Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право 2010 № 4-5

Подождите немного. Документ загружается.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Таблиця 1

Питома вага частин і компонентів в імпорті та експорті продукції машинобудування країн.

Товарні підгрупи

Розділу 7 МСТК

1985

Експорт

1985

Імпорт

1996

Експорт

1996

Імпорт

2009

Експорт

2009

Імпорт

Електрогенератори (71)

46,0

37,4

41,3

29,2

44,2

38,4

Спеціальні машини (72)

24,7

22,2

22,4

20,3

25,1

24,6

Металообробні (73)

19,5

18,1

20,0

19,0

20.1

19.1

Загальне промислове обладнання (74)

15,8

12,9

16,7

16,8

18,5

18,9

Офісна техніка (75)

38,3

37,3

37,6

36,1

40,1

39,8

Телекомунікаційна (76)

50,5

44,9

65,9

64,4

68,9

66,8

Електронне обладнання (77)

25,7

26,0

22,1

22,3

25,6

26,1

Автомобілі (78)

27,9

28,7

29,4

29,9

35,5

36,1

Інші транспортні засоби (79)

22,8

26,9

28,5

35,6

30,3

37,1

Різні готові вироби (8)

2,3

1,8

3,1

3,2

5,9

6,3

Разом

23,2

22,0

30,6

23,4

36,9

30,3

Розраховано автором на підставі: [11].

У таблиці 1 представлено динаміку торгівлі частинами та компонентами в імпорті та експорті продукції

машинобудівних галузей промисловості 28 країн Західної Європи, Північної Америки та Східної Азії.

Таким чином, ми бачимо, що світове середовище бізнесу прискореними темпами вкривається щільною

мережею виробничо-коопераційних зв’язків, що втягує все більше держав у глобальну відтворювальну систе-

му. Саме за рахунок динамічного розвитку міжнародної кооперації в умовах НТР стають реальними техноло-

гічні стрибки, які призвели до V технологічного рівня розвитку у світовій економіці. Саме залучення України

до процесу міжнародної торговельної кооперації, на нашу думку, дозволить трансформувати структуру зов-

нішньої торгівлі України відповідно до сучасних вимог розвитку світової економічної системи.

Аналіз зовнішньоторговельної структури України на противагу світовим господарським тенденціям

показав, що останні 10 років національні валютні надходження забезпечуються переважно на світових ринках

товарів із незначною доданою вартістю – сировини та матеріалів – уразливих, нестабільних, ризикових, непе-

рспективних сегментах світової економічної системи. Неблагородні метали та вироби із них посідають по-

стійне 1-е місце в експорті товарів, а їх питома вага сягає близько 40% за проаналізований нами період 2000-

2010 рр. Зокрема, вказана група становила у 2000 р. – 44,4%; у 2007 р. – 42,2%; 2008 р. – 41,2%; 2009 р. – 32%.

[1]. Стабільність у межах 10% від загального обсягу простежується в експорті мінеральних продуктів –

2000 р. – 9,6%; 2007 р. – 8,7%; 2008 р. – 10,5%; 2009 р. – 9,8%. У свою чергу, 3-я і 4-та позиції рік від року на-

лежить, мабуть, групі «Механічне обладнання: машини та механізми»: 2000 р. – 7,9%; 2007 р. – 10,1%; 2008 р.

– 9,5%; 2009 р. – 12,6 %, або групі «Продукція хімічної та пов’язаних із нею галузей промисловості»: 2000 р.

– 9,4%; 2007 р. – 8,2%; 2008 р. – 7,5%; 2009 р. – 6,3%. [1].

Не заглиблюючись у структуру експорту зосередимо увагу на групах «Механічне обладнання: машини

та механізми» та «Продукція хімічної і пов’язаних із нею галузей промисловості» у складі імпорту України,

адже саме вони, за результатами порівняльної оцінки, можуть стати базовими напрямками розвитку міжна-

родної науково-виробничо-збутової кооперації. Так, після безперечно першочергової для безпеки народного

господарства держави в імпорті статті «Мінеральні продукти» (переважно: «енергетичні матеріали: нафта та

продукти її переробки»): 2000 р. – 46,9%; 2007 р. – 28,5%; 2008 р. – 29,7%; 2009 р. – 34,5% у структурі імпор-

ту 2-га позиція належить групі «Механічне обладнання: машини та механізми»: 2000 р. – 13,9%; 2007 р. –

17,4%; 2008 р. – 15,7%; 2009 р. – 13,8%. 3-ю позицію посідає група «Продукція хімічної та пов’язаних із нею

галузей промисловості»: 2000 р. – 6,4%; 2007 р. – 8,8%; 2008 р. – 8,1%; 2009 р. – 11,7%. [1].

На сьогодні втрачено великий досвід організації роботи на зовнішніх ринках, яким володіли фахівці

колишніх спеціалізованих зовнішньоторговельних об’єднань Радянського союзу. Це стосується і просування

товарів на зовнішні ринки за допомогою різних офсетних схем, що є більш продуктивним, аніж традиційні

експортні поставки, особливо коли потенційні покупці мають обмежені валютні резерви. Вихід національної

продукції на зарубіжні ринки за класичною схемою можливий у двох варіантах: або шляхом безпосередньої

роботи на секторальних ринках національного виробника, або за сприяння посередницьких структур, які по-

ступово монополізують доступ до переважної більшості купівельноспроможних ринків. Слід зазначити, існу-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

ють передумови, переваги та недоліки самостійної участі у міжнародній торговельній діяльності і викорис-

тання посередницьких послуг. Наполягаючи на доцільності і перспективності виходу у світовий торговельний

простір напряму – шляхом налагодження перспективних, стабільних, тривалих, прибуткових коопераційних

зв’язків, задля ґрунтовності теоретичних висновків та практичних рекомендацій, необхідно проаналізувати

доцільність як прямого, так і непрямого методу нарощення зовнішньоторговельної присутності України на

перспективних сегментах світового ринку.

Попередній досвід прямих контактів національних експортерів засвідчує настання неминучих ризиків

та недоліків при втіленні програми прямої присутності на світових товарних ринках як хімічних товарів, так і

машинотехнічних виробів, що мотивує звернення при виході на зовнішні ринки до посередницьких послуг,

зокрема:

1. Відволікання кадрових та фінансових ресурсів на організацію власної експортної діяльності в

умовах їхньої недостатньої професійної підготовки.

