Друзяк М.Г. Як продовжити швидкоплинне життя

Подождите немного. Документ загружается.

тературі про воду, створює підвищену буферну місткість крові і

тим самим перешкоджає її підкисленню. А з підкисленням крові

прямо пов'язане постачання клітин організму киснем. Мабуть, в

наших водах, твердіших, ніж амазонська вода, ці рибки (а вони не-

великі і досягають у розмірі всього лише 4 см) відчувають гіпо-

ксію, що несприятливо позначається на їх репродуктивних органах.

Тому в наших умовах цих рибок перед нерестом поміщають або в

дистильовану воду, або у зм'якшену шляхом хімічного очищення,

коли у воді залишаються всі розчинені в ній елементи, крім іонів

кальцію і магнію. В міру ж зростання молодняку в акваріум посту-

пово додають місцеву воду, готуючи таким чином молодих риб до

іншого середовища, в якому вони пізніше будуть у всіх любителів

риб. Але для нересту знову треба готувати дистильовану або безка-

льцієву воду.

У зв'язку з цими рибками хочу сказати декілька слів з приводу

однієї, недавно висунутої англійськими вченими гіпотези стосовно

довголіття. Ці вчені провели опитування подружніх пар, обробили

статистичні дані і дійшли висновку, що секс продовжує життя (сьо-

годні без розмови про секс неможливо обійтися). Можливо, що і

тут все поставлено догори ногами. Не викликає сумнівів, що стате-

ва активність прямо пов'язана зі здоров'ям людини, а здоров'я її, в

першу чергу, визначається рівнем постачання всіх клітин організ-

му, серед них і статевих залоз, все тим же киснем. Тому на перший

погляд і може здаватися, що активніші статеві партнери саме цією

активністю продовжують собі життя. А статистика в районах дов-

голіття (де довголіттю, як відомо, сприяє м'яка вода) говорить про

те, що довголіття досягають також і багато з тих людей, які ніколи

не були в шлюбі. Таким чином, слід було б вважати, що здоров'я

забезпечує людям і довголіття, і сексуальну активність, але не на-

впаки.

ІЗОТОПИ ВОДНЮ І КИСНЮ ТА ВАЖКА ВОДА

На початку цього розділу є такі слова Ю.Андрєєва: "У цьому

переході до твердого стану під дією мінусових температур відбу-

вається якісне перетворення кристалічної структури льоду:

практично всі 100% її молекул перетворяться в єдиний тип – при

тому, що у звичній водопровідній воді до заморожування налічу-

ється до тридцяти різних видів цієї безбарвної речовини".

Про які ж це тридцять видів води йде мова в цій цитаті, і як ці

види можуть перетворюватися в єдиний тип лише в процесі замо-

рожування води?

111

Як легко можна здогадатися, під цими різними видами води

маються на увазі молекули води, до складу яких входять різні ізо-

топи водню і кисню. Скільки ж таких ізотопів існує насправді?

На сьогодні відомі три ізотопи водню:

Н,

Н(D) і

Н(Т). Найле-

гший з них -

Н - називається протієм (протій в перекладі з грецької

– перший) з масовим числом 1. Майже повністю з нього складаєть-

ся звична вода (99,98%), яку називають протієвою водою. Важчий

водень з масовим числом 2 називається дейтерієм (D), а надважкий

водень з масовим числом 3 називається тритієм (Т). І вода з цими

важкими ізотопами водню називається важкою водою. Найвідомі-

ша дейтерієва вода: її густина 1,104 г/см

, температура плавлення

3,8

С, температура кипіння 101,4

С.

Є в природі і три ізотопи кисню:

О,

О і

О.

