Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

330

стійкість до певних груп рас. Доза одного і того ж гена не впливає на

надчутливу реакцію рослини.

Дія R-генів поширюється головним геном на листки, а бульби

при цьому можуть уражуватися. Сорти, надчутливі по бульбах, є

надчутливими і по листках і не завжди буває зворотна залежність.

Ген R1 в більшості випадків впливає на надчутливість як листків,

так і бульб, а гени R2, R3, R4 забезпечують надчутливість бульб

тільки інколи.

Польова стійкість є результатом дії декількох захисних механіз-

мів: стійкості до проникнення спор гриба в клітини рослини-хазяїна,

стійкості до поширення міцелія в організмі хазяїна після проникнен-

ня, здатності подавляти розвиток спорангіїв і утворення спор на оди-

ницю площі ураження.

Контролюється багатьма генами, успадковується рецесивно або

за проміжним типом. Залежить від зовнішніх факторів: температури,

вологості, добрив, віку рослин.

Польова стійкість бульб є полігенною ознакою, яка не залежить

від стійкості листків. Обидві форми стійкості контролюються різни-

ми системами полігенів. У S.tuberosum відмічено зчеплення польової

стійкості листків і пізньостиглість та відсутність такого зв’язку між

пізньостиглістю і стійкістю бульб. У скоростиглих форм можуть бу-

ти високостійкі бульби, але у них буде нестійке бадилля.

Дуже цінним для селекції є поєднання в одному сорті надчутли-

вості і польової стійкості, що особливо є важливим для створення

середньостиглих і пізньостиглих сортів.

Стійкість до вірусів. У картоплі виділяють чотири типи стійкос-

ті до вірусів: імунітет, надчутливість, польова стійкість і толерант-

ність. Імунітет виявлений лише до вірусів Х, У, А. У американського

сіянця 41.496 виявлені два домінантних комплементарних гени, які

обумовлюють імунність до вірусу Х, один з яких знаходився у сим-

плексному, а інший в дуплексному стані (А

Вв

). Його батьківські

форми були сприйнятливими. Імунітет до вірусу Х у Solanum аcaulе

визначається серією алельних генів: ген R

обумовлює імунітет, ген

– надчутливість, ген R

– утворення некрозів з мозаїкою, r

–

сприйнятливість. Домінування генів спостерігається в такій послідо-

вності: R

> R

> r

Стійкість до вірусу У виявлена у Solanum stoloniferum і контро-

люється серією алелів одного домінантного гена: R

> R

уn

> R

> r

де R

– зумовлює імунітет, R

уn

– надчутливість, R

уs

– некротичну реа-

кцію з мозаїкою, r

– сприйнятливість. Ген R

володіє плейотропною

дією, контролюючи при цьому імунність до вірусу У.

Тетраплоїдні гібриди, одержані на основі Solanum stoloniferum, за

багаторазового бекросування на S.tuberosum, як правило, є симплек-

сними (Ry rу rу rу)

формами за геном R

. Розщеплення в їхньому по-

томстві за стійкістю до вірусу У відбувається за співвідношенням 3

331

стійкі: 1 сприйнятливий за самозапилення і 1 стійкий : 1 сприйнятли-

вий за аналізуючого схрещування (Ry rу rу rу × rу rу rу ry).

Надчутливі до вірусу У форми виявлені серед зразків диплоїдно-

го виду S. comersonii.

Реакція надчутливості у селекційних сортів до штамів вірусів X,

Y і А проявляється у вигляді некрозу верхівки і контролюється домі-

нантними генами N

, дія яких залежить від штамового

складу вірусів і не забезпечує певного захисту від них. Лише домінант-

ний ген N

, який контролює надчутливість до вірусу А, захищає рос-

лину від нього. Тому селекцію на стійкість до вірусу А можна вести

на основі S. tuberosum.

