Бугайов В.Д., Васильківський С.П. та ін.; за ред. М.Я. Молоцького. Спеціальна селекція польових культур

Подождите немного. Документ загружается.

ле зернового напряму використання з потенціалом урожайності для

озимих форм 10-11 т/га, ярих – 7-8 т/га, а також вісім сортів озимого

укісного тритикале з урожайністю зеленої маси 30-35 т/га.

Історія культури тритикале. Історія створення культури три-

тикале нараховує біля 130 років. Перші схрещування пшениці з жи-

том було проведено шотландським ботаніком С.А. Вільсоном у 1875 р.,

проте отримані ним гібриди тритикале були високостерильними.

У 1888 р. німецьким генетиком та селекціонером В. Римпау був

отриманий спонтанний пшенично-житній, частково фертильний ам-

фідиплоїд, природу котрого було вивчено в 1935 р. Ліндшау і Елером

та в 1936 р. А. Мюнтцінгом. Одними з перших пшенично-житні ам-

фідиплоїди почали спостерігати та вивчати австрійський генетик і

селекціонер Е.Чермак (1902) і професор Г.К. Мейстер (1918), котрий

зі співавторами (Левитский Г.А., Тюмяков Н.А.) у 1930 р. опубліку-

вав інформацію про стабільні пшенично-житні гібриди. Константні

тетраплоїдні тритикале (2n=28) вперше було отримано в 1932 р. про-

фесором В.Н. Лебедєвим, а трохи пізніше октоплоїдні амфідиплоїдні

форми були ним відібрані на полях Білоцерківської дослідної станції.

Протягом сторіччя ученими багатьох країн світу проводились роботи

зі створення та вивчення різноманітних форм тритикале. В історію

цієї культури внесли великий вклад А. Мюнтцінг, В.Н. Лебедєв,

Г.К. Мейстер, В.Е. Писарєв, А.І. Державін, М.А. Махаліна та ін. Значна

роль відводиться А.Ф. Шулиндіну, який вперше створив тривидовий

42-хромосомний тритикале і низку сортів цієї нової культури. Зале-

жно від рівня плоїдності було створено велике різноманіття тетра-,

гекса-, октоплоїдних тритикале, проте серед них практичне значення

мали октоплоїдні та гексаплоїдні форми.

Систематика. Тритикале (геномна формула А.В.R.) вважається

самостійним ботанічним родом і в таксономічному аспекті описуєть-

ся таким чином.

Відділ (Davisio) – квіткові рослини (Anthohyta)

Клас (Classis) – однодольні (Diliopsida)

Порядок (Ordo) – лускоквіткові (Poales Narai.)

Сімейство – (Familia) – злакові (Poaceae Barruh)

Підсімейство (Lybfamilia) – мятликові (Poaidae A.R.)

Триба (Tribus) – пшеницеві (Trimentaceae)

Рід (Cenus) – тритикале (Triticosecale Wittmack)

Морфологічні ознаки. У складному геномі тритикале кількісно

переважають геноми пшениці (у октаплоїдів 3:1, у гексаплоїдів 2:1).

Така суттєва перевага хромосом пшеничних геномів над житніми

визначає в цілому більшу подібність амфідиплоїдів з пшеничною

батьківською формою. Ця подібність особливо проявляється в мор-

фології колосу (багатоквітковість, опушеність члеників колоскового

стрижня, поперекове розміщення верхнього колоска в колосі та його

забарвлення). Подібно пшениці у тритикале є остисті й безості, біло-

і червоноколосі різновидності, форми з червоним та світлим зерном.

Вплив генів жита на морфологію тритикале простежується за ан-

тоціановим забарвленням колеоптилю, опушенням під колосом, во-

соквим нальотом, видовженням колосу, збільшенням кількості коло-

сків у колосі, видовженням зернівок.

Рослини тритикале подібно пшениці та жита мають два види ко-

ріння – зародкові й додаткові вторинні. Зародкових корінців у трити-

кале стільки ж, скільки і у пшениці та жита (від 4 до 6). Розвинуті

рослини тритикале утворюють достатньо розгалужену систему вто-

ринних коренів, яка в окремих випадках кількісно переважає корене-

ву систему пшениці й може глибоко проникати в грунт. Ця обстави-

на, зокрема, сприяє більш успішному, порівняно із пшеницею, куль-

тивуванню тритикале на бідних піщаних грунтах.