Поєднання всіх ізотопів водню і кисню дає 18 видів води, але

стабільні тільки дев'ять: Н

О, Н

О, НD

О,

О, D

О и D

О. Всі решта ізотопів радіоактивні, і час їх жит-

тя обчислюється хвилинами, а тому, образно кажучи, вони існують

тільки на папері. Але і стабільні ізотопи води присутні в звичній

воді в мізерних кількостях. У природних водах на 7000 атомів вод-

ню

Н є один атом дейтерію, а щоб знайти атом тритію, треба пере-

брати приблизно 10

атомів звичайної води

Також мало у звичній воді міститься і ізотопів кисню

О і

О,

особливо останнього.

Тому, кажучи про питну воду, навряд чи слід приділяти увагу її

ізотопним різновидам, тим паче, що ми ніяк не можемо прибрати їх

з цієї води. І чи можуть при заморожуванні води всі її ізотопні різ-

новиди перетворюватися на "єдиний тип", як намагається переко-

нати нас у цьому Ю.Андрєєв ? Ні. Протієва вода замерзає при 0

С,

а дейтерієва замерзає при своїй особливій температурі (+3,8

С ),

продовжуючи залишатися при цьому дейтерієвою водою.

Як бачимо, будь-яка інформація цінна перш за все своєю зро-

зумілістю, а також доцільністю.

А зараз розглянемо і метод очищення питної води від важкої

води, запропонований А. Лабзою (очищення води в домашньому

холодильнику). Перш за все я хочу сказати, що отримання якісної

води за допомогою домашнього холодильника (у морозильній ка-

мері) – це лише красива ідея. За допомогою домашнього холодиль-

ника не можна одержати достатньої кількості питної води, тому не

варто цього і затівати. Сам автор цього методу в листуванні зі

112

мною підтвердив це. Необхідну кількість води за цим методом він

одержував у зимовий час, заморожуючи воду на балконі.

Суть обговорюваного методу очищення питної води від важкої

води полягає у тому, що при заморожуванні початкової води спо-

чатку замерзає важка вода. Так вважає автор цього методу. Він

вважає, що якщо важка вода замерзає при +3,8

С, то ще до досяг-

нення всією охолоджуваною водою 0

С на поверхні води і по стін-

ках судини утворюється плівочка льоду з важкої води. Видаливши

цей лід, ми одержимо воду, яка не містить важкої води, тобто тіль-

ки протієву воду.

Але таким може бути тільки наше бажання, а насправді ми цьо-

го зробити не зможемо і ось чому. По-перше, вміст важкої води в

природній порівняно мізерний – 1/7000, а тому так важко відділити

одну молекулу від декількох тисяч інших, майже таких самих мо-

лекул. Якщо, наприклад, узяти одне відро води місткістю 7 л, то у

ньому буде всього 1 г важкої води. Уявіть собі, як складно буде

зібрати цю незначну кількість льоду з важкої води, якщо він почне

утворюватися у всій масі води при її поступовому охолоджуванні.

Але насправді цього і не відбудеться. Вода має таку особливість,

що максимальної густини вона досягає при +4

С. А це означає, що

при охолодженні води з метою її заморожування наступає такий

момент, коли густина води по всій її масі вирівняється і стане мак-

симальною, а її температура дорівнюватиме +4

С. При цій темпера-

турі важка вода ще не замерзає. Але подальше охолодження води

вже не приведе до вирівнювання температури по всій масі (цього

можна було б досягти тільки за умови постійного перемішування

охолоджуваної води і за умови, що вода мала б добру теплопровід-

ність, але вода погано проводить тепло), і тому більш охолоджени-

ми виявляться верхні шари води і прилеглі до бічних стінок посу-

дини, в якій налита вода. У цих місцях почнеться заморожування

практично одночасно і важкої, і звичної (протієвої) води. А решта

маси води матиме температуру +4

С і складатиметься з важкої і

протієвої води в тому ж співвідношенні, що і до заморожування.

