Звєрєва І.Д., Петрочко Ж.В. Інтегровані соціальні служби: теорія, практика, інновації

Подождите немного. Документ загружается.

140

Оцінкапотребдитинитаїїсім’ї

кою і приймати допомогу; здатність батьків адаптуватися

і змінюватися.

Роль родичів може стати значним джерелом підтримки

і навпаки – родичі не завжди можуть/хочуть підтримати

сім’ю, дитину. Щоб детально оцінити вплив факторів сім’ї

та середовища на потреби дитини і на здатність батьків ре-

агувати на них, слід проаналізувати цілу низку індикаторів.

Зокрема важливо, щоб здатність батьків піклуватися про

свою дитину бралася до уваги в контексті структури сім’ї

і особливостей її життєдіяльності. Так, індикаторами оцінки

історії сім’ї та її функціонування є: значні зміни у складі сім’ї;

досвід дитинства батьків; хронологія важливих подій у житті

і їх значення для членів сім’ї; характер функціонування сім’ї,

охоплюючи стосунки між братами/сестрами та їхній вплив

на дитину; сильні і слабкі сторони батьків; стосунки між

розлученими батьками.

У ході дослідження цього показника з’ясовується: якою

є життєва історія матері, батька; чи переживали батьки

насильство; яка хронологія важливих сімейних подій; як

члени сім’ї переживали смерть когось із рідних тощо. Соці-

альному працівникові в аналізі цього фактора допоможе

складання разом із батьками генограми сім’ї (форми запису

сімейного родоводу). У ній доступно фіксується інформація

про всіх членів родини протягом, принаймні, трьох поко–

лінь. Генограма графічно зображує стосунки членів сім’ї,

наявність пережитих втрат у зв’язку зі смертю родичів

і дає змогу проаналізувати, як це впливає на розвиток

дитини, сім’ї [14].

Соціальні працівники, які проводять оцінку, мають знати,

що історія сім’ї і кожного її члена зокрема може відчутно впли-

вати на дитину та батьків. Опис сімейних історій і досвіду до-

помагає зрозуміти, що в даний момент відбувається з сім’єю.

Здатність дорослого доглядати і дбати про дитину може бути

безпосередньо пов’язаною з його дитячим досвідом сімейно-

го життя. Розуміння того, як сім’я функціонує зазвичай і як

поводяться члени сім’ї у стресових ситуаціях, дає змогу визна-

141

Оцінкапотребдитинитаїїсім’ї

чати фактори, які допомагатимуть і заважатимуть батькам

виконувати свої функції.

Родиі. Суттєву емоційну, моральну, фінансову підтримку,

практичну допомогу батькам і дитині, у разі потреби, можуть

надати члени родини. За умов такої консолідації ресурсів сі-

м’я нерідко власними зусиллями долає складні життєві обста-

вини, виходить із кризи, прогнозує своє майбутнє. Тож соці–

альному працівникові потрібно з’ясувати: хто родичі дитини;

хто входить до кола найближчого оточення батьків; де про-

живають родичі; як часто вони підтримують стосунки з дити-

ною, сім’єю; чи сприяють родичі, у разі необхідності, вихован-

ню й розвитку дитини; хто з родичів першим відгукнеться

і допоможе у випадку гострої потреби.

Житлово-побутові умови. Під час аналізу житлово-

побутових умов сім’ї з’ясовується, наскільки сприятли-

вим для дитини є житло, й оцінюється: елементарні

комунальні умови (гаряча вода, опалення тощо), інтер’єр,

зовнішній вигляд помешкання, його облаштованість, чис-

тота. Роблять також аналіз переваг та слабких сторін місця

проживання сім’ї (міста, села, селища, регіону).

Зайнятість. Надзвичайно важливими для соціального праців-

ника є результати оцінки зайнятості батьків, а саме: інформа-

ції про місце роботи батьків, рівень їхньої зайнятості, умови

праці. При цьому потрібно виявити: хто в сім’ї працює; який

вплив має робота батьків на дитину, на стосунки з нею; який

графік роботи батьків; чи працюють батьки ще десь за суміс–

ництвом, і як це впливає на догляд, виховання та розвиток дити-

ни; яким чином робота чи її брак розцінюється членами сім’ї.

