Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ І

Послаблюючі: сульфат магнію (магнезія) — 30 г на 1 склянку води, кас-

торова або оливкова олія — 1 столова ложка зранку.

Спазмолітики: валідол, но-шпа, валеріана, м’ята.

Препарати, які використовують при захворюваннях серцево-судинної

системи: корвалол, нітрогліцерин, папазол, адельфан, фуросемід (сечогінне).

Седативні засоби: настоянка кропиви собачої, корвалол, валеріана,

м’ята.

Протиалергійні засоби: діазолін, супрастин.

Протикашлеві засоби: бромгексин, мукалтин, збори трав.

Антибіотики: використовувати тільки за призначенням лікаря.

Для домашньої аптечки слід виділити окрему поличку, а ще краще —

невеличку шафку. Якщо в сім’ї є діти, то аптечку слід тримати в недоступ-

ному для них місці або замикати на ключ, але аптечка має бути легкодо-

ступною.

1.22. ОСНОВИ АНАТОМІЇ ТА ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ

Анатомія (від грец. anatemno — розсікаю) — наука про форму, будову та

розвиток людського тіла та його органів.

Фізіологія (від грец. physis — природа і logos — наука, вчення) — наука

про функції клітин тіла та їх структурних елементів, тканин, органів, систем

органів та організму в цілому.

Основною структурною одиницею всього живого є клітина. Організм лю-

дини складається приблизно з 220 мільярдів клітин, а його життєдіяль-

ність — це сума життєдіяльності окремих клітин.

Клітина передає генетичну інформацію самовідтворенням. Їй властиві всі

особливості живих організмів: високовпорядкована будова, отримання енер-

гії із зовнішнього середовища, її використання для виконання своїх функцій

та підтримання обміну речовин, активна реакція на подразнення, ріст, роз-

множення, регенерація і адаптація до умов зовнішнього середовища.

Будова клітини:

³ мембрана — важливий елемент клітини, вибірково пропускає необхід-

ні речовини в клітину та виштовхує непотрібні;

³ цитоплазма — основна внутрішньоклітинна речовина, що містить біл-

ки, вуглеводи, нуклеїнові кислоти та ін.;

³ рибосоми — це сферичні гранули діаметром 15 – 35 мм, вони є місцем

синтезу білків з амінокислот;

³ мітохондрії — в мітохондріях відбуваються розщеплення глюкози,

амінокислот, окиснення жирних кислот із синтезом аденозинтрифосфорної

кислоти (АТФ). АТФ — це універсальне джерело енергії, необхідне для за-

безпечення життєдіяльності клітини та організму в цілому;

³ ядро — контролює та керує діяльністю клітини, зберігає генетичну ін-

формацію. В ядрі відбувається синтез нуклеїнових кислот;

³ ядерце — центр синтезу РНК;

Ядро клітини заповнене хроматином, основою якого є нуклеопротеїни.

Генетична інформація міститься в особливих структурах — хромосомах.

Кожна хромосома складається з двох ниток ДНК.

Сім’я та здоровий спосіб життя

Ген — функціональна одиниця спадковості, яка містить інформацію в

ДНК про ознаки організму та контролює утворення і передачу певної ознаки

дочірнім клітинам у процесі поділу.

Кількість хромосом певного виду тварин чи рослин постійна. У кожній

клітині людського тіла (крім статевих) містяться 23 пари хромосом. Якщо

порушується нормальний порядок поділу клітини, і в дочірній клітині ви-

явиться хромосом більше або менше, ніж у материнській, то така клітина або

загине, або суттєво зміниться її життєдіяльність, тобто відбудеться мутація.

