Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІV

258

вам договору. Термін у договорі на виконання роботи, здійснення послуги є

однією з головних його умов. У Законі зазначається, що виробник зо-

бов’язаний здійснити виконання роботи (надання послуги) у термін, який

встановлено правилами виконання окремих видів робіт (здійснення окремих

видів робіт) або договором. У договорі передбачається термін виконання ро-

боти (надання послуги), якщо він встановленими правилами не передбаче-

ний, а також термін меншої тривалості, ніж встановлено правилами.

Ст. 15 Закону встановлює порядок визначення строків виконання роботи

(надання послуги). Термін у договорі визначається календарною датою (пе-

ріодом) виконання роботи чи надання послуги, або датою (періодом), коли

виробник зобов’язаний приступити до виконання роботи (надання послуги).

Для правильного відліку терміну необхідно встановити його початок та кі-

нець. Вважають, що термін, визначений період час починається на наступний

день після календарної дати чи настання подій, якими визначено його початок.

Якщо виконання роботи (надання послуги) здійснюється частинами про-

тягом терміну дії договору, поряд із загальним терміном виконання роботи

(надання послуги) у змісті договору відображуються часткові (проміжні) тер-

міни, які конкретизують обов’язки виробника, надають виконаній роботі

(наданій послузі) чіткості та визначеності.

Встановлені терміни початку та закінчення робіт (надання послуг) змі-

нюються лише за згодою сторін договору. Якщо такої згоди досягнуто, то нові

терміни повинні бути вказані в договорі чи додатковій угоді.

Згідно зі ст. 17 Закону встановлено майнову відповідальність виробника

за порушення терміну початку та закінчення виконання робіт (надання по-

слуг) або визначених споживачем нових термінів у вигляді неустойки. Не-

устойка сплачується виробником споживачу за кожний день (час, якщо тер-

мін визначено у годинах) у розмірі 3 % від ціни виконаної роботи (наданої

послуги). Якщо вартість робіт (послуг) не було визначено в договорі, то не-

устойка стягується від загальної ціни замовлення. Розмір неустойки може

бути встановлений більш високий, однак для цього необхідна угода сторін,

укладена у письмовій формі.

Неустойка стягується з дня (часу), що настав за днем (часом), до якого ро-

бота (послуга) мала розпочатися або завершитися, і закінчується початком

виконання роботи (надання послуги). Стягнена неустойка не може переви-

щувати вартості роботи (послуги) або загальної вартості замовлення. Якщо

ціну роботи (послуги) окремо не було визначено, то розмір неустойки розра-

ховують від загальної ціни договору (замовлення).

Кошторис — це документ, що містить перелік ро-

біт (послуг), матеріалів, обладнання тощо із за-

значенням вартості (ціни). Згідно із Законом ви-

мога однієї з сторін (споживача чи виробника) про

складання кошторису повинна задовольнятися.

Кошторис може бути двох видів: твердий та наближений. При складанні

твердого кошторису виробник не має права вимагати оплати додаткових робіт

та витрат. При цьому ні за яких обставин, навіть в разі зміни ціни, виробник не

має права змінити кошторис самостійно, без згоди на те споживача. Отже, всі

витрати виробника, понесені понад кошторис, відносять на його рахунок.

Кошторис

на виконання роботи

(надання послуги)

Економіка домашнього господарства

259

Якщо при укладенні договору важко визначити його кінцеву вартість, то

споживач і виробник складають наближений кошторис. У разі потреби у

перевищенні наближеного кошторису виробник зобов’язаний негайно попе-

редити про це споживача. Споживач має право відмовитися від виконання

договору. При цьому він відшкодовує виробнику понесені ним витрати для

виконання роботи (надання послуги) згідно зі складеним кошторисом.

Якщо виробник не попередив споживача про перевищення витрат за

наближеним кошторисом, то він не має права вимагати відшкодування їх і

зобов’язаний виконати роботу (послугу) в межах первісної вартості, визначе-

ної наближеним кошторисом. Якщо збільшення кошторису зумовлено діями

споживача, то він повинен відшкодувати виробнику всі витрати, що пере-

вищують наближений кошторис

 Запитання і завдання

1. Як споживачі можуть захистити свої права, якими документами це регулюється?

