Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

Синтез секалотритикум за гібридизації жита озимого з пше-

ницею м’якою і тритикале. Як вже зазначалося, під час гібридизації

жита озимого з пшеницею м’якою селекціонери прагнуть передати від

жита такі властивості як морозостійкість, стійкість до хвороб, здат-

ність зростати на бідних грунтах. Такі схрещування дають змогу ство-

рити форми, що мають пшенично-житні транслокації чи заміщення і

вирізняються підвищеною стійкістю до біотичних і абіотичних факто-

рів. Створення житньо-пшеничних амфідиплоїдів на цитоплазмі жита

(секалотритикум) має особливе значення для селекції тритикале, адже

з плазмогенами жита може бути пов’язана екологічна адаптивність.

Пряме схрещування жита з пшеницею у МІП виявилось безрезультат-

ним внаслідок односторонньої несумісності вихідних родів. Практич-

но цікаві форми секалотритикум були створені в ряді наукових селек-

ційних центрах схрещуванням тетраплоїдних форм жита з гексаплоїд-

ними тритикале. Наявність геному жита у батьківському компоненті

тритикале знижує прогамну несумісність, пов’язану з інгібіруванням

росту пилкових трубок пшениці в приймочках жита.

Схрещування гексаплоїдних тритикале з житом. У МІП прово-

дились схрещування гексаплоїдних тритикале (2n=42, AABBRR) з жи-

том (2n=14, RR), з можливим подальшим бекросом гексаплоїдними

тритикале. В схемах отримували гібриди F

в результаті схрещувань

між тритикале та житом. Зав’язування зерен при цьому коливалось від

десятих часток відсотка до 7-12%. Зав’язування зерен у гібридів F

за

схрещування тритикале × жито вище, ніж у звичайних пшенично-

житніх гібридів F

. В основному використовуються в схрещуваннях

гексаплоїдні форми тритикале, котрі схрещуються з житом. Інколи

застосовували реципрокні схрещування, де за материнську форму взя-

то диплоїдне жито, а за батьківську – гексаплоїдне тритикале.

Гібриди між тритикале та житом, як правило, вирізняються могу-

тнім вегетативним розвитком – більш високорослі, добре облистяні,

мають довге та широке колосся, що поєднує в собі багатоколоско-

вість (до 40-45 колосків) та багатоквітковість (до 4-5 квіток у колоску).

Колосся часто налічують понад 200 квіток, характеризуються поник-

лим типом колосу, як у жита.

У подальшому (тритикале × жито) в гібридних популяціях F

-F

з’являються різноманітні морфотипи – від вторинних гексаплоїдних

тритикале до пшениці м’якої та жита, оскільки материнською фор-

мою слугувало тритикале з пшеничною цитоплазмою.

Диплоїдний геном жита у тетраплоїдних (ABRR) та пентаплоїд-

них (ABDRR) гібридів F

стабілізує ці гібриди порівняно з амфігап-

лоїдами F

(ABR і ABDR), проте вони ще далекі за рівнем стабільно-

сті від справжніх амфідиплоїдних форм AABBRR або AABBDDRR.

Тетраплоїдні гібриди F

(ABRR) вважаються якісно зрівноваженими

формами пшенично-житніх гібридів, у котрих спостерігається баланс

між генами пшениці та жита: 14 хромосом пшениці (AB) та 14 хро-

мосом жита (RR). Вони більш збалансовані, ніж гексаплоїдні й окто-

плоїдні тритикале, де пшеничний компонент переважає житній. Од-

нак більшість сортів тритикале має гексаплоїдний рівень плоїдності.