У будь-якому багатоклітинному організмі розрізняють дві категорії клі-

тин: статеві (гамети) та нестатеві. Ядра статевих клітин містять одинарний

набір хромосом. З 23 хромосом, які містяться як у чоловічих, так і в жіночих

статевих клітинах, одна хромосома — статева і називається Х-хромосомою

(жіноча) або Y-хромосомою (чоловіча). Хромосома яйцеклітини завжди Х, а

хромосома сперматозоїда може бути як Х, так і Y. При заплідненні статеві

клітини об’єднуються і, відповідно, стать плоду залежить від комбінації хро-

мосом. При комбінації хромосом ХХ народиться дівчинка, при комбінації

ХY — хлопчик.

Тканини. Тканинами в нашому організмі називається система клітин та

позаклітинних структур, об’єднана загальною будовою, функцією та похо-

дженням.

У тілі людини виділяють чотири основних види тканин:

³ епітеліальну (покривну);

³ сполучну;

³ м’язову;

³ нервову.

Епітеліальна тканина. Утворена з шару клітин, які покривають тіло

та слизові оболонки всіх внутрішніх органів і порожнин організму (покрив-

ний епітелій) та деякі залози (залозистий епітелій).

Сполучна тканина. За властивостями сполучна тканина об’єднує знач-

ну групу тканин. Загальним для всіх видів сполучної тканини є велика кі-

лькість міжклітинної речовини, яка складається з волокон та основної

речовини.

Волокниста (власне сполучна) тканина складається з клітин і міжклі-

тинної речовини, волокна якої пухкі та розташовані в різних напрямках. У

міжклітинній речовині пухкої сполучної тканини є колагенові та еластичні

волокна. Основна речовина містить гіалуронову кислоту, гепарин, що пере-

шкоджає зсіданню крові, та інші речовини.

Щільна волокниста тканина формує сухожилки м’язів, зв’язки, перетин-

ки, голосові зв’язки тощо.

Ретикулярна тканина. Ця тканина є основою кісткового мозку, лімфа-

тичних залоз та селезінки, а також трапляється в слизових оболонках ки-

шок, нирок тощо. Клітини цієї тканини здатні перетворюватися в клітини

інших видів (макрофаги, фібробласти та ін.), що знищують шкідливі для ор-

ганізму речовини. Відіграють важливу роль у формуванні імунітету.

Жирова тканина утворює підшкірний жировий шар та жирові прошарки,

що оточують внутрішні органи, є місцем накопичення поживних речовин і

слугує для захисту внутрішніх органів від переохолодження та механічного

Розділ І

пошкодження. У жировій тканині відбуваються процеси обміну речовин, зо-

крема перетворюються вуглеводи в жири. Кількість жирової тканини зміню-

ється залежно від харчування та фізичної активності.

Хрящова тканина покриває суглобові поверхні кісток, зменшуючи тертя

між ними під час рухів.

Кісткова тканина. Утворюється з клітин та міжклітинної речовини, яка

складається з волокон та основної речовини з великим вмістом неорганічних

солей, переважно кальцієвих, що надають кісткам твердості. Колагенові ж

волокна кісткової тканини надають їй гнучкості та еластичності.

Кров та лімфа. Кров — рідка сполучна тканина. Вона складається з рід-

кої частини — плазми та окремих клітинних елементів: червоних клітин

крові — еритроцитів, білих клітин крові — лейкоцитів та кров’яних пласти-

нок — тромбоцитів. Об’єм крові в тілі людини — близько 5 літрів. Втрата

10 % крові допустима, а понад 30 % — є небезпечною для життя. У разі втра-

ти 50 % крові людина, як правило, помирає.

В організмі людини кров виконує такі функції:

³ дихальну — переносить кисень від легень до тканин, а вуглекислий

газ — від тканин до легень;

³ живильну — переміщує поживні речовини до клітин;

³ видільну — виносить непотрібні продукти обміну речовин;

³ терморегуляторну;

³ захисну — містить імунокомпетентні клітини, які формують імунну си-

стему, що захищає організм від патогенних збудників;

³ транспортну — здійснює зв’язок між різними органами та системами.

