Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

100

шестирядних сортів зерно (маса 1000 зерен 45-55 г), висока посухо-

стійкість та ін. До того ж, у генотип сорту Палідум 107 було введено

такі важливі показники адаптивності як понижена ФПЧ і СОД- s

На заключному етапі запропонованої концепції підвищення адап-

тивності створюваних сортів до мінливих умов вирощування, були

поєднані наведені вище властивості в одному генотипi. Всi показни-

ки адаптивностi без будь-яких ускладнень добре поєднуються з усiма

господарсько цiнними ознаками.

Застосування показників адаптивностi в комплексi з селекцiєю на

стiйкiсть до хвороб дозволило за короткий час створити цiнний се-

лекцiйний матерiал i районувати багато нових добре пристосованих до

умов виробництва сортiв. У бiльшостi вони оригiнальнi, мають власти-

востi, що їх грунтовно вiдрiзняють вiд ранiше районованих сортiв. Сього-

дні більшість сортів ячменю ярого СГІ мають групову стійкість до най-

більш поширених хвороб, причому їхня стійкість генетично обумовлена.

У селекції ячменю озимого, де не було своїх донорів високої

стійкості до більшості хвороб, стійкість передається від ярих сортів.

Останніми роками особливого значення набули ярі сорти Сталкер

(1997), Адапт (1998), Галактик (1999), Зоряний (2000), Південний

(2001), Оболонь (2001), Гетьман (2001), Чудовий (2002), Вакула

(2003), Чарівний (2004), Казковий (2005), Водограй (2005), Геліос

(2006), Командор (2007), Еней (2008), Всесвіт (перспективний) і ози-

мі сорти Метелиця (2003), Зимовий (2006), Трудівник (2006), До-

стойний (2006). Із старих сортів ячменю озимого значні площі у ви-

робництві займають сорти Росава (1988), Основа (1994) і Тамань

(1995). Впроваджуються у виробництво нові озимі сорти Селена

Стар (2006) і Абориген (2007). Сорти нового покоління Зимовий,

Трудівник, Достойний і Селена Стар у надзвичайно посушливому

2007 році в насінницьких посівах інституту дали врожайність по 9,3-

10,1 т/га. Сорт Зимовий толерантний до ВЖКЯ.

Неперевершеним за всіма господарсько цінними ознаками став

сорт ярого шестирядного ячменю універсального призначення Ваку-

ла. Робота з його створення йшла 33 роки. За даними Державного

сортовипробування він є найбільш урожайним сортом України. Се-

редній врожай у державному сортовипробуванні за роки вивчення –

5 т/га. Максимально одержана врожайність – 9,2-9,6 т/га. Вирізняє

сорт знижена фотоперiодична чутливiсть, що дозволяє забезпечувати

високий врожай за різних строків приходу весни й у рiзних широт-

них зонах, висока посухо- (8-9 балів) та кислотостійкість зумовлена

генетично контрольованим показником СОД-s2, соле- та групова

стiйкiсть до летючої сажки (8-9 балів), борошнистої роси (7-8 балів),

смужкового гельмiнтоспорiозу (8-9 балів), стiйкий до вилягання (7-8

балів). Середньостиглий. Зерно крупне, вирiвняне, маса 1000 зерен

45-55 г, на зрошенні – 60 г. Висока енергія проростання вирівняного

зерна, тонкоплівчатість, невисокий вміст білка й високий індекс пи-

воварної цінності дозволили віднести сорт Вакула до пивоварних.

101

Сьогодні сорт Вакула є основним у виробництві України і займає

площу посіву більше 1 млн гектарів. Кожний третій гектар засіваєть-

ся ним.

І це сталося всього за 3 роки після занесення його до Державного

реєстру сортів рослин України. Такого темпу поширення сортів у

виробництві не мав жоден сорт будь-якої культури, навіть у масшта-

бі СРСР. Передові господарства України якраз і зобов’язані високи-

ми показниками тому, що поряд з прогресивними технологіями, ви-

користовують у своїх посівах кращі сорти зернових культур селекції

Селекційно-генетичного інституту, а сівбу ведуть тільки високоякіс-

ним насінням. Так, агрофірма «Промінь» в Одеській області з площі

160 га отримала врожайність сорту Вакула по 9,2 т/га, а по 9,0 т/га

одержані в агропідприємствах «Лука» Одеської області та «Прогресс»

Донецької області.

