Гриценко Т.Б., Іщенко Т.Д., Мельничук Т.Ф. Сімейно-побутова культура та домашня економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІV

238

Значно збільшуються транспортні витрати, якщо сім’я користується кіль-

кома видами транспорту, аби дістатися вчасно до роботи чи місця навчання.

Додамо витрати на засоби для досягнення чистоти у будинку чи квартирі,

усілякі послуги, пов’язані з лагодженням одягу, взуття, послуги телеграфу,

системи Інтернет, кишенькові витрати, купівлю подарунків та ліків.

Не повинна забувати дружина і про власний стиль життя, про засоби гігі-

єни та косметику.

Треба пам’ятати, що щастя залежить не від матеріальних благ, а від за-

тишку оселі, який досягається передусім взаємною повагою членів родини,

від сердечності стосунків.

4.8. ВИДИ ПОДАТКІВ

До основних видів оподаткування належать страхування та різні види

податків і зборів. Законодавством установлено, що збір за паркування авто-

транспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір за вида-

чу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір із власників

собак є обов’язковими для встановлення сільськими, селищними та міськи-

ми радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язані

запровадження цих податків і зборів. Cтавки на ці обов’язкові збори встанов-

люються місцевими органами самоврядування у межах граничних розмірів

ставок, установлених законом України.

Комунальний податок сплачують юридичні особи, за винятком бюджет-

них та планово-дотаційних сільгосппідприємств. Комунальний податок

нараховується щомісяця в розмірі 10 % умовного фонду оплати праці. Спла-

чується комунальний податок не пізніше від 20 числа кожного місяця.

До цього податку належать готельний і ринковий збір, збір за паркуван-

ня транспорту, видачу ордера на квартиру, збір на різні види виграшів.

Одним з найдавніших і найбільш традиційних у сучасній податковій сис-

темі є земельний податок. Стягнення земельного податку регулюється

Земельним кодексом України, Законом України «Про сплату за землю» від

3 липня 1992 р., подальшими постановами Кабінету Міністрів, змінами, які

вносяться майже щороку законами про Державний бюджет.

Плата за землю в Україні стягується у вигляді земельного податку або

орендної плати, що залежить від місця знаходження земельної ділянки та її

якості, виходячи з кадастрової оцінки землі. Розмір цього податку встанов-

люється із розрахунку на рік у вигляді платежів за одиницю земельної пло-

щі. При цьому розмір податку не залежить від результатів господарської ді-

яльності власника чи користувача. У такому випадку платниками виступа-

ють як юридичні, так і фізичні особи. У разі припинення права власності чи

права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний

період перебування землі у власності чи користуванні в поточному році.

Припинення права власності чи користування землею відбувається за рі-

шенням відповідної ради місцевого органу самоврядування.

Економіка домашнього господарства

239

Ставки податків за землі сільськогосподарського призначення диферен-

ційовані по областях та залежно від виду земель (це рілля та багаторічні

насадження, або сіножаті і пасовища)

4.9. СТРАХУВАННЯ

Виходячи з різноманітності об’єктів, що підлягають страхуванню, відмін-

ностей в обсягах страхової відповідальності і категоріях страхувальників,

усю сукупність відносин страхування можна поділити на кілька галузей:

³ майнове страхування;

³ соціальне страхування;

³ особисте страхування;

³ страхування відповідальності;

³ страхування підприємницьких ризиків.

Об’єктами майнового страхування є матеріальні цінності, соціального —

рівень добробуту громадян, особистого — життя, працездатність і здоров’я

громадян.

Видами соціального страхування є страхування пенсії за віком, по інва-

лідності, на випадок втрати годувальника; страхування конкретних видів

допомоги серед різних соціальних верств населення.

До видів особистого страхування відносять змішане страхування життя;

страхування на випадок смерті чи втрати працездатності; страхування ді-

тей; страхування додаткової пенсії; страхування від нещасних випадків; ін-

дивідуальне страхування.

Види страхування враховують конкретні страхові інтереси організацій,

підприємців і громадян, дають змогу охоплювати страховим захистом широ-

ке коло об’єктів від найрізноманітніших страхових випадків.

З роками дедалі помітнішу роль в інфраструктурі страхового ринку Укра-

їни відіграють перестрахування та співстрахування.

