Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право 2010 № 4-5

Подождите немного. Документ загружается.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

рівнювання професійного досвіду роботи на посадах педагога чи соціального працівника до факту складання

іспитів з відповідних спеціальних дисциплін. Програми, які дають кваліфікацію бакалавра офіційно прирівня-

ні до середньострокових освітніх програм і їх тривалість становить три роки.

В усіх данських університетах студенти мають змогу навчатися як за бакалаврськими програмами так і

за програмами рівня Candidatus/ Candidata magisterii (еквівалент магістерського рівня). При цьому, наявність

повної середньої освіти ще не є гарантією вступу до університету, оскільки враховується середній бал успіш-

ності абітурієнтів. Тривалість магістерського циклу становить два роки, а відтак загальний період навчання в

університеті – п’ять років.

У 1993 році після довгих дискусій у Данії було прийнято два важливих нормативних акти, які реформу-

вали систему освіти, наблизивши її до міжнародних стандартів. Перший закон запровадив обов’язковий ста-

тус кваліфікації бакалавра*, водночас, другим законом було конкретизовано вимоги щодо аспірантури. Таким

чином, у Данії було створено нову трирівневу структуру системи вищої освіти: бакалавр, магістр, доктор фі-

лософії.

Сучасний данський сектор вищої освіти після приєднання до Болонської декларації складається з уні-

верситетів, університетських коледжів та академій вищої професійної освіти. Вищі навчальні заклади у Данії

можна розділити на три основні категорії: університети або інститути університетського рівня, які пропону-

ють освітні програми, що базуються на наукових дослідженнях, для студентів та аспірантів (бакалаврський

рівень, магістратура та докторантура); університетські коледжі (Professionshojskoler), які пропонують бакала-

врські програми тривалістю три-чотири з половиною роки (професійні бакалаврські програми), а також ака-

демії професійної вищої освіти (Erhvervsakademier), що пропонують 2-2,5-річні академічні професійні

програми та бакалаврські програми спільно з університетськими коледжами [6].

Дещо іншою, незважаючи на наявність багатьох спільних рис, є освітня система у Фінляндії, країні, де

у результаті реформи 1992 року, замість старої унітарної системи вищої освіти було створено нову дворівневу

систему, з двома рівноправними, але різними секторами: університетським та політехнічним

(Ammattikorkeakoulu, АМК) [4, с. 98] (див. рис. 1).

Рис. 1. Ієрархічна структура системи освіти Фінляндії після 2000 року.

Джерело: [7, с. 20].

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Слід зауважити, що попри те, що зазначена система має типові ідентифікаційні спільності, у ній, однак,

існує ціла низка суттєвих розбіжностей між секторами, зокрема:

– політехнічний сектор вищої освіти має за мету підготовку фахівців-практиків, тоді як місія уні-

верситетського сектора є більш академічною з орієнтацією на формування теоретичних знань та

науково-дослідну роботу;

– університетські кваліфікаційні програми мають дворівневу структуру (бакалавр-магістр), а полі-

технікуми донині пропонують лише однорівневі бакалаврські програми;

– університетський сектор підпорядкований державі, водночас політехнікуми управляються муні-

ципальними органами, які зазвичай мають більший вплив на діяльність освітніх закладів цього

сектору;

– персонал та професорсько-викладацький склад університетів переважно зорієнтований на науко-

ву діяльність, а в політехнікумах – переважно на навчально-методичну діяльність з меншою орі-

єнтацією на наукові дослідження;

– заклади вищої політехнічної освіти мають переважно звичайну організаційну структуру, а для

університетів притаманна Гумбольдтська модель, де велика роль відводиться професорам, які

покликані формувати творче мислення у студентів, спонукати їх до наукової роботи, при цьому

організаційна структура часто формується шляхом поділу на факультети;

– різними є також системи фінансування, оскільки університети переважно отримують зовнішнє

фінансування для потреб науково-дослідницької діяльності, а політехнікуми отримували кошти

для розвитку базової діяльності, викладання та виконання регіональних функцій.

