Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

150

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

Кризи переживає кожна людина, кожна родина. Існують пев–

ні класифікації кризи в сім’ї, за якими можна визначити необ–

хідність втручання [1; 6]. Наприклад, кризи, що виявляються:

• за джерелом турбот: події, що відбуваються поза

сім’єю (катастрофи, землетруси, повені тощо); події,

що відбуваються в сім’ї (наявність залежності в одного

чи кількох членів сім’ї; тривала хвороба одного

з членів сім’ї; міжособистісні конфлікти в сім’ї; психічні

хвороби чи деформація особистості; брак знань

та досвіду для адаптації; нестача матеріальних

ресурсів, нестача чи брак соціальних зв’язків тощо);

• за природою проблем, а саме: поява нової людини

в сім’ї (шлюб чи новий шлюб після розлучення;

вагітність (очікувана чи неочікувана) та батьківство;

повернення будь-кого із членів сім’ї з місць

позбавлення волі чи після тривалого лікування

(наприклад, алкоголізму); влаштування в сім’ю

дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського

піклування; усиновлення; втрата члена сім’ї (смерть

члена сім’ї, госпіталізація, міграція на роботу

за кордон, вихід дорослої дитини із сім’ї, влаштування

жінки на роботу); деморалізація (втрата роботи чи

джерела проживання; невірність; алкоголізм чи

наркоманія; злочин); деморалізація плюс поява або

втрата члена сім’ї (розлучення, переведення

до місць позбавлення волі, самогубство або вбивство);

зміна статусу (раптовий “перехід” до багатства чи

до злиднів; переселення на нове місце проживання).

Визначення кризи може базуватися на характеристиці

загальних проблем сімей, що лежать в основі визначення

стану сімей, а саме:

• соціально-демографічні проблеми (неповні,

багатодітні, батьки розлучаються, батьки дуже

молоді і т.п.);

• матеріально-побутові (малозабезпечені, живуть у не–

задовільних житлово-побутових умовах, втратили ро–

151

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

боту, тривалий час не отримують заробітну плату і т.п.);

• медико-соціальними (батьки є інвалідами,

алкоголіками, наркоманами, психічнохворими,

з хронічними соматичними захворюваннями);

• психологічні і соціально-педагогічні (в сім’ї

несприятливий психологічний мікроклімат,

емоційно-конфліктні взаємини, педагогічна

безпорадність батьків і т.п.);

• соціально-правові проблеми (батьки ведуть

аморальний, паразитичний, криміногенний спосіб

життя; в сім’ї проживають особи, які повернулися

з місць позбавлення волі, і т.п.).

До ситуацій кризи в житті дитини належить також:

бездоглядність, безпритульність, жебракування дитини;

різновиди насильства у сім’ї; криміногенний та аморальний

спосіб життя членів сім’ї, адитивна поведінка батьків;

суїцидальні наміри когось із членів сім’ї; експлуатація

людини; дитяча праця, яка шкодить розвитку та здоров’ю

дитини; торгівля людьми; вагітність у неповнолітніх дівчат,

які не перебувають у шлюбі; втеча дитини з дому.

Кризове втручання стосовно дитини спрямоване на:

• виведення дитини зі стану кризи і відновлення

її соціального статусу, фізичного та психічного стану

шляхом створення умов для переходу до «допомоги

для самодопомоги»;

• підтримку дитини з метою стабілізації її стану та

запобігання погіршенню скрути, а також для зниження

емоційної напруги;

• прийняття втрати (людини, стосунків, важливої

діяльності тощо) або прийняття невизнання людьми,

важливими для особистості; усвідомлення цінності

свого життя і власної особистості; об’єктивне

сприйняття сімейної ситуації та себе;

• стимулювання дитини до пошуку й перегляду

життєвих орієнтирів, до виходу з кризи,

до планування майбутнього життя.