М’язова тканина забезпечує рухомі процеси в організмі (наприклад

рух крові по кровоносних судинах, просування їжі по стравоходу та ін.) за

допомогою спеціальних структур — міофібрил, розташованих у цитоплазмі

клітин. Розрізняють гладку та посмуговану м’язову тканину. М’язова ткани-

на має властивість до збудження, провідності та скорочення.

Нервова тканина складається з нервових клітин — нейронів та нейрог-

лії, яка виконує захисну, опорну та інші функції. Нейрони чутливі до подра-

знення, здатні передавати електричні імпульси. Нервова тканина має вели-

ке значення для функціонування організму людини. Вона формує центра-

льну нервову систему (головний і спинний мозок) та периферичну — нерви,

які забезпечують координацію функцій усередині організму, його цілісність

та взаємозв’язок із зовнішнім середовищем.

Системи органів. Органом називається частина тіла, розміщена у від-

повідному місці, яка має певну форму, будову та виконує специфічну функ-

цію. Орган — це частина цілісного організму і поза ним працювати не може.

Система — це низка органів, що мають загальний план будови, спільне

походження та виконують одну функцію, наприклад, дихання або травлення.

Покривна система. Ця система включає в себе шкіру та слизову оболон-

ку. Шкіра покриває тіло ззовні, слизові оболонки вистилають зсередини по-

рожнини носа, рота, дихальних шляхів, травної системи та інших органів.

Функції покривної системи — захист організму від зовнішніх подразнень.

Кісткова система — забезпечує опору організму і називається скеле-

том. Скелет людини складається з чотирьох відділів: скелета хребта, скелета

черепа, скелета верхніх та нижніх кінцівок.

Сім’я та здоровий спосіб життя

Скелет хребта складається з хребта та грудної клітини.

Хребет складається з таких відділів:

³ шийний — 7 хребців;

³ грудний — 12 хребців;

³ поперековий — 5 хребців;

³ крижовий — 5 хребців;

³ куприковий — 4 – 5 хребців.

Грудна клітина складається з 12 пар ребер та груднини.

Скелет голови — череп, що складається з 23 кісток. Умовно їх поділяють

на два відділи: мозковий та лицевий. Кістки черепа поєднані між собою не-

рухомими з’єднаннями — синартрозами. Єдине рухоме з’єднання поєднує

верхню та нижню щелепи.

Скелет верхньої кінцівки складається з плечового поясу (ключиця, лопа-

тка) та руки (плечова кістка, передпліччя — променева та ліктьова кістки,

кисть: зап’ясток — 8 кісток, п’ясть — 5 кісток, пальці — 14 кісток).

Скелет нижньої кінцівки складається з тазового поясу (тазова кістка, яка

утворена трьома зрослими разом кістками — здухвинної, лобкової та крижо-

вої) та ноги (стегнова кістка, надколінник, кістки гомілки: мала та велика

гомілкові кістки, ступня: 7 кісток передплюсни, 5 кісток плюсни та 14 кісток

пальців).

Травна система об’єднує органи, за допомогою яких перетравлюється

їжа та відбувається її засвоєння. До системи травлення входять травний ка-

нал, а також печінка, жовчний міхур, підшлункова та слинні залози. Травний

канал складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонких і

товстих кишок, довжина яких у дорослої людини становить приблизно 9 м.

Серцево-судинна система об’єднує кровоносну та лімфатичну системи.

Кровоносна система складається з кровоносних судин та серця. Кровонос-

ні судини поділяються на артерії (несуть кров від серця), вени (несуть кров

до серця) та дрібні судини — капіляри. Капіляри пронизують усі органи та

системи, забезпечуючи їх кров’ю.

Венозна та артеріальна кров у нормі ніколи не змішуються, відрізняють-

ся за кольором (артеріальна — яскраво-червона, венозна — темно-вишнева)

та хімічним складом.