Отримання тетраплоїдних форм тритикале. Цей напрям за-

початкував створення комерційних сортів. У деяких комбінаціях за

участю T.monococcum та диплоїдного жита зав’язувалася невелика

кількість (10-15%) дуже дрібних, нежиттєздатних зерен. Окремі рос-

лини з 28 хромосомами утворювались також за гібридизації гексап-

лоїдних з октоплоїдними тритикале у схрещуваннях А.І. Шулиндіна

(1983), проте майже всі вони були високостерильними та нежиттє-

здатними. Окремі самофертильні та більш-менш озернені рослини в F

отримані за гібридизації гексаплоїдних тритикале з диплоїдним

житом, як правило, були з 28 хромосомами. Під час ізоляції у них

зав’язувалось по 2-3 зернин, за вільного запилення – до 6-8 зернин у

колосі. Тетраплоїдні рослини вищеплюються не лише під час схре-

щування гексаплоїдних тритикале з диплоїдним житом, а й октоплої-

дних тритикале з диплоїдним та тетраплоїдним житом. За подальшо-

го розмноження таких 28-хромосомних форм тритикале, збільшити

продуктивність не вдається внаслідок череззерниці, низької озерне-

ності колосу та маси 1000 зерен. Їхня продуктивність, як правило,

набагато нижча гексаплоїдних форм і практичного значення тетрап-

лоїдні форми (на сьогодні) не мають. Проте в майбутньому великого

значення та ваги може набути створення нових тертаплоїдних форм.

Оскільки між геномом D та R існує негативний взаємозв’язок, бі-

льшість селекціонерів надають перевагу гексаплоїдним (AABBRR), а

не октоплоїдним (AABBDDRR) формам амфідиплоїдів, котрі не ма-

ють в ядрі компонента D. Комбінаційна цінність геному D пшениці

м’якої, донором якого прийнято вважати Aegilops sguarrosa, пробле-

матична. Геном жита краще взаємодіє з геномом А пшениці однозер-

нянки, аніж з геномами B та D аегілопсів.

Вважають, що у селекції гексаплоїдних тритикале надійного по-

зитивного ефекту не буде досягнуто до тих пір, доки не буде усунуто

ефект негативної взаємодії житнього компонента R з іншим геномом B

від аегілопса (Aegilops speltoides). У зв’язку з цим досить перспек-

тивним на майбутнє є створення нових тетраплоїдних пшенично-

житніх амфідиплоїдів AARR. Такі тетраплоїдні тритикале будуть

мати переваги над нині існуючими гексаплоїдами та октоплоїдами.

По-перше, у складі їхнього геному усуваються причини негативної

геномної взаємодії між елементарними геномами. По-друге, виклю-

чення геному B та D суттєво підвищує комбінаційну цінність двоко-

мпонентних геномів тетраплоїдних тритикале. По-третє, тетраплоїд-

ний рівень для тритикале, як і для пшениці, може бути більш опти-

мальним, ніж октоплоїдний, чи навіть, гексаплоїдний. Їхній синтез

можливий за схрещування диплоїдних видів – пшениці однозернянки

та жита з подальшим подвоєнням у отриманого гібрида F

амфігапло-

їдного хромосомного набору й отримання тетраплоїдних амфідипло-

їдних форм AARR.

Схрещування октоплоїдних тритикале з житом. Октоплоїдні

тритикале з житом схрещуються важче, ніж гексаплоїдні. Гени схре-

щуваності Kr

і Kr

привнесені в тритикале від пшениці м’якої в до-

мінантному стані перешкоджають утворенню гібридних зернівок.

У колосі октоплоїдних тритикале, запилених диплоїдним житом,

зав’язувалось у середньому 13% гібридних зерен, у гексаплоїдних –

27% з низькою життєздатністю. З більш високим відсотком

зав’язування гібридних зерен та вищою їхньою життєздатністю (до

75%) було отримано гібриди в комбінаціях октоплоїдних тритикале з

тетраплоїдним житом.

Геном жита RR в полігеномі тритикале, інгібований деякою мі-

рою за проявом його морозо-, зимостійкості, й генотипи первинних

тритикале суттєво поступаються сортам жита за цими показниками.

У зв’язку з цим все більше уваги приділяється гібридизації тритикале

з житом, як методу підвищення зимо-, морозостійкості та отримання

рекомбінантних форм.