Стійкість до вірусу S виявлена у сорту Сако, яка контролюється од-

ним рецесивним геном у гомозиготному стані (генотип SSSS). Вказується

на полігенний тип успадкування стійкості до вірусу S у сорту Сако.

Надчутлива реакція до віруса S була виявлена у одного із клонів

S – andigenum. За аналізуючого схрещування цього клону зі сприйня-

тливою формою проходило розщеплення на стійкі і нестійкі потомки

у відношенні 1:1, в результаті чого було зроблено висновок, що стій-

кість до вірусу S контролюється одним домінантним геном N

Польова стійкість до вірусу М виявлена у видів S. Tarijense,

S.comersonii, S. chacoense та ряду сортів картоплі.

Домінантний ген N

, який контролює надчутливість до вірусу М,

виявлений у лінії ЕВS 1787 S. megista crolobum. Стійкі форми вияв-

лені і у видів S. polutrishon та S. microdongum.

Успадкування ознаки визначається дією одного домінантного гена.

Єдиним типом стійкості до вірусу L є польова стійкість, яка вияв-

лена у видів S.demissum, S. chacoense, S. acaule, S. andigenum. Стій-

кість до зараження вірусом L контролюється малими генами і рівень

стійкості потомства залежить від стійкості батьків. Має полігенний

тип успадкування ознаки.

Ракостійкість. Збудником раку картоплі є гриб Synchytrinm

endobioticum (Schilb) Pers. Стійкість до звичайного (далемського, або

1) біотипу раку контролюється домінантними генами: самостійним –

Х і двома комплементарними У і Z. Здебільшого стійкість до раку

базується на реакції надчутливості рослини-хазяїна. Проте у деяких

сортів відмічається стійкість до проникнення збудника. Ген Х діє

самостійно, а комплементарні У і Z зумовлюють стійкість до раку

лише у тому випадку, коли обидва

знаходяться в одному генотипі.

Стійкість до звичайного біотипу раку виявлена у видів серій

Commersoniana, Clabrescentia, Tuberosa, Andigena, Acaulia, Demmisa,

Longipedicellata, Polyadenia, Pinnatisecta

та інших.

Стійкі зразки до агресивних біотипів раку – Рахівський, Міжгір-

ський, Бистрицький, Ясинський виявлені у форм видів S – andi-

genum, S. acaule, S. vernеi, S. stolonilerum, S. curtilobum, та інші, а та-

кож у ряді сортів картоплі.

332

Вміст крохмалю. Полігенна ознака, яка успадковується адитивно.

Під час розщеплення спостерігається поступовий ряд перехідних форм

від низькокрохмалистих до висококрохмалистих, відбуваються високо-

крохмалисті трансгресії. Встановлено, що розщеплення за крохмалисті-

стю потомства від самозапилення або схрещування селекційних сортів

відбувається за типом тетрасомії, характерного для дуплексних геноти-

пів (А

, А

) та ін. із числовими відношеннями між класами варіа-

ційного ряду 1:8:18:8:1. Також за генетичного аналізу виявлено шість

незалежних домінантних алелей (генотип А

). Потомки з вмістом

крохмалю 24-26% мали вісім домінантних генів (генотипи А

), із

крохмалистістю 21-23% – сім домінантних генів (генотип А

в), із

крохмалистістю 18-20 % – шість домінантних генів (генотип А

як у батьківських форм, найбільш низькокрохмалисті (12-14%) мали

чотири домінантних гени (А

Зважаючи на це, у селекції на підвищення крохмалистості потрі-

бно проводити відбір висококрохмалистих форм і схрещувати їх між

собою.

Вміст білка. Полігенна ознака, яка контролюється спільною дією

багатьох неалельних генів, від кількості яких залежить величина її

проявлення. Характер успадкування – домінантний та проміжний.

Ранньостиглість. Має полігенний і рецесивний характер успад-

кування. Повідомляється також, що скоростиглість визначається ді-

єю домінантних полімерних генів, а також про полігенно-проміжне

успадкування скоростиглості.