Важливо те, що високі врожаї одержали за дуже низьких норм

висіву насіння. В господарствах «Промінь» і «Лука» сіяли тільки по

75 кг насіння на гектар, «Прогресс» – 90 кг/га (2 млн зерен). Є навіть

приклад, коли одне господарство мало тільки 200 кг насіння і з ме-

тою прискореного розмноження посіяло 5 га, тобто, по 40 кг/га, вро-

жайність склала по 6,0 т/га. У масштабах держави це велика економія

насіння, коли можна сіяти половинною нормою. Все це стало мож-

ливим завдяки високій спроможності рослин до кущіння за збере-

ження високої крупності зерна.

Але ці приклади прискореного розмноження не визначають, що

сівбу можна проводити заниженою нормою висіву насіння, ігнорую-

чи всі інші вимоги інтенсивної технології.

На базі сорту Вакула виведено сорт Геліос, який має аналогічні

властивості, але відрізняється за тривалістю вегетаційного періоду,

тому в умовах достатньої вологозабезпеченості здатний давати ще

вищу врожайність – до 10 т/га.

Усе викладене вище говорить про те, що створено сорти нового

типу. Аналогічних сортів немає як в світовому виробництві, так і сві-

товій колекції.

Сьогодні в Україні встала гостра проблема забезпечення сирови-

ною пивоварної промисловості.

За останнє десятиріччя відбувається стрімкий перехід ряду най-

потужніших підприємств пивоварної промисловості України під ко-

нтроль іноземних компаній. Такі відомі пивні заводи як Миколаївсь-

кий “Янтар”, Запорізький “Славутич”, Чернігівська “Десна”, Сімфе-

ропольський “Крим”, “Львівські пивоварні”, Одеський “Чорномор”,

нарешті другий після “Оболоні” гігант – Харківська “Рогань” сього-

дні поділені між компаніями Sun Interbrew, Baltic Beverages та Efes

Beverages Group.

У цілому, результати такої приватизації позитивні. Іноземні компа-

нії провели технічну реконструкцію підприємств, впровадили сучасні

102

технології, стабілізували виробництво. Відбувається швидке насичення

ринку, зросла конкуренція як передумова росту якості продукції.

Відповідно це визначило й зростання вимог до якості сировини, в

першу чергу – до якості пивоварного ячменю. А оскільки вона

об’єктивно погіршилася внаслідок загального занепаду зернового

господарства країни, почали висловлюватися думки про те, що укра-

їнські ячмені взагалі малопридатні для пивоваріння. Під цим приво-

дом, лобіюючи інтереси своїх співвітчизників, іноземні компанії

сприяють завезенню в Україну своїх сортів, які часто підводять ви-

робництво в посушливі роки, яким був, наприклад, 2007 рік, коли

пивоварна сировина була дуже низької якості. Ось чому назріла гос-

тра потреба навести належний державний лад у цих питаннях.

Причина відсутності якісної пивоварної сировини вітчизняних сор-

тів полягає у тому, що ячмінь вирощується за екстенсивними технологі-

ями, добрива під ячмінь практично не вносяться, за винятком окремих

потужних фірм, тому і середні врожаї дуже низькі – в межах 1,8-2,4

тонн зерна з гектара. А за низьких врожаїв не може бути й високих пи-

воварних властивостей, бо таке зерно має високий відсоток плівчастос-

ті, низький рівень крохмалю, високий рівень білка, низьку екстрактив-

ність і в цілому – низький індекс пивоварної цінності. Зерно пивоварних

сортів буде відповідати нормальним пивоварним властивостям тільки за

рівня врожайності не нижче 4 т/га, а краще 5-6 т/га і вище. Тільки за цих

умов уміст білка буде низьким, а екстрактивність високою.

У центральних і західних областях України практично щорічно

можна вирощувати якісну пивоварну сировину, хоча в окремі роки і

ця зона зазнає посух. Ще у роки СРСР і перші роки незалежності,

Україна вивозила у Східну Європу пивоварний ячмінь і забезпечува-

ла свою промисловість якісною сировиною, на що використовува-

лось до 1 млн тонн пивоварного ячменю.