2. Розширення функціональних завдань: вибір цільових ринків, міжнародна логістика (проблеми з

документацією, гальмування і страхування вантажу, експортне пакування, фрахтування ванта-

жу, безпосередня організація перевезення та багато ін.).

3. Нестача комерційної кваліфікації і досвіду у сфері міжнародної торгівлі.

4. Політичні, правові, податкові, соціальні, крос-культурні та інші ризики.

Стосовно ж співпраці із посередниками перелічені недоліки, за свідченням національних експортерів,

відсутні. Спираючись на традиції та практику співпраці з ними позитивом слід вважати:

– нейтралізацію загроз адаптивних ризиків при роботі з місцевим законодавством;

– запобігання виникненню перешкод в умовах монопольного ведення бізнесу;

– використання на власну користь національних особливостей, звичаїв, традицій;

– оптимізація реалізації інноваційного товару в умовах недостатньої вивченості ринку (місцеві ви-

моги, уподобання споживача, локальні ділові зв’язки, реклама, дизайн упаковки тощо);

– економія на маркетингових дослідженнях ринку;

– можливості швидкого збуту стандартного промислового устаткування і споживчих товарів та ре-

алізації другорядних товарів.

Отже, у певних випадках виправданим є вибір національних експортерів на користь посередників. Про-

те, оскільки відповідно до мети статті нас цікавить перспектива саме довготривалої науково-виробничо-

збутової, продуктивної співпраці зі світовим конкурентним середовищем, варто продовжити аналіз і зупини-

тися на дослідженні потенціалу самостійної роботи на світових ринках, якого українські експортери, за ре-

зультатами опитування, навіть не усвідомлюють [4]. Так, передусім, безперечною перевагою слід назвати

необхідність тісного зв’язку із контрагентом, що усуває ризики розірвання контактів унаслідок зміни, моди-

фікації вимог до предмету міжнародної угоди. По-друге, орієнтація у питаннях кон’юнктури цільового ринку,

а значить, відповідність виробничої програми. По-третє, оптимізація використання наукового, виробничого,

фінансового, технологічного, збутового потенціалу. По-четверте, гарантія довготривалості, прибуткової при-

сутності на зарубіжних ринках внаслідок посилення взаємозалежності у науково-виробничих взаємовідноси-

нах. По-п’яте, зменшення ризику втрати комерційних результатів тощо. І врешті – «кооперативний» експорт

унаслідок своєї комбінованої природи призначений для об’єднання переваг і примирення недоліків прямого

та непрямого методів міжнародної торгівлі.

Найпростішою формою кооперації є популярне серед вітчизняних виробників використання транспор-

тно-експедиторських компаній, які виконують основні експортні функції і більшість експортного документо-

обігу за виробника-експортера. Вони зобов’язуються виконати більшість формальностей і доставку товару

споживачу. Щодо найпопулярнішого прийому американських багатонаціональних компаній, то це практика

так званого піггібекінгу. Сутність цієї практики у міжнародній торгівлі полягає в тому що певна компанія-

виробник («наїзник») використовує канал дистрибуції, який створила інша досвідчена компанія-експортер

(«носій»). Однією з умов для здійснення такої практики є споріднений або взаємодоповнювальний характер

експортних товарів обох компаній [4]. На сучасному етапі ця практика трансформується у творення так зва-

них стратегічних бізнес-альянсів. Надзвичайно розповсюдженою формою експортної кооперації є також між-

народні картельні угоди, що зобов’язують суб’єктів експортної кооперації дотримуватися спільно

встановлених умов торгівлі на кожному регіональному ринку (квота учасника, мінімальні ціни продажу, умо-

ви надання комерційних кредитів покупцям). Такі угоди належать переважно до сировинних ринків, паливно-

енергетичних ресурсів, с/г продукції.

За результатами аналізу географічної структури зовнішньої торгівлі України констатуємо взаємозалеж-

ність спеціалізованих підприємств, зокрема, країн Центральної Європи та СНД із національними виробника-

ми у секторі «Механічне обладнання: машини та механізми» та «Продукція хімічної та пов’язаних з нею

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

галузей промисловості», що є підставою для розвитку міжнародної кооперації [1]. На жаль, торговельний

«обмін» на сьогодні не є еквівалентним, що засвідчує більш глибокий аналіз зовнішньої торгівлі у даних сек-

торах. В експорті України продукція первинної обробки, виробництво якої не потребує значної доданої варто-

сті і, до того ж, яка несе екологічну небезпеку та небезпеку здоров’ю і життєдіяльності зайнятих. На

противагу, в імпорті означених груп – товари «тривалої» технологічної обробки. Вочевидь, порушення еко-

номічної доцільності, про яку говорили ще меркантилісти, зазначаючи, що країна, яка позиціонуватиме себе

на світових ринках як експортер сировини і не спроможеться продовжити технологічний цикл її обробки у

межах національного господарства надалі шкодуватиме, купуючи готовий товар, виготовлений на основі ви-

везеної сировини, а отже, відшкодовуючи імпортеру витрати на її придбання та ще й сплачуючи податки у

складі національних митно-тарифних регуляторних систем [6].

Міжнародна науково-виробничо-збутова кооперація умовно є трьома рівнями шляху виготовлення ви-

сокотехнологічних товарів [4].

На 1-му рівні виконуються технічно, технологічно, науково складні, капіталомісткі операції постіндус-

тріальними країнами світової економічної системи (США, Японія, Німеччина тощо).

На 2-му рівні – трудомісткі, ресурсомісткі операції у міжнародному технологічному циклі виконують –

Малайзія, КНР, Гонконг, Південна Корея, Мексика, Аргентина тощо. Країни, які спромоглися переконати ви-

багливі міжнародні товарні ринки у якості виконаних робіт.

3-й рівень – рівень монтажно-збиральних робіт – прерогатива країн-споживачів продукту, які викону-

ють монтажні, збиральні операції скорочуючи витрати при застосуванні митно-тарифних інструментів.

Саме з 3-го рівня Україні слід розпочати залучення до процесу міжнародної кооперації.

