Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

350

Умови року можуть істотно міняти ранги сортів і гібридів за про-

явленими ознаками, характером успадкування і мінливості.

Під час вивчення успадкування стійкості до бурої плямистості у

стоколосу безостого показано, що розмір пустул збудника хвороби

знаходиться під полігенним контролем і чутливість до захворювання

домінує або епістатична відносно стійкості.

Завдання і напрями селекції. Нові сорти стоколосу безостого

мають відрізнятися високою врожайністю зеленої маси і насіння, бу-

ти придатними для сінокісного і сінокісно-пасовищного використан-

ня. Сорти, які призначені для осушуваних торф’яників, повинні ви-

тримувати затоплення, а для легких ґрунтів – мати високу посухос-

тійкість, стійкість до вилягання; для пасовищного використання –

добре відростання та стійкість до випасання і витоптування, високу

конкурентну здатність в травосумішах.

В селекції стоколосу безостого застосовуються добори, які базують-

ся на внутрішньовидовому поліморфізмі і генетичній різноманітності

рослин в популяціях. Відібрані клони і лінії вивчаються за комбінацій-

ною здатністю для створення гібридних і синтетичних сортів. Може

бути використана міжвидова гібридизація та індукований мутагенез.

16.2.4. Тимофіївка

Тимофіївка – це одна з найпоширеніших багаторічних злакових

культур, сінокісно-пасовищного використання. В умовах прохолод-

ного і вологого клімату переважає стоколос безостий і грястицю збі-

рну. В основному її висівають у суміші з конюшиною лучною і ляд-

венцем рогатим.

Систематика і походження. Рід Тимофіївка – Phleum L. вклю-

чає біля 20 видів. У культурі найбільше розповсюдження отримав

тільки один – тимофіївка лучна (Phleum pratense L.). Тимофіївка аль-

пійська (Phleum alpinum L.) і степова (Phleum phleoides (L.) Karst.)

представляють інтерес для подальшого вивчення і використання у

міжвидових схрещуваннях.

Введена в культуру з природної флори на початку ХVІІІ ст.

В природі поширена на луках, лісових галявинах, степових і

кам’янистих схилах, найбільше в Лісостепу, на Поліссі, в Карпатах,

рідше у степовій частині України. Як культурна рослина вирощуєть-

ся в Європі, інтродукована в Північну Америку і Австралію.

Генетика. Тимофіївка лучна є аутогексаплоїдом (2n= 42). Мето-

дом діалельного аналізу у тимофіївки лучної виявлено, що най-

менший коефіцієнт успадкування складає по зеленій масі 0,33, а су-

хій речовині – 0,20. Ці ознаки контролюються комплексом генів і

ступінь їх фенотипового вираження деякою мірою визначається умо-

вами середовища.

351

Коефіцієнт успадковування висоти рослин тимофіївки лучної –

0,75, довжина суцвіття – 0,54. Варіабельність довжини суцвіття ве-

лика – від 9,7 до 18,8 см. Це показує, що можливості збільшення до-

вжини суцвіть селекційним шляхом великі, хоча довжина суцвіть не

має значення в підвищенні врожайності зеленої маси, але корелює з

масою насіння однієї рослини.

Коефіцієнт успадковування кількості генеративних пагонів неви-

сокий – 0,34, а вегетативних – вищий і складає 0,61. Ці показники ге-

нотипової мінливості кількісних ознак варіюють за роками, навіть за

вивчення одного і того ж матеріалу. У селекційній роботі з тимофіїв-

кою лучною цінним є високе успадкування ознаки числа вегетативних

пагонів, яка має високий коефіцієнт кореляції з кількістю базальних

листків (r=0,62). Обидві ці ознаки визначають кормову цінність тимо-

фіївки лучної, особливо пасовищного типу. Коефіцієнт успадковуван-

ня кількості базальних листків складає 0,41. Це показує, що за селекції

в цьому напрямі можна досягти позитивних результатів.

Завдання і напрями селекції. Селекцію необхідно вести на по-

кращення відростання після укосів і випасання, перетравності та ін-

ших показників кормової цінності. Потрібні сорти, більш стійкі до

посухи і пристосовані рости на осушуваних торф’яниках.

