Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

ченням, коли його було накладено. Хворого, поклавши на ноші, транспорту-

ють до лікарні.

Отруєння. Головну роль при отруєннях відіграють шкідливі речовини,

які потрапляють в організм людини із зовнішнього середовища, а також різ-

ні отруйні речовини, що утворюються в самому організмі в процесі його жит-

тєдіяльності, якщо їх вчасно не знешкодити. До отруйних речовин, що по-

трапляють із зовнішнього середовища, відносять ліки в дозах, більших за

гранично допустимі (такі отруєння часто бувають у дітей при зберіганні лі-

ків у легкодоступних для них місцях), промислові отрути, отрути, що вико-

ристовуються у сільському господарстві. Небезпечні також отруєння продук-

тами, отриманими від хворих тварин або зараженими у процесі приготуван-

ня або транспортування їжі, отруєння грибами, газами (чадний газ), хіміч-

ними речовинами (етиловим та метиловим спиртом, кислотами, лугами, ан-

тифризом), отруєння зміїною отрутою.

Побутове харчове отруєння, як правило, спричинюється стафілококами,

ентерококами та іншою мікрофлорою (сальмонели, шигели та ін.), що у ве-

ликій кількості містяться у харчових продуктах (молочні продукти — смета-

на, сир; тістечка, компоти, холодні закуски), при приготуванні чи зберіганні

яких не було дотримано санітарно-гігієнічних правил. При цьому виника-

ють біль у животі, багаторазове блювання і нудота, підвищення температури

тіла, прискорене дихання та серцебиття, слабкість, іноді — судоми.

Перша допомога при харчовому отруєнні або отруєнні речовинами, що

потрапили в організм через рот. Насамперед, крім виклику «швидкої допо-

моги», необхідно якомога швидше звільнити шлунок від отруйної речовини.

Для цього викликають блювання або роблять беззондове промивання шлун-

ку: хворому дають випити 1 – 2 склянки сольового розчину (1/2 чайної ложки

кухонної солі на 1 склянку води). Цю процедуру повторюють 5 – 6 разів. Після

цього можна дати адсорбуючі речовини: 4 – 5 таблеток. Також рекомендується

дати послаблюючі: сульфат магнію (30 г на 1 склянку води). Якщо у хворого

різко бліде або сіре обличчя, швидкий та слабкий пульс, його кладуть на спи-

ну з піднятими ногами і дають стимулюючі серцево-судинні препарати (кофе-

їн, камфору, кордіамін). У разі слабкого дихання дають вдихнути випари на-

шатирного спирту, можна побризкати обличчя водою. Якщо хворий втрачає

свідомість, необхідно перейти до реанімаційних заходів.

Серед отруєнь газами як в побуті, так і на виробництві перше місце посі-

дають отруєння чадним газом (окис вуглецю), який утворюється внаслідок

неповного згоряння різних видів палива. Таке може статись при працюючо-

му моторі машини в закритому приміщенні (гаражі), при пічному опаленні,

коли занадто рано закривають пічну трубу. В легких випадках виникають

головний біль, пульсація у скронях, шум, важкість у голові, нудота, серце-

биття. У разі сильного отруєння з’являються сонливість, короткотривала

втрата свідомості, блювання, важкість у грудях, задишка; в дуже тяжких

випадках виникають судоми, паралічі, кома, може настати смерть. Колір

шкіри спочатку яскраво-червоний, потім блідий. Отруєння розвивається че-

рез здатність чадного газу з’єднуватись з гемоглобіном крові, що не дає мо-

жливості гемоглобіну переносити кисень. Настає гостра киснева недостат-

ність — гіпоксія.

Сім’я та здоровий спосіб життя

Перша допомога при отруєнні чадним газом. Насамперед необхідно вине-

сти потерпілого на свіже повітря, розстебнути одяг; покласти холодний ком-

прес на голову та груди, в разі збереження свідомості дати випити чай чи ка-

ву; непритомному потерпілому дають вдихнути випари нашатирного спирту.

За відсутності дихання вдаються до штучного дихання, в разі потреби — за-

критого масажу серця. Слід пам’ятати, що алкоголь у таких випадках проти-

показаний, бо може посилити дію чадного газу; помічено, що в стані сп’яніння

людина може загинути і при невеликій концентрації чадного газу в повітрі.