За методами здійснення страхування поділяють на обов’язкове і добро-

вільне. Суспільство в особі держави встановлює обов’язкове страхування,

тобто обов’язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих

страхових платежів. Добровільне страхування здійснюється за власним ба-

жанням громадян.

 Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте види сімейного бюджету залежно від нормативів його розрахування.

2. Що таке оптимальний сімейний бюджет? Що є основними елементами його визначення?

3. Назвіть основні види податків. 4. У чому полягає суть земельного податку? 5. В яких сферах

суспільного життя здійснюється страхування? 6. Що включає в себе соціальне страхування?

7. Назвіть види особистого страхування. 8. Поясніть відмінність між обов’язковим і добровіль-

ним страхуванням.

Україна. Закони. Земельний кодекс України. — К., 2003. — С. 135 – 137.

Розділ ІV

240

4.10. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТОВАР. ЕТИКЕТКА

Сучасний світ, який оточує людину, надзвичайно різноманітний, цікавий

і привабливий. Привабливості йому надають і ярлики, товарні знаки, упа-

ковки різних товарів, які переповнюють прилавки наших магазинів. Яку

роль відіграють у нашому житті логотипи найрізноманітніших фірм і ком-

паній, які щодня пропонують нам свої товари? Чому ми звертаємо увагу на

яскраві, гарні, елегантні упаковки і обходимо стороною товари менш

привабливі зовні?

Упаковки бувають різними, залежно від багатьох чинників, наприклад, її

призначення, країни, де виготовлена, епохи, державного устрою, національ-

них особливостей тощо. Жодна упаковка не може бути без етикетки. Етикет-

ка (фр. etiguette) — ярлик, товарний знак, квиток, що наклеюють на товар або

його упаковку. Якщо товар має фабричне пакування, то на ньому обов’язково

повинна бути етикетка, на якій має бути інформація про товар, зокрема:

³ відомості про виробника, торгова марка, включаючи юридичну адресу;

³ повна назва товару;

³ наявність ліцензій;

³ умовні позначення, які ідентифікують склад продукту;

³ дату виготовлення і термін зберігання.

Уся інформація повинна подаватися українською мовою. Це допомагає

захистити товар від підробок (товарний знак необхідно зареєструвати в ор-

ганах державної реєстрації), а в подальшому суттєво допоможе відрізнити

його від однорідних товарів.

Як бачимо, за вимогами до складання етикеток, на них має бути найпов-

ніша інформація про товар. Оскільки споживач, як правило, не має спеціа-

льних знань про товар, який хоче придбати, обсяг наданої інформації пови-

нен дати змогу споживачу оцінити необхідність придбання саме цього това-

ру, а також використати товар за призначенням без допомоги професіоналів.

Якщо внаслідок порушення права на інформацію споживач придбав то-

вар, який не має необхідних йому властивостей, то він має право повернути

товар продавцю і вимагати повного відшкодування збитків.

Незважаючи на утилітарність таких етикеток, більшість з них мають

достатньо якісний дизайн, тому діти часто звертаються до батьків із прохан-

ням купити яскраву цукерку. Окремі громадяни колекціонують етикетки,

влаштовують покази власних колекцій, а рекламодавці пропонують отрима-

ти заохочувальні та інші призи, збираючи певний тип обгорток та етикеток,

передбачених умовами акції.

Для пакування солодощів широко використовують картонні і прозорі

пластикові коробки, пакети як паперові, так і з прозорих матеріалів. Пакети

можуть бути з малюнком і без нього, кольорові та різнокольорові. Солодощі

можуть бути загорнуті у «фантик» або бути зовсім без обгортки. Мармелад,

зефір, трюфелі, помадки, рахат-лукум можуть продаватися у роздрібній

торгівлі на вагу, попередньо загорнуті у навощений папір. Для пакування

цукерок традиційно використовують навощений папір та фольгу, а також

металеві коробки.

Економіка домашнього господарства

241

Оскільки останнім часом у суспільстві досить гостро постає питання еко-

логії, особливих санітарних вимог дотримуються при створенні харчових

упаковок. Їх якість повинна відповідати певним нормам, які полягають у

тому, що матеріал, з якого виготовляють упаковку, має забезпечувати гігіє-

нічні умови збереження продуктів, не містити у своєму складі алергенів, за-

хищати товар від сторонніх запахів, зовнішніх дій, не впливати на якість і

смак продуктів. Упаковки повинні легко піддаватися утилізації за допомо-

гою хімічного, термічного та природного розпаду.