Придатність до промислової переробки. Придатність сортів кар-

топлі для переробки значною мірою залежить від умісту в бульбах ре-

дукуючих цукрів. Для селекції велике значення має успадкування цієї

ознаки в потомстві. Встановлено, що вміст моноцукрів контролюється

двома домінантними епістатично взаємодіючими генами з адитивним

ефектом алелей кожного з них. Один ген (М) обумовлює синтез моно-

цукрів у період холодного зберігання бульб за температури 2-3

С, дру-

гий (С) – подавляє цей синтез, тобто діє як ген-супресор, в результаті

чого реакція перетворення крохмалю в редукуючі цукри знаходиться в

динамічній рівновазі. У сортів, придатних для переробки, зміщення в

сторону зростання редукуючих цукрів проходить повільніше, у непри-

датних – швидше. Ознака успадковується за типом тетрасомії, а тому

ген С може знаходитись в різному алельному стані. Придатними для

переробки на чипси можуть бути генотипи сортів за геном-супресором:

с, С

, непридатними – с

Самонесумісність і перехресна несумісність. Несумісність –

нездатність пилкових трубок проникати по тканині стовпчика й при-

вносити до зародкового мішка гамети і здійснювати запліднення.

Несумісність, яка відбувається під час самозапилення, називаєть-

ся самонесумісністю, а та, що виникає за перехресного запилення в

межах виду чи споріднених видів, – перехресною несумісністю.

333

Несумісність контролюється геном S і серією його алелів S

, S

....S

. Ідентифіковано 13 алелів локусу S, які контролюють са-

монесумісність у диплоїдних видів картоплі: S. rybinni, S. chacoense,

S. vernei, megistacrolobum, S. stenotomum. До самосумісних віднесені

S. polyadenium, S. verrucosum, S. brevidens та інші. Виявлена дволоку-

сна система несумісності (S i R) у диких видів: S. pinnatisectum,

S. bulbocastanum, S. ehrenbergii та інші.

Більшість диплоїдних видів Solanum часто самонесумісні і заплід-

нюються перехресно.

Виражена міжвидова несумісність проявляється під час схрещу-

вання сортів із диплоїдними видами S. cardiophyllium, S. jamesii,

S. pinnatisectum.

У процесі внутрішньовидових і міжвидових схрещувань, вклю-

чаючи диплоїдні види, виявлено сумісність у таких комбінаціях: са-

монесумісний × самонесумісний, самосумісний × самосумісний, са-

мосумісний × самонесумісний, несумісність – у комбінації самоне-

сумісний × самосумісний. Долати бар’єри несумісності можна у разі

застосування методів подолання несхрещуваності.

15.4. Вихідний матеріал

Для картоплі характерна наявність багатого різноманіття генети-

чних ресурсів, які можуть бути використані як вихідний матеріал для

селекції. Це дикі, примітивні і культурні види, селекційні і місцеві

сорти, міжвидові гібриди. Відомо близько 180 бульбоутворюючих

видів. Усі види, за деяким винятком, утворюють бульби на кінцях

столонів. Зразки багатьох видів мають широкий спектр стійкості

проти хвороб і шкідників, заморозків, посухи, біохімічних показни-

ків якості тощо.

Значне генетичне різноманіття мають старі і сучасні вітчизняні і

зарубіжні сорти картоплі, їх використовують у селекції як генетичні

джерела або донори високої урожайності, скоростиглості, стійкості

до вірусних хвороб, добрих смакових якостей та ін.

Велике значення для використання як вихідного матеріалу мають

місцеві сорти, а також сорти, створені на багатовидовій основі, які

відзначаються витривалістю до несприятливих умов вирощування та

високою адаптивністю до вирощування в різних ґрунтово-

кліматичних зонах.

Із культурних видів широко використовувались види S. tuberosum

і S. andigenum, S. rybinii і S. phureja.

