Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

до абіотичних (посухостійкість, зимостійкість, реакція на зрошення) і

абіотичних (стійкість до хвороб і шкідників) факторів.

В Україні напрями селекції ячменю зумовлюються різноманітніс-

тю його використання (продовольче, кормове і технічне) та ґрунтово-

кліматичних зон (Степ, Лісостеп, Полісся).

Завданням селекції ячменю озимого є об'єднання в одному гено-

типі елементів високої продуктивності, стійкості до вилягання та

хвороб, якості зерна за одночасного надання сортам підвищених ада-

птивних якостей до конкретних умов вирощування, лімітуючими з

яких в першу чергу є морозостійкість та посухостійкість.

Слід підтримувати наступні позитивні якості ячменю озимого:

По-перше, це високоякісне зерно нового врожаю, що дуже важ-

ливо для тваринництва.

По-друге, здатність давати врожаї в посушливому Степу значно

вище ячменю ярого, і часто вище пшениці озимої.

По-третє, тривале зберігання схожості насіння в землі завдяки

плівчастості у випадку сівби восени в суху землю. В основній зоні

вирощування сходи ячменю озимого часто одержують весною, при-

чому навесні рослини встигають розкущитися і дати гарантований

урожай. Жодна інша культура на таке не здатна.

І останнє, використання сортів-дворучок дає змогу вести насін-

ництво, в разі потреби, при весняній сівбі (Лінчевський А.А., Шере-

мет О.М., 1993).

Вимоги селекції щодо якості зерна ячменю озимого за окремими

напрямами використання наступні:

- У ячменю круп’яного напряму має бути жовте, крупне зерно з

неглибокою боріздкою. Крупа, виготовлена із нього повинна швидко

і рівномірно розварюватися, давати високий об'ємний вихід каші, яка б

характеризувалася добрими смаковими властивостями.

- Сорти ячменю зернофуражного напряму повинні мати зерно з

високим умістом білка і незамінних амінокислот у білку. Селекціо-

нерами ведеться інтенсивний пошук генетичних джерел умісту білка

і лізину в ньому та включення їх в селекційний процес.

Вимоги до сортів пивоварного ячменю складають такий ком-

плекс показників якості: екстрактивність – 79-82% (абсолютно сухих

речовин), уміст крохмалю – не менше 62-68%, уміст білка – не біль-

ше 9-11%, плівчастість – 9%, вологість зерна – не вище 14-15%, про-

ростання – не менше 4-6 тижнів, вміст смітних і зернових домішок –

не більше 1-2%, маса 1000 зерен – 45-50 г, натура – 650-730 г.

Завдання селекції ячменю ярого. За різних напрямів селекції яч-

меню ярого нові сорти повинні в першу чергу відповідати ряду спі-

льних вимог – мати високу продуктивність, реагувати на поліпшення

агрофону.

Протягом останніх років селекція ячменю ярого згідно з розроб-

леною концепцією селекції ведеться на підвищену адаптивність до

мінливих умов вирощування з метою зростання й стабілізації врожа-

їв у виробництві.

Сформульовані вимоги до сортів ячменю ярого високоінтенсив-

ного типу для зони інтенсивного землеробства України, які визнача-

ють: висота рослин – 90-100 см, кількість зерен у колосі – 22-25, маса

1000 зерен – 45-50 г, ширина листків – від вузького до проміжного з

гострим кутом нахилу прапорцевого листка, розлогий тип куща, що

обумовлює вирівняність стеблестою, стійкість до вилягання, групова

стійкість до борошнистої роси, видів іржі, гельмінтоспоріозів.

4.2.1. Напрями селекції на підвищення адаптивності

30-рiчнi теоретичні дослідження (1960-1990) дозволили сформу-

лювати основнi принципи пiдвищення адаптивностi сортiв шляхом

селекцiї.

