Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право 2010 № 4-5

Подождите немного. Документ загружается.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

101

Таблиця 3

Критерії конкурентоспроможності України та Росії у 2009 році згідно з Міжнародним інститутом

розвитку менеджменту.

Фактор

Критерій

Україна

Росія

Внутрішній ринок

Міжнародна торгівля

Іноземні інвестиції

Забезпечення роботою

Економічний розвиток

Ціни

Державні фінанси (бюджет)

Фіскальна політика

Інституційна структура

Законодавство щодо функціонування бізнесу

Ефективність уряду

Соціальна структура

Продуктивність та ефективність

Ринок робочої сили

Фінансування

Практика управління

Ефективність бізнесу

Відношення та цінності

Загальна інфраструктура

Технічна інфраструктура

Наукова інфраструктура

Охорона здоров’я і довкілля

Інфраструктура

Освіта

Джерело: сформовано автором на основі [16; 17].

Також можна розцінювати умови державного фінансування (4 місце), міжнародні інвестиції (9 місце),

фіскальну політику (19) та наукову інфраструктуру (23) як конкурентні переваги Росії. Україна випереджала

Росію щодо практики управління (45-й рейтинг України – 54-й рейтинг Росії), що свідчить про те, що Україна

має кращі передумови для адаптації компаній, практики аудиту та обліку, задоволення споживачів та соціаль-

ної відповідальності. Україна була на 10 позицій попереду Росії щодо ставлення та цінностей у сфері бізнесу

(відповідно 40 – 50), що свідчить про краще сприйняття глобалізації, кращий імідж країни за кордоном, наці-

ональну культуру, гнучкість та пристосування, потреби в економічних та соціальних реформах як корпорати-

вних цінностях. Україна також мала кращі передумови щодо розвитку ринку праці та динаміки цін.

Результати Стрес-тесту вказують на значно гірші перспективи в Україні, ніж у Росії. Відповідно до за-

гального рейтингу Україна опинилася на 3-му місці з кінця – оцінка 1,86 зі 100 (табл. 4).

Таблиця 4

Стрес-тест конкурентоспроможності України та Росії, 2009 р.

Показник

Україна

Росія

Загальний ранг

Економічний розвиток

Ефективність уряду

Ефективність бізнесу

Інфраструктура

Джерело: сформовано автором на основі статистичних даних з сайту [18].

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

102

Майбутня конкурентоспроможність Росії була оцінена вище – 51 місце з оцінкою 7,13. Все-таки Украї-

на має кращі передумови для розвитку бізнесу (12 позицій попереду), але посідає останнє місце згідно з еко-

номічним розвитком.

Різні умови країн визначають відмінність в обмеженнях щодо розвитку бізнесу. Основною проблемою

(перешкодою) була і залишається політична нестабільність (понад 16,5% опитаних). У Росії найбільшою про-

блемою визнана корупція (18,8% у 2007 році та 19% у 2009-му). В Україні на цю проблему вказали 14,2% та

10,3% у відповідних роках. Другою за важливістю перешкодою у веденні бізнесу як в Україні, так і в Росії

було отримання доступу до фінансування (звичайно, внаслідок фінансової кризи) – 13,5% для України та

16,9% для Росії. Податкове регулювання визнано третьою за важливістю проблемою в Україні та Росії.

Щодо легкості ведення бізнесу Україна опинилася на 142 місці у звіті 2010 року (з 183 країн), Росія – на

120. Слід відмітити, що Україна піднялася на 4 позиції, тоді як Росія – опустилася на 2. Згідно зі Звітом 2010

року значною перевагою в Україні була легкість отримання кредиту – 30 зі 183), в Росії – 87 (табл. 5).

Таблиця 5

Порівняння легкості ведення бізнесу в Україні та Росії у 2009-2010 рр.

2010

2009

Зміна рангу

Складова

Україна

Росія

Україна

Росія

Україна

Росія

Ведення бізнесу

142

120

146

118

-2

Початок бізнесу

134

106

126

-8

-18

Отримання дозволу на будівництво

181

182

181

182

Наймання працівників

109

104

-5

Реєстрація власності

141

144

Отримання кредиту

109

-3

Захист інвесторів

109

143

-5

Оплата податків

181

103

182

108

Зовнішня торгівля

139

162

139

160

-2

Виконання контрактів

Закриття бізнесу

145

Джерело: сформовано автором на основі статистичних даних з сайту [19].

Україна мала переваги над Росією у найманні працівників (що також було відображено і в попередніх

аналізованих індексах). У загальному рейтингу Україна посідала 83-тє місце у 2010 р. (7 позицій вверх з 2009

р.). Росія була на 109-му (26 позицій позаду).