S. tuberosum (2n = 48). Відзначається високою урожайністю, доб-

рими смаковими якостями, гарною формою бульб, відносною стійкі-

стю проти вірусних хвороб, підвищеним вмістом крохмалю і білка.

Селекційним сортам виду властива також стійкість проти раку кар-

топлі, нематод, окремих вірусів та ін.

334

У родоводі всіх селекційних сортів присутній вид S. tuberosum.

S. andigenum (2n = 48). Поліморфний вид, серед зразків якого можли-

ві джерела стійкості до різних патотипів раку, картопляної нематоди,

альтернаріозу, парші, чорної ніжки, X-Y-A-L – вірусів, фітофторозу,

цистоутворюючих нематод, попелиць, заморозків. У бульбах міс-

титься до 32 % сухої речовини і до 4 % білка. Характеризується ви-

сокою урожайністю, має добрі смакові якості.

S. rybinii (2n = 24, 36). Виділяються зразки, стійкі проти раку картоплі,

альтернаріозу, парші, чорної ніжки, кільцевої гнилі, фітофторозу, вірусів

X, М. Y. У бульбах міститься до 26 % сухої речовини, до 4,5 % білка.

S. phureja (2n = 24). Зразки цього виду виділяються за стійкістю

проти раку картоплі, альтернаріозу, парші, чорної ніжки, ризоктоніо-

зу, кільцевої гнилі, вірусів X, S, М, Y, A, L, попелиць, нематод. Має

підвищений вміст сухої речовини і білка.

У центрах генетичних ресурсів зібрана колекція аборигенних со-

ртів Чилі, які мають значення для селекції.

Аборигенна чилійська картопля представлена великою кількістю

різновидностей, сортів і клонів, які різняться морфологічними, гене-

тичними ознаками і властивостями. Деякі з них мають комплекс ге-

нів, що забезпечують високу продуктивність, стійкість проти хвороб,

підвищену крохмалистість – 19-21 %, білковість – 2,4-3 %, гарну фо-

рму бульб, добрі смакові якості.

Широко використовуються в селекції дикі види картоплі: S. demissum,

S. acaule, S. chacoense, S. spegazzinii, S. stoloniferum, S. vernei та інші.

15.5. Методи селекції картоплі

Селекція картоплі, як і багатьох продовольчих культур, має дав-

ню історію.

Клонова селекція – прадавній метод створення сортів картоплі в

Європі. Він виник у середині XVII ст. внаслідок повної або часткової

непридатності для вирощування перших завезених в Європу сортів.

Нині метод клонової селекції застосовується як для створення нових

сортів, так і в насінництві картоплі. Клоновою селекцією можна, з одно-

го боку, звільнити сорт від хвороб, що передаються бульбами, а з іншо-

го – відібрати господарсько-цінні спонтанні соматичні мутації.

На початку XX ст. Л. Бербанком методом клонової селекції був

створений сорт картоплі Рассет Бербанк, який і нині вирощується у

США. Цим методом були створені сорти Вольтман 1177, Скороспіл-

ка, Сніжинка, Богарна одеська та інші.

Тривалий час селекція картоплі у світі базувалась на основі вико-

ристання насіння від природного самозапилення виду Solanum

tuberosum. Обмеженість цього методу полягає в тому, що у потомстві

успадковуються ознаки однієї батьківської форми.

335

Згодом у селекції почали застосовувати штучну гібридизацію.

Цей метод є ефективнішим, порівняно із самозапиленням, оскільки в

процесі запліднення беруть участь статеві клітини обох батьківських

форм, у результаті чого розширюється можливість для поєднання

ознак в одному генотипі.

Перші відомості про штучну гібридизацію у картоплі наводяться

в 1819 році Путшем, а в 30-х роках цей метод широко застосовував

англійський селекціонер Петерсон.