2. Охарактеризуйте основні такі поняття, використані в Законі України «Про захист прав спо-

живачів» як «споживач», «виробник», «продавець», «недолік товару», «термін придатності».

3. Назвіть основні права споживача. 4. Поясніть правила одержання відшкодувань, пов’яза-

них зі здоров’ям. 5. За яких умов і в який спосіб відбувається заміна товару на аналогічний?

6. У чому полягають споживчі властивості товарів? Наведіть приклади, коли вони відрізня-

ються. 7. Поясніть, ким і як встановлюється гарантійний термін товарів. 8. Як визначити тер-

мін, необхідний для заміни товару належної якості на інший? 9. Поясніть, як ви розумієте по-

няття «кошторис». Які види кошторису можуть складатися? 10. Дайте визначення поняттям

«термін придатності»,»термін служби», «збитки», «сертифікація».

 Список рекомендованої літератури до розділу ІІІ

1. Адаменко Т.М. Як допомогти тим, хто хоче мати житло // Урядовий кур’єр. — 2003. —

№ 189. — С. 5.

2. Азбука домашнього господарювання. —4-е вид., виправлене. — К., 1978. — 368 с.

3. Барановский М.И. Ваше жилище: Пособие домашнего мастера. — 2-е изд., доп. — К.: Буді-

вельник, 1993. — 432 с.

4. Барановский М.И. Современная квартира. — 2-е изд., перераб. и доп. — К., 1982. — 160 с.

5. Бульбах С.Р., Домбровська Л.Л. Вам любі, жінки. — Житомир, 1992. — 198 с.

6. Волкотруб И.Т. Основи художественного конструирования. — К., 1982. — 135 с.

7. Горбач Л.М. Страхова справа: Навч. посібник.– К., 2003. — 248 с.

8. Далев П., Прангова Л. Химия на каждом шагу: 1001 полезный совет и рецепт. — Л., 1990. —

224 с.

9. Декларуємо сукупний річний дохід // Державна податкова адміністрація м. Києва. — 2002. —

27 с.

10. Денисенко Л.І. Азбука домашнього господарювання: Навч. посібник. — К., 1999. — 232 с.

11. Дирдовський В.У. Кімнатні квіти та догляд за ними. — К., 1962. — 86 с.

Ветрянский В. Купля-продажа // Хозяйство и право. — 1996. — № 1. — С. 3 – 4.

Розділ ІV

260

12. Дом и мебель своими руками: Энциклопедия для вас и вашей семьи / Сост. ИЧП АВО. —

Самара, 1995. — 512 с.

13. Євтух О. Житлова іпотека // Економіка України. — 2001. — № 1. — С. 39–43.

14. Журкова Е.Н., Ильина Е.Я. Комнатные растения. — М., 1986. — 236 с.

15. Закон «Про захист прав споживачів» / За ред. Е.Ф. Демкого. — К., 1999. — 47 с.

16. Закон захищає тебе // Комітет виборців України. — К., 2000. — 57 с.

17. Закон України «Про захист прав споживачів» // Верховна Рада України. Офіційне видан-

ня. — К., 1997. — 30 с.

18. Зарецкая Т.И. Азбука кроя и шитья. — Харьков, 2001. — 320 с.

19. Ильина Е.Я., Стерлигова Е.Й. Комнатные растения, их использование в интерьере. —

Свердловск, 1991. — 208 с.

20. Ирхен Ф.В. Цветы в квартире. — М., 1982. — 63 с.

21. Іваненко Л.М. Цивільно-правове забезпечення прав споживачів на належну якість това-

ру. — К.: Юрінком, 1998. — 20 с.

22. Как украсить свой дом. — Харьков, 2003. — 320 с.