Відносно новим видом упаковки є аерозольні балони. Це одноразова тара,

виготовлена з металу, пластику та скла, в якій під великим тиском знахо-

дяться у стисненому вигляді речовини різного складу. У кондитерській про-

мисловості налагоджено виробництво усіляких кремів.

Узагальнюючи, можна сказати, що етикетка й упаковка сьогодні змінили

своє суто утилітарне значення. Вони перетворилися із суто промислової не-

обхідності на соціальний і духовний аспект, адже стали невід’ємним елемен-

том культури людського життя.

4.11. ЯК ПРАВИЛЬНО КУПУВАТИ. ОБМІН ТОВАРУ

У 1993 р. в Україні було прийнято Закон «Про захист прав споживачів», в

який згодом внесли чимало змін і доповнень. Він досить швидко завоював

популярність і став одним із найчастіше застосовуваних в Україні. За допо-

могою цього Закону тисячі споживачів зуміли захистити свої права.

Закон виданий для регулювання відносин, що виникають між спожива-

чами і підприємцями, установлення прав споживачів на придбання товарів

(робіт, послуг) належної якості, на безпеку їхнього життя і здоров’я, одер-

жання інформації про товари (роботи, послуги) та їх виробників (виконавців,

продавців), освіти споживачів, державного і суспільного захисту їхніх інте-

ресів, об’єднання в громадські організації споживачів, а також визначення

механізму реалізації цих прав.

Дуже важливим елементом у спілкуванні виробника, продавця і спожи-

вача є вибір правильної позиції у взаєминах із продавцем (виробником, ви-

конавцем), щоб не допустити порушення своїх прав. Донедавна споживачі в

нашій країні були безправні, виробники товарів і послуг, а також торгівля

диктували споживачам свої умови, тому що був централізований розподіл

товарів і послуг. Держава виступала у ролі монополіста. Відомчі нормативні

акти й інструкції обмежували права споживачів і не давали їм можливості

пред’явити свої обґрунтовані претензії. Судовий захист практично був відсут-

ній. Наш «ненав’язливий сервіс» підносив постійні сюрпризи. У зв’язку з

цим вважаємо за необхідне пояснити деякі поняття, їхні юридичні нюанси і

приклади застосування окремих прав споживача, зокрема право на:

³ вибір;

³ безпеку;

³ бути вислуханим;

³ інформацію;

³ споживче утворення;

Розділ ІV

242

³ задоволення базових потреб;

³ якість;

³ відшкодування збитку.

Відповідно до Закону споживач — це громадянин, що має намір замови-

ти чи придбати або що замовляє, отримує чи використовує товари (роботи,

послуги) винятково для особистих (побутових) потреб, не пов’язаних із отри-

манням прибутку. Із цього визначення випливає, що Закон застосовується

лише до тих відносин, однією зі сторін яких є громадянин — фізична особа.

При цьому права громадян України, іноземців і осіб без громадянства захи-

щаються Законом однаково. Якщо ж товари чи послуги отримуються юридич-

ною особою, то застосовуються норми загальногромадянського законодав-

ства. Настільки різний підхід до захисту прав громадян і юридичних осіб

пояснюється тим, що інтереси підприємства завжди захищають професіона-

ли (юристи, економісти тощо). Споживач, як правило, такої професійної під-

тримки не має і змушений захищати свої права самостійно. За такої ситуації

держава приймає на себе обов’язок відстоювати інтереси споживачів прий-

няттям спеціального законодавства, створенням спеціалізованих органів,

покликаних здійснювати контроль за дотриманням цього законодавства.

Згідно із законом споживачем є не тільки громадянин, що придбає товар

(послугу), а й той, хто безпосередньо цим товаром (послугою) користується.

Наприклад, фірма дістає своїм співробітникам туристичні путівки. Формаль-

но покупцем послуги є юридична особа, взаємини якої з послугодавачем бу-

дуються на основі цивільного законодавства. Однак користуються послугою

співробітники фірми (фізичні особи), і їхні права захищаються Законом «Про

захист прав споживачів». Точно так само охороняються права осіб, яким то-

вар було подаровано.

