Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право 2010 № 4-5

Подождите немного. Документ загружается.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Заради об’єктивності слід констатувати, що з початком проявів світової рецесії на теренах

України у Верховній Раді були неодноразові спроби представлення законопроектів, метою яких

було підвищення імпортних тарифів на окремі види продукції з метою покращення стану вітчиз-

няного платіжного балансу, тим самим стимулюючи проведення політики імпортозаміщення. Зок-

рема, відповідно до законопроекту №5080, із 1 січня 2010 на три роки мали запроваджуватися два

нових збори: тимчасовий аграрний збір і тимчасовий автомобільний збір у розмірі 10%. Ці обидва

податки повинні були сплачуватися при імпорті на територію країни зазначених товарів та при

поставках їх аналогів виробниками у межах України [8, с. 5].

Окрім того, у законопроекті пропонувалося, аби транспортний збір (10%) стягувався з опе-

рацій по поставках транспортних засобів і кузовів до них, а аграрний збір (10%) – з операцій по

поставках свинячих туш, частин птиці, м'ясних ковбас, готової або консервованої риби, ікри осет-

рових, морепродуктів тощо. З метою уникнення гіпотетичних претензій з боку країн-членів СОТ,

які є торговими партнерами України (згадаймо прецедент із надбавкою 13% на імпорт автомобілів

та холодильників), законопроект було сформульовано таким чином, що запропоновані збори не є

митними зборами, а за своєю суттю є внутрішніми податками, оскільки база оподатковування аг-

рарним збором є ідентичною базі оподатковування ПДВ, а для транспортного збору – об'єкт і база

оподатковування ідентичні об'єкту і базі оподатковування акцизним збором.

Автори законопроекту намагалися уникнути порушення правила СОТ стосовно надання на-

ціонального режиму щодо внутрішнього оподатковування (Стаття III ГАТТ): нові збори мали стя-

гуватися з операцій при імпорті і при внутрішніх поставках аналогічних товарів. Однак, необхідно

зазначити, що законопроект №5080 містив певні «лазівки» для ухилення від сплати транспортного

та аграрного зборів для вітчизняних виробників, а саме пункт 6(а) статті 21 і пункт 16 статті 22,

якими пропонувалося доповнити Закон України «Про систему оподатковування». Згідно з цими

пунктами, сільськогосподарські виробники, які обрали спеціальний режим оподатковування від-

повідно до статті 8-1 Закону України «Про ПДВ», звільнялися від сплати аграрного збору, а вітчи-

зняний виробник транспортного засобу мав право відмовитися від стягнення транспортного збору

з його покупця. Отже, у цих нормах законопроекту містилася дискримінація імпортних аналогіч-

них товарів, імпорт яких обкладається 10-відсотковим збором при відсутності можливості ухилен-

ня від сплати збору, тоді як при операціях із поставок вітчизняних аналогічних товарів така

можливість ухилення наявна, отже, допускалося порушення Статті III ГАТТ [8, с. 5]. У результаті

законопроект було розкритиковано експертними колами і відхилено парламентаріями.

Безперечно, при введенні заходів протекціоністського характеру (враховуючи запропонова-

ні у законопроектах) необхідно враховувати позицію фахівців-опонентів [9, с. 26], на думку яких

застосування надбавки у розмірі 13% до ставок діючих імпортних мит і пропоновані збори у 10%

або інші подібні заходи є економічно недоцільними та можуть призвести до: подальшого скоро-

чення обсягів імпорту товарів, які користуються попитом у населення; обмеження експортних мо-

жливостей країни внаслідок можливих санкцій з боку країн-членів СОТ; погіршення

міжнародного іміджу країни, тобто поставити під сумнів надійність України як партнера за еконо-

мічними домовленостями.

Однак, поза всякими контраверсійного характеру сумнівами, можливість захисту окремих

галузей вітчизняної промисловості не можна повністю відкидати. Адже нині не видно альтернати-

вних шляхів відновлення конкурентоспроможності національної економіки. Оскільки залучені

ззовні фінансові ресурси продовжують спрямовуватися передусім на вирішення тимчасових коро-

ткострокових проблем; людський капітал, який здатний забезпечувати потужні інноваційні проек-

ти переважно перебуває за кордоном; інвестиційні механізми недостатньо прозорі через

нерозвиненість ринкових інститутів та надто високий (понад 60%) рівень тінізації і корупції в еко-

номіці. А членство країни у СОТ, хоча й обмежує можливості підтримки розвитку галузей проми-

словості, проте, не ліквідує їх повністю. Оскільки підтримка може надаватися окремим галузям

через введення додаткових імпортних мит або підвищення ставок існуючого принаймні у двох ви-

падках: у разі виникнення проблем із платіжним балансом країни й у випадку, коли галузь великих

значних збитків через значне зростання імпорту аналогічної продукції.