23. Калиниченко А.П., Шаповалова А.А., Бабий Н.И. Усадебный дом: От выбора проекта до

благоустройства усадьбы. — К., 1990. — 208 с.

24. Капранова Н.Н. Комнатные растения в интерьере. — М., 1989. — 189 с.

25. Качур П. Застосування ринкових підходів при наданні комунальних послуг // Економічний

часопис. — 1998. — № 10. — С. 30 – 32.

26. Коваленко Г. Приватизація будинків для малосімейних // Закон і бізнес. — 2001. — № 7. —

С. 14 – 15.

27. Кодекси України: У 3-х кн. — К., 2000. — Кн. 1. — 431 с.

28. Краткая знциклопедия домашнего хозяйства. — 6-е изд. — М., 1979. — 1407 с.

29. Кропотов В.Н., Мажура Н.В. Отделочные материалы в интерьере. — К., 1981. — 86 с.

30. Кутний А. Субсидії на відшкодування витрат житлово-комунальних послуг // Галицькі

контракти. — 2000. — № 49. — С. 48 – 49.

31. Людкевич Г. Становлення іпотечного кредитування в Україні // Київська нерухомість. —

2001. — № 12. — С. 29 – 30.

32. Мазаракі А.А. Захист прав споживачів: соціально-правовий аспект. — К., 2002. — 311 с.

33. Моренцов Н. Как оплачивать некачественные коммунальные услуги // День. — 2000. —

8 ноября. — С. 5.

34. Морозова И. Цветы на подоконнике. — Харьков, 2001. — 320 с.

35. Мохнач Т.П. Житло в кредит // Урядовий кур’єр. — 2003. — № 153. — С. 13.

36. Мочерний С.В. Економічна теорія: Навч. посібник. — К., 1999. — 592 с.

37. Мяловицький А.В., Оганян Г.А. Культура побуту — сила нації: Книга корисних порад. —

К.:, 2001. — 352 с.

38. Науменко В. Житло для молоді — фундамент майбутнього // Ви — особистість. — 2002. —

№ 1. — С. 22 – 23.

39. Новосельский Ярослав. Новая книга фен-шуй. — М., 2004. — 432 с.

40. Орест М. Соціальне страхування: будьмо знайомі! // Ви — особистість. — 2002. — № 1. —

С. 24 – 26.

41. Остапець А.І., Остапець А.В. Банківська система України: стан і проблема розвитку //

Фінанси України. — 2000. — № 8. — С. 21 – 28.

42. Поради молодій господині / А.Пінкова, В.Бржізова, К.Сладкова, В.Груба. — К., 2002. — 192 с.

43. Правила побутового обслуговування // Урядовий кур’єр. — 1994. — 4 червня. — С. 10.

44. Ремонт квартиры своими руками / Автор-составитель А.Баляшин. — Харьков, 2002. — 320 с.

45. Римские древности: Краткий очерк. — Смоленск, 2001. — 380 с.

46. Русалова Е. Квартирный вопрос // Недвижимость. Элитдом. — 2002. — № 3. — С. 8 – 15.

47. Современная домашняя знциклопедия / Под ред. Н.В. Волчек. — Минск, 2000. — 800 с.

48. Согомонян Н.М. Дом, в котором я хочу жить. — М., 1992. — 160 с.

49. Сосніна С. Сервіс може все: Досягаємо рівноваги між виробником і сферою послуг //

Президентський вісник. — 2002. — № 6. — С. 5 – 6.

50. Станкевич Р.С. Зароблятимеш — кредит матимеш // Урядовий кур’єр. — 2003. — № 214. —

С. 17.

51. Сучасна енциклопедія для жінок: 4000 порад / Укладач М.О.Хаткіна. — Донецьк, 2003. —

384 с.

52. Тавлинова Г.К. Цветы в комнате й на балконе. — Л., 1990. — 232 с.

Харчування

261

Розділ V

ХАРЧУВАННЯ

5.1. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

ХАРЧУВАННЯ

арчування є найважливішим чинником існуван-

ня людини на Землі. Тому проблемами прави-

льного харчування займалися ще в давні часи. Наука

про харчування своїми коренями сягає сивої давнини.