Українські пивоварні сорти не гірші за європейські. Створюються

на одній генетичній основі з того ж вихідного матеріалу. Але вони

значно кращі за показниками адаптивності до місцевих умов виро-

щування, особливо за посухостійкістю. Проблема в іншому. В Украї-

ні в жодній науковій установі немає приладів контролю якості пиво-

варних властивостей зерна і солоду ячменю.

Водночас можна відмітити й перші позитивні зміни в цьому пи-

танні. Так, у 2007 р. Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділ-

ля» в Хмельницькій області поставила солодовні «Славута» (нале-

жить Франції) 500 тонн зерна сорту ячменю ярого Вакула. Солод ви-

явився настільки якісним, що уклали угоду й про подальші поставки

зерна сорту до солодовні. Адже донедавна тільки Фінляндія і Канада

варили пиво з зерна шестирядних сортів.

В Україні, на базі Науково-виробничої асоціації «Нива Оболоні»

в Хмельницькій області – зоні вирощування найкращої пивоварної

сировини – розпочато вивчення 14 пивоварних сортів інституту: Га-

лактик, Зоряний, Південний, Оболонь, Гетьман, Чудовий, Вакула,

103

Чарівний, Казковий, Водограй, Геліос, Командор, Всесвіт і Святогор.

Мета вивчення – перехід гіганта пивоварної промисловості «Обо-

лонь» на використання вітчизняних сортів. За даними НВА «Нива

Оболоні» виділено 3 сорти, які вважаються кращими в Україні за пи-

воварними властивостями – це Всесвіт, Святогор і Водограй. Там же

буде вестись і розробка технології їх вирощування. Тобто, Селекцій-

но-генетичний інститут, без сумніву, вирішить і цю проблему.

4.3. Методи селекції і техніка селекційного процесу

Селекція ведеться на продуктивність, висоту стеблостою і стійкість

до вилягання, хвороб і шкідників, на тривалість вегетаційного періоду,

посухостійкість, кормові й пивоварні властивості, зимо-, морозостій-

кість ячменю озимого, широку адаптацію до умов вирощування.

На різних етапах історії селекції ячменю застосовувались такі ме-

тоди: 1) масовий та індивідуальний добори з місцевих сортів-

популяцій; 2) гібридизація, яка включає складні й насичувальні

схрещування; 3) індукований мутагенез як джерело якісно нового

вихідного матеріалу для селекції; 4) гаплоїдизація як спосіб швидко-

го одержання чистолінійного матеріалу в селекції.

Знаходяться в стані теоретичних розробок: 1) генетичні системи

використання ефекту гетерозису; 2) віддалена гібридизація; 3) вико-

ристання молекулярних маркерів для чіткої передачі новим геноти-

пам в процесі гібридизації генетично контрольованих ознак.

Головна мета гібридизації – створити й виділити найбільш вдалі

сполучення корисних ознак в одному генотипі. Для передачі цінних

ознак від примітивних форм культурним сортам застосовується метод

насичувальних схрещувань, або беккросів. Щоб досягнути успіху у цій

роботі, необхідно здійснювати контроль ознак, що передаються потомс-

тву гібридів, а нові насичення культурним сортом проводити тільки з

тими формами, у яких ця ознака добре виражена. Така робота, напри-

клад, в СГІ проводилась для передачі сортам стійкості до сажкових хво-

роб від донорів стійкості Jet (домінантні гени Un-3 і Un-6) і Milton (до-

мінантний ген Un-8). Ген Un-8 є найбільш надійним джерелом стійкості

до всіх рас сажкових хвороб. Контроль стійкості до сажкових захворю-

вань проводиться за штучного зараження гібридів F

і виділення стійких

генотипів у F

Селекція на стійкість до листостеблових захворювань

(Erysiphe graminis, Helminthosporium gramineum та ін.) проводиться

шляхом глазомірної оцінки впродовж всього селекційного процесу. Цю ж

роботу можна провадити й на інфекційних фонах.