Роль мiсцевого генофонду під час створення високоадаптованих

сортiв. Вище зазначалось, що за весь час роботи з ячменем у СГІ ство-

рено 61 районований сорт ячменю ярого, з яких 54 (88 %) виведені на

базi мiсцевих сортiв-популяцiй колишнiх селянських господарств.

I тiльки цi сорти виявились придатними для умов посушливої зони. За

цей час було проведено більше 30 тисяч схрещувань, до гібридизації

залучались тисячі сортів різного еколого-географічного походження, а

районувались переважно сорти, які мали в родоводі місцевий вихідний

матеріал, виділений у 20-ті роки з місцевих сортів-популяцій, на яких

базувалось тоді все виробництво зерна ячменю в Україні. Схема селек-

ції сортів ячменю ярого за період 1916-1990 рр. представлена на рис. 5.

У родоводі всіх видатних сортів (Южний, Одеський 36, Нутанс

244, Одеський 100 та ін.) наявна спадковість місцевих сортів-

популяцій. Спадкоємність трьох місцевих генотипів об’єднана в сор-

тах Одеський 36 і Одеський 100. Ці сорти мали і найбільш високу

адаптивність до мінливих умов довкілля.

Використання фактора фотоперiодичної чутливості (ФПЧ) в

селекцiї ячменю ярого і озимого. Фактор ФПЧ, уперше відзначений

Г. Клебсом і досліджений на пшениці, ячмені та вівсі У. Гарнером і

Х. Аллардом, нині розглядається як регулятор темпів розвитку рослин.

Регуляція спрямована на забезпечення репродукування виду в макси-

мально сприятливу пору року і слугує реакцією адаптації рослин до

тривалості дня як екологічного фактора. Однак адаптивний захист у

формі високої ФПЧ стає перепоною широкому розповсюдженню сортів

у регіонах з різною географічною широтою місцевості. У зв’язку з цим

на високу адаптивність сортів з нейтральною ФПЧ вказує багато дослі-

дників. Водночас D. Wilson визнає необхідність деякого ступеня фото-

чутливості, адже збільшення тривалості періоду «сходи-цвітіння» при-

водить до формування більшої продуктивності генотипів.

Рис. 5. Родовід сортів ячменю ярого селекції СГІ за однією з батьківських форм

Малочутливі сорти до ФПЧ зустрічаються практично в кожній

культурі. Спроби спростити питання й віднести до фотонейтральних

всі скоростиглі форми не підтвердились у зв’язку з відсутністю пря-

мої залежності між скоростиглістю і фотонейтральністю.

У дослідах, проведених у фітотроні СГІ, найбільш низьку ФПЧ,

що виколосились на 8-годинному дні, проявили сорти Зерноградсь-

кий 73, Донецький 8, Донецький 4, Одеський 36, Нутанс 187, Нутанс

244, Носівський 9, Одеський 100, Первенець та інші. Всі вони добре

відомі й широко вирощувались у різні роки у виробництві колишньо-

го Радянського Союзу.

У середньому в групі малочутливих до фотоперіоду сортів, які

колосились на 8-годинному дні, зона адаптації охоплювала 16 широ-

тних поясів, а в групі сортів, які не колосились за такого фотоперіоду

– тільки 9. Тут явно простежується перевага в адаптивності сортів з

більш низькою ФПЧ.

Малочутливі до фотоперіоду сорти заходять у середньому на 5

далі на південь і можуть давати високі врожаї в умовах скороченого

дня. Але вони не поступаються чутливим сортам у просуванні в пів-

нічні регіони, бо ячмінь у цілому – культура довгого дня.

Підвищена адаптивність малочутливих до фотоперіоду сортів

проявлялась і в кращій продуктивній кущистості, вони менше реагу-

вали на зміну тривалості дня, і формували меншу кількість стериль-

них квіток на скороченому дні.

Встановлено також, що фактор ФПЧ може відігравати позитивну

роль при значних змінах календарних строків сівби ячменю ярого.