Серце — порожнинний м’язовий орган, функцією якого є перекачування

крові. Серце складається з чотирьох камер: правого та лівого передсердя і

правого та лівого шлуночків. Праві та ліві відділи в нормі ніколи не сполу-

чаються, тоді як однойменні передсердя та шлуночки відділені між собою

клапанами, які відкриваються та закриваються залежно від фази серцевого

циклу. Маса серця у дорослої людини становить приблизно 300 – 550 г.

Серце та кровоносні судини утворюють два кола кровообігу: мале та ве-

лике.

Мале, або легеневе, коло кровообігу: кров, насичена вуглекислим газом

виходить із правого шлуночка серця і по легеневих артеріях потрапляє в ле-

гені, де збагачується киснем, звідти по легеневих венах переходить у ліве

передсердя.

Велике коло кровообігу: з лівого передсердя збагачена киснем кров по-

трапляє в лівий шлуночок і під тиском розноситься по всіх органах і ткани-

Розділ І

нах, збирає вуглекислий газ і продукти життєдіяльності та повертається до

серця (в праве передсердя).

Лімфатична система — це система судин, по яких одне з рідких се-

редовищ організму — лімфа — тече у напрямку великих венозних судин і до

складу якої входять тимус, селезінка, лімфовузли та лімфоїдна тканина

слизових оболонок внутрішніх порожнинних органів.

Дихальна система. Дихання — обмін кисню та вуглекислого газу між

організмом та зовнішнім середовищем. В атмосферному повітрі частка кис-

ню становить приблизно 21 %, азоту — 78 %, а приблизно 1 % — вуглекисло-

го газу, водню, аргону та інших газів. Такий склад повітря оптимальний для

дихання людини.

Отже, дихальна система — це сукупність структур, які дають змогу влов-

лювати кисень та виводити вуглекислоту. До складу дихальної системи вхо-

дять дихальні шляхи та легені. Дихальні шляхи складаються з носової та ро-

тової порожнин, глотки, гортані, трахеї та бронхів. Легені розташовані в

грудній порожнині, це парний орган. У правій легені виділяють три долі, а в

лівій — дві, оскільки зліва в грудній порожнині міститься серце. Структур-

ною складовою легені є легенева долька, яка складається з бронхіоли та

альвеол. Альвеола нагадує за своєю формою тоненький пухирець, який з

усіх боків обмежують капіляри, де відбувається газообмін.

Видільна система. В процесі життєдіяльності в організмі утворюються

продукти розпаду. Накопичуючись, вони перешкоджають його нормальному

функціонуванню, тому організму потрібно постійно позбавлятись від шкід-

ливих речовин. Цю роль виконують органи виділення: нирки, шкіра, печін-

ка, легені, кишки.

Основними органами виділення в організмі людини є нирки. Разом з се-

човодами, сечовим міхуром та сечовивідним каналом вони утворюють сечо-

видільну систему.

Ендокринна система. В організмі людини є особлива група залоз, які

не мають вивідних протоків, пов’язаних з порожнинами або поверхнею тіла.

Речовини, що виробляються цими залозами називаються гормонами і по-

трапляють безпосередньо в кров, у міжклітинну речовину або лімфу. Ці за-

лози називають залозами внутрішньої секреції.

Ендокринна система тісно пов’язана з нервовою системою, тому їх можна

розглядати як єдину систему, основною функцією якої є контроль над діяль-

ністю всіх органів та систем організму на всіх рівнях.

Нервова система. Наш організм — це дуже складна структура, яка по-

требує якогось регуляторного механізму для забезпечення узгоджених дій

усіх своїх частин та зв’язку із зовнішнім середовищем. Таким механізмом є

нервова система.

Нервову систему можна розподілити на дві частини — центральну та пе-

риферичну. До центральної нервової системи входять головний та спинний

мозок, до периферичної — нервові центри спинного та головного мозку, че-

репно-мозкові нерви (12 пар), спинні нерви (31 пара), їх сплетіння та вузли,

нервові закінчення.