Споживачем вважається не тільки громадянин, що вже купив товар (ро-

боту чи послугу) і використовує його (її), а й той, хто тільки збирається це

зробити. Це означає, що ви є споживачем уже тоді, коли звертаєтеся до про-

давця з проханням показати вам товар і розповісти про його властивості.

Відмова продавця в цій ситуації може розцінюватися як порушення Закону.

Відповідно до Закону громадянин тільки тоді є споживачем, коли він

отримує товари (роботи, послуги) винятково для особистих (побутових)

потреб. Поняття «особисті (побутові) потреби» охоплює дуже широке коло від-

носин за участю громадян, і тому в новій редакції Закону визначено, що цим

Законом регулюються лише ті відносини за участю громадян, коли товари

(роботи, послуги) отримуються для особистих потреб, не пов’язаних з одер-

жанням прибутку.

Відповідно до Закону виробником (продавцем, виконавцем) є організації

незалежно від форм власності, а також приватні підприємці, що виробляють

товари для реалізації їх споживачам чи реалізують їх споживачам за дого-

ворами купівлі-продажу, або виконують для них замовлення за взаємним

договором.

Крім організацій, виробником (продавцем, виконавцем) може виступати й

приватний підприємець. Громадянин має право вести підприємницьку діяль-

ність з моменту державної реєстрації його як приватного підприємця. Якщо

громадянин, порушуючи законодавство, здійснює підприємницьку діяльність

Економіка домашнього господарства

243

без державної реєстрації, суд має право покласти на нього зобов’язання, що

випливають із Закону України «Про захист прав споживачів».

Організація визнається виробником лише у тому випадку, якщо вона ви-

робляє товари для реалізації їх споживачам.

Якщо підприємство не має наміру продавати вироблений товар громадя-

нам-споживачам, чинність Закону на нього не поширюється. Наприклад, ви

отримуєте швейну машину, призначену для професійної роботи. Оскільки

виробник не припускав, що машиною користуватимуться непрофесіонали-

споживачі, його взаємини з покупцем цієї машини будуватимуться на основі

положень загальногромадського законодавства.

Продавцем, відповідно до зазначеного Закону, є лише та організація, що

реалізує споживачам товари за договором купівлі-продажу. Якщо товар

отриманий в організації яким-небудь іншим шляхом (наприклад, за догово-

ром обміну, підряду тощо), норми споживчого законодавства до відносин

сторін не застосовуватимуться. Виконавцем, відповідно до поданого в Законі

визначення, виступає організація, що виконує роботи чи надає послуги спо-

живачам на основі відповідного договору.

Отже, головним критерієм застосування вимог Закону України «Про

захист прав споживачів» до тієї чи іншої організації є ознака платності ви-

конуваної роботи (послуги). Водночас це формулювання допускає неодно-

значне тлумачення, оскільки з визначення не зрозуміло, щодо якої зі сторін

у договорі платність є обов’язковою умовою

. Цей критерій стосується вико-

навця, і норми розглянутого Закону можуть застосовуватися до правовідно-

син, за яких організація, що виконує роботи (надає послуги) споживачу, оде-

ржує за це грошову винагороду. При цьому не має значення, чи виплачує цю

винагороду сам споживач, чи оплата здійснена третьою особою (наприклад,

організацією, в якій громадянин працює, чи державою). Деякі фахівці мо-

жуть не погодитися з подібним твердженням, оскільки такий підхід дає змо-

гу застосовувати Закон до відносин, пов’язаних, наприклад, з наданням по-

слуг обов’язкового медичного страхування та інших послуг, оплачуваних

опосередковано через систему оподаткування. Ми вважаємо це виправда-

ним, оскільки розміри відповідальності за якість і безпеку послуг, що нада-

ються, не повинні ставитися в залежність від того, хто здійснює оплату —

сам споживач чи держава.

Існує також поняття «недолік товару». Закон поділяє це поняття на прос-

тий недолік і недолік істотний. Від ступеня істотності виявленого недоліку

залежать права споживача в тій чи іншій ситуації.

Під недоліком товару (роботи, послуги) Закон розуміє невідповідність

товару (роботи, послуги) стандарту, умовам договору чи звичайно пропоно-

ваним вимогам до якості товару (роботи, послуги).

