Азаренкова Г.М. Фінансові потоки в системі економічних відносин

Подождите немного. Документ загружается.

221

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

нефінансового сектора економіки необхідно виходити з того, що

ключову роль відіграють саме безперервні фінансові процеси,

під якими слід розуміти послідовність завдань або процедур, що

у сукупності забезпечують завершення певної виробничої діяль-

ності. Тобто як управління, так і діяльність підприємства може

бути проаналізована з позицій потокового підходу, сутність яко-

го у даному випадку полягає у безперервному врахуванні руху

різноманітних його ресурсів у часі та просторі.

Інакше кажучи, вирішення окремих завдань з управління рухом

фінансових ресурсів підприємств базується на засадах, які пере-

дусім дозволяють спрогнозувати та оцінити наслідки втілення

управляючих дій. Тобто в цьому випадку теж виникає по треба

у прогнозній оцінці ефективності управління фінансовими по-

токами.

Проте існують певні особливості формування фінансових по-

токів, бо структура фінансових потоків суб’єктів господарюван-

ня фінансового і нефінансового сектора є досить різною. Прин-

ципи оцінки цих потоків та підходи до їх аналізу все-таки мають

бути однаковими, бо фінансові потоки окремих суб’єктів госпо-

дарювання утворюють спільні фінансові потоки, які відображу-

ють їх взаємодію на різних рівнях економічних відносин.

До того ж спільні фінансові потоки впливають не тільки на сек-

торні перетворення, а й на діяльність окремих суб’єктів госпо-

дарювання, хоча в переважній більшості цей вплив є опосеред-

кованим.

Таким чином, виходячи із зазначеного, насамперед слід звернути

увагу на взаємодію фінансових потоків суб’єктів господарюван-

ня фінансового та нефінансового секторів економіки. При цьому

з даного приводу зазначимо, що на рух фінансових ресурсів еко-

номіки до точки рівноваги впливає підвищення інвестиційного

потенціалу підприємств, яке:

 з одного боку, збільшує пропозицію кредитів;

 з іншого – зменшує попит на кредитні ресурси, оскільки ство-

рює передумови для самофінансування підприємств (збільшує

можливість їхнього розвитку за рахунок власних коштів).

222

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

У цілому ж із зростанням інвестиційної привабливості під-

приємств варто очікувати на зростання обсягів кредитування

реального сектора (виробництва), що може продовжуватися

до вичерпання кредитно-інвестиційних ресурсів банківського

сектора (процес капіталізації якого є досить інерційним і може

«не встигнути» за зростаючими потребами підприємств).

У цьо му випадку за законами ринку підсилюється конкуренція

підприємств за одержання кредитно-інвестиційних ресурсів,

підвищується кредитна ставка відсотка і відбувається «відсікан-

ня» менш ефективних підприємств. При цьому саме потенціал

банків може розглядатися як індикатор сталості руху зовнішніх

фінансових потоків підприємств, які безпосередньо впливають

на рух усіх його фінансових ресурсів.

Тож з даної позиції і розглянемо сталість функціонування зов-

нішніх фінансових потоків підприємств нефінансового сектора

економіки. Для цього, на нашу думку, необхідно поєднати дина-

міку відношення наданих банками кредитів суб’єктам господа-

рювання до наявних коштів суб’єктів господарювання, що зна-

ходяться у банках. Це узагальнює в собі схильність підприємств

до самофінансування (далі – коефіцієнт самофінансування) та

динаміку залучених коштів від населення, яка може служити

певним індикатором зростання потенціалу банків.

На рис. 4.5 показано таку динаміку в період з 01.02.00 по 01.01.05

(розраховано та побудовано за даними [57; 58]), яка відображує

сучасний стан реальної взаємодії фінансових потоків різних

суб’єктів господарювання та характеризує інвестиційну актив-

ність банків і підприємств.

Як видно з рис. 4.5, у період з 01.02.00 по 01.02.03 загалом по-

тенціал банківської системи дозволяв нарощувати обсяги зов-

нішніх потоків фінансових ресурсів підприємств. Далі, на фоні

зростання потенціалу банківської системи, відбувається змен-

шення числового значення вказаного вище коефіцієнта самофі-

нансування. Це можна розглядати з двох точок зору:

 з одного боку, цей факт вказує на збільшення значення влас-

них фінансових потоків підприємств нефінансового сектора

223

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

економіки у процесі їх самофінансування. Підставою цього є

перш за все зростання обсягів коштів, залучених від підпри-

ємств [57];

 з іншого боку, означене вказує передусім на те, що кредити

підприємствам надаються переважно за рахунок коштів, які

є їх власними. Водночас значною проблемою для більшості

виробничих підприємств є отримання довгострокових кре-

дитних вкладень (інвестиційних фінансових потоків). Це

відбувається на фоні прискореного зростання ресурсів бан-

ківської системи за рахунок вкладень населення. Тобто ви-

являється, що нарощування потенціалу банків є недостатнім

для розширеного кредитування підприємств реального сек-

тора економіки. Підставою цього можна вважати й стрімке

зниження коефіцієнта самофінансування в окремі періоди –

з 01.02.03 по 01.01.05 (рис. 4.6, розраховано та побудовано за

даними [57; 58]).