152

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

Переваги раннього запобігання кризовим ситуаціям є очевид–

ними. Це дає можливість підготуватися, проаналізувати стан

справ і розробити план реагування, а в разі безпосереднього

втручання – значно збільшити вірогідність успішного вирішен–

ня проблеми. Раннє запобігання створює сприятливе під–

ґрунтя для визначення мети, завдань, вироблення можливих

планів дій та їх порівняння, аналізу можливого застосування

обраного варіанту й реакції конфліктних сторін, а також роз–

робки вірогідних сценаріїв скрути. Враховуючи важливість

раннього запобігання, в усіх заходах, спрямованих на врегу–

лювання криз і запобігання конфліктам, велика увага приділя–

ється отриманню, оцінці та аналізу інформації на ранніх етапах.

Стратегія термінового втруання передбачає надання

комплексу оперативних соціальних послуг, спрямованих

на усунення загрози життю та здоров’ю людини

або її оточенню. Під загрозою життю та здоров’ю дитини

розуміють, перш за все, жорстоке поводження з нею в будь-

яких умовах її існування: у сім’ї, школі, в позашкільному

закладі, на вулиці тощо.

Жорстоке поводження з дитиною – будь-яка форма фізичного,

психічного, сексуального або економічного та соціального

насильства над дитиною в сім’ї чи поза нею (Порядок розгляду

звернень із приводу жорстокого поводження з дітьми або

реальної загрози його вчинення (Держкомсім’ямолодь, Мі-

ністерства внутрішніх справ, освіти і науки, охорони здоров’я

від 16.01.04, № 5\34\24\11). Фактично жорстоке поводжен-

ня – це практична реалізація насильницьких намірів

і ставлення до дитини.

З точки зору порушення прав дитини жорстоке поводження

вирізняють як (2, с. 19):

• ігнорування потреб дітей, порушення їхніх прав;

• брак догляду за ними (чи незадовільний догляд);

• ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

• байдуже ставлення батьків, відчуження, черствість;

• безвідповідальність щодо дітей;

153

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

• бездіяльність батьків щодо дитини у скруті;

• насильство у всіх видах;

• брутальність, глузування, неповага до гідності,

особистості дитини;

• таке ставлення до дитини, яке не враховує її вік;

• дитина просто не може зробити того, що від неї

вимагають батьки;

• авторитарний стиль спілкування з дитиною;

• нехтування дитиною;

• обман дитини.

З огляду на вищевказані показники розрізняють

інституціональні види жорстокого поводження з дітьми:

• у сім’ї (батьків, опікунів дітей);

• у школі, дитячій установі (вихователів до дітей);

• у мікросередовищі (сусідів, молоді в дитячому

колективі, у виховних установах тощо).

Як стверджують дослідники цієї проблеми, така типоло–

гізація дає підстави для виділення основних сфер проведення

соціальної роботи із запобігання жорстокому поводженню

з дітьми [2, с. 19], розробки стратегій втручання на ранньому

етапі його проявів і певних ознак (див. Додаток 6).

При цьому розробка стратегій втручання має бути спря–

мована на вдосконалення системи підвищення професійної

компетентності працівників інтегрованих соціальних служб:

• інформаційне забезпечення з питань захисту дітей

від жорстокого поводження;

• підвищення їхньої професійної майстерності з метою

вироблення певних навичок підтримки дитини,

зняття стресового стану, проведення бесід тощо;

• формування вмінь аналізу власної роботи та якості

досягнень тощо.

Здійснюючи стратегії втручання, соціальні працівники

реалізують свої професійні функції (див. 1.1) та виконують

154

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

такі практичні ролі: експерт, опікун, учитель соціальних

змін, консультант, агент з питань соціальних змін, аніматор,

помічник клієнта та ін. Серед посередницьких ролей: брокер

соціальних послуг, керуючий справами клієнта, захисник

прав та інтересів клієнта [3, c. 90].

Важливим аспектом роботи працівників інтегрованих

соціальних служб є визначення ознак і проявів жорстокого

поводження – саме це дає змогу якомога раніше втрутитися

і запобігти подальшим неправомірним діям стосовно дитини.

Для цього соціальний працівник має знати не тільки складні

життєві обставини, причини виникнення жорстокого

поводження, його наслідки, але й уміти розрізняти

та діагностувати види жорстокого поводження за його

певними ознаками.

Етапи здійснення втручання всіх типів (фази процесу втру–

чання) певною мірою збігаються з етапами ведення випадку

(див. 2.4) і охоплюють оцінку потреб клієнта, планування

втручання, здійснення втручання, оцінку реалізації заходів

і їх вплив на ситуацію/стан клієнта (див. Табл. 4):

І фаза Оцінка потреб

клієнта

• Передбачає визначення

проблеми/ситуації клієнта

• Підготовка. Налагодження

контакту

• Збір інформації

• Аналіз інформації:

потреби, проблеми,

переваги та обмеження

ІІ фаза Планування

втручання

• Розробка оперативних

і стратегічних засобів усунення

проблеми/ситуації

• По можливості узгодження

(договір) з клієнтом мети,

завдань та плану заходу

• Вибір теорії, методів

роботи, ресурсів, ролей, часу

• Ухвалення рішень

Таблиця4.Фазипроцесувтручання

155

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

ІІІ фаза Здійснення

втручання

• Клієнт використовує

вміння та навички

• Соціальний працівник

діє від імені клієнта

• Перегляд (моніторинг, поточне

оцінювання)

ІV фаза Кінцева оцінка

оцінка процесу,

оцінка результату

(впливу)

• Визначення ефективності

результатів та порівняння

їх із завданнями (Якою була

проблема? Яких заходів вжито?

Яким є результат? Які ресурси

використані?)

• Обговорення процесу

допомоги: оцінка стосунків,

вартості, продуктивності

• Планування стратегій

підтримки: умови закінчення

стосунків; яким чином клієнт

буде обходитися без допомоги

тощо

• Самооцінка соціального

працівника

В Україні розширюється набір стратегій соціальної роботи

та видів діяльності соціальних працівників: представниц–

тво інтересів клієнтів, вулична соціальна робота, соціальні

дослідження тощо. При цьому представництво інтересів як

комбінований тип втручання є найбільш перспективним

в соціальній роботі, оскільки дозволяє забезпечити належ–

ний рівень соціальних послуг, їх адресність, комплексність,

якість.

Література:

1. Горностай П. П. Розділи з книги: Психологія життєвої кризи

/ Відп. ред. Т. М. Титаренко. – К.: Агропромвидав України,

1998.

2. Механізми взаємодії органів державної влади та неурядо–

вих організацій у протидії щодо жорстокого поводження

з дітьми. Навч.–метод. посіб. За ред. К. В. Левченко,

І. М. Трубавіної. – К.: Юрисконсульт, 2005. – 452 с.

3. Представництво інтересів соціально вразливих дітей та

сімей: Навч. посіб. / За ред. Т. В. Семигіної. – К.: Четверта

хвиля, 2004. – С. 24–25.

4. Сидоров В. Н. Профессиональная деятельность социального

работника: ролевой поход. – Винница: Глобус-пресс, 2006.

– 408 с.

5. Mandell B. R., Schram B. An Introduction to Human Services:

Policy and Practice. – Boston: Preason Education, 2003. – P.

109.

6. Ярошенко Т. Проблема страждання в історико-культурній

традиції. http://72.14.221.104/search

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

156

Ведення випадку є однією із ключових технологій соціальної

роботи, спрямованої на розв’язання психологічних, міжосо-

бистісних, соціальних та інших проблем шляхом встановлен-

ня безпосередньої взаємодії між соціальним працівником

і клієнтом. Таким чином вона є роботою над конкретною

проблем–ною ситуацією. Особливістю цієї технології є те, що

в ній об’єднуються і певний моніторинг ситуації, і залучення

інших інституцій, і здійснення координації дій з метою роз-

витку клієнта, його оточення, і відстеження результату.

Ведення випадку як процес дуже близький до управлінських

моделей, тому даний метод, певною мірою, може розглядати-

ся як універсальний. Ця технологія розвивається з початку

ХХ століття.

Ведення випадку є об’єднавчою технологією в роботі інтегро-

ваних соціальних служб, бо враховує й інтегрує інші техноло-

гії в діяльності служб, а саме: оцінку потреб, раннє втручання

та ін. Індикатором ефективності впровадження технології

ведення випадку є результативність означених технологій.