Фізіологія та гігієна харчування (трофологія) — це

наука, яка займається питаннями забезпечення збе-

реження та зміцнення здоров’я правильно організова-

ним кількісно та якісно харчуванням.

В енциклопедичних працях Гіппократа (460 – 377 рр.

до н.е.), Галена (130 – 200 рр. н.е.), Ібн Сіни (980 –

1037 рр.) узагальнено знання про правильне харчу-

вання.

Так, Гіппократ у книзі «Про дієту» зазначав, що:

³ людина має бути обізнаною з усіма харчовими

речовинами та напоями;

³ знати, як послабити або посилити їх природні

оздоровчі властивості;

³ уміти дотримуватися певного співвідношення

між кількістю спожитої їжі та фізичними наванта-

женнями на організм.

Ібн Сіна (Авіценна) у своїй фундаментальній праці

«Канон лікарської науки» визначив:

³ певні принципи правильного харчування;

³ харчову та біологічну цінність окремих харчових

продуктів;

³ їх вплив на організм людини залежно від хіміч-

ного складу;

³ необхідність додержання режиму харчування;

³ особливості харчування різних категорій насе-

лення залежно від професій, стану здоров’я та кліма-

тичних умов.

В історії розвитку фізіології та гігієни харчування

виділяють три періоди:



Розділ V

262

І період — емпіричне накопичення та використання знань з хімії, біохімії

та технології харчових продуктів (від давніх часів до другої половини ХІХ ст.);

ІІ період — період становлення, розвитку та інтенсивного накопичення

знань з фізіології та гігієни харчування (від другої половини ХІХ ст. до 50-х

років ХХ ст.). З 1930 р. наука про харчування виділяється у самостійну нау-

кову дисципліну і її як предмет починають викладати спочатку в медичних

вищих навчальних закладах, а з 1933 р. — у вищих закладах харчової про-

мисловості;

ІІІ період — з 50 – 60-х років ХХ ст. і до наших днів.

Людиноподібні істоти (гомініди), що з’явилися на нашій планеті більш як

3 млн років тому, а також первісні люди Homo sapiens (людина розумна), що

існували понад 45 тис. років, — харчувалися різноманітними продуктами, які

давала їм природа. Методом проб та помилок упродовж багатьох тисячоліть у

Європі встановився досить широкий асортимент їстівних рослин. Цей період

людства філософ Ж.Ж .Руссо назвав «золотим віком», адже природа давала

первісним людям усе необхідне для життєдіяльності в готовому вигляді.

Первісні люди лише нетривалий час були вегетаріанцями. Подальший

етап життєдіяльності людини пов’язаний із вживанням у їжу риби, раків,

молюсків, а також м’яса вбитих на полюванні тварин. Це вже був перехід до

змішаного харчування.

Істотним завоюванням первісної людини в боротьбі з природою було від-

криття вогню близько 100 тис. років тому.

Велике значення в житті людини мало виникнення землеробства (близь-

ко 10 тис. років тому, в епоху неоліту). Поступово, хоча на це пішли тисячо-

ліття, людство виводило поліпшені сорти зернових культур, які й понині

значною мірою є основою нашого харчування.

В епоху пізнього неоліту (VI – V тисячоліття до н.е.) в Європі вже було

поширене вирощування пшениці та ячменю. У неоліті з’явилося багато фрук-

тів, овочевих та технічних культур (льон, конопля). У Китаї, Індії та Індоне-

зії у цей період почали вирощувати рис, чай, бавовну; Ефіопії — каву; в

Америці — картоплю, томати, кукурудзу, соняшник та какао.

У період неоліту були одомашнені свині, вівці, кози, велика рогата худо-

ба, осли, коні та верблюди. Племена, які на той час населяли територію

України, вирощували м’яку і тверду пшеницю, завезену з Месопотамії, а та-

кож — ячмінь, просо, горіхи і сочевицю. Вони споживали м’ясо таких диких

тварин, як олень, зубр, косуля, кабан, рідше — лось і тур, а також м’ясо одо-

машнених тварин.