Основною перешкодою легкості ведення бізнесу як в Україні, та к і Росії вважається отримання дозво-

лу на будівництво (181 рейтинг України та 182 – Росії). Також в Україні надзвичайно складним є оподатку-

вання (181-е місце, в Росії – 103-є). Кількість різних платежів в Україні значно перевищує рівень в Росії (147

дозволів в Україні та 11 дозволів в Росії). Підприємствам в Україні необхідно вдвічі більше часу, щоб сплати-

ти податки (736 порівняно з 320 годинами в Росії). Загальний рівень податкового тиску – 57,2% в Україні та

48,3% в Росії.

Висновки. Порівняльний аналіз конкурентоспроможності України та Росії показав, що Україна має пе-

реваги щодо можливостей ринку праці і пов’язаних з цим аспектів (більш гнучкий ринок та кваліфікація пра-

цівників), фінансових ринків та міжнародної торгівлі (внаслідок вступу до СОТ у 2008 році). Також Україна

має достатньо високий інноваційний потенціал, що дає основу для розвитку високотехнологічного виробниц-

тва.

Для підвищення конкурентоспроможності України необхідно забезпечити достатній рівень політичної

стабільності. Також необхідне поліпшення ефективності споживчих ринків та розвитку фінансових ринків.

У сфері громадських та приватних установ також потрібні подальші реформи для: посилення захисту

прав власності, боротьби з корупцією, зменшення тиску держави, збільшення прозорості політики уряду та

подальшого удосконалення практики корпоративного менеджменту.

Для залучення інвестицій та поліпшення інфраструктури необхідно значно спростити умови входження

приватних підприємств на український ринок та полегшити умови роботи.

Для досягнення макроекономічної стабільності важливо нейтралізувати стагфляцію (одночасне збіль-

шення інфляції, рівня безробіття та падіння ВВП). У середньостроковому періоді необхідно: підвищити ефек-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

103

тивність урядової підтримки розвитку галузей, посилити цільову спрямованість державної підтримки, забез-

печити реформи пенсійної системи, розширити податкову бази за рахунок зменшення тіньової економіки.

Для збільшення ефективності споживчих ринків необхідно посилити конкуренцію за рахунок спрощен-

ня оподаткування, реєстрації бізнесу та його закриття. Важливо спростити процес сплати податків. Продов-

жувати зменшення тарифних бар’єрів для збільшення обсягів міжнародної торгівлі та прямих іноземних

інвестицій.

З метою збільшення притоку іноземних інвестицій і поліпшення інфраструктури важливо спростити

умови входу приватного капіталу на ринок, а також роботи на ньому. Зокрема, це стосується спрощення опо-

даткування, процедур відкриття і закриття бізнесу. Важливим є зниження податкового тиску та спрощення

процедури сплати податків.

Література

1. Гельвановский М. И. Конкурентоспособность национальной экономики: проблемы статистиче-

ского сопровождения / М.И. Гельвановский // Вопросы статистики. – 2004. – №7. – С. 3-15

2. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації : Моногр. /

Я.А.Жаліло, Я.Б. Базилюк, Я.В. Белінська. – К.: НІСД, 2005. – 388 с.

3. Звіт про конкурентоспроможність України 2009: назустріч економічному зростанню та процві-

танню [Електронний ресурс] / Фонд "Ефективне Управління". – Б.м., 2009. – 230с. – Режим до-

ступу: www.feg.org.ua/docs/Final_Ukr_2009.pdf.

4. Прахова Т. С. Понятие и сущность конкурентоспособности [Електронний ресурс] / Т.С. Прахова

// Сер. «Экономика»: сб. науч. трудов / СевКавГТУ. – №2. – Ставрополь, 2005. – Режим досту-

пу: http://science.ncstu.ru/articles/econom.

5. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розви-

тку : монографія : у 2-х т. / [Д.Г. Лук’яненко, А.М. Поручник, Л.Л. Антонюк та ін.]; за заг. ред.

Д.Г. Лук’яненка, А.М. Поручника. – К. : КНЕУ, 2006. – 592 с.

6. Фатхутдинов Р. Конкурентоспособность России: как ее повысить / Р. Фатхутдинов // Стандарты

и качество. – 2004. – №1. – С. 60–63.

7. Фатхутдинов Р. Стратегическая конкурентоспособность : Учебник по спец. "Маркетинг". /

Р. Фатхутдинов – М. : Экономика, 2005. – 505 с.

8. Djankov S. Doing Business Indicators: Why Aggregate, and How to Do It. / S. Djankov, M. Darshini,

С. McLiesh, R. Ramalho. – Washington DC : World Bank, 2005. – 17 р.

9. McArthur J. The Growth Competitiveness Index: Measuring Technological Advancement and the

Stages of Development [Електронний ресурс] / J. McArthur, J. Sachs // The Global Competitiveness

Report 2001–2002. – Режим доступу: ww.cid.harvard.edu/archive/2001growth_competitiveness.pdf.