Гібридизація тритикале озимих з ярими. Зміна типу розвитку

рослин шляхом трансформації тритикале ярих в озимі. У ряді

науково-дослідних установ (Миронівський інститут пшениці імені

В.М. Ремесла НААНУ, Інститут рослинництва імені В.Я. Юр’єва

НААНУ) в селекції тритикале широко використовують схрещування

ярих форм з озимими. Часто із нащадків гібридних комбінацій озимі

× ярі тритикале виділяються високопродуктивні, короткостеблові

озимі форми з господарсько цінними ознаками.

У більшості комбінацій гібриди F

від осіннього висіву перева-

жають озимі батьківські форми, що виділяються за комплексом гос-

подарсько цінних ознак – довжиною колосу, масою зерен в колосі,

продуктивністю. В популяціях F

за осіннього висіву випадають в

зимовий період неморозостійкі біотипи. Гібриди за осінньої сівби

характеризувались широким формоутворенням, спостерігається ви-

сока частота та ступінь трансгресій щодо продуктивності, кущистос-

ті, маси зерна з рослин та маси 1000 зерен.

Створення селекційного матеріалу шляхом зміни типу розвитку,

трансформації ярих форм тритикале в озимі в окремих випадках мо-

же доповнити методи гібридизації та добору. Метод трансформації

був запропонований академідом В.М. Ремесло для переробки ярих

форм пшениці в озимі.

Ярі форми висіваються перший рік восени у пізні строки, а в на-

ступний рік в оптимальні строки сівби, за яких відбувається форму-

вання озимості. Для прискорення цього процесу використовується

метод попередньої яровизації ярих форм (витримування наклюнуто-

го насіння чи рослин у фазі 2 листків за температури 0-2

С 60 днів).

Яровизоване насіння висівається пізно восени під зиму. Найвищий

відсоток живих рослин після перезимівлі був при яровизації рослин,

нижчий – за яровизації насіння.

При формуванні високої зимостійкості велике значення має оп-

тимальний строк сівби під зиму другого року (другого покоління),

коли перезимовує найбільша кількість рослин.

Таким чином, створений вихідний матеріал тритикале озимих та

багаторазові індивідуальні добори дали змогу отримати та виділити

константні ланії з комплексом господарсько цінних ознак, що запо-

чаткували нові сорти озимих гексаплоїдних тритикаде АДМ 5,

АДМ 6.

Внутрішньовидова гібридизація гексаплоїдних тритикале різ-

ного еколого-географічного походження з адаптованими місцеви-

ми формами. Для створення нового вихідного матеріалу за селекції

гексаплоїдних тритикале широко використовується метод внутріш-

ньовидової (міжсортової, міжлінійної, сортолінійної) гібридизації з

наступним добором бажаних генотипів у розщеплюваних гібридних

популяціях. Цей метод часто використовується в селекційних про-

грамах щодо поліпшення певних ознак і властивостей та усунення

недоліків у тритикале. Особливо результативними такі схрещування

є щодо поліпшення кольору, виповненості, крупності зерна, усунен-

ня деформації ендосперму, збільшення озерненості, крупності та ма-

си зерна з колосу. Успіх внутрішньовидової гібридизації залежить

від характеру передачі гібридним нащадкам ознак батьківських ком-

понентів. У F

та наступних поколіннях з’являються трансгресивні

форми, ознаки котрих виходять за межі їхнього максимального про-

яву в обох батьківських форм, які мають особливе значення при

створенні нових високопродуктивних, високозимостійких форм ози-

мих гексаплоїдних тритикале. За ознаками продуктивності колосу в

спостерігається позитивна трансгресивна мінливість (як за часто-

тою, так і ступенем) за числом зерен у колосі. Для отримання селек-

ційно цінних трансгресивних рекомбінацій у тритикале необхідно

підбирати компоненти для схрещувань різного еколого-

географічного походження з високою вираженістю господарсько

цінних ознак та місцеві адаптовані форми.

«Біологічний метод» створення гексаплоїдних тритикале.

Достатньо результативним методом створення вихідного матеріалу

гексаплоїдних тритикале, що дає можливість включити в нові форми

пшеницю, жито, тритикале є «біологічний метод», запропонований

професором А.Ф. Шулиндіним. Метод ґрунтується на запиленні гіб-

ридів F

різноманітними гексаплоїдними тритикале і дає змогу пере-

вести стерильні (чи низькофертильні) гібриди першого покоління на

фертильну основу, подвоївши набір хромосом.