Україні не вдається позбутися іміджу держави із нестабільною економікою, високим рівнем корупції та

бюрократичного втручання в економіку – це негативно впливає на сприйняття України як надійного партнера.

Українським експортерам важко конкурувати із фірмами тих іноземних держав, для яких характерні стабільна

економіка, більш розвинуті контрактне право і судова система, де загалом ділова етика на значно вищому рів-

ні. Тобто, на сьогодні не йдеться про 1-ий рівень технологічного циклу у глобальній відтворювальній системі.

Проте, претендувати на залучення до виконання технологічних операцій 2 та 3 рівня національні виробники

реально мають усі підстави ресурсного характеру. Успіх у міжнародній торгівлі не постійна величина. Здат-

ність успішно конкурувати на ринку, пропонуючи певний вид товару, може переходити від однієї зарубіжної

компанії до іншої по мірі змін ринкової кон’юнктури або появи нових технологій, які дозволяють виробляти

більш дешеву і якісну продукцію. Міжнародний досвід роботи на світових ринках, зокрема, чорних металів,

текстильної та машинно-технічної продукції – традиційно експортоорієнтовних національних секторів пока-

зує, що конкурентоспроможність може переходити від однієї держави до іншої (досвід Японії, КНР, Малайзії,

Південної Кореї, Аргентини, Мексики тощо). Країна, яка має переваги, пов’язані з дешевою робочою силою

або наявністю певних природних ресурсів, по мірі економічного росту може стати неконкурентоспроможною

стосовно деяких товарів і послуг. Однак, знаючи про переваги, які дає відкрита для зовнішнього ринку еко-

номіка, країна може стати конкурентоспроможною стосовно інших товарів і послуг, посилюючи свою взаємо-

залежність у межах міжнародної торговельної системи шляхом торговельної кооперації.

Витонченість сучасних форм конкурентної боротьби на світових ринках та складність науково-

технічних завдань при виготовленні нових асортиментних груп машинно-технічної та хімічної продукції ви-

магають упровадження особливих форм міжнародної кооперативної торгівлі. Саме науково-виробничо-

збутова кооперація міжнародних контрагентів відповідає сучасній архітектоніці світових ринків [4]. Переваги

участі у міжнародній торгівлі шляхом кооперації науково-виробничо-збутових функцій, національним експо-

ртерам гарантуватимуть:

– Інтенсифікацію відтворювального процесу унаслідок посилення спеціалізації; розвиток масового

виробництва; підвищення завантаженості обладнання; ріст ефективності упровадження нових

технологій.

– Ріст експорту – збільшення зайнятості.

– Максимізацію експортної виручки.

– Міжнародну конкуренцію – удосконалення підприємств.

Безумовно, експортна виручка слугуватиме накопиченню капіталу, що є чи не вирішальним чинником

забезпечення росту інвестицій у розвиток перспективних (з точки зору потенціалу розвитку світових товарних

ринків) секторів промисловості України. І саме витонченість сучасних форм конкурентної боротьби на світо-

вих ринках вимагає міжнародного рівня конкурентоспроможності національних експортерів, які бажають під-

вищити якість інтеграційних намірів України.

Міжнародна конкурентоспроможність продукції залежить від ефективності управління на рівні підпри-

ємств. У більшості випадків у національних компаній вона не відповідає стандартам сучасного менеджменту

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

– політика оперативного пристосування до нинішніх умов і вимог ринку переважає над виробленням довго-

строкової стратегії розвитку, що гарантуватиме передовий світовий управлінський досвід у рамках міжнарод-

ної кооперації. Тому і наголошуємо на необхідності присутності «збутової» складової при укладанні

міжнародних коопераційних угод. Не зважаючи на те, що на багатьох підприємствах розгорнуто підрозділи

маркетингу, вони не стали носіями справжніх маркетингових стратегій, характерних для західних фірм. Про

низьку ефективність цієї сфери діяльності в Україні свідчить відсутність дієвих механізмів просування проду-

кції на зовнішні ринки, обмеженість засобів впливу на наміри потенційних покупців (не лише економічних,

торговельних, а й політичних, дипломатичних та інших важелів підтримки експортерів). Відсутність розгалу-

женої мережі збутових і сервісних центрів за кордоном не дозволяє оперативно реагувати на потреби покуп-

ців (споживачів) і не додає конкурентних переваг українським експортерам.

Важливо зазначити, що українським підприємствам-експортерам доволі складно виробляти ефективні

стратегії виходу на зовнішні ринки і досягати помітних успіхів в умовах невизначеності, нестабільності, не-

прозорості у формуванні стратегічних основ розвитку зовнішньоторговельної діяльності. На основі проведе-

ного аналізу, ми дійшли висновку, що пріоритетним завданням модернізації зовнішньої торговельної

політики України задля мотивування розвитку науково-виробничо-збутової кооперації національних експор-

терів із закордонними партнерами має стати реалізація комплексу заходів (у рамках спеціальної національної

програми), спрямованих на нарощення міжнародної конкурентоспроможності українських виробників. Ці за-

ходи мають охоплювати інституційні, інфраструктурні, фінансові, інформаційні інструменти, новітні PR-

технології.

1. Упровадити ефективний механізм експортного кредитування та страхування.

2. Цивілізовано і відповідно до міжнародних стандартів вирішити проблему відшкодування екс-

портерам податку на додану вартість.

3. Розробити та запровадити чіткий план урядових дій щодо розвитку інфраструктурного забезпе-

чення ефективної участі у міжнародній науково-виробничо-збутовій кооперації.

4. Створити координаційний орган міждержавної співпраці із країнами – основними торговельни-

ми партнерами України у коопераційній мережі з метою спрощення митних процедур, уніфіка-

ції принципів страхування ризиків, здійснення валютного та експортного контролю тощо.

5. Оптимізувати доступ національних виробників до імпортних ресурсів, необхідних для експорт-

ного виробництва, шляхом вибіркового скасування імпортних тарифів, запровадження проце-

дури відшкодування імпортного мита, розвитку вільних експортних гаваней.

6. Посилити економізацію зовнішньої політики держави, зокрема шляхом забезпечення підтримки

національних експортерів на зовнішніх ринках, супроводження на найвищому політичному рів-

ні стратегічно важливих для країни експортних контрактів, участі держави у врегулюванні зов-

нішньоторговельних конфліктів, надання експортерам інформаційно-методичної та правової

допомоги у міжнародному економічному середовищі, розширити повноваження місцевих орга-

нів влади у транскордонній співпраці.