В умовах Одещини, наприклад, строки сівби в різні роки можуть змі-

нюватись від початку березня і до кінця травня залежно від часу на-

стання сприятливих умов. Початок розвитку рослин, природно, про-

ходить за тривалості дня від 12.7 до 15.4 годин. Сорти з низькою

ФПЧ дають щорічно більш стабільні врожаї, а при запізненні з сів-

бою, менше їх знижують.

Таким чином, малочутливi сорти ячменю ярого до ФПЧ дають

бiльш стабiльнi врожаї в умовах рiзної тривалостi дня як у широт-

ному дiапазонi, так i за рiзних строків настання весняно-польових

робіт. У більшості випадків ці сорти були поширені на мільйонних

гектарах.

Умови добору сортiв з рiзним рiвнем ФПЧ ячменю озимого в

селекцiйному процесi. Адаптивнiсть сортiв озимого ячменю, на-

впаки, залежить вiд пiдвищеної фотоперiодичної чутливостi. Ви-

соку зимо-, морозостійкість проявляють тільки чутливі до фотопе-

ріоду сорти.

Генетичні особливості морозостійкості можуть корегуватись

значною мірою умовами загартування рослин. Наявність великої

кількості сонячних днів у другій половині осені з частим коливан-

ням низьких позитивних та негативних температур приводить до

накопичення цукрів у клітинах рослин, що і визначає, зрештою,

виживання в конкретних умовах. Причому, слабозимостійкі сорти

загартовуються повільно й швидко втрачають ці якості, а морозо-

стійкі, навпаки, загартовуються швидко і зберігають його протя-

гом зими.

У зв’язку з тим, що втрати врожаю ячменю озимого від вимер-

зання більш суттєві, ніж збитки від хвороб, шкідників та бур’янів

разом узятих, підвищення морозостійкості шляхом селекції та аг-

ротехнічними засобами є важливим народногосподарським за-

вданням.

Якщо говорити конкретно про виробничі умови півдня України,

де вирощується основна маса ячменю озимого, найбільш адаптова-

ними до цих умов є дворучки.

Із сортів-дворучок, створених у колишньому СРСР, окрім виве-

дених у Селекційно-генетичному інституті, найбільш відомі Гіагін-

ський 395 (масовий добір із Ченад 395, 1949 р.), Унумліарпа (Узбе-

кистан, індивідуальний добір із місцевого мароканського зразка,

1956 р.) та Щирецький (масовий добір із місцевого сорту-популяції

західних областей України, 1962 р.). Їх походження свідчить про те,

що дворучки в природних умовах є досить поширеним явищем.

До недавнього часу дворучкам особливого значення не надавали.

У Західній Європі їх визначали напівозимими, іноді називали «пере-

мінними», а їх біологією, як і селекцією, ніхто не займався.

Завдяки роботам академіка Гаркавого П.Х., дворучки поступово

займають чільне місце у виробництві півдня України та Молдові –

Од 17, (1955); Од 31, (1966); Од 46, (1968); Од 86, (1984); Росава,

(1988). Ним було визначено, що дворучки являють собою окрему

групу ячменю, відмінну як від озимих, так і ярих форм і здатних про-

являти високу морозостійкість. Специфічною була поведінка двору-

чок у схрещуваннях: перше покоління гібридів дворучок з озимими

формами розвивалося за озимим типом, у схрещуваннях ярих з ози-

мими домінувала ярість.

Наукове пояснення специфіки поводження дворучок у схрещу-

ваннях стало можливим після появи японських робіт (Takahashi R. та

Yasuda S.). Вони встановили, що тип розвитку ячменю контролюєть-

ся трьома парами генів:

Sh sh Sh

Гени ярого типу sh, Sh

та Sh

(підкреслені) пригнічують дію ге-

нів озимого типу Sh, sh

та sh

(епістаз), тому озимий тип розвитку

здатний проявити єдиний генотип ShSh sh

, де всі гени

озимого типу.