Кожний селекціонер будує селекційний процес згідно зі своїм ба-

ченням проблеми і завдання, яке він збирається вирішувати. В дано-

му разі покажемо, як це робиться на ярому ячмені. Селекційний про-

цес безперервний, тому включає наступні етапи роботи (рис. 6):

104

Етапи роботи

Строк

проведення

Обсяг роботи, площа

ділянки м

, повторність

- розробка детальних планів і списків нових форм і сортів всіх етапів

селекційного процесу, підготовка селекційного матеріалу для сівби

І квартал

- закладання польових дослідів згідно з розробленою програмою такий само ~ 10 га

- закладання насінницьких посівів для вирощування оригінального насіння - ” - ~ 20 га

- введення в селекційний процес кращих колекційних зразків світової

колекції шляхом гібридизації

ІІ квартал 200 комбінацій схрещування

- вирощування F

– F

гібридів – 50-70 % гібридних комбінацій вибрако-

вується

такий само

- добір елітних рослин в розсадниках добору F

– F

- ” - з кращих комбінацій добирається по 200 рослин

- вивчення нового селекційного матеріалу в селекційному розсаднику - ” -

~ 20 000 номерів, площа ділянки 1,8 х 0,45 м

сівба широкорядна

- вивчення нових селекційних форм у контрольному розсаднику - ” - ~ 2000 номерів, площа ділянки 5-10 м

- вивчення нових сортів у попередньому сортовипробуванні - ” -

~ 100-150 номерів, площа ділянки 10 м

4 повторності

- вивчення нових сортів у конкурсному сортовипробуванні за компле

ксом

господарсько цінних ознак, включаючи біохімічні показники і пивоварні

властивості

- ” -

~ 50-60 номерів, площа ділянки 10 м

4 повторності, термін вивчення – 2-3 роки

- ведення первинного насінництва реєстрованих і перспективних сортів - ” -

класична схема, закладання П-1 починається

з передачею сортів на державне СВ

- бракування селекційного матеріалу, збирання врожаю кращих форм і сортів

ІІІ квартал

на всіх етапах селекційного процесу вибракову-

ється до 90 % і вище селекційного матеріалу

- збирання врожаю у насінницьких посівах такий само

- обробка даних селекційного процесу ІV квартал

- доведення до посівних кондицій насіннєвого матеріалу такий само

- передача зразків насіння до відділу Генетичних основ селекції і лабора-

торії біохімії на генетичний і біохімічний аналіз

- ” -

- передача нових сортів на державне сортовипробування - ” -

Рис. 6. Схема безперервного селекційного процесу ячменю в селекційно-генетичному інституті

105

Наведена схема приблизна, на ячмені озимому проводиться ще

оцінювання за зимо-, морозостійкістю, типом розвитку (дворучка чи

типово озимий), тривалістю стадії яровизації, ФПЧ та ін. На всіх по-

сівах ведуть фенологічні спостереження.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Викладіть економічне значення культури ячменю в Україні.

2. Назвіть кормові та поживні властивості зерна ячменю.

3. Які сорти належать до відомих Вам біотипів.

4. Перерахуйте типи розвитку ячменю і як вони визначаються.

5. Які схрещування проводять для визначення сортів-дворучок.

6. Які переваги мають сорти-дворучки над типово озимими сор-

тами у виробництві півдня України.

7. Чому ми не маємо своєї вітчизняної високоякісної пивоварної

сировини.

8. Вкажіть причини несхрещуваності роду Hordeum L. з іншими

злаками і шляхи її подолання.

9. Назвіть генетичний тип розвитку ячменю.

10. Перерахуйте елементи адаптивності і їх значення для селекції

ячменю.

11. Назвіть кращі сорти ячменю у виробництві України.

Література

1. Гаркавый П.Ф. О некоторых биологических особенностях двуручек

ячменя / П.Ф. Гаркавый // Труды научной сессии биологов. – Одесса, 1959. –

Ч. 2. – С. 15-18.

2. Гаркавый П.Ф. Особенности развития разных типов ячменя (двуручек

и озимых) в связи с их зимостойкостью / П.Ф. Гаркавый // Научные труды

ВСГИ. – Одесса, 1974. – Вып. 11. – С. 80-97.

3. Гаркавый П.Ф. Селекция ячменя / П.Ф. Гаркавый, А.А. Линчевский //

Селекция и семеноводство зерновых культур. – К.: Урожай, 1978. – С. 59-84.