10. Porter M. Moving to a New Global Competitiveness Index [Електронний ресурс]. / M. Porter, M.

Delgado, C. Ketels, S. Stern // The Global Competitiveness Report 2008-2009. – Режим доступу:

www.weforum.org/pdf/GCR08/Chapter%201.2.pdf.

11. Sala-i-Martin X. The Global Competitiveness Index / X. Sala-i-Martin, E. Artadi // The Global

Competitiveness Report 2004–2005. – Hampshire : Palgrave Macmillan, 2004. – 654 р.

12. The Global Competitiveness Report 2009-2010 [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.weforum.org/documents/GCR09/index.html.

13. The Global Competitiveness Report 2010-2011 [Електронний ресур4с]. – Режим доступу:

http://www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global%20Competitiveness%20Report/index.htm.

14. Sirkin H. Globality: Competing with Everyone from Everywhere for Everything / H. Sirkin, J.

Hemerling, A. Bhattacharya, J. Butman – New York : Business Plus, 2008. – 290 р.

15. World Bank. Doing Business 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.doingbusiness.org/features/Highlights2010.aspx.

16. World Competitiveness Yearbook 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.imd.org/research/publications/wcy/World-Competitiveness-Yearbook-Results/#/.

17. http://www.imd.org/research/publications/wcy/wcy_online.cfm.

18. http://www.imd.org/research/publications/wcy/upload/Stress_Test.pdf.

19. www.doingbusiness.org/.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

104

Новотарська Н.К., аспірант

Уманського національного університету садівництва

СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИМИ РИЗИКАМИ

ПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ АПК

Здійснено аналіз факторів, які впливають на ефективність діяльності переробних підприємств АПК, визначено

ризики, що виникають у цих умовах та обґрунтовано ефективність застосування стратегій управління зовніш-

ньоекономічними ризиками переробних підприємств АПК Вінницької області.

The analysis of factors which influence on efficiency of activity of processing enterprises of AIC was done, risks which

arise up in these terms were determined and the efficiency of application of strategies of external economic risks manage-

ment of processing enterprises of AIC of the Vinnytsya region was grounded in the article.

Постановка проблеми. Управління ризиком – невід’ємна частина аналізу діяльності переробних під-

приємств АПК, що може бути використано для ефективного проектування та розробки стратегій у цій сфері.

Важливим тут є цілісний підхід на противагу лінійному підходу. Адже лінійний аналіз стосується лише спе-

цифічних джерел ризику, стратегій підприємців та приводить до неефективних дій останніх. Управління ри-

зиком потрібно проаналізувати як систему, у якій відбувається взаємодія між джерелами виникнення ризику

та відповідними стратегіями підприємств.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми управління ризиками та стратегії зниження їх впливу досліджу-

валися у працях вітчизняних та зарубіжних вчених. Так, М. Леко констатує, що схильність до ризиків може

бути визначена як тенденція сприйняття або уникнення ризиків. Вона розглядається як індивідуальна харак-

теристика та, враховуючи досвід, може бути змінена. Чим вищий рівень схильності до ризику, а рівень його

сприйняття нижчий, тим вірогідніше, що позитивні рішення для підприємства у ризиковій ситуації будуть

прийняті [1].

Н. Внукова обґрунтовує необхідність та доцільність страхування як ефективного механізму ризик-

менеджменту в аграрній сфері [2]. Диверсифікація виробництва на думку К. Васьківської є найбільш продук-

тивним методом управління та уникнення ризику, а також перспективним шляхом розвитку підприємств АПК

[3].

В умовах глобальної економічної кризи, дослідження у даному напрямку є актуальними та потребують

подальшого науково-теоретичного та практичного обґрунтування.

Метою статті є аналіз стратегій управління ризиками переробних підприємств АПК регіону та об-

ґрунтування напрямів підвищення їх ефективності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Переробним підприємствам АПК Вінницької області прита-

манний суттєвий рівень ризику в усіх сферах їх діяльності. Глобальна економічна криза створює передумови,

які гальмують розвиток, породжують проблеми та впливають на ефективність досліджуваних підприємств.

Політична нестабільність держави, інфляційні процеси, зміна кон’юнктури ринку, конкуренція, неви-

значеність (зумовлена неповною або неточною інформацією), невиконання договірних зобов’язань, звуження

ринків збуту створюють перешкоди та підвищують рівень ризиковості функціонування переробних підпри-

ємств АПК регіону.

Скорочення грошових потоків і, як результат, неможливість розрахунків із кредиторами, зміна потреб

споживачів, неплатежі, погіршення умов виробничих процесів і реалізації продукції, підвищення цін, а в ре-

зультаті – зниження попиту, зменшення обсягів виробництва негативно впливають на внутрішню політику

підприємств та знижують їх прибутковість.