Також можливі отруєння іншими газами: хлором, бромом та ін. При цьому

виникають чхання, сльозотеча, слинотеча, кашель, задишка, блювота. Перша

допомога: терміново винести або вивести потерпілого з зони дії газу; зняти

одяг, на який могли потрапити отруйні випари чи гази; слизові оболонки

промити 2%-м розчином соди (1 чайна ложка на 1 склянку води); такий самий

розчин можна використати і для вдихання (у вигляді пари). У разі виникнен-

ня ознак ураження травного каналу (нудота, блювання) промивають шлунок,

хворому дають випити 5 – 6 таблеток активованого вугілля.

Отруєння алкоголем (етиловим спиртом) — це найпоширеніше побутове

отруєння. Для нього характерні запах алкоголю з рота, збудження, головний

біль, почервоніння, а потім збліднення обличчя, холодна липка шкіра, блю-

вання з алкогольним запахом блювотних мас, шумне сповільнене дихання.

У тяжких випадках отруєння збудження змінюється в’ялістю, загальмовані-

стю, яка переходить у кому; можливі судоми, марення, галюцинації (смерте-

льною вважають дозу в 6 – 8 г чистого спирту, або 15 – 20 г на 1 кг маси тіла

40%-ї горілки).

Перша допомога при алкогольному отруєнні. Потерпілого необхідно по-

класти, звільнити від одягу, забезпечити максимальний приплив чистого

повітря, прикласти лід до голови (при червоному обличчі), грілки до ніг, да-

ти вдихнути випарів нашатирного спирту (а також випити до 10 крапель на

1 склянку води), кілька разів промити шлунок теплою водою із додаванням

1 – 2 ложок соди (якщо потерпілий при свідомості), потім дати послаблюючі,

активоване вугілля. У дуже тяжких випадках виникає потреба в проведенні

штучного дихання та закритого масажу серця.

Особливо небезпечне отруєння метиловим спиртом, який використову-

ють як розчинник для різних лаків і фарб та входить до складу денатурова-

ного спирту. Небезпека полягає в тому, що ознаки отруєння можуть виник-

нути не відразу, а через кілька годин (головний біль, болі в животі, задиш-

ка, ціаноз, судоми, ниткоподібний пульс, втрата свідомості). Таке тяжке

ускладнення, як різке погіршення зору, аж до повної його втрати може на-

стати вже при вживанні 8 – 10 г метилового спирту.

Перша допомога при отруєнні метиловим спиртом. Крім заходів першої

допомоги, передбачених при алкогольному отруєнні, потерпілому необхідно

давати пити розчин соди (1 чайну ложку на 1/2 склянки води) кожну годину.

Варто пам’ятати, що під маскою алкогольного отруєння можуть приховува-

тись іноді навіть дуже тяжкі травми, які необхідно виявити при наданні до-

помоги людині в стані алкогольного сп’яніння.

Кислоти і луги. До отрут, яким властива сильна припікаюча дія, відно-

сять міцні кислоти (азотну, хлористоводневу, сірчану, оцтову, лимонну та

ін.) і луги (їдкий натр, розчин аміаку).

Розділ І

Найчастіше трапляються отруєння оцтовою кислотою внаслідок вживання

оцтової есенції. Вони бувають легкими, середньої тяжкості і тяжкими, залеж-

но від кількості випитої есенції. Усі кислоти і луги, потрапивши в організм,

спричинюють опік слизової оболонки порожнини рота, глотки, гортані, стра-

воходу, шлунка. Всмоктування самої отрути і продуктів тканинного розпаду

зумовлює тяжку картину загального отруєння організму.

Мінеральні кислоти справляють більш виражену припікаючу дію на сли-

зові оболонки; органічні — загальну дію і спричинюють гостру ниркову та

печінкову недостатність.