Статева система жінки. У людини функції розмноження забезпечу-

ються статевими органами — як чоловічими, так і жіночими, які поділяють-

ся на внутрішні та зовнішні і значно відрізняються за своєю будовою.

Сім’я та здоровий спосіб життя

До внутрішніх статевих органів жінки належать яєчники, маткові труби,

матка та піхва, до зовнішніх — лобок, великі та малі статеві губи, клітор.

Молочні залози. За життя жінки молочні залози значно змінюються за-

лежно від періоду життя жінки. Молочні залози належать до вторинних ста-

тевих органів і призначені для вигодовування дитини.

Органи чуттів. Наш організм постійно отримує інформацію про стан

свій та зовнішнього середовища. Подразнення зовнішнього світу сприйма-

ються специфічними органами чуттів: очима (зір), вухами (слух), шкірою

(дотик), слизовою оболонкою носа (нюх), язиком (смак).

1.23. НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

ПРИ НЕВІДКЛАДНИХ СТАНАХ

ТА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Перша медична допомога — це комплекс заходів для врятування життя

та підтримання життєво важливих функцій організму людини. На жаль,

нещастя трапляються тоді, коли людина цього не чекає. Раптом комусь, хто

знаходиться поруч з вами, стало погано, поблизу немає телефону, щоб ви-

кликати швидку допомогу. Що робити? Кожна людина повинна мати елемен-

тарні знання і володіти найпростішими навичками для надання першої до-

помоги. Як показала практика, багатьом людям вдалось врятувати життя

завдяки вчасно і правильно наданій першій долікарській допомозі.

Основи серцево-легеневої реанімації. Реанімація (оживлення) —

це проведення закритого масажу серця та штучного дихання при зупинці

серця та припиненні дихання після утоплення, загального замерзання,

ураження електричним струмом, отруєння тощо. Біологічна смерть настає

не відразу. Спочатку настає клінічна смерть, її тривалість приблизно 3 – 5 хв.

Якщо за цей час вдається відновити втрачені функції організму, людину

можна повернути до життя. Реанімацію необхідно починати негайно, бо ко-

жна згаяна хвилина зменшує шанси потерпілого на виживання.

Ознаки клінічної смерті:

³ втрата свідомості;

³ відсутність пульсу на сонних та стегнових артеріях;

³ відсутність або поверхневе сповільнене дихання (8 – 10 видихів за

1 хв);

³ розширення зіниць та відсутність їх реакції на світло;

³ сірий колір шкіри та видимих слизових оболонок.

Відновлення прохідності дихальних шляхів. Найчастіше непрохідність

дихальних шляхів при втраті свідомості виникає внаслідок западання язи-

ка. Розслабляються м’язи, щелепа відвисає і язик закриває вхід у гортань.

Непрохідність дихальних шляхів може також настати і внаслідок потрап-

ляння до них рідких та твердих речовин. При цьому необхідно покласти по-

терпілого на тверду поверхню, закинути голову назад, висунути вперед ни-

жню щелепу, перевірити наявність у ротовій порожнині сторонніх тіл, витя-

гнути і зафіксувати язик (прибинтувати до нижньої щелепи).

Штучне дихання — це вдування повітря в легені потерпілого, що здійс-

нюється двома способами.

Розділ І

Штучне дихання «з рота в рот». Треба підкласти одну руку під шию по-

терпілого, а другу — на лоб, зафіксувати закинуте положення голови за до-

помогою валика (наприклад, із одягу). Тією рукою, яка лежить на лобі, треба

затиснути ніс потерпілого, щільно охопити своїм ротом рот потерпілого і зро-

бити активний вдих у його дихальні шляхи, потім дати можливість потерпі-

лому зробити пасивний видих і знову зробити активний вдих.