У сучасній Фінляндії успішно функціонують 20 університетів, з яких десять – мультидисциплінарні

ВНЗ, три – технологічні університети, три – школи економіки та ділового адміністрування, чотири – академії

мистецтва. Університетський рівень освіти також надається у Військовій академії при Міністерстві оборони

країни. Університети займаються науково-дослідною та освітньою діяльністю, також вони мають право при-

суджувати докторські ступені [7, с. 16].

Також у Фінляндії діє 29 політехнік, підпорядкованих Міністерству освіти. Крім цього, існує доволі

специфічний заклад – Аландська політехніка (Hogskolan pa Aland), що перебуває під юрисдикцію самовряд-

них органів влади Аландських островів, а також Поліцейський коледж Фінляндії, підпорядкований Міністерс-

тву внутрішніх справ. Кваліфікація, що присвоюється політехнікумами, прирівнюється до статусу бакалавра з

професійною спеціалізацією. Основна мета програм політехнічних ВНЗ полягає у формуванні професійних

компетенцій. Найбільш поширеними з огляду на це є три спеціальності – машинобудування, бізнес і охорона

здоров'я. Навчальне навантаження варіюється у межах від 180 до 240 кредитів упродовж 3-4 років навчання,

залежно від спеціалізації, при цьому усі програми мають обов’язкову вимогу – проведення виробничої прак-

тики. Останнім нововведенням в системі політехнічної освіти Фінляндії є надання кваліфікації особам, які

вже отримали досвід роботи за програмами тривалістю 3-5 років.

Першу вищу освіту, ступінь бакалавра, можна отримати після трьох років навчання (180-210 кредитів

за шкалою ECTS) і більше, ступінь магістра (120-150 кредитів) – після 2-х додаткових років навчання. Існує

також додатковий проміжний ступінь «аспірант-ліценціат», який надається після двох років очного навчання

після отримання ступеня магістра. Очне навчання з метою отримання ступеня доктора становить близько чо-

тирьох років, проте, це можливо лише після отримання ступеня магістра.

Загалом, варто зазначити, що двосекторна система вищої освіти Фінляндії доволі добре себе зарекоме-

ндувала, отримавши схвалення як від абітурієнтів (оскільки дає змогу зробити чіткий вибір між теоретичним

та практичним спрямуванням освітніх програм), так і від роботодавців, які знають чого очікувати від випуск-

ників закладів обох секторів. Таким чином, ієрархічна структура освітньої системи є добре диверсифікова-

ною, адаптованою до вимог вступників і сприяє здоровій конкуренції на ринку праці, оскільки на практиці

випускники обох типів ВНЗ часто змагаються за отримання подібних вакансій на ринках праці скандинавсь-

ких країн [7, с. 19].

Важливою ознакою конкурентоспроможності освітньої моделі Фінляндії є визнання її якості, що знач-

ною мірою зумовлено характером диверсифікованості ринків праці. За їхніми двома найважливішими показ-

никами – рівнем безробіття та рівнем щорічної зарплати випускників, а також за критерієм отриманої

кваліфікації упродовж багатьох років простежується чітка тенденція: чим вищою є кваліфікація випускників,

тим нижчим є рівень безробіття та вищою – заробітна плата випускника фінського ВНЗ (див. рис. 2, 3).

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Рис. 2. Динаміка рівня безробіття випускників вищих начальних закладів у Фінляндії упродовж

1990-2001 рр., %.

Джерело: [7, с. 30].

Навіть в умовах загострення економічної кризи у Фінляндії упродовж 1992-1996 рр., коли рівень безро-

біття у країні сягнув 25%, серед випускників університетів та тих, хто отримав докторський ступінь, рівень

безробіття коливався у межах 5-7%! Вже у посткризовий період темпи відновлення зайнятості були вищими у

секторах професійно-технічної та політехнічної освіти (в університетах рівень безробіття знизився незначно,

коливаючись у межах 4-5%) (див. рис. 2), проте, динаміка зростання доходів випускників університетів мала

випереджальні темпи (див. рис. 3).