Поняття стандарт також визначено у Законі й означає, що товар (робота,

послуга) має відповідати обов’язковим вимогам до якості, встановленим у

державних стандартах, правилах, будівельних нормах, а також в інших но-

рмативних документах, що мають обов’язкове значення для певного виду

товару (роботи, послуги). Однак не усі вимоги можуть бути встановлені в но-

Закон захищає тебе. // Комітет виборців України. — К., 2000. — С. 48.

Розділ ІV

244

рмативній документації. Саме тому невідповідність товару пропонованим

вимогам до якості вважають недоліком. Наприклад, ви придбали меблевий

гарнітур, і після складання виявилося, що колір різних частин абсолютно не

гармонує один з одним. Це не є порушенням стандартів, однак, виходячи зі

звичайно пропонованих споживачам вимог до якості товарів, цей випадок

може бути розцінений як недолік і спричинити передбачену Законом відпо-

відальність.

Якість товару повинна відповідати умовам договору. У законодавстві пе-

редбачається принцип волі договору, тому в договорі між сторонами можуть

бути обумовлені які-небудь особливості переданого товару (роботи, послуги)

порівняно з установленими законодавством обов’язковими вимогами. При-

пустимо, що укладено договір на пошиття одягу. Сторони погодили фасон.

Будь-який відступ від фасону розцінюватиметься як недолік виконаної робо-

ти, незважаючи на те, що виріб загалом відповідає нормам якості, вимогам

стандартів і звичайно пропонованим вимогам.

3.30. ОСНОВНІ ПРАВА СПОЖИВАЧІВ.

ПРАВО СПОЖИВАЧІВ НА ЯКІСТЬ ТОВАРУ

Цивільний кодекс України закріплює принцип свободи договору. Це

означає, що сторони вільні у визначенні умов договору, який укладається.

Умови формулюються за їхнім розсудом і можуть містити відступ від правил,

установлених законодавством.

Цей принцип реалізується в Законі України «Про захист прав спожива-

чів», який встановлює, що продавець (виконавець) зобов’язаний передати

споживачу товар (роботу, послугу), якість якого відповідає договору. Таким

чином, якщо сторони домовилися про якість товару, то порушення цих домов-

леностей розглядатиметься як порушення договору.

Якщо сторони спеціально не домовлялися про умови щодо якості, то спо-

живачу повинен бути переданий товар (робота, послуга), якість якого відпо-

відає звичайно пропонованим вимогам до такого роду товарів. При цьому

переданий товар має бути придатним для використання за призначенням.

Якщо ж споживач при укладанні договору проінформував продавця (вико-

навця) про конкретну мету придбання товару (послуги), то неможливість

використання товару (послуги, роботи) для необхідних споживачу цілей

вважатиметься недоліком товару.

Однак свобода договору не означає, що якість товару залежатиме тільки

від бажання сторін. Обов’язкові вимоги до якості деяких товарів можуть

встановлюватися у стандартах. Тому Закон спеціально закріплює правило:

якщо предметом договору є товар (робота, послуга), якість якого має відпові-

дати обов’язковим вимогам стандартів, то переданий споживачу товар (по-

слуга, робота) повинен відповідати цим вимогам.

Право споживача на якість товару (роботи) припускає не тільки передачу

споживачу якісного товару, а й встановлює гарантії підтримки цього товару

у працездатному стані, а також покладає на виробника (виконавця) певні

зобов’язання перед споживачем у цій сфері.

Економіка домашнього господарства

245

Товар чи робота не можуть використовуватися вічно, рано чи пізно дово-

диться з ними розставатися. Щоб визначити, який же термін використання

товару вважається нормальним, Закон уводить поняття «термін служби»,

визначаючи його як період часу, впродовж якого виробник (виконавець) зо-

бов’язується забезпечити споживачу можливість використовувати товар (ро-

боту) за призначенням і несе відповідальність перед споживачем за істотні

недоліки, які виникли в товарі з його провини. Цей термін може визначати-

ся як тимчасовим періодом, так і іншими одиницями вимірювання (кіломет-

рами, метрами тощо). Тривалість терміну служби визначається виробником,

виходячи з видів використовуваних матеріалів, технологічних можливостей,

конструктивних особливостей, способу обробки, тому можуть траплятися то-

вари одного виду з різними термінами придатності, зроблені різними вироб-

никами.