Відразу ж після приймання кислоти виникає різкий біль у горлі, за груд-

ниною та в надчеревній ділянці. Розвивається сильне блювання, часто з

кров’ю. Блювотні маси при цьому коричневого кольору. З’являються слизово-

кров’янисті випорожнення. Починає сильно текти слина, а через блювання

хворий не може її проковтнути. Утруднюється дихання, слина разом з повіт-

рям потрапляє в дихальні шляхи, може виникнути ядуха. Якщо кислота по-

трапляє в гортань чи трахею, вона спричинює набряк цих органів. Голос стає

хрипким або зникає. Різке звуження голосової щілини призводить до тяжко-

го дихання. Стан хворого дуже тяжкий. При огляді його часто можна спосте-

рігати опіки підборіддя, шиї, грудної клітки. Слизова оболонка рота набряк-

ла, почервоніла, кровоточить, покрита коричневими кірками.

Характерно, що при отруєнні азотною кислотою язик і порожнина рота

жовтого кольору, а при отруєнні хлористоводневою і сірчаною кислотами —

чорного. Обличчя бліде, температура тіла підвищена, пульс слабкий, частий.

Якщо допомогу при отруєнні кислотами або лугами надано пізно, у страво-

ході, шлунку виникають рубці, що потребує складного хірургічного втручан-

ня. До приходу лікаря шлунок слід промити водою з додаванням до неї маг-

нію сульфату (30 г на 200 мл води) або слабким розчином калію пермангана-

ту. Половину розчину хворому дають випити відразу, другу — по одній столо-

вій ложці кожні 10 хв. Слід давати хворому пити багато води зі слабким роз-

чином магнію сульфату і льодом, молоко, яєчний білок. З лугів рекомендують

1%-й розчин їдкого натру. Потім дають обволікаючі засоби — молоко, олію,

сирі яйця. Можна також використовувати гуміарабік, відвар конопляного

сім’я (по 1 столовій ложці через кожні 5 хв), дають ковтати шматочки льоду.

Щоб зменшити всмоктування отрут, дають активоване вугілля, 2 – 3 яєчні бі-

лки, розведений крохмаль, відвар сім’я льону. Для швидкого виведення шкід-

ливих речовин з кишок потерпілому дають сольові проносні, для виведення з

крові — гарячий липовий чай, ацетилсаліцилову кислоту.

У разі отруєння лугами шлунок промивають підкисленою водою (100 мл

оцту на 1 л води) до припинення блювання. Промивання треба робити на-

віть при кривавому блюванні. Слід уживати багато молока і слизових рідин,

лимонний і апельсиновий соки, 1%-й розчин лимонної або оцтової кислоти,

ковтати шматочки льоду. Якщо свідомість порушена, потерпілого кладуть на

спину, повертають голову набік, щоб уникнути у разі появи блювання заті-

кання блювотних мас у трахею.

При отруєнні грибами виникають посилене слиновиділення, нудота,

блювання, підвищення температури тіла, пітливість, потім бурчання кишок,

часті водянисті випорожнення. З’являються ознаки нервово-психічних роз-

ладів, зокрема галюцинації. До приходу лікаря необхідно промити шлунок

Сім’я та здоровий спосіб життя

хворого водою або слабким розчином калію перманганату. Потерпілого кла-

дуть у ліжко, до ніг прикладають грілку, дають багато молока, міцний чай,

активоване вугілля. Для видалення отрут із кишок необхідно прийняти со-

льове проносне, зробити очисну клізму.

Отруєння від укусу змії. Під час укусу потерпілий відчуває біль, потім —

свербіння. З часом з’являються набряк та почервоніння шкіри. Ранка на мі-

сці укусу тривалий час кровоточить, шкіра навколо неї стає синюшною.

З’являються слабкість, серцебиття, сонливість, спрага, підвищується темпе-

ратура тіла. У тяжких випадках може порушитися дихання.

Насамперед необхідно енергійно відсмоктати вміст ранки. З цією метою

можна застосувати в кілька шарів складену марлю або полотно і зробити

відсмоктування ротом. Не слід зупиняти кровотечу з ранки, оскільки з

кров’ю виділяється й отрута. На півгодини можна накласти джгут. Рекомен-

дується обмежити рухи потерпілого, підв’язати уражену кінцівку. Для змен-

шення всмоктування отрути і розвитку набряку прикладають холодні ком-

преси або лід. Необхідно давати багато пиття і якнайшвидше доставити по-

терпілого до медичного закладу для введення специфічної сироватки. У разі

потреби вдаються до вентиляції легенів і закритого масажу серця.