Рис. 4.5. Взаємозв’язок обсягу депозитних вкладів населення

та коефіцієнта самофінансування підприємств нефінансового

сектора економіки в цілому по Україні

Обсяг вкладів населення,

млн грн

1 1,2 1,4 1,6 1,8 2,0

Коефіцієнт самофінансування

35 000

30 000

25 000

20 000

15 000

10 000

5000

01.02.00

01.01.05

01.07.03

01.02.03

40 000

224

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Рис. 4.6. Взаємозв’язок обсягу депозитних вкладів населення

та коефіцієнта самофінансування підприємств нефінансового сек-

тора економіки в цілому по Україні у період з 01.02.03 по 01.01.05

(на початок кожного місяця)

У підсумку можна констатувати, що взаємозалежний вплив фі-

нансових потоків банківської системи та підприємств нефінан-

сового сектора економіки виявляється недостатнім. Одна з при-

чин цього – недостатність потенціалу банків щодо фінансування

реального сектора економіки.

Більше того, на підставі моделі (4.2) та аналізу рис. 4.5 і 4.6 мож-

на зробити парадоксальний висновок: реальне кредитування

виробничих підприємств зазнає так званого віртуального ефек-

ту обмеженого зростання (авторське визначення). Тобто при

Обсяг вкладів населення,

млн грн

1,3

Коефіцієнт самофінансування

39 000

34 000

29 000

24 000

19 000

14 000

1,5 1,7 1,9

2,1

225

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

номінальному зростанні кредитних вкладень у реальну економі-

ку і зростанні обсягів залучених ресурсів від населення (які, до

речі, складають значну питому вагу в обсязі фінансових потоків,

що надходять на виробничі підприємства) сектор нефінансової

економіки переходить до самофінансування на фоні потреби

в довгострокових інвестиційних ресурсах та значної кількості

збиткових підприємств.

Це, звісно, змушує застосовувати відповідні алгоритми управ ління

фінансовими потоками підприємств, кінцевим результатом яких

є формування (визначення сум і термінів) потоку надходжень і

платежів кожного окремого підрозділу підприємства та суб’єкта

господарювання в цілому.

Наведемо приклади фінансових потоків, що охоплюють підпри-

ємства нефінансового сектора економіки:

 потік валової виручки як результат господарської діяльності,

що пов’язано з реалізацією продукції або послуг;

 потік витрат, який пов’язаний переважно з потоком ма-

теріальних ресурсів;

 потік залучених ресурсів та відповідний потік платежів під-

приємства за отримані ресурси;

 потік обов’язкових платежів у різні фонди тощо.

Разом з тим підставою для формування потоків надходжень і

платежів підприємства є, як правило, побудова деякої цільо-

вої функції, яка оптимізує визначений параметр потоку, на-

приклад:

 максимізація потоку загальної суми відшкодування здійсне-

них підприємством витрат або мінімізація витрат підприєм-

ства, які пов’язані з придбанням ним матеріальних ресурсів;

 визначення необхідного обсягу потоку залучених ресурсів та

мінімізація потоку платежів за їх використання тощо.

Крім того, доцільно наочно зобразити рух ресурсів, який пока-

зує, що різні фінансові потоки також взаємозалежні між собою.

Водночас слід підкреслити, що управління фінансовими потока-

226

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

ми, які забезпечують рух матеріальних ресурсів виробничих під-

приємств, буде більш ефективним, якщо процес здійснюється

безупинно, протягом усього періоду діяльності. В цьому випадку

доцільно поєднати логістичні потоки матеріальних ресурсів та

потоки руху фінансових ресурсів, які їм відповідають (див. за-

уваження щодо доцільності застосування логістичного підходу

у розд. 1). Тож чим більше розгалужені схеми руху матеріальних

потоків, тим більш складними будуть відповідні їм ланцюжки

руху фінансових потоків, що їм відповідають, і тим більш трудо-

містким буде процес управління.

