Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІІ

майнові права. Виходячи з цього, у шлюбному контракті може бути закріп-

лено положення про рівність чоловіка і дружини, тобто про відсутність фор-

мального голови сім’ї. Водночас за згодою подружжя в шлюбному контракті

може бути закріплений пункт про голову сім’ї. В угоді визначається і компе-

тенція голови сім’ї. Звичайно, вона обмежується організаційно-розпорядчою

діяльністю з ведення домашнього господарства і проведення відпочинку

сім’ї. Голова сім’ї — поняття більш символічне, ніж правове, оскільки його

права не можуть порушувати принципу рівності подружжя в шлюбі. Низка

статей сімейного, державного, майнового законодавства має альтернативний

характер. Про вибір того чи іншого варіанта має бути зазначено в шлюбному

контракті.

Кожен із подружжя вільний у виборі занять, професій і місця проживан-

ня. Чоловік чи дружина вправі самостійно вирішувати питання, за якою

професією їм працювати залежно від бажання, нахилу, освіти і обставин.

Незважаючи на те, що сімейні відносини, зазвичай, передбачають спільне

проживання, подружжя може проживати як разом, так і окремо.

Законодавством передбачено те, що для завершення угод на відчуження

спільного майна подружжя, які потребують обов’язкового нотаріального за-

свідчення (купівля-продаж, дарування), згода одного із подружжя повинна

виражатися в письмовій формі.

Щодо інших угод встановлено порядок, згідно з яким майном, нажитим

під час спільного проживання, подружжя розпоряджається за взаємною ус-

ною згодою. Сюди відносять використання заробітної плати, придбання одя-

гу, продуктів харчування та інші побутові угоди. При укладанні цих угод

одним із подружжя передбачається, що він діє за згодою другого. У законі

немає конкретної вказівки, кому із подружжя можна здійснювати ті чи інші

угоди, це право кожного з них. В одних сім’ях своєю заробітною платою і за-

робітною платою чоловіка розпоряджається дружина, в інших — цю функ-

цію покладено на голову сім’ї — чоловіка. Він визначає щомісячний сімей-

ний бюджет: витрати на придбання одягу, продукти харчування, оплату

комунальних послуг, культурні заходи тощо.

Особи, які поселилися в житлове приміщення як члени сім’ї наймача, є

рівноправними в користуванні, якщо при вселенні між наймачем і члена-

ми сім’ї, які проживали разом, не було іншої угоди про порядок користу-

вання житловим приміщенням. Основи такої угоди про порядок користу-

вання житловим приміщенням також можуть бути закладені у шлюбному

контракті.

Багато сімей у нашій країні є власниками легкових автомобілів. Для

права управління автомобілем достатньо доручення на право управління,

виданого одним із подружжя другому, засвідченого нотаріусом. Однак дору-

чення не передбачає, коли, кому і як користуватися машиною. Це питання

деякі подружжя також вносять до шлюбного контракту.

У шлюбному контракті можуть бути зазначені й інші цивільно-правові

узгодження, у тому числі на користь третіх осіб. Це можуть бути пункт про

щомісячні відрахування відповідних сум на ім’я дитини чи дітей до досяг-

нення ними повноліття, положення заповідного характеру, відповідно до

Основи сімейних відносин

якого нерухоме чи створене майно заповідається на випадок смерті одному з

подружжя чи дітям або всім їм разом. Тут також може бути визначено, що із

спільного майна подружжя залишається у чоловіка, а що — у дружини у

разі розірвання шлюбу, якими будуть грошові компенсації у зв’язку з цим

тощо.

Шлюбний контракт може зміцнити правову основу відносин у сім’ї. На-

приклад, питання ведення домашнього господарства не регулюються нор-

мами права, тому їх можна відрегулювати в шлюбному контракті, надаючи

їм форми договірних обов’язків чоловіка та дружини. Хто і в якому порядку,

в якій послідовності здійснює прибирання, поточний та малий ремонт бу-

динку чи квартири, готує їжу, купує харчові продукти і безліч інших запи-

тань, з якими, якщо не щодня, то доволі часто доводиться стикатися практич-

но кожній сім’ї.