Кожна організація прагне до розширення меж своєї діяльності, освоєння нових ринків збуту продукції,

а також здійснення та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності. Але вихід на зовнішні ринки також

характеризується високим рівнем ризику. Митні бар’єри, сильна конкуренція, цінова та податкова політика

країни-імпортера, коливання валютних курсів, фінансове становище іноземного партнера, якість та споживча

корисність експортної продукції, бажання та соціокультурні переконання споживачів характеризуються висо-

ким ступенем ризику для вітчизняних аграріїв.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

105

Враховуючи вплив усіх зазначених факторів слід виокремити низку ризиків у діяльності переробних

підприємств АПК Вінницької області:

– фінансовий ризик (Р1);

– ціновий ризик (Р2);

– кредитний ризик (Р3);

– валютний ризик (Р4);

– інвестиційний ризик (Р5);

– підприємницький ризик (Р6);

– ризик у сфері менеджменту (Р7);

– портфельний ризик (Р8);

– ризик невиконання поставок (Р9);

– ризик зниження прибутковості (Р10);

– ризик реалізації продукції (Р11);

– ризик зниження рівня попиту (Р12).

Головною проблемою управління ризиками у зовнішньоекономічній діяльності переробного підприєм-

ства є управління тими ризиками, настання яких не залежить від його зусиль. Найбільш відомими та дієвими

стратегіями захисту чи зниження ступеня ризику для досліджуваних нами підприємств є:

1. Уникнення ризику (С1). Підприємство відмовляється здійснювати заходи із занадто високим

ступенем ризику.

2. Мінімізація ризику (С2) – відбувається зменшення обсягу втрат та імовірності виникнення ри-

зику.

3. Диверсифікація (С3). Підприємство уникає частини ризику шляхом розподілу капіталу між різ-

ними об’єктами вкладення.

4. Лімітування (С4) – зменшується ступінь ризику через встановлення певних фінансових та еко-

номічних обмежень.

5. Самострахування (С5) – створюються резервні та страхові фонди з метою нейтралізації негати-

вного впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства.

6. Страхування (С6). Підприємство укладає договір зі страховою компанією та готове мати певні

витрати аби знизити або ж уникнути ризику.

Переробні підприємства АПК Вінницької області зобов'язані обрати стратегію, яка б найбільше мінімі-

зувала ступінь ризику в умовах глобальної економічної кризи. Вибір стратегії у конфліктних ситуаціях дозво-

ляє краще зрозуміти конкурентне середовище. На основі теорії ігор можна розглянути можливі сценарії

рішень. Аналіз за допомогою прийомів теорії ігор спонукує підприємця розглядати усі можливі альтернативи

своїх дій та звести до мінімуму або ж взагалі уникнути ризику. Отже, ризик має математично виражену ймо-

вірність настання втрати, що спирається на статистичні дані і може бути розрахована з досить високим ступе-

нем точності.

В основі теорії статистичних ігор лежить матриця ризику (виграшів чи програшів). Для даного дослі-

дження її можна побудувати, використовуючи ризики, з якими стикаються переробні підприємства у процесі

своїх дій, та стратегії їх уникнення (табл. 1). Використаємо умовні позначення: для стратегій уникнення – С1,

С2, ...Сn, для можливих ризиків – Р1 Р2, ...Рn. Оцінка ефективності стратегії та частка її вагомості відповідно

кожного ризику здійснювалася за 100-бальною шкалою.

Таблиця 1

Матриця виграшів для переробних підприємств АПК Вінницької області.

Р1

Р2

Р3

Р4

Р5

Р6

Р7

Р8

Р9

Р10

Р12

min

max

С1

С2

С3

С4

С5

max

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

106

Творцем теорії статистичних ігор є А. Вальд. Згідно із його критерієм найкращою стратегією буде та,

значимість якої для кожного з ризиків виявиться максимальною з усіх мінімальних [4].

ijjiw

aH minmax=

(1)

Мінімальна значимість стратегій уникнення для кожного виду ризиків зображена в таблиці 1. Звідси:

max min = 6 (Нw = 6). Даний показник відповідає стратегії під номером три, отже, згідно із критерієм Вальда,

стратегія диференціації є найбільш ефективною для даних підприємств за наведеними ризиками.

Застосуємо критерій Севіджа для даної матриці виграшів. Спочатку слід побудувати «матрицю втрат»,

яка відобразить різницю між максимально ефективною стратегією та кожною стратегією по конкретному ри-

зику (табл. 2).

ijijij

aaR −= max

(2)

Максимальна ефективність стратегій по кожному ризику заздалегідь нами розрахована та зображена у

таблиці 1.

Таблиця 2

«Матриця втрат» для переробних підприємств АПК Вінницької області.