У селекції тимофіївки лучної може бути використаний метод між-

видової гібридизації. Для створення пасовищних сортів доцільно

включати в схрещування вид Рh. alpinum L., а більш посухостійких –

Ph. phleoides (L.) Karst. В практичній селекції використовується також

схрещування відібраних біотипів для створення гетерозисних гібридів

і синтетичних сортів. Для покращення вихідного матеріалу за окреми-

ми ознаками застосовується метод експериментального мутагенезу.

16.3. Вихідний матеріал для селекції

бобових і злакових трав

Основним вихідним матеріалом для селекції багаторічних трав є

вітчизняні і зарубіжні селекційні й місцеві сорти, а також дикорослі

популяції.

Оскільки місцеві сорти трав сформувались під дією тривалого

природного добору і простих методів народної селекції, вони відріз-

няються високою пристосованістю до вирощування в конкретних

грунтово-кліматичних умовах і характеризуються зимо- і посухос-

тійкістю, скоростиглістю, стійкістю до затоплення, засолення і кис-

лотності ґрунтів тощо.

За видовим складом і різноманіттям екотипів територія України,

особливо між Дніпром і Дністром, може бути визнаною одним із

центрів походження значної кількості видів трав. Зокрема, таких як: ви-

ди конюшини і лядвенцю; люцерни жовтої, еспарцету піщаного, бурку-

352

ну білого і жовтого; види стоколосу, костриці, мітлиці, тонконогу, ти-

мофіївки, житняку, пирію; грястиці збірної та інші. По більшості з цих

видів зустрічаються екотипи від поліських до степових. Цінним вихід-

ним матеріалом є дикорослі популяції зони Карпат і Криму.

Місцеві популяції конюшини лучної, відомі під назвою кряжів,

які існують протягом 100 років і більше, до сьогодні є цінним вихід-

ним матеріалом для селекції. В свій час на основі місцевих популяцій

(кряжів) були створені сорти конюшини лучної: Волинська місцева,

Гадяцька місцева, Закарпатська місцева, Кіцманська місцева, Носів-

ська місцева, Подільська місцева та інші, які десятки років викорис-

товувались у виробництві. Із степового екотипу місцевої дикорослої

конюшини Донецької області масовим добором був створений сорт

Скіф, який характеризувався підвищеною посухостійкістю.

Дикорослі популяції бобових і злакових багаторічних трав мають

деякі специфічні господарсько корисні ознаки й властивості, необхідні

для лучного і пасовищного використання. Найбільш цінними із них є

довголітні, стійкі до тривалого затоплення, зимо-, холодо- і посухостій-

кі, стійкі до хвороб, пристосовані до визначеного типу ґрунту (кислих,

засолених та ін.). Але одночасно вони мають і небажані властивості, до

яких належать розтягнутий період цвітіння і плодоутворення, осипання

насіння, погана схожість внаслідок твердонасінності і тривалого періоду

післязбирального достигання, недостатня відповідність інтенсивним

методам землеробства, невисока реакція на удобрення і зрошення тощо.

Все це слід враховувати в селекційній роботі. Зазвичай такі форми ви-

користовуються як батьківські компоненти за гібридизації, застосову-

ють добір кращих біотипів із дикорослих популяцій та інші методи, що

дозволяють виключати негативні генотипи.

На основі дикорослих популяцій в Україні створено багато цін-

них сортів люцерни посівної і мінливої, конюшини лучної та гібрид-

ної, костриці лучної, житняку гребінчастого та ін. Багато дикорослих

популяцій і місцевих сортів України послужили вихідним матеріа-

лом для створення селекційних сортів у Росії, Канаді, США та інших

країнах. Для збирання насіння дикорослих популяцій трав система-

тично проводять експедиції Національний генетичний банк рослин

України, селекційні установи і ботанічні сади.

Цінний вихідний матеріал, особливо для селекції на швидкий ріст

та багатоукісність, стійкість до хвороб і високу якість корму, пред-

ставляють зарубіжні сорти. Оскільки такі сорти зазвичай характери-

зуються невисокою зимостійкістю і недостатньою пристосованістю

до місцевих умов, їх використовують в селекції переважно при ство-

ренні сортів інтенсивного типу для польового травосіяння.