Стебло – соломина, що складається з 5-6 міжвузлів, порожнинна,

під колосом, як правило, опушена, довжина соломини у зернових

сортів 90-125 см, зернокормових 110-125, кормових 120-160 см. Гек-

саплоїдні тритикале більш високорослі, ніж октаплоїдні.

На основі порівняльного вивчення анатомічної будови стебла три-

тикале різного ботанічного походження встановлено, що за товщиною

стінок соломини більшість амфідиплоїдів перевищують батьківські фо-

рми пшениці і жита, що сприяє кращій стійкості до вилягання.

Здатність до кущення у тритикале виражена достатньо сильно,

завжди перевищує пшеницю, а інколи й жито.

Поява генів карликовості в сучасних сортів спричинила ефект так

званого «генетичного пінцирування», що проявилось у підвищеному

стартовому рості пагонів другого, третього та подальших порядків.

Утворення пагонів в окремих форм може відбуватися впродовж

усього періоду вегетації. Тритикале характеризується доброю реге-

нераційною здатністю, відростає значно швидше, ніж пшениця, що

дає можливість використовувати його як пасовищну культуру. Добра

отавність дає змогу отримувати повторні укоси зеленої маси.

Кущистість тритикале визначається спадковістю пшениці.

Стійкість рослин тритикале до низьких температур та здатність

зимувати, перш за все, детермінується озимим типом розвитку, кот-

рий визначається рецесивним станом Vrn – 1-4 генів та системи реце-

сивних генів фотоперіодичної чутливості Ppd 1-3. Останні затриму-

ють розвиток рослин тритикале озимого після завершення стадії яро-

визації. Включення пшениць з домінантними генами Ppd у родослів-

ну тритикале збільшує потенційну продуктивність нових сортів, про-

те часто знижує морозостійкість. Серед тритикале за типом розвитку

є озимі, ярі та двуручки, котрі вирізняються за тривалістю яровизації

та чутливістю до фотоперіоду.

Лист у тритикале складається з листкової піхви та листкової пла-

стинки. Вони зелені, як правило, з восковим нальотом. У зернокор-

мових і кормових сортів листя соковите, широке, площа листкової

пластинки більша, ніж у пшениці та жита. За площею листкової по-

верхні тритикале перевищує пшеницю озиму на 27-50%, а жито на

17-25%. З цим пов’язана фотосинтетична продуктивність, яка на

одиницю площі посіву тритикале перевищує пшеницю в 1,5 раза,

чим і пояснюється високий біологічний урожай рослин тритикале.

Колос (суцвіття) тритикале за основними морфологічними харак-

теристиками (довжина, щільність, кількість колосків, розміри і фор-

ма колоскових лусок) займає проміжне положення між пшеницею та

житом.

Колосок тритикале, як правило, багатоквітковий, у ньому може

бути розвинено від 2 до 6 квіток. Тритикале вирізняється за міцністю

прикріплення колоскових лусок до колоскового стрижня і здатністю

лусок утримувати зернівки в колосі. Останні особливості забезпечу-

ють різну схильніть амфідиплоїдів до осипання зерна. Серед трити-

кале зустрічаються форми з ламким колосовим стрижнем.

Тритикале подібно пшениці в основному самозапильна культура.

Водночас тут переважає відкритий тип цвітіння. Зацвітає колос з

верхньої третини, в колоску першою зацвітає найнижча квітка, потім

приблизно через добу – друга, далі – третя і т.д. Пиляки у квітках

тритикале крупні, з великою кількістю пилкових зерен. Погодні умо-

ви суттєво впливають на динаміку цвітіння: різка зміна температури

та відносної вологості повітря вродовж дня може призвести до вини-

кнення додаткових піків у цвітінні, а в сонячну погоду спостерігаєть-

ся більш активний вихід пиляків назовні.