Таким чином, очистити питну воду від важкої води за запропоно-

ваним методом практично неможливо. Можливо, і не варто було б

приділяти цьому методу стільки уваги, але як часто ми йдемо по-

милковим шляхом у пошуках здоров'я. Так, важка дейтерієва вода

шкідлива для організму. У ній сповільнюються деякі реакції та біо-

логічні процеси. Розчинність всіх солей у важкій воді набагато ме-

нша, ніж в звичайній. А ми ще в 4-му розділі вели розмову про те,

що для організму особливо важливо, чи добрим розчинником є во-

113

да. Як бачимо, важка вода вже тільки за цим показником гірша від

звичайної. Тому бажано було б видалити важку воду з питної, але

для цього ще треба знати, принаймні, як це можна зробити. За за-

пропонованим А. Лабзою методом ми ніяк не можемо видалити

важку воду, нам може тільки здаватися, що ми це робимо.

У природі найбільше важкої води міститься у морській воді і

найменше в дощовій і талій.

У ПОШУКАХ ДИВО-ВОДИ

Закінчивши розмову про важку воду, я хотів би висловити таку

думку. Якщо вже даються в друкованих виданнях якісь поради з

оздоровлення, то було б бажано, щоб вони були і достатньо обґрун-

тованими, і достатньо простими. Як можна, наприклад, скористати-

ся однією з таких порад, запропонованих читачам поважаним мною

Ю. Андрєєвим у “Трьох китах здоров'я”. Цитую: "Дорогий читачу!

А якщо нам вчинити послідовно і комплексно: узяти сонячну воду,

створити з неї талу (без дейтерію) воду за Лабзою, потім збага-

тити її іонами срібла за Кульським, потім скористатися методи-

кою Залєпухіних, після чого підзвучити! Навіщо взагалі потрібні

будуть ліки, якщо ми зможемо користуватися цим життєдайним

еліксиром?"

Невже хтось наважиться скористатися цією порадою? Сам ав-

тор ні словом не обмовився про те, чи доводилося йому готувати

цей “життєдайний еліксир”. А ми спробуємо хоча б стисло роз-

глянути, в чому ж полягає здоровий глузд усіх цих стадій приготу-

вання незвичайної за своїми властивостями питної води.

Почнемо з того, що нам просто ніде буде узяти сонячну воду,

якщо взагалі можна користуватися таким визначенням. Про талу і

про важку воду в цьому розділі вже достатньо багато було сказано,

і нам тепер зрозуміло, що Ю. Андрєєв хотів запропонувати нам

отримання м'якої води за методом А. Лабзи. Так, ця стадія приготу-

вання якісної питної води заслуговує уваги, але і вона на перевірку

виявляється всього лише красивою казкою, оскільки цим способом

не можна одержати багато питної води в домашніх умовах.

А навіщо збагачувати воду іонами срібла? Відомо, що іони срі-

бла знезаражують воду. Вони, взаємодіючи з цитоплазмою клітин,

викликають порушення, які ведуть до загибелі хвороботворних мі-

кроорганізмів. Перевага срібла перед рештою знезаражувальних

реагентів полягає у тому, що їх бактерицидна дія зберігається

впродовж довгого часу, тобто іони срібла одночасно є і консерван-

тами. Очевидно, що вдаватися до використовування срібла варто

тільки тоді, коли ми беремо воду, яка не пройшла бактерицидного

114

очищення. Але і в цьому випадку дуже важливо витримати прави-

льне дозування іонів срібла, оскільки передозування їх теж неспри-

ятливо позначається на здоров'ї. То чи варто користуватися сріб-

лом, якщо ми беремо воду з міського водопроводу? Мабуть, ні,

оскільки ця вода вже і без того знезаражена хлором. Але якщо ми

все ж таки сумніваємося в бактерицидній якості водопровідної во-

ди, то можемо її просто прокип'ятити, що ми завжди, по суті, і ро-

бимо. Тоді навіщо нам у такому разі користуватися сріблом?

