нове: подробиці, пропущені під час попереднього читання, но-

ві думки і нові почуття, спричинені вчинками та переживаннями героїв,

глибиною роздумів письменника, влучністю його спостережень. Але ж так

само перечитує шедеври літератури і все людство. Книги, які пережили ві-

ки, цікаві в наш час, будуть потрібні і нашим нащадкам. Ці твори станов-

лять собою крок уперед у художньому розвитку всього людства, і тому

мільйони людей завжди їх читатимуть.

Художній твір не здатна замінити ні найдосконаліша екранізація, ні теа-

тральна сценізація. Фільм, виставу можна подивитися швидше, ніж прочи-

тати роман. Однак оцінити всю повноту змісту екранізації здатен лише той,

хто читав роман.

Мова художньої літератури — як поезії, так і прози — істотно відрізняєть-

ся від мови побутового спілкування, ділових паперів, наукових повідомлень

тощо. Справжній письменник не просто повідомляє факти і висловлює свої

думки і почуття з цього приводу, він розгортає картини життя і робить чита-

ча ніби їх учасником.

Попередником і першоджерелом літератури, як уже зазначалося, є усна

поетична творчість, безпосереднє спілкування поета, оповідача з його слуха-

чами. Тут словесний образ народжувався в єдності з музикою, жестами, мі-

мікою, відтінками голосу. А письменник у своєму розпорядженні має тільки

слова, у які він повинен втілити власне бачення та переживання дійсності.

Коли вже знайдено потрібні слова, той єдиний іменник, єдине дієслово,

єдиний прикметник, що відповідають саме цій думці (вираз Г. Флобера),

тоді книга дає нам змогу подолати обмеженість власного існування, від-

криває найтонші подробиці духовного світу людини у взаєминах із суспіль-

ством та природою. Будь-який життєвий зміст література спроможна

художньо освоїти.

Проте найдосконаліший твір художньої літератури дасть нам лише стіль-

ки естетичної насолоди, скільки ми самі здатні з нього взяти. Задоволення

від прочитаного зумовлено головним чином сприйманням зображеного сло-

вом. Естетично сприймаються ті образи, які читач відтворює з письменниць-

ких слів. Велике враження справляють «образ почуття», настрій, інтонації

авторського голосу. Це найбільшою мірою стосується поезії, важливо і для

сприймання прози — справді художньої. Багато залежить від взаємозв’язку

між поняттями, від емоційного забарвлення, спричиненого їх поєднанням.

Тому зміст художнього образу в літературі відрізняється від буденного змісту

слів, якими він створений. Тому і неможливо точно перекодувати «словесну

інформацію» твору в «зоровий ряд» фільму чи вистави. У деяких кінофіль-

Основи сімейних відносин

147

мах залишаються не розкритими ті глибини літературного твору, які стано-

влять найбільшу цінність.

Поряд із високим мистецтвом слова існує література для відпочинку,

книги, покликані розважати, задовольняти потребу в знятті психологічної

напруженості. Розважальна література в її кращих зразках може цілком

відповідати критеріям доброго смаку, мати певне пізнавальне і навіть вихо-

вне значення. Розважальні твори здебільшого пропонують читачеві ілюзію

захоплюючих пригод, тим привабливіших, чим менше вони пов’язані з по-

всякденним життям людини, конкретним історичним періодом. Подібно до

орнаменту своєю повторюваністю пригодницька інтрига може бути перене-

сена в умовне минуле, яке має мало спільного зі справжньою історією, або в

умовне майбутнє. Спільною рисою таких книжок за всього їх розмаїття є те,

що вони не спричинюють ні розумових, ні емоційних зусиль, у них відсутнє

будь-яке розв’язання чи навіть порушення важливих соціально-психологіч-

них, моральних, філософських проблем. Такі твори нічого не потребують від

читача, але й нічого не залишають по собі, крім згаяного часу.

На формування читацьких інтересів дитини треба впливати тактовно,

обережно і послідовно.

Цінність творів художньої літератури не вимірюється бітами інформації.