У бронзовий вік (ІІ – І тисячоліття до н.е.), тобто 4 тис. років тому, вини-

кає орне землеробство, розвивається городництво та садівництво. Поширю-

ються такі овочеві культури, як цибуля, часник, завезені з Китаю, ріпа, а

також фрукти (сливи та вишні).

За свідченням учених, створення хлібної пшениці належить аріям —

племенам, які прийшли з північно-західної Європи на територію України

ще 7,5 тис. років тому. З території України хлібна пшениця поширилася на

весь світ.

Випікання хліба — одне з найбільших і найважливіших відкриттів люд-

ського розуму. Мистецтво випікання хліба було добре відоме ще стародавнім

Харчування

263

цивілізаціям Месопотамії, Єгипту, Харапи та Мохенджо-Даро. Є відомості

про хліб, спечений ще в кам’яному віці, тобто 6 тис. років тому.

Попередником печеного хліба була каша із подрібненого зерна, замішана

на воді. Вважають, що спочатку випадково було виявлено їстівність висохлої

каші, а потім її почали висушувати цілеспрямовано. Ритуальні види хліба

виготовляють таким самим стародавнім способом. Завдяки проникненню

мікроорганізмів з повітря тісто, заготовлене про запас на кілька днів, — ста-

вало кислим, пухким, приємним на смак. Це спостереження привело до ці-

леспрямованого використання залишків тіста, що перебродило (закваски),

для приготування кислого хліба. Нині цей спосіб виготовлення хліба дуже

поширений у світі, зокрема в Україні.

Єдиним солодким продуктом для первісних людей Європи був бджоли-

ний мед.

Ситуація змінилася, коли воїни Олександра Македонського ступили на

індійську землю. Серед численних чудес давньої Індії їх увагу привернуло

те, що індійці споживали невідомий твердий продукт, який мав приємний

солодкий смак. Один із сучасників Олександра Македонського писав з цього

приводу, що в Індії росте тростина, яка без бджіл дає мед.

У Китаї, куди через деякий час потрапив цей продукт, його назвали

кам’яним медом, у Єгипті — індійською сіллю. Отже, виробництво цукру з

цукрової тростини зародилося в Індії, потім було завезене до Персії, а в

VII ст. араби після завоювання Персії завезли цукор до Європи.

У нас цукор з цукрової тростини відомий ще з ХІІ ст., коли він з’явився на

княжому столі. У ті часи цукор вважали дуже дорогим, недоступним для

простих людей. У ХVI ст. його продавали в аптеках.

У 1747 р. німецький фізик Маркграф видобув цукор з цукрових буряків, про

що повідомив на засіданні Берлінської академії наук. Проте на той час його по-

відомлення не викликало належної зацікавленості. Про нього згадали лише

наприкінці ХVIII ст., коли внаслідок воєн Наполеона і континентальної блока-

ди цукор з тростини перестав надходити до Європи з англійських колоній.

Першим організував виробництво цукру з цукрових буряків німецький

хімік Архард. З Німеччини цей досвід швидко було перенесено до Росії, де в

1801 р., тобто близько 200 років тому, було побудовано перший цукровий за-

вод і вироблено перші 5 пудів цукру.

Згодом почали будувати цукрові заводи і в Україні. До кінця ХІХ ст. цу-

кор залишався по суті предметом розкоші, доступним лише для заможних

верств населення. В Україні значних зусиль щодо розвитку виробництва цук-

ру доклали сімейства Симеренків, Бобринських, Терещенків.

Велике значення у зміні харчування жителів Європи мали географічні

відкриття, зокрема Америки наприкінці ХVІ ст., що сприяло завезенню до

Європи картоплі, томатів, насіння соняшнику, кукурудзи, бобів какао, ква-

солі та інших культур. Проте споживати їх у Європі почали набагато пізніше

(наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст.).