Серед заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу світової фінансової кризи на

економічні процеси в Україні, що стосуються передусім такої важливої його частини, як торговий

баланс (тобто експортно-імпортні операції), то цілком резонним, на наш погляд, стало б викорис-

тання міжнародно-правових норм, передбачених статтею 12 ГАТТ (1994). Їх використовують у

зв’язку із виникненням негативних ситуацій у платіжному балансі та включають, зокрема, викори-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

стання додаткових імпортних зборів, вимоги про внесення депозитів імпортерами або інші торго-

вельні заходи, які впливають на ціну імпортованих товарів [10, с. 9]. Безперечно, не перевищуючи

тої міри, яка є необхідною для врегулювання ситуації з негативним станом у платіжному балансі

та зведенням до мінімуму будь-яких побічних наслідків протекціоністського характеру.

І, хоча норми ГАТТ/СОТ не містять чітких критеріїв визначення негативного стану платіж-

ного балансу та темпів зростання імпорту, що дають підстави для застосування відповідних захо-

дів, однак, зважаючи на перманентні проблеми із вітчизняним платіжним балансом, видається

цілком виправданим розгляд відповідними органами державної влади можливості надання окре-

мим секторам економіки тимчасової підтримки через забезпечення ширшого доступу на внутрішні

ринки шляхом введення відповідних надбавок. Так, станом на кінець 2010 року сальдо зведеного

платіжного балансу виявилося від’ємним, становило близько 580 млн. дол. США, що потребувало

фінансування за рахунок резервних активів, обсяг яких скоротився до 34 млрд. дол. США (5,8 мі-

сяців імпорту товарів і послуг майбутнього періоду) [11].

Однак, захист інноваційних (та відновлюваних на інноваційній основі) галузей і політика

імпортозаміщення, яка базується на ньому, не можуть розглядатися як панацея економічної полі-

тики довгострокового зростання. Будучи складовою частиною ширшого комплексу умов розвитку:

активної політики інституційного та інфраструктурного розвитку, акценту на розвиток основних

факторних переваг, виваженої макроекономічної політики (яка полягає, передусім, у коригуванні

внутрішніх економічних перекосів, дотриманні стабільного та передбачуваного курсу національ-

ної валюти, забезпеченні своєчасності розрахунків держави з підприємствами) та розуміння

об’єктивно доцільних меж захисту національного виробника, – така політика може стати результа-

тивним інструментом бажаного удосконалення виробничо-промислової структури держави та

стимулювання її довгострокового розвитку.

У контексті формування інноваційно-інвестиційної політики розвитку країни, на яку остан-

нім часом припадає все більше акцентів з боку владних структур [12], варто звернути увагу на ту

обставину, що в умовах обмеження внутрішніх механізмів приватного накопичення та розподілу

капіталу на користь високотехнологічних галузей, у країни є два варіанти створення високотехно-

логічних сфер промисловості:

– покладатися на прискорений притік іноземного капіталу, який може принести нові

для даної країни технології та методи управління виробництвом;

– створити власну національну базу для капіталоутворення у високотехнологічні інно-

ваційні галузі на основі використання державних або державно-приватних механізмів

фінансування пріоритетних технологічних напрямів розвитку.

Природно, що перший із вказаних шляхів видається ніби технологічно простішим, тому є

привабливішим для багатьох країн. Однак, зважаючи на превалюючі для ТНК властивості перено-

сити до своїх зарубіжних філіалів не найновіші виробництва (які переважно зберігаються у країні

базування ТНК), а виробництво застарілої стандартизованої продукції, він може призвести, як за-

звичай, лише до моделі наздоганяльного розвитку. Щодо випадків перенесення за кордон трансна-

ціональними компаніями вагомої частини діяльності у сфері досліджень та розробок, то така

можливість видається доволі гіпотетичною, оскільки економічно розвиненіші країни забезпечу-

ють, переважно, сприятливіші умови для розвитку науково-дослідної і дослідно-конструкторської

діяльності у себе. Отже, резонно, на наш погляд, вважати, що стратегія опори на іноземний капітал

– це стратегія постійно наздоганяючого розвитку.

Разом з тим, безперечно мають також рацію дослідники [13], які вказують на необхідність

зважати та враховувати і внутрішньо суперечливий характер подібної інноваційно-інвестиційної

стратегії економічного розвитку держави, яка змушена спиратися переважно на зовнішні фактори

(інвестиції ТНК), що призводить до виникнення парадоксальної ситуації, коли ендогенні за своєю

суттю фактори (наука, технології, освіта) мають переважно екзогенне походження. Це дає підста-

ви стверджувати, що подібна модель є екзогенно залежною, і, вочевидь, досить нестабільною та

схильною до шоків від коливань зовнішніх умов.