Основні джерела отримання вихідного матеріалу: колекція Наці-

онального генетичного банку рослин України (ІР, Харків), яка вклю-

чає більше 2 тис. зразків багаторічних трав; взаємний обмін насінням

між науково-дослідними установами; безпосередній збір місцевих

сортів і дикорослих популяцій в природних умовах.

353

16.4. Методи селекції

Селекція кормових культур, зокрема багаторічних трав, принци-

пово відрізняється від зернових та олійних культур, у яких успіх

пов’язаний переважно із перерозподілом асимілятів у межах рослин-

ного організму (від листя, стебел, колосових лусок в зерно і олію на-

сіння). Об’єктом селекції багаторічних трав є вегетативна маса рос-

лин, ріст якої залежить від багатьох об’єктивних біологічних і еколо-

гічних факторів.

Тому основним завданням селекції кормових рослин, поряд із пі-

двищенням кормової продуктивності, є збільшення їх стійкості до

абіотичних стресів – зимостійкості, кислото- і солестійкості, посухо-

стійкості, ґрунтового перезволоження і біотичних факторів – збудни-

ків хвороб і фітоценотичного середовища.

Проблемним залишається низький рівень генетичного покращен-

ня кормової продуктивності багаторічних бобових і злакових трав

через їх біологічні особливості, які гальмують селекційну роботу (по-

ліплоїдія, переважно відкритий тип цвітіння, висока міжгенна взає-

модія, багаторічний цикл розвитку, висока генотип-середовищна вза-

ємодія). Використання генів-маркерів ознак кормової продуктивності

багаторічних трав є також малоефективним через нестабільності їх

прояву за час вегетації.

Все це має відповідний вплив на вибір методів селекції та їх ефе-

ктивність у схемі селекційного процесу багаторічних трав.

Добір. Штучний добір із природних популяцій тривалий час був

основним методом створення сортів багаторічних трав. Водночас

він залишається обов’язковим етапом селекційного процесу під час

виведення сортів іншими методами (гібридизація, мутагенез, полі-

плоїдія і т.д.).

Залежно від завдання селекції і складу вихідних популяцій при

роботі з багаторічними травами застосовують наступні методи добо-

ру: екотиповий, масовий негативний, масовий позитивний, груповий

біотиповий та індивідуально-родинний.

Екотиповий добір. Являє собою виділення сортів-популяцій в ре-

зультаті вивчення дикорослих і місцевих популяцій, які сформували-

ся під дією природного добору в конкретних екологічних умовах.

При цьому вихідна популяція повинна складатися в основному із

цінних біотипів.

Масовий негативний добір. Полягає у видаленні всіх забракова-

них рослин з негативними ознаками і одержання насіння від вільного

перезапилення решти рослин. Може використовуватися у поєднанні з

екотиповим добором. Такий добір застосовують, якщо в популяції

переважають біотипи з комплексом господарсько цінних ознак. Ма-

совий негативний добір проводять в розсадниках з індивідуальним

розміщенням рослин.

354

Масовий позитивний добір. Це прямий добір кращих за господар-

сько корисними ознаками і властивостями рослин, який проводиться

із популяцій з відносно невеликою часткою цінних рослин. Відібрані

рослини клонують, або ж пересаджують цілими. Розміщують клони

або цілі рослини на ізольованих ділянках, де вони перезапилюються.

Такий добір проводять зазвичай багаторазово.

Груповий біотиповий добір. Цей метод застосовують під час ро-

боти з популяціями, які складаються із кількох відмінних цінних біо-

типів, коли формуються групи за визначеними ознаками або кілько-

ма ознаками, наприклад, за зимостійкістю, показниками якості тощо.

Рослини кожної відібраної групи ізолюють для перезапилення тільки

в межах групи і насіння кожної групи збирають окремо.