На початку ХVІ ст. іспанці завезли насіння соняшнику до Європи і посія-

ли його в Мадриді (Іспанія) у ботанічному саду.

Основне багатство соняшнику — олія, стала відомою лише у ХVІІІ ст.

У Росію насіння соняшнику завезли на початку ХVІІІ ст. за часів Петра І.

Розділ V

264

Спочатку соняшник вирощували в садибах поміщиків як прикрасу — для

насіння. Першим почав добувати олію з насіння соняшнику російський се-

лянин Данило Токарєв. У середині ХІХ ст. він побудував у Росії олійницю.

Наприкінці ХІХ ст. у Росії щороку збирали до 45 млн пудів соняшниково-

го насіння. Нині Україна виробляє і споживає соняшникової олії більше, ніж

будь-яка країна світу.

Томати в Європі тривалий час вважали декоративною рослиною. Ще

100 років тому їх вирощували в горщиках поряд з іншими кімнатними рос-

линами. Спочатку вони з’явилися у середині ХVІ ст. в Іспанії, але овочевою

культурою стали в Італії. Звідси їх було завезено до Росії (1780 р.), згодом

вони поширилися і в Україні. В Америці, звідки походять томати, ще в

ХІХ ст. їх вважали отруйними.

Тривалішою була історія впровадження картоплі в їжу жителів Європи.

Почалася вона з того, що наприкінці ХVІІІ ст. придворні подарували коро-

леві Франції Людовіку ХVІ повний кошик картоплі, яку того ж дня було

зварено до королівського столу і з’їдено. Тільки після такого «освячення»

французи почали споживати картоплю. Взагалі жителі Європи майже про-

тягом 300 років чинили опір щодо вживання картоплі в їжу.

У Росії ще в першій половині ХІХ ст. періодично виникали бунти серед

сільськогосподарського населення проти вирощування картоплі. Їх підтри-

мувала і церква. Бульби картоплі називали «чортовими яблуками».

Цибуля поширилася у Росії та Україні із колоній Стародавньої Греції, хо-

ча спершу з’явилась у Китаї. Вважали, що цей овоч збуджував силу, енергію

та хоробрість. Тому в арміях Стародавньої Греції і Риму солдатам у їжу до-

давали значну кількість цибулі.

Капусту люди почали вирощувати ще в кінці кам’яного віку, а широкого

визнання вона вперше набула в Стародавній Греції. Давньогрецький філософ

Піфагор писав, що капуста — це овоч, який постійно підтримує бадьорість та

веселий спокійний настрій духу. Давні слов’яни, зокрема жителі України,

отримали цю культуру з греко-римських колоній Криму та південного Причо-

рномор’я. Українцям належить пріоритет у виготовленні квашеної капусти.

В історії розвитку харчування населення Європи доцільно виділити такі

періоди:

І — період збирання і мисливства (від появи первісних людей до періоду

відкриття вогню, тобто від 45 тис. до 20 тис. років тому);

ІІ — період від початку використання вогню до відкриття землеробства;

ІІІ — період культивування різних рослин, садівництва (від 10 тис. років

тому до кінця ХVI ст.);

ІV — період великих географічних відкриттів та освоєння нових рос-

линних продуктів (від кінця XVI ст. до кінця XVIII ст.);

V — період істотної зміни харчування (від великої промислової револю-

ції до наших днів)

У системі культури життєзабезпечення одне з ключових місць належить

їжі. Адже це найперша основа і повсякденна життєва потреба людини. Хар-

чування українців, як і інших народів, формувалося залежно від природно-

Смоляр В.І. Фізіологія та гігієна харчування. — К., 2000. — С. 14 – 17.

Харчування

265

географічних умов і зумовлених ними напрямів господарської діяльності. Іс-

тотним був і вплив культурних традицій та соціально-історичного оточення

Статистика свідчить, що останніми роками склалася досить тривожна си-

туація із захворюваннями населення, особливо онкологічними, які зросли у

кілька разів. На рак щитоподібної залози захворіло понад 2 тис. дорослих та

1200 дітей.