Були прогнозовані сім можливих генотипів ячменю, здатних ко-

лоситися за весняної сівби, і підраховано розщеплення в F

від схре-

щування з озимими формами на генотипи, які колосяться і не коло-

сяться за весняної сівби:

1. [Sh]* Sh

[sh

] 3 : 1 5.

sh Sh

61 : 3

2. [Sh] Sh

15 : 1 6.

[Sh] [sh

] Sh

3 : 1

3. sh [sh

] [sh

] 1 : 3 7.

sh [sh

] Sh

13 : 3

4. sh Sh

[sh

] 13 : 3

Дужками позначені гіпостатичні, або пригнічувані гени.

Не відомо, чи знали R. Takahashi та S. Yasuda про специфічну по-

ведінку дворучок у схрещуваннях і їх особливі біологічні властивос-

ті, але вони не виділили їх з групи генотипів, які колосяться за вес-

няної сівби, і віднесли їх до ярих форм. Робота з ідентифікації гено-

типу дворучок була виконана в контрольованих умовах фітотрона

Селекційно-генетичного інституту (Одеса). Провівши диференціацію

сортів ячменю озимого на типово озимі та дворучки, одержавши гіб-

риди між ними і розщеплення в F

, близьке теоретично можливому 1 : 3

(див. вище), був установлений генотип дворучок sh [sh

] [sh

]. Він

визначається трьома рецесивними генами, де перший ген ярого типу

sh подавляє дію генів озимого типу sh

і sh

. Тому дворучки здатні

виколошуватись і давати врожай за весняної сівби, не втрачаючи мо-

розостійкості за сівби під зиму.

Знайшов пояснення й факт, чому F

від схрещування дворучок з

озимими сортами розвивається за озимим типом:

Sh sh2 sh3 х sh [sh

] [sh

] = F

Shsh sh

(озимий) (дворучка) (озимий)

Епістаз тут не проявляється, у генотипі F

ген озимого типу Sh

знаходиться у домінантному стані.

Стало можливим пояснити й деякі факти з історії селекції двору-

чок. Так, П.Х. Гаркавий у 1958 р. пояснював створення першого сво-

го сорту-дворучки Одеський 17 схрещуванням двох спадково зміне-

них ярих форм Палідум 153 і Палідум 281 у озимі шляхом осінньої

сівби. Якщо виключити можливість мутацій, дворучки можна одер-

жувати схрещуванням звичайних ярих форм четвертої групи прогно-

зованих генотипів з формами шостої і сьомої груп. За схрещування

генотипів четвертої і шостої груп можуть вищеплятись навіть типово

озимі форми.

Адаптивність сортів за осінньої сівби значною мірою визнача-

ється їх типом розвитку. Дворучки в цьому плані найбільш цікаві,

біологічною особливістю є те, що восени вони пізніше закінчують

вегетацію, порівняно з типово озимими сортами, а навесні раніше її

відновлюють. Це дає їм змогу краще розвинутися за пізніх сходів,

що в посушливому степу трапляється дуже часто, а також розкущи-

тися при зимово-весняних сходах, що також буває досить часто. Під

час зимово-весняних сходів типово озимі сорти починають рости й

розвиватись пізно, до цього часу верхній шар грунту пересихає і

кущіння проходить повільно. Сорти-дворучки встигають викорис-

тати невеликі весняні запаси вологи для кущіння й у такі роки да-

ють вищий врожай.

Коли П.Х. Гаркавий створив Одеську 17, він зробив правильний

висновок, що в південних областях України й Молдові, де на час на-

стання оптимальних строків сівби, тривалість дня становить менше

12 годин, виробництво ячменю озимого має базуватись переважно на

сортах-дворучках. Справа в тому, що коли дворучки починають рос-

ти з осені за тривалості дня більше 12 годин, вони можуть почати

колоситись ще до настання морозів, що зумовлює втрату морозостій-

кості й загибель за перших же морозів.