Тому привертає увагу інший шлях – створення системи власного капіталоутворення у висо-

котехнологічних галузях, яка може призвести до реалізації стратегії випереджаючого розвитку

замість наздоганяльного. Хоча його проблематичність полягає у тому, що для менш розвинутих

країн він досить важкий, оскільки стосується важливих аспектів поточного добробуту, адже для

активізації інноваційної діяльності у країни, як справедливо підкреслюється науковцями [14], не-

обхідним є формування достатньо розвинутої, диференційованої інноваційної системи, яка форму-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

ється не лише під впливом ринкових сил, але й у результаті проведення відповідної цілеспрямова-

ної державної політики. Що ж стосується конкретно України, яка нині відстає за своїм загальним

рівнем розвитку, то їй, окрім зазначеного, потрібно створити відповідне середовище для упрова-

дження інновацій світового рівня, а це, у свою чергу, вимагає належної мобілізації внутрішніх ре-

сурсів на цілі розвитку. І щодо цього доречними для практичного втілення могли б стати

пропозиції [6, с. 73-74], які стосуються зокрема:

– значного збільшення внутрішньої норми заощаджень (до рівня не меншого за 20%

ВВП), що безумовно синхронно впливатиме на різке обмеження поточного спожи-

вання;

– істотного збільшення частки ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет

на цілі науково-технічного розвитку та створення високотехнологічної інфраструкту-

ри;

– селективного регулювання імпорту за принципом його корисності для цілей націона-

льного економічного розвитку (застосування додаткових імпортних зборів відповідно

до статті 12 ГАТТ (1994), підвищуючи таким чином бар’єри стосовно імпорту, який

призводить до надмірного тиску на вітчизняних виробників, що освоюють нові види

виробництва);

– проведення активної державної політики диверсифікації експорту та виходу на зов-

нішні ринки з товарами підвищеного ступеня переробки (за умови досягнення ними

адекватного світовим вимогам рівня конкурентоспроможності).

Застосування політики захисту молодих галузей промисловості та випереджаючого техніко-

інноваційного зростання створюють, на нашу думку, цілком реальне підґрунтя для подолання не-

гативних кризових проявів в економіці та забезпечення достойної позиції України у світовому

глобальному просторі, яка поки що залишає бажати кращого.

При цьому потрібно зазначити, що оцінка параметрів участі вітчизняної економіки у міжна-

родному поділі праці та процесах глобалізації нині є ускладненою, оскільки наявна вітчизняна

статистична база загалом мало пристосована для вирішення такого завдання. У ній відсутні відпо-

відні показники для обґрунтованої оцінки цього процесу (індекси стану країни у глобалізаційних

процесах, позиція країни у міжнародному поділі праці, структура національного виробництва за

технологічними укладами тощо). Окрім цього, сфера зовнішньоекономічної діяльності, будучи

одним із носіїв розповсюдження тіньової економіки в Україні, значно впливає на викривлення фа-

ктично доступних офіційних даних, зокрема щодо вивозу капіталу за кордон.

Так, окремі видання, досліджуючи рівень тінізації економіки України, наводять цифру у

36% [15], а в дослідженнях авторитетного австрійського економіста Фрідріха Шнайдера, цей пока-

зник становить 55% від офіційного ВВП і є найвищим серед усіх країн Європи [15]. До речі, за

даними того ж автора, найменший рівень тіньової економіки – 8,3% – у Швейцарії, а середній рі-

вень тінізації країн ЄС становить 23,7%.

Однак, частково таку оцінку можна здійснити, використовуючи систему показників, обрану

міжнародними установами. Зокрема, одним із найважливіших та значущих показників участі еко-

номіки у процесах інтернаціоналізації є індекс глобалізації, який періодично публікується органі-

зацією A.T. Kearney у журналі Foreign Policy Magazine [16]. За цим показником Україна посідала

останніми роками 41-44 місця, при цьому такі європейські країни, як Швейцарія, Чехія та Польща

були відповідно на 4, 19 та 41 місцях (табл. 1).

Як засвідчують дані складових показників індексу глобалізації, наведені в таблиці 1, Украї-

на, передусім, інтегрована у глобальні економічні процеси (21 позиція за торгівлею та 17 – за осво-

єнням ПІІ), і менше – у розвиток глобальних технологій (54 позиція у рейтингу). Це свідчить, що

загальна модель включення України у процеси глобалізації не є оптимальною з точки зору націо-

нальних пріоритетів економічного розвитку, адже в цьому контексті вона включає усі типові риси

слаборозвинутих економік, які негативно відрізняють її від тих же європейських країн – Швейца-

рії, Чехії та Польщі.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Таблиця 1

Рейтинг окремих країн за показником Індексу глобалізації.