Звичайно, укладений при шлюбному процесі шлюбний контракт —

не догма. Протягом певного часу його положення можуть змінюватись,

доповнюватись за взаємною узгодженістю подружжя в такому самому по-

рядку, в якому його було укладено.

Подружжя, що перебуває в зареєстрованому шлю-

бі, набуває певних особистих прав та обов’язків.

До особистих прав та обов’язків, тобто таких, що

не мають майнового змісту, слід віднести відповід-

но до Сімейного кодексу України при укладенні

шлюбу те, що подружжя, за своїм бажанням, обирає прізвище одного з по-

дружжя як їхнє спільне прізвище або кожен з подружжя зберігає своє до-

шлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого

з подружжя. Об’єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище

хоча б одного з подружжя є подвійним. Крім того, до цієї групи прав слід

віднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію

й місце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, корис-

туватись у сім’ї рівними правами і мати рівні обов’язки.

Кожен з подружжя користується в сім’ї рівними правами і має рівні

обов’язки.

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов’язки. Згідно з сі-

мейним законодавством розрізняють спільну власність та роздільне майно

подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю, тоб-

то кожен з подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватися і

розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість ви-

конаної праці та її форми щодо кожного з подружжя. Майном, що нажите за

час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це озна-

чає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за зго-

дою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке,

яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним

під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна

належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть

Регулювання

особистих і

майнових відносин

Розділ ІІ

якщо вони придбані під час шлюбу за рахунок спільного майна (коштів) по-

дружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Володіє, розпоря-

джається і користується цим майном один із подружжя самостійно. У разі

поділу майна, яке є спільною власністю подружжя, їхні частки визнаються

рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений

як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання його.

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно

збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових витрат друго-

го з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною власністю

подружжя. Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інстру-

менти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є їх спільною

власністю. У разі його поділу суд може присудити ці речі одному з подруж-

жя, у користуванні якого вони були, з покладанням на нього обов’язку ком-

пенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Згідно із сімейним законодавством подружжя повинно матеріально під-

тримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя,

який потребує матеріальної допомоги (вагітна дружина, непрацездатний),

має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь

аліментів.

Обов’язки батьків та дорослих дітей. Взаємні права та обов’язки ба-

тьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому в установленому

законом порядку. Походження дитини, батьки якої перебувають між собою у

шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не

перебувають між собою у шлюбі, встановлюється (законом) поданням спіль-

ної заяви до органів загсу. Батьківство дитини у батьків, які не перебувають

у шлюбі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене

в судовому порядку.

Походження дитини засвідчується відповідним записом. Батьки і діти зо-

бов’язані надавати один одному моральну і матеріальну допомогу. При цьо-

му діти, походження яких установлено за заявою батьків чи рішенням суду,

мають ті самі права та обов’язки, що й діти, які народились від батьків, які

перебувають у шлюбі.

До особистих прав та обов’язків батьків щодо дітей слід віднести: права на

обов’язки присвоїти дитині прізвище, ім’я та по батькові; виховувати й

утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечу-

вати їхні інтереси за розгляду спорів про них.

До майнових прав та обов’язків батьків і дітей належать: право на

обов’язок батьків з управління майном дітей, обов’язок обох сторін поважати

спільну і роздільну власність. До того, ж батьки і діти мають взаємні алі-

ментні обов’язки. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх і не-

працездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а

повнолітні діти — утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків.

Аліменти неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну

дитину — чверті, на двох дітей — третини, а на трьох та більше дітей поло-

вини заробітку батьків, але не менш як 25 % мінімальної заробітної плати

на кожну дитину.

Основи сімейних відносин

Визначаючи аліменти на користь батьків, що стягуються з повнолітніх ді-

тей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального і сімейного станови-

ща кожного з дітей.