Рис. 3. Динаміка щорічних доходів випускників вищих начальних закладів та зайнятого населен-

ня у Фінляндії упродовж 1990-2001 рр., євро.

Джерело: [7, с. 31].

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Таким чином, проаналізовані нами характеристики фінської системи освіти та виявлені тенденції дають

підстави стверджувати, що сформована у цій країні економіка знань органічно поєднується з освітнім секто-

ром; вона здобула стратегічні конкурентні переваги синергії, наукоємності, академічної свободи, інновацій-

ності, диверсифікованості, які відображаються у стійких конкурентних позиціях фінських компаній на

глобальних ринках.

Освітня система іншої північноєвропейської країни – Швеції – посідає високі позиції за цілою низкою

показників, які використовуються ОЕСР для міжнародних порівнянь [ ]. Так, Швеція виділяє 1,53% ВВП на

фінансування вищої освіти (шоста позиція у світі після США, Канади, Південної Кореї, Фінляндії та Данії),

при цьому половина коштів йде на фінансування докторських програм [ , с. 14]. Упродовж 1995-2004 рр. кіль-

кість студентів у системі вищої освіти збільшилася на 52%, а станом на початок 2008 року у країні було 348

тис. студентів, які навчалися за бакалаврськими та магістерськими програмами. Характерною рисою є також

високий рівень освіченості населення: 30% шведів у віці від 30 до 64 років виконали навчальне навантаження

у закладах вищої освіти розміром не менше 120 кредитів (еквівалент двох років очного навчання), і це при

тому, що у Швеції високою є питома вага у загальній кількості населення тих студентів, які починають навча-

тися за програмами вищої освіти. Також у цій державі високою є питома вага кваліфікацій, що присуджують-

ся у галузі медицини і охорони здоров'я, а частка докторських ступенів – 2,2% порівняно з кількістю

населення відповідного віку – є однією з найбільших у світі, при тому, що якість підготовки ні в кого не ви-

кликає сумнівів.

Діяльність більшості закладів вищої освіти у Швеції фінансується і жорстко регулюється державою.

Лише три вищі навчальні заклади отримали статус недержавних організацій на початку 1990-х, проте вони як

і раніше, фінансуються переважно за рахунок державних коштів. Нині у прямому підпорядкуванні централь-

ним державним органам Швеції перебуває 14 університетів і 22 університетських коледжі, з яких 7 – коледжі

мистецтв. З 1 січня 2008 р. Стокгольмський інститут освіти став частиною Стокгольмського університету і, в

той же день, Швецький національний коледж оборони був включений до сектору вищої освіти [9, с. 64]. Із 50

акредитованих ВНЗ, лише 12 мають статус приватних, при цьому більшість з них –невеликі спеціалізовані

установи з правом надавати лише базові кваліфікації або дипломи (див. табл. 1) [4, с. 220].

Інституційна структура швецької системи вищої освіти за класифікацією Карнегі є доволі диверсифіко-

ваною, разом з тим, регулятивна система залишається високо уніфікованою, встановлюючи однакові умови

стосовно закладів вищої освіти усіх категорій щодо правил прийому; структури навчального навантаження;

систем присудження кваліфікацій та наукових ступенів; організаційної структури; фінансування; кадрової

структури та правил прийому на роботу професорсько-викладацького персоналу. Особливо прискіпливо шве-

ди ставляться до принципу рівного доступу усіх громадян до послуг освіти, і, хоча, сучасні глобалізаційні

процеси спонукають до реформування освітніх систем у напрямку їх лібералізації та більшої адаптації до за-

питів сучасного абітурієнта, шведські депутати, державні службовці та адміністрація ВНЗ не поспішають, а

часто, навіть, блокують такі реформаторські ініціативи.

Таблиця 1

Класифікація шведських вищих навчальних закладів за методикою Карнегі, 2000 р.

Кількість акредитованих ВНЗ у 2000 р.

Державні

Недержавні

Інституції, що надають докторські ступені

Магістерські університети та коледжі

Бакалаврські коледжі

Спеціалізовані інституції

13 (8) *

11 (11) *

Разом

Примітка: *з них – школи мистецтв.