7. Розширити розвиток міжнародної науково-технічної співпраці із провідними країнами світу, на-

самперед, у галузях космічного та авіаційного будівництва, а також у секторах нанотехнологій,

посилити участь національних суб'єктів господарювання у міжнародній виробничій кооперації.

При вирішенні зазначених завдань необхідно зважати на те, що державна підтримка експорту має бути і

атакуючою і селективною, спрямованою на трансформацію національної структури експорту та імпорту, які

катастрофічно не відповідають сучасним вимогам розвитку структури світової економіки. Зокрема, вагомі

зусилля повинні бути спрямовані на створення умов для міжнародної науково-виробничо-збутової співпраці,

чи не єдиного засобу ефективного нарощення виробничих потужностей у секторах промисловості народного

господарства, і здобуття високих рейтингових позицій України у міжнародній торгівлі. Для створення опти-

мальних умов практичної реалізації та розвитку коопераційних відносин необхідно сформулювати та виріши-

ти завдання по-перше, відповідності структури провідних експортних галузей національної економіки

сучасним вимогам розвитку глобальної відтворювальної системи; по-друге, набуття високого рівня іннова-

ційності та технологічності функціонування національних компаній – потенційних учасників міжнародної

науково-виробничо-збутової коопераційної мережі.

Висновки. Перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Таким чином, констатуємо відтворюва-

льну відкритість національних економік на шляху до повної відтворювальної відкритості світової економіки.

Як зазначають експерти ЮНКТАД, глобальні вартісні ланцюжки розшаровуються на все тонші частини спе-

ціалізованих функціональних та географічних складових. Такий розподіл технологічного процесу на все дріб-

ніші стадії із їх розміщенням у різних регіонах світу відкриває перед менш розвинутими країнами (як

Україна) – ефективні можливості залучення до глобального торговельного простору. Приходимо до висновку,

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

що не може існувати більш ефективного механізму вирішення нинішніх проблем формування ефективного

конкурентного порядку в експортоорієнтовних галузях, як через результативне залучення національних спе-

ціалізованих підприємств до процесу науково-виробничо-збутової кооперації – як гаранта стабільного і при-

буткового перебування економіки України у межах міжнародного середовища бізнесу. У свою чергу,

інтенсифікація участі національних суб’єктів у міжнародних торговельних відносинах шляхом кооперування

науково-виробничо-збутових потужностей з іноземними контрагентами у секторі, передусім, машинно-

технічної, хімічної та металургійної промисловості дозволить вирішити цілу низку проблем:

1. Перешкодити падінню норми прибутку.

2. Вирішити проблему ємності ринку.

3. Підвищить зайнятість населення.

4. Сприятиме організації масового виробництва.

5. Повноцінно завантажити обладнання.

6. Ефективно упроваджувати нову техніку та технології.

7. Мінімізувати коливання попиту.

8. Знизити витрати виробництва на 20-30%.

9. Ефективно організовувати виробництво на базі передового зарубіжного досвіду.

10. Мотивувати конкурентне ведення бізнесу.

11. Підвищити продуктивність використання ресурсів.

Процес залучення до міжнародної торговельної кооперації повинен стосуватися не лише досліджених

нами секторів національної економіки. Предметом подальшого дослідження може стати група «Текстиль та

текстильні вироби», «Засоби наземного, повітряного та водного транспорту» тощо. Системний підхід до ефе-

ктивного використання механізмів та інструментів міжнародної торговельної кооперації передбачає розробку

стратегії науково-виробничо-збутової співпраці, що доцільно зробити і функцією різноманітних урядових ре-

гулятивних заходів. Адже, продуктивність стратегії залучення експортоорієнтовних підприємств до глобаль-

ної відтворювальної системи визначатиметься рівнем скоординованості національної політики у сферах

оподаткування, валютного контролю, митних тарифів тощо.

Література

1. Інтернет ресурс Держкомстату України (товарна та регіональна структура зовнішньої торгівлі

товарами України за 2000-2010 рр.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2009/zd/eip_kv/eip_kv_u/.

2. Інтернет ресурс СОТ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.wto.org.com.

3. Андрійчук В.Г. Інноваційна модернізація вітчизняної економіки: стратегічні орієнтири та меха-

нізми їх реалізації / В.Г. Андрійчук // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2010. –

№1. – С. 4-9.

4. Джеральд М. Майер. Міжнародне середовище бізнесу. Конкуренція та регулювання у глобаль-

ній економіці / Джеральд М. Майер, Даніела Олесневич. – К.: «Либідь», 2002. – 703 с. – укр.

5. Лук’яненко Д.Г. Суперечності та асиметрії глобалізації у євроінтеграційному контексті /

Д.Г. Лук’яненко // Спільний європейський економічний простір: гармонізація мегарегіональних

суперечностей: Монографія; За заг. редакцією Д.Г. Лук’яненка, В.І. Чужикова. – К.: КНЕУ,

2007. – 544 с. – укр. – (C. 31-47).

6. Меркантилизм / под ред. И.С. Плотникова. – М.: ОГИЗ – Соцэкгиз, 1935. – 670 с. – рус.

7. Онищенко В.П. Оцінка потенціалу країни до галузевих структурних зрушень в контексті світо-

вих тенденцій / В.П. Онищенко, С.О. Пашков // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. –

2010. – №1. – С. 36-44.

8. Новий курс реформи в Україні 2010-2015 рр. Національна доповідь / за ред. В.М. Гейця та ін. –

К.: НВУ НБУВ, 2010. – 344 с. – укр.

9. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів /

авт. упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. – К.: Парламент-

ське видавництво, 2009. – 356 с. – укр.

10. Шишков Ю. Международное разделение производственного процесса меняет облик мировой

экономики / Ю. Шишков // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – №10. –

С. 15-25.

11. Ng F., Yeats A. Production Sharing in East Asia. The World Bank. Wach. Policy Research Working

Paper. – 1999. – №2197. – P. 10, 47.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Клименко Д.О., аспірант УДУФМТ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТА РИЗИКІВ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ

ІНВЕСТИЦІЙ У ГАЛУЗЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ.