Наступна стадія – методика братів Залєпухіних, про неї ми мо-

жемо прочитати в книзі В. Д. Залєпухіна та І. Д. Залєпухіна “Ключ

до “живої” води”. Років двадцять тому у пресі з'явилася ефектна

сенсація: винахідники з Узбекистану одержали "живу" і "мертву"

воду. І одну, і другу воду вони одержували одночасно гідролізним

шляхом. Для хіміків не було загадкою, що собою становлять і пер-

ша, і друга вода. Перша була лужною (це був слабкий розчин їдко-

го натрію – NaОН), а друга - кислою водою (це був слабкий розчин

хлорнуватистої і соляної кислот – НСlO і НСl). І пояснення цьому

факту могло бути найпростіше: найбільше в питній воді розчинено

хлориду натрію (кухонної солі), а тому при гідролізі на катоді виді-

ляється натрій, який тут же вступає в реакцію з водою і утворює

їдкий натрій, а на аноді виділяється хлор, який в реакції з водою

утворює хлорнуватисту і соляну кислоти. До речі, на водозабірних

станціях воду зазвичай обробляють хлором для знищення інфек-

ційних мікроорганізмів, які є у воді. І стерилізуюча дія хлору в да-

ному випадку обумовлена не самим хлором, а хлорнуватистою ки-

слотою, яка утворюється в результаті реакції хлору з водою. Але

автори сенсації якраз і вирішили замовчати хімічну суть вказаних

вод, залишивши за ними лише казкові назви, оскільки розшифру-

вання цих вод відразу ж дискредитувало б їх. І в результаті сенса-

ція якийсь час пожила красивим життям і тихо луснула, оскільки не

несла в собі нічого конструктивного. Правда, і сьогодні в місті Ки-

єві випускають апарати, в яких відбувається гідроліз води – розкла-

дають воду на "живу" і "мертву", а потім змішують ці води й одер-

жують очищену питну воду. Суть цього очищення знову ж полягає

у тому, що на катоді збирається кальцій у вигляді гідроокису каль-

цію і випадає в осад. У результаті виходить теж питна вода з низь-

ким змістом іонів кальцію. Але окремо ні одна, ні друга вода не

придатні для пиття.

І тут мені хотілося б сказати декілька слів з приводу того, яку ж

питну воду нам слід було б вважати "живою" і яку "мертвою". У

термінології "жива", яка закріпилася в даний час, називають лужну

115

воду, а "мертвою" – кислу. Звідки взялися ці терміни? Узбецькі до-

слідники, які впровадили нам ці терміни, перевіряли католіт ("жи-

ва" вода) і аноліт ("мертва" вода) на рослинах. На католіті (лужна

вода) рослини росли добре, а на аноліті (кисла вода) гинули, тому

одна вода була названа "живою", а інша "мертвою". Чи можна ре-

зультати випробувань таких вод на рослинах переносити без жод-

ної корекції на людину? Мабуть, цього робити не можна і ось чому.

Для цього ми скористаємося таким поняттям як окислювально-

відновний потенціал (ОВП). На мій погляд, це важке для розуміння

поняття, але без нього нам не обійтися, користуватися ним необ-

хідно дуже обережно. Тут ми і скористаємося терміном ОВП. За

своїм визначенням ОВП служить мірою спорідненості молекули-

переносника електронів відносно електронів. Таким чином, ОВП

показує можливість і спрямованість протікання окислювально-

відновних реакцій: чим менший ОВП, тим легше йдуть процеси

відновлення – це стосується рослин, а вищі значення ОВП сприя-

ють перебігу окислювальних процесів, що важливо для життя тва-

рин.

Весь складний органічний матеріал, з якого побудовані зелені

рослини, синтезується з двоокису вуглецю. І білки, і жири рослин

утворюються з вуглеводних попередників, і тому вуглеводи слід

вважати первинними продуктами фотосинтезу. В процесі фотосин-

тезу витрачається енергія сонячного проміння. І вирішальною фо-

тохімічною реакцією є відновлення СО

до СН

О, за якою йде пе-

ретворення СН

О у специфічні стабільні сполуки. А додатковим

продуктом цієї реакції є кисень, який виділяється в атмосферу.