Джерело: [4, с. 222].

Норвезька освітня політика також базується на принципі рівноправного доступу до освіти усіх членів

суспільства. Норвезькі стандарти загальної освіти є одними з найвищих у світі. Тривалість обов'язкової освіти

у Норвегії становить десять років, і охоплює систему початкової та середньої освіти. Повна середня освіта

при цьому не є обов'язковою. Разом з тим, освіта у Норвегії є безкоштовною аж до старших класів середньої

школи.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

У Норвегії функціонує сім акредитованих університетів, дев'ять акредитованих спеціалізованих універ-

ситетів, 22 акредитовані університетські коледжі, два акредитовані національні коледжі мистецтв та кілька

приватних ВНЗ. Восени 2005 року понад 211 000 студентів були зареєстровані у норвезьких університетах та

університетських коледжах [ ]. Загалом навчання у норвезьких вищих навчальних закладах є безкоштовним

для студентів, проте, певними винятками є деякі програми професійної освіти, поглиблені і спеціальні про-

грами освіти, а також навчання у приватних навчальних закладах. На додаток до викладацької діяльності, усі

вищі навчальні заклади, і, зокрема університети, несуть відповідальність за проведення фундаментальних до-

сліджень, а також підготовку наукових кадрів.

З 2003 року у Норвегії більшість складових Болонського процесу були імплементовані через реформу

якості. Центральне місце у реформі відводилось запровадженню принципу «3-2-3» щодо організації трирівне-

вої структури системи вищої освіти відповідно до європейських стандартів (рис. 4). Запровадження цієї сис-

теми значною мірою полегшило міжнародне визнання кваліфікацій та процедуру конвертації навчального

навантаження студентів, які завершують вищі освітні програми в інших країнах.

Рис. 4. Кваліфікаційна структура системи вищої освіти у Норвегії.

Джерело: [11].

Навчальний рік триває із середини серпня до середини червня. Навчальне навантаження вимірюється

відповідно до стандарту ECTS у «studiepoeng» (еквівалент європейських кредитів), а річний обсяг наванта-

ження становить 60 кредитів. Оцінка знань здійснюється за шкалою від «А» (найвища оцінка) до «F» (найни-

жча оцінка), а мінімальний прохідний бал – «E». При цьому, за деякими іспитами оцінка може виставлятися

за шкалою «залік» / «незалік».

Система освіти в Ісландії поділяється на чотири рівні: дошкільна освіта (leikskoli), обов'язкова середня

освіта (grunnskoli), повна середня освіта (framhaldsskoli) та вища освіта (Haskolar).

Дошкільні установи є закладами першого рівня системи освіти, вони забезпечують освіту для дітей ві-

ком до шести років. Обов'язкова освіта включає початкову й неповну середню освіту, переважно надається

безперервно в одній і тій же школі. Законом передбачено, що середня освіта є обов'язковою для дітей і підліт-

ків віком від шести до шістнадцяти років. Повна середня освіта не є обов'язковою, але всі учні, які завершили

обов'язковий цикл освіти мають право продовжувати своє навчання у середній школі. Для отримання повної

середньої освіти зазвичай необхідні додаткові чотири роки навчання, а тому вік студентів становить, зазви-

чай, 16-20 років. Загалом тривалість навчання за циклом професійно-технічної освіти становить від одного до

десяти семестрів, проте, найбільш поширеними є чотирирічні курси. Завершення середньої освіти передбачає

складення іспиту для отримання атестата зрілості.

В Ісландії нині зареєстровано сім вищих навчальних закладів, які підпорядковані Міністерству освіти,

науки і культури. У структурі кваліфікаційних рівнів цих закладів навіть після приєднання до Болонського

процесу досі відчувається вплив старої системи кваліфікацій і наукових ступенів (див. табл. 2).