Р1

Р2

Р3

Р4

Р5

Р6

Р7

Р8

Р9

Р10

Р12

max

С1

С2

С3

С4

С5

С6

Відповідно до критерію Севіджа найбільш ефективною буде та стратегія, значимість якої, зважаючи на

«матрицю втрат» для кожного із ризиків, виявиться мінімальною із усіх максимальних [4].

ijjiS

RH maxmin=

(3)

Таким чином, НS = min (37,25,22,39,31,39) = 22. Тобто, стратегія диференціації є найбільш ефективною

у випадку несприятливих подій та втрат, що отримає підприємство від впливу зазначених ризиків.

Наступним критерієм у нашому досліджені, що характеризує вибір стратегії уникнення ризиків, є кри-

терій Гурвіца [4].

))1(max(

iiG

dxxbH −+=

, де (4)

ijji

ab min=

;

ijii

ad max=

;

– показник оптимізму (

10 ≤≤ x

Показник оптимізму визначається на підставі суб’єктивних міркувань, враховуючи фінансово-

економічну ситуацію на підприємстві. Він наближається до одиниці, коли потрібно ухвалити рішення, у да-

ному випадку – обрати стратегію, за будь-яких умов, що виникають у ризиковій ситуації. Враховуючи специ-

фіку нашого дослідження, надамо показнику оптимізму значення 0,8.

Мінімальна та максимальна значимість стратегій уникнення ризику зображена у табл. 1. Звідси: НG =

max (5,6;9,6;13;5,6;9;8,8;5,6) = 13. Згідно із критерієм Гурвіца найбільш ефективною для визначених ризиків,

що загрожують переробним підприємствам АПК Вінницької області, є стратегія диференціації.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

107

Таким чином, на основі критеріїв Вальда, Севіджа та Гурвіца ми дійшли висновку, що найкращою

стратегією уникнення або зменшення ступеня ризиків для досліджуваних підприємств в умовах глобальної

економічної кризи є стратегія диференціації.

Висновки. Негативні тенденції, що виникають в економіці України, змушують переробні підприємства

АПК Вінницької області здійснювати свою діяльність у постійній зоні ризику. Існує низка стратегій, за допо-

могою яких можна зменшити ступінь впливу або ж взагалі його уникнути. Але, враховуючи умови, у яких

доводиться функціонувати підприємствам, швидкість виникнення та розповсюдження ризику, немає можли-

вості застосовувати кожну стратегію послідовно, обираючи у результаті найефективнішу. Саме тому застосу-

вання теорії статистичних ігор є доцільним та в максимально короткий термін дає змогу визначити найбільш

адекватну стратегію захисту від ризиків, які загрожують переробним підприємствам АПК.

Використання статистичних ігор – це лише складова системи управління ризиками підприємств. Для

розробки цілісної, ефективної та досконалої системи потрібні подальші дослідження у даному напрямку.

Література

1. Leko M. Risk Taking Propensity and Export Performance of Croatian Exporters / M. Leko / Managing

Global Transitions. – 2006. – Vol. 4, №4 – Р. 313-326.

2. Внукова Н.М. Перспективи розвитку агрострахування в Україні / Н.М. Внукова / Наук. зб. за

матер. VII Пленуму спіл. екон. Укр. та Всеукр. наук.-практ. конф. «Агропромисловий комплекс

України: стан та перспективи розвитку». – під ред. Оскольського В.В. – К.: Аратта, 2009. –

С. 56-71.

3. Васьківська К. Теоретичні основи диверсифікації виробництва сільськогосподарських підпри-

ємств / К. Васьківська / Вісник Львівського НАУ: економіка АПК. – 2009. – №16 (2). – С. 8-10.

4. Івченко І.Ю. Економічні ризики: навч. посіб. / І.Ю. Івченко. – К.: Центр навч. літер., 2004. –

304 с.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

108

Сібекіна А.Ю., аспірант Українського

державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

РІЗНОВИДИ АСОЦІЙОВАНИХ ФОРМУВАНЬ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКЛАДЕННЯ

УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС

Розглядаються різновиди асоційованих формувань у Світі та досліджується реальність укладення угоди про асо-

ціацію між Україною та ЄС. Аналізуються основні тенденції та проблеми, пов’язані із процесом сприяння торгі-

влі та полегшенням митних процедур на шляху створення поглибленої ЗВТ Україна-ЄС, а також пропонуються

шляхи досягнення позитивних наслідків від відкриття кордонів для різних товарних груп.

The variety of association in the world and reality of Association Agreement closing between Ukraine and EU is consid-

eration in the article. Analysis of trends and problems associated with the process of trade and custom procedures facilita-

tion on the way of a deep free trade area creation between Ukraine and EU, and proposes ways to positive consequences

improvement from boundary opening for various groups of goods.

Постановка проблеми. Нині існує думка про те, що найближчою перспективою України в її відносинах

з ЄС є набуття саме «асоційованого членства». При цьому наголошується, що набуття такого статусу може

бути вікном України до повноцінного приєднання до ЄС. Тому актуальним на сьогодні є аналіз того, наскіль-

ки виправданими є ці сподівання, якою є наявна практика відносин ЄС із подібними країнами-партнерами, що

загалом означають поняття «асоціація» та «асоційоване членство».