4. Линчевский А.А. О возможности использования фактора фотопе-

риодической чувствительности в селекции ярового ячменя / А.А. Лин-

чевский, В.И. Мельников // Использование искусственного климата в

селекционно-генетических исследованиях; научные труды ВСГИ. –

Одесса, 1988. – С. 34-42.

5. Лінчевський А.А. Озимий ячмінь / А.А. Лінчевський, О.М. Шеремет

// Озимі зернові культури. – К.: Урожай, 1993. – С. 220-253.

6. Лінчевський А.А. Нові завдання і шляхи їх вирішення в селекції ози-

мого та ярого ячменю/ А.А. Лінчевський // Сб. наук. праць СГІ. – Одеса,

1996. – С. 21-27.

7. Чекалін М.М. Селекція та генетика окремих культур: навчальний по-

сібник. / М.М. Чекалін, В.М. Тищенко, М.Є. Баташова. – Полтава: ФОП Го-

воров С.В., 2008. – 368 с.

106

5. СЕЛЕКЦІЯ ВІВСА

Матрос О.П. – канд. с.-г. наук

5.1. Походження, завдання, досягнення і напрями

Походження. Культура вівса, як і жита, молода. Обидві ці куль-

тури вторинного походження і виникли від бур'янів.

Перші згадки про культуру вівса знаходимо в записках грецького

лікаря Дійха, який жив у IV столітті до нашої ери. У творах грецько-

го філософа Теофаста (370-275 рр. до н.е.) згадується овес як лікар-

ська рослина.

Найстаріші рештки зерна вівса були виявлені в пальових будівлях

Швейцарії, Франції та на Датських островах. Ці знахідки належать до

бронзового віку (1500-700 рр. до н.е.). Більш пізніші знахідки у

Швейцарії належать до IV століття нашої ери, а зерна вівса із розко-

пок в ряді місцевостей Німеччини – до VІ ст. нашої ери. Більш древні

зерна із розкопок у Швейцарії належать до виду піщаного вівса

(Avena strigosa), а крупні із різних місцевостей Німеччини – до посі-

вного вівса (Avena sativa).

Старовинні літературні джерела вказують на овес як на оєвропейсь-

ку культуру, поширену особливо широко у прадавніх німців і скан-

динавців.

На території України, Росії, Прибалтики овес ввійшов у культуру

значно пізніше ніж в Західній Європі. Згідно з археологічними дани-

ми, в Латвії він був відомий в V столітті нашої ери, а обвуглені зер-

нівки під час розкопок у Старій Ладозі (Староладозька експедиція

АН колишнього СРСР, 1950 р.) належать до VII століття нашої ери.

Вважають, що скіфи, серед яких були і слав'янські племена, ще

до приходу в Причорномор’я сарматів (близько 2400-2300 рр. тому)

почали запроваджувати овес в культуру поряд з іншими зерновими

культурами.

Із перенесенням основних культур на північ та гірські райони

овес, як менш вибагливий, краще пристосувався до нових умов ви-

рощування, витиснувши основні культури, став самостійною культу-

рою, яку почали вирощувати для харчування. Так у різних місцевос-

тях увійшли в культуру різні форми вівса.

За твердженням Жуковського, овес увійшов в культуру із посі-

вів полби (Friticum dicoccum) – первинної хлібної культури, яка

була основною серед продовольчих культур Середньої Азії. Де б

не вирощувалась полба, вона завжди засмічена полб'яними вівса-

ми, що належать до виду Avena sativa. Полб’яні посіви увійшли до

культури завдяки природному добору за поширення її на північ. Із

полб’яних вівсів на Фаленській дослідній станції виведений сорт

Червоний.

107

Овес Євразії не має одного походження і представлений трьома

географічно віддаленими видами (A safiva, A bisantina, A strigosa),

жоден з яких не зустрічається в дикому стані і походження яких не-

відоме.

Овес пройшов довгий шлях від первинних примітивних форм до

сучасних сортів високої культури землеробства.

Досягнення. Селекційну роботу з вівсом на Україні розпочала у

1886 році Немерчанська сортовипробувальна станція. Виведені нею

сорти – Немерчанський найраніший та Херсонський Рихлик довгий

час вирощувались на південному заході України, а нині використо-

вуються селекціонерами різних країн у селекції вівса.