Однорівневі магістерські

програми

5 років

Магістерські програми

2 роки

Бакалаврські програми

3 роки

Професійно-технічні

освітні програми

4-6 років

Докторські програми

3 роки

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Університет Ісландії та Університет Акурейрі є державними університетами. Аграрний університет Іс-

ландії і університетський коледж Хьолар є державними ВНЗ, які раніше були підпорядковані Міністерству

сільського господарства. Університет Рейк'явіка, університет Біфрьост та Ісландська академія мистецтв є при-

ватними ВНЗ, які отримують державне фінансування і функціонують відповідно до своїх статутів, затвердже-

них свого часу Міністерством освіти, науки і культури.

Таблиця 2

Кваліфікації, які надаються ісландськими вищими навчальними закладами.

ВНЗ

Кваліфікації

Університет Ісландії

Університет

Акурейрі

Університет Рейк’явіка

Школа б

знесу Біфрьост

ландс

ка акад

мія м

и-

стецтв

Агр

рний унів

рситет

Ісл

ндії

Ун

ве

ситетс

кий к

о-

ледж Хь

лар

Диплом

Бакалавр

«Кандідатус»

Післядипломна кваліфікація

Магістр

Доктор філософії

Джерело: [12, с. 105].

Висновки. Здійснений компаративний аналіз дозволив зробити низку важливих висновків щодо новітніх

тенденції у сфері трансформації ієрархічної структури освітніх ринків скандинавських країн, зокрема:

1. Університети та вищі навчальні заклади у скандинавських країнах належать переважно до бю-

джетного сектора, а відтак їх діяльність значно регулюється державою. Разом з тим, статус уні-

верситетської (вищої) освіти у цих країнах визначається по-різному. Якщо у Швеції усі форми

пост-середньої освіти належать до системи вищої освіти, то в інших північних країнах статус

вищої освіти чітко регламентується національною законодавчою базою, адже в Данії до закла-

дів вищої освіти належать лише ті, у яких здійснюється наукова діяльність та відкрито відділ

аспірантури. Норвегія, Фінляндія та Ісландія займають проміжну позицію між цими крайніми

підходами.

2. У більшості вищих навчальних закладів плата за навчання не стягується, оскільки вони перева-

жно належать до юрисдикції міністерств освіти. Таким чином, викладачі та співробітники уні-

верситетів є державними службовцями, що характерно для освітніх систем багатьох

європейських країн, за винятком Великобританії. Для освітніх ринків цих країн це означає над-

звичайно високий рівень залежності від держави, а відтак попит та пропозиція на освітні послу-

ги у скандинавських державах доволі жорстко регламентуються.

3. Усі скандинавські країни доволі активно включилися у Болонський процес, зберігаючи при

цьому свої національні особливості. Так, трирівнева ієрархічна система організації вищої освіти

нині запроваджена фактично в усіх скандинавських країнах. Інтеграція у європейський ринок

освітніх послуг у країнах північної Європи має давню історію та деяку специфіку, зумовлену

тим, що студентство цих країн завжди характеризувалося високою академічною мобільністю,

бажанням завершувати навчання в інших європейських країнах, а також за межами Європи. Пі-

сля 1999 року інтеграція за напрямком знизу – догори була доповнена Болонською декларацією,

яка підтримала прагнення студентів і закріпила їхні права щодо взаємного визнання дипломів та

кваліфікацій на європейських ринках освітніх послуг, а відтак – і на континентальному ринку

праці.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Література

1. Текст Болонської декларації та список країн, міністри освіти яких її підписали. – [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/main.php?query=education/higher/bolpr/boldeclr.

2. The European Higher Education Area – Achieving the Goals. Communique of the Conference of

European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005. – [Електронний ре-

сурс]. – Режим доступу: http://www.bologna-bergen2005.no/Docs/00-

Main_doc/050520_Bergen_Communique.pdf.

3. Kivinen O.; Rinne R. 1990. State governance and market attraction. Models of higher education in the

USA, Western Europe and Finland. Paper presented at the UNESCO Conference on Management and

Administration of Higher Education in a Market Economy, Plovdiv, Bulgaria.