Показник

Швейцарія

Чехія

Польща

Україна

Сукупний показник

Розвиток економічної інтеграції

Торгівля

Прямі іноземні інвестиції

Особисті міжнародні контакти

Міжнародні подорожі та туризм

Частота міжнародних телефон-

них контактів

Транскордонні перекази індиві-

дуальні

Розвиток глобальних технологій

Кількість користувачів Інтернет

Кількість надійних серверів

Участь у глобальних політичних процесах

Кількість міжнародних органі-

зацій, членом яких є країна

Участь у місіях Ради Безпеки

ООН

Кількість ратифікованих багато-

сторонніх угод

Державні транскордонні перека-

зи

Джерело: розроблено автором за матеріалами [17].

При цьому необхідно зазначити, що із 72 країн, проранжованих при обрахунках індексу

глобалізації, Україна за ступенем участі у міжнародній торгівлі посіла 21 місце, опинившись по-

руч із Швейцарією (22 позиція) значно випередивши Польщу (38). І, разом з тим, через відсутність

та недієздатність регуляторних механізмів оптимізації структури експорту, наша країна включена

у міжнародний товарообмін лише за рахунок інерційного вивозу сировини та продукції із низьким

ступенем обробки. Подібні тенденції елімінують можливості сходження країни з орбіти промис-

лово відсталих економік через упровадження інноваційних технологій, допоки існуватимуть легші

та звичніші способи господарювання з елементами паразитизму на національних ресурсах.

Щодо прямих іноземних інвестицій, то Україна, як засвідчують дані таблиці 1, зайняла 17

позицію, відстаючи від Швейцарії (8), Чехії (15) та Польщі (16). Хоча не варто забувати про дале-

ку від оптимуму структуру розподілу ПІІ в Україні, левова частка яких припадає на сферу торгівлі

та фінансовий сектор, залишаючи осторонь проблеми інноваційно-технологічного розвитку.

Ще одним показником, за яким Україна випереджає принаймні одну країну ЄС, є величина

індивідуальних транскордонних переказів (наша країна займає 28 позицію, Польща – 36). Адже за

оцінками Міжнародної організації з міграції, щорічно в Україну надходить 5-8 млрд. дол. США

трансфертів від мігрантів, які працюють поза межами країни.

За всіма іншими складовими індексу глобалізації наша країна стабільно поступається не

лише усім країнам Європи, за винятком хіба що Росії та Греції, але і більшості країн Азії. Відсут-

ність достатнього рівня розвитку телекомунікаційних засобів, неспроможність упроваджувати

ефективні інноваційні рішення у цій сфері, а також коливання в однозначному визначенні зовніш-

ньополітичних пріоритетів значно сповільнюють та ускладнюють процеси включення України до

глобальних світових господарських процесів.

Потреба посилення протекціоністських тенденцій в Україні, зокрема шляхом застосування

політики захисту інноваційних та новостворюваних галузей видається цілком слушною та необ-

хідною, зважаючи на сучасну модель включення нашої країни у світові господарські процеси, яка

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

характеризується (на жаль, традиційно) переважаючим експортом сировинних товарів та продукції

із низьким ступенем обробки (табл. 2).

Так, відповідно до неї, частка сировинних товарів (зокрема, продукції агропромислового

комплексу та видобувної промисловості) становить 24% вітчизняного експорту, при цьому частка

товарів обробної промисловості перебуває на рівні 76%. Але при детальному розгляді товарної

структури виявляється, що левову частку (близько 40%) експортованих товарів обробної промис-

ловості становила та ж таки продукція із низьким вмістом доданої вартості – вироби чорної мета-

лургії та хімічна продукція.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика структури світового експорту та експорту України, 2009р.

Товарна група

Вартість сві-

тового експо-

рту, млн. дол.

США

Частка у

світово-

му експо-

рті, %

Вартість

експорту

України,

млн. дол.

США

Частка

України у

світово-

му експо-

рті, %

Частка в

експорті

України,

Експорт товарів

Сировинні товари, в

т.ч.:

4698521

1192

Сільськогосподарська

продукція

1342000

8,5

704

0,8

14,2

Продукція добувної про-

мисловості

3530000

22,5

488

0,2

9,8

Товари обробної проми-

словості, в т.ч.:

10458000

3772

0,4

вироби чорної металур-

гії

587000

3,7

1603

4,5

32,3

хімічна продукція

1705000

10,9

312

0,3

6,3

машини та механічне

обладнання

1234000

7,8

625

0,5

12,6

телекомунікаційне обла-

днання

1561000

9,9

19,9

0,01

0,4

Експорт послуг

транспортні послуги

742 000

22,8

5251

0,7

75,1

туристичні послуги

862 000

26,4

1071

0,1

15,4

інші комерційні послуги

1 656 000

50,8

634

0,03

9,5

Джерело: розроблено автором за матеріалами [18], [19], [20], [21], [22].