Тваринні організми не здатні жити за рахунок енергії сонячно-

го проміння і вимушені виробляти самостійно необхідну їм енер-

гію, окислюючи органічний матеріал, одержаний з їжею. Після та-

кого окислення тварини виділяють в атмосферу двоокис вуглецю.

Як бачимо, рослинам необхідний відновний процес, а тваринам

– окислювальний, і тому ми повинні сприяти проходженню окис-

лювального процесу в нашому організмі. А, отже, і наша кров, і

наша питна вода повинні мати додатні значення ОВП. І якщо для

рослин живою водою є лужна вода, оскільки в ній відбуваються

відновні процеси, то для нас живою водою може бути тільки кисла

вода (але тільки не вода, яка підкислена хлорнуватистою і соляною

кислотами), оскільки для нашого організму головним є окислюва-

льний процес.

116

Обговоривши одну "живу" воду, ми вимушені обговорити й

іншу "живу" воду братів Залєпухіних. Так в чому ж суть цієї черго-

вої "живої" води?

Про методику братів Залєпухіних стисло можна сказати так:

вони встановили, що при дегазації води збільшується її біологічна

активність. Дегазувати воду можна різними способами: кип'ятін-

ням, вакуумуванням або заморожуванням. У своїх лабораторних

дослідженнях Залєпухіни користувалися в основному дистильова-

ною водою. І для контролю теж брали дистильовану воду, в якій

гази були розчинені до рівноважного стану. Вони готували і талу

воду: заморожуючи дистильовану воду і розтоплюючи добутий з

неї лід.

Тала вода в дослідах Залєпухіних нічим, по суті, не відрізняла-

ся від природної талої води: вона була без солі, в ній практично не

було іонів кальцію.

І ось що встановили Залєпухіни: свіжа тала вода засвоювалася

рослинами краще, ніж така ж, по суті, дистильована вода, але наси-

чена газами (рівноважна вода). Якщо ж талу воду залишити на де-

кілька годин у контакті з повітрям, то засвоюваність її рослинами

падала до рівня засвоюваності рівноважної дистильованої води.

У цьому – в підвищеній засвоюваності рослинами свіжої талої

води – вже можна побачити якусь властивість “талості”, хоча вона і

не дуже значна. Але Залєпухіни на цьому не зупинилися, а пішли

далі і з'ясували, що якщо не поспішати пити холодну талу воду, а

прокип'ятити її, то вона стане ще краще засвоюватися нашим орга-

нізмом. Так Залєпухіни геть перекреслили всю "талість" талої води.

Адже багато прихильників талої води бачили її незвичайні власти-

вості саме в її льодоподібній структурі і тому пропонували пити її

холодною, поки в ній ще зберігалися ці структури. І ясна справа,

що нікому і у голову не могла прийти така блюзнірська думка –

прокип'ятити талу воду. Але виявилося, що її властивості від цього

тільки поліпшувалися. І пояснюється все це дуже просто. Але дода-

тково я скажу, що Залєпухіни робили дегазацію і вакуумом, і така

вода засвоювалася рослинами гірше, ніж кип'ячена.

Секрет залєпухінської води полягає у тому, що при розчиненні

кисню у воді між молекулами кисню і молекулами води посилю-

ються водневі зв'язки, в ній з'являються крупніші блоки молекул,

внаслідок чого рівноважна вода і засвоюється рослинами гірше,

ніж дегазована вода, в якій водневі зв'язки дещо послаблені.

Тут доречно буде навести чисто технічний приклад. Продукти-

вність фільтрів з очищення води, які працюють за принципом зво-

117

ротного осмосу, значною мірою залежить від температури води: з

підвищенням температури зростає і продуктивність. Причина цього

явища тільки одна: з підвищенням температури води в ній і менше

розчиняється газів, і менше стає водневих зв'язків між молекулами

води, внаслідок чого останні легше проникають через отвори в

мембрані. Так само і в нашому організмі тепліша вода легше всмо-

ктується, ніж холодніша.