4. Reforming higher education in the Nordic countries – studies of change in Denmark, Finland, Iceland,

Norway and Sweden / Ingemar Fagerlind, Gorel Stromqvist (Eds.). - International Institute for

Educational Planning, Unesco, 2004. – 268 p.

5. Ministry of Education. 1997b. Education in Denmark – Principles and issues. Copenhagen: Ministry of

Education.

6. Study in Denmark, Institutions. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://studyindenmark.dk/institutions.

7. OECD thematic review of tertiary education – Country Background report for Finland, Publications of

the Ministry of Education, Finland, Helsinki 2005: 38. – 95 р.

8. Higher education in Sweden, Swedish National Agency for Higher Education. – [Електронний ре-

сурс]. – Ре-жим доступу:

http://www.hsv.se/highereducationinsweden.4.28afa2dc11bdcdc557480002000.html.

9. Swedish Universities & University Colleges: Short Version of Annual Report 2009. – Published by

Hogskoleverket 2009, Hogskoleverkets rapportserie 2009: 23 R.

10. The Education System in Norway. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.spainexchange.com/guide/NO-education.htm.

11. Norwegian higher education system. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.studyinnorway.no/sn/Education-system/Norwegian-higher-education-system.

12. Organisation of the education system in Iceland 2008/09, European Commission, Education,

Audiovisual and Culture Executive Agency, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://eacea.ec.europa.eu/education/eurydice/documents/eurybase/eurybase_full_reports/IC_EN.pdf.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Дмитрієва Н.О.,

аспірант Українського державного університету

фінансів та міжнародної торгівлі

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОВІДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИХ

МОДЕЛЕЙ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕЛЕКТРОННОЇ ТОРГІВЛІ

Аналізуються механізм і базові принципи провідних організаційно-економічних бізнес-моделей функціонування

міжнародної електронної торгівлі. Досліджуються класифікаційні ознаки, результативність функціонування та

ефективність упровадження окремих моделей електронної торгівлі, які використовуються у світовій практиці.

A mechanism and base principles of leading organizationally-economic are analysed business - models of functioning of

international electronic trade. Classification signs are investigated effectiveness of functioning and efficiency of introduc-

tion of separate leading organizationally-economic business models of electronic trade, which are used in world practice

Постановка проблеми. Розвиток економічної та інформаційної глобалізації, формування міжнародних і

національних принципів інформаційного суспільства викликають гостру потребу в якісно нових наукових і

методологічних підходах до оцінки ефективності провідних організаційно-економічних бізнес-моделей функ-

ціонування міжнародної електронної торгівлі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Актуальність тематики, пов’язаної з розглядом змісту орга-

нізаційно-економічних бізнес-моделей електронної торгівлі (комерції, бізнесу) приділялася увага у працях

таких українських фахівців та науковців, як А.Ю. Берко, В.А. Висоцька, В.В. Пасічник. [2], Л.С. Вінарик, [5;

18], А.М. Грєхов [9], М.В. Макарова [16], Н.С. Меджибовська [17], В.Л. Плескач [20, 21], Л.А. Пономаренко

[22], а також іноземних дослідників: В.А. Алексунін, В.В. Родигіна [1], Л.А. Брагін [3], Є.В. Вавілова,

Л.П. Бородуліна [4], В.А. Грабауров [8], І.І. Дюмулен [10], Кабір Наошад [12], Л.С. Климченя [13], О.А. Кобе-

лєв [14], Є.В. Сибірська, О.А. Cтарцева [23],

Ян Тіме

[25], Л.А. Хасіс [26], А.В. Юрасов [28].

Проте більш ґрунтовний аналіз ефективності бізнес-моделей функціонування електронної торгівлі,

особливо щодо перспектив їх розвитку в Україні, ще залишається поза увагою більшості науковців.

Мета дослідження полягає в: 1) аналізі механізмів і базових принципів функціонування провідних ор-

ганізаційно-економічних бізнес-моделей міжнародної електронної торгівлі; 2) визначенні їх класифікаційних

ознак, результативності роботи; 3) розгляді можливостей упровадження в Україні окремих бізнес-моделей

електронної торгівлі, які використовуються у світовій практиці.