Отруєння від укусу оси. Ужалення супроводиться різким болем, почерво-

нінням і набряком на місці пошкодження, тахікардією. При укусі слизової

оболонки рота може розвинутися набряк гортані.

До приходу лікаря хворому передусім забезпечують спокій і видаляють

жало за допомогою пінцета. Категорично забороняється натискувати на жа-

ло пальцями, щоб не видавити його вміст у ранку. На місце пошкодження

накладають холодні компреси або лід, примочки з розведеного спирту, горіл-

ки, розчину нашатирного спирту, калію перманганату, перекису водню. По-

терпілому дають випити гарячого чаю, димедрол.

Розтягнення суглобів. Характерні ознаки — різкий біль, обмеженість

рухів і набряки. Якщо є підшкірний крововилив, шкіра синіє. Потрібно не-

гайно накласти помірно тугу пов’язку і звернутися до лікаря.

Вивих. У разі цієї травми дуже різкий сильний біль заважає будь-якому рухо-

ві, тому слід забезпечити цілковиту нерухомість за допомогою накладеної шини.

Перелом. Ті самі ознаки, що і при вивиху. Передусім потрібно зафіксу-

вати травмовану частину тіла за допомогою шини, дошки тощо. Ні в якому

разі не можна вправляти кістки самостійно. Якщо є відкрита рана, потрібно

накласти пов’язку зі стерильного матеріалу. При дуже сильних болях можна

дати потерпілому анальгін.

Засоби зупинення кровотечі. Кровотечі бувають чотирьох видів зале-

жно від того, які кровоносні судини ушкоджені: артеріальні, венозні, капі-

лярні та паренхіматозні. А залежно від того, куди виливається кров, — двох

видів: зовнішні і внутрішні.

Дуже важливо розрізняти артеріальну і венозну кровотечі. По-перше, за

кольором крові: артеріальна кров яскраво-червона, а венозна — темно-

червона. По-друге, за характером виливання: артеріальна кров викидається

сильним пульсуючим струменем у вигляді фонтана чи дуги, а венозна —

безперервно, без пульсації. Для зупинення артеріальної кровотечі слід стис-

нути артерію вище від місця поранення, а венозної — стиснути вену нижче

від місця поранення. При опусканні кінцівок униз венозна кровотеча поси-

Розділ І

люється, а при підніманні вгору — зменшується або й зовсім припиняється.

Отже, перша долікарська допомога при венозній кровотечі полягає в тому,

щоб підняти уражену кінцівку вгору і накласти на рану тугу пов’язку, а до-

помога при кровотечі з артерій нижніх і верхніх кінцівок — щоб накласти

джгут. Правила такі: джгут накладають над раною, якомога ближче до неї.

Для знекровлення кінцівку трохи піднімають і кілька разів обмотують її

розтягненим джгутом. Слабо накладений джгут посилює кровотечу. Необ-

хідно зазначити час накладення джгута, бо його не можна тримати довше

ніж півтори години.

Один із способів тимчасового зупинення артеріальної кровотечі — закрут-

ка. Для цього косинку чи хустку накладають на кінцівку вище від місця

кровотечі, зав’язують спочатку вільно, а потім у петлю вставляють палицю і

закручують косинку або хустку доти, поки припиниться кровотеча.

Якщо кров сочиться ніби з губки, а відтінки її кольору змінюються — то

світлішають, то темнішають, то це свідчить, що пошкоджені капіляри, тобто

про капілярну кровотечу. Уражене місце слід обробити тампонами з переки-

сом водню і накласти на нього тугу пов’язку.

Важливо знати, що при кровотечі з носа ні в якому разі не можна лягати

на спину (аби не захлинутися кров’ю). Краще сидіти або стояти, заклавши в

ніздрю тампон із перекисом водню.

Паренхіматозну кровотечу (при пораненні печінки, нирок, селезінки та

ін.) зупинити без медикаментозних засобів не можна. При кровотечах із трав-

ного каналу необхідна якнайшвидша госпіталізація, а до того — повний

спокій і холод на живіт.

Асфіксія. Загальні ознаки — утруднення дихання, воно стає шумним, бу-

лькаючим, можлива поява піни на губах, синюшність обличчя, губ, нігтів па-

льців, неспокій, зниження рівня контактності. Бувають також непритомність і

зупинка дихання. Слід негайно усунути причини удушення, очистити диха-

льні шляхи, забезпечити доступ достатньої кількості свіжого повітря. Якщо

потерпілий у непритомному стані, необхідно покласти його в зручне поло-

ження, перевірити, чи він дихає. Якщо ні, то треба зробити штучне дихання.