Здійснено аналіз та узагальнення практичного досвіду у сфері інвестування у міжнародні проекти, які пов’язані з

інформаційними технологіями, розглянуті особливості організації та менеджменту зазначених проектів.

Practical experience in organization and management of international projects in information technology sphere was

made by the author in this article.

Постановка проблеми. Процеси глобалізації та інтеграція України до міжнародної економічної системи

вимагають нового підходу та збільшення інвестицій з боку корпоративного сектора у сферу інформаційних

технологій, що потребує аналізу міжнародного та вітчизняного досвіду у зазначеній сфері.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Актуальність проблемних питань інвестиційної діяльності у

міжнародні проекти, які пов’язані з інформаційними технологіями, неодмінно посилює інтерес до неї серед

зарубіжних та вітчизняних дослідників [1; 2; 3; 4; 5]. Однак, аналіз останніх теоретичних напрацювань з цього

питання, доводить недостатність з’ясування сутності та оцінки конкретних ризиків, які супроводжують зазна-

чену діяльність, що потребує подальших досліджень.

Метою статті є аналіз міжнародного досвіду у сфері планування, організації та менеджменту проек-

тів, пов’язаних з інвестуванням в інформаційні технології, та розробка практичних рекомендацій з урахуван-

ням української специфіки.

Виклад основного матеріалу. Історія розвитку інфраструктурних технологій характеризується низкою

фіксованих етапів, які простежуються на тлі формування основних засад постіндустріального суспільства.

Дослідження ідеології трансформаційних процесів, зокрема логіка європейської інтеграції України враховує

зміни у суспільстві як складову постіндустріального вектора розвитку, тому доцільно розглядати зазначені

процеси як етапи історії людства. Перехід від одного рівня розвитку до наступного здійснюється шляхом гло-

бальних за змістом технологічних революцій, які суттєво відображають якісні стрибки розвитку способів вза-

ємодії людини з навколишнім середовищем, які мають етапні особливості.

Стан вітчизняної економіки характеризується наявністю неструктурованого господарства із застаріли-

ми технологіями, інфраструктурою виробничих процесів та основних фондів. Незважаючи на це у нас є шанс

змінити його за рахунок використання високих технологій, враховуючи інфраструктурні. На думку

С.А. Нехаєва, імпульсом до їх розвитку є узгодження та врахування інтересів міжнародних та вітчизняних

фінансових груп, а генератором цих процесів може стати система інформаційних комплексів, які є інтегрова-

ними поєднаннями сучасних інформаційних і традиційних технологій [6]. Розуміння цього дозволяє виокре-

мити інструментарій вирішення проблеми, яким стануть інформаційні, комунікаційні та технологічні

можливості Internet, який охоплює усі сфери буття людини, оскільки є інтегруючим компонентом її діяльнос-

ті.

На сучасному етапі деякі з інфраструктурних технологій, що широко застосовуються у системі світово-

го господарства, все ще не отримали належної та необхідної стандартизації у загальносвітових масштабах,

йдеться передусім про відповідні стандарти залізничного полотна між Україною та іншими європейськими

країнами, що зумовлює гальмування росту товарообігу між потенційними партнерами. Те ж саме можна ска-

зати і про цілу низук інших «стандартів», починаючи від напруги у промисловій мережі (110 вольт у США і

220 – у Європі), закінчуючи стандартами передачі телевізійного сигналу. Ці розбіжності у стандартах на ін-

фраструктурні технології вже сприймаються як свого роду «історичні непорозуміння» і продовжують існува-

ти не зважаючи на те, що об’єктивно породжують певні незручності. Зазначені технології зараз

використовуються як щось загалом зрозуміле, тобто усталена даність, чим і пояснюється той факт, що ніхто

не намагається будувати свій бізнес з метою отримання вирішальної переваги за рахунок використання водо-

проводу, телефонії або залізничної гілки. Тим не менш, ті ж залізниці спричинили справжню революцію у

системі міжнародного господарства, коли їх будівництво дозволило, з одного боку, нівелювати конкурентну

перевагу, пов'язану з місцем розташування конкретного виробництва, а з іншого – підключити до господарсь-

кого механізму територіально віддалені один від одного промислові підприємства або їх структурні підрозді-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

ли. Врешті решт, можливість швидкого перевезення великих обсягів вантажів мережею залізниць радикаль-

ним чином реформувала виробництво продукції та торгівлю, що стало однією з причин виникнення сучасних

супермаркетів та промислових підприємств конвеєрного збору. Це зумовило виникнення можливості швидко

відправляти продукцію за призначенням у різні кінці країни, тобто переваги стали відчутними одразу для ба-

гатьох – виробників, постачальників та споживачів.

Основою нової технологічної структури виробництва стає упровадження Інтернет-технологій, які є

елементом сучасних інформаційно-інтелектуальних систем, що покликані забезпечити комплексну автомати-

зацію та пріоритетний розвиток інноваційних процесів. Невипадково, упровадження інформаційних техноло-

гій (ІТ) у міжнародному та вітчизняному бізнесі розвивається аналогічно розглянутій ситуації із залізницями,

адже вони характеризують різні зрізи одного й того ж процесу в межах індустріальної цивілізації, якому влас-

тиві ознаки нової технологічної революції. Сучасна історія рясніє прикладами значних інвестиційних витрат

компаній, що займались впровадженням інформаційних технологій і обчислювальної техніки, коли доходило

до того, що в умовах її фактичної відсутності компанії самотужки проектували і будували необхідне устатку-

вання та машини. Одночасно розроблялось і проектувалось власними силами програмне забезпечення, що

забезпечувало бажану конкурентну перевагу.

З часом вектор розвитку інформаційних систем став упевнено відхилятися у бік стандартизації, що ста-

ло характерним для 70-80-х років XX століття, які характеризуються як роки сучасного етапу науково-

технічної революції – перетворення базисної структури інформативної цивілізації, тобто інформації у виріша-

льний фактор забезпечення ефективності виробництва як основної форми багатства суспільства. Для цього

періоду стає характерним значний обсяг бізнес-процесів, практично всі бухгалтерські завдання зазнали авто-

матизації за рахунок упровадження типових інформаційних технологій, що констатує значний прогрес у на-

прямку забезпечення відповідної інформатизації бізнесу.

