Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2010 №04

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

зації зазначеного процесу з огляду на складність та динамічність соціальних

процесів у сучасному інформаційному суспільстві. У респондентів конт-

рольної групи найнижче значення (2,45 бали) операційної готовності діаг-

ностували за показником «конструктивні вміння», а найменша динаміка

(+0,89 бали) – за показниками «організаторські вміння» та «конструктивні

вміння». Зазначене зумовлено відсутністю спеціальної фахової підготовки

представників контрольної групи до ефективної діяльності в ГО.

На контрольному етапі експериментально-дослідної роботи було прове-

дено діагностику рівня сформованості особистісно-вольової готовності май-

бутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО. Особистісно-вольову скла-

дову готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО визнача-

ли за допомогою комплексного використання таких методів: бесіда, диспут,

спостереження, анкетування, ранжування, самооцінка, експертні оцінки. Ре-

зультати представлені в таблиці 4.

Таблиця 4

Узагальнені результати особистісно-вольової готовності

майбутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО

до та після впровадження формувального експерименту

Середній бал

ЕГ КГ

Показники

особистісно-вольової

готовності

до Е

після Е

динаміка

до Е

після Е

динаміка

Комунікабельність 3,3 4,76 +1,46 3,36 4,38 +1,02

Низька тривожність 1,36 3,29 +1,93 1,39 2,48 +1,09

Емоційна

врівноваженість

2,31 3,7 +1,39 2,31 3,04 +0,73

Творче мислення 1,84 4,69 +2,85 1,91 3,5 +1,59

Послідовність у діях 1,53 4,03 +2,5 1,55 3,15 +1,6

Стриманість 1,71 3,44 +1,73 1,81 2,68 +0,86

Наполегливість 2,84 4,51 +1,67 2,86 3,74 +0,88

Уважність 2,53 4,4 +1,87 2,56 3,56 +1

Спостережливість 1,72 3,96 +2,24 1,76 3,48 +1,72

Гуманність 3,3 4,8 +1,5 3,35 4,4 +1,05

Доброта 3,55 4,61 +1,06 3,57 4,34 +0,77

Терпимість 2,26 4,11 +1,85 2,25 3,25 +1

Справедливість 2,78 4,05 +1,27 2,81 3,06 +0,25

Тактовність 2,62 4,35 +1,7 2,63 3,42 +0,79

Емпатійність 2,53 4,51 +1,98 2,52 3,57 +1,05

Скромність 1,27 3,68 +2,41 1,33 3,33 +2

Відповідальність 2,21 4,38 +2,17 2,23 3,87 +1,64

Адекватна самооцінка

1,8 3,66 +1,86 1,81 2,95 +1,14

Самокритичність 1,23 3,65 +2,46 1,26 3,09 +1,83

Самоаналіз 1,23 4,09 +2,86 1,23 2,72 +1,49

Прагнення до

самовдосконалення

1,55 3,67 +2,12 1,58 2,97 +1,39

Вміння навіювати та

переконувати

1,23 3,23 +2,23 1,25 2,9 +1,65

Оптимізм 2,13 3,91 +1,78 2,16 3,6 +1,44

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Матеріали таблиці 4 свідчить, що найвищі значення особистісно-вольо-

вої готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО у студентів

експериментальної і контрольної груп діагностовано за такими показниками:

«комунікабельність» (4,76 балів та 4,38 балів відповідно), «гуманність» (4,8

бали та 4,4 бали відповідно), «доброта» (4,61 бали та 4,34 бали відповідно),

«тактовність» (4,35 бали та 3,42 бали відповідно) та інші. При цьому зазна-

чимо, що найбільше зростання показників особистісно-вольової готовності

студентів експериментальної та контрольної груп не відповідає її найвищим

значенням за показниками, які діагностовано в процесі експериментально-

дослідної роботи. Відповідно найбільшою динамікою в представників обох

груп відзначені такі показники особистісно-вольової готовності майбутніх

соціальних педагогів до діяльності в ГО: «творче мислення» (+2,85 бали та

+1,59 бали відповідно), «послідовність у діях» (+2,5 бали та +1,6 бали відпо-

відно), «спостережливість» (+2,24 бали та +1,72 бали відповідно),

«скромність» (+2,41 бали та +2 бали відповідно), «самокритичність» (+2,46

бали та +1,83 бали відповідно), «самоаналіз» (+2,86 бали та +1,49 балів відпо-

відно), «уміння навіювати та переконувати» (+2,23 бали та +1,65 бали відпо-

відно). Проведене дослідження підтвердило ситуативний характер вияву

особистісно-вольових якостей у студентів контрольної групи. Відносну

стабільність вияву певних показників особистісно-вольової готовності май-

бутніх соціальних педагогів експериментальної групи пояснюємо цілеспря-

мованістю процесу спеціально організованої фахової підготовки останніх до

діяльності в ГО. Студенти експериментальної групи мали можливість відпра-

цювати навички самоаналізу, самокритичності, уміння навіювати та переко-

нувати, творчого підходу до вирішення завдань діяльності ГО і в процесі вив-

чення навчальної дисципліни «Організаційно-правові основи діяльності гро-

мадських організацій», участі в тематичних диспутах, бесідах, навчальних

тренінгах, участі в засіданнях наукового гуртка «Особливості функціонуван-

ня соціального педагога в громадській організації», і в процесі проходжен-

ня навчальних соціально-педагогічних практик на базі ГО, зустрічей із пред-

ставниками ГО тощо. Студенти експериментальної групи відзначили залежність

між рівнем сформованості певних показників особистісно-вольової готов-

ності та можливістю ефективної діяльності в ГО.

Найнижчі значення особистісно-вольової готовності майбутніх соціаль-

них педагогів до діяльності в ГО у студентів експериментальної та контрольної

груп належать таким показникам: «низька тривожність» (3,29 бали та 2,48

балів відповідно), «стриманість» (3,44 бали та 2,48 бали відповідно), «адек-

ватна самооцінка» (3,66 бали та 2,95 бали відповідно), «прагнення до само-

вдосконалення» (3,67 бали та 2,97 бали відповідно). Найменше зростання в

представників експериментальної та контрольної груп діагностовано за та-

кими показниками особистісно-вольової готовності: «доброта» (+1,06 бали

та +0,77 бали відповідно), «справедливість» (+1,27 бали та +0,25 бали відпо-

відно).

За результатами формувального експерименту ми визначили загальний

рівень готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО. Резуль-

тати представлені в таблиці 5.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Таблиця 5

Загальна оцінка рівнів готовності майбутніх соціальних педагогів

до діяльності в ГО (у % до загальної кількості)

Де : 1 – експериментальна група, 2 – контрольна група

Рис. 1. Порівняльна гістограма загальної оцінки готовності

на констатувальному й формувальному етапах експерименту

Гістограма 1 підтверджує позитивний вплив формувального експеримен-

ту на процес формування готовності майбутніх соціальних педагогів до діяль-

ності в ГО. Якщо на констатувальному етапі не виявлено студентів і експери-

ментальної, і контрольної груп, готовність яких відповідала б високому рівню

сформованості, то на контрольному етапі відсоток студентів експеримен-

тальної групи, рівень готовності яких характеризується як високий, зріс до

37,6 % (динаміка – +37,6%), а контрольної – до 11,6% (динаміка – +11,6%).

Проведена експериментально-дослідна робота дає можливість зроби-

ти певні узагальнення. На констатувальному етапі експериментально-дослі-

дної роботи значний відсоток студентів експериментальної та контрольної груп

(62,3% та 59,7% відповідно) перебував на елементарному рівні сформова-

ності готовності до діяльності в ГО, а після впровадження формувального

етапу експериментального дослідження відсоток респондентів експеримен-

100

1212

елементарний

низький

достатній

високий

Рівні готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО

Констатувальний етап Формувальний етап

Група

Кількість осіб у групі

елементарний

низький

достатній

високий

елементарний

низький

достатній

високий

ЕГ 223 62,3 28,7 9 00 2,33 7,17 52,9 37,6

КГ 224 59,7 29,4 10,9 00 22 33,4 33 11,6

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

тальної групи з елементарним рівнем готовності знизився до 2,33%, хоча по-

казники контрольної групи знизилися лише до 22%. При цьому реалізація

моделі формування готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності

в ГО сприяла зростанню високого рівня готовності майбутніх соціальних пе-

дагогів експериментальної групи. Так, високий рівень було діагностовано

після проведення формувального експерименту в 37,6% студентів експери-

ментальної групи й лише в 11,6% майбутніх фахівців спеціальності «Соціальна

педагогіка» контрольної групи. Незважаючи на майже тотожні показники сфор-

мованості рівнів готовності майбутніх соціальних педагогів експерименталь-

ної та контрольної груп до діяльності в ГО на констатувальному етапі експе-

риментально-дослідної роботи, контрольний етап засвідчив питому перева-

гу представників експериментальної групи над представниками контрольної

групи щодо рівня готовності до діяльності в ГО.

Формувальний етап експериментально-дослідної роботи щодо форму-

вання готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності в ГО підтвер-

див ефективність розроблених нами педагогічних умов та необхідність реа-

лізації спеціально організованого навчання. Перспективи подальшого дос-

лідження полягають у виявленні особливостей вузькоспеціалізованої діяль-

ності соціального педагога в ГО.

Література

1. Клименюк О.В. Технологія наукового дослідження : авторський підруч-

ник / О. В. Клименюк. – К.-Ніжин : ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2006.