Особливістю тритикале є сповільнений темп цвітіння порівняно з

пшеницею. Якщо жито і пшениця відцвітають за 4-5 діб, то тритикале

– за 5-9. Вирізняється тритикале також високим відсотком вторинного

розкриття квіток. Тому, не зважаючи на генетично детерміноване са-

мозапилення, не всі квітки у тритикале запилюються власним пилком,

а спонтанно перезапиляються за вторинного розкриття. Проте схиль-

ність до перехресного запилення у деяких тритикале стає неможливим

унаслідок асинхронності розвитку головного та бічних гаметофітів:

пилок у них дозріває на 7-10 днів раніше, ніж зародкові мішки.

У результаті запилення у тритикале зав’язується більше, ніж у пше-

ниці, зерен у колосі завдяки поєднанню багатоколосковості жита та ба-

гатоквітковості пшениці й зернівки мають більші розміри та масу 1000

зерен (50-60 г), хоч у первинних амфідиплоїдів спостерігається через-

зерниця та щупле, недорозвинене зерно з деформованим ендоспермом.

Зерно за зовнішнім виглядом – проміжного типу між пшеницею та жи-

том, часто наближається до пшеничного за кольором.

Вміст білка у зерні тритикале коливається від 11,7 до 22,5% зага-

льної маси зерна за середнього рівня 17,5%. При цьому вміст білка у

зерні пшениці становить у середньому 12,9%. Деяка щуплість зерна

тритикале зумовлює зниження його натури. Якщо кращі сорти пше-

ниці мають натуру 800-840 г/л, то у тритикале вона коливається від

580 до 720 г/л.

За досягнення повного дозрівання накопичення білка в зерні три-

тикале у високобілкових ліній у середньому на 1,5-2,0% більше, ніж

у пшениці і на 3-5% більше, ніж у жита. Збільшення вмісту білка в

зерні тритикале відбувається в основному завдяки росту білкових

фракцій азоту. Різниця від мінімуму до максимуму в пшениці озимої

в середньому становить 1,0-1,5%, у ліній тритикале – до 6%.

3.2. Напрями та завдання селекції

Селекція тритикале наразі ведеться за трьома напрямами: ство-

рення зернових сортів; зерноукісних, стійких до вилягання з високим

врожаєм зерна та зеленої маси; кормових високорослих з високою

облистяністю, котрі використовують на зелену масу.

Застосовуючи ряд оригінальних наукових програм селекціонерам

вдалося вирішити низку важливих наукових та практичних питань,

отримати цінний вихідний матеріал з комплексом нових господарсь-

ких та біологічних ознак:

 майже вдвоє зменшити висоту рослин тритикале, ввівши в

тритикальний геном домінантний ген низькорослості жита, що дало

змогу розв'язати проблему стійкості до вилягання;

 змінити докорінно морфотип куща та рослини, синхронізува-

ти бокові пагони кущення, підвищити густоту продуктивного стеб-

лостою, що пригнічує розвиток бур'янів, забезпечити безгербіцидний

захист агроценозів;

 поліпшити архітектоніку колосу, синхронізувати елементи

продуктивності колосу по вертикалі та горизонталі, створити багато-

колосковий і багатоквітковий, багатозерний колос;

 створити вихідний селекційний матеріал зі збалансованим

типом морфогенезу всіх елементів продуктивності;

 забезпечити цитокаріотипну стабілізацію генотипу, ліквіду-

вати череззерницю, забезпечити крупність та виповненість зерна,

високу масу 1000 зерен (50–55 г);

 збільшити розміри зернівок, поліпшити їхній колір та якість,

наблизивши його до кольору пшеничного зерна;

 створити високопродуктивний вихідний матеріал з комплекс-

ною стійкістю щодо фітопатогенів, який не потребує фунгіцидного

захисту;

 підвищити рівень посухо-, зимо-, морозостійкості, адаптив-

ний потенціал та продуктивність.

Це забезпечило створення різноманітного вихідного селекційного

матеріалу та серію імунних, високопродуктивних, адаптивних, коро-

ткостеблових, стійких до вилягання сортів тритикале озимого з по-

тужним синхронним розвитком бокових стебел, великим багатоколо-

сковим та багатозерним колосом за добре виповненим зерном.

