Федулова Л.І. Сучасні концепції менеджменту

Подождите немного. Документ загружается.

дення заходів по подоланню внутрішніх проблем, впроваджен

ню передових технологій управління, координації зусиль

відповідно до вимог ринку. Але їх дії були пов’язані з певними

ризиками, часто – із збільшенням соціальної напруженості в

колективі, а іноді і в регіоні, оскільки реструктуризація

підприємств часто супроводжувалась звільненням

працівників, закриттям окремих виробництв, перенавчанням

кадрів, відчуженням об’єктів соціальної сфери та інших не

профільних підрозділів. Інші підприємства зайняли позицію

вичікування і вибивання фінансування. Більшість з них або

збанкрутіли, або є фактичними банкротами, оскільки отримані

кредити не вирішили їх головної проблеми – здатності ефек

тивно функціонувати. Основними причинами банкрутств на

зивали нестачу фінансових ресурсів, недосконалість податко

вої та фінансовокредитної системи, організаційні труднощі.

Керівництво таких підприємств не прагнуло до конструктив

них дій з ряду причин, серед яких виділимо наступні:

••

відсутність віри в можливість успіху у ситуації загаль

ної економічної невизначеності динамічних змін умов

господарювання;

••

особиста незацікавленість керівників в перспективах

розвитку підприємств (вважали за краще “проїдати”

капітал);

••

некомпетентність керівництва підприємств, особливо в

областях маркетингу (уміння орієнтуватися на ринку,

знання свого теперішнього і потенційного споживача,

володіння технологіями просування товару і ціноутво

рення), фінансового управління і стратегічного плану

вання;

••

відсутність можливостей поповнення оборотних

коштів;

••

очікування на відновлення субсидування з боку держа

ви;

••

надія на отримання фінансування від стороннього інве

стора (новий власник, банк, партнер) без виконання на

далі своїх зобов’язань перед ним.

481

Ðîçä³ë 11

Отже, перший період характеризувався з одного боку по

явою і значним посиленням прояву ризикових факторів у

вітчизняному підприємництву, а з іншого відсутністю науко

вообґрунтованої системи управління ризиками, орієнтацією

лише на інтуїцію і минулий досвід керівництва підприємств.

Етап ІІ (1996 р. – 1998 р.). Період переходу

підприємництва до діяльності за умов жорсткої державної ре

гуляторної політики, створення передумов стабілізації і еко

номічного зростання, макроекономічної лібералізації. Відно

шення держави до розвитку підприємництва формувалось, ви

ходячи з усвідомлення того, що малий бізнес став достатньо

серйозною економічною силою, енергію якого необхідно ак

тивно використовувати для досягнення максимальної бюд

жетної ефективності. Для цього можна навіть спростити до

ступ до державних ресурсів – як офіційним шляхом (через

приватизацію, відмову від державної монополії на викорис

тання природних ресурсів тощо), так і через корупційні кана

ли (застосування посередницьких схем при виконанні держав

них закупівель і реалізації державних замовлень, надання не

обґрунтованих індивідуальних преференцій і т.і.). Аналізуючи

дані офіційної статистики можна побачити, що у 1996 р.

порівняно з 1995 р. кількість малих підприємств практично не

змінилась (96270 проти 96019), значний приріст їх кількості

відбувався у 1997 р. (136238 або на 41,5%) і певним чином

уповільнився у 1998 р. (173404, приріст склав 27,3%) [2]. У

199697 рр. основними факторами, що здійснювали вплив на

рівень ризику підприємств, були: політична нестабільність;

постійна зміна законодавчонормативної бази; поляризація

секторів економіки на конкуруючі (за ресурси та умови госпо

дарювання) експортно та внутрішньоорієнтовані сегменти, що

різко загострювала структурну незбалансованість національ

ної економіки; інфляційний перерозподіл доходів та непла

тежі, що компенсують макроекономічну нерівновагу сформо

ваної системи відтворення; нестабільне податкове законодав

ство; відсутність інвестицій; труднощі в отриманні кредиту;

відсутність відповідальності підприємців за здійсненні опе

482

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

рації; некомпетентність керівників; складнощі з постачанням,

реалізацією тощо.

Негативно позначились на розвитку економіки серйозні

прорахунки у роздержавлені і становленні приват

нопідприємницького сектору. У ході сертифікаційної прива

тизації, коли відбувався перерозподіл державної власності без

радикальних змін у складі та структурі економічних об’єктів,

насамперед суб’єктів власності, практично були проведені ши

рокомасштабні інституціональні перетворення, що відповіда

ли шоковому типу реформ.