– 308 с.

* * *

Штика Н. О. Формування готовності майбутніх соціальних педа-

гогів до діяльності в громадських організаціях

У статті висвітлено результати експериментально-дослідної роботи щодо

формування готовності майбутніх соціальних педагогів до діяльності в гро-

мадських організаціях.

Ключові слова: соціальній педагог, готовність, експеримент, громадсь-

ка організація, мотивація, знання, уміння, особистісно-вольові якості.

Штыка Н. О. Формирование готовности будущих социальных

педагогов к деятельности в общественных организациях

В статье раскрываются результаты экспериментальной работы по вы-

явлению и формированию готовности будущих социальных педагогов к де-

ятельности в общественных организациях.

Ключевые слова: социальный педагог, готовность, общественная орга-

низация, эксперимент, мотивация, знания, умения, личностно-волевые каче-

ства.

Shtika N. O. How to Get Social Workers Ready to Deal with Non-

Government Organizations.

The article considers up the main results of experimental investigations

evaluating of readiness of future social workers to the activity in the non-

governmental organizations.

Key words: social workers, readiness, non-governmental organizations,

experiment, motive, motivation, knowledge, abilities of personal will.

Стаття надійшла до редакції 08.11.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

УДК 37.013.42

Краснова Н. П.

ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Сфера освіти в ХХІ ст. стала необхідним компонентом суспільного жит-

тя. Освіта – один з найстаріших соціальних інститутів, функції якого (еко-

номічні, політичні, соціальні, культурні) надто різноманітні. Вони залучають

особистість до різних сфер життєдіяльності суспільства, готують людину до

життя. Соціальні проблеми, які виникають у сфері освіти, зумовлені її місцем

у сучасному світі, тими функціями, які вона виконує, проблемами тих со-

ціальних груп, котрі існують у цій сфері.

У сучасному світі зміни відбуваються дуже швидко й людина для отри-

мання та закріплення високого статусу, гідного способу життя повинна не тільки

довго вчитися, але й протягом життя неодноразово підвищувати свою ква-

ліфікацію, а іноді змінювати професію. Складними стали взаємовідношення

об’єктів та суб’єктів у сфері освіти на всіх рівнях (навчальні заклади – дер-

жава, вищий навчальний заклад – школа, учителі – учні, викладачі – студенти).

Усі ці проблеми багатогранні та складні, але соціальний педагог може й по-

винен подолати їх, використовуючи сучасні технології.

Поняття «технологія» має багато трактувань. У словнику В. Даля воно

визначено як сукупність прийомів, які застосовуються в будь-якій справі, ми-

стецтві. В. Шепель характеризує технологію як майстерність, уміння, су-

купність методів обробки, зміни стану об’єкта. У соціально-педагогічній літе-

ратурі це поняття розглядають таким чином: В. Безпалько – система знань

про засоби обробки якісного перетворення об’єкта; А. Кушнир – оптималь-

ний засіб досягнення рішення педагогічних завдань у визначених умовах;

Е. Холостова – практична діяльність, яка охарактеризована раціональною

послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних резуль-

татів праці [1; 2; 5].

Таким чином, технологія – це одночасово система сукупності знань, умінь,

навичок, методів, засобів діяльності й алгоритм, наукова розробка рішення

будь-якої проблеми. Цей аспект широко не відображено в науковій літера-

турі (щодо діяльності соціального педагога у загальноосвітній школі), що зу-

мовило вибір теми нашої розвідкиі.

Метою статті є розкрити деякі аспекти діяльності соціального педагога в

загальноосвітній школі, які визначають напрямки та технологію його роботи.

Школі притаманні три провідні аспекти роботи – управління, участь у ви-

хованні дітей та організація оточення виховання. Відповідно до цього побу-

дована діяльність будь-якого спеціаліста школи з акцентуванням на одному

з них залежно від професійної специфіки. Кожний з аспектів визначає конк-

ретний напрямок роботи соціального педагога.

І.

Участь в управлінні

школою соціальний педагог здійснює за трьома

напрямками.

1) Консультування адміністрації. Діяльність як порадника ад-

міністрації припускає:

а) проведення соціологічних та соціально-психологічних досліджень

у педагогічному й дитячому колективах та серед батьків;

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

б) участь у вирішенні конфліктів.

2. Методична робота:

а) проводить з учителями заняття, на яких він повинен навчити їх

прийомам соціометричного контролю за міжособистісною атмосферою в

класі, допомогти діагностувати фактори ризику (відчуження, байкотування

та ін.), сприяти ефективному розподілу ролей у колективі учнів з метою ком-

пенсувати негативний вплив соціальної стихії тощо;

б) участь у роботі консиліумів.

3. Позашкільна взаємодія. Цей напрямок діяльності соціