Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

діяльності, кровотечами. Штучний аборт може спричинити у жінки докори

сумління і почуття провини, інколи призводить до розвитку неврастенії, ре-

активної депресії та інших психічних захворювань, нерідко після аборту

спостерігаються різні, інколи тривалі, сексуальні порушення, які негативно

впливають на сімейні відносини.

Особливо небезпечний аборт при першій вагітності, коли всі зазначені

ускладнення трапляються набагато частіше. У жінок, які не народжували,

пошкоджуються тканини, особливо шийки матки, що може призводити до

звичного невиношування вагітності, переривання її на ранніх стадіях роз-

витку плоду. Переривання першої вагітності може призвести до безпліддя

або порушення менструальної функції

Контрацепція

. Сучасна медицина пропонує велику кількість методів,

які дають змогу запобігти небажаній вагітності. Види та засоби контрацепції

відрізняються один від одного способом дії на організм, ефективністю та

зручністю застосування.

Аборт не є засобом контрацепції. Уникнути аборту, який є дуже шкідли-

вою та небезпечною для здоров’я жінки операцією, допоможуть контрацеп-

тивні засоби.

Наскільки ефективні методи сучасної контрацепції? Жоден метод сучас-

ної контрацепції не дає 100%-ї гарантії запобігання вагітності. Реальна

ефективність навіть найефективніших засобів на практиці не перевищує

98 – 99 %. Це пов’язано насамперед з неправильним або недбалим застосу-

ванням того або іншого протизаплідного засобу.

За механізмом дії сучасні методи контрацепції поділяють на групи:

³ гормональні протизаплідні таблетки;

³ внутрішньоматкова контрацепція (до порожнини матки вводять спе-

ціальні спіралі або петлю);

³ бар’єрна контрацепція (презервативи, діафрагми, тампони, губки);

презервативи можуть захистити від зараження ВІЛ/СНІДом, ІПСШ (інфек-

ції, які передаються статевим шляхом). Презервативи не дають 100%-ї гаран-

тії захисту від зараження, проте при правильному використанні та постій-

ному застосуванні якісних презервативів ризик зараження ВІЛ значно

знижується. Презервативи підводять у разі низької якості або неправиль-

ного використання їх;

³ хімічні засоби контрацепції — різні сперміцидні розчини, пінки, аеро-

золі, пасти та ін.;

³ пролонгована контрацепція (уведення до організму препаратів, які

запобігають вагітності на термін від трьох місяців до п’яти років);

³ посткоїтальна контрацепція — контрацепція після статевого акту

(застосування спеціальних гормональних таблеток або введення спіралі в

матку протягом 3–5 днів після статевого акту);

³ природні методи запобігання вагітності (утримання від статевого кон-

такту в певні дні менструального циклу);

Сексология: Энцикл. справ. по сексологии и смежн. обл. — 3-е изд. — Минск, 1995. — 351 с.

За матеріалами брошури «Школа репродуктивного здоров’я «Шануй себе». — К., 2001. — 48 с.

Сім’я та здоровий спосіб життя

³ перерваний статевий акт, коли сім’явиверження відбувається поза

піхвою (офіційно не визнаний за метод контрацепції через низьку ефектив-

ність);

³ стерилізація (операції з перев’язування сім’явивідних канатиків у чо-

ловіків і маткових труб у жінок).

Основні правила контрацепції. Більшість сучасних методів контрацепції

є високоефективними. Трапляється, що особливості організму та стан здо-

ров’я жінки не дають змоги легко підібрати спосіб контрацепції, але це —

виняток. Найчастіше жінки потерпають від власної необізнаності: вони ко-

ристуються ненадійними або взагалі безглуздими методами, вважаючи їх

ефективними, або використовуючи справжні якісні контрацептиви, не до-

тримуються при цьому основних правил контрацепції.

Перше головне правило контрацепції: турбота про запобігання вагіт-

ності має бути при кожному статевому контакті. Буває, що жінка може вести

активне статеве життя і не вагітніти. Це пов’язано з різними причинами:

здатність організму до зачаття знижується в разі недостатньої кількості гор-

монів, на яку непрямими способами можуть впливати перевтома, недостатнє

харчування, дефіцит вітамінів, різні внутрішні захворювання і навіть пога-

на екологія. Якщо названих причин не існує — жінка здатна до зачаття що-

місяця. Статистика свідчить, що 40 % жінок вагітніють протягом перших

двох місяців після початку статевого життя. Багато з них вагітніють після

першого ж статевого акту. Тому кожний «незахищений» статевий акт може

спричинити вагітність.

Друге важливе правило — використання надійних засобів, рекомендо-

ваних сучасною медициною.

Третє правило полягає у комбінованому використанні контрацептивів.

Наприклад, використання презервативів разом з протизаплідними таблет-

ками, або сперміцидними препаратами. Таке поєднання дає гарантію запо-

бігання вагітності, а також захищає від статевих інфекцій.

Четверте правило — індивідуальний добір протизаплідного засобу.

Дуже важливо підібрати той засіб, який підходить жінці, зважаючи на її ін-

дивідуальні особливості та період життя. Вибираючи метод контрацепції,

дізнайтеся якомога більше про той чи інший засіб, зверніться до служби

планування сім’ї за консультацією. Універсального протизаплідного засобу,

який підходить всім і завжди, ще не існує.

Безпліддя. Безпліддя — нездатність зрілого організму до відтворення

потомства. Існує жіноче та чоловіче безпліддя. Розрізняють первинне без-

пліддя, коли вагітність не настає у жінки впродовж статевого життя більше

від одного року, яка не вживає контрацептивні засоби, і вторинне, яке роз-

вивається під впливом різних чинників у жінки, що вже мала вагітності.

У 85 % подружніх пар вагітність настає, як правило, на першому році ста-

тевого життя, у 15 % — на 2 – 3-му році. Частота безплідних шлюбів колива-

ється від 10 до 20 випадків на 100 подружніх пар. Причини його різноманітні

і є специфічними для жінок і чоловіків. У середньому відзначається однакова

кількість випадків безпліддя подружжя (чоловіка чи дружини), що становить

40 % усіх випадків безплідного шлюбу. Наявність патології в обох з подруж-

жя як причина безпліддя трапляється в 10 – 20 % випадків.

Розділ І

Профілактика безпліддя полягає у своєчасному виявленні і лікуванні вад

розвитку статевої системи, а також запальних процесів статевих органів ве-

неричного і невенеричного походження, запобіганні абортам у жінок, дотри-

манні гігієни статевого життя, усуненні шкідливих впливів на організм у по-

буті і на виробництві, у здоровому способі життя.

Безпліддя — складна проблема, адже не виконується одна з основних

функцій сім’ї — репродуктивна — людина не може задовольнити свою потре-

бу в дітях, а суспільство потерпає від демографічної кризи. Безплідний шлюб

є важливою проблемою як в соціальному, так і в медичному аспектах. Без-

пліддя в сім’ях у кожному четвертому випадку є причиною розірвання шлю-

бу. Воно завжди травмує подружні пари незалежно від змісту внутрішніх

конфліктів у сім’ї на цьому ґрунті.

У разі безплідного шлюбу слід звернутися до жіночої консультації за міс-

цем проживання чи до консультації з планування сім’ї.

Онкологічні захворювання жінок. Суть онкологічних захворювань

полягає в безконтрольному розмноженні клітин. Блокування надлишкового

поділу клітин після періоду росту і розвитку організму закладено в генах,

однак з якихось причин в окремій клітині це блокування знімається, кліти-

на «бунтує» і починає розвиватися за своїми законами. Це виявляється у де-

далі прискорюваному поділі і розростанні пухлини. Далі окремі пухлинні

клітини прориваються в лімфатичні чи кровоносні судини і «засівають» інші

частини тіла, даючи початок новим пухлинам — метастазам.

Первинна пухлина і метастази порушують функції органів, а з часом змі-

нюють і життєдіяльність організму. Розвивається ракове виснаження — ка-

хексія, яка призводить до смерті протягом кількох місяців.

Існує кілька гіпотез виникнення раку, серед них припущення про онкові-

руси, які взаємодіють зі специфічними онкогенами, як правило, теж забло-

кованими. Ймовірно пухлини періодично виникають з моменту народження,

але імунна система знищує «бунтівників» зі зміненими генами. Зі старін-

ням, а також з інших причин ця функція слабшає, деякі ракові клітини

встигають набратися сили і вже повністю виходять з-під контролю.

Підозра на рак виникає при появі скарг на порушення функції органу.

«Сигнальний біль» при раку найчастіше відсутній, інші ознаки неспецифіч-

ні, тому запізнілі діагнози, на жаль, трапляються часто.

Діагнози пухлин ставлять за допомогою спеціальних методів досліджень

підозрілих органів і ділянок тіла. Тепер найчастіше використовується ульт-

развукове дослідження, яке дає змогу легко виявити «плюс-тканину». Лікарі

широко використовують і так звані ендоскопії — огляд внутрішніх порож-

нинних органів через тонкі оптичні системи. Проводять також біопсію — мі-

кроскопічне дослідження шматочків тканини, що дає найвірогідніші ре-

зультати

Основні онкологічні захворювання жінок — рак молочної залози, рак

шийки матки, тіла матки і яєчників. Ці захворювання можуть виникати у

будь-якому віці. Особливо важлива вчасна діагностика. Адже чим раніше

встановлено діагноз, тим ефективніше лікування. За сучасного розвитку ме-

Амосов Н.М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья / Н.М. Амосов. — М.; Донецк, 2003. —

С. 146 – 147.

Сім’я та здоровий спосіб життя

дицини рак можна виявити на ранніх стадіях. Причому початок розвитку

раку молочної залози чи шийки матки можна діагностувати і під час профі-

лактичних оглядів без застосування складних аналізів. Саме це і зумовлює

потребу у регулярних оглядах у гінеколога. Крім того, жінкам необхідно

оволодіти навичками самодіагностики раку молочної залози, консультацію з

чого можна отримати у гінеколога.

Смертність дітей. Дитина, неповноцінна розумово чи фізично, а також

та дитина, яка має хронічні хвороби, — це не тільки трагедія для сім’ї, а й

тягар для держави, втрата певного інтелектуального потенціалу для суспі-

льства. Саме тому найкращим індикатором соціального та економічного до-

бробуту суспільства є стан охорони здоров’я матері та дитини, наочний пока-

зник якого — величина ранньої дитячої смертності (до 1 року). Ще в 90-х ро-

ках ХХ ст. у деяких промислово розвинених країнах вона знизилася до 6 на

1000 народжених. Україна хоча і не досягла цих показників, проте останні-

ми роками спостерігається тенденція до зниження дитячої смертності, яка у

1997 р. становила 14,0 на 1000 народжених, у 1998 — 12,6, 1999 — 12,8,

2000 — 11,9, 2001 — 11,3 і 2002 р. — 10,3.

Для поліпшення стану здоров’я нації необхідна реалізація комплексу за-

ходів на державному рівні. Але дуже багато залежить і від сім’ї, від дотри-

мання вимог здорового способу життя кожною людиною.

1.15. ПРОБЛЕМИ ВІЛ-інфекції/СНІДу В СВІТІ ТА УКРАЇНІ

З кінця 70-х років XX ст. в світі почалася пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу —

смертельно небезпечного захворювання людей. У 1981 р. Всесвітня органі-

зація охорони здоров’я визнала синдром набутого імунодефіциту (СНІД) са-

мостійним захворюванням.

На сьогодні це захворювання виявлено більш ніж у 190 країнах п’яти кон-

тинентів. На кінець 2002 р. у світі вже налічували 42 млн дорослих та дітей,

у яких виявлено інфекції, спричинені вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).

За останніх 22 роки 34 млн людей, у яких діагностували СНІД, — померли.

Пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу цілком реально загрожує здоров’ю та життю

десятків і навіть сотень мільйонів людей. Це захворювання вражає і призво-

дить до смерті людей репродуктивного віку та дітей.

Історія відкриття ВІЛ-інфекції/СНІДу. ВІЛ-інфекцію/СНІД вперше

було відкрито в США. Три американські лікарі Готтліб, Сігал та Мазур не-

залежно один від одного, лікуючи молодих чоловіків, хворих на запалення

легень (пневмоцистну пневмонію — ПП) та саркому Капоші (СК — злоякіс-

не переродження судин шкіри та слизових оболонок), першими зрозуміли,

що названі хвороби в цих пацієнтів є вторинними. А первинним у всіх паці-

єнтів був імунодефіцит, на тлі якого й виникла пневмоцистна пневмонія

або саркома Капоші.

Імунодефіцит (зниження інтенсивності імунної відповіді організму) у цих

хворих розвинувся внаслідок якоїсь нової, раніше не відомої хвороби. Таке

захворювання, як ПП, нехарактерне для країн з високим рівнем життя. В

основному ПП трапляється в країнах Африки на тлі хронічних захворювань

(малярії, важких глистних інвазій тощо) та білкового дефіциту, тобто в ослаб-

Розділ І

лених людей. У людей з імунодефіцитом активуються умовно-патогенні збуд-

ники, які починають спричинювати різні захворювання.

СК у хворих на СНІД відрізнялася від класичної її форми, для якої харак-

терні ознаки: вік хворих — понад 60 років, локалізація уражень — у нижній

третині ніг і добре піддається хіміотерапії. У хворих на СНІД з СК все не

так: хворіють навіть діти, ураження локалізуються на всьому тілі, в тому чис-

лі й на обличчі, хвороба не піддається лікуванню.

У 1983 р. Люком Монтеньє, завідувачем лабораторії Інституту ім. Пастера

в Парижі вперше було відкрито вірус СНІДу. З 1986 р. цей вірус почали на-

зивати вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Ендемічним регіоном ВІЛ-

інфекції/СНІДу є країни Африки, розташовані на південь від пустелі Сахари.

ВІЛ — це природний ретровірус, здавна поширений в Африці. Вважаєть-

ся, що ВІЛ-інфекція/СНІД спершу проникла в країни Карибського басейну,

а потім — у США. В 1989 р. у США вже було зареєстровано близько 200 ти-

сяч хворих на СНІД, згодом — ВІЛ-інфекція поширилася майже в усі країни

світу.

Правильна назва хвороби — ВІЛ-інфекція, а СНІД — це її останній пе-

ріод, тобто період маніфестних клінічних проявів, який закінчується тільки

смертю.

Шляхи та чинники передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу. Є три шляхи

передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу: контактний, парентеральний, від матері до

дитини. Домінуючий шлях передачі цієї інфекції — контактний, а конкре-

тніше — статевий гетеросексуальний (від чоловіка до жінки, від жінки до

чоловіка). Найвища концентрація ВІЛ спостерігається в крові, спермі, вагі-

нальному секреті, а вже потім — у грудному молоці. ВІЛ є також у слині,

сльозах, поті, але вірус не виділяється назовні ні з сечею, ні з фекаліями.

ВІЛ-інфекція не передається при соціально-побутових контактах (під час

перебування в одному приміщенні, рукостисканні, користуванні одним по-

судом, туалетною та ванною кімнатою, звичайно за умови суворого дотри-

мання загальноприйнятих санітарно-гігієнічних правил.

Актуальним шляхом передачі вірусу є парентеральний, який реалізуєть-

ся при переливанні зараженої вірусом крові, користуванні забрудненими

ВІЛ шприцами, медичними інструментами тощо.

Найфатальніший шлях — передача ВІЛ-інфекції від матері до дитини.

Розрізняють три способи зараження: трансплацентарний (під час вагітності),

у процесі пологів, коли дитина проходить травмованими родовими шляха-

ми, та під час грудного годування.

ВІЛ зберігає інфекційність у біологічних рідинах людини (крові, спермі,

вагінальному секреті, грудному молоці тощо) при кімнатній температурі

(20 – 22 °C) до 15 днів, у висушеному стані — від 3 до 7 днів.

ВІЛ руйнується при кип’ятінні, обробці дезинфікуючими розчинами,

митті рук з милом. Якщо на шкіру чи видимі слизові оболонки людини по-

трапляє хоч крапля чужої крові або іншої біологічної рідини, слід негайно

змити її водою з милом. Якщо бризки крові потрапили в очі, необхідно зака-

пати будь-які очні краплі або негайно вмитися водою з милом (щоб зайшло в

очі і з’явилися сльози). Слід зазначити, що інфікуюча доза ВІЛ міститься в

0,1 – 0,01 мл крові, тобто в малій краплі.

Сім’я та здоровий спосіб життя

Клітини-мішені для ВІЛ. ВІЛ уражує насамперед основні імунокомпе-

тентні клітини, а саме — Т4-лімфоцити-хелпери (помічники), які регулюють

імунну відповідь організму на проникнення чужорідних антигенів (вірусів,

бактерій, мікоплазм, мікроскопічних грибків тощо). ВІЛ уражує також мак-

рофаги та моноцити. Це клітини, які виконують «охоронну» функцію імунної

системи, тобто захоплюють та розщеплюють збудників різних хвороб, коли

вони проникають в організм. ВІЛ уражує клітини лімфовузлів, що є форпос-

тами захисту організму, а також клітини центральної нервової системи

(ЦНС) тощо.