Сторонній предмет у трахеї, бронхах або стравоході ні в якому разі не

можна витягати самостійно. У таких випадках необхідна термінова медична

допомога. Щоб запобігти потраплянню стороннього предмета в трахею, брон-

хи або стравохід, треба їсти повільно, ретельно пережовуючи їжу, не відволі-

катися і не розмовляти за їдою; не тримати у губах чи зубах цвяхи, ручки,

скріпки, кнопки тощо; не дозволяти дітям гратися намистинками, ґудзиками

та іншими дрібними предметами.

Опіки. По-перше, необхідно негайно припинити дію причини опіку (від-

ключити від мережі джерело електроенергії, усунути палаючі предмети то-

що). По-друге, одяг, що прилип до шкіри, потрібно дуже обережно видалити,

найкраще розрізавши його. Опалені ділянки шкіри і слизової оболонки не

чіпати руками!

При хімічних опіках уражене місце швидко промити водою. Якщо опік

поверхневий, без порушення цілісності шкіри, таке місце можна змастити

нейтральним жиром (чистим вазеліном).

У разі опіків негашеним вапном його необхідно змити олією. Потім ура-

жене місце накрити відпрасованим клаптиком тканини або стерильною ма-

Сім’я та здоровий спосіб життя

рлею. Ні в якому разі не змащувати це місце кисляком, смальцем тощо, а

також не прикладати квашену капусту. При всіх видах опіків хворий пови-

нен випити багато рідини. Якщо болі дуже сильні, можна дати потерпілому

анальгін.

Відмороження — ураження тканин, спричинене дією низької тем-

ператури. Найчастіше пошкоджуються кінцівки, відкриті ділянки тіла (об-

личчя, вуха), а також ділянки тіла, недостатньо захищені від дії холоду.

Ступінь ураження залежить від температури навколишнього середовища,

часу перебування на холоді, вологості, вітру, одягу і стану здоров’я по-

терпілого. Відмороження характеризується чергуванням блідості з по-

червонінням ураженої ділянки. Розвивається припухання та ущільнення

шкіри. Потерпілий спочатку відчуває пекучий біль, «повзання мурашок»,

свербіння, пізніше втрачає чутливість. У разі сильного відмороження на мі-

сці пошкодження виникають пухирі зі світлим або коричневим вмістом. По-

ступове оніміння тканин, відсутність чутливості свідчать про їх омертвіння.

Під час надання допомоги насамперед необхідно зігріти потерпілого. Як-

що є можливість, покласти в теплу ванну, температуру якої поступово під-

вищувати до 37 °С. Водночас обережно масажувати уражену ділянку. Перед

розтиранням той, хто подає допомогу, повинен помити руки, протерти їх

спиртом або горілкою. Розтирання проводять від периферії до центру.

У разі появи ознак відновлення кровообігу (почервоніння і потепління

місця ушкодження) шкіру витирають, обробляють спиртом або горілкою, за

відсутності пошкоджень — змащують вазеліном. Розтирати тіло снігом не

рекомендується. За наявності пухирів уражене місце обробляють спиртом, а

потім 5%-м розчином йоду, накладають чисту, бажано стерильну пов’язку.

Потерпілого кладуть у ліжко, тепло закутують, дають пити гарячий чай, ка-

ву. До ніг та рук прикладають грілки.

Для місцевого зігрівання користуються гумовою грілкою, наповненою на

дві третини гарячою водою. Щільно закривши грілку, обгортають її рушни-

ком. Зручнішою є електрична грілка, інтенсивність тепла якої регулюється і

може підтримуватись постійно. В осіб, які сплять або непритомні, для уник-

нення опіків місця прикладання грілки необхідно змінювати.

До ураженого місця можна також прикладати зігріваючі компреси. Для

цього беруть шматок цупкої тканини або марлі, складений у кілька шарів,

вмочують у гарячу воду (горілку, розведений спирт) і добре викручують. По-

верх серветки накладають провощений папір і вату. Для утримання комп-

ресу накладають бинтову пов’язку.