Як бачимо, навіть маючи справу з дистильованою водою, в якій

практично не розчинені жодні мінеральні речовини, ми все ж таки

не можемо сказати, що на властивості цієї води не мають впливу

ще якісь речовини – ті ж розчинені гази. А ми вже знаємо, що при

посиленні водневих зв'язків між молекулами води вона і гірше роз-

чиняє в собі мінеральні речовини (а в нашому організмі вода, перш

за все, є розчинником), і гірше всмоктується організмом (від цього

страждають всі клітини, спостерігається часткове зневоднення ор-

ганізму і пов'язане з цим передчасне старіння того ж організму).

Отже, при дегазації води відбувається, перш за все (і це головне

у воді Залєпухіних), ослаблення водневих зв'язків між молекулами

води. Про це говорять і самі автори книги "Ключ до "живої" води".

Цитую: "Таким чином, як теоретичні розрахунки, так і експериме-

нтальні дані однозначно підтверджують, що при дегазації води

істотно змінюється енергія міжмолекулярного (водневого) зв'язку,

збільшуючись при структуризації і зменшуючись при порушенні

структури води. Ці зміни енергії зв'язку складають 0,66-0,72

ккал/моль порівняно з енергією міжмолекулярного зв'язку у рівно-

важній воді".

Тепер нам стає зрозуміло, чому свіжа тала вода засвоюється

рослинами і тваринами краще, ніж стара тала вода. Не тому, що в

свіжішій талій воді зберігалася якась “талість”, а просто внаслідок

малого розчинення в ній газів водневі зв'язки в ній були дещо по-

слаблені. А при кип'ятінні талої води відбувалося значніше послаб-

лення водневих зв'язків (можна сказати навіть так – при температу-

рній дії на воду розривається більше число водневих зв'язків між

молекулами води). Тому вода, дегазована в результаті кип'ятіння,

краще всмоктується і виглядає як біологічно активна.

Але чи справді така вода (дегазована) набуває якоїсь біологіч-

ної активності?

Передовсім варто сказати, що таку активність ми визначаємо

опосередковано або за засвоюваністю цієї води рослинами, або ж за

їх продуктивністю. Але засвоюваність цієї води рослинами, як ми

вже з'ясували, залежить тільки від величини водневих зв'язків між

118

молекулами води. А продуктивність рослин залежить, в першу чер-

гу, від забезпечення всіх їх клітин водою. І якщо води досить, і як-

що вона добре всмоктується рослинами, то від цього підвищується

і продуктивність рослин. Тобто, як я вважаю, при дегазації води не

відбувається ніякої біологічної активації води, а відбувається лише

зменшення водневих зв'язків між молекулами води, що дозволяє і

рослинам, і живим організмам в оптимальній кількості її засвоюва-

ти.

І тепер декілька слів слід було б сказати і про кип'ячену воду.

Як часто доводиться і читати, і чути, що кип'ячена вода – це мало

не мертва вода, що організмові найбільше підходить сира природна

вода. Про те, що сиру воду у жодному разі не можна пити хоча б із

побоювання проковтнути якусь заразу, не варто й говорити. Але

якщо вона навіть досконало чиста, то в чому ж її перевага перед

кип'яченою? Мені неодноразово доводилося чути, що воду в чай-

нику необхідно якомога рідше кип'ятити, бажано навіть всього

один раз, а потім, при приготуванні чергового чаю, заливати в чай-

ник нову воду. Зрозумілого пояснення такій пораді ніхто не дав.

Мабуть, і тут простежується вже достатньо міцно вкорінений у лю-

дей погляд на безперечні переваги структурованої води. І кип'ятін-

ня в такому разі розглядається як небажане явище, яке веде до руй-

нування структури води. Але мені здається, що Залєпухіни переко-

нливо довели нам, що кип'ячена вода краще засвоюється організ-

мом, а тому одну і ту ж воду в чайнику можна кип'ятити скільки

завгодно разів і вона від цього не стане гіршою.