Процес створення вихідного матеріалу достатньо складний, він

включає два цикли віддалених схрещувань: пшениця × жито; F

(пшениця × жито) × тритикале (2n=42).

Цікавим напрямом у створенні вторинних гексаплоїдних трити-

кале є синтез тривидових амфідиплоїдів за гібридизації пшениці

м’якої з диплоїдним житом та наступним запиленням пшенично-

житніх гібридів першого покоління гексаплоїдними тритикале, оде-

ржаними за участю твердої пшениці.

Схема одержання тривидових тритикале наводиться за А.Ф. Шу-

линдіним.

Пшениця м’яка AABBDD (2n=42) × жито культурне RR (2n=14);

пшенично-житні гібриди ABDR (2n=28) × тритикале AA

RR;

тритикале AA

RR (2n=42) та інші гібридні рослини;

1) тритикале не розщеплюється на вихідні види, але вони ма-

ють інші ознаки та властивості; 2) відбувається широке формоутво-

рення з вищепленням пшениць, тритикале, жита.

Подолання проембріональних та постембріональних бар’єрів

несумісності за схрещування пшениці з житом. Несхрещуваність,

проембріональні бар’єри несумісності при схрещуванні пшениці з

житом долаються шляхом підбору батьківських компонентів, вияв-

ленням генотипів з високою схрещуваністю, а також шляхом вико-

ристанн ефектів kr-генів, які впливають на ріст пилкових трубок. Ви-

користання pH-генів 5В-хромосоми дозволяє збільшити рівень реко-

мбіногенозу в мейозі.

Технології вирощування ізольованих незрілих зародків на штуч-

них живильних середовищах запобігають загибелі нежиттєздатних

гібридних зародків на постембріональних етапах розвитку. Викорис-

тання культури незрілих зародків і культури молодих суцвіть дає

змогу різко збільшити кількість рослин у ранніх репродуктивних по-

коліннях.

Долаючи стерильність пшенично-житніх гібридів, їх запилюють

вторинними тритикале, а деякі з них клонують через калюсну куль-

туру незрілих молодих суцвіть. Результати культивування in vitro

незрілих суцвіть пшенично-житніх гібридів F

показали, що високо-

стерильні гібриди розмножуються шляхом калюсогенезу і наступно-

го морфогенезу. Культивування молодих суцвіть міжвидових та між-

родових гібридів забезпечує високий вихід рослин (до 230-260%)

стосовно первинного експланту.

Особливу актуальність набуває пошук прийомів і способів подо-

лання генетичної несумісності та стерильності гібридних нащадків

шляхом досягнення амфідиплоїдного рівня. В дослідженнях показа-

но, що можливе поєднання в одному технологічному процесі збере-

ження віддалених гібридів у культурі in vitro, їхнього клонального

розмноження, а також регулювання рівня плоїдності за допомогою

додавання в середовище колхіцину.

Методи біотехнології ні в якому разі не заміняють існуючі техно-

логії створення нових сортів, а лише доповнюють та роблять їх більш

ефективними. Культивування пиляків F

, F

гібридних розщеплюваль-

них популяцій та колхіцинування забезпечує швидке досягнення ди-

гаплоїдного рівня та стабілізацію новостворених форм. Разом з тим,

ефективність цього методу ще не досить висока. Індукція ембріоген-

них пиляків у тритикале коливається за роками, залежить від геноти-

пів батьківських форм і становить 2-35%. Регенерація зелених рос-

лин не перевищує 0,5% висаджених пиляків.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які переваги і недоліки має тритикале порівняно з іншими зер-

новими культурами?

2. Якими систематичними, морфологічними ознаками відрізня-

ється тритикале від пшениці та жита.

3. Яким чином створено 42-хромосомний тритикале?

4. Назвіть шляхи господарського використання зерна тритикале.

5. Які Ви знаєте типи схрещувань при синтезі та створенні вихід-

ного матеріалу тритикале.