Патогенез ВІЛ-інфекції/СНІДу. Коли ВІЛ тим чи іншим шляхом по-

трапляє в організм людини, він знаходить чутливі клітини (мішені) і прони-

кає в них. Для вірусу основне — ввести свій геном у клітину (геном ВІЛ —

РНК). У цитоплазмі інфікованої клітини на матриці РНК-геному ВІЛ за до-

помогою вірусного ферменту ретротранскриптази (зворотної транскриптази)

синтезується ДНК-копія. Вірусспецифічна ДНК-копія транспортується в яд-

ро інфікованої клітини та включається в клітинну ДНК. Клітина-мішень

приймає вірусні гени за свої. Усі віруси — генетичні паразити, але для де-

яких з них, так само як і для ВІЛ, характерний генетичний паразитизм на

інтегративному рівні. При активації клітин, інфікованих ВІЛ, вони поступо-

во перетворюються на фабрики синтезу вірусних білків та геномів.

Новоутворені вірусні частки внаслідок брунькування з інфікованих клі-

тин формують свою оболонку з крихітних фрагментів зовнішньої оболонки

клітини, при цьому в останній виникають дефекти, внаслідок чого клітина

гине. Основними жертвами ВІЛ є Т4-лімфоцити-хелпери, які регулюють

взаємодію між усіма клітинами імунної системи.

У міру зараження й загибелі Т4 у ВІЛ-інфікованого поступово розвива-

ється імунодефіцит. Імунна система перестає виконувати свої функції, і лю-

дина стає беззахисною перед будь-якими хворобами.

Після проникнення ВІЛ в організм людини починається його первинна

активна репродукція (розмноження), яка досягає піку через 4 – 6 тижнів.

Потім інтенсивність репродукції вірусу знижується і більша його частина

переходить у латентний стан. Проте зараження вірусом Т4-лімфоцитів-

хелперів, хоча і не призводить відразу клітини до загибелі, негативно

змінює виконання ними регулюючих функцій. Поступово вірус руйнує де-

далі більше Т4-лімфоцитів, що призводить до наростання імунодефіциту.

Через місяці, якщо людину заражено при переливанні контамінованої ВІЛ

крові, або роки (наприклад, у разі зараження статевим шляхом) настає

вторинний період активної репродукції вірусу, який збігається з розвитком

СНІДу.

У результаті формування імунодефіциту у ВІЛ-інфікованого, особливо в

період СНІДу, умовно-патогенні мікроорганізми виходять з-під контролю

вже ослабленої імунної системи й спричинюють різноманітні вторинні за-

хворювання. Порушується також протипухлинний опір організму — і розви-

ваються злоякісні пухлини.

Через 5 – 6 тижнів після зараження в крові ВІЛ-інфікованого з’являються

антитіла до різних вірусних білків (як захисна реакція організму), концент-

рація яких у крові досягає максимуму через 2 – 3 – 5 і навіть 6 місяців. Про-

Розділ І

тивірусні антитіла виявляють у крові і за їх наявності людині ставлять діаг-

ноз: ВІЛ-інфекція.

Стадії та ознаки клінічного перебігу ВІЛ-інфекції/СНІДу. За кла-

сифікацією ВООЗ 2002 р. рекомендовано розрізняти І – IV клінічні стадії

ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Клінічна стадія I охоплює стадії гострого захворювання, безсимптомної

та персистуючої генералізованої лімфоаденопатії (ПГЛ).

Стадія гострого захворювання настає в середньому через 2 – 4 тижні після

зараження. У 15 – 50 % ВІЛ-інфікованих розвиваються первинні клінічні

прояви. Вони, як правило, грипоподібні (підвищується температура тіла,

з’являються головний біль та болі в суглобах і м’язах) або мононуклеозоподіб-

ні (підвищується температура тіла, болить горло, збільшуються шийні, за-

вушні, над- і підключичні та інші лімфовузли). Гостра стадія триває 1 – 2 – 3

тижні і закінчується, як здається ВІЛ-інфікованому, повним одужанням.