Доходи. Оцінюючи доходи сім’ї, необхідно проаналізувати

ті фінансові надходження чи заощадження, на які можна роз-

раховувати протягом тривалого періоду. Отож соціальний

працівник вивчає: заробітна плата кого з батьків становить

основний дохід сім’ї; чи вистачає реальних доходів сім’ї для

піклування про дитину, забезпечення її потреб у захисті,

вихованні та повноцінному розвитку; чи стабільний прибу-

142

Оцінкапотребдитинитаїїсім’ї

ток сім’ї; чи сім’я отримує всі належні їй виплати; яким чином

сім’я використовує всі ресурси, розподіляє бюджет тощо.

Соціальна інтеграція сім’ї. Цей показник характеризує сту–

пінь інтеграції сім’ї у соціум, громаду. Його індикаторами є:

чи дружить сім’я з іншими родинами; чи відчуває себе чле-

ном територіальної громади; чи відвідує громадські заходи,

масові свята; яку позицію (активну, нейтральну чи пасивну)

у житті громади займає сім’я тощо.

Ресурси громади. У ході аналізу цього показника оцінюєть-

ся наявність, доступність, рівень ресурсів і їх вплив на сім’ю.

Соціальний працівник має з’ясувати: чи володіє громада

необхідними ресурсами та резервами для підтримки й допо-

моги сім’ї; чи є за місцем проживання сім’ї кінотеатр, школа,

будинок творчості, лікувальні, розважальні заклади, соці–

альна служба, неурядові організації, що працюють із дітьми

і для дітей тощо; чи користується сім’я зазначеними ресурса-

ми, чи має до них доступ.

Таким чином, оцінка потреб дитини та сім’ї має здійснюва-

тися за адаптованою «Моделлю оцінки», що відображає вза-

ємодію і взаємозумовленість трьох систем (компонентів) –

потреби дитини, батьківський потенціал для розвитку,

фактори сім’ї та середовища. У свою чергу, ці системи мають

низку показників, кожен із яких деталізується у відповідних

індикаторах. При цьому показники потребують ґрунтовного

вивчення, індивідуального підходу щодо визначення впли-

ву того чи іншого фактора, обговорення та зіставлення з’я-

сованих позицій. Сприятиме зазначеному відпрацьований

алгоритм процедури проведення оцінки та її документуван-

ня (окремі форми оцінки потреб дитини і її сім’ї наведено

в додатках).

Література:

1. Громада як осередок соціальної роботи із дітьми та сім’я-

ми / За заг. ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Наук. світ, 2006. – 69 с.

2. Діксон Дж. Історії громади та показники оцінки розвитку

143

Оцінкапотребдитинитаїїсім’ї

громади. Журнал із питань розвитку громади. – 1995. –

№ 30(4). – С. 327–336.

3. Дол. М., Шардлоу С. Практика социальной работы. –

М.: Асект Пресс, 1995.

4. Інновації у соціальних службах / За ред. Т. В. Семигіної –

К.: Пульсари, 2002. – 94 с.

5. Кепвелл Є., Баттерфос ., раціско В. Відбір ефективних

методів оцінки. “Практика сприяння здоров’ю”. – 2000. –

№ 1(4). – С. 307–313.

6. Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективнос–

ті соціальних проектів / О. О. Яременко, О. Р. Артюх,

О. М. Балакірева та ін. – К.: ДЦССДМ; ДІПСМ, 2002. – 123 с.

7. Представництво інтересів соціально-вразливих дітей

та сімей: Навч. посіб. / За ред. Т. В. Семигіної. – К.: Четверта

хвиля, 2004. – 214 с.

8. Проведення комплексної оцінки потреб дитини

в інтернатному закладі / Ю. Алімова, О. В. Безпалько,

І. Д. Звєрєва та ін. – К.: видавництво ПП “Март”, 2006. – 131 с.

9. Словарь по социальной педагогике / Авт.-сост.

Л. В. Мардахаев. – М.: Академия, 2002. – 368 с.

10. Соціальна педагогіка: теорія і технології. Підручник /

За ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Центр навч. літ-ри, 2006. – 316 с.

11. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І. Д. Звєрєва,

О. В. Безпалько, С. Я. Харченко та ін.: За заг. ред. І. Д. Звєрєвої,

Г. М. Лактіонової. – К.: Центр навч. літ-ри, 2004. – 256 с.

12. Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – Наук.-метод.

журн. / Редакційна колегія: С. В. Толстоухова, І. М. Пінчук,

І. О. Шум. – 2003. – № 2.

13. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник.

Книга 4. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с.

14. Соціальний супровід сімей, що опинились в склад-

них життєвих обставинах. Метод. посіб. / І. Д. Звєрєва,

В. О. Кузьмінський, Ж. В. Петрочко та ін. – К.: ДЦССДМ,

2006. – 84 с.

15. Управление случаем в социальных службах и при

междисциплинарном взаимодействии в решении

проблем детства. – М.: Полиграф-сервис, 2005. – 112 с.

144

2.2Раннєвтручанняяктехнологія

 соціальноїроботи

Однією з ефективних технологій соціальної роботи є раннє

втручання, яке одночасно може розглядатися і стратегією.

За думкою дослідників соціальної сфери, стратегія – це

бачення перспективи розвитку, досягнення мети, що

передбачає вироблення й дотримання основних принципів

певної діяльності. Втручання – це комплекс дій, спрямованих

на досягнення результату. Таким чином, стратегія втру–

чання – це загальний підхід до процесу надання допомоги.

Він передбачає перспективне планування і подальші дії

(в тому числі, негайні), спрямовані на отримання позитив–

ного результату. Стратегії втручання покликані допомогти

індивідам змінити своє життя та покращити середовище

їхнього існування.

Визначають стратегії втруання кількох типів, а саме

[3, с. 94–95]:

• пряме втручання (безпосереднє надання послуг тим,

хто їх потребує);

• втручання, спрямоване на зміну системи

(на створення, підтримання або зміни тих інституцій,

у яких надають послуги клієнтам);

• комбіноване або проміжне втручання (поєднуються

елементи першого та другого типу втручання).

Український дослідник Т. В. Семигіна деталізує стратегії

втручання за видом діяльності (див. Табл. 3).

Змістом стратегій втручання в рамках діяльності

інтегрованих соціальних служб є визначення, планування

та надання необхідних послуг на ранніх етапах прояву

негативних явищ. Насамперед у полі зору соціальних

працівників, що здійснюють стратегії втручання, є відмови

від новонароджених, переміщення дитини в інтернатний

заклад, жорстоке поводження з дитиною тощо. Саму тому

145

виправданим є визначення стратегій раннього втручання

як технології діяльності інтегрованих соціальних служб.

Розрізняють такі види стратегії раннього втручання:

кризове і термінове.

При цьому стратегія кризового втручання має на меті здійс–

нення соціальної роботи з клієнтом (дитиною, людиною,

сім’єю), який перебуває у стані кризи. Головною метою цього

є пом’якшення наслідків кризи; відновлення соціального

статусу, фізичного та душевного стану, запобігання адитив–

ній та деліквентній поведінці особистості, відновлення

чи компенсацію втрачених функцій організму, обмежень

життєдіяльності, а також підтримку оптимального

інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості

життя для досягнення соціальної і матеріальної незалежнос–

ті, соціально-професійної адаптації й інтеграції в суспільство.

«Криза» – термін Гіппократа, який цілком можна замінити

метафорами «розлад», «хвороба», «страждання». З іншої

точки зору, криза – закономірний етап розвитку, в основі

якого лежить зустріч–конфлікт старого й нового.

Китайська піктограма слова «криза» повно й точно відображає

ідею духовної кризи. Вона складається з двох основних знаків

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

Таблиця3.Стратегіївтручаннявсоціальнійроботі

Пряме

втруання

Комбіноване Втруання, спрямо–

ване на зміну системи

• Догляд

• Ведення

випадку

• Соціально

психологічне

консультування

• Навчання/

наставництво

• Зміна поведінки

• Сприяння

(фасилітація)

роботі групи

• Консультування

• Вулична робота

• Мобілізація

• Представництво

та захист інтересів

• Допомога іншим

фахівцям

• Планування

• Адміністрування

• Збирання даних

та управління

• Оцінювання/

дослідження

146

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

чи радикалів: один відображає небезпеку, інший – можливість

(розвитку, зміни власного стилю життя тощо). Подібний

підхід та оцінка виявляються у творчості датського мисли–

теля С. Кіркегора. Головним симптомом цієї хвороби Кірке–

гор називає страждання, найвищим проявом якого є відчай.