При цьому на машини та механічне обладнання (яке, за даними деяких експертів, окремі

промислово розвинуті країни, зокрема Японія, імпортують як металобрухт) припадає 12,6%, а на

високі технології на кшталт телекомунікаційного обладнання – всього лиш 0,4%.

У той же час, не можна не зауважити, що у структурі світового експорту вироби чорної ме-

талургії займають всього 3,7%, а телекомунікаційне обладнання – 9,9%. При цьому частка України

у світовому експорті сировинних товарів становить 1%, а товарів обробної промисловості – 0,4%

(до того ж близько 40% із них є продукцією із низьким ступенем обробки), фактично відтворюючи

при цьому модель участі у міжнародному поділі праці слаборозвинених, економічно відсталих

країн.

Отже, дані, подані у таблиці 2 свідчать, що процес інтеграції України у світове господарство

на сучасному етапі супроводжується формуванням несприятливої структури експорту, який має

переважно сировинний характер, а відповідно є малоперспективною моделлю міжнародної спеціа-

лізації. Основними рисами сучасного місця нашої країни у міжнародному поділі праці є:

– концентрація на поставках на міжнародні ринки тих товарів та послуг, які є відносно

малодинамічними і характеризуються скороченням або коливанням їх частки у гло-

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

бальних товаропотоках (сільськогосподарська сировина, руди, метали (передусім не-

дорогоцінні), транспортні послуги). На ринках цих товарів панує жорстка цінова кон-

куренція, тому їх цінові переваги можуть швидко переходити до інших країн,

особливо за умови застосування стосовно до країни обмежувальних торгово-

економічних заходів;

– мізерні постачання товарів та послуг на високодинамічні ринки високотехнологічної

продукції, котрі визначають перспективи світової економіки.

Таким чином, зазначені структурні особливості української зовнішньої торгівлі, як найваж-

ливішої складової зовнішньоекономічної політики, що відображає структуру конкурентних мож-

ливостей української економіки з точки зору критеріїв світового господарства, залишаються

неефективними та навіть загрозливими для національної безпеки країни і мають бути виправлені в

якомога коротші терміни, у тому числі за допомогою посилення інноваційно-протекціоністської

спрямованості вітчизняної економічної системи.

Висновки. Результати дослідження можливостей посилення елементів протекціонізму у зов-

нішньоекономічній діяльності України, зокрема шляхом упровадження популярної у багатьох

промислово розвинутих країнах політики захисту молодих галузей промисловості дають підставу

зробити наступні висновки:

1. В умовах глобального суперництва економіки слаборозвинених країн не спроможні

витримувати конкуренцію з боку високорозвинених країн без адекватних державних

заходів підтримки національного виробника. У подібному становищі тимчасове по-

силення протекціоністських тенденцій, зокрема, проведення політики імпортозамін-

ної індустріалізації надає країні час для модернізації вітчизняного виробництва та

підвищення національної конкурентоспроможності.

2. Членство України у СОТ обмежує можливості здійснення заходів державної підтри-

мки, проте не виключає її повністю. Зокрема, стаття 12 ГАТТ (1994) надає країнам

право вводити додаткове імпортне мито у разі погіршення ситуації із платіжним ба-

лансом країни. Зважаючи на перманентні проблеми зі станом українського платіж-

ного балансу, видається доцільним, на наш погляд, використати дану несприятливу

ситуацію на користь національних товаровиробників.

3. Сучасна модель включення України у процеси глобалізації враховує усі типові риси

слаборозвинених економік, демонструючи технологічну відсталість, пасивну участь

у світових господарських процесах та сировинну спрямованість вітчизняного експо-

рту.

4. З огляду на зазначені реалії, цілком очевидною є потреба у підвищенні вітчизняної

конкурентоспроможності. Беручи до уваги активні глобалізаційно-лібералізаційні

процеси та рецесійно-кризові явища у світовій економічній системі, пропозиція що-

до посилення протекціоністських заходів з метою захисту та підтримки українських

підприємств видається цілком справедливою, доречною та актуальною.

Література

1. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи її подолан-

ня // Економіка України. – 2010. – №1. – С. 4-18.

2. Гриценко А. Глобальна криза як форма сучасної фінансово-економічної динаміки //

Економіка України. – 2010. – №4. – С. 37-46.

3. Маневич В. Економічна криза: світло в кінці тунелю? // Економіка України. – 2010. –

№4. – С. 47-55.

4. Сивульський М.І. Національні особливості фінансової кризи // Фінанси України. –

2009. – №7. – С. 3-19.

5. Яременко О. Тенденції посткризового розвитку фінансових інститутів // Економіка

України. – 2010. – №4. – С. 88-95.

6. Сиденко В.Р. Глобализация – европейская интерграция – экономическое развитие:

украинская модель: В 2-х томах. – Т. 1. – К.: Феникс, 2008.