Підвищити прозорість потокових процесів можливо шляхом

дослідження й опису фінансового оточення – середовища обо-

роту фінансів підприємства. Це пов’язано з тим, що параметри

фінансових потоків виробничих підприємств, як і будь-яких

інших, в достатній мірі залежать від структури і властивос-

тей фінансового середовища, зовнішніх і внутрішніх факторів

впливу. При цьому саме фінансове оточення визначає такі па-

раметри фінансового потоку, як обсяг, вартість, час і напрямок.

Так, вартість потоку визначається витратами на його організа-

цію, а час характеризується доступністю або можливістю пев-

ної взаємодії.

Не менш важливим виявляється й визначення послідовності до-

цільного потоку залучених фінансових ресурсів із передбаченням

ймовірного розриву в їх русі. Інакше кажучи, інструментом ефек-

тивності функціонування фінансових потоків слід вважати аналіз

розривів у певних потоках деякого суб’єкта господарювання. Так,

наприклад, доцільність визначення таких розривів є обґрунто-

ваною при одержанні пропозиції від постачальника і здійсненні

ним передоплати або при наданні товарів покупцеві та отриман-

ні від нього необхідних коштів у повному обсязі тощо.

Можливо також розрахувати щільність фінансового потоку,

яка характеризує інтенсивність діяльності підприємства і ви-

значається обсягом результуючого потоку в одиницю часу. Крім

того, оцінку взаємного руху різних фінансових потоків підпри-

ємства дає визначення зміни різних показників ліквідності, пла-

227

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

тоспроможності й рентабельності. До того ж порівняння частки

валового прибутку від продажу та частки чистого прибутку від

продажу дає певне уявлення щодо впливу фінансових потоків,

пов’язаних з діючою системою оподаткування.

Втім, безперечним інструментом аналізу сталості руху фінансо-

вих потоків підприємств, як було зазначено раніше, є побудова

процедури прогнозної оцінки ефективності управління фінансо-

вими потоками підприємства. При цьому загалом можна виділи-

ти два основних підходи до прогнозування фінансових потоків,

а саме метод «зверху вниз» і метод «знизу вгору».

Так, метод «зверху вниз» починається з прогнозування за-

гального стану економіки, наприклад, прогнозування її спаду

або піднесення. Потім досліджується взаємозв’язок між ста-

ном економіки й обсягом продажу в галузі. Далі досліджується

взаємозв’язок між станом справ у галузі й обсягом продажу на

окремому підприємстві. Перевага цього методу полягає в мож-

ливості передбачати глобальні зміни у зв’язку зі зміною загаль-

ної економічної ситуації; недолік – у складності прогнозування

стану економіки і проведенні досліджень взаємозв’язку між еко-

номікою й обсягом продажу по галузі, обсягом продажу по га-

лузі й обсягом продажу за окремим підприємством. Отже, метод

придатний для прогнозу фінансових потоків великих підпри-

ємств, діяльність яких можна визначати рівною до діяльності

галузі. Тобто в такому разі необхідно здійснити менше етапів

порівняльного прогнозу.

Метод «знизу вгору» починається з аналізу різних підприємств

щодо обсягу майбутнього продажу. Потім ці оцінки сумуються

та визначається прогноз за певною галуззю. Тож перевага такого

методу полягає насамперед у явній прив’язці до конкретної спе-

цифіки руху фінансових потоків з погляду множинності еконо-

мічних агентів певної галузі; недоліком методу є неможливість

передбачати глобальні зміни попиту, наприклад у результаті

спаду або піднесення економіки.

Разом з тим слід ще раз підкреслити, що прогнозування та аналіз

фінансових потоків відносяться до найбільш складних задач, бо

228

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

факторні умови відповідної оцінки залежать від значної групи

чинників.

Виходячи з цього, на погляд автора, доцільно перш за все вра-

ховувати найсуттєвіші фактори, які зумовлюють рух фінансових

потоків відповідно до реального часу. Так, з погляду економічної

ситуації, яка спостерігається в Україні зараз, слід зазначити, що

основу сталих трансформаційних перетворень складають інвес-

тиційні ресурси підприємств. Крім того, необхідно враховува-

ти, що становлення і розвиток ефективної, високорозвиненої

економіки неможливі без довгострокових фінансових вкладень

у провідні галузі промислового виробництва. Інакше кажучи,

в основу процедури оцінки ефективності управління фінансови-

ми потоками підприємства слід покласти аналіз потоків, які ви-

никають у разі інвестиційної діяльності підприєм ства, яка може

розглядатись як процес:

 простого відтворення;

 розширеного відтворення;

 зміни напрямків основного виробництва.

У разі проведення такого аналізу як базові дані можуть розгля-

датися вкладення у виробничу діяльність та основний капітал,

кредитні ресурси, загальний і чистий прибуток підприємства,

податкові платежі, деякі інші обов’язкові відрахування. Загалом

зміна перерахованих вище параметрів діяльності суб’єкта гос-

подарювання утворює певний його фінансовий потік та відобра-

жує ефективність відповідного управління.

Проте з метою остаточного вирішення поставленого завдання

слід розглянути деякі показники, які різнобічно характеризують

сталість управління фінансового потоку підприємства – як з

боку ефективності його виробничої діяльності, так і з боку при-

вабливості (або корисності) для зовнішнього оточення. Серед

таких показників, на думку автора, слід виділити:

 віддачу від результатів інвестування певного обсягу капіталу

у виробництво, що може бути представлено у вигляді функ-

ції перевищення реальної вартості акцій підприємства над їх

номінальною вартістю;

229

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

 середню норму корисності підприємства як частки загаль-

ноекономічної системи галузі, регіону тощо;

 середню норму загального та чистого прибутку підприємства;

 середню норму відрахувань на соціальні потреби;

 умовну дохідність власних фінансових ресурсів підприємства.

Тоді кінцевим етапом прогнозної оцінки ефективності управлін-

ня фінансовими потоками підприємства є побудова графічного

зображення зазначених показників у вигляді деякої фігури (про-

філю управління) та порівняння її з відповідними профілями

інших підприємств. Як приклад такого порівняння може бути

обрано інтегральний показник – площа профілю. Крім того, з

погляду динаміки управління фінансовими потоками також мо-

жуть бути розглянуті окремі показники у часовій площині. У разі

такого аналізу визначаються фактори впливу на ефективність

управління фінансовими потоками та обираються певні напрям-

ки покращення відповідного управління.

4.3. Методи і моделі у банківській діяльності

з погляду потокового її відображення

Взаємодія різних рівнів управління та функціональних областей

діяльності банку (надання кредитів, залучення коштів, фінан-

сове планування, управління персоналом, інвестування тощо)

є досить щільною і залежить від різних методів і моделей, що

застосовуються у банківській діяльності. При цьому з огляду

на різноманітність описів організації банківської діяльності, як

правило, враховують [9; 14; 19; 23] взаємодію:

 банку із зовнішнім середовищем;

 на рівні окремих підрозділів банку;

 між банком і його клієнтами.

Фінансові по токи являють найважливіший та самостійний

об’єкт фінансового ме неджменту, бо дослідження потоків ста-

новить як теоретичний, так і практичний інтерес з точки зору

розробок та обґрунтування відповідних рекомендацій. Тобто

230

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

процес управління фінансовими потоками, що супроводжують

різні напрямки банківської діяльності, зазвичай вимагає засто-

сування різних аналітичних процедур. Водночас це пов’язано як

з поточною діяльністю банку, так і з вирішенням завдань стра-

тегічного і тактичного менеджменту. При цьому з погляду низки

завдань управління фінансовими потоками банків та з урахуван-

ням різних аспектів і горизонтів планування відповідної бан-

ківської діяльності перед банківськими аналітиками постають

такі завдання:

 розрахунок показників поточного і майбутніх фінансових

станів банку, що нерозривно пов’язано з визначенням ста-

лості руху як вхідних, так і вихідних фінансових потоків;

 прогноз стану окремих фінансових угод і балансу банку в ці-

лому, що зумовлює проведення аналізу руху фінансових ре-

сурсів у межах окремих фінансових потоків;

 оцінка привабливості окремих фінансових угод;

 синтез певних управлінських рішень, які зумовлюють враху-

вання стану й динаміки зміни фінансових потоків;

 оцінка ефективності прийнятого управлінського рішення,

яка знаходиться у взаємозалежності з аналізом руху різних

фінансових ресурсів;

 оцінка повноти та ненадмірності наборів показників фінан-

сового стану банку тощо.

Утім, виконання кожного з перерахованих завдань, разом із за-

стосуванням певних аналітичних процедур зумовлює також мо-

делювання фінансової діяльності банку, де рух фінансових по-

токів може бути трансформований у набір певних стати стичних

показників. При цьому таке моделювання дозволяє визначити

ступінь впливу різних норм прийняття рішень на численні еле-

менти банківського менеджменту, різноманітні потоки фінан-

сових ресурсів банків, допомагає вибрати з усіх заздалегідь

намічених варіантів прийняття рішень той, котрий дозволить

домогтися у відношенні поставленої мети найкращих резуль-

татів. Тож вирішення певного кола задач управління банківсь-