Основною проблемою підприємств на цьому етапі була

проблема неплатежів (наприклад, приріст кредиторської і

дебіторської заборгованості у 1997р. порівняно з 1996 р.

відповідно становив 40,3% і 50,2%; кредиторська заборго

ваність у 1997 р. становила 107,748 млрд. грн., з неї 71,3% при

падало на прострочену, 95,1% складала заборгованість між

підприємствами України; відповідно дебіторська заборго

ваність у 1997 р. становила 77,182 млрд., 69,3% – прострочена

заборгованість [3]), наслідком чого стали бартерні операції

(питома вага бартерних операцій у загальній структурі розра

хунків між підприємствами в 1998 р. становила 42,5%; обсяги

заборгованості підприємств перед владними структурами –

23,5 млрд. грн. або 43,5% всіх їх матеріальних обігових коштів

[4]). Виділимо основні причини бартерних операцій: прора

хунки в стратегії розвитку економіки, ігнорування еко

номічних законів функціонування ринку (затянутість у часі

дійсно радикальних економічних реформ, які мали половин

чатий характер, відсутність стимулюючої функції податку на

додану вартість (ПДВ), відсутність національних кадрів то

що). Наслідками бартеризації економіки стало: порушення

кругообігу і незбалансованість матеріальних і фінансових по

токів, порушення фінансової дисципліни підприємствами,

уникнення ними або зниження податків, зростання

внутрішньої і зовнішньої заборгованості підприємств.

Підсумовуючи, варто відмітити, що на другому етапі еко

номіка України перебувала в умовах депресивної стабілізації

483

Ðîçä³ë 11

виробництва (на протязі 19961998 рр. спостерігалось знижен

ня обсягів виробництва на 27,836,7% у машинобудуванні,

промисловості будівельних матеріалів, легкій і харчовій про

мисловості поряд із позитивною динамікою в чорній і кольо

ровій металургії – приріст становив 12,4 і 33,6%), що прояви

лось в стрибку заборгованості по заробітній платі та непла

тежів між підприємствами, масштабній кризі фінансової сис

теми, включаючи банківську та грошову, а також валютну.

Проблемам ризику і управління ним на макро і мікрорівнях

значну увагу починають приділяти українські науковці: поява

наукових статей у економічних журналах (в першу чергу,

“Фінанси України”, “Банківська справа” та ін.), проведення

першої всеукраїнської науковопрактичної конференції “Про

блеми економічного ризику: аналіз та управління” у Київсько

му національному економічному університеті, введення до на

вчальних програм економічних спеціальностей предмету

“Економічний ризик”, вихід у друк перших посібників

(В.В.Вітлінського, О.Л.Устенко, В.В.Черкасова), які поки ще

більше акцентували увагу на теоретичних аспектах ризику.

Етап ІІІ (1999 р. – 2000 р.). Ключовим фактором, що істот

но вплинув на розвиток підприємництва, стала фінансова криза

кінця 1998 року початку 1999 року, що позначилася на роботі

усіх підприємств, не залежно від розмірів, галузевої приналеж

ності і форми власності. Лише незначна кількість підприємств

не відчули обвалу попиту на товари і послуги, коли купівельна

спроможність грошової одиниці швидко впала (середньорічний

валютний курс гривні відносно долара США змінився з 2,4495

у 1998 р. до 4,1304 у 1999 р., тобто на 68,6%, при цьому на кінець

1998 р. курс складав відповідно 3,427, а 1999 р. відповідно

5,2163, що свідчить про його значні коливання [5]). Приблизно

30% малих підприємств було вимушено припинити своє

функціонування після кризи 1998 року. Криза призвела до того,

що підприємства стали відчувати проблеми при отриманні оп

лати від своїх партнерів, збільшення тиску на грошовий оборот

(чиста внутрішня заборгованість у 1995 р. склала 15,0% до ВВП,

у 1997р. – 30,5%, у 1999 р. 40,1% [6]). Малі і середні

484

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

підприємства приклали значні зусилля для зниження витрат,

використовуючи такі основні форми стратегії зменшення вит

рат: зниження зарплати, транспортних витрат, витрат на рекла

му, відправка співробітників в неоплачувану відпустку, непо

вний робочий тиждень тощо. В той же час зайнятість була

відносно стабільним параметром в порівнянні з обсягом вироб

ництва, тому що політика звільнення і адміністративних відпу

сток практикувалася меншістю підприємств – зниження зар

плати часто використовувалося як альтернатива звільненню.