Аналіз останніх досліджень. Проблеми можливості набуття Україною асоціації з ЄС періодично висві-

тлюються в публікаціях І. Газізулліна, І. Новака, В. Пятницького, О. Савицького, О. Сушко, В. Філіпчука, С.

Фоміна, О. Шниркова, О. Шумило, проте характеризуються дотичним характером. Водночас проблемі порів-

няння та перейняття кращого досвіду від регіональних торговельних угод, зокрема, чинних в ЄС, приділяєть-

ся значно менше уваги.

Мета статті. У зв’язку з цим виникає потреба в дослідженні основних проблем на шляху набуття

Україною асоціації з ЄС в умовах динамізації асоційованих формувань, використовуючи аналогічний досвід

країн-партнерів ЄС, та прогнозу наслідків від відкриття кордонів у процесі укладання асоційованої угоди та

створенні поглибленої зони вільної торгівлі Україна–ЄС.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, необхідно провести чітку межу між поняттями «асоціа-

ція» (association) та «асоційоване членство» (associated membership). Асоціація (association) – це добровільне

об’єднання для досягнення спільної мети на засадах взаємовигідної співпраці при збереженні самостійності, і

є досить поширеним поняттям у зовнішній політиці ЄС, а «угоди про асоціацію» (аssociation аgreements) – по-

пулярною формою закріплення відносин між ЄС та його партнерами.

На відміну від асоціації – поширеного терміну у системі ЄС, – поняття «асоційованого членства» є фак-

тично беззмістовним, адже такого формату відносин із країнами-партнерами у ЄС не існує, тож воно відсутнє

в установчих договорах Союзу (своєрідних конституційних актах) і в тексті нового Лісабонського договору,

який нині проходить процедуру ратифікації у країнах ЄС. Жодна країна не є нині асоційованим членом ЄС

[1].

Зауважимо, що країна, яка подала заявку на членство в ЄС, має статус «країни-заявниці» (applicant

country); а країна, чию заявку на членство підтримали, має статус «країни-кандидата» (candidate country). Кра-

їна, яка має перспективу членства в ЄС (відповідно до угод із ЄС), але ще не подала заявки, називається за-

звичай «потенційною країною-кандидатом» (potential candidate country). Отже, відносини ЄС з його

партнерами ніде не передбачають статусу асоційованого члена.

Тому і європейська угода (Europe agreement) – це особливий тип угод про об’єднання (асоціацію), які

ЄC уклав у 1990-х рр. з десятьма країнами Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), а саме: з Болгарією, Естоні-

єю, Латвією, Литвою, Польщею, Румунією, Словаччиною, Словенією, Угорщиною та Чехією. Відносини ба-

зуються на дотриманні прав людини, демократії, верховенстві права і на ринковій економіці та мали на меті

підготувати асоційовані країни до вступу в ЄС [2].

Країни ЦСЄ у своїй більшості на час укладання з ЄС Європейської угоди вже були членами СОТ або

навіть мали угоди з ЄС про зону вільної торгівлі (ЗВТ). Асоціація з ЄС та перспективи набуття повноправного

членства дозволили Союзу запровадити так зване асиметричне відкриття ринків для своїх майбутніх членів.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

109

Тобто ЄС, визнаючи ці країни слабшими торговельними партнерами, з огляду на політичну необхідність їх

торгово-економічної інтеграції, надавав односторонні поступки у торговельному режимі з кожною. Тобто як-

що якась країна ЦСЄ запроваджувала нульову тарифну ставку щодо, умовно кажучи, 40% товарних позицій

сільськогосподарських товарів походженням із ЄС, то Союз робив таке послаблення для 60% чи більше това-

рних позицій сільськогосподарських товарів походженням із цих країн. Завдяки цьому, а також значній допо-

мозі в адаптації цих країн до норм і стандартів ЄС і, таким чином, усуненню нетарифних технічних обмежень

у торгівлі, ЄС незабаром став головним торговельним партнером для зазначених країн [3].

Більшість інших складових у відносинах між ЄС та майбутніми країнами-членами ставали вже похід-

ними від, насамперед, зафіксованої у Європейських угодах політичної готовності ЄС надати їм членство. То-

му найкращим прикладом наслідків такого політичного рішення для практичного співробітництва є, зокрема,

допомога, яку ці країни отримали в процесі адаптації свого законодавства до законодавства ЄС.

Із країнами, котрі мають Європейські угоди, відбувається процедура скринінгу законодавства, коли

весь обсяг законодавства країн-кандидатів, яке підлягає компетенції ЄС, послідовно перевіряється на відпові-

дність вимогам ЄС, на що передбачається відповідна експертна і фінансова допомога. Таким чином, за п’ять-

сім років законодавство країн-кандидатів повністю було приведене у відповідність до законодавства ЄС, що

уможливило їх інтеграцію до внутрішнього ринку і, зрештою, вступ до ЄС.