6. Яким чином подолати проембріональні та постембріональні

бар’єри несумісності при схрещуванні пшениці та жита.

7. Назвіть методи селекції на продуктивність.

8. Що Вам відомо про методи селекції тритикале на тривалість

вегетаціного періоду.

9. Як здійснюється селекція тритикале озимого на високу зимо-

морозостійкість.

10. Які Ви знаєте методи селекції тритикале на стійкість проти

основних грибних захворювань.

11. Назвіть методи селекції тритикале на короткостебловість та

стійкість до вилягання.

12. Назвіть методи селекції на високий вміст білка та технологіч-

ні якості зерна тритикале.

13. Як ведеться селекція тритикале на стійкість до проростання

зерна «на пні» та подовження післязбирального періоду спокою.

Література

1. Шулындин А.Ф. Тритикале: О выведении зерновых и кормовых пше-

нично-ржаных амфидиплоидов различной геномной структуры /

А.Ф.Шулындин // Вест. с.-х. науки. – 1971. – №11. – С.60-71.

2. Шулындин А.Ф. 42-хромосомные амфидиплоиды твердой пшеницы с

рожью / А.Ф.Шулындин, Л.Н.Наумова // Цитология и генетика. – 1966. –

Вып.2. – С.57-63.

3. Шулындин А.Ф. Анатомические особенности пшенично-ржаных ам-

фидиплоидов / А.Ф.Шулындин, Э.Д.Жила // Цитология и генетика. – 1969. –

Т.3, №1. – С.59-62.

4. Шулындин А.Ф. Синтез трехвидовых пшенично-ржаных амфидипло-

идов / А.Ф.Шулындин // Генетика. – 1970. – Т.4, №2. – С.140-146.

5. Гірко В.С. Тритикале озиме / В.С.Гірко, Н.А.Сабадін // Насінництво –

Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла УААН. Сорти, насіння,

технології. – 2004. – №5. – С.21-23.

6. Сечняк Л.К. Тритикале / Л.К.Сечняк, Ю.Г.Сулима. – М.: Колос, 1984.

– 316 с.

7. Каленська С.М. Адаптивні технології вирощування тритикале і жита /

С.М.Каленська, І.В.Кононюк, О.А.Майстер // Землеробство. – 2000. –

Вип.74. – С.86-90.

8. Кириченко В.В. Особливості нових сортів тритикале харківської се-

лекції / В.В.Кириченко, Г.В.Щипак, І.А.Панченко, Л.М.Лук’яненко // Вісн.

аграр. науки. – 2004. – №2. – С.15-18.

9. Гірко В.С., Сабадін Н.А. Тритикале озиме. Селекція, насінництво, те-

хнологія вирощування / В.С. Гірко, Н.А. Сабадін. За ред. В.Т. Колючого,

В.А. Власенка, Г.Ю. Борсука. // Селекція, насінництво і технологія вирощу-

вання зернових колосових культур у Лісостепу України. – К.: Аграрна нау-

ка, 2007. – С. 523-669.

10. Чекалін М.М. Селекція і генетика окремих культур / М.М. Чекалін,

В.М. Тищенко, М.Є. Баташова. – Полтава: ФОП Говоров С.В., 2008. – 368 с.

4. СЕЛЕКЦІЯ ЯЧМЕНЮ

Лінчевський А.А. – академік НААНУ

4.1. Походження, розповсюдження культури

та історія селекції

Ячмінь – одна з найбільш давніх культур. У районах Близького

Сходу (Ірак, Йорданія, Сирія) він був відомий близько 8 тис. років до н.е.,

у Туркменистані – з V-IV, а в Закавказзі – з II тисячоліття до н.е.

У Європу ячмінь завезено з Малої Азії в IV-III тисячоліттях до н.е., а

звідти приблизно в той же час – на південь Росії (Молдова, Україна).

Більш давніми в культурі є дворядні ячмені, шестирядні з'явилися

приблизно на 2 тис. років пізніше.