Ситуація в українській економіці після кризи 1998 року

нагадувала умови початку 90х: підприємницькі ніші створю

валися як результат демонополізації в різних сегментах ринку,

багато підприємств зіткнулися з проблемами ліквідності,

структура споживання вернулася до спрощених форм, які спо

стерігалися на початку процесу реформ 19921994 років. Од

ночасно криза створила нові можливості для малого бізнесу:

на початку 90х років багато українських ринків було значно

монополізовано, що утрудняло проникнення на ринок нових

виробників, однак, криза 1998 року створила малому бізнесу

можливості для входження на ринок і заняття секторів, які за

лишилися після виходу з ринку великих підприємств (особли

во серед вітчизняних виробників і торгівельних підприємств,

чия діяльність базується на місцевих ресурсах).

Період 19992000 рр. став періодом зміни пріоритетів, галу

зевої структури і механізмів розвитку підприємництва. Одно

часно саме у післякризовий період держава починає усвідомлю

вати дискомфорт від жорсткої залежності країни від ситуацій на

світових сировинних ринках (нафти, газу, золота, чорних і коль

орових металів), тобто там, де традиційно працюють виключно

великі підприємства. Мале підприємництво, яке найменше зале

жить від цих факторів, найшвидше відновлюється після фінан

сової кризи і стає головним гарантом соціальній стабільності в

суспільстві. Таким чином, криза 1998 року показала, що ризики

є категорією не тільки мікро, але макроекономіки.

Основними цілями підприємств у цей період стають: за

безпечення фінансової стійкості; максимізація прибутку; про

485

Ðîçä³ë 11

никнення на нові ринки і закріплення в ринкових нішах. Але

значна частина підприємств ще не готова до переходу на нові

принципи діяльності, не володіє культурою ринкових відно

син і не має чіткої лінії поведінки. Таким чином, ризик в кінці

XX ст. – це величина, що характеризує втрати підприємства,

викликані неправильними управлінськими рішеннями, що

приймаються в результаті діагностики економічного, політич

ного і соціального середовища в якому функціонує

підприємство. Підприємства стали замислюватися не тільки

над проблемами ризиків, що заважають веденню бізнесу, але і

почали робити перші кроки по їх мінімізації.

Етап IV (з 2000 р.). Внутрішній імпульс до відновлення ви

робництва, який сформувався внаслідок підвищення цінової

конкурентоспроможності вітчизняної продукції за умов після

кризової девальвації гривні і частково переорієнтації

внутрішнього попиту на вітчизняні товари, був підкріплений на

початку періоду сприятливою кон’юнктурою світових ринків і

розширенням попиту на українську продукцію. Це сприяло зро

станню доходів у реальному секторі, що призвело до активізації

інвестиційної діяльності як важливого фактору відновлення ви

робництва. На протязі 20012004 рр. середньорічний приріст

інвестицій в основний капітал склав 22,25%, порівняно з вели

чиною 2000 р. у фактичних цінах вони виросли у 3,2 рази [7].

Більшість інвестицій як і раніше направлені у промисловість,

транспорт і зв’язок (від 64,8% у 2001 р. до 57,1% у 2004 р.), але й

спостерігається зростання частики інвестованого капітана у

такі галузі економіки, як будівництво, оптова і роздрібна

торгівля (майже у 2 рази), хоча вона досить невелика – від 3%

до 7%. Аналіз даного показника у розрізі окремих галузей про

мисловості показує зростання частки інвестицій, направлених

на розвиток обробної промисловості (51,9% у 2001 р. до 59,1% у

2004 р.), особливо харчової промисловості і перероблення

сільськогосподарських продуктів (становлять орієнтовно тре

тину загальної суми інвестицій обробної промисловості).

В економіці України, після десятирічного періоду катаст

рофічного спаду, у 20002004 роках відбувався стабільний

щорічний приріст ВВП у середньому більш як на 8%, доходів

486

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

населення на 22,5%, інвестицій у основний капітал – 17,8% [8].

За весь даний період індекси офіційного курсу національної

валюти до долара США були фактично стабільними. Так, як

що у 2000 р. спостерігалась девальвація гривні до долара в се

редньорічному вимірі 31,71%, то в 2001 р. була ревальвація в

1,25%; у 2002 та 2003 р. мала місце незначна девальвація

(відповідно 0,85% та 0,11%); у 2004 р. – ревальвація до попе

реднього року становила всього +0,25% (табл.11. 2). Тобто

рівень ревальвації та девальвації гривні до долара США у

період 20012004 рр. був настільки незначним, що фактично не

впливав на стан цінової конкурентоспроможності економіки

України. Але з іншого боку наявна ревальвація гривні до дола

ру, зростання соціальних виплат і доходів населення, яке не

підкріплено приростом виробництва (збільшення попиту без

збільшення пропозиції) призводить до знецінення заощад

жень економічних суб’єктів і оборотних коштів підприємств.