ВІЛ-інфекція переходить у безсимптомну стадію, хіба що у деяких зара-

жених лишаються збільшеними окремі лімфовузли. ВІЛ-інфікований має

вигляд здорової людини, веде звичний спосіб життя, але вірус поступово і

невпинно розмножується в його клітинах-мішенях. ВІЛ-інфікований протя-

гом 2 – 3 – 5 – 7 років не знає про свою хворобу та є джерелом інфекції для

своїх статевих партнерів, для тих, кому можуть перелити його кров, для нар-

команів, що користуються спільними шприцами тощо.

Безсимптомна стадія рано чи пізно переходить у стадію ПГЛ. При цьому

збільшуються лімфовузли, але це практично не турбує заражену людину, бо

вони м’які, не болять, шкіра над ними не червоніє. Потім лімфовузли змен-

шуються, стають твердими, але й надалі не болять. Іноді ПГЛ розвивається

відразу ж після стадії гострого захворювання і триває від кількох місяців до

2 років.

Клінічна стадія II характеризується втратою до 10 % маси тіла, уражен-

ням шкіри та видимих слизових оболонок (себорейний дерматит, активують-

ся грибкові захворювання нігтів, виникають повторні виразки в порожнині

рота), проявляється оперізуючий лишай (болюче висипання в міжреберних

проміжках), повторюються захворювання верхніх дихальних шляхів.

Клінічна стадія III (преСНІД). У цій стадії спостерігають втрату більше

ніж 10 % маси тіла, проноси (більше від одного місяця), непояснену тривалу

лихоманку (понад один місяць), озноби, нічну пітливість, активізацію гриб-

кових захворювань у порожнині рота, виникнення фурункулів, карбункулів,

розвивається туберкульоз легень тощо.

Клінічна стадія IV — це остання стадія хвороби, власне СНІД. У період

СНІДу розвиваються маніфестні (яскраві) клінічні прояви, що виникають

унаслідок руйнівної дії безлічі вірусних часток. Кількість Т4-лімфоцитів-

хелперів у крові знижується в 5 – 10 і навіть 100 разів порівняно з нормою. У

хворих спостерігають ураження легень, травного каналу, центральної нер-

вової системи, очей, шкіри та слизових оболонок тощо. Найчастіше хворі на

СНІД страждають та помирають від запалення легень, яке проявляється

задишкою, невисокою температурою (37,2 – 37,8 °С), сухим кашлем (це харак-

терні ознаки пневмоцистної пневмонії). Серед хворих на СНІД поширений

туберкульоз, у тому числі його позалегеневі форми. Вражається травний ка-

Сім’я та здоровий спосіб життя

нал з утворенням виразок та некротизацією слизової оболонки (проноси,

внутрішні кровотечі). У разі ураження ЦНС виникають сильні головні болі,

запаморочення, прогресуюча недоумкуватість, знижується гострота зору,

іноді до повної сліпоти. Часто у хворих на СНІД розвивається саркома Ка-

поші та інші злоякісні новоутворення. СНІД завжди закінчується смертю.

Хоч ВІЛ-інфекція/СНІД відома понад 22 роки, в медичній літературі світу

не описано жодного випадку одужання від цієї хвороби.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу. У кожного ВІЛ-інфікованого раніше

(через 2 – 5 років) чи пізніше (7 – 10 і більше років після зараження)

обов’язково настає остання клінічна стадія захворювання — СНІД.

Лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу проводять різноманітними специфічни-

ми препаратами, які діють безпосередньо на вірус. Таке лікування назива-

ється антиретровірусною терапією (АРТ). Проведення АРТ дає змогу по-

довжити у ВІЛ-інфікованого безсимптомну стадію захворювання, тобто від-

тягнути на роки початок СНІДу. Лікування ВІЛ-інфікованого та хворого

на СНІД поліпшує якість його життя, запобігає розвитку тяжких вторин-

них інфекцій, знижує ризик передачі ВІЛ, подовжує життя. Лікувати хво-

рого на ВІЛ-інфекцію/СНІД можна, лікувати потрібно, але вилікувати не-

можливо. Серед 20 різних існуючих антиретровірусних препаратів немає

такого, що знищував би провірус, тобто ДНК-копію РНК-геному ВІЛ, інтег-

ровану в ДНК клітини. Лікувати ВІЛ-інфікованого треба протягом усього

його життя й одночасно двома, а краще трьома різними препаратами. Лі-

кування надзвичайно дороге: річний курс АРТ хворого на СНІД коштує

12 – 15 тис. доларів США.