Із впровадженням у виробництво нових сортів-дворучок Росава,

Основа, Тамань ячмінь озимий на півдні України й у Молдові став

гарантованою культурою.

Останнім часом значення дворучок зросло у зв’язку з епіфітотія-

ми вірусу жовтої карликовості ячменю (ВЖКЯ). Головний перенос-

ник захворювання – попелиці. Сортів, стійких до ВЖКЯ, поки що

немає, тому засоби боротьби зводяться до можливо найбільш пізньої

сівби, коли з настанням холодних ночей попелиця перестає шкодити.

У разі запізнення з сівбою знову ж таки краще ведуть себе дворучки.

Потенційно високу стійкість до низьких температур дворучки

здатні формувати тільки на короткому дні. Із збільшенням фотопері-

оду тривалості дня з 11 до 14 годин, їх морозостійкість різко знижу-

ється, і на 16-годинному дні дорівнює, практично, нулю.

Вивчення морозостійкості дворучок у різних кліматичних умовах

показало, що найбільш морозостійкими в умовах різко континента-

льного клімату є генотипи, які оптимально поєднують високу фото-

періодичну чутливість із слабкою потребою в яровизації.

Найбільш цікаві такі дворучки, які після яровизації (оптимальним

режимом яровизації ячменю озимого є температура +5

С і короткий 11-

годинний день) не прискорюють свого розвитку. Такими є дворучки

Селекційно-генетичного інституту. За оптимальних строків сівби вони

навіть у зими з коливаннями тривалих відлиг з низькими температурами

проявляють високу стійкість до морозів і дають добрі врожаї.

Встановлено, що морозостійкість сортів дворучок і типово ози-

мих форм визначається різними факторами. Якщо у дворучок вона

пов’язана більше з реакцією на довжину дня (r = 0.70 - 0.83), то в ти-

пово озимих визначається більше тривалістю стадії яровизації. Чим

сильніша реакція на тривалість дня або триваліша стадія яровизації,

тим, як правило, вища морозостійкість, хоча така закономірність не є

абсолютною.

Дуже корисною особливістю дворучок є те, що вони ніколи не пе-

реростають у виробничих умовах в процесі зимівлі. Так, зима 2006-

2007 року була дуже теплою, вегетація ячменю озимого практично не

припинялася. Всі пізні посіви добре розкущилися, але переростання у

них не спостерігалося. Така особливість біології дворучок.

Під час розробки програми підвищення адаптивності створюва-

них сортів знайденi пiдходи й розроблено метод селекцiї сортiв яч-

меню з комплексною посухо-, соле-, кислотостiйкiстю за чiткого ге-

нетичного контролю показника iзоферменту кореневої супероксид-

дисмутази СОД-s

, яка захищає мембрани клiтин у агресивному се-

редовищi й пiдтримує тургор у клiтинах за посухи.

Надання сортам ячменю здатності рости й одержувати високі

сталі врожаї на засолених і кислих ґрунтах давно цікавило селекціо-

нерів. Пошуки підходів до рішення цієї проблеми привели дослідни-

ків до сорту ячменю ярого Вінер, який тривалий час вирощувався на

низькородючих ґрунтах з підвищеною кислотністю. Привернув до

себе увагу той факт, що сорт Вінер знаходиться в районуванні з 1929 р.

і сіється в кількох областях РФ ще й понині. Особливо великим був

первісний ареал сорту – 44 області, краї й республіки колишнього

СРСР, у т.ч. 38 регіонів РФ і 6 областей Білорусі. На заході ареал Ві-

нера обмежував кордон з Польщею, на сході – острів Сахалін. Жод-

ний сорт до Вінера й після нього такого значного ареалу не мав.

Перед теоретичними підрозділами СГІ було поставлене завдання

знайти генетично зумовлені особливості сорту Вінер, які дозволяли

йому так довго утримуватись у виробництві.