Наприклад, книга Даніеля Дефо «Життя, незвичайні та дивовижні пригоди

Робінзона Крузо» з’явилася близько 300 років тому. На своєму острові Робін-

зон перелічує технічні здобутки, які на той час були в розпорядженні людст-

ва. Однак якби до цього зводився зміст книги, вона б нині становила інтерес

лише для істориків, а не для широкого загалу читачів.

Безсмертя книги Дефо в тому, що в ній уславлено важливі цінності люд-

ського буття: оптимізм, наполегливість, працьовитість. Саме завдяки цим

якостям врятувався та вижив Робінзон, а не тільки завдяки інструментам,

переправленим на острів з корабля.

Не описання обставин, а людина в найрізноманітніших обставинах — ось

основний зміст книг, які не старіють. Не можуть піти в небуття книги, де

йдеться про сутність людини, її високе призначення на землі, про її право на

свободу і щастя, на повне виявлення своїх здібностей та обдаровань.

Необхідно навчитися відрізняти справжню літературу від будь-яких варі-

антів псевдолітератури. Це можна зробити тільки на шедеврах, на книгах,

що не загубилися на перехрестях історії, нехай вони сприймаються і не так

легко, як, наприклад, детективи.

Дорога до вершин світової класики починається з творів рідною мовою, з

текстів, у яких дитина може зрозуміти та відчути всі відтінки змісту. Саме так

формується читацька культура, яка характеризується не кількістю прочитаних

книжок, а якістю сприймання художніх творів, глибиною осягнення змісту.

Живопис, графіка, скульптура — усі ці різноманітні види художньої творчо-

сті називаються образотворчим мистецтвом. Вони

відображують конкретні явища дійсності через ко-

льорові й об’ємні, лінійні і фактурні співвідношен-

ня частин і цілого. У просторі, звертаючись до зору,

існують твори архітектури і декоративно-

прикладного мистецтва. Уся ця сфера художньої

Образотворче

мистецтво як засіб

естетичного

виховання

Розділ ІІ

148

діяльності об’єднується під назвою пластичні мистецтва.

До нас дійшли найдавніші відомі сучасним дослідникам зразки образот-

ворчого мистецтва — це малюнки первісних людей, залишених на стінах

печер близько 30 тисяч років тому. Вони і нині вражають влучністю спосте-

режень, життєвістю зображеного. Тварини на стінах печер зображені у різ-

них рухах, станах. Ми сприймаємо ці малюнки як художні твори, твори мис-

тецтва, у яких утілено уявлення про досконалість, про гармонію і красу, тоб-

то виражене естетичне ставлення до дійсності.

Від перших кроків художньої діяльності виявляються в ній дві тенденції,

наявні потім у всьому подальшому розвитку мистецтва: прагнення до точно-

го, достовірного відтворення окремих явищ і прагнення до узагальнення, до

виявлення спільного між окремими предметами, прихованого змісту зобра-

жуваних реалій. Художній образ — це не тільки зображення побаченого мит-

цем, а й вияв його ставлення до навколишнього світу, почуттів — радості,

печалі, замилування, обурення, гніву, любові, ненависті.

Тому одним з найважливіших завдань естетичного виховання є форму-

вання здатності сприймати як зображене, так і настрій зображеного, емо-

ційну оцінку, ставлення художника до того, що він відтворив.

Щоб легко сприймати твори образотворчого мистецтва, то їх теж треба

вміти «читати», треба осягнути логіку авторського задуму. Відомо, що на

різних людей той самий твір справляє різне враження. Хтось подивився ску-

льптуру чи картину та й забув про побачене, а іншого цей твір зворушив,

збагатив. Перший не зрозумів того, про що розповів митець своїм твором,

тому й лишився байдужим.

Систематичні знання з історії художньої культури сучасній людині може

дати школа, закладаючи надійний фундамент для подальшої самоосвіти. Ве-

ликого значення для формування естетичної свідомості, сприйнятливості

всього багатства художньої культури повинна надавати сім’я. Це не

обов’язково навчитися самому малювати, потрібно розвинути сприймання

природних кольорів, відчуття гармонії природних сполучень різних відтінків

та просторових співвідношень. З усього сказаного вище треба зробити висно-

вок, що твори образотворчого мистецтва треба вивчати все життя від простого

до складного. А які ж перші кроки в цьому напрямі дитини? Ось тут завдання

батьків прищепити любов свого сина чи дочки до прекрасного з малих років.