У соціальній роботі виділяють поняття «життєва криза»,

що стосується не тільки особистості, але й сім’ї. Життєву

кризу розглядають [1, с. 69-96] як перехідний період життя,

коли відбувається ламання й активна зміна життєвих

ролей особистості, якісний перехід із одного стану в інший.

Він, як і всяка зміна, має два види детермінації: внутрішню

(зумовлену поступовими внутрішніми змінами, що приво–

дять до якісного стрибка), і зовнішню, зумовлену обстави–

нами життя, труднощами міжособистісних стосунків, яки–

мись значущими життєвими подіями тощо.

Характерне для багатьох особистісних криз прагнення

«втекти від себе» – це, по суті, прагнення людини позбутися

тієї ролі, яка чомусь стала причиною її дисгармонійного

стану. В основі всілякої кризи лежать втрата і страждання.

Як людина переживає кризу? Тільки через сприйняття кризи

як свого страждання, особистісної втрати можливе розв’я–

зання критичної ситуації. Страждання або «больові точки»

(втрати) людського життя при цьому постають точками

збагачення життєвого досвіду і невпинно викликають

у людини потребу аналізувати й оцінювати свою діяльність.

За запропонованою Робом Паже (Нідерланди) логічною

матрицею кризи, вона має такі етапи: перший – шок – тяжке

порушення життєдіяльності людини внаслідок гострого

розладу її психічного стану, який характеризується емоцій-

ним та руховим виснаженням, тимчасовою втратою орієн–

тації у часі, просторі тощо.

Шок – це одна з найнебезпечніших загальних неспецифічних реакцій

організму на дію певних чинників, насамперед травматичного по–

ходження. Хоча ця реакція була відома ще лікарям античного світу,

зокрема Гіппократу, сучасною назвою вона завдячу французькому

147

лікарю Ле Драну (H.F. Le Dran), який у 1737 pоці видав книгу «Traite

on reflectiontirces de la pratique sur les playes d’rames a fen», де назвав

цю реакцію терміном «секус», що означа поштовх, удар, і описав

її клініку. Невдовзі книгу було перекладено англійською мовою

і термін “секус” було замінено відповідним англійським словом шок

(shock). Хоча потім для ції реакції було запропоновано й інші назви,

проте англійський термін «шок» залишився.

За шоком відразу починається другий етап – відмова повіри–

ти – тобто неможливість усвідомлення певної втрати.

Третій етап – переговори – характеризується ілюзорною

можливістю «все виправити». З ним також часто пов’язане

відчуття провини. Четвертий етап – прояви злості –

усвідомлення того, що втрата насправді сталась і повернути

все назад неможливо. На цьому етапі існує два напрями

розвитку кризи: спрямованість злості на себе або на інших.

Злість на себе може привести людину до глибокого стану

депресії. Злість на інших може проявлятися в асоціальних

діях. Подолання емоційних наслідків втрати починається на

етапі розуміння і прийняття, що супроводжується сильним

стражданням. Коли людина досягає етапу розуміння

своєї втрати, вона вже може виразити, залежно від віку

та здатностей, свої почуття, розповісти про них. Цей

етап, на якому з’являється відчуття надії на майбутнє,

є сходинкою для наступного етапу – здатністю справи–

тися із втратою.

З точки зору змісту й характеру психологічних проблем

чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію,

а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються

і зникають, виділяють певні типи життєвих криз. Так,

нижченаведену класифікацію за П. П. Горностай [1] не слід

розглядати універсальною типологією.

1. Кризи становлення особистості. Найхарактернішими

кризами становлення є вікові, що вважаються нормативними,

тобто необхідними для нормального процесу становлення

особистості. Кризи становлення особистості характерні

не лише для дитинства, підлітковості та юності.