Було встановлено, що ці особливості пов’язані з супероксиддис-

мутазною (СОД) ферментною системою. Система має два алельних

стани ізоферменту кореневої СОД – тип s

і тип s

. Тип s

зустріча-

ється часто. Основна маса сортів, що вирощуються в західній Європі

й нашій країні, має s

тип ізоферменту. Тип s

зустрічається надзви-

чайно рідко й представлений, в основному, формами близькосхідно-

го походження (Algerian, Miln 15549, Emir, Cebeko 7722. Виявилось,

що цей тип ізоферменту має й сорт Вінер.

В ячменю озимого, навпаки, СОД-s

зустрічається у 2/3 сортів

України й Північного Кавказу.

Ізофермент СОД-s

нейтралізує активні форми оксид-радикалів, які

порушують мембрани клітин і призводять до втрати соле- і кислото-

стійкості й у цілому стійкості до несприятливих факторів середовища,

включаючи й посуху. Цілком можливо, що пов’язаний цей показник і

з зимостійкістю, бо абсолютна більшість сортів СГІ, як типово озимих,

так і дворучок, мають СОД-s

Певно, ці сорти за осінньої сівби, які

вирощуються в умовах ризикованого землеробства, з настанням весни

мають більший тургор клітин і краще відростають.

Контроль наявності в коренях рослин СОД-s

здійснюється на

електрофореграмах за специфічним спектром смуг. Це дозволяє з

високим ступенем точності вести селекцію за цим показником.

Сьогодні в Державному реєстрі сортів рослин України є три ярі

сорти – носії СОД-s

: це сорт ячменю ярого для умов сильної посухи

Сталкер (1997) і неперевершені за врожаєм сорти Вакула (2003) і Ге-

ліос (2006). Вони до того ж малочутливі до фотоперіоду.

Ефективним доповненням до СОД-s

при створенні сортів з під-

вищеною адаптивністю до мінливих умов вирощування стало вве-

дення в селекцiйний процес контролю iнтенсивностi продуцiйного

процесу в рослинах ячменю в умовах посухи, що дозволяє добирати

найбiльш продуктивнi генотипи для посушливих умов.

При вивченнi iнтенсивностi продуцiйного процесу – фiзiологiчної

посухостiйкостi та їх зв'язку з продуктивнiстю генотипiв, встановле-

но, що коефiцiєнт кореляцiї фiзiологiчної посухостiйкостi з урожаєм

становив 0,45 бала, в той час як бал продуцiйного процесу з урожаєм

– 0,74. Тому рiвень фiзiологiчної посухостiйкостi слiд розглядати

тiльки як важливий пiдготовчий перiод рослин до формування вро-

жаю. Тобто, головним показником під час добору високоврожайних

генотипiв для посушливих регiонiв повина бути не фiзiологiчна по-

сухостiйкiсть, а iнтенсивнiсть продуцiйного процесу. За цим показ-

ником кращими були ярі сорти Адапт і Сталкер.

Роботи з використання в селекцiї ячменю ярого показникiв ФПЧ i

СОД-s

були визнанi в Україні та в рядi європейських країн не тiльки

новими, а й прiоритетними.

Особливо результативною виявилась робота зі створення практи-

чно нового морфотипу ячменю ярого шестирядного – сортів універ-

сального призначення для умов високоінтенсивного землеробства з

наданням йому адаптивних властивостей.

Ярі шестирядні сорти і раніше були у виробництві, але вони були

екстенсивного типу з урожайністю до 3 т/га.

Ще у 20-30-ті роки минулого сторіччя на території причорномор-

ських і придніпровських степів шестирядні сорти-популяції займали

53,3 % від загальної посівної площі культури, які вважались потенці-

ально більш продуктивними. Першими районованими селекційними

сортами в цій зоні також були шестирядні сорти Палідум 32 (1931),

Грушевський (1931) і Требі (1934, USA).