Становлення та розвиток українських компаній припав на епоху послідовної відмови від «великих ма-

шин» у бік децентралізованого принципу обробки інформації. Поява і поширення персональних комп'ютерів

вирішували питання «наближення» системи обробки інформації до кінцевого споживача, але породжували

проблему ефективного використання обчислювальних потужностей на підприємствах. Сучасні персональні

комп'ютери є потужними графічними станціями, потенціал яких якнайповніше можна розкрити у пакетах

графічної обробки інформації, тому вони стали неодмінною складовою наповнення офісів сучасних компаній,

хоча відомо, що їх експлуатація забезпечує використання не більше 10% потенційних можливостей, а це по-

роджує проблему належного та ефективного користування відповідними сучасними технологіями у бізнесі. З

поширенням в офісах підприємств персональних комп'ютерів і робочих станцій стала очевидною потреба їх

ефективного використання з огляду на функціональне призначення як інструменту обробки інформації, що

зумовило виникнення офісних та глобальних мереж персональних комп'ютерів, централізованих механізмів

обробки і зберігання інформації. Нарешті стала необхідною стандартизація, яка перетворила персональні

комп'ютери, мережі і програмне забезпечення з унікальних «чорних скриньок» у такі, що відповідають пев-

ним вимогам, тобто стандартні пристрої-клони. Сучасний комп'ютерний парк типового офісу є Intel-

сумісними комп'ютерами, що працюють під управлінням Microsoft Windows, а найсучасніші складні програм-

ні продукти різних виробників, ті ж системи управління підприємством (ERP) відрізняються один від одного

інтерфейсом і особливостями реалізації виконуваних функцій, хоча є практично абсолютними аналогами.

Комп'ютерні технології сучасності перетворилися на інфраструктурні, тобто такі, що виходять за межі

виключно комп’ютеро-орієнтованого використання, оскільки їм притаманна забезпечувальна функція. Зва-

жаючи на це, фактично усі «новинки», які комп'ютерні компанії сьогодні пропонують для упровадження, не

містять технологічної новизни, а є лише результативним наслідком дизайну або маркетингу. При цьому ком-

панії змушені рухатися у річищі відповідних тенденцій, які вимагають грошових витрат на безперервний «ап-

грейд». Так, у середині 90-х років XX століття відбувся перехід на нову версію популярного офісного

продукту відомого виробника, який не давав компаніям жодних конкурентних переваг так само як і подальші

його оновлення, періодичність яких вимірюється приблизно половиною року. Зрозуміло, що сучасний стан-

дарт електронного зберігання офісних документів дозволяє обмінюватися відповідними файлами, які зроблені

не лише в різних версіях комерційних текстових редакторів, але і в офісних пакетах, що поширюються без-

коштовно. Зазначена маркетингова політика провідних софтверних компаній світу примушує регулярно ви-

трачати істотні кошти на даремні, з точки зору здобуття конкурентної переваги, «оновлення». Можна

припустити, що вони потрібні з міркувань безпеки, можливо у цьому є рація, але це лише означає, що програ-

мне забезпечення відомих брендів, яке ми купуємо, може містити небезпечний код.

Наступне питання: чому, в такому разі, «оновлення по безпеці» публікуються лише для деякого обме-

женого списку версій того, що випускається програмним забезпеченням і підприємству доводиться переходи-

ти на нові версії програм лише тому, що компанія-виробник згорнула підтримку «старої версії» і припинила

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

публікацію оновлень до неї? Відомо, що це спричиняє вагомі зміни у бізнес-процесах, необхідність навчання

користувачів роботі на новій версії програмного забезпечення, додаткові витрати, пов'язані зі змінами у полі-

тиці ліцензування, більше того, не виключені істотні витрати на нарощування потужності комп'ютерів зважа-

ючи на жорсткіші вимоги до «заліза» з боку програм, тощо. Виникає припущення щодо існування певної

«змови» провідних виробників обчислювальної техніки і програмного забезпечення, яка полягає в тому, що

новіші і потужніші комп'ютери повинні комплектуватися більш ресурсоємними програмами і навпаки. Однак,

обчислювальна потужність сучасних настільних комп'ютерів така, що при їх використанні у середньостатис-

тичному офісі центральний процесор комп'ютера простоює більшу частину часу, призначеного для роботи.

Видається, що розглянута ситуація неодмінно викликає процес, який означає «рух разом з усіма», про-

тистояти йому можна лише перетворенням з об'єкту процесу інформатизації у його суб'єкт, коли слід діяти,

зважаючи на власні інтереси і потреби, а не піддаватися впливу маркетингових відділів провідних виробників

програмного і апаратного забезпечення. Оскільки інформаційні технології на сучасному етапі свого розвитку

стали просто сервісними інфраструктурними технологіями, які забезпечують роботу основних бізнес-процесів

будь-якої сучасної компанії, їх інформатизація і автоматизація на сучасних підприємствах є однаковою, а

упровадження «більш передової комп'ютерної технології» на одному окремо взятому підприємстві практично

не дає приросту продуктивності праці. У результаті сукупний економічний ефект від таких інвестицій може

бути нульовим або навіть негативним. Так американські компанії з 2000 по 2008 рік інвестували в інформа-

ційні технології понад 1,8 трлн. дол., що можна порівняти з річним ВВП такої розвиненої держави, як Фран-

ція. При цьому дослідження, проведені компанією McKinsey, показали, що у вказаний період лише 10%

галузей сучасної економіки отримали реальний економічний ефект від упровадження інформаційних техноло-

гій. У цій групі опинилися наступні галузі: оптова і роздрібна торгівля, торгівля цінними паперами, виробни-

цтво напівпровідників і комп'ютерів, мобільна телефонія і кабельний телефонний зв'язок. На частку цих

галузей припало 38% від загального об'єму інвестицій в інформаційні технології і більше 85% від загальної

величини зростання продуктивності праці. За 90% галузей промисловості дослідникам McKinsey не вдалося

виявити безпосереднього зв'язку між упровадженням інформаційних технологій і зростанням продуктивності

праці. Техніка та інші засоби виробництва стають невід’ємними елементами розвитку продуктивних сил, не-

випадково К. Ясперс зазначав, що: «Техніка – це сукупність дій обізнаної людини, спрямованих на забезпе-