Таблиця 11. 2

Динаміка офіційного курсу національної грошової одиниці

до долару США

487

Ðîçä³ë 11

Íîì³íàëüíà äåâàëüâàö³ÿ (-), ðåâàëüâà-

ö³ÿ (+) ãðèâí³ äî äîëàðà ÑØÀ, %

Ðî-

êè

Ñåðåä-

í³é

îô³-

ö³éíèé

êóðñ

Îô³ö³éíèé

êóðñ íà

ê³íåöü ðî-

êó

ñåðåäíüîð³÷íî äî

ïîïåðåäíüîãî ðîêó

ãðóäåíü äî ãðóäíÿ

â³äïîâ³äíîãî ðîêó

1996

1,8295

1,8890

-24,20

-5,30

1997

1,8617

1,8990

-1,76

-0,53

1998

2,4495

3,4270

-31,57

-80,46

1999

4,1304

5,2163

-68,62

-52,21

2000

5,4402

5,4345

-31,71

-4,18

2001

5,3721

5,2985

+1,25

+2,50

2002

5,3266

5,3324

+0,85

-0,64

2003

5,3327

5,3315

-0,11

+0,02

2004

5,3192

5,3054

+0,25

+0,49

Розраховано за: Статистичний щорічник України за 2000 рік. – К.: Техніка,

2001. – С.7273; Статистичний щорічник України за 2004 рік. – К.: Видав

ництво "Консультант", 2005. – С.71

Важливим позитивним соціальним моментом необхідно

відмітити значне скорочення заборгованості по заробітній платі

на протязі зазначеного періоду. Позитивна тенденція щодо зни

ження абсолютної суми заборгованості була закладена ще у

1999 р. (6400,8 млн. грн. на 1.01.2000 р. проти 6518,6 млн. грн. на

1.01.2001 р.). В подальшому дана тенденція закріпилась і станом

на 1.01.2006 р. заборгованість склала 906,3 млн. грн. Відносно

загальної суми доходів від заробітної плати, заборгованість на

початок 2000 р. складала 8,82% знизившись до 0,65% станом на

1.01.2006 р., найбільш значне скорочення відбувалось у 2001 і

2004 рр. (відповідно у 2,24 і 2,43 рази).

Для 20042005 років для України характерне зростання

впливу факторів економічного і політичного ризику, що по

значається на економіці країни, діяльності окремих суб’єктів

господарювання:

• зростання як державного так і корпоративного боргу.

За дослідженнями В.Гейця і Т.Вахненко за 2004 р. зовнішні

зобов’язання резидентів України збільшилися на 6,8 млрд.

дол. США. Станом на 1 січня 2005 р. зовнішня заборгованість

сектору державного управління 11,2 млрд. дол., комерційних

банків досягла 2,6 млрд. дол., а нефінансових підприємств –

14,5 млрд. дол., сумарна величина зовнішнього національного

боргу (держави і підприємств) сягнула 30,6 млрд. дол. США і

упритул наблизилась до критичного рівня [9] (за даними НБУ

на 1 жовтня 2005 р. валовий зовнішній борг склав уже 36,86

млрд. дол.);

• надмірна диференціація у рівнях розвитку окремих

регіонів, спрямованість місцевих бюджетів на споживання, що

викликано в першу чергу перед і після виборними політични

ми рішеннями 20042005 рр., направленими на збільшення до

ходів населення. В результаті – у багатьох місцевих бюджетах

видатки по цих статтях сягнули майже 90%. З іншого боку ак

тивізувався процес урядових і регіональних запозичень (в

першу чергу, за кордоном), що може з часом стати значним

фактором ризику для майбутніх регіональних інвестиційних

програм, так як велику частину майбутніх доходів місцевих

488

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

бюджетів потрібно буде спрямовувати на обслуговування

боргів. У найгіршому сценарії розвитку подій, ця ситуація мо

же стати фактором ризику для усієї фінансовокредитної сис

теми (банкам вигідніше і надійніше надавати кредити уряду і

місцевим органам влади, ніж підприємницьким структурам);

• підвищення інфляційного тиску на економіку України

внаслідок надмірних витрат соціального характеру. За

дослідженнями акад. В.Гейця [10] за перше півріччя 2005 р., за

даними НБУ, реальні грошові доходи зросли на 26,2% (річний

приріст склав 38,4%), в той час як за відповідний період 2004 р.