Проте, не зважаючи на досягнуті результати у створенні сортів

тритикале озимого зернового використання ще потребують подаль-

шого поліпшення наступні питання:

 стійкість до вилягання, пошук нових донорів стійкості з до-

мінантними генами короткостебловості;

 подовження періоду післязбирального дозрівання, зменшення

активності альфа-амілази, зниження проростання зерна на пні;

 поліпшення здатності до вимолочуваності зерна в колосі;

 зниження вмісту алкілрезорцинолів у зерні тритикале;

 отримання сортів тритикале з високою якістю зерна та висо-

кими хлібопекарськими характеристиками, що наближать його до

кращих сортів пшениці;

 створення сортів тритикале пивоварного напряму зі зниже-

ним умістом білка;

 створення сортів тритикале зі збалансованим умістом цукрів

та підвищеним рівнем екстрактивності для виробництва біоетанолу;

 підвищення продуктивності та адаптивності, створення нових

комерційних сортів тритикале.

Тому головні завдання подальшої селекційної роботи з цією ку-

льтурою –розв'язання перерахованих вище проблем. Звідси головні

завдання подальшої селекційної роботи з тритикале:

 селекція на високу продуктивність;

 селекція на стійкість до абіотичних факторів середовища (зи-

мо-, морозо-, посухостійкість);

 селекція на комплексну стійкість проти хвороб (особливо

проти септоріозу та фузаріозу);

 селекція на короткостебловість та підвищену стійкість до ви-

лягання;

 селекція на якість;

 селекція на подовження післязбирального періоду та підви-

щення стійкості до проростання зерна на пні;

 селекція на зниження алкілрезорцинолів.

Селекція на продуктивність. Селекція на продуктивність, як

показала історія створення сортів цієї культури, є важким і досить

непростим завданням.

Проте, сорти тритикале, створені вітчизняними вченими, за

врожаєм перевищили кращі сорти пшениці та подолали рубіж 10

т/га. Селекційна робота проводилась з урахуванням внутрішніх он-

тогенетичних закономірностей формування високопродуктивних

агроценозів тритикале з підвищеною стійкістю до біотичних та абі-

отичних факторів середовища. Використовувались як польові про-

грами, так і програми в об'єктах штучного клімату фітотронно-

тепличного комплексу.

Поряд з традиційними методами в селекції тритикале викорис-

товується низка нестандартних підходів. Одним з них є викорис-

тання онтогенетичних закономірностей формування продуктивності

за етапами органогенезу та створення стабільних, високопродукти-

вних ліній (сортів) зі збалансованим типом морфогенезу. Ці лінії

характеризуються оптимізацією ходу онтогенезу та формуванням

продуктивності за одночасного оптимального поєднання інтенсив-

ності, синхронності кущення і багатоколосковості (багатоквітково-

сті, багатозерності) колосу з крупністю та виповненістю зерна. При

цьому, починаючи з підбору пар для гібридизації і доборів, в усіх

ланках селекційного процесу аж до отримання стабільних високо-

продуктивних ліній, селекційна робота проводиться з урахуванням

ходу онтогенезу, характеру формування потенційної, реальної про-

дуктивності колосу, процесів утворення та редукцій метамерних

органів в онтогенезі, особливо за дії екстремальних абіотичних фа-

кторів середовища, зменшення рівнів редукційних процесів як на

окремих етапах органогенезу, так і упродовж формування вегетати-

вної, генеративної, репродуктивної сфери. Це дає змогу добирати

високопродуктивні, стійкі до дії абіотичних чинників середовища

генотипи з низькою редукцією стебел, колосків, квіток, зерен за дії

високих та низьких температур, посухи тощо.

При формуванні вегетативної сфери для тритикале необхідні:

 висока інтенсивність кущення, синхронний розвиток сте-

бел, уповільнені темпи росту пагонів та конусів наростання восе-

ни (II етап органогенезу) за оптимальних строків сівби, глибокий

спокій конусів наростання в зимовий період у разі тривалих від-

лиг, зниження рівнів редукційних процесів за дії несприятливих

чинників середовища в зимовий період та весняно-літню веге-

тацію;

 під час формування елементів генеративної сфери – утворен-

ня великої кількості колосків у колосі (30 і більше) на ІІІ–IV етапах

органогенезу, їхній синхронний розвиток, мінімальні рівні редукції

на V–VII етапах за дії несприятливих абіотичних факторів. Оцінка та

добір на підвищену кількість фертильних колосків та зменшення рів-

ня стерильних у колосі;