Аналіз угод про ЗВТ, зокрема, в рамках ЄАВТ, сучасних угод ЄС про асоціацію із країнами Централь-

ної Європи показує, що численні вилучення з режиму вільної торгівлі стосуються не лише багатьох продуктів

сільського господарства, а й низки промислових і сировинних товарів (одяг, текстиль, метали, ядерні матеріа-

ли, енергоресурси та ін.). Обмеженість угод про вільну торгівлю, їх недостатня ефективність порівняно з уго-

дами, спрямованими на більш високий рівень інтеграції, призводить до того, що деякі ЗВТ нині фактично

розвиваються в напрямку перетворення на митні союзи, або навіть на економічні союзи. Так, більшість членів

ЄАВТ перейшла до ЄС, тобто відмовилася від частини національного суверенітету заради тіснішої економіч-

ної інтеграції з метою отримання відповідно вагоміших економічних вигод. Отже, принцип вільної торгівлі у

кінцевому підсумку повніше втілюється у таких розвинених формах економічної інтеграції, як митний союз,

спільний ринок та економічний союз [4, с. 72].

Суттєве превалювання угод про ЗВТ в європейському регіоні можна пояснити тим, що:

– про ЗВТ значно простіше домовитися;

– ЗВТ потребують меншої координації зовнішньоекономічної політики,

– зберігається незалежність країн у формуванні митної політики щодо третіх країн,

– вищезгадані угоди дають можливість розвести питання членства у межах митних союзів, спіль-

них ринків, економічних союзів та розвитку простих форм міжнародної інтеграції.

Проте нині ЄС має чинні угоди про асоціацію із Тунісом, Ізраїлем, Марокко, Йорданією, Єгиптом, Па-

лестинською автономією (перехідна угода) та Чилі. Подібні угоди також підписано з Алжиром та Ліваном [1].

Усі ці країни, окрім Чилі, входять до середземноморської інтеграційної системи – так званого Барсе-

лонського процесу, – метою якої є інтеграція країн ЄС із його південними та східними середземноморськими

партнерами. У його рамках закладаються умови для створення ЗВТ між ЄС та зазначеними країнами, коорди-

нується політика в сфері міграції та безпеки. А ініціатива Франції, підтримана країнами ЄС, – створення «Со-

юзу для Середземномор’я» (Union for the Mediterranean), – посилюватиме цей процес [1].

Водночас останні ініціативи ЄС свідчать про те, що географічний простір «угод про асоціацію» Союз

прагне поширити значно далі від кола своїх сусідів. Наприклад, Чилі – країна, із якою ЄС має відносини

«асоціації» від 2002 р. [1]. Інші країни Південної та Центральної Америки також перебувають у колі інтересів

ЄС, причому тут він націлюється вже не на двосторонні, а на міжрегіональні угоди. Так, нині тривають пере-

говори щодо укладання угод про асоціацію між ЄС та Організацією південноамериканського спільного ринку

(МЕРКОСУР – Бразилія, Аргентина, Уругвай, Парагвай та Венесуела), Андської спільноти (Болівія, Колум-

бія, Еквадор, Перу) та країнами Центральної Америки (Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Нікара-

гуа та Панама – як спостерігач).

Окрім подібних підписаних чи запланованих угод існують також інші форми відносин ЄС із його парт-

нерами, в яких також міститься слово «асоціація». Одним із прикладів можна назвати Угоду про стабілізацію

та асоціацію (УСА; Stabilisation and Association Agreement, SAA) – формат домовленостей між ЄС та країнами

балканського регіону [1]. На відміну від угод про асоціацію із країнами Барселонського процесу, УСА із бал-

канськими країнами містять перспективи тіснішої інтеграції з ЄС аж до майбутнього членства.

Угоду про асоціацію із ЄС, підписану ще в 1964 р., також мала Туреччина – країна-кандидат на вступ.

У 1995 р. ця домовленість була поглиблена до Угоди про створення митного союзу. Подібним чином чимало

країн ЦСЄ, перш ніж приєднатися до ЄС, укладали із Союзом так звані «Європейські угоди», що встановлю-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

110

вали відносини асоціації між ними та ЄС і в яких було визначено перспективи їхньої повної інтеграції до

об’єднаної Європи.

Таким чином, та чи інша європейська країна є або не є членом ЄС. При цьому країна, що не входить до

ЄС, може брати участь у низці його інтеграційних процесів (приміром, Норвегія та Ісландія, не входячи до

Союзу, є членами Шенгенського простору вільного руху осіб). З іншого боку, країна, що входить до ЄС, може

і не брати участі в низці його інтеграційних процесів (наприклад, Сполучене Королівство свідомо не входить

ані до Шенгенського простору, ані до зони євро), однак це нічого не змінює у статусі країни.