Здійснення батьками прав і виконання ними обов’язків щодо виховання і

навчання дітей встановлено Законом України «Про освіту».

Батьки вправі віддавати дітей для одержання освіти в навчально-виховні

заклади, засновані на різних формах власності, що не звільняє їх від вико-

нання обов’язків з виховання дітей. Питання виховання дітей вирішується

батьками спільно. Один із батьків, який проживає окремо від дітей, зо-

бов’язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними.

Органи опіки і піклування надають допомогу батькам у вихованні дітей і

перевіряють виконання покладених на батьків обов’язків з виховання дітей.

Якщо батьки не проживають разом, то від їх згоди залежить, з ким по-

винні проживати неповнолітні діти. За відсутності згоди між батьками спір

вирішується судом, виходячи з інтересів дітей і з урахуванням їх бажання.

Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка

утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.

Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановле-

но, що вони ухиляються від виконання своїх обов’язків з виховання дітей.

Позбавлення батьківських прав здійснюється тільки в судовому порядку.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою дер-

жавних або громадських організацій, одного з батьків або опікуна дитини, а

також за позовом прокурора.

При позбавленні батьківських прав обох батьків дитина передається на

опікування органів опіки і піклування. Вони можуть дозволити батькам,

позбавленим батьківських прав, побачення з дитиною, якщо такі побачення

не позначаються шкідливо на дитині.

Протягом усього життя родина є найважливішим компонентом мікросе-

редовища, а для дитини, особливо в перші роки її життя, вплив сім’ї домінує

над усіма іншими впливами. Саме в сім’ї закладаються основи ціннісно-

мотиваційної сфери особистості, формується її характер.

Сім’я — це не тільки досконала форма організації спільного життя лю-

дей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реа-

лізує дуже важливі особистісні якості.

Сім’я найфантастичніша, найдивовижніша з усіх суспільних інституцій.

Сім’я збереглася упродовж усієї історії, не зруйнувалася, незважаючи на

безліч соціальних катаклізмів. Навіть у країнах і регіонах, де ситуація

надзвичайно напружена, сімейне життя триває — з його радощами і печа-

лями, народженнями, невирішеними конфліктами, розлученнями і при-

миреннями.

Усі особисті та майнові права і обов’язки подружжя і дітей, а також умови

і порядок одруження, припинення шлюбу, основи опіки та піклування регу-

люються законодавством України.

Розділ ІІ

 Запитання і завдання

1. Що регламентує Сімейний кодекс України? 2. Який шлюбний вік встановлено в Україні?

3. Ким і на основі чого здійснюється правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в

Україні? 4. За яких умов неможливий шлюб між юнаком і дівчиною? 5. Що таке шлюбний ко-

нтракт і за яких обставин він укладається? 6. Що узгоджується при укладанні шлюбного конт-

ракту? 7. Якими правами наділені батьки щодо своїх дітей? 8. Які взаємні аліментні обов’язки

мають батьки і діти? 9. Коли, за яких обставин батьки можуть бути позбавлені батьківських

прав? 10. Визначте зміст правових відносин між подружжям, батьками та дітьми.

11. Охарактеризуйте поняття «шлюб» та «сім’я».

2.3. МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВІДНОСИНИ

Дитина вже від народження всіма своїми особ-

ливостями підтверджує свою належність до люд-

ського роду, що фіксується в понятті «індивід».

Індивід (лат. individum — неподільний) — людина

як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо).

Згідно з сучасною класифікацією людей індивід займає проміжне стано-

вище (людина, індивід, особистість, індивідуальність). Це поняття містить у

собі більше соціальних особливостей, ніж це передбачено біологічною сутніс-

тю. Індивід є суспільно-історичним утворенням, здатним діяти усвідомлено.

Характеристика його передбачає сукупність природних задатків, набутих

знань, соціального досвіду. Виявляється вона і формується в процесі свідомої

діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно-

значущого та індивідуального, неповторного.