7. Prebish Raul. Change and Development: Latin America’s Great Task. – Washington, D.C.:

The Inter-American Development Bank, 1970.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

8. Тимчасові надбавки до ставок імпортних мит і додаткові збори при імпорті – еконо-

мічно недоцільні заходи, які негативно впливають на міжнародний імідж України.

Аналітична записка Аналітично-дорадчого центру «Блакитної стрічки». – Київ,

2010. – 5 с.

9. Другий рік України у СОТ: тенденції у зовнішній торгівлі товарами та аналіз вико-

нання зобов’язань. За редакцією Марчіна Свєнчіцкі. Колектив авторів: Ірина Кобута,

Віталій Жигадло, Андрій Заїка. – Київ: 2010. – 80 с.

10. Андрійчук В.Г. Проблеми платіжного балансу та зовнішньої торгівлі в умовах фі-

нансової кризи: гіпотетичні й реальні шляхи й заходи їх вирішення // Зовнішня тор-

гівля: право та економіка – 2008. – №6 (41) – С. 5-9.

11. Оцінка стану платіжного балансу України станом на 25.11.2010. – Національний

банк України, http://www.bank.gov.ua/Publication/econom/Balans/State_2010_pr.pdf. –

Цитовано за версією сайту на 9.11.2010.

12. Вступне слово Прем’єр-міністра України М.Я. Азарова на засіданні Кабміну від 12

січня 2011 року,

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=3D05F4A3107809A35834F

BA23B4BF0E3?art_id=243976372&cat_id=243321034. – Цитовано за версією сайту на

13.01.2011.

13. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад.

НАН України В.М. Гейця. – Київ: Ін-т економічного прогнозування; Фенікс, 2003. –

С. 90-109.

14. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика /

За ред. д. е. н., проф. Федулової Л.І. – К.: «Основа», 2005.– С. 31-74.

15. «Частка тіньової економіки досягла 36% від ВВП України». – Волинські новини від

3.08.2010, http://www.volynnews.com/news/ukraine/8852/. – Цитовано за версією сайту

на 9.08.2010.

16. Мар’ян Заблоцький. Тіньова нація. – Економічна правда. – 3 квітня 2010 року,

http://www.epravda.com.ua/publications/2010/04/13/232545/. – Цитовано за версією

сайту на 9.08.2010.

17. A.T. Kearney / Foreign Policy Magazine 2007 Globalization Index. –

http://www.atkearney.com/images/global/pdf/GIndex_2007.pdf. – Цитовано за версією

сайту на 7.12.2010.

18. Державний Комітет cтатистики України, www.ukrstat.gov.ua. – Цитовано за версією

сайту на 9.12.2010.

19. European Comission. Eurostat.

http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home. – Цитовано за версією

сайту на 9.12.2010.

20. Central Intelligence Agency, https://www.cia.gov. – Цитовано за версією сайту на

8.12.2010.

21. World Trade Organization International Trade Statistics 2008. –

http://www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2009_e/its09_merch_trade_product_e.htm. –

Цитовано за версією сайту на 7.12.2010.

22. Офіційний сайт Світового Банку, www.worldbank.org. – Цитовано за версією сайту

на 8.12.2010.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Смирнов І.Г., доктор геогр. наук, професор

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

ЛОГІСТИКА МІЖНАРОДНИХ ГУМАНІТАРНИХ ТА МИРОТВОРЧИХ

ОПЕРАЦІЙ

Розкрито сутність і проблеми логістичного забезпечення міжнародних гуманітарних та миротвор-

чих операцій. Головна увага присвячена логістиці операцій з надання продовольчої допомоги голодую-

чому населенню країн, що розвиваються. Відображено логістичні особливості здійснення

миротворчих операцій, зокрема, за участю України.

Represented essence and problems of logistics of international humanitarian and peace-keeping operations.

Main attention is devoted to logistics of international food-help programs to developing countries’ popula-

tion. Investigated logistical peculiarities of international peace-keeping operation especially connected with

Ukraine’s participation.

Постановка наукової проблеми. Світова економіка стає все більш інтегрованою. Зростає

міжнародний обмін товарами та послугами, рух фінансів. Збільшується кількість людей, що змі-

нюють місце проживання. Проте, навіть за умови зростання світової економіки багато країн не в

змозі матеріально забезпечити власний розвиток. Таку можливість їм надає міжнародна допомога

розвиткові, запорукою якого є співпраця між країнами, що потребують допомоги (а це передусім

країни, що розвиваються) та країнами, які надають допомогу (країни-донори). Після того як у

2005 р. рівень міжнародної допомоги розвиткові (МДР) піднявся до рекордного показника у $107

млрд., у 2006 р. він знизився до $105 млрд. Обсяг МДР різко зріс у 2005 р. завдяки виконанню кра-