Гіппократ стверджував, що їжа — це ліки, а ліки — це їжа.

Харчування є найважливішою фізіологічною потребою організму і має

надзвичайно важливий вплив на життя та здоров’я людини, а саме:

³ забезпечує ріст та розвиток молодого організму;

³ формує високий рівень здоров’я, зменшує рівень захворюваності та тяж-

кості захворювань;

³ відновлює працездатність;

³ забезпечує нормальну репродуктивну функцію;

³ подовжує тривалість життя, у тому числі активного;

³ захищає від впливу несприятливих екологічних умов, шкідливих виро-

бничих та побутових чинників;

³ є методом лікування та профілактики захворювань.

Незадовільний стан харчування виникає внаслідок споживання:

³ вузького асортименту продукції;

³ продукції низької якості, у тому числі забрудненої шкідливими речо-

винами;

³ зменшених кількостей їжі та якісного її складу із-за високих спожив-

чих цін, низьких реальних доходів та свідомого обмеження;

³ низької трофологічної культури населення (недостатньої обізнаності

населення про властивості та харчову і біологічну цінність продуктів харчу-

вання та оптимальний режим харчування), що призводить на індивідуаль-

ному рівні до:

y зниження імунного захисту організму і як наслідок — посилення часто-

сті інфекційних захворювань, передчасне виснаження організму і смерть;

y гальмування фізичного та психічного розвитку молодого організму і як

наслідок — зниження соціального статусу особи;

y ускладнення виконання організмом репродуктивної функції.

У ХХ ст. поширилися неінфекційні хронічні (серця, кровоносних судин), а

також онкологічні захворювання і хвороби травної системи. Це пов’язано з

еволюцією нашого харчування, зокрема із збільшенням споживання жирів,

особливо тваринного походження, багатьох рафінованих продуктів — цукру,

білого хліба, що призвело до зменшення споживання вітамінів, мінеральних

речовин, зокрема мікроелементів, речовин, які раніше вважали баластними

(целюлоза, геміцелюлоза, пектини).

Індустріальний розвиток Європи призвів до забруднення навколишнього

середовища; у тому числі харчових продуктів і сировини, токсичними для

людини і всього живого речовинами.

Байдужість до питань збереження здоров’я нації — рівноцінна злочину.

Артюр А.Ф. Українська народна кулінарія (історично-етнографічні дослідження). — К., 1977.

— С. 30.

Розділ V

266

5.2. УКРАЇНСЬКА КУХНЯ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Здорову ауру нації формують високий рівень духовної культури, міцні

національні родинні традиції, здорова екологічно чиста національна їжа,

здоровий генетичний фонд нації, уміння плекати нове здорове покоління в

національних традиціях, висока побутова культура народу, нерозривний

зв’язок і передача всіх національних надбань з покоління в покоління.

Україна славиться своєю національною кухнею, яка створювалася протя-

гом століть, багата на традиції, вирізняється розмаїттям страв та їх високи-

ми смаковими й поживними властивостями.

Українська кухня відбиває не тільки історичний розвиток українського

народу, його звичаї і смаки, а й соціальні, природні та кліматичні умови.

Завдяки географічним умовам населення України має змогу вживати про-

дукцію як рослинного, так і тваринного походження.

Українська кухня значною мірою регіональна. Так, західноукраїнська

кухня помітно відрізняється від східноукраїнської. Найбільшою різноманіт-

ністю характеризується кухня Центральної України, особливо областей

центру Правобережжя.

Більшість страв старовинної української кухні, на відміну від страв ін-

ших кухонь, відзначається складною рецептурою і складними комбіновани-

ми способами приготування їх. Літописи та інші писані пам’ятки, а також

археологічні розкопки свідчать про багатство і різноманітність їжі, яку спо-

живало населення Київської Русі.

Нам потрібно відновити національну кухню, якось же годували малюків

наші бабці, які виховували сім-вісім дітей здоровими як дубки, сильними,

талановитими.