Виклад основного матеріалу. Сучасний розвиток провідних систем та форм (напрямків) електронної

торгівлі, впровадження пілотних проектів у цій сфері, а також розробка загальних юридичних основ ведення

електронної торгівлі в мережі Інтернет підтримуються Європейською комісією ESPRIT (створена 1982 р.; Єв-

ропейська стратегічна програма розвитку інформаційних технологій). У матеріалах цієї комісії розглядається

11 систем та форм електронної торгівлі (комерції, бізнесу), серед яких: електронна крамниця; онлайновий ау-

кціон; електронний каталог-довідник; віртуальне співтовариство; електронний віртуальний центр розробки й

інформаційний брокер; провайдер бізнес-операцій; інтегратор бізнес-операцій; електронний торговельний

центр та ін.

Щоб оцінити ефективність організаційно-економічних бізнес-моделей функціонування міжнародної

електронної торгівлі, важливо здійснювати аналіз за такими головними напрямками:

– дослідження класифікаційних ознак та характеристик окремих провідних організаційно-економічних

бізнес-моделей, які використовуються у світовій практиці;

– оцінка суб’єктів електронної торгівлі в межах окремих провідних бізнес-моделей;

– узагальнення досвіду та компетенцій у сфері практичного впровадження організаційно-економічних

бізнес-моделей;

– результативність функціонування та ефективність впровадження організаційно-економічних бізнес-

моделей тощо.

Головними секторами електронних ринків, або моделями взаємодії суб’єктів в Internet, в окремих елек-

тронних ринкових сегментах є такі провідні організаційно-економічні моделі (де: G – державні установи; С –

фізичні особи; В – суб’єкти господарської діяльності; P – партнери; А – адміністрація):

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

B2B – міжкорпоративні бізнес-процеси в Internet, або «Business-to-Business» (бізнес-структура – бізнес-

структура). На практиці – це взаємодія одного бізнесу з іншим, рішення для міжкорпоративної електронної

торгівлі (організація поставок, обмін документацією, замовлення, фінансові потоки, координація дій, спільні

заходи).

B2C – споживчий сектор (електронна роздрібна торгівля, орієнтована на кінцевого споживача), або

«Business-to-Consumer» (бізнес-структура – споживач). Цей вид торгівлі включає процедури взаємодії про-

давців і покупців (придбання клієнтом товарів, послуг, отримання консультацій, страховки тощо).

B2A – внутрішньофірмова (Іntranets) взаємодія бізнесу та адміністрації (включає ділові зв’язки компа-

ній з державними структурами), або «Business-to-Administration» (бізнес – уряд – адміністрація). Цей вид тор-

гівлі включає в себе взаємодію бізнесу й органів державної влади. Наприклад, урядові організації

використовують Internet для проведення конкурсних торгів (тендерів) на право надання бюджетним організа-

ціям різноманітних товарів і послуг.

B2G – спеціальний вид електронної торгівлі за замовленням урядових організацій, або «Business-to-

Government» (бізнес – державна установа).

C2A – взаємодія державних організацій та споживачів, або «Consumer-to-Administration» (споживач –

адміністрація). Цей вид торгівлі включає в себе взаємодію державних структур і споживачів, наприклад, у

сфері збору податків чи надання соціальних пільг.

C2C – взаємодія споживачів та бізнес-структур, або «Consumer-to-Consumer» (споживач – споживач).

Це продаж товарів безпосередньо від однієї людини (користувача) іншій (наприклад: електронні аукціони,

дошки об’яв). Основу цього виду електронної торгівлі становить взаємодія між споживачами для обміну то-

варами, що перебувають в особистій власності громадян, а також обмін інформацією щодо споживчих влас-

тивостей товарів і послуг, що надаються компаніями-постачальниками. Споживачі можуть легко укладати

угоди між собою і розвивати свою присутність в Internet за допомогою третьої особи – провайдера. Таким

провідним провайдером, наприклад, у США є Аукціон ebay.com, який революціонував концепцію С2С, нада-

вши хостинг торгівлі безпосередньо між споживачами у форматі Internet-аукціону. С2С дозволяє укладати

угоди в будь-який зручний момент часу, зменшувати накладні витрати і заощаджувати кошти кінцевого спо-

живача.