Розрізняють внутрішньовидову гібридизацію (у межах одного

виду S.tuberosum) і міжвидову (схрещування кількох видів). За обох

методів показники ознак потомства можна передбачити на основі

відомостей про батьківські пари (їхній фенотип і генотип). Першим

методом можна отримувати господарсько-цінні генотипи у F

від

простих схрещувань, а за міжвидової (віддаленої) гібридизації для їх

одержання необхідно застосовувати бекросування простих гібридів.

Методом внутрішньовидової гібридизації створено такі сорти:

Бінтьє, Лорх, Южанін, Передовик, Прієкульська рання, Фаленська,

Кореневська, Новинка та інші, а в Україні – Островська, Стаханівсь-

ка, Крепиш, Червоноспиртова та інші.

Проте, створити сорт з високою стійкістю проти фітофторозу, коло-

радського жука та інших хвороб і шкідників, а також високими показни-

ками біохімічних ознак, методом внутрівидової гібридизації неможливо.

Для поєднання ознак S. tuberosum з цінними ознаками диких та ін-

ших культурних видів застосовують міжвидову гібридизацію. Зараз цей

метод є основним у селекції картоплі. Завдяки йому вдалося створити

сорти з високою стійкістю проти фітофторозу, картопляної нематоди,

вірусів, колорадського жука, високим умістом крохмалю, білка та ін-

шими ознаками.

Міжвидову гібридизацію в картоплі вперше застосував у 1850

році Клотш, який схрестив дикий вид Solanum demissum із

S.tuberosum й одержав у результаті цього морозостійкі гібриди.

У 1931 році за участю виду S. demissum І.Г. Пушкарьовим вперше

створено фітофторостійкий сорт Фітофторостійка 8670.

Методом міжвидової гібридизації створено фітофторостійкі сор-

ти: Московська, Камераз, Агрономічна, Веселовська, Олєв, Столова

19, Лошицька, Темп та ін.

В Інституті картоплярства УААН на багатовидовій основі створе-

но високостійкий проти фітофторозу з комплексом інших ознак сорт

Луговська, який мав широке поширення в Україні та за її межами, а

також середньопізній висококрохмалистий сорт Зарево із підвищеним

умістом білка та відносною стійкістю проти колорадського жука.

Цим методом були створені фітофторостійкі сорти на Поліській

дослідній станції ім. Засухіна Інституту картоплярства – Поліська

рожева та Дорогинь, в Інституті землеробства і тваринництва Захід-

ного регіону – Легенда і Мавка, у Львівському національному аграр-

ному університеті – Гібридна 14, Західна.

336

Використання методу міжвидової гібридизації в селекції картоплі

має свої труднощі. По-перше, багато видів не схрещуються із селек-

ційними сортами, а тому це обмежує їх використання в селекції.

Друга складність полягає в тому, що у диких видів є ряд негативних

ознак, які домінують у гібридів перших поколінь. До таких ознак на-

лежать низька врожайність і довгі столони.

Створити сорти у першому поколінні міжвидових гібридів можливо

лише у тих випадках, коли схрещуються між собою культурні види.

У селекції з використанням диких видів можливі такі схеми: 1 –

проведення повторних схрещувань міжвидових гібридів із селекцій-

ними сортами; 2 – одержання потомства від самозапилення міжвидо-

вих гібридів; 3 – чергування перших двох.

На всіх етапах міжвидової гібридизації та використання міжвидо-

вих гібридів вирішальне значення має культурний компонент, оскі-

льки він значною мірою впливає на формування потомства.

Мутагенез. У селекції картоплі використовують спонтанні та ін-

дуковані мутації.

За вегетативного розмноження протягом тривалого часу можуть

виникати як корисні, так і небажані мутації, які можна відібрати для

селекції або вибракувати їх.

На підвищення інтенсивності мутаційної мінливості впливає ви-

сокий ступінь гетерозиготності генотипів, застосування активних

методів оздоровлення сортів від вірусів, а також клональне мікро роз-

множення in vitro для оздоровлення сортів і відтворення вихідного

матеріалу, одержаного методом генної та клітинної інженерії.