 оцінювання та добір високопродуктивних генотипів на під-

вищену кількість квіток на V етапі та їхній синхронний розвиток на

VI-VІІ, високий відсоток запилених квіток (VII–IX) та їхню мініма-

льну редукцію у період V–IX етапів;

 відбір генотипів у період формування репродуктивної сфери

– з високою кількістю утворених та збережених у період X–XII ета-

пів зерен, добір на багатоквітковість, багатозерність;

 оцінювання та добір генотипів з крупними колосковими, кві-

тковими лусочками, тривалим функціонуванням прапорцевого лист-

ка (X–XI етапи), з крупним, добре виповненим зерном.

Ці підходи до онтогенетичних процесів є основою оцінювання

та добору високопродуктивних, стійких генотипів зі збалансова-

ним типом морфогенезу та зменшеними рівнями редукційних про-

цесів за дії несприятливих абіотичних факторів середовища. Тому

під час створення високопродуктивних, адаптивних генотипів

тритикале важливо:

 включати в гібридизацію генофонд, що має необхідні мор-

фофізіологічні показники;

 вести добір на кількість вирівняних, синхронних стебел ку-

щення в рослині;

 на базі відібраних рослин із синхронним розвитком бокових

стебел вести паралельний добір на високу кількість колосків у коло-

сі, квіток у колосі та колоску, максимальне число зав'язаних, розви-

нених та збережених (реалізованих) зерен у колосі;

 проводити добір на компоненти з високим успадкуванням –

кількість зерен у колосі, маса зернівки та її розміри (довжина зернів-

ки, як у жита, а ширина – як у пшениці), враховувати при цьому роз-

міри колоскових, квіткових лусок, що приводить до швидкого збіль-

шення розмірів зерна та його маси, а в комплексі з раніше перерахо-

ваними ознаками – до росту продуктивності колосу, рослини та аг-

роценозу.

Морфофізіологічний аналіз дає змогу використовувати в селекції

на підвищення та стабілізацію потенціалу продуктивності два важли-

вих принципи:

 добір на досягнення максимальної потенціальної продуктив-

ності (котра виражається в кількості колосків, квіток) та її реалізації

в процесі утворених і реалізованих зерен;

 добір на ефективне використання резервів, що полягає в зда-

тності генотипу реалізувати максимум зерен від їхньої загальної

утвореної кількості.

Такий морфофізіологічний контроль в усіх ланках селекційного

процесу (починаючи з добору батьківських компонентів) дає мож-

ливість ідентифікувати й добирати високопродуктивні форми з по-

трібними ознаками і властивостями, особливо багатоколоскові, ба-

гатозерні колосся з високим потенціалом продуктивності та реалі-

заційною здатністю. Тритикале вигідно вирізняється за архітектоні-

кою колосу (серед інших зернових), поєднуючи багатоколосковість

(як жито) та багатоквітковість (як пшениця). Тому у цієї високо-

продуктивної культури особливого значення набуває селекція на

продуктивність колосу.

У колосі тритикале нараховується до 27-35 колосків з 3-4 зернина-

ми. Інколи в селекційних посівах зустрічається колосся з 120–150 зер-

нинами та масою 6–8 г. Однак цей показник стабілізувати не завжди

вдається, оскільки рослини мають поєднувати комплекс інших госпо-

дарсько цінних ознак. За структурою колос тритикале можна конс-

труювати подібно житньому (кількість колосків 35–40 із двоквітковим

(двозерним) типом колосу, або пшеничному (дещо вкорочений колос –

27–29 колосків з багатоквітковими (3-5 зернин) колосками.

Добір на кращу озерненість колосу часто призводить до змен-

шення його розмірів та зниження крупності зерен. Тому цьому при-

діляється особлива увага.