Ячмінь в Українi, як i iнших країнах Європи, завжди був провiдною

зернофуражною культурою. Це пов’язано з тим, що зерно ячменю

найбiльш збалансоване за амiнокислотним складом i наближається за

кормовими якостями до стандартних концкормiв. До того ж, вчені Захі-

дної Європі, США, Канади, Австралії дійшли висновку, що зерно ячме-

ню містить надзвичайно цінні для здоров’я людини компоненти, які

майже відсутні або містяться у незначній кількості в зерні й борошні

пшениці та інших культур. Вони вважають, що ячмінь є унікальним

продуктом харчування, який забезпечує захист людини від найнебезпе-

чніших хвороб століття – серцево-судинних і раку внутрішніх органів.

Тому хліб з пшеничного борошна може бути поліпшеним за показни-

ком дієтичної цінності за рахунок добавки до 30% борошна ячменю.

І такий хліб вже випікається в зазначених вище країнах.

Останніми роками в Українi сiється щорiчно більше 4-5 млн га

ячменю ярого та 600-700 тис. га – озимого. У роки масового пересiву

загиблої озимини площi пiд ярим ячменем значно зростають.

На пiвденнi регiони припадає 90% ячменю озимого – Одеську,

Миколаївську, Херсонську областi та Крим. Це зумовлено його недо-

статньою зимо- і морозостійкістю. На сьогодні сорти ячменю озимо-

го досягли за морозостійкістю свого біологічного бар’єру, тому по-

дальше його поліпшення йде, переважно, за іншими господарсько

цінними ознаками, хоча ведуться інтенсивні пошуки шляхів подо-

лання відмічених недоліків. Але, у зв’язку з глобальними змінами

клімату і потеплінням ячмінь озимий починають сіяти в більш півні-

чніших регіонах. Під урожай 2009 року було посіяно 1,5 млн га.

Ячмінь ярий, навпаки, добре росте на всій території України і

здатний давати високі сталі врожаї, якщо йому приділяти увагу як

пшениці й вирощувати за рекомендованими наукою технологіями.

Вид культурного (посівного) ячменю Hordeum sativum lessen на-

лежить до родини тонконогових Роасеае. Крім нього, відомо близько

30 диких видів, серед яких зустрічаються однорічні й багаторічні,

самозапильні та перехреснозапильні.

Ячмінь посівний поділяють на три підвиди: ячмінь дворядний –

Н. distichum, багаторядний Н. vulgare і ячмінь проміжний – Н. intermedium,

які різняться між собою за кількістю фертильних колосків на уступі ко-

лосового стрижня. У дворядного він один, багаторядного – три, промі-

жного – від одного до трьох на різних уступах стрижня.

Вирощують тільки дворядний та багаторядний ячмені.

У культурного ячменю виділяють ряд еколого-географічних груп.

Серед них найбільше значення мають північноросійська, степова,

лісостепова, західноєвропейська, західно- і східносибірська.

Відсутність гомології між хромосомами культурного ячменю, ди-

ких видів та інших родів сімейства злаків призводить до значних

труднощів проведення віддаленої гібридизації. Тому міжвидові і мі-

жродові схрещування поки що не знайшли широкого застосування в

селекційній практиці, як метод нових цінних генів. Хоча канадські і

американські генетики розробили методи подолання несхрещуванос-

ті шляхом подвоєння кількості хромосом і засвоїли методи віддале-

ної гібридизації.

Ячмені, які культивуються у виробництві, представлені трьома

біотипами: ярими, озимими та дворучками. В минулому перевага на-

давалася дворядним сортам ячменю, які мали переваги щодо продук-

тивності та якості зерна. Але, починаючи з другої половини ХХ ст.,

селекціонери перестали приділяти увагу шестирядним ячменям, по-

тенціал яких не був реалізований в умовах екстенсивних і навіть на-

півінтенсивних технологій. Із впровадженням в Україні інтенсивних

технологій створились умови для залучення у виробництво сортів

інтенсивного типу шестирядних форм. Проте, селекціонери зіткну-

лись з низкою недоліків, що мали шестирядні ячмені. Довелося роз-

робити спеціальну програму.

Характерною особливістю виробництва зерна ячменю в Україні

завжди була нестабільність урожаїв і валових зборів зерна через не-

сталість умов вирощування. Їх щорічне варіювання досягало 193 %.