Під дією хімічних і фізичних мутагенів можна прискорити одер-

жання цінних мутацій у картоплі. Застосування мутагенів на бульбах

картоплі значно збільшує різноманітність рослин за морфологічними

та господарсько-цінними ознаками.

Обробляючи ботанічне насіння мутагенами, деякі селекціонери

відбирали сіянці, які перевищували вихідні форми за стійкістю проти

хвороб, умістом крохмалю та іншими ознаками.

Таким чином, мутагенез може бути використаний як допоміжний

метод селекції.

Поліплоїдія – кратне збільшення кількості хромосом. Розрізняють

мітотичне і мейотичне збільшення кількості хромосом.

За мітотичної поліплоїдії насіння чи інші частини рослин оброб-

ляють колхіцином.

Мейотичне збільшення кількості хромосом виникає в результаті ві-

дхилення від нормального мейозу й утворення нередукованих гамет.

Поліплоїди можуть утворюватись за схрещування 4п х 2п та 2n x 2п.

Виявлена висока ефективність методів статевої поліплоїдії, яка

дає змогу ввести в геном S. tuberosum зародкову плазму диплоїдних

видів і досягти гетерозисного ефекту за продуктивністю.

З використанням поліплоїдії були створені сорти картоплі в Аме-

риці, Росії та інших країнах.

337

Однією з важливих властивостей поліплоїдії є використання її для

ресинтезу дигаплоїдів у тетраплоїди і подолання несхрещуваності видів.

Гаплоїдія – це кратне зменшення кількості хромосом. У картоплі

їх отримують як способом культури пиляків і мікроспор, так і під час

запилення материнських форм пилком окремих зразків S. phureja та

інших видів. Дигаплоїди можуть використовуватись для подолання

несхрещуваності деяких видів із культурними сортами та окремими

видами картоплі. Після добору на диплоїдному рівні одержані гено-

типи переводять на тетраплоїдний. Селекція на диплоїдному рівні

може підвищити ефективність створення нових сортів картоплі.

Біотехнологічні методи. У селекції картоплі мають значення

клітинна та генетична інженерія, які передбачають:

− використання гетерогенності соматичних клітин та сомаклона-

льної мінливості для відбору ліній із більш високими показниками,

ніж вихідні форми;

− селективний відбір у суспензійній культурі клітин на стійкість

до патогенів;

− соматичну гібридизацію шляхом злиття ізольованих прото-

пластів;

− генетичну трансформацію, яка передбачає виділення потрібних

генів із чужої ДІЖ і вбудовування їх у молекулу ДНК рослин того чи

іншого сорту, генотипу.

Використання зазначених методів має велике значення для по-

ліпшення існуючих та створення нових сортів картоплі.

Інцухт. Цей метод дає змогу виділити цінні форми рецесивного

порядку. При цьому негативні ознаки, які містить материнська рос-

лина у прихованому стані, можуть бути виявлені і вибракувані.

У результаті природного самозапилення були створені сорти:

Рання роза, Красуня Геброна, Костромська, Варба, Оссео, Вікторія

Петерсона, Арран Чіф та ін.

Проте, використання інцухту протягом декількох поколінь під

час досліджень із сортами внутрішньовидового походження призво-

дить до зниження урожайності та показників інших ознак, вищеп-

лення нежиттєздатних сіянців. Виявлена депресія інцухт-ліній пояс-

нюється наближенням їх до гомозиготності.

Разом з тим, І.Г. Пушкарьовим помічено, що у потомстві від са-

мозапилення простих міжвидових гібридів S. demissum, порівняно з

бекросами В

, отримують більше сіянців з раннім бульбоутворенням,

вищим урожаєм, великими бульбами та короткими столонами. Тому

у разі використання виду S. demissum, залежно від батьківських ком-

понентів і поставленого завдання, він рекомендує повторні схрещу-

вання гібридів S. demissum x S. tuberosum чергувати з отриманням

потомства від самозапилення.

338

Виявлено, що за кожного повторного схрещування міжвидових

гібридів із S. tuberosum втрачається половина факторів стійкості про-

ти фітофторозу, тому початковий рівень стійкості може бути досяг-

нутий їх самозапиленням.

У потомстві від самозапилення сортів міжвидового походження

можна відібрати лінії, здатні проявляти гетерозис.

В Інституті картоплярства УААН внаслідок самозапилення сортів

та міжвидових гібридів створено сорти картоплі Горлиця, Забава,

Надійна, Довіра, висока урожайність яких поєднується з іншими цін-

ними ознаками.

15.6. Методика і схема селекційного процесу

У схему селекції картоплі входять такі розсадники: колекційний,

батьківський, перший (сіянці і однобульбівки), другий і третій селек-

ційні основного, конкурсно-екологічного і виробничого випробування.

Крім цього, у спеціальних дослідах на інфекційних та провокаційних

фонах проводиться випробування селекційного матеріалу на стійкість

проти хвороб і шкідників. У лабораторних умовах селекційний матеріал

оцінюється за біохімічними і смаковими якостями (рис. 25).

Рис. 25

Загальна схема селекційної роб

ти

з картоплею

339

Для визначення господарської стиглості роблять два викопування по

6 кущів із ділянки: перше – на 55-65-й день після садіння, друге – через

14-15 днів після першого, остаточне – за повного відмирання бадилля.

Після цього визначають загальну і товарну врожайність, середню масу

товарної бульби, смакові якості, стійкість бульб проти фітофторозу і

фузаріозу у разі штучного зараження, придатність для переробки, леж-

кість та проводять біохімічні аналізи. У спеціальних дослідах здійсню-

ють випробування селекційного матеріалу на стійкість проти вірусних

хвороб, парші звичайної, кільцевої гнилі, чорної ніжки, іржавої плямис-

тості, потемніння м'якоті, вивчають елементи сортової агротехніки та

придатність до вирощування двоврожайною культурою (на півдні Укра-

їни). В Інституті карантину рослин проводиться основне випробування

ракостійкості, а в Інституті захисту рослин – нематодостійкості.

Одночасно із конкурсно-екологічним проводять і виробниче ви-

пробування селекційних номерів та розмноження із застосуванням

фітопрочисток, клонових доборів та інших насінницьких заходів.

За результатами конкурсно-екологічного випробування та прове-

деного оцінювання кращі селекційні номери передаються в Державне

сортовипробування.

15.7. Методи оцінювання селекційного матеріалу

Визначення вмісту сухої речовини. Здійснюють двома способами:

за питомою вагою бульб та висушуванням проби до постійної маси.

За питомою вагою вміст сухої речовини визначають на вагах Па-

рова або на звичайних.

Визначення вмісту сухої речовини шляхом висушування до по-

стійної маси вираховується як процентне відношення маси сухої на-

важки до маси сирої наважки.

Визначення вмісту в бульбах крохмалю. Проводять двома спо-

собами: за питомою вагою і на поляриметрі.

Визначення вмісту у бульбах сухої речовини, крохмалю, сирого

протеїну, білка, незамінних амінокислот, вітамінів С і К проводить-

ся також на інфрачервоному аналізаторі. Для цього сухий матеріал

подрібнюють на електромлині й використовують для зняття спект-

рів на аналізаторі.

Оцінка кулінарних якостей бульб. Визначають такі параметри:

розварюваність, консистенція м'якоті, смак, потемніння м’якоті.

Розварюваність. Бульби варять у шкірці на пару. Якщо після варін-

ня поверхня шкірки ціла, без тріщин, зразок оцінюється найвищим ба-

лом – 5, якщо бульби під час варіння розпадаються, вони вважаються

сильно розварюваними і оцінюються найнижчим балом – 1.

Консистенція м’якоті. Після варіння розрізняють: розсипчасту (для

пюре), слаборозсипчасту (для супів), нерозсипчасту (для салатів).