Розрізняти кольори дитина починає рано, тому в 2 – 3 роки необхідно

придбати фарби, пензель, альбом і надати їй можливість малювати, вислов-

лювати фарбами свою думку, свій настрій. Дорослі повинні заохочувати ма-

лого художника, щось підказувати. Друга форма роботи в цьому напрямі —

це ліплення з пластиліну різноманітних тварин, дерев, квітів тощо, де ди-

тина опановує колір, форму.

Різні конструктори, кубики, моделі різних літаків чи автомобілів розви-

вають у дитині почуття цілого і окремого, відшліфовують смак, дизайн.

Зроблена своїми руками річ має велику естетичну цінність, дає змогу інши-

ми очима подивитись на шедеври мистецтва, зроблені генієм.

Основи сімейних відносин

149

Сучасна людина, за даними соціологів, отримує за допомогою зору більше

ніж 80 % усієї інформації. Правильно орієнтуватись у цій зливі повідомлень

допомагає візуальний досвід митців, опредмечений у художніх творах

минулого. Але як приходять до нас ці художні твори?

Більшість людей ознайомлюються з творами образотворчого мистецтва в

репродукціях. Репродукування творів мистецтва почалося з кінця XIX ст. з

поширенням фотомеханічних способів відтворення зображень. Завдяки ре-

продукціям величезні маси глядачів дістали можливість дізнатися про роз-

маїття пам’яток мистецтва всіх часів і народів.

Репродукція навіть найвищої якості перетворює працю митця на один з

паперових аркушів, на безтілесний відбиток, своєрідний фантом. Монумен-

тальна фреска і гобелен, мармуровий барельєф і книжкова мініатюра, ску-

льптура, бронзове литво, олійна картина і акварель — усе набуває однако-

вого вигляду — альбомної сторінки. Втрачається не тільки відчуття масшта-

бу та дистанції, а й уявлення про предметне, реальне існування твору. Ви-

никає ілюзія, що художній твір — лише повідомлення, а якими засобами це

повідомлення передається — другорядна справа.

Репродукційне «ознайомлення» з мистецтвом негативно впливає і на

сприймання творів у музеях. Глядач, який звик перегортати репродукції, в

музеї також ковзає поглядом від картини до картини, від однієї таблички з

підписом до іншої. Відвідування музею перетворюється на навчальний за-

хід, а повинно бути радісною зустріччю з мистецтвом. Про художнє сприй-

мання важко говорити, коли на годину-дві екскурсії припадає огляд сотень

видатних мистецьких творів.

Усі недоліки такого спілкування з мистецтвом особливо помітні, коли в

музей приходить випадковий відвідувач, не готовий до сприймання уніка-

льних колекцій, які йому пропонуються. Отже, глядача до сприймання і

«читання» творів треба готувати.

Виховати високу художню культуру та освіченість неможливо без спогля-

дання унікальних творів в оригіналах.

Уся чарівність музики виникає з поєднання зву-

ків, краса і велич літератури — з поєднання слів,

образотворчого мистецтва — із кольорів та ліній.

Що ж є таким першоелементом для мистецтва те-

атру? Для всіх різновидів театрального мистецтва

таким першоелементом є гра. Гра існує не тільки в

мистецтві. Це особливий тип людської поведінки, який має надзвичайно ве-

лике значення для виховання дітей.

Гра — вид діяльності, коли в умовних ситуаціях відтворюються, засвою-

ються і вдосконалюються форми та способи буття. Не тільки в людей, а й у

тварин за допомогою гри індивідам передається досвід життєдіяльності роду.

Сам процес гри дає радість і насолоду. У грі нерозривно поєднуються прак-

тичне і умовне ставлення людини до світу. Тому для людей гра є необхідним

засобом розвитку особистості, тренування фізичних і духовних якостей, вдо-

сконалення здатності спілкування.

Для дітей дошкільного віку гра виступає провідним типом власної життє-

вої активності. Дитина під час гри пізнає властивості предмета, тренує

Театральне

мистецтво

в естетичному

вихованні