їнами-донорами своїх обіцянок, даних у 2002 р. на Міжнародній конференції ООН з питань фінан-

сування розвитку у м. Монтеррей (Мексика) і підтверджених у 2005 р. на зустрічі «великої

вісімки» у Гленгілсі (Шотландія). Існують різні форми МДР згідно з різними цілями її надавання:

фінансова допомога, спрямована на полегшення боргового тягаря; технологічна співпраця; підго-

товка спеціалістів у країнах-донорах; програми та проекти розвитку; управлінський консалтинг

тощо. Серед них важливе місце належить міжнародній гуманітарній допомозі, яка має мету, на-

самперед, подолання наслідків надзвичайних ситуацій та катастроф. Допомога не є єдиним джере-

лом фінансування розвитку і для багатьох країн вона не є найважливішим джерелом фінансування,

оскільки дедалі більшу роль відіграють грошові перекази і приватні інвестиції. Проте, найбідніші

країни, особливо у Субсахарській Африці, все ще потребують значного збільшення міжнародної

допомоги для досягнення мети свого розвитку та вирішення поточних проблем.

Своєю чергою однією з форм міжнародної гуманітарної допомоги є продовольча допомога,

суть якої полягає у передачі продовольчих ресурсів на умовах пільгових кредитів або дарів. Із се-

редини ХХ ст. вона стала одним із елементів світової продовольчої безпеки. Обсяги продовольчої

допомоги зросли з 1970-х рр. до початку ХХІ ст. з 80 до 150 млн. тонн зерна, що становить 10%

його світового виробництва. Питання про продовольчу допомогу вперше було поставлене на Все-

світній конференції, присвяченій продовольчій проблемі, яка відбувалася у Римі у 1971 р. Головні

поставки міжнародної продовольчої допомоги спрямовані у країни на південь від Сахари, на які

припадає 70% її загального обсягу. Серед інших країн третього світу найбільшу продовольчу до-

помогу отримують Єгипет, Йорданія, Марокко, Туніс, Індія, Індонезія, Пакистан, Сальвадор, Гва-

темала, Нікарагуа, Гаїті, Гондурас, Перу, Ямайка. Наступні країни-кандидати на міжнародну

продовольчу допомогу показані у табл. 1. Продовольча проблема у країнах, що розвиваються, по-

сідає вагоме місце у діяльності міжнародних організацій, таких як ФАО, Світовий банк та Міжна-

родний валютний фонд, Всесвітня продовольча рада, Програма розвитку ООН тощо. Вони стежать

за продовольчим станом у світі та організовують допомогу країнам, які її потребують. Найбільшу

увагу проблемі світової продовольчої безпеки приділяє ФАО, яка, окрім збору і аналізу інформа-

ції, координує міжнародну продовольчу допомогу.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Таблиця 1. Найпроблемніші регіони та країни світу за показником заможності населення

Країна

за рей-

тингом

% населен-

ня, що жи-

ве нижче

межі бід-

ності

(міжнаро-

дний пока-

зник $ 1,25

на добу,

2007 р.)

Краї-

на за

рей-

тин-

гом

% населен-

ня, що жи-

ве нижче

межі бід-

ності

(міжнаро-

дний пока-

зник $ 1,25

на добу,

2007 р.)

Країна

за рей-

тингом

% населення,

що живе

нижче межі

бідності

(міжнарод-

ний показ-

ник $ 1,25 на

добу,

2007 р.)

Країна

за рей-

тингом

% населення,

що живе

нижче межі

бідності

(міжнарод-

ний показ-

ник $ 1,25 на

добу,

2007 р.)

Західна

та

Центра-

льна Аф-

рика

Півні-

чна

Аф-

рика

Східна

та Пів-

денна

Африка

Азія

Ліберія

Джи-

буті

Бурунді

Непал

Гвінея

Ал-

жир

Мозам-

бік

Бангла-

деш

Нігер

Ма-

рокко

Малаві

Індія

Нігерія

Туніс

Мадага-

скар

Камбо-

джа

ЦАР

Єги-

пет

Замбія

Бутан

Чад

Свазі-

ленд

Пакис-

тан

Буркіна-

Фасо

Ангола

Монго-

лія

Конго

Уганда

В’єтнам

Сьєрра-

Леоне

Намібія

Ємен

Малі

Комор-

ські ост-

рови

Китай

Гвінея-

Бісау

Лесото

Шрі-

Ланка

Бенін

Ефіопія

Малай-

зія

Того

Ботсвана

Таїланд

Сенегал

ПАР

Йорда-

нія

Гамбія

Кенія

Камерун

Гана

Кот-ді-

Вуар

Кабо-

Верде

Складено за [5].