Індивідуально-родинний добір. Його проводять у разі виявлення в

популяціях окремих рослин для закріплення цінних ознак і при ство-

ренні самозапилених ліній. Відібрані рослини ізолюють або клону-

ють на ізольованих ділянках. Оскільки більшість багаторічних трав –

перехреснозапильні, то після самозапилення зазвичай знижується

зав’язування насіння і в потомстві проявляється депресія. Тому перс-

пективним вважається метод періодичного добору, за якого виділен-

ня найбільш цінних рослин проводиться періодично на основі інцух-

ту та їх перезапилення.

Гібридизація. В селекції багаторічних трав використовують різні

способи гібридизації: природне (спонтанне) перезапилення, вільне

(неконтрольоване) перезапилення, обмежене вільне перезапилення і

штучне схрещування.

Природне (спонтанне) перезапилення відбувається в природних

умовах на межі різних ареалів диких і культурних видів, завдяки схиль-

ності більшості видів багаторічних трав до перехресного запилення.

Можливі як внутрішньовидові, так і міжвидові схрещування. Таким ме-

тодом з гібридної популяції, одержаної в результаті спонтанного пере-

запилення люцерни синьої і жовтої дикорослої, з подальшими добора-

ми, був створений сорт Зайкевич. Встановлені випадки спонтанного

перезапилення між різними видами житняку, еспарцету та ін.

Вільне (неконтрольоване) перезапилення відбувається в колекційних

та різних селекційних розсадниках випробування гібридів і сортів бага-

торічних трав. Цей метод широко застосовували на початку селекційної

роботи з травами. Зібране з материнських рослин насіння відразу ви-

вчають у конкурсному сортовипробуванні, або ж використовують для

оцінювання загальної комбінаційної здатності сортів, виділених біоти-

пів (рослин) і для формування гібридних гетерозисних сортів.

Обмежене вільне перезапилення здійснюється між спеціально пі-

дібраними сортами, біотипами і клонами на просторово ізольованих

ділянках у розсадниках спрямованого перезапилення – полікросу.

Штучне схрещування дозволяє контролювати процес запилення і

найширше застосовується в селекції багаторічних трав за віддаленої

355

гібридизації, контрольованих насичуючих схрещувань і створення

гетерозисних гібридів, а також в генетичних дослідженнях.

Більшість видів багаторічних трав мають високу самонесуміс-

ність, і тому можливе штучне схрещування без кастрації. У бобових

трав в цьому випадку на відібраних для схрещування суцвіттях в їх

середніх і нижніх частинах на початку розкриття залишають 25-30

квіток, а решту видаляють. Для запилення пилок збирають і наносять

на приймочку за допомогою вузького шпателя, трубочки, пензлика

або сірника, щільно обернутого ватою чи з наклеєною бархаткою.

В окремих випадках застосовують схрещування бобових трав з каст-

рацією, яку проводять у фазі бутона, коли з чашечки виступає

або

забарвленого віночка, а пиляки ще незрілі. Тонкою, препаруваль-

ною голкою розрізають прапорець, потім човник і оголюють колон-

ку, знімають пиляки, обов’язково підраховуючи їх кількість. Ізолю-

ють суцвіття і через 1-2 дні наносять пилок.

Для успішного проведення гібридизації багаторічних злакових

трав потрібно враховувати особливості їх розмноження, оскільки ра-

зом з переважно вітрозапильними видами зустрічаються самозапиль-

ні (пирій безкореневищний, стоколос м’який), а також апоміктичні

види (тонконіг лучний і болотний).

Віддалена гібридизація. Під час схрещування різних видів та ро-

дів багаторічних бобових і злакових трав виникають труднощі, ана-

логічні з віддаленою гібридизацією інших культур, тобто низьке

зав’язування насіння, низька життєздатність гібридного насіння, час-

ткова або повна стерильність першого і понижена фертильність пил-

ку подальших поколінь.

За віддаленої гібридизації схрещування проводять у полі або теп-

лиці. Для виконання цього методу в теплиці батьківські форми вико-

пують навесні (тобто після проходження яровизації), клонують і ви-

саджують у посудини або ящики. Після появи суцвіть проводять кас-

трацію (у ряді випадків кастрація обов’язкова, оскільки за нанесення

пилку інших видів і родів у багатьох навіть несумісних трав відбува-

ється самозапилення) та ізоляцію суцвіть. У разі гібридизації без кас-

трації використовують генетичні маркери – ознаки, які передаються

по батьківській лінії, а за схрещування різнохромосомних видів під-

раховують кількість хромосом у гібридів. Для підвищення схрещува-

ності переводять диплоїдні види на тетраплоїдний рівень шляхом

колхіцинування.