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

148

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

Гейл Шиіхі розгляда такі кризи дорослішання: 16 років – «виривання

коренів»; 23 роки – «план на все життя»; 30 років – «корекція»;

37 років – «усвідомлення середини життя» (Sheehy G. 1976; Максимов

М., 1986, 1987). Неважко помітити, що ці кризи пов’язані зі змінами

життвих ролей людини.

Кризи становлення у дорослому віці можуть супроводжу–

ватися важливими життєвими подіями (втратами): зміною

фаху, місця роботи, втечею з сім’ї, переїздом в інше місто,

втратою роботи тощо. Але всі обов’язково передбачають

зміну важливих соціальних ролей людини: професійних,

сімейних, міжособистісних та ін.

Г. Шиіхі пов’язу спосіб переживання кризи людиною зі «стилем

проживання життя», що становить сворідні життві ролі

людини: «вічна дитина», «клозет», «транзит», «інтегратор»,

«квочка», «кар’ристка з відлагодженим сімейним життям»

(G. Sheehy , 1976; Максимов М., 1986, 1987).

2. Кризи здоров’я. Часто людина переживає серйозну кризу

у зв’язку з втратою здоров’я, каліцтвом чи іншими сер–

йозними проблемами, що докорінно змінюють життя.

Найбільш фрустральними кризовими чинниками є втрата,

пов’язана зі зміною здоров’я, якихось важливих життєвих

і соціальних функцій (а отже, і важливих психологічних ро–

лей), відмова від важливих життєвих планів у зв’язку з не–

можливістю їх втілити (тобто відмова від майбутніх ролей).

Прикладом серйозної кризи здоров’я може слугувати історія

життя письменника М. Островського, який ще молодим утратив

зір і можливість ходити. Ця трагедія перекреслила всі життві

плани і мало не стала причиною самогубства.

3. Термінальні кризи. Дуже серйозними є кризи, пов’язані

з термінальними цінностями людини, зокрема з імовірним

чи неминучим близьким кінцем її життя. Приклади: звістка

про невиліковне захворювання; певні обставини, що

загрожують життю і яких неможливо позбутися; смертний

вирок суду, онкозахворювання, СНІД тощо.

149

Раннєвтручанняяктехнологіясоціальноїроботи

4. Кризи знаущих стосунків. Надзвичайно важливою

є сфера взаємин людини з іншими, а отже, значні зміни

у структурі цих стосунків часто супроводжуються кризами

і змінами міжособистісних ролей. Найбільш значущими

причинами подібних криз можуть бути: смерть близької

людини, вимушена розлука, зрада інших людей, розлучення

(пов’язане із втратою міжособистісних ролей). До кризових

явищ може призводити і поява нових міжособистісних ролей.

Так, народження дитини для сім’ї може стати причиною

кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна

розглядати кризи кохання (нерозділене кохання, втрата

кохання, розчарування в коханні).

5. Кризи особистісної автономії. Причиною кризи можуть

бути обставини, пов’язані з втратою чи обмеженням

особистісної автономії або свободи: несподівана фатальна

залежність від людей чи обставин, позбавлення волі.

Якщо криза значущих стосунків полягає у втраті важливих

міжособистісних ролей, то криза особистісної автономії (що

становить різновид попередньої) пов’язана з потраплянням

у нову небажану міжособистісну роль.

6. Кризи самореалізації. Життєва криза може настати

внаслідок обставин, пов’язаних із неможливістю нормальної,

звичної чи такої, що планується, самореалізації людини:

втрата роботи, значущої соціальної ролі (програш на

виборах, втрата високого соціального статусу і т.п.), вихід

на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення

помилковості життєвого шляху, змушене вигнання

(наприклад, внаслідок соціальних конфліктів).

7. Кризи життєвих помилок. Часто кризові явища

розвиваються внаслідок яких-небудь фатальних вчинків

(криза, що переживається людиною через скоєну нею зраду,

злочин, навіть якщо це не пов’язано з відбуванням покарання),

втрата коштовної речі (автомобіль, будинок, квартира; сюди

належать і злигодні стихійного лиха), кризи гріха. Кризи

життєвих помилок можуть бути наслідком і нездійснених

вчинків, якщо це мало фатальні наслідки.