Технології оцінювання, в тому числі оцінки потреб, ранньо-

го втручання, роботи з клієнтом, технології надання послуг

постають етапами технології ведення випадку, саме тому

її можна вважати політехнологічною (див. Рис. 15).

Як технологія, вона спрямована на забезпечення послідов–

ності і доступності послуг з урахуванням відповідності їх

інтенсивності до реальних потреб клієнтів та орієнтації

на можливості, наявні ресурси стану системи соціального

обслуговування, надання послуг.

Впровадження технології ведення випадку дає можливість

перейти від ізольованої, централізованої до інтегрованої,

децентралізованої, активної, координаційної моделі надання

послуг. Вона цінна саме орієнтацією на комплексний між–

2.3Веденнявипадку–клчоватехнологія

 роботиінтегрованихсоціальнихслужб

157

158

Веденнявипадку–клчоватехнологіяроботи

інтегрованихсоціальнихслужб

дисциплінарний підхід у наданні соціальних послуг клієн–

тові. Послуги, які надаються в ході ведення випадку,

здійснюються як однією службою, так і різними органі–

заціями. Ведення випадку в соціальній роботі реалізується

як на макро-, так і на мікрорівнях: вплив можливий і на

рівні клієнта, і на рівні системи.

сновні принципи ведення випадку – міждисциплінарна та

міжвідомча взаємодія і співпраця, спадкоємність діяльності,

формування особливої соціальної культури суспільства.

Існують різні моделі ведення випадку: мультидисциплінар–

на, трансдисциплінарна, міждисциплінарна (міжпрофесій-

на), в основі яких лежить командний підхід до координації

послуг, що підсилює ефективність цієї технології.

При цьому мультидисциплінарна модель передбачає веден-

ня випадку командою різних спеціалістів із різних галузей

знань, які працюють за окремими планами роботи та завдан-

нями. На регулярних зустрічах проводиться оцінювання ви-

конаної роботи, визначається пакет послуг, що пропонується

Рис.15.Ведення випадку як інтегрована технологія

159

Веденнявипадку–клчоватехнологіяроботи

інтегрованихсоціальнихслужб

конкретному клієнтові. В цій моделі координацію роботи чле-

нів команди, представлення нових випадків здійснює соціаль-

ний працівник – менеджер ведення випадку.

Міждисциплінарна модель вважається однією з найбільш

перспективних у створенні скоординованого пакету послуг

завдяки інтеграції зусиль усіх фахівців. Члени команди узго-

джують на регулярних зустрічах головні питання щодо ве-

дення випадку: порядок взаємодії, єдиний план втручання,

усіх етапів ведення випадку переліку послуг, умов їх надан-

ня. Таким чином вдається запобігти дублюванню послуг, хао-

тичності їх надання. Важливим принципом функціонування

моделі є врахування думки клієнта під час планування і надан-

ня йому соціальних послуг. Тому клієнт може брати участь

у зустрічах міждисциплінарної команди як партнер. Головна

роль менеджера випадку – координація роботи команди,

а також представлення інтересів клієнта перед командою,

захист його прав.

У рамках функціонування трансдисциплінарної моделі лише

один представник команди підтримує прямий зв’язок із клієнтом

і виступає об’єднавчою ланкою між спеціалістами і клієнтом.

Основу процесу координації становлять такі аспекти дина–

мічної взаємодії:

• взаємообмін повною, точною, детальною інформацією

між членами команди, які представляють різні соціаль-

ні інституції громади;

• відповідальність за ухвалення рішення, дані проведе-

ної оцінки потреб клієнта, надані послуги тощо;

• формування єдиних переконань членів команди

щодо завдань ведення випадку, пріоритетності

інтересів клієнта/дитини та найкращого

середовища для її розвитку тощо.

Ведення випадку – це процес ідентифікації людини, що має

специфічні соціальні потреби, розробки і реалізації плану,

за яким соціальні, освітні і медичні ресурси використовують