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Серед країн світу головним постачальником міжнародної продовольчої допомоги є США,

які упродовж багатьох років здійснювали цю шляхетну місію. Але нині частка США у міжнарод-

ній продовольчій допомозі зменшується: з 95 % у середині 1960-х рр. до 40% нині. З 1980-х рр. у

міжнародній продовольчій допомозі країнам, що розвиваються, зросла роль країн Західної Європи

(насамперед, ЄС). Сьогодні більша частина їхньої допомоги (зерно, цукор, порошкове молоко) на-

правляється до найменш розвинутих країн Африки. Крім того, ЄС виділяє значні фінансові ресур-

си для розвитку сільського господарства цих країн. Велике значення та значні обсяги міжнародної

гуманітарної, зокрема, продовольчої допомоги ставлять на порядок денний питання її ефективної

логістичної організації, без чого ця допомога не надійде у повному обсязі до країн, які її конче по-

требують.

Джерела та публікації з теми статті є нечисленними і в основному стосуються загальної по-

становки питання про міжнародну гуманітарну, зокрема, продовольчу допомогу [1, С. 159; 2,

С. 86]. На логістичний аспект проблеми звернено увагу у [3, С. 565], проте детальної розробки не

подано. У плані міжнародної логістики така тема включена автором у навчально-методичний ком-

плекс з цієї дисципліни (вперше в Україні) [4].

Метою статті є розкриття значення, обсягів та логістичних особливостей здійснення опе-

рацій з міжнародної гуманітарної та миротворчої допомоги та участі України у них.

Виклад основного матеріалу. Організація логістики у неприбуткових видах діяльності істо-

тно відрізняється від логістики комерційних фірм. Це стосується і логістичного забезпечення опе-

рацій з надання гуманітарної допомоги країнам з голодуючим населенням які, приміром,

нещодавно проводилися у Сомалі та Боснії, а раніше (у 1980-х рр.) – в Ефіопії. Логістика у наданні

міжнародної гуманітарної допомоги голодуючому населенню певних країн є унікальною з трьох

причин. По-перше, центральну роль у таких операціях відіграє політична ситуація у світі, відпові-

дних регіонах та країнах. По-друге, якщо голод і виникає у будь-якому регіоні земної кулі, то час-

тіше за все – у слаборозвинених країнах, які зазвичай не мають адекватної інфраструктури і тому

багато їхніх районів відрізані від основних транспортних магістралей. По-третє, споживачі готової

продукції ніяк непов’язані ні з постачальниками гуманітарної допомоги, ні з перевізниками. Як же

ці три причини впливають на управління логістикою в операціях з надання міжнародної гуманіта-

рної допомоги голодуючому населенню у конкретних країнах?

З політичної точки зору міжнародні програми з надання допомоги голодуючим є певним

втручанням у внутрішні справи держави. При втіленні таких програм результатом може стати

шкода або користь. Так, розподіл продуктів харчування може порушити існуюче сільське госпо-

дарство, затримати його розвиток і відстрочити момент настання самозабезпечення за рахунок

власних продуктів харчування. Крім того, однією з причин голоду може бути війна чи політичні

заворушення, і ті, хто докладають зусиль для ліквідації голоду, мусять проявляти надзвичайну

обережність, щоб не потрапити в епіцентр подій. Часто спроби надати допомогу голодуючим про-

ходять під пильною увагою світової громадськості, і тоді з усіх кінців земної кулі чути суперечли-

ві висловлювання, що потрібно і що не потрібно робити у даній ситуації. У багатьох випадках

відсутнє необхідне узгодження рішень та дій керівництва. При цьому місцеві уряди прагнуть не

надавати допомогу групам людей, які не згодні з політикою керівництва. Нерідко деякі уряди ви-

користовують голод як політичний інструмент і можуть наказати військам перехоплювати вантажі

з продуктами харчування. Відповідно особи, які керують наданням гуманітарної допомоги, часто

можуть отримувати суперечливі накази.

Організації з надання міжнародної гуманітарної допомоги, як зазначалося, зазвичай перебу-

вають під егідою Організації Об'єднаних Націй чи урядів країн, але можуть бути і приватними до-

бровільними організаціями, часто пов'язаними з релігійними групами. Деякі організації входять у

стан країни і надають допомогу упродовж декількох років, інші – надають одноразову надзвичай-

ну допомогу.

З точки зору загального управління, особи, які керують операцією з надання міжнародної

продовольчої допомоги, повинні бути політично нейтральними, а службовці середньої та нижньої

ланки повинні мати справу тільки з доставкою продуктів голодуючим. Фактичне переміщення та

розподіл продуктів харчування часто здійснюється військовим або напіввійськовим способом. За-

звичай для цієї мети використовують армійські вантажівки, які краще захищені від грабіжників і є

зручними для надання продовольчої та іншої допомоги на довгому шляху її доставки у регіони

потреби.