чення панування над природою… Як природа змінює своє обличчя під впливом техніки, так і зворотній вплив

на людину має її технічна діяльність» [7, с. 120].Тому можна припустити, що зростання продуктивності праці

у більшості галузей сучасної промисловості якнайменше пов'язане із упровадженням нових комп'ютерних

технологій. Галузі промисловості, у яких можна простежити кореляцію між об'ємом інвестицій в інформацій-

ні технології і зростанням продуктивності праці, можна умовно розділити на дві групи. До першої групи на-

лежать галузі, безпосередньо пов'язані з інформаційними, телекомунікаційними технологіями і глобальною

мережею Інтернет (телефонія, виробництво напівпровідників і комп'ютерів, торгівля цінними паперами). До

другої – галузі, інформатизація яких почалася відносно недавно, прикладом яких є оптова і роздрібна торгів-

ля. За умов такого розподілу стає очевидно, що особливістю інфраструктурних рішень стає їх вторинність

стосовно прикладних систем, які втілюються у певній галузі. Це можна пояснити тим, що упровадження при-

кладних систем у більшості випадків ініціюється бізнес-підрозділами підприємства другої галузі, при цьому

інфраструктурні рішення, спрямовані передусім на вирішення завдань ІТ-підрозділів. Однак, як вважає

М. Бартенева, основною передумовою цього процесу є посилення вимог до надійності, безпеки, адаптованості

прикладних (бізнес) рішень, а запропоновані системи резервного копіювання, віртуалізації, моніторингу мо-

жуть застосовуватися для вирішення інфраструктурних завдань організаціями різних галузей та розмірів [8].

Аби інвестиції, спрямовані в інформаційні технології, справді давали позитивний економічний ефект,

необхідно сформувати стратегію розвитку інформаційної системи підприємства кожної групи, тобто обрати

найефективніший шлях досягнення мети. Вважаємо, що основними чинниками цього є: розумна достатність

упроваджуваних технологій; оптимізація існуючого IT-бюджету; синхронізація стратегії розвитку і фінансу-

вання інформаційної системи підприємства із загальною стратегією розвитку бізнесу; системний підхід до

розвитку власної сервісної IT-служби. Кожний окремо взятий із зазначених чинників може вплинути на фор-

мування розвитку оптимальної моделі діяльності, спрямованої на досягнення максимального економічного

ефекту інвестицій у межах загальної фінансової стратегії, а всі разом вони є самостійним блоком, який стане

стрижнем реалізації фінансової та корпоративної мети підприємства.

1. Розумна достатність у підході до упровадження нових технологій передбачає, що всі рішення про

упровадження певної технології мають бути ретельно проаналізовані з огляду на предмет вигоди від її упро-

вадження для основного бізнесу підприємства, ризиків і витрат, які воно може зазнати у зв'язку з цим. Зазна-

чене вимагає відходу від схеми, у якій нова технологія, програма або система упроваджується під впливом

«зовнішніх чинників». Це стосується і переходу на нові версії використовуваних на підприємстві програмних

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

продуктів, які змушують до їх упровадження, оскільки «вийшла нова версія», упровадження складних і громі-

здких систем управління підприємством (CRM і ERP), які розробник пропонує придбати лише тому, що «так

прийнято на ринку» або тому, що їх «упровадив ваш конкурент». Досвід свідчить, що часто процес упрова-

дження програмних продуктів такої складності і масштабу може спричинити вагомі непередбачувані витрати

і навіть збитки, тому зафіксовані факти банкрутств низки великих міжнародних компаній, безпосередньо

спричинених невдалим упровадженням ERP-систем.

Роботи, пов'язані із упровадженням будь-якої інформаційної технології підпорядковується довгостро-

ковим цілям, тому повинні здійснюватися відповідно до розробленої інвестиційної політики. Ми вважаємо,

що їх необхідно розглядати в рамках проектного підходу, при якому проектування розглядається як етап інве-

стиційного процесу, який формує технічні, планувальні та конструктивні рішення проекту [9, c. 90] з усвідом-

ленням того, що упровадження нової інформаційної технології має безпосередній вплив на бізнес-процеси

підприємства. Таким чином, залежно від масштабу проекту, слід залучати до аналізу очікуваних від упрова-

дження вигод, витрат і ризиків не лише IT-спеціалістів, які вболівають за «нові комп'ютерні технології», але і

фінансових та бізнес-аналітиків, які мають змогу оцінити вплив проекту упровадження на всю роботу бізнес-

процесів підприємства. Можна спрогнозувати, що у разі упровадження інформаційних систем у масштабі

всього підприємства, кваліфікації, досвіду і світогляду власних IT-спеціалістів може не вистачити для об'єк-

тивної оцінки витрат і ризиків, що потребує залучення сторонніх консалтингових компаній, які дадуть неупе-

реджену оцінку потенційним вигодам, ризикам, збиткам та запропонують професійну допомогу у реалізації

проекту. На підставі зазначеного досить поширеним та оптимальним у сучасних умовах підходом є передача

всіх функцій управління процесом упровадження такого проекту стороннім фахівцям-консультантам.

2. Оптимізація існуючого IT-бюджету передбачає, передусім, використання напрацьованих методик

управління витратами, які підприємство несе на існуючу інформаційну систему і сервісну IT-службу. Мето-

дики ефективного управління інформаційною системою (ITIL/ITSM, COBIT) дозволяють проаналізувати іс-

нуючу систему управління IT-інфраструктурою підприємства, визначити «вузькі місця», реорганізація яких

дозволить підвищити надійність функціонування відповідних бізнес-процесів, наслідком чого буде мініміза-

ція можливих операційних і технологічних ризиків, що зумовлюються збоями у роботі інформаційної системи

підприємства. Вживання таких методик дозволить оптимізувати витрати на утримання існуючої інформацій-

ної системи, підвищити віддачу від поточних і планованих фінансових вкладень, підвищити якість обслугову-

вання системи і стабілізувати її рівень при збереженні або навіть скороченні кількісного складу сервісних

служб. Невипадково використовується практика передачі частини сервісних IT-процесів на довготривале об-

слуговування стороннім сервісним компаніям, ефективність такого підходу, який називається аутсорсингом

(outsourcing), підтверджена часом. Видається, що саме передача частини сервісних процесів на аутсорсинг

дозволить отримати зафіксований у сервісному контракті рівень обслуговування та швидкість реакції на сер-

вісний інцидент. Можна спрогнозувати, що при високому рівні якості обслуговування підприємство витра-

тить на аутсорсинг менше коштів, аніж зазвичай на оплату праці власних фахівців. Аналіз існуючої

інформаційної системи підприємства і підготовку рекомендацій щодо її реформування та оптимізації теж слід

розглядати у рамках проектного підходу, навіть підготовку і реалізацію такого проекту доцільно віддати на

аутсорсинг – тобто залучити сторонніх фахівців-консультантів. Таких консультантів слід розглядати як зов-

нішніх стосовно системи, професіоналів, які здатні провести адекватну і незаангажовану оцінку поточної си-

туації на підприємстві, оскільки працюючи над проектом реформування інформаційної системи підприємства,

вони безпосередньо зацікавлені у тому, щоб довести його до успішного завершення.