Зазначимо, що в деяких угодах про вільну торгівлю, укладених ЄС останнім часом, не отримало доста-

тньої уваги сприяння торгівлі та руху вантажів у широкому сенсі, що є всебічним інтегрованим способом

спростити та здешевити зовнішні торговельні процеси за рахунок зменшення витрат, пов’язаних з міжнарод-

ним виробничим ланцюгом, зокрема, на етапі перетину кордону. Питання сприяння торгівлі безпосередньо

пов’язане з кількома проблемами: чисельністю митних систем, процедур, регуляторних вимог і потрібної до-

кументації. Обидві проблеми становлять відчутні перешкоди транскордонному руху товарів, оскільки наслід-

ком цих перешкод стають додаткові витрати та затримки для експортерів та імпортерів, особливо в країнах,

що розвиваються, де митні процедури найменш автоматизовані.

Попри те, за оцінками фахівців, вартість торгових процедур становить 4-5% загальної вартості торгівлі,

що приблизно дорівнює поточному середньому імпортному тарифу на виробничі товари в індустріальних кра-

їнах – 3,8% [5]. Водночас деякі дослідження з’ясували, що сприяння торгівлі має потенційні вигоди для всіх

країн. Передусім це стосується країн, що розвиваються, бо вдосконалення ефективності митниць поліпшує

можливості приваблення іноземних інвестицій.

Так, у більшості зазначених угод сприяння торгівлі згадується лише в контексті співпраці митниць, що

має «забезпечити чесну торгівлю та дотримання торгових правил». Тому в термінах глибини та спеціальних

заходів розділи угод про зону вільної торгівлі, присвячені сприянню торгівлі, поверхневі, хоча вони часто су-

проводжуються детальними Протоколами, що описують забезпечення взаємної допомоги митними адмініст-

раціями сторін.

Однак можна виокремити два винятки – угоди про зону вільної торгівлі з Чилі та Мексикою, які містять

багато деталей щодо заходів зі сприяння торгівлі, обов’язкових для виконання сторонами. Вимоги ЄС у цій

сфері залежать від ступеня лібералізації торгівлі в країні-партнері, бажанні та спроможності країни втілити

конкретні заходи зі сприяння торгівлі. Так, частина угоди про ЗВТ, що містить умови сприяння торгівлі з Чи-

лі, детальніша та ширша, ніж двосторонні угоди про ЗВТ з країнами Середземномор’я, що передбачають [6, с.

30]:

– спрощення процедури митного оформлення товарів (комп’ютеризацію митних процедур містить

лише угода з Ізраїлем);

– впровадження єдиного адміністративного документа, такого, як і відповідний документ ЄС (крім

угод з Ізраїлем і Ліваном);

– можливість зв’язків між транзитними системами ЄС і країнами (крім Ізраїлю);

– обмін інформацією між експертами, виїзні тренінги та технічну допомогу «в разі потреби».

Усі угоди з країнами Середземномор’я містять окремий Протокол щодо забезпечення «взаємної допо-

моги» адміністраціями щодо договірних сторін. Ці протоколи не містять конкретних заходів зі сприяння тор-

гівлі, вони радше описують природу допомоги, яку одна договірна сторона може вимагати від іншої, та

зобов’язання сторін надати таку допомогу «в межах компетенції та наявних ресурсів». Однак є і винятки з

обов’язку забезпечити допомогу в разі, якщо ця допомога:

– може завдати шкоди суверенітету однієї з договірних сторін;

– може завдати шкоди публічній політиці, безпеці або іншому важливому інтересу;

– зачіпає регулювання валютою чи податками, відмінними від регулювання митних податків;

– порушує виробничу, комерційну чи професійну таємницю.

Глибші заходи зі сприяння руху вантажів, порівняно з іншими угодами про вільну торгівлю ЄС, містить

Угода між ЄС і Мексикою (підписана в грудні 1997 року, набрала чинності в жовтні 2000 року). Існування

Спеціального комітету з митної співпраці (що має повноваження фокусуватися на всіх питаннях щодо митни-

ці та розвитку співпраці, застосування й прискорення митних процедур) посилює важливість сприяння торгі-

влі для ЄС і Мексики та прагнення обох сторін розглядати сприяння торгівлі детальніше.

Проте найбільш прогресивною, з усіх донині підписаних ЄС двосторонніх угод про ЗВТ за глибиною та

обсягами заходів, спрямованих на сприяння двосторонньої торгівлі, є Угода про зону вільної торгівлі між ЄС і

Чилі (підписана в листопаді 2002 р.), що містить більшість позицій зі сприяння торгівлі, які ЄС займає у пере-

говорах по цьому напрямку в СОТ.