Як випливає з формулювання Закону, встановлення терміну служби —

це право, а не обов’язок виробника. Треба зазначити, що багато українських

виробників уже зрозуміли переваги встановлення терміну служби. До цього

їх підштовхнуло саме життя. Друга половина 80-х років ознаменувалася

різким зростанням пожеж, спричинених загоряннями телевізорів, магніто-

фонів та інших складних технічних товарів. Оскільки спеціального законо-

давства про захист прав споживачів не існувало, відповідальність за заподі-

яний збиток повинні були нести виробники. Практично всі згорілі товари

перебували в експлуатації більше від десяти років і просто виробили свій

ресурс. Якби на ці товари був установлений термін служби, то

відповідальність виготовлювачів була б обмежена цим терміном. Сьогодні

встановлення терміну вже не рідкість.

Якщо ж виготовлювач з якихось причин не вважає за потрібне встанов-

лювати термін служби на вироблений товар, то, відповідно до встановлених

Законом вимог, він нестиме відповідальність за шкоду, заподіяну товаром

протягом десяти років із дня передачі товару споживачу.

Виходячи з інтересів безпеки громадян, Закон установлює правило: якщо

товар (робота) після закінчення певного часу може становити небезпеку для

життя, здоров’я чи майна споживачів, то встановлення терміну служби на ці

товари (результати робіт) стає обов’язковою вимогою для виготовлювача.

Перелік таких товарів має бути встановлений урядом України.

Оскільки не до всякого товару можна застосувати норми Закону про тер-

мін служби, Закон вводить поняттям «термін придатності», тобто період

часу, після закінчення якого товар (робота) є непридатним для використан-

ня за призначенням. Цей термін в обов’язковому порядку повинен установ-

люватися на продукти харчування, парфюмерно-косметичні товари, меди-

каменти, товари побутової хімії та інші товари (роботи), перелік яких визна-

чає уряд України. Продаж товару з терміном придатності, що минув, чи то-

варів, на які в порушення вимог законодавства термін придатності не вста-

новлено, не допускається.

Вибираючи інструмент, музикант надає перевагу тому, на якому до нього

хто-небудь грав. Такий інструмент завжди звучить краще. Так і будь-який

новий товар проходить визначений період «притирання», під час якого мо-

жуть виявитися його особливості чи недоліки.

Розділ ІV

246

Щоб період звикання до товару пройшов найменш болісно для спожива-

ча, Закон передбачає право виготовлювача (виконавця), крім термінів служ-

би чи термінів придатності, встановлювати на товар гарантійний термін.

Цей термін можна визначити як період часу, протягом якого виготовлювач

приймає на себе підвищені зобов’язання перед споживачами, наприклад,

зобов’язується за свій рахунок усунути недоліки, щo виникли, а в деяких ви-

падках і замінити товар на новий.

Ринок диктує свої умови, і поряд з виготовлювачами в боротьбу за спожи-

вачів уключилися торгові компанії, що намагаються залучити клієнтів, на-

даючи їм різного роду додаткові послуги. І тут гарантійне обслуговування

набуло досить значного поширення.

Закон надає продавцям право встановлення додаткової гарантії. Ця га-

рантія може бути надана тільки понад гарантійний термін, установлений

виготовлювачем. Продавець має право установити додаткову оплату за пра-

во користуватися гарантією і надати споживачу можливість придбати товар

з додатковою гарантією чи без неї.

Як правило, товари придбають для тривалого користування, і споживачу

небайдуже, хто і як обслуговуватиме товар після закінчення гарантійного те-

рміну. Охороняючи інтереси громадян, Закон покладає на виготовлювача ви-

значені обов’язки із забезпеченню післягарантійного обслуговування товару.

Відповідно до вимог Закону виготовлювач зобов’язаний забезпечити ре-

монт і технічне обслуговування товару, а також випуск і постачання в торго-

ві і ремонтні організації запасних частин у необхідному для ремонту і техні-

чного обслуговування обсязі й асортименті впродовж терміну виробництва

товару і після зняття його з виробництва протягом установленого виготов-

лювачем терміну служби чи протягом десяти років з моменту зняття товару

з виробництва, якщо термін служби не встановлено.

Якщо підприємство-виробник товару цих обов’язків не виконує, і спожи-

вач зіштовхується з неможливістю відремонтувати товар, у нього виникають

додаткові права, наприклад, право на усунення недоліків за рахунок вироб-

ника, а в деяких ситуаціях — і на заміну товару.

Застосування у повсякденному житті різних меха-

нізмів, що можуть вийти з-під контролю людини,

не дає змоги цілком виключити заподіяння шкоди.

Щоб мінімізувати можливість виникнення шкоди

під час реалізації товарів (робіт, послуг), Закон

надає великого значення реалізації права споживачів на безпеку.

Право споживачів на безпеку означає, що товар (робота, послуга) за зви-

чайних умов його використання, збереження, транспортування й утилізації

повинен бути безпечний для життя, здоров’я споживача, навколишнього се-

редовища і не заподіювати шкоди майну споживача.

Закон передбачає низку заходів, спрямованих на те, щоб запобігати запо-

діянню шкоди життю і здоров’ю споживачів. Умовно ці заходи можна поді-

лити на дві групи, а саме:

³ спрямовані на недопущення надходження в обіг товарів (робіт, послуг),

що можуть заподіяти споживачам шкоду;

Право споживачів

на безпеку товарів

(робіт, послуг)

Економіка домашнього господарства

247

³ щодо запобігання заподіянню шкоди товарами (роботами, послугами),

що вже реалізуються споживачам.

Здійснюючи заходи першої групи, держава встановлює обов’язкові вимо-

ги, яким повинні відповідати товари (роботи, послуги), реалізовані спожива-

чам. Ці вимоги передбачені у стандартах і підлягають обов’язковому дотри-

манню. Контроль за дотриманням цих вимог покладається на державні ор-

гани, насамперед на федеральні органи із стандартизації, метрології, орга-

ни санітарно-епідеміологічного нагляду. Додатковою перешкодою надхо-

дження у продаж небезпечних товарів є державна система сертифікації.

Сертифікація — це процес підтвердження уповноваженим державним ор-

ганом відповідності якості товарів обов’язковим вимогам стандартів.

Переліки товарів (робіт, послуг) і предметів обов’язкової сертифікації за-

тверджуються урядом України. Товари, що підлягають сертифікації, не мо-

жуть реалізовуватися без сертифіката. Відповідальність за наявність серти-

фіката несе продавець.

Ще однією гарантією забезпечення безпеки для життя, здоров’я і майна

споживача, використовуваних ним товарів (робіт, послуг) є також передбаче-

ний Законом обов’язок виробника в необхідних випадках розробити і вказати

у супровідній документації на товар, на етикетці чи іншим способом спеціа-

льні правила використання товару, його збереження, транспортування й

утилізації. Продавець зобов’язаний довести ці правила до відома споживача.

Однак ніяка, навіть найдосконаліша система сертифікації, не здатна за-

побігти надходженню в реалізацію товарів, що заподіюють або можуть запо-

діяти шкоду життю і здоров’ю споживачів. Тому Законом встановлено

обов’язок виробника (виконавця) призупинити виробництво товарів (робіт,

послуг), якщо встановлено, що за умови дотримання споживачами правил

експлуатації і збереження ці товари заподіюють чи можуть заподіяти шкоду

споживачам. Якщо встановити причини заподіяння шкоди неможливо, або у

випадках, коли усунути їх не можна, виробник зобов’язаний зняти товари з

виробництва. Одночасно виробник і продавець товару зобов’язані вжити

заходів до відкликання небезпечного товару. Якщо виробник добровільно

відмовляється виконувати вимоги Закону щодо зняття товару з виробницт-

ва, то вилучення товару з обігу і відкликання його від споживачів викону-

ється органом виконавчої влади, на який покладено державний контроль за

дотриманням прав споживачів (нині це Держстандарт України).

Відкликання товарів від споживачів здійснюється за рахунок виробників.

Це означає, що збитки, заподіяні відкликанням товару, виробник повинен

відшкодувати як споживачам, так і продавцям у повному обсязі.

Із правом споживачів на безпеку товарів (робіт, послуг) пов’язано право

споживачів на відшкодування шкоди. Це право також закріплено в Законі.

Як уже згадувалося, відповідальність виробника (виконавця) за зробле-

ний товар (роботу, послугу) обмежується терміном служби чи терміном при-

датності товару (роботи, послуги), а якщо ці терміни не встановлені, то виро-

бник (виконавець) зобов’язаний забезпечити безпеку товарів (послуг) протя-

гом десяти років з моменту передачі споживачу. Якщо ж у порушення вимог

законодавства виробник (виконавець) не встановив термін служби на товар,