C2B, або Consumer-to-Business (споживач – компанія) – виступає в ролі посередника-брокера в спробі

знайти продавця товару (послуги) за сформованою покупцями ціною. Це дозволяє споживачеві самостійно

встановлювати вартість для різних товарів і послуг, пропонованих учасниками електронної торгівлі. Таким

чином, формується попит, який не означає, що може відбутися конкретний продаж за запропонованою покуп-

цем ціною. Продавець, користуючись даними поточного попиту, приймає остаточне рішення. Цей вид елект-

ронної торгівлі є найменш розвиненим порівняно з іншими.

B2P – електронна взаємодія учасників електронної торгівлі з філіями і партнерами, створення спільних

підприємств і співпраця з постачальниками послуг (Business-to-Partners – бізнес-партнери).

B2E – внутрішньокорпоративна система електронної торгівлі, або Business-to-Employee (бізнес-

співробітник), що сприяє організації роботи персоналу компанії й веденню спільної бізнес-діяльності співро-

бітників, окремих структур або підрозділів. Подібні системи призначені для забезпечення зручності і приваб-

ливості роботи висококваліфікованого персоналу, організації їхньої праці з гнучким режимом часу, надання

можливостей навчання, соціальних пільг, інформації про систему преміювання, організації корпоративних

заходів. Фактично, B2E-системи беруть на себе деякі функції менеджменту, адміністрування та управління

персоналом. Такі системи функціонують зазвичай у внутрішньокорпоративній мережі – Інтранет, але мо-

жуть мати доступ ззовні (з Internet).

B2B2С – інтеграція систем класу B2B и B2C на єдиній платформі, або Business-to-Business-to-Customer

(бізнес – бізнес – споживач).

E2E – в рамках цієї моделі учасники електронної торгівлі виконують транзакції не тільки в масштабі

конкретної біржі, а й між різними електронними біржами (Exchange-to-Exchange, біржа – біржа) [4, С. 87-89;

14, С. 242-246; 21, С. 56-57; 23, С. 8-10].

Зазначені провідні бізнес-моделі стали сьогодні достатньо відомими і з часом неодноразово доповню-

валися якісно новими моделями та їх різновидами, які систематизовані в табл. 2.1.

Міжнародна економіка та менеджмент

Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. №4-5. 2010.

Таблиця 2.1

Класифікація організаційно-економічних бізнес-моделей електронної торгівлі (комерції, бізнесу)*.

Державний сектор економіки

Приватний сектор економіки

G2G (державна установа державна установа)

Середній бізнес

G2B (державна установа – бізнес-структура)

B2B (бізнес-структура – бізнес-структура)

P2G (партнер – державна установа)

B2C (бізнес-структура – споживач)

B2G (бізнес-структура – державна установа)

B2P (бізнес-структура – партнер)

G2С (державна установа – споживач)

C2B (споживач – бізнес-структура)

G2E (державна установа –громадяни – бізнес-структура)

А2А (адміністрація – адміністрація)

Великий бізнес

Малий бізнес

B2B (бізнес-структура – бізнес-структура)

B2C (бізнес-структура – споживач)

B2P (бізнес-структура –партнер)

C2E (споживач – працівник)

B2E (бізнес-структура – працівник)

C2G (споживач – уряд)

B2C (бізнес-структура –споживач)

C2C (споживач – споживач)

B2A (бізнес – уряд –адміністрація)

Е2Е (біржа – біржа)

*Укладено автором за джерелами [4; 21; 23].

Електронна торгівля, зокрема міжнародна, на нашу думку, найбільшого поширення набула в рамках та-

ких провідних організаційно-економічних бізнес-моделей, як В2В і В2С (їх активність та поширення у світі, а

також вектори співпраці усіх бізнес-моделей в електронній торгівлі видно на рис. 1).