Під час добору батьківських пар для гібридизації один з компо-

нентів повинен мати велику кількість колосків у колосі, інший – ба-

гатозерність колосків у колосі та високу фертильність. У подальшо-

му в розщеплюючих популяціях F

-F

(включали повторні добори в

-F

) проводиться добір рослин з синхронним розвитком стебел з

одночасним, паралельним добором багатоколоскових (понад 30 ко-

лосків) та багатозерних (максимальною кількістю колосків, що ма-

ють 3-5 зернин) у поєднанні з добре виповненим, червоним зерном та

масою 1000 зерен не нижче районованих сортів. При цьому браку-

ються дрібнозерні форми.

Сорти повинні мати збалансований тип морфогенезу, формувати

врожай за більш інтенсивного та синхронного утворення стебел, ха-

рактеризуватися (порівняно зі стандартом АДМ 4) більшою кількіс-

тю колосків у колосі, вищою потенційною, реальною продуктивніс-

тю колосу на V (222-226), VII (106-108), ХII (59-60) етапах органоге-

незу, масою 1000 зерен – 50,1-51,0 г та врожайністю – 6,5-7,5 т/га.

Аналіз формування продуктивності тритикале показує, що із еле-

ментів структури врожаю у ліній, які перевищують за врожаєм стан-

дарт, поряд зі збільшенням озерненості головного колосу та його ма-

си зростає синхронність розвитку бокових стебел, їхні озерненість та

маса, що впливає на густоту стеблостою на 1 м

. На відміну від су-

часних нових сортів пшениці, у котрих продуктивність колосу фор-

мується завдяки озерненості колосків, для високопродуктивних ліній

тритикале характерним є збільшення кількості зерен в результаті як

подовження колосу та збільшення числа колосків у ньому, так і бага-

тозерності колосків. Тому в селекції тритикале на продуктивність

дуже важливо враховувати це як за добору батьківських компонентів

схрещувань, так і елітних рослин.

Селекція на тривалість вегетаційного періоду. Більшість со-

ртів тритикале достигають пізніше пшениці. Не наблизилось три-

тикале за тривалістю вегетаційного періоду і до жита. Пізньостиг-

лість пов'язана з подовженням періоду колосіння-дозрівання голо-

вним чином через більш повільне проходження ембріогенезу та

формування зерен. Часто серед тритикале спостерігається вико-

лошування раніше пшениці, цвітіння одночасно з нею (чи пізні-

ше), а дозрівають на декілька днів пізніше, тобто характерний роз-

тягнутий період дозрівання зерна.

Великого практичного значення набуває створення сортів скоро-

стиглих та середньостиглих, хоч скоростиглість та врожайність має

зворотну кореляційну залежність. Тому для кожної зони тривалість

вегетаційного періоду має бути оптимальною і такою, що давало б

змогу забезпечити високі рівні врожаю.

Сучасні колекційні форми та сорти тритикале за тривалістю веге-

таційного періоду належать до скоростиглих (ярі – достигають за 50–

90 днів), до середньо- та пізньостиглих – озимі форми, вегетаційний

період яких з урахуванням зими становить 300-330 днів.

Тривалість вегетаційного періоду та хід онтогенезу визнача-

ють урожайність сорту. Пізньостиглі озимі зернові тритикале ча-

сто потрапляють під літні посухи (особливо в південних, степо-

вих районах України) в період цвітіння, наливання та дозрівання

зерна. При цьому підвищуються редукційні процеси на VІІІ–XII

етапах органогенезу, зменшується маса 1000 зерен, втрачається

врожай. У західних регіонах України за надмірної кількості во-

логи посилюється ріст, зменшується стійкість до вилягання, ще

більше подовжується вегетаційний період, часто спостерігається

проростання зерна на пні, втрачається врожай та погіршується

якість насіння.

А відтак для різних регіонів мають бути враховані специфічні

умови вирощування тритикале і створені сорти з відповідними хара-

ктеристиками та тривалістю вегетаційного періоду. Для скоростиг-

лих форм характерними є зменшена висота рослин, дрібний колос з

невеликою кількістю колосків, дрібними колосковими і квітковими

лусками, рослини слабко кущаться та мають дрібне зерно з низькою

масою 1000 зерен та зниженою масою зерна з колосу і рослин. У се-

редньо- та пізньостиглих рослин тритикале більш подовжена трива-

лість основних етапів органогенезу, на яких утворюються метамерні

органи продуктивності. Тому такі форми мають довгий колос з вели-

кою кількістю колосків (25-33), крупне зерно з високою масою 1000

зерен. Практичне значення мають форми тритикале, що дозрівають

одночасно із сортами пшениці, проте мають значно вищу продуктив-

ність. Щоб розвантажити збирання зернових у період дозрівання, в

господарствах мають бути високопродуктивні сорти тритикале різ-

них груп стиглості, в тому числі більш скоростиглі, з яких розпочи-

нають збирання врожаю.