Під час проведення віддалених схрещувань у трав часто викорис-

товують метод ембріокультури. Гібридні зародки виділяють у злако-

вих трав на 17-18-й, у бобових – 13-14-й день після запліднення і ви-

рощують у живильному середовищі за спеціальною методикою.

Віддалена гібридизація в селекції багаторічних трав застосову-

ється досить часто для отримання гібридів, пристосованих до певних

суворих умов вирощування, надання їм стійкості до хвороб та інших

356

потрібних ознак і властивостей. Так, в Інституті землеробства НААНУ

методом міжвидової гібридизації злакових трав вдалося поєднати

добре розвинену кормову масу пажитниці з високою морозостійкіс-

тю і багаторічним використанням костриці. Були одержані міжвидові

пажитнице-кострицеві гібриди, на основі яких створені сорти Воло-

дар, Ярослав гібридний, Мирослав та інші.

Створення синтетичних і складногібридних сортів-популяцій.

Обмежене вільне перезапилення широко використовують за ство-

рення штучних складногібридних (полікросних) сортів-популяцій

багаторічних трав. Цим методом створено низку сортів люцерни, ко-

нюшини, злакових трав.

Залежно від завдання селекції і біологічних особливостей вихід-

ного матеріалу застосовують різні методи створення складногібрид-

них популяцій: еволюційний, еколого-географічний, періодичного

добору та ін.

Еволюційний метод. Цей спосіб створення синтетичних склад-

ногібридних популяцій одержав найбільше розповсюдження. Він

включає перезапилення біотипів, клонів, інцухт-ліній, відібраних за

комплексом ознак з одного або декількох сортів. Цінність синтетич-

ного сорту значною мірою залежить від загальної комбінаційної зда-

тності батьківських форм, яку заздалегідь визначають методом діа-

лельних схрещувань, топкросу і полікросу. В селекції багаторічних

трав для оцінювання загальної комбінаційної здатності на перших

етапах селекційного процесу застосовують в основному метод полі-

кросу, який дозволяє виділяти 20-30 % клонів з високою комбінацій-

ною здатністю і формувати гетерозисні популяції. Як тестер за полі-

кросу найчастіше використовують механічну суміш насіння всіх ви-

пробуваних зразків.

У розсаднику полікросу насіння кожного номера, що вивчається,

збирають роздільно і висівають у спеціальному розсаднику для оці-

нювання загальної комбінаційної здатності за врожаєм зеленої і пові-

тряно-сухої маси та іншими господарсько цінними ознаками (висота,

облистяність, пошкодження хворобами, стійкість до раннього ско-

шування і т.д.). При цьому застосовують різні способи сівби (суціль-

ний, широкорядний, гніздовий) на ділянках площею 5-15м

в три-

чотириразовому повтореннях. Через 8-10 номерів розміщують стан-

дарт. Після оцінювання кращі зразки, клони, лінії пересаджують з

розсадника полікросу на нову ізольовану ділянку, де вони перезапи-

люються між собою. Насіння збирають разом і одержують перше по-

коління нового синтетичного сорту (Syn

). Вивчення і оцінювання

синтетичного сорту проводять до Syn

-Syn

і за кращих порівняно із

стандартом показників його передають на державне випробування.

За формування синтетичних сортів певне значення має мінімаль-

не число популяцій біотипів, клонів, ліній, оскільки це важливо для

зниження або повного виключення депресії від інбридингу. Оптимальне

357

число вихідних компонентів залежить від їх походження, генотипу,

завдань селекції і коливається від 3 до 15.