Позиція особистості — це система її відносин. Суттєвими відносинами

особистості є ставлення до матеріальних умов життя, до суспільства людей,

до себе, до власних обов’язків — трудових, громадських та ін. Ці відносини

характеризують моральне обличчя особистості, її соціальні установки.

Особистість — це свідомий індивід. Не можна зрозуміти суспільної ролі

особистості, не аналізуючи її психології: мотивів діяльності, здібностей та

характеру, а в деяких випадках — і особливостей її тілесної організації, на-

приклад, типу нервової діяльності.

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда,

що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культур-

них, історичних відносин.

Структура особистості багатогранна. Найхарактернішими її компонента-

ми є скерованість (вибіркове ставлення людини до дійсності); можливості

(сукупність здібностей, яка забезпечує успіх діяльності); характер (комплекс

сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та

діяльності, у ставленні до себе, до суспільства); самоуправління (утверджен-

ня самосвідомості особистості, що здійснює саморегуляцію; посилення або

послаблення діяльності, самоконтроль, корекція дій і вчинків, планування

життя й діяльності).

Особистість характеризують такі ознаки:

³ розумність (визначає рівень інтелектуального розвитку);

Поняття про

особистість

Основи сімейних відносин

³ відповідальність (рівень розвитку почуття відповідальності, уміння ке-

рувати своєю поведінкою, аналізувати свої вчинки і відповідати за них);

³ свобода (здатність до автономної діяльності, прийняття самостійних

рішень);

³ особиста гідність (визначається рівнем вихованості, самооцінки);

³ індивідуальність (несхожість на інших)

Особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, тем-

перамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються

на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе,

взаєминах з іншими.

Своєрідність психіки, особистісна неповторність індивіда визначають ін-

дивідуальність.

Індивідуальність — це сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей

людини, що формують її своєрідність, відрізняють від інших людей. Вона

постає як цілісна характеристика людини — оригінальність, самобутність її

психічного складу, — будучи тим особистим «Я», за яким пізнають, характе-

ризують та оцінюють людину як особистість. Виявляється у здібностях лю-

дини, в основних потребах, інтересах, схильностях, рисах характеру, у по-

чутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні

розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі дія-

льності та поведінки, у типі темпераменту, в особливостях емоційної та во-

льової сфер тощо. Передумовою формування людської індивідуальності є

анатомо-фізіологічні задатки, які перетворюються в процесі розвитку і вихо-

вання, породжуючи широку варіативність виявів індивідуальності.

Отже, індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних виявля-

ється дуже яскраво, випукло, інших — непомітно. Індивідуальність може

виявлятися в інтелектуальній, вольовій або відразу в усіх сферах психічної

діяльності.

Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не

помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити

проблеми і вирішувати їх.

Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові од-

ного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у

переживанні чуттєвого чи раціонального, у винесенні рішень.

Особистість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або во-

лодінні собою в критичних ситуаціях.

Основними компонентами особистості є скерованість, можливості і здат-

ність. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та

інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості

домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль.

Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості.

Можливості особистості охоплюють ту систему здібностей, яка забезпечує

успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною. На-

приклад, О. Довженко був геніальним кінорежисером, хоча проявив себе як

талановитий письменник і художник, Т. Шевченко — геніальним поетом,

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. — К., 2001. — С. 36.

Розділ ІІ

видатним художником, художню спадщину якого ще не повністю досліджено

і оцінено, В.Винниченко — видатним письменником і прекрасним художни-

ком.

Кожний із нас знає свою основну, провідну здібність і підпорядковану їй

ведену. Підпорядкована здібність, а точніше — здатність (це і здібність, і

здатність) посилює основну провідну здатність чи талант.

На характер співвідношення здібностей впливає структура скерованості.

Характер, або стиль поведінки в соціальному середовищі є одним з компо-

нентів у структурі особистості. Характер — складне синтетичне утворення,

де в єдності виявляються зміст і форма духовного життя людини.

Хоча характер і не відображує особистості в цілому, проте є складною сис-

темою її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних

якостей, типологічних особливостей, які виявляються в темпераменті.