3. Синхронізація стратегії розвитку і фінансування інформаційної системи підприємства із загальною

стратегією розвитку бізнесу спрямована на конкретизацію поточних та запланованих інвестицій в інформа-

ційну систему підприємства. Звичайною практикою є передача функцій планування інформаційної системи

підприємства на відкуп «директорові IT-департаменту». Цей структурний підрозділ бере участь у формуванні

бюджету підприємства щодо витрат на інформаційні технології. Можна припустити, що навіть достатньо ква-

ліфікований IT-спеціаліст, його керівник не в змозі оцінити вплив змін у роботі інформаційної системи на ос-

новні бізнес-процеси підприємства, тому він не повинен бути одноосібним ініціатором упровадження певної

комп'ютерної технології і взагалі яких-небудь докорінних змін у роботі підприємства загалом.

У разі, якщо основні процеси бізнесу базуються на інформаційних технологіях, питання розвитку інфо-

рмаційних систем повинні відображати загальний напрям його розвитку. З урахуванням інфраструктурного,

сервісного характеру інформаційних технологій витрати на них повинні лише бути у фарватері основних ін-

вестиційних пріоритетів такого бізнесу, тому необхідно виключити випадки придбання технологій «на ви-

ріст» або планування масштабних інвестицій в інформаційні технології у відриві від загальної стратегії

розвитку підприємства. Оскільки інвестиції, як зазначає І.А. Бланк, здатні бути носіями переважно економіч-

них характеристик та економічних інтересів, їх слід розглядати як найбільш ефективну форму залучення на-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

копиченого капіталу в економічний процес та можливість укладення капіталу у будь-які об’єкти господарсь-

кої діяльності [10, С. 12-13]. Такі інвестиції можливі лише в разі реорганізації інформаційної системи за ре-

зультатами проведеного раніше аудиту, тобто на закривання виявлених «дір» у системі, для підвищення її

надійності, стабільності і роботи.

4. Оскільки системний підхід до розвитку власної сервісної IT-служби включає низку заходів щодо ре-

організації і оптимізації команди IT-спеціалістів підприємства, то серед основних принципів такого підходу

можна виокремити: облік і контроль результатів діяльності сервісної IT-служби з боку менеджменту підпри-

ємства; виважений підхід до формування системи мотивації IT-спеціалістів; необхідність професійної підго-

товки і бази для відповідного навчання фахівців. Визначальним серед них є перший – облік і контроль

діяльності сервісної служби, оскільки він дозволяє зробити об’єктивну оцінку вартості і якості сервісу. Вна-

слідок зазначеного стануть можливими відповідні рішення про перехід частини сервісних процесів на аутсор-

синг. Видається, що облік і контроль діяльності сервісної IT-служби не доцільно покладати лише на її

керівника, оскільки це спровокує можливе «заморожування» кризових явищ в сервісній службі, що призведе

до гарантованого зниження якості отримуваного сервісу при зростанні фінансових запитів з боку IT-

департаменту.

Зважаючи на те, що мотивація IT-спеціалістів досить специфічна, можна і необхідно експлуатувати ін-

терес з боку сервісного IT-персоналу до здобуття нових знань і до роботи з новими технологіями, тобто вико-

ристовувати як заохочення відрядження фахівців сервісного IT-департаменту на курси підвищення

кваліфікації, сертифікації, профільні виставки і презентації. Паралельно доцільно вирішувати проблеми під-

тримки належного рівня кваліфікації фахівців, а саме стежити за тим, аби підприємство не стало безкоштов-

ною «школою життя» для співробітника а також передбачити розумні перешкоди на шляху переходу до

конкурентів професіоналів високого рівня, особливо, якщо зріст відбувався коштом підприємства.

Висновки.

1. Для України повинно стати актуальним опрацювання та утвердження принципово нової іннова-

ційної моделі розвитку, тому вся подальша логіка здійснюваних реформ, які можуть відбувати-

ся навіть в умовах економічної кризи, може та повинна бути підпорядкована зазначеній меті. У

протилежному випадку, за відсутності докорінної структурної перебудови інноваційних проце-

сів, відбуватиметься генерування залежної економіки, яка стане економікою другорядного типу.

2. Необхідно визнати провідну роль інформаційних технологій для більшості галузей як націона-

льної, так і сучасної світової економіки. Питання підвищення рівня зрілості інформаційних тех-

нологій і систем національних підприємств повинні бути особливо актуальні, оскільки масове

проникнення іноземних компаній здійснюється у привабливі з інвестиційної точки зору сектори

української економіки. Виходячи на український ринок, західні компанії отримують конкурент-

ну перевагу за рахунок того, що інформаційні технології і системи більшості західних компаній

фактично функціонують як інфраструктурні і за рівнем зрілості значно випереджають вітчизня-

ні.

3. Виведення інформаційних систем вітчизняного бізнесу на інфраструктурний рівень необхідно

здійснювати за рахунок упровадження системного підходу до управління інформаційними тех-

нологіями. Його основні засади базуються на упровадженні найкращих іноземних методик

управління інформаційними системами, тому розвиваючи власну інформаційну систему, необ-

хідно, за умов дотримання розумної достатності упроваджуваних технологій, провести оптимі-

зацію IT-бюджету, синхронізувати стратегію розвитку і фінансування інформаційної системи

підприємства із загальною стратегією розвитку бізнесу.