На 2009 рік районовано по Україні 19 сортів вівса, чотири з яких

– іноземні. Успішно зі створення сортів працює Носівська селекцій-

но-дослідна станція (9 сортів): Чернігівський 27, Чернігівський 28,

Деснянський, Ранньостиглий, Славутич, Райдужний, Нептун, Зірко-

вий, Парламентський. Врожайність створених сортів складає від 5 до

7 т/га зерна на сортодільницях та господарських посівах. Зернокор-

мовий сорт Чернігівський 28 перед викиданням волоті може мати

врожайність зеленої маси в чистому посіві 25-40 т з гектара. Інститут

землеробства і тваринництва Західного Регіону України має три сор-

ти: Львівський 1, Ант і Аркан – врожайні, з доброю якістю зерна. По

одному сорту мають установи: Інститут зернового господарства, йо-

го Синельниківська селекційно-дослідна станція, Верхняцька селек-

ційно-дослідна станція Інституту цукрових буряків.

Потрібно відмітити як недолік в роботі селекційних установ від-

сутність сортів для півдня України.

В останні роки у світовому землеробстві спостерігається тенден-

ція скорочення посівних площ вівса. Світові площі під вівсом змен-

шились на 26 млн га і становлять 12 млн га. Перше місце по площах

посіву (3,34 млн га) займає Росія і також з виробництва зерна вівса

(4665 тис.т).

В Україні площі сягають 0,55 млн га. Найвища врожайність вівса

була в 1999 році (2,6 т/га) і в 1993 році (2,9 т/га), тоді як Німеччина і

Франція мають по 4-5 т/га.

На харчові цілі у світі використовується 16-17 % і більше вироб-

леного зерна. В таких країнах як Данія, Великобританія, Німеччина

використання зерна вівса для задоволення харчових потреб людини

складає 20 % виробництва. В Росії на харчові цілі використовується

тільки 9-12 % валового збору, а в Україні – 5-8 %.

Поряд з вівсом плівчастим, все більшого значення для сільсько-

господарського виробництва і переробної промисловості набуває го-

лозерний овес, який може використовуватись на харчові і кормові

цілі без попереднього оброблення, що знижує затрати і собівартість

продукції. В Україні районовано три іноземних сорти: Абель (Чехо-

словаччина), Самуель і Соломон (Франція). Селекцією голозерних

108

сортів в Україні займається Носівська селекційно-дослідна станція.

Голозерні сорти станції проходять державне випробування.

Завдання селекції. В Україні овес вирощують в різних екологічних

зонах, для яких потрібно створювати відповідні сорти. Лісостепова

зона сприятлива для культури вівса в зв'язку з достатньою вологістю і

помірними температурами. Але овес тут на високому агрофоні виля-

гає, тому важливим завданням для цієї зони є виведення сортів, чутли-

вих до родючості ґрунту, стійких до вилягання і ураження грибними

хворобами, з доброю якістю продукції. Враховуючи загальний напрям

інтенсифікації землеробства, для засушливої зони Степу також необ-

хідно створювати сорти інтенсивного типу степної екології. В цих

умовах першочерговим завданням є рішення проблеми посухостійкос-

ті і здатності рослин в засушливих умовах використовувати підвищені

дози мінеральних добрив. Стійкість до вилягання хоч і не має рішучо-

го значення, але її також треба брати до уваги, оскільки в роки із кра-

щою вологозабезпеченістю овес може вилягати.

Для північного Степу, враховуючи, що і ця зона підпадає під

періодичні посухи, треба створювати сорти, які у сприятливі за опада-

ми роки давали б максимально можливий урожай. У засушливі роки

врожайність таких сортів має бути не нижча ніж у степових посухо-

стійких. Отже, сорти інтенсивного типу за помірного зволоження по-

винні мати кращі якості степових і західноєвропейських сортів і відрі-

знятися від останніх високою пластичністю до умов вирощування.

Напрямок в селекції вівса – визначається завданнями, поставле-

ними перед селекціонерами, а також грунтово-кліматичними умова-

ми. Найбільш важливі напрями: селекція на урожайність та якість

зерна, на стійкість проти вилягання і пошкодження хворобами, посу-

хостійкість, тривалість вегетаційного періоду.