У системі характеру теж можна виокремити провідні властивості, передо-

всім моральні якості (чутливість або черствість у взаєминах із людьми, від-

повідальне ставлення до суспільних обов’язків, скромність тощо), далі — во-

льові (рішучість, наполегливість, мужність і самовладання), які забезпечу-

ють певний стиль поведінки і спосіб вирішення практичних завдань. Тому

можна сказати, що морально-вольові якості є основою характеру.

Особистість — продукт обставин, але обставини складаються людьми. Ак-

тивність особистості, якщо вона упорядкована і цілеспрямована, досягається

тонким управлінням як пізнавальної, так і практичної діяльності.

Саме за узгодження знань і досвіду особистість діє найбільш доцільно.

Тому важливо розкрити психологічний механізм самостійної активності осо-

бистості.

Людина не автоматично переключається з однієї справи на іншу, а свідо-

мо, з урахуванням соціальної ситуації, оцінки значущості імпульсів, наслід-

ків дій тощо. Вона може вибирати, і в цьому полягає свобода її волі.

Із формуванням «Я» дитина починає виділяти себе з предметного світу і

людського оточення, а в окремих випадках навіть протистоїть їхнім діям. Це

і є початок формування особистості — перехід від індивіда до власне особис-

тості. Із подальшим розвитком система саморегуляції зміцнюється, і людина

стає господарем своїх сил.

Здатність до самоуправління змінюється з віком і в зв’язку з патологіч-

ними змінами особистості.

Найвищий рівень самоуправління досягається у зрілому віці, коли знан-

ня вже апробовані життям, а сама особистість досягла піку всіх сил і здібнос-

тей, пройшовши всі випробування. Проте слід зазначити, що дехто вміє во-

лодіти собою і не робити необачних висловлювань чи вчинків у 25 – 30 років,

тоді як інші (досягнувши пенсійного віку) не управляють ні своїми вчинка-

ми, ні своїми емоціями. Отже, все у світі є відносним.

Особистість, як самоврядна система, здійснює:

³ виклик, затримку процесів (дій, вчинків);

³ переключення психічної діяльності;

³ її прискорення чи сповільнення;

³ посилення чи послаблення активності;

³ узгодження спонукань;

Основи сімейних відносин

³ контроль за діяльністю через зіставлення накресленої програми зі

здійснюваними діями;

³ координацію дій. Для вирішення цих завдань формуються такі основні

механізми «Я»: контролю, узгодження, санкціонування, підсилення.

«Я», входячи до структури особистості, має і власну структуру, що охоплює:

1) уявлення про те, яке «Я» є і яке «Я» повинно бути в ідеалі;

2) сумління, або совість, яка у моральної людини має тенденцію набли-

ження реальної поведінки до ідеальної. Так, якщо реальна поведінка поміт-

но відрізняється від ідеальної, особа відчуває докори сумління, що сприяє

закріпленню позитивної поведінки.

Самоуправління особистості має два види:

³ оперативне, або повсякденне;

³ перспективне, що визначається далекими цілями.

Саморегуляцію як прояв волі розрізняють за такими типами:

³ перший визначається як морально-вольовий;

³ другий — аморально-вольовий;

³ третій — абулічний, або слабкий;

³ четвертий — імпульсивний.

Існують, звісно, і проміжні типи.

Перші два типи характеризуються високорозвиненою саморегуляцією,

але відрізняються між собою моральними якостями. Решта — зі слабкою са-

морегуляцією і нестійкою мораллю.

Морально-вольовий тип саморегуляції — позитивний тип, здатний на по-

риви та значні звершення. Така людина — господар своїх слів, вона здатна

добитися соціально і особистісно значущих цілей попри будь-які труднощі. Її

здібності використовуються на повну силу і завдяки цьому розвиваються.

Це — цілісна особистість у повному розумінні цього слова.