Тому в центрі уваги селекційних програм з селекції та насінництва

ячменю завжди переважали напрями, спрямовані на зростання й ста-

білізацію врожаїв.

Найбільші успіхи в цьому завжди мав Селекційно-генетичний ін-

ститут НААНУ, оскільки за часів колишнього Радянського Союзу він

був Координаційним центром з розробки теоретичних основ селекції

ячменю не тільки в СРСР, але й країнах-членах РЕВ. Розвиток селекції

ячменю в інституті тісно пов’язаний з іменами видатних дослідників

Сапєгіна А.О., Гаркавого П.Х. Тут ще у 1916 р., на колишньому Оде-

ському дослідному полі, А.О.Сапєгін і Д.І Баранський розпочали селе-

кцію ячменю ярого шляхом добору з місцевих сортів-популяцій се-

лянських господарств. П.Х. Гаркавий продовжив роботу з добору з

сортів-популяцій, але скоро впевнився, що тільки на доборах селекція

базуватися не може. Необхідно було поєднати в одному генотипі ко-

рисні ознаки багатьох сортів, оскільки потрібні були сорти з підвище-

ною продуктивністю, стійкістю до вилягання і хоча б із стійкістю до

твердої сажки, яка спричиняла в той час велику шкоду виробництву.

Головна заслуга П.Х. Гаркавого, як селекціонера, полягає в тому, що

він перший у колишньому СРСР зрозумів переваги гібридизації під

час створення нових генотипів, перший почав працювати за цим мето-

дом, а за ним пішли і всі інші селекційні установи.

З кінця 30-х років основним методом селекції ячменю ярого на

півдні України стає гібридизація. Починається планомірний процес

поліпшення геному ячменю. На той час селекціонери Західної Євро-

пи були вже далеко попереду в удосконаленні морфотипу ячменю.

Тому їх сортам віддавалася перевага при включенні до гібридизації.

Однак швидкої та якісної зміни сортового складу ячменю в Укра-

їні, як це передбачалось спочатку, не сталося. Успішною виявилася

селекція поступового удосконалення сортів місцевого походження як

найбільш пристосованих до місцевих умов вирощування.

За всю історію селекції ячменю в СГІ створено 61 ярих і 27 ози-

мих сортів. Особливо успішною селекція ячменю стала у роки неза-

лежності України. Якщо з 1916 до 1992 рр. (77 років) районовано

30 ярих і 12 озимих сортів, то з 1993 до 2008 рр. (16 років) занесено

до Державних реєстрів 31 ярих і 15 озимих сортів. Причиною такого

успіху в роботі стала розробка теорії селекції ячменю на підвищену

адаптивність до несприятливих умов вирощування з метою зростан-

ня й стабілізації врожаїв у виробництві, яка була завершена у 1990 р.

Необхiднicть цієї роботи виникла тому, що протягом тривалого

часу в нашiй країні головною метою селекцiї було нарощування вро-

жайного потенцiалу сортiв. Нині бiльшiсть їх за сприятливих умов

здатнi давати до 8-9 т/га зерна і більше. I такi врожаї часто одержу-

ють в наукових установах і передових господарствах. Але, коли

справа доходить до широкого виробництва, особливо в поганих умо-

вах вирощування, сорти інтенсивного типу сильніше знижують вро-

жаї, ніж старі сорти екстенсивного типу. Тут впливає технологічна

незабезпеченість виробництва, яка не дозволяє вирощувати ячмінь

вiдповiдно до рекомендованих технологій.

На належному рівні знаходиться селекція ячменю в Інституті ро-

слинництва, Миронівському інституті пшениці, Вінницькому інсти-

туті АПВ, Донецькому інституті АПВ та ін.

4.2. Напрями і завдання селекції ячменю

Основною метою селекції нових сортів ячменю є забезпечення

зростання і стабілізації урожаїв зерна у виробництві. Важливими

складовими є забезпечення поєднання у сортів високої продуктивно-

сті з ранньостиглістю, короткостебловістю і невиляганням, стійкістю