Штучне дихання «з рота в ніс» застосовують тоді, коли щелепи потерпіло-

го стиснуті. Однією рукою, розташованою на лобі, треба відкинути голову по-

терпілого назад, а другою натиснути на підборіддя і підняти вверх нижню

щелепу, щоб закрити рот і запобігти втраті повітря. Обхопити своїм ротом ніс

потерпілого і вдувати в нього «своє» повітря, потім дати можливість потерпі-

лому зробити пасивний видих і знову зробити активний вдих. Вдувати повіт-

ря треба кожні 5 – 6 с, що відповідає 10 – 12 дихальним рухам за 1 хв. Треба

уважно спостерігати за грудною кліткою: при вдиху вона повинна розширюва-

тись, а при видиху — стискатись. Найважливіше — вдихати в легені потерпі-

лого якнайбільше повітря (1 л і більше). З гігієнічних міркувань можна прово-

дити штучне дихання, накривши рот і ніс потерпілого чистою хустинкою.

При виконанні штучного дихання дитині обхоплюють губами і рот, і ніс.

Кількість повітря повинна бути меншою, ніж у дорослих, а частота дихаль-

них рухів — 18 – 20 за 1 хв.

Зовнішній масаж серця. Його проводять відразу ж або в найближчі хвили-

ни після зупинки серця (до 10 хв). Як правило, зовнішній масаж серця вико-

нують одночасно з штучним диханням. Якщо потерпілий лежить на столі, то

масаж серця роблять стоячи, якщо — на землі, то стоячи навколішки.

Проведення масажу. Треба стати збоку від потерпілого, знайти кінець

груднини, покласти руки на 2 см вище від неї: кисть однієї руки перпенди-

кулярно до груднини, другу — зверху і паралельно груднині. Найкраще під

час масажу тримати руки витягнутими. Поштовхами натискати на груднину

так, щоб вона опускалась на 4 – 5 см, таких поштовхів має бути 60 за 1 хв.

Уважно стежити за станом потерпілого. Якщо шкіра починає рожевіти, зву-

жуються зіниці і з’являється пульс на великих судинах, це означає, що потер-

пілий поступово оживає. Масаж необхідно продовжувати до відновлення рит-

мічного серцебиття. Штучне дихання та зовнішній масаж серця зручніше

проводити вдвох: після того, як один робить активний вдих, інший — 5 ма-

сажних рухів. Якщо робить оживлення одна людина, ритм повинен бути та-

ким: після 2 активних вдихів — 15 масажних рухів. Через кожні 2 – 3 хв

припиняти масаж серця, щоб прослухати, чи не з’явилось серцебиття. Якщо

серцебиття відновилось, масаж можна припинити, але штучне дихання тре-

ба продовжувати до появи самостійного дихання.

Дітям до 10 років масаж серця роблять однією рукою (75 – 90 масажних

рухів за 1 хв), а грудним дітям — кінчиками двох пальців (не менше ніж 100

рухів).

Шок — важка загальна реакція організму на дію екстремальних факто-

рів (важкої механічної травми, опіку, інфекції, інтоксикації, кровотечі та ін.).

Ознаки шоку:

³ 1 фаза — потерпілий неспокійний, бігає, кричить; обличчя бліде, зіни-

ці розширені, погляд неспокійний, дихання та пульс прискорені;

Сім’я та здоровий спосіб життя

³ 2 фаза — настає повна байдужість, зменшується реакція на біль; шкіра

бліда, із землистим відтінком, покрита холодним липким потом, руки і ноги

холодні, температура тіла знижена; поверхневе, прискорене дихання, пульс

частий, ниткоподібний; відчуття спраги, може бути блювота.

Перша допомога: припинити дію травмуючого чинника (витягнути з-під

завалу, загасити вогонь, зупинити кровотечу, забезпечити нерухомість пе-

реламаної кінцівки). У разі потреби — провести реанімаційні заходи (штуч-

не дихання та зовнішній масаж серця). Якщо людина при свідомості — дати

болезаспокійливі засоби, зігріти, напоїти (якщо є рана живота нічого дава-

ти пити не можна).