Епідеміологія ВІЛ-інфекції/СНІДу. За даними ВООЗ, на кінець 2002 р.

у світі налічувалось близько 42 млн людей, які жили з ВІЛ-інфек-

цією/СНІДом. У США та Канаді було зареєстровано близько 980 тис. ВІЛ-

інфікованих та хворих на СНІД, у країнах Карибського басейну — 440 тис.,

Латинській Америці — 1,5 млн, країнах Західної Європи — близько

570 тис., країнах Східної Європи і Центральної Азії — 1,2 млн, країнах Схід-

ної Азії та Океанії — 1,2 млн, країнах Південної та Південно-Східної Азії —

6 млн, в Австралії та на островах Нової Зеландії — близько 15 тис., а найза-

грозливіша ситуація сформувалась у країнах Африки, південніше Сахари —

29,4 млн. Протягом 2002 р. спостерігалось зростання захворюваності на ВІЛ-

інфекцію/СНІД серед дорослих та дітей на 45 тис. у Північній Америці,

60 тис. — на Карибах, 150 тис. — в Латинській Америці, 30 тис. — у Захід-

ній Європі, 250 тис. — в країнах Східної Європи та Центральної Азії,

270 тис. — в країнах Східної Азії та Океанії, 700 тис. — в країнах Південної

та Південно-Східної Азії і на 3,5 млн — в країнах Африки. За один тільки

2002 р. від СНІДу в світі померло близько 3,1 млн хворих, з них 8 тис. — у

Західній Європі, 15 тис. — в країнах Північної Америки, 25 тис. — в країнах

Східної Європи і Центральної Азії, 42 тис. — на Карибах, 45 тис. — у Схід-

ній Азії та Океанії, 60 тис. — у Латинській Америці, 440 тис. — у країнах

Південної та Південно-Східної Азії і найбільше — 2,4 млн — в Африці.

Як випливає з наведених даних, пандемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі на-

була загрозливих масштабів, а в країнах Африки загрожує здоров’ю та жит-

тю значної кількості населення. Враховуючи темпи зростання кількості хво-

Розділ І

рих за останні роки (16 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції/СНІДу реєструють

щодня), можна дійти висновку, що прогноз на майбутнє невтішний.

В Україні дослідження на виявлення ВІЛ-інфекції/СНІДу почали прово-

дити з літа 1987 р. Динаміку захворюваності та смертності від ВІЛ-інфек-

ції/СНІДу серед громадян України показано в табл. 1.4. Ці дані ілюструють

кількість виявлених ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, які пройшли повне

клінічне та лабораторне обстеження.

Таблиця 1.4. Динаміка захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу

серед громадян України

Роки 1987 – 1994 1995 1996 1997 2002

Усього станом

на 01.10.2003

Зареєстровано:

випадків ВІЛ-

інфекції/СНІДу

183

1490

5400

8913

8756

59 397

хворих на СНІД 32 45 143 189 1353 5623

померло від СНІДу 15 19 69 82 834 3220

Як видно з табл. 1.4, до 1994 р. темпи розвитку епідемії в Україні були

повільними, а в 1994 р. стався «вибух». За цей рік було виявлено близько

1,5 тис. нових випадків ВІЛ-інфекції, з яких більш як 80 % становили нар-

комани. У наступні роки щомісяця виявляли близько 1000 нових ВІЛ-інфі-

кованих. Тільки за 12 місяців 2002 р. зареєстровано 8756 ВІЛ-інфікованих

громадян України, з яких 4587 — внутрішньовенні наркомани і 1379 дітей.

Враховуючи такі темпи зростання, реальна кількість ВІЛ-інфікованих та

хворих на СНІД в Україні на 2004 р. становитиме більше ніж 400 тис.

(близько 1 % дорослого населення). Сьогодні Україну вважають найбільш

ВІЛ-інфікованою країною Європи.

В Україні виділяють три хвилі в розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Перша хвиля (1995 – 2003) — це стрімке поширення ВІЛ серед споживачів

ін’єкційних наркотиків, друга (1996 – 2003) — збільшення кількості людей,

інфікованих статевим шляхом від наркоманів, третя (1998 – 2003) — дітей,

народжених ВІЛ-інфікованими жінками.