Еколого-географічний метод. Цей метод створення складногіб-

ридних популяцій вважається частиною еволюційного. Відмітна осо-

бливість його полягає у використанні як вихідного матеріалу для пе-

резапилення цінних популяцій, що розрізняються за еколого-

географічним принципом (а не окремих виділених біотипів, ліній,

клонів, як за еволюційного методу). У ряді випадків відмічається, що

за міжекотипових схрещувань гетерозис може зберігатися або навіть

зростати в подальших поколіннях.

Прикладом сортів, отриманих в результаті вільного одноразово-

го, дворазового або багаторазового перезапилення спеціально піді-

браних популяцій в Інституті кормів НААНУ, можуть слугувати у

люцерни посівної – Регіна і конюшини лучної – Анітра.

Метод періодичного добору, або метод резервів (половинок). При

створенні синтетичних популяцій цей метод застосовують в тих випад-

ках, коли основним напрямом селекції є поліпшення якості хімічного

складу рослин і його частин. Оскільки напрями штучного і природного

добору не співпадають за селекції на зміну хімічного складу, необхідна

перевірка відібраних компонентів популяції за потомством. Після такої

перевірки кращі сім’ї відбирають для сівби на полікросній ізольованій

ділянці. Тут же висівають насіння резервів, тобто оригінальне насіння,

яке висівали в розсадниках першого і другого років вивчення. У цьому

розсаднику проводять негативні добори.

Створення гетерозисних гібридів. У виробництві в Україні поки

що немає зареєстрованих гетерозисних гібридів багаторічних трав,

але в деяких селекційних установах НААНУ (Інститут кормів, Інсти-

тут землеробства, Селекційно-генетичний інститут) проводяться до-

слідження, спрямовані на створення й вивчення стерильних і ферти-

льних ліній люцерни, конюшини та інших трав, вивчення їх комбіна-

ційної здатності й отримання високогетерозисних гібридів, травостої

яких мають суттєво перевищувати за кормовою продуктивністю ви-

рощувані сорти.

Створення гібридів шляхом використання чоловічої стерильності

забезпечує 75-80 % гібридності, сортів-синтетиків на основі геноти-

пів з підвищеним рівнем самонесумісності – 50-70 %.

Мутагенез і поліплоїдія. З метою створення вихідного матеріалу

для селекції багаторічних трав останніми роками застосовують деякі

мутагенні чинники (теплові нейтрони, рентгенівське і лазерне ви-

промінювання, хімічні мутагени, з яких найбільш ефективні нітрозо-

метилсечовина, нітрозоетилсечовина, диметилсульфат).

Оскільки багаторічні трави – переважно перехреснозапильні ку-

льтури, виділення мутантних форм можливе після самозапилення М

під ізолятором або на ізольованій ділянці. В М

відібрані рослини

перезапилюються в межах сім’ї, а в М

у деяких випадках здійсню-

358

ють вільне перезапилення в межах груп сімей, відібраних за загаль-

ними господарсько корисними і морфологічними ознаками. Для роз-

множення цінних мутантів застосовують вегетативне розмноження –

клонування, живцювання і т.д.

Цінні за окремими ознаками мутантні форми використовують для

гібридизації і створення нових сортів.

Вважається перспективним використання поліплоїдії у таких трав

як еспарцет піщаний, райграс пасовищний, пажитниця багатоквітко-

ва, райграс високий, тимофіївка лучна, житняк гребінчастий, пирій

безкореневищний. Вони мають невисокий рівень плоїдності (в осно-

вному диплоїди), тому позитивно реагують на поліплоїдизацію. Ви-

рощувані сорти люцерни належать до тетраплоїдних видів (2n=32),

тому в селекції застосовують поліплоїдизацію диплоїдних видів для

покращення їх схрещування з тетраплоїдами. Аналогічний прийом

використовують під час проведення міжвидових і міжродових схре-

щувань у деяких злакових багаторічних трав.

В селекції конюшини лучної отримують в основному мітотичні

поліплоїдні форми шляхом обробки водним розчином колхіцину

проростків, зануренням точок росту 7-10-денних проростків у розчи-

ні колхіцину, або пророщуванням насіння в ньому. Для отримання

мейотичних тетраплоїдів застосовують запилення ди- або триплоїд-

них генотипів пилком тетраплоїдних форм. При цьому мейотичні

тетраплоїди будуть мати більш високий рівень плодоутворення. Та-

ким методом в Інституті землеробства створені сорти тетраплоїдної

конюшини Кумач і Поліс, які характеризуються високою кормовою

продуктивністю, особливо у західних регіонах України.