Уражену кінцівку краще покласти на підвищення для доброго відтоку

крові. Зігрівати її біля електричної плитки або грубки треба обережно, оскі-

льки у потерпілого може бути знижена або зовсім утрачена чутливість, що

призведе до виникнення опіків. У разі замерзання потерпілому надають та-

ку саму допомогу, як і при відмороженні. Вживання алкогольних напоїв

протипоказане, бо вони пригнічують нервову систему, що погіршує стан по-

терпілого.

Розділ І

 Список рекомендованої літератури до розділу І

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. — К., 1990. — 168 с.

2. Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья / Н.М.Амосов. — М.; Донецк,

2003. — С. 146 – 147.

3. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. — М., 1999. — 551 с.

4. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї: курс лекцій. — К., 2001. — 96 с.

5. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. О. Погорілого. — К.,

1998. — 18 с.

6. Вовк Х.К. Шлюбний ритуал та обряди на Україні // Студії з української етнографії та ан-

тропології. — К., 1995. — С. 219 – 323.

7. Ґіденс Е. Соціологія / Пер. з англ. — К., 1999. — 667 с.

8. Грушевський М. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. — К., 2001. — 96 с.

9. Демографічна криза в Україні. Проблеми, дослідження, витоки, складові, напрями проти-

дії / НАН України, Ін-т економіки. — К., 2001. — 560 с.

10. Калюжна Л.Д. ВІЛ та інфекції, що передаються статевим шляхом // Медичний Всесвіт. —

2003. — Т. 3. — № 1. — С. 88 – 92.

11. Кісь О. Подружні стосунки у традиційній українській сім’ї (до питання егалітарності) //

Етнос. Культура. Нація (Матеріали наукової конференції) — Дрогобич, 1999. — С. 70 – 77.

12. Климишин И.А. Календарь и хронология. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 1985. — 320 с.

13. Климова С. Молодежь. Причины и поводы пьянства // Наука и жизнь. — 1990. — № 5. —

С. 78 – 82.

14. Ковалев С.В. Подготовка старшекласников к семейной жизни: Тексты, опросники, ролевые

игры. — М., 1991. — 143 с.

15. Ковалев С.В. Психология современной семьи. — М., 1988. — 207 с.

16. Коляденко В.Г., Степаненко В.И. Клинические проявления СПИДа на коже и видимих

слизистих оболочках / /Мистецтво лікування. — 2003. — № 5. — С. 24 – 29.

17. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р.

— К., 1997. — 80 с.

18. Кушнирук Ю.И. Здравствуйте, молодожены! — К., 1987. — 128 с.

19. Лапуж Ж. Ідеал мурашника / Кур’єр Юнеско. — 1991. — № 4. — С. 16 – 20.

20. Леви-Строс К. Печальные тропики / Пер. с фр. — М., 1984. — 220 с.

21. Мацковский М.С. Социология семьи: Проблемы теории, методологии и практики. — М.,

1989. — 112 с.

22. Москаленко В.Ф. Аналітичний огляд сучасної ситуації з контролю та подолання епідемії

ВІЛ/СНІДу в Україні // Медичний Всесвіт. — 2003. — Т. 3. — № 1. — С. 34 – 43.

23. Навчальний посібник з лабораторної діагностики ВІЛ-інфекція/СНІДу / В.М.Гирін,

І.В.Дзюблик, В.Г.Порохницький та ін. — К., 1999. — 160 с.

24. Нейко Є.М. Долікарська допомога на дому. — 2-е вид., перероб. і доп. — К., 1984. — 32 с.

25. Перемогти СНІД: що потрібно? Глобальний огляд, проблеми і перспективи // Світ науки

(Scientific American). — 2000. — 1(6). — С. 53 – 80.

26. Покровский В.В. Эпидемиология и профилактика ВИЧ-инфекции и СПИД. — М., 1996. — 246 с.

27. Порохницький В.Г., Вороненко С.Г. ВІЛ-інфекція: проблеми та перспективи боротьби з нею

// Медичний Всесвіт. — 2003. — Т. 3. — № 1. — С. 56 – 69.

28. Прибиткова І.М. Основи демографії: Навч. посібник. — К., 1995. — 256 с.