Аморально-вольовий тип — це індивідуаліст, який завжди і скрізь пере-

слідує егоїстичні цілі. Він є цілісним у своїй аморальності, розумним у ви-

значенні способів досягнення намірів, але це — асоціальний тип.

Людина абулічного (слабкого) типу характеризується в’ялістю й пасивніс-

тю, байдужістю до всього. Вона легко зазнає навіювання, легко погоджується

з іншими, підпадає під їхній вплив, залишаючись бездіяльною. Така люди-

на не зможе змусити себе працювати, долати труднощі, боротися з перепо-

нами, добиватися реалізації поставленої мети. Це — інертна людина. Такий

тип виникає внаслідок слабкості внутрішніх спонукань, через що кора мозку

не отримує потрібного тонусу, і слабовілля, тобто нездатності до зусилля.

При цьому людина може бути від природи обдарованою, але її здібності не

розвиваються і не використовуються через пасивність.

У деяких випадках апатичні типи є наслідком сформованого почуття влас-

ної неповноцінності, коли людина вважає, що вона ні до чого не здатна і ні-

чого не може досягнути в житті. Відтак, «засинають» здібності.

І нарешті, існує імпульсивний тип поведінки. У людини цього типу багато

сильних імпульсів, захоплень, але вона діє нерозважно через недосконалість

механізму і зіставлення імпульсних спонукань із реальною ситуацією та

особистими переконаннями.

Розділ ІІ

У структурі особистості важливе місце посідають психічні процеси. Це ди-

намічне відображення дійсності в різних формах психічних явищ. Слід за-

значити, що психічні процеси забезпечують зв’язок особистості з дійсністю.

Через них формуються властивості особистості. Утворені властивості, у свою

чергу, впливають на перебіг процесів.

У процесі вирішення теоретичних і практичних завдань формується во-

льова організація особистості, визначаючи, як ухвалюються рішення і як во-

ни реалізуються в житті.

Утворена скерованість особистості призводить до вибіркового сприйняття

та емоційних реакцій, пов’язаних із ним. Ось чому людина вбачає у дійснос-

ті те, що хоче бачити залежно від потреб, інтересів і установок.

Хоча відображення — об’єктивний процес, воно ускладнене суб’єктивни-

ми властивостями особистості.

На основі психічних процесів утворюються психічні властивості, певна їх

система, яка регулює перебіг психічних процесів.

Психічні властивості особистості — це стійкі утворення, які забезпечують

певний кількісно-якісний рівень психічної діяльності й поведінки, типовий

для індивіда.

У людини інертного типу нервової діяльності психічний стан виявляється

стійкішим порівняно зі станом людини рухомого типу. Критичні зауважен-

ня, зроблені на адресу одних людей, мобілізують їхні сили, тоді як такі самі

зауваження на адресу інших призводять до зниження тонусу активності,

виникнення депресивного стану.

Чутливість до оцінки, ставлення до неї залежить від таких властивостей

характеру, як марнославство, самолюбство, упевненість у собі, від вольових

якостей, емоційної реактивності тощо.

Отже, структура психічної діяльності особистості є складною, багатогран-

ною і динамічною. Усі її компоненти взаємопов’язані та взаємозумовлені. Із

розвитком особистості відбуваються і зміни в її психологічній структурі.

Водночас структура кожної особистості є відносно стійкою. Вона містить ти-

пові для індивіда системи властивостей, які характеризують її як людину,

від якої можна очікувати в тих або інших ситуаціях життя цілком певних

вчинків і дій.

Таким чином, кожна людина є єдністю стійкого і мінливого, і тільки така

організація допоможе людині бути самою собою, виявляти гнучкість і вести

спосіб життя, адекватний умовам.