Не знаю, чи досить буде всіх цих слів для реабілітації кип'яче-

ної води?

Кип'ятіння води мені б хотілося порівняти з магнітною оброб-

кою води. Про останній спосіб обробки води говориться дуже бага-

то, але кожного разу тільки про сам ефект обробленої таким чином

води. А в чому полягає суть такої обробки – про це, як правило, ні

слова. Адже і при магнітній обробці води відбувається розрив яко-

їсь частини водневих зв'язків між молекулами води (молекули води

є диполями і в магнітному полі вони орієнтуються за магнітними

силовими лініями, при цьому відбувається розрив деяких водневих

зв'язків), і таку воду починають легше засвоювати рослини, внаслі-

док чого підвищуються (хоча і несуттєво) і врожаї тих культур, які

поливали намагніченою водою. Збільшується і розчинювальна зда-

тність такої води (розчиняється накип в теплообмінному устатку-

ванні), і змочувальна здатність її (зменшується витрата цементу

при будівництві при збереженні необхідної міцності виробів).

119

Чи багато людей відчуло на собі вплив обробленої магнітним

полем води? Можливо, що всього декілька осіб. Але невідомий і

сам механізм її дії на організм людини, і невідомі ймовірні наслід-

ки її тривалого споживання. А тому поговорили про цей метод

якийсь час, та й забули про нього.

І якщо ми бачимо, що і дегазація води, і кип'ятіння, і магнітна

обробка приводять до одного і того ж результату, то чи варто нам

користуватися методикою Залєпухіних, як нам настійно рекомен-

дує це робити Ю. Андрєєв? Нагадаю, що методика ця достатньо

проста: закип'ятити воду і швидко її охолодити до кімнатної темпе-

ратури (бажано в герметично закритій посудині – як рекомендують

її автори). І робиться така процедура тільки для того, щоб з води

вийшли розчинені в ній гази, і щоб у такому вигляді вона краще

засвоювалася організмом. Але виявляється, що якщо дегазувати

воду кип'ятінням, то знов стати рівноважною (тобто в ній знову

можуть розчинитися всі ті ж гази, які були видалені з неї при кип'я-

тінні) вона може навіть у відкритій посудині впродовж лише декі-

лькох годин. А оскільки ми починаємо пити чай відразу ж після

того, як вода закипить в чайнику, то звідси випливає, що ми по-

стійно користуємося методикою Залєпухіних, навіть не підозрюю-

чи про це. Добре знають цю ж істину, що гаряча вода легше засво-

юється нашим організмом, і казахи (а я довгий час жив з ними).

Влітку в Казахстані в палючу спеку вони п'ють не холодну воду, як

чинив би багато хто з нас, а гарячий чай. І п'ють його по декілька

горняток. Після цього їм вже не страшна і спека.

І ось що сказав про талу і про кип'ячену воду великий Авіценна

ще за 1000 років до нашого часу: "Коли сніг і лід чисті і не змішані

ні з якою поганою силою, то, розтопивши їх, одержимо хорошу

воду, яка не дуже відрізняється, з льоду чи снігу вона добута.

Проте вода з льоду і снігу стає набагато краща, якщо її закип'я-

тити".

ВОДА "СЛУХАЄ" МУЗИКУ

Нам залишилося розглянути останню рекомендацію Ю. Андрє-

єва – підзвучування води музикою.

Мені чомусь здається, що ця ідея підказана фантастикою поль-

ського письменника Станіслава Лема – пригадайте його живий оке-

ан, який має розум ("Соляріс"). Важко повірити, що вода, "прослу-

ховуючи" музику, стане від цього кращою. Але навіть якщо ми в

думках припустимо, що таке можливо, то все ж таки хотілося б не

просто в це повірити, але і побачити докази. І такі "докази" нам

намагається дати японський дослідник Масару Емото. У його книзі

120