Поступово Палідум 32, Грушевський і Требі були витиснуті з ви-

робництва більш досконалими дворядними сортами, бо вони сильно

уражались твердою сажкою, борошнистою росою, втрачали зерно від

сильної ламкості колосся, стебел і вилягання. Головною перевагою

дворядних сортів була значно більша продуктивна кущистість.

У колишньому СРСР ярі шестирядні сорти вирощувались або в

різко посушливих умовах середньоазіатських і закавказьких респуб-

лік, або в несприятливих ґрунтових і температурних умовах північ-

них регіонів, або в таких же несприятливих , а часто й посушливих

умовах Сибіру й Далекого Сходу, де займали тільки 1,5-2,0 % від за-

гальної площі посівів ячменю ярого. Тобто, шестирядні сорти зали-

шалися тільки в зонах низькоінтенсивного землеробства, де врожай

за відсутності кущіння визначався більшою кількістю зерен у колосі.

Селекційна робота з шестирядними сортами в основних зонах

вирощування ячменю ярого надовго припинилась.

У 1969 р. СГІ повернувся до проблеми ярого шестирядного ячме-

ню, але вже на базі нового вихідного матеріалу з високою стійкістю

до вилягання, сажкових хвороб, з великим для шестирядних ячменів

зерном. За основу селекції було взято близькосхідний колекційний

зразок Б

58. Негативними властивостями Б

58 були неможливість

відокремлення остюків під час обмолоту і нижча продуктивна кущи-

стість порівняно з дворядними генотипами.

Перші 15-20 років селекційної роботи з шестирядним морфоти-

пом не дали жодного комерційного сорту, але показали перспектив-

ність нових розробок. Сорти Палідум 76, Палідум 90 і Муромець в

державному сортовипробуванні давали нестійкі врожаї – рекордно

високі чи занадто низькі.

Потрібні були теоретичні розробки щодо з’ясування оптимальних

параметрів сортів нового морфотипу, надання їм показників адапти-

вності до різко мінливих умов вирощування.

Пошуки причин незадовільного кущіння шестирядних генотипів

визначалися різницею в тривалості фаз розвитку вегетаційного пері-

оду. В групі шестирядних сортів фаза «кущіння-трубка» проходила

на два дні скоріше (НСР

= 0,83) і «трубка-колосіння» на три дні

скоріше (НСР

= 1,35), ніж аналогічні періоди в групі дворядних со-

ртів. Скорочення періоду активного кущіння на 5 днів у шестиряд-

них генотипів, певно, було однією з головних причин їх слабкого

кущіння. Починають кущитись шестирядні сорти також з запізнен-

ням на 2-3 дні порівняно з дворядними сортами.

Вивчались і інші відмінності шестирядних та дворядних генотипів.

На основі проведених дослідів була розроблена програма селек-

ційного покращення шестирядних сортів, яка передбачала:

• підвищення продуктивної кущистості шляхом подовження пе-

ріоду «кущіння-колосіння»;

• скорочення періоду «сходи-кущіння»;

• зменшення довжини і ширини листя, що, окрім надання підви-

щеної посухостійкості, дозволяє створювати сорти з більшою густо-

тою стеблостою, кращим продуванням і освітленням посівів;

• збільшення величини колосу і зерна;

• зменшення грубості остей з метою їх легкого виділення під час

обмолоту;

• надання стійкості до вилягання, перестою, обламування стеб-

лових вузлів і колосся.

Природно, з програми не виключались звичайні вимоги до ство-

рюваних сортів за стійкістю до хвороб, якістю зерна тощо.

Результатом виконання даної програми і стало створення сорту Па-

лідум 107. У Реєстрі сортів рослин України з 1993 року. Паллiдум 107

був не тільки неперевершеним за врожаєм у Державному сортовипро-

буванні України, але мав багато інших цінних властивостей, таких як

групова стійкість до найбільш поширених хвороб, дуже велике для