Селекція на урожайність. Важливими факторами, за якими хара-

ктеризують урожайність сорту, є, головним чином, кількість рослин,

стебел та волотей на гектарі і складові елементи структури врожаю –

продуктивна кущистість, кількість та маса зерен у волоті, маса 1000

зерен. Між урожаєм зерна і озерненістю волоті існує чітка кореляція

(r = 0,75-0,86), тому в селекції на продуктивність слід достовірно йти

шляхом збільшення кількості зерен у волоті й частково крупності

зерна за доброго виживання рослин, які забезпечують досить високу

густоту посіву.

Елементи структури врожаю є сортовими ознаками і змінюються

під впливом зовнішніх умов. Зміни характеризують біологічну плас-

тичність сорту.

Кількість колосків у волоті залежить від умов вегетації в період

формування генеративних органів. У найбільш засушливі роки кіль-

кість колосків зменшується. Крупність зернівок вівса сильно варіює

як в середині колоска, так і в середині волоті, на що більшою мірою

впливають умови вирощування, а також сортова детермінованість.

109

Кількість рослин в агроценозі – один з основних показників уро-

жайності сорту, хоч їх густота регулюється нормою висіву насіння,

проте під час вегетації вона змінюється.

На урожайність вівса впливають два показники: 1) загальний біо-

логічний урожай (повітряно-суха біологічна маса); 2) економічний

урожай (урожай зерна). Відношення урожаю зерна до біологічного

складає індекс врожаю. Цей показник з його багатьма ознаками, які

визначають урожай вівса, є дуже цінним для селекції.

Розель і Фрей встановили, що спадковість індексів врожаю, маса

зерна та рослин приблизно однакова й коливається залежно від умов

вирощування (Н – 50-65 %). Генотипова кореляція між індексом уро-

жаю і масою зерна – 0,42, індексом урожаю і масою рослин – 0,07. Це

вказує, що безмежний добір на урожайність зерна може призвести до

збільшення біологічної маси рослин. Нині велике значення має збіль-

шення індексу врожаю, тобто виходу зерна щодо загальної маси.

Сорти різних екологічних груп мають різну структуру врожаю. За

даними багатьох учених, більш висока врожайність нових сортів зу-

мовлена їх здатністю за тією ж густотою стеблостою, що й у старих,

формувати більш продуктивну волоть.

Селекція на низьку плівчастість. У процесі селекції вівса прагнуть

знизити вміст плівок (квіткових лусок), оскільки їх поживні якості є

низькими. Вони містять мало білка (1,1–3,2 %) і жиру (0,50–0,97 %),

багато клітковини (25,3–34,6 %). У реєстрованих сортів в Україні амп-

літуда мінливості цієї ознаки коливається від 20 до 35 %, рідко більше.

Плівчастість перших зерен більша, ніж інших. Відсотковий вміст плі-

вок залежить від розміру і маси зернівок і товщини плівок (колоскових

лусок). Плівчастість пов’язана зі зміною маси зернівки. В роки із пога-

ним наливом зерна маса зернівки зменшується, а плівчастість збільшу-

ється, змінюється вона по роках в одному і тому ж пункті. Але за всієї

мінливості плівчастість є сортовою ознакою.

Відсоткова спадковість плівок має полігенний характер, можливе

виділення трангресій за цією ознакою. Плівчастість зерна пов'язана з

розмірами плівок, їх довжиною та товщиною. Встановлена позитивна

кореляція між масою соломи, тобто силою вегетативного росту, і

плівчастістю зерна. Низьку плівчастість (19-24 %) мають колекційні

зразки К-12207 (Румунія), К-1 2575 (Болгарія), К-12333, К-12338, К-

12789, К-12937, К-12964 (США) та ін., які можна використовувати в

селекції на низькоплівчастість.

За несприятливих умов під час цвітіння вівса на рослинах можуть

виникати подвійні зерна. Вони утворюються із двох квіток квіткового

колоса, в якому не розвинута або слабко розвинута зернівка першої

квітки, при цьому зовнішня квіткова луска охоплює друге зерно. Та-

ким чином, в подвійному зерні за однієї зернівки (другої квітки) є чо-

тири квіткові луски, дві першої та дві другої квітки. Посівні й кормові

якості подвійних зерен низькі, тому наявність їх в сорті небажана. На-