Непритомність — короткочасна до 2 – 3 хв у результаті недостатнього

постачання мозку киснем. Причини: переляк, сильний біль, різкий перехід з

горизонтального в вертикальне положення, тепловий або сонячний удар,

голодування, велика втрата крові, отруєння, зловживання алкоголем, три-

вале перебування в душному приміщенні.

Попередній стан характеризується:

³ запамороченням із дзвоном у вухах;

³ різкою слабкістю;

³ позіханням;

³ потемнінням в очах;

³ холодним потом;

³ нудотою;

³ онімінням кінцівок.

При втраті свідомості у людини:

³ сповільнюється дихання;

³ блідне шкіра;

³ слабкий ниткоподібний пульс;

³ низький артеріальний тиск;

³ очі закочуються;

³ людина падає на 2 – 3 хв.

Перша допомога:

³ покласти хворого на спину з опущеною головою або з піднятими ногами;

³ полегшити дихання, розстебнувши одяг, відкрити вікно;

³ піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом, оцтом;

³ побризкати холодною водою;

³ розтерти кінцівки рушником, прикласти грілки до ніг;

³ якщо свідомість не повертається, можна розтирати мочки вух, бити по

щоках;

³ якщо почалось блювання, людину необхідно перевернути на бік;

³ якщо свідомість не повертається, необхідно викликати швидку допомо-

гу та проводити реанімацію (штучне дихання та зовнішній масаж серця).

Судоми — це напади болючих неконтрольованих скорочень однієї або кі-

лькох груп м’язів кінцівок. У здорових людей можуть бути після тривалого

фізичного навантаження, у хворих — унаслідок зниження рівня кальцію в

крові, порушення водно-сольового балансу, захворювання травного каналу,

ЦНС, порушення периферичних судин, наслідки перенесених черепно-

мозкових травм, перевтоми, хвилювання.

Розділ І

При місцевих судомах необхідно розтерти кінцівку, можна її вколоти.

При загальних судомах необхідно:

³ хворого вкласти на спину, голову повернути набік, підкласти під неї

що-небудь (щоб не захлинувся блювотними масами і не травмувався);

³ полегшити дихання, розстебнувши одяг;

³ зняти протези (зубні);

³ між зубами вставити ложку або паличку, обгорнуту тканиною, щоб не

прикусив язика;

³ хворого притримувати, не торсати, щоб не травмувався;

³ у разі загрози життю — проводити реанімацію (штучне дихання та зов-

нішній масаж серця) — не можна давати нюхати нашатирний спирт;

³ якщо судоми вперше, з незрозумілої причини, часті — обов’язково ви-

кликати швидку допомогу;

³ після нападу промити рот, змастити антисептиками, дати поспати.

Перегрівання, тепловий та сонячний удар можуть бути спричинені

підвищеною температурою повітря, високою вологістю, тривалим перебу-

ванням у душному приміщенні чи на сонці.

Ознаки перегрівання:

³ загальна слабкість;

³ нудота;

³ головний біль;

³ запаморочення.

Перша допомога при перегріванні: обмахувати рушником, газетою, змо-

чувати голову і обличчя водою, холодні примочки на область шиї та серця,

можна повністю загорнути в мокре простирадло або облити холодною водою.

Ознаки теплового та сонячного удару:

³ марення;

³ судоми;

³ порушення слуху та зору;

³ втрата свідомості;

³ дихання поверхневе, прискорене;

³ обличчя бліде з синюшним відтінком;

³ шкіра суха і гаряча або покрита липким потом;

³ є небезпека припинення дихання, оскільки може запасти язик.

Перша допомога при тепловому та сонячному ударі:

³ постраждалого покласти в тіні або прохолодному місці з валиком під

плечима;

³ охолоджувати водою або льодом;

³ якщо людина не опритомнює — викликати швидку допомогу;

³ якщо відсутнє дихання та серцебиття — починати штучне дихання та

масаж серця.