Домінуючим шляхом передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу в світі є статевий, ге-

теросексуальний, а в Україні — парентеральний, а саме — при введенні

ін’єкційних наркотиків. Підраховано, що з 59 397 ВІЛ-інфікованих близько

36 тис. — внутрішньовенні наркомани. Наркомани становлять групу най-

вищого ризику інфікування, до якої включають іноді навіть дітей, які вжи-

вають наркотики вперше, з цікавості.

Найбільш ураженими областями України є Донецька, Дніпропетровська,

Одеська, Миколаївська та АР Крим. Переважна більшість ВІЛ-інфікова-

них — це особи 20 – 39 років, постійно реєструються підлітки. Це свідчить,

що ВІЛ-інфекція/СНІД є найбільшою загрозою для молоді та дітей.

Профілактика ВІЛ-інфекції. На жаль, немає засобів специфічної про-

філактики цієї смертельної хвороби, тобто немає вакцин, оскільки для ВІЛ

характерна надзвичайна генетична мінливість. Від того самого ВІЛ-інфі-

кованого упродовж року можна виділити до десяти різних штамів вірусу.

Сім’я та здоровий спосіб життя

Незважаючи на наявність великого арсеналу антиретровірусних препаратів,

на сьогодні вилікувати хворого на СНІД неможливо. Лишається один ефек-

тивний засіб профілактики — не заражатись.

ВІЛ-інфекція/СНІД не тільки медична, а й велика соціальна проблема для

всіх країн світу та України, зокрема. Подолати наростання епідемії можна

лише, змінивши ставлення кожної людини до свого життя. Надзвичайно ве-

лику роль відіграє інформованість населення, особливо серед молоді, про

шляхи передачі ВІЛ-інфекції, клінічні ознаки та способи її поширення. Тіль-

ки здоровий спосіб життя може врятувати людину від цієї страшної хвороби.

 Запитання і завдання

1. Що означає поняття «планування сім’ї»? 2. Яку структуру має служба планування сім’ї в

Україні? 3. Які основні види діяльності служби планування сім’ї в Україні? 4. Які ускладнення

виникають після аборту? 5. Назвіть причини формування безпліддя. 6. Як можна зарадити

безплідному шлюбу? 7.

Які є методи і засоби контрацепції? 8. Від чого залежить репродуктив-

не здоров’я жінки? 9. Шляхи та чинники передачі ВІЛ-інфекції/СНІДу. 10. В яких біологічних

рідинах людини міститься ВІЛ? 11. Коли у ВІЛ-інфікованого розвивається стадія СНІДу?

12. У чому виявляється СНІД? 13. Як уберегтись від ВІЛ-інфекції/СНІДу?

1.16. АЛКОГОЛІЗМ

Викликає занепокоєння, що паління тютюну, вживання алкогольних на-

поїв або хоча б пробування наркотичних та токсичних речовин певна кате-

горія молоді вважає цілком нормальним і припустимим явищем. Наявна

тенденція популяризації паління у молодіжному середовищі, істотна частка

опитаних сприймає цю звичку як природну. Незалежно від міцності алкого-

льних напоїв (пиво, вино, горілка, коньяк, віскі, самогон тощо), періодич-

ність їх вживання українською молоддю впродовж місяця становить у серед-

ньому 1 – 2 рази. Серед сучасних молодих людей поширене вживання або

хоча б пробування наркотичних та токсичних речовин. Хоча частка прихи-

льників таких «розваг» не є значною і практика вживання психоактивних

речовин значно поступається за поширеністю палінню тютюну і вживанню

алкогольних напоїв, все ж таки існує загрозлива тенденція до зростання по-

пуляризації нарковживання в підлітковому і молодіжному середовищі

Алкоголізм — систематичне надмірне вживання спиртних напоїв у дозах,

які спричиняють алкогольне сп’яніння. Поряд з п’янством об’єднує всі фор-

ми зловживання спиртними напоями, які негативно впливають на здоров’я

пияка, його поведінку, професійно-трудові установки і взаємини з оточую-

чими людьми. Алкоголізм — це прогресуюче захворювання, яке виявляється

передусім у:

³ хворобливому потягу до спиртних напоїв на тлі сформованої психічної і

фізичної залежності від алкоголю;

³ розвитку функціональних порушень окремих органів і організму в ці-

лому;

Формування здорового способу життя молоді: проблеми і перспективи. — К., 2000. — 207 с.