Довжина вегетаційного періоду у тритикале формується під

впливом батьківських компонентів. При цьому від добору материн-

ського компонента залежить скоростиглість, морозостійкість тощо.

За включення в схрещування середньо- та пізньостиглих батьківсь-

ких компонентів дуже рідко утворюються скоростиглі, стійкі до ви-

лягання форми. Вегетаційний період, як правило, успадковується за

проміжним типом між батьківськими компонентами, інколи набли-

жаючись до пізньостиглої форми.

Селекція на високу зимо-, морозостійкість. Останнім часом пі-

двищується інтерес до культури тритикале, зокрема до озимих форм

за високу морозостійкість. Особливого значення набувають озимі

тритикале в країнах, де зими характеризуються дуже низькими тем-

пературами.

Зимостійкість рослин тритикале – рецесивна ознака. Рівень зимо-,

морозостійкості сортів пшениці (материнського компонента), як пра-

вило, різко знижують, а в деяких випадках підвищують зимо-, моро-

зостійкість тритикале.

Другим компонентом, що вирішує рівень зимо-, морозостійкості

тритикале, є жито. Прояв ознаки морозостійкості жита у тритикале

пригнічується цитоплазмою пшениці у зв'язку з перевагою її гено-

мів (3:1 або 2:1) над геномами жита. Збільшення частки генома жи-

та дає змогу активізувати гени зимостійкості в тритикале. Деякі

вчені вважають, що октоплоїдні тритикале більш морозо-, зимо-

стійкі, ніж гексаплоїдні. Проте, інші повідомляють, що гексаплоїд-

ні форми тритикале, які мають повний геном жита і 28 хромосом

пшениці м’якої, є більш морозостійкими, ніж октоплоїдні амфідип-

лоїди. Ряд авторів схиляються до думки, що гексаплоїдні тритика-

ле у зв'язку з відсутністю в них генома D пшениці м'якої, мають

дещо нижчу зимо-, морозостійкість. А відтак проблема зимостійко-

сті гексаплоїдних тритикале є актуальною, оскільки основна селек-

ційна робота будується саме на цьому рівні плоїдності. Найперспе-

ктивнішим є схрещування октоплоїдів з гексаплоїдами, що може

суттєво поліпшити цей показник. За внутрішньовидових схрещу-

вань гексаплоїдів один з батьків мусить мати високу зимо-, морозо-

стійкість. Його більш доцільно використовувати як материнську

форму. Зворотні схрещування можуть сформувати менш морозо-

стійкі нащадки. Вивчення морозостійкості гібридів у F

показало,

що під час схрещування контрасних за морозостійкістю вихідних

батьківських форм однієї хромосомної групи (2n=42 × 2n=42) гіб-

риди F

наближаються до більш морозостійкого компонента.

Проте навіть кращі зимо-, морозостійкі форми тритикале за кри-

тичними температурами вимерзання поки що поступаються на 2-3°С

сортам жита озимого.

У багатьох зонах розміщення тритикале зимостійкість визнача-

ється не лише морозостійкістю, а й стійкістю до льодової кірки, від-

лиг, випрівання, ураження сніговою пліснявою. Сорти тритикале

мають різний рівень стійкості до цих факторів, які не виходить, як

правило, за межі батьківських родів.

Селекція тритикале озимого на стійкість проти основних гри-

бних хвороб. Тритикале за стійкістю проти хвороб значно перевищує

пшеницю. Багато авторів, аналізуючи стійкість тритикале проти хво-

роб, відзначають високу стійкість цієї культури проти борошнистої

роси, яка значно перевищує толерантність пшениці озимої. Більшість

форм тритикале високостійкі проти стеблової та жовтої іржі. Бура іржа

більш поширена, але існує багато стійких проти неї джерел.