Утоплення. Рятувати потопаючого треба дуже швидко, бо смерть від па-

ралічу дихального центру може настати вже через 4 – 5 хв, а серцева діяль-

ність зберігається лише 15 хв. Необхідно підплисти ззаду, обхопити людину

під пахвами або вхопити за волосся так, щоб голова була над водою, повер-

нути обличчям вверх і плисти до берега, не даючи потопаючому вхопитись

за вас.

Сім’я та здоровий спосіб життя

Витягнувши потерпілого з води, необхідно прочистити порожнину рота та

глотки від слизу, піску тощо, потім швидко видалити воду з дихальних шля-

хів (перевернути на живіт, перегнути через своє коліно, щоб голова звішува-

лась донизу і кілька разів натиснути на спину).

Після цього потерпілого швидко перевертають обличчям вверх і прово-

дять штучне дихання і масаж серця. Крім того, знявши одяг, енергійно ма-

сажують шкіру сухим рушником або одягом для швидшого відновлення

кровообігу, одночасно зігріваючи, обклавши сухим одягом або теплими

речами. Якщо у потерпілого шкіра бліда, то це означає, що вода ще не потрапила

до дихальних шляхів і в легені, тому ваші дії швидко повернуть людину до

життя. У неї може початись блювання, треба бути готовими до цього (повер-

нути голову набік).

Синя шкіра людини та виділення з рота та носа пінистої рідини свідчать,

що вода заповнила легені, і допомогти може лише кваліфікована медична

допомога (не завжди).

Повішення. Терміново звільнити з петлі, перерізавши шнурок (необхід-

но підтримувати потерпілого знизу, щоб він не впав). При своєчасному ви-

явленні повішеного (до виникнення ознак біологічної смерті) відразу ж по-

чинають проведення реанімаційних заходів, розтирають тіло, дають вдихну-

ти нашатирний спирт. Обов’язково слід викликати швидку допомогу.

Ураження електричним струмом. У місцях контакту електричного

струму високої напруги з тілом розвиваються опік, набряк, на шкірі можуть

бути червоні смуги у вигляді гілок дерева («малюнок блискавки»), іноді об-

вуглювання, у тяжких випадках — судоми, втрата свідомості, смерть.

Перша допомога при ураженні електричним струмом. Необхідно термі-

ново перервати контакт із джерелом струму: вимкнути струм, відкинути

провід сухою дерев’яною палицею, перерубати провід лопатою із сухою де-

рев’яною ручкою, при цьому необхідно убезпечити себе, бо тіло потерпіло-

го — це добрий провідник (одягнути гумові чоботи або взуття на товстій гу-

мовій підошві, стати на суху дерев’яну дошку, одягнути товсті гумові або сухі

товсті вовняні рукавиці, обгорнути руку товстим шаром вовняної або шовко-

вої тканини). Якщо людина в свідомості, але через спазм м’язів не кидає

джерело струму, необхідно дати чіткі вказівки щодо цього. Якщо людина без

свідомості, то необхідно відразу ж починати штучне дихання та зовнішній

масаж серця. На обпечені ділянки накладають стерильні пов’язки і людину

відправляють у лікарню (бо зупинка серцевої діяльності може настати і че-

рез кілька годин після травми).

Здавлення — тяжка травма кінцівки (шок), за якої відбувається розчав-

лення м’язів, підшкірно-жирової клітковини, судин, нервів внаслідок тис-

нення великих вантажів. При цьому розвивається шок з подальшим отруєн-

ням організму продуктами розпаду м’яких тканин. Порушується функція

нирок — зменшується виділення сечі, вона стає бурого кольору; з’являються

блювання, марення, втрата свідомості, може настати смерть.

Перша допомога. Необхідно терміново витягнути потерпілого з-під зава-

лу, на уражену кінцівку накласти джгут для запобігання поширенню про-

дуктів розпаду по всьому організму, кінцівку обкласти льодом або тканиною,

змоченою холодною водою. Під джгут необхідно підкласти записку із зазна-