29. Про становище сімей в Україні: Державна доповідь за підсумками 2000. — К., 2002. — 192 с.

30. Сексология: Энцикл. справ. по сексологии и смежн. обл. Беларус. энцикл. / Редкол.:

Б.М. Ворник и др. — 3-е изд. — Минск, 1995. — 351 с.

31. Сімейне право України: Підручник / За ред. В.С. Гопанчука. — К., 2002. — 304 с.

32. Сімейний кодекс України. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. — 104 с.

33. Січинський В. Чужинці про Україну. Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань

чужинців про Україну за десять століть. — К.: Довіра, 1992. — 255 с.

34. Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи. — К., 2000. — 207 с.

35. Школа репродуктивного здоров’я «Шануй себе». — К., 2001. — 48 с.

Основи сімейних відносин

Розділ ІІ

ОСНОВИ СІМЕЙНИХ

ВІДНОСИН

2.1. СОЦІАЛЬНО-БІОЛОГІЧНІ

ПРОБЛЕМИ

ім’я є моделлю суспільства на конкретному істо-

ричному етапі розвитку, відображує його мора-

льні та духовні особливості, відіграє велику роль

у ньому. Вона є первинною клітиною соціальних груп,

класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої

країни. Життя більшості людей так чи інакше

пов’язано з сім’єю — своєрідним мікросвітом, де пере-

плітаються складні економічні, політичні, психологіч-

ні, ідеологічні, фізіологічні та інші соціальні проблеми.

Будучи залежним від економічного становища країни,

від політики, рівня культури, сімейне життя впливає

на стан національної економіки, політичні події тощо.

Сім’я є могутнім соціальним феноменом, який най-

тісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі

шлюбних і кровних взаємозв’язків. Сім’я — це святий

вузол, що об’єднує людей у суспільстві.

Сім’я функціонує на основі

спільного побуту, економіч-

ного, морально-психологіч-

ного укладу, виховання ді-

тей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціа-

лізацію людини, самореалізацію особистості з устале-

ною поведінкою.

Життєдіяльність сім’ї реалізується через основні її

функції: матеріально-економічну (бюджет сім’ї, орга-

нізація споживчої діяльності, участь у суспільному ви-

робництві, набуття професії, відновлення втрачених на

виробництві сил); житлово-побутову (забезпеченість

житлом, ведення домашнього господарства, організа-

ція побуту); репродуктивну (продовження людського

роду); комунікативну (створення сприятливого сімей-

ного мікроклімату, внутрішньосімейне спілкування,

взаємовідносини сім’ї з мікро- і макросередовищем,

С

Сім’я, побут,

здоров’я дітей

Розділ ІІ

контакт із засобами масової інформації, літературою, мистецтвом); виховну

(формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релак-

тивну (організація вільного часу та відпочинку)

Сім’я — це життєдайний осередок, що приводить на світ божий, плекає

найвищу цінність людства — дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки

яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продов-

жити себе у своїх потомках. Кожна людина є смертною. Але сім’я, рід, роди-

на, народ — безсмертні. Невсипущою берегинею моральних чеснот, націо-

нальних звичаїв і традицій, пам’яті предків, невтомною плекальницею ро-

доводу, совісті та честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь є сім’я.

Найвидатнішою вихователькою підростаючих поколінь за всіх часів й у

всіх народів, покровителькою високої духовності та гуманізму, національно-

го духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму теж є сім’я.

Сім’я — різновіковий колектив. Структура її багато в чому залежить від

звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм.

У її межах формується система стосунків між старшими та молодшими, ба-

тьками і дітьми, що визначає психологічний клімат у сім’ї. Тут формується

світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. Спільне ведення до-

машнього господарства впливає на рівень матеріальної забезпеченості, мо-

жливості самореалізації особистості, її смаки, уподобання, ціннісні орієнта-

ції, культуру. У сім’ї дитина набуває вмінь і навичок різних видів суспільної

діяльності, насамперед навичок людського спілкування. Поступово в неї фор-

мується досвід сімейного життя, ставлення до родини.

Родовід вихователів йде від батька, матері, сім’ї. Спільними зусиллями

кожен народ протягом своєї багатовікової історії створив власну національну

виховну систему, наділену як загальнолюдськими здобутками, так і самобу-

тніми творчими знахідками.

«Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських наро-

дів, — зазначав К.Д. Ушинський, — у кожного з них своя особливість, своя

національна система виховання, своя особлива мета і свої особливі засоби

досягнення цієї мети»

Сучасні обставини національного відродження та подальшого розвитку

духовної культури українського народу зумовили гостру потребу в активіза-

ції освіти і патріотичному вихованні. Сьогодні необхідно відродити тради-

ційний статус української родини з її непорушним авторитетом, подружньою

вірністю, любов’ю до дітей і відданістю святому обов’язку їх виховання, пова-

гою до батьків і материнським покликанням жінки; підняти роль чолові-

ка — дружини, батька — матері в створенні та захисті домашнього вогнища,

забезпечуючи на їх взірцевому прикладі моральну підготовку молоді до по-

дружнього життя; відновити та зміцнити те вічне, на чому тримається

людство, що ніколи не старіє.

Зразковим для нас повинен стати приклад тих країн і народів, де дбайливо

бережуть старовину, власну національну культуру. Тоді й помисли нашого

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. — К, 2001. — С. 220.

Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні // Вибр. пед. твори: В 2-х т. — К.,

1983. — Т. 1. — 87 с.

Основи сімейних відносин

народу, дітей, молоді сприятимуть шанобливому ставленню до предків, ро-

динно-побутових звичаїв і традицій, до того вічного, що має могутнє виховне

значення. Тоді ми не знатимемо варварських руйнувань природи, історичних

та культурних пам’яток, храмів, церков, монастирів, могил, кладовищ, націо-

нальних святинь, відречень від національних символів, рідної мови.

З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю та рід

як на святиню, а на виховання дітей — як на святий обов’язок батьків. Ве-

лич і красу сім’ї українці підносять до найвищих висот — як ознаку особли-

вого авторитету та ролі в житті людини. Прикладом може бути опоетизова-

но-персоніфікований образ сім’ї:

У першому — красне сонце,

У другому — ясен місяць,

А в третьому — дрібні зірки.

Ясен місяць — пан господар,

Красне сонце — жона його,

Дрібні зірки — його дітки.

Погляди на сім’ю в українців тісно переплітаються з оцінкою роду — кров-

ної і свояцької єдності роду поколінь, які генетично походять від одного

предка, усіх родичів, рідних. А звідси поширені серед народу стійкі вислови:

«від роду до роду», «з роду в рід» — у всіх поколіннях, з покоління в поколін-

ня, від батьків до дітей; «з самого роду» — від народження. Коли комусь су-

дилося щось від народження, то кажуть: «Так на роду написано». Одиноку

людину, яка не має ні батька, ні родичів, характеризують: «ні роду, ні пло-

ду», «ні роду, ні племені», «без роду й племені». Про родинні зв’язки у житті

кожної людини кажуть: «Яке коріння, таке й насіння», «Який рід, такий

плід», «Чий корінь, того й плід» тощо.

Народних афоризмів, що відображують інституцію роду й сім’ї, в україн-

ському фольклорі (казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, думах)

дуже багато. Любов, шана і повага до сім’ї, до роду не приходять самі по со-

бі — їх виховують. Це той природний і надійний шлях, який дитина засвоює

змалку і усвідомлює свою приналежність до родини, роду, а через них — до

рідного народу, української нації.

Продовження родини, народу, нації — у дітях. Увіковічення міжпоколін-

них зв’язків, збереження історичної пам’яті, духовної та матеріальної куль-

тури, примноження корисних винаходів попередніх поколінь — у дітях.

Одним із основних чинників, що виховують дітей у сім’ї, є побут. Побут —

це уклад повсякденного життя, безпосередньо пов’язаний з відтворенням як

самої людини, так і народу, нації в цілому, із задоволенням матеріальних і

духовних потреб людини. На кожному історичному етапі розвитку суспільст-

ва побут має свої певні властивості. На характер родинного побуту впливають

соціальні умови та матеріальне становище сім’ї, її місце проживання, рівень

культури та вид занять. Суспільство, родина, життя кожної людини, а отже,

і виховання дітей у сім’ї без побуту обійтися не можуть. Підвищення культу-

ри сім’ї визначається поліпшенням її побуту.