16.5. Методика і техніка селекційного процесу

В методиці і техніці селекційного процесу багаторічних трав багато

специфіки порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами.

Основною особливістю є те, що оцінювання проводять двома пара-

лельними методами: в розсадниках з індивідуальним розміщенням рос-

лин і в суцільних травостоях, близьких за структурою до виробничих.

Селекційні розсадники (добору, гібридні, поліплоїдні, клонові),

іноді розсадники вихідного матеріалу, закладають з індивідуальним

розміщенням рослин. Оцінювання в них проводять, в основному,

окомірно по окремих рослинах за дев’ятибальною шкалою. Тільки за

найбільш перспективними номерами або рослинами проводять пря-

мий облік із зважуванням, вимірюванням, аналізами, з перерахунком

показників на одну рослину.

Кожному етапу руху селекційного матеріалу в цих розсадниках ві-

дповідає паралельне оцінювання перспективних номерів у контроль-

ному розсаднику, попередньому і конкурсному сортовипробуваннях.

359

Їх сівбу проводять суцільним способом, в чистому вигляді або в тра-

восумішці. Склад травосумішки і норму висіву кожного компонента

встановлюють згідно з прийнятими рекомендаціями для конкретної

зони. Для оцінювання насіннєвої продуктивності, розпочинаючи з ко-

нтрольного розсадника, паралельно закладаються насіннєві травостої.

Спосіб сівби і норма висіву окремих видів трав встановлюється згідно

з відповідними технологіями вирощування їх на насіння. Випробуван-

ня проводять за різних розмірів облікової площі. На перших етапах в

контрольному розсаднику достатня площа ділянки 3-5 кв.м. За оціню-

вання включають велику кількість номерів (декілька десятків), що ро-

звантажує наступні етапи: в попереднє сортовипробування поступає

20-25 номерів за облікової площі ділянки 8-10 кв.м; в конкурсному

сортовипробуванні – 5-8 номерів, за облікової площі ділянки 10-15 кв.м.

Повторність ділянок для контрольного розсадника – 2-3, попереднього

– 3-4 і конкурсного сортовипробування – 4-5. Кращі за продуктивніс-

тю номери контрольного розсадника за наявності достатньої кількості

насіння можуть бути висіяні відразу ж у конкурсному сортовипробу-

ванні. Закладання конкурсного сортовипробування кожного сорту по-

вторюють не менше двох разів при 2-3 і більшій кількості років вико-

ристання травостою кожного циклу.

При оцінюванні селекційного матеріалу на заключних етапах

сортовипробування слід дотримуватись Методики державного ви-

пробування сортів рослин на придатність до поширення в Україні.

16.6. Методи оцінювання селекційного матеріалу

Оцінювання врожайності зеленої маси проводять за кожного

укосу прямим зважуванням всієї зеленої маси з ділянки відразу ж

після скошування і взяття пробного снопа. Пробний сніп беруть із

кількох площадок (0,25-0,5 м

) по всій ділянці, як правило, з двох

несуміжних повторень масою 0,5-2 кг. Його просушують до постій-

ної повітряно-сухої маси в марлевих мішках, проводять визначення

маси сухої речовини, вагового аналізу облистяності, аналізу ботаніч-

ного складу в травосумішках і забур’яненості.

При сінокісному використанні сортів облік урожаю зеленої маси

проводять у період фази бутонізації – початок цвітіння для бобових і

початок колосіння – злаків; за пасовищного використання – на поча-

тку пасовищної стиглості (висота травостою 15-20 см). Для одержан-

ня високобілкових кормів за багатоукісного використання бобові

скошують у фазу початок бутонізації, злакові – початок виколошу-

вання суцвіття. Календарний облік урожаю проводять тільки за на-

стання відповідних фаз по сортах.

Під час обліку врожаю окремих рослин в розсадниках добору з

індивідуальним розміщенням рослин зважують зелену масу кожної