В Україні завжди в пошані були матінка-природа і Всевишній, міцна ро-

дина і національні здорові традиції. Вони становили одне ціле — здорове

тіло і здоровий дух. Отож, хотілося б, щоби саме з таких міркувань наші лю-

ди почали думати про себе, про своїх нащадків, щоб попри всілякі екологіч-

но-чорнобильські та економічні негаразди, охороняли себе від небезпеки,

продовжували своє активне життя на роки.

Різноманітність і багатство страв української кухні описав у поемі «Енеї-

да» великий письменник, знавець народного побуту І.П. Котляревський:

Тут їли рознії потрави,

І все з полив’яних мисок,

І самі гарнії приправи

З нових кленових тарілок:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик...

П’ять казанів стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шість;

Баранів тьма була варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всім їсть...

Харчування

267

Був борщ до шпундрів з буряками,

А в юшці потрух з галушками,

Потім до соку каплуни;

З потрібки баба-шарпанина,

Печена з часником свинина,

Крохналь, який їдять пани...

Там лакомини разні їли...

Сластьони, коржики, стовпці,

Варенички пшеничні, білі,

Пухкі з кав’яром буханці

Здавна в харчуванні українців головну роль відігравали страви із зерно-

вих, хліб і хлібні вироби. З різного часу маємо згадки про каші з проса, яч-

меню, вівса, пшениці, гороху, сочевиці; приблизно з ХІІ – ХІV ст. поширю-

ється також гречка. З цих самих круп готували й рідкі юшки, зокрема по-

ширеними були кашоподібні страви з борошна: гречана лемішка, пшенична

або житня соломаха, вівсяне толокно, пшоняні малаї.

Традиційними були й борошняні страви, що попередньо піддавали фер-

ментації (бродінню), — вівсяний кисіль (жур), житньо-гречана каша. Вжи-

валися й такі страви з борошна, як затірка, галушки, вареники, локшина.

Хліб у середньовічній Україні випікався переважно з житнього борошна,

рідше з ячмінного або з домішками ячменю та вівса, хоча відомий був і бі-

лий хліб з пшениці.

Здавна пекли з квасного (ферментованого) тіста. Повсякденним, святко-

вим і обрядовим улюбленим хлібом на Україні був вчинений. Проте поши-

рені були й прісні коржі. Випікали перепічки, пироги, млинці з різних видів

борошна. Випікання хліба з житньої муки було традиційним для українців,

натомість народи Західної Європи вживали переважно пшеничний хліб.

Серед печених виробів з тіста найбільше українці свято шанували хліб і

вважали, що «хліб — усьому голова». Він відігравав велику роль у сімейних

обрядах та календарних звичаях. Народ створював прислів’я, приказки —

про значення хліба: «Хліб та вода — козацька їда», «Хліб та каша — їда на-

ша», «Дурне сало без хліба».

В Україні віддавали перевагу житньому хлібові, а пшеничний випікали

на великі свята: Різдво, Великдень, весілля. Хліб і хлібні страви символізу-

вали добробут, гостинність, родючість. До хліба ставилися, як до живої істо-

ти і предмета культу, його вважали святим. Випікання хліба було привілеєм

жінок, готувала його головна господиня.

В українській кухні багато овочевих страв: насамперед з капусти, буряків,

моркви, пастернаку, ріпи. Їх назви згадувалися, зокрема, в Литовському

статуті

. Варили капусняк та борщ, який, наприклад, згадується в козаць-

ких думах

. Капусту й огірки їли свіжими і квасили, гарбузи та інші овочі

йшли в начинку для пирогів.

Котляревський І.П. Енеїда. — Твори у 2-х т. — Т.1. — К., 1969. — С. 157.

Статут Вялікага княства Літоўскага 1588: Тэксты, даведнік, каментарыі. — Мінськ, 1989. —

С. 327 – 328.

Кулиш П. Записки о Южной Руси. — Санкт-Петербург, 1856. — Т. 1. — С. 217 – 218.