У процесі історичного розвитку під впливом панів-

ного в суспільстві способу виробництва, способу

життя і суспільних відносин систематично зміню-

вались і змінюються відносини сім’ї і суспільства,

сім’ї й особи. Прогрес суспільства тісно пов’язаний з усуненням, зменшенням

дискримінації жінки на виробництві, у соціальній і духовній сферах, у шлюб-

ному законодавстві, з істотними змінами функції сім’ї, створенням умов для

вдосконалення шлюбно-сімейних відносин. Усі соціально-економічні, куль-

турні процеси — позитивні та негативні, що відбуваються в суспільстві,

впливають на функціонування сім’ї, яка є осередком суспільства. На сім’ю і

її моральне становище безпосередньо впливають чинники навколишнього

Особистість і

сімейні відносини

Основи сімейних відносин

соціального середовища: соціально-економічні процеси виробничих, трудо-

вих колективів, повсякденне життя.

У сім’ї відображуються і переплітаються найрізноманітніші суспільні від-

носини: економічні, соціальні, політичні, правові, духовно-ідеологічні, пси-

хологічні, моральні, естетичні. Зрозуміло, не можна не враховувати і при-

родно-біологічні шлюбні відносини. Основні ознаки сім’ї: шлюбні або кровно-

родинні зв’язки між всіма її членами (подружжям, рідними, дітьми та ін.),

спільне проживання в одному приміщенні, спільний сімейний бюджет.

Юридичне оформлення тут не виступає неодмінною умовою. Та й інші озна-

ки не такі вже й чіткі: скільки часу потрібно жити спільно — тиждень або

кілька років, усе життя, яка частка від особистого бюджету кожного з членів

сім’ї в сімейному бюджеті та ін.? І це тоді, коли такі ознаки, здавалося б

найефективніші, фіксовані. А як і чим вивіряти ті тонкі системи відносин,

що перетворюють сім’ю в особливе духовне об’єднання? Як не парадоксаль-

но, але саме це все, не стільки осяжне розумом, скільки сприймається інтуї-

тивно, і становить той самий стрижень сім’ї, без якого її існування немож-

ливе. Добра, міцна сім’я — один з найважливіших компонентів людського

щастя. У міцній дружній згуртованій і здоровій сім’ї заінтересоване суспіль-

ство, держава, хоча утворення сім’ї, вступ у шлюб чоловіка і жінки регулю-

ється правом, все ж провідне місце тут належить моралі. Та багато деталей

шлюбу контролюється тільки совістю тих, хто вступає в шлюб. Щасливий

лише розумний шлюб, захоплюючий — лише безрозсудливий. Будь-який

інший шлюб побудований на підлому розрахунку. Шлюб — це традиційний

засіб формування сім’ї і суспільного контролю за нею, одне з знарядь,

шляхів, засобів самозбереження і розвитку суспільства.

Своєрідним соціальним орієнтиром для совісті тих, хто вступає в шлюб, є

моральні норми, узагальнені у практиці сучасної сім’ї: по-перше, реєстрація

шлюбу відповідними державними органами є не тільки юридичним актом, а

й формою прийняття моральних обов’язків, що випливають з шлюбу. Як за-

значалося вище, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Так, у

Конституції України зазначається, що шлюб ґрунтується на вільній згоді

жінки та чоловіка і що кожен з подружжя має рівні права і обов’язки в шлю-

бі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні

діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім’я, дитин-

ство, материнство і батьківство охороняються державою. Щоправда, в Украї-

ні, як і в інших країнах, є сотні тисяч сімей, створених без реєстрації шлюбів.

Ніхто ж не примушує до укладення і реєстрації шлюбу, але всякий має під-

коритися законам шлюбу. Діти рівні у своїх правах незалежно від похо-

дження, а також від того, народилися вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке

насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються згідно із законом.

По-перше, морально виправданий лише той шлюб, який укладається на

взаємній любові. По-друге, рішення про укладення шлюбу має належати

лише тим, хто вступає в шлюб; поради батьків і друзів можуть бути врахова-

ні, але не мають вирішального значення. Потрібно бути соціально і психоло-

гічно підготовленими до вступу в шлюб (готовність до корисної праці, до ви-

ховання дітей і самообслуговування). Одружитися — це наполовину змен-

шити права і удвічі збільшити обов’язки. Морально регулюється не тільки