період фінансово-економічної рецесії. Однак, теоретичні ідеї цих вчених, на наш погляд, було б
доцільно доповнити оцінкою ступеня залучення України у процеси глобалізації та визначення від-
повідності вітчизняної структури товаропотоків світовим. Також потребує подальшого розкриття
популярна сьогодні політика захисту так званих молодих (новостворюваних) галузей промислово-
сті з огляду на членство України у СОТ у контексті необхідності забезпечення вітчизняної конку-
рентоспроможності. Нами зроблена певна спроба конкретнішого аналітико-доповненого
висвітлення зазначеного ракурсу проблеми.
Мета дослідження: 1) дослідити наявні в Україні можливості для посилення протекціоніст-
ської спрямованості державної економічної політики з метою протидії кризово-рецесійним загро-
зам та визначити можливості їх адаптаційного узгодження із вимогами та правилами ГАТТ/СОТ
при екстремальних економіко-виробничих ситуаціях; 2) оцінити місце України у світовому поділі
праці та визначити напрями і механізми посилення вітчизняної конкурентоспроможності.
Виклад основного матеріалу. Однією із найбільш виправданих у світовій практиці сфер за-
стосування протекціоністської політики у системі сучасних світових господарських зв’язків, що
може мати певний інтерес і для України, є захист інноваційних (так званих молодих) та відновлю-
ваних на інноваційній основі галузей промисловості (infant industry protection), що є, напевно, най-
серйознішим винятком, який окремі вчені-неокласики роблять стосовно загального висновку щодо
принципової невигідності жодних обмежень у вільній торгівлі.
Сутність даного механізму полягає у тому, що, навіть за наявності у країні потенційної по-
рівняльної переваги у виробництві певних товарів обробної промисловості, економіки менш роз-
винутих країн фактично не здатні використати ці переваги в умовах жорсткої конкуренції з
виробниками високорозвинених країн, котрі опанували відповідні види виробництва раніше. У
таких умовах, на наше переконання, має рацію професор Сіденко В.Р. [6, с. 41], вказуючи, що
тимчасовий протекціонізм (бажано у вигляді помірних імпортних тарифів) може дати менш роз-
винутій країні час для розвитку відповідних вітчизняних виробництв та підвищення їх конкурен-
тоспроможності до міжнародного рівня.
До речі, аргумент стосовно захисту молодих галузей є теоретичною основою для політики
імпортозамінної індустріалізації, яка мала реальне практичне втілення. Адже відомо, що саме ця
політика була основою тривалого періоду розвитку країн «третього світу», які звільнились від ко-
лоніальної залежності після Другої світової війни, аж до початку 1980-х років. На той час вона бу-
ла досить популярною та аргументованою, багато у чому завдяки працям у сфері теорії
економічного розвитку відомого вченого Рауля Пребіша, який на конкретних аналітичних даних
обґрунтував тезу, що міжнародна торгівля не завжди сприяє розвитку менш розвинутих країн [7].
Відповідно до його досліджень, незбалансований розвиток та гіпертрофована експортна орієнтація
менш розвинутих країн у поєднанні із викривленими інститутами та внутрішніми економічними
структурами породжують стан залежності від «першого світу» та утворення відносин зразка
«центр-периферія», у рамках яких менш розвинуті країни втрачають можливості прискореного
розвитку. За таких умов Р. Пребіш робить цілком логічний і резонний висновок, що саме торгове-
льний протекціонізм та політика імпортозаміщення мають стати адекватною стратегією самодо-
статнього розвитку.
Слід визнати, що розглянута Раулем Пребішем виробнича зовнішньоторговельна економіч-
на ситуація доволі адекватно описує сучасне соціально-економічне становище України, яке також
характеризується гіпертрофованою експортною орієнтацією (понад 35%), нерозвиненістю ринко-
вих інститутів та поступовим скочуванням на периферію світового розвитку із перетворенням на
«серединну ланку конвеєра» у світовому господарському поділі праці.
У таких умовах не можна не погодитися із твердженнями [6, с. 42], що на період до ство-
рення основ більш-менш розвинутих ринкових інститутів (передусім розвинутого ринку капіталу),
власне, немає практичної альтернативи введенню захисних механізмів, які б дозволили тимчасово
підвищити прибутковість вказаних галузей та тим самим зробити їх привабливішими для довго-
строкових інвестицій та стійкішими у конкуренції з іноземними фірмами, які мають доступ до де-
шевих та різноманітних ресурсів розвитку.
Водночас необхідно також врахувати і те, що витрати підприємств при опануванні нового
виду виробництва, зазвичай, є істотно вищими, аніж у період його зрілості, тому тимчасовий за-
хист молодих галузей стає засобом компенсації цих підвищених витрат з метою створення умов,
вигідних вітчизняним суб’єктам економічної діяльності для освоєння нових сегментів виробничої
структури.