– на 10,2%, реальна заробітна плата зросла на 14,7% проти 8,9%

у 2004 р. (перше півріччя), а соціальні допомоги реально зросли

у першому півріччі 2005 р. на 72,9% проти 11,2% у першому

півріччі 2004 р. (номінальна середньомісячна заробітна плата за

2005 р. склала 806,2 грн. проти 590 грн. у 2004 р., а грудні 2005

р. вона вперше минула важливий рубіж і становила 1019,7 грн.

у розрахунку на одного штатного працівника). І це при тому, що

у 2004 р. зростання ВВП склало 12,1 %, а в 2005 р. за всього 2,4

%. Таким чином, зростання доходів населення, особливо у 2005

р. значно випереджає приріст продуктивності праці, ресурсні

можливості національної економіки, зростання ВВП при знач

ному зниженні темпів росту капіталовкладень;

• значне зростання цін на паливносировинні ресурси

(нафтопродукти – початок 2005 року і газ – початок 2006 ро

ку); коливання цін на певні види сільськогосподарської про

дукції (цукор, м’ясопродукти, молочні продукти);

• повторна приватизація і реприватизація великих про

мислових підприємств (Нікопольський завод феросплавів,

ВАТ “Криворіжсталь” та інші), що в результаті погіршило

інвестиційний клімат в Україні (стосовно внутрішніх та

зовнішніх інвесторів), так як стало дестабілізуючим фактором

в частині визнання прав власності;

• поглиблення дисбалансу між наявною пропозицією ро

бочої сили та потребою в ній. Позитивною тенденцією є скоро

чення середньої тривалості пошуку за методологією МОП ро

боти з 10 до 8 місяців (відповідно у 2000 і 2004 рр.) на тлі змен

489

Ðîçä³ë 11

шення середньої тривалості незайнятості безробітних з 23

місяців у 2000 р. до 20 місяців у 2004 р. і зростання питомої ва

ги осіб, які шукали роботу або намагались організувати власну

справу (81,9% у 2000 р. і 94,9% у 2004р.). Поряд з цим спос

терігаємо певні негативні моменти: зменшення серед без

робітних частки осіб, які раніше мали роботу (відповідно

79,7% у 2000р. і 75,5% у 2004р.); значна диференціація у попиті

та пропозиції робочої сили на ринку праці за професійними

групами (на 1 січня 2005 р. в середньому 2 особи для

кваліфікованих робітників з інструментом і 24 кваліфіковані

працівники сільського та лісового господарства, при середньо

му значенні по усім категоріям 6 осіб), хоча дещо навантажен

ня на одне вільне місце і знизилось на кінець 2004 р. порівня

но з 2003 р.; збереження регіональних диспропорцій – рівень

зареєстрованих безробітних порівняно низький у промислово

розвинутих регіонах (на 1 січня 2005 р. відповідно складає по

областях Донецька – 2,3%, Київська – 2,8%, Луганська – 2,5%,

Одеська – 2,1%, Харківська – 3.0%) і значно вищий у менш

розвинутих регіонах (відповідно Житомирська, Кіровоградсь

ка і Херсонська – 5,0%, Рівненська – 5,9%, Тернопільська –

7,5%, Черкаська 5,7%, Чернівецька 6,0%) при середньому

рівні по Україні 3,5%

;

• висока енергозатратність економіки України (енер

гоємність української продукції у 34 рази перевищує

відповідний показник у економічно розвинутих країнах) і

низька екологічність виробництва (рис. 11.1) [11];

• тінізація економіки (за оцінками експертів “тіньовий”

сектор складає біля 40% ВВП); недосконалість функціонуван

ня фінансовокредитної системи (поза банківською системою

населення зберігає понад 10 млрд. доларів США, щорічні

трансферти працюючих за кордоном українців складають ве

личину близьку до 4 млрд. доларів США) тощо.

490

ÑÓ×ÀÑÍ² ÊÎÍÖÅÏÖ²¯ ÌÅÍÅÄÆÌÅÍÒÓ

Розраховано за: Статистичний щорічник України за 2000 рік. – К.: Техніка,

2001. – С.7273; Статистичний щорічник України за 2004 рік. – К.: Видав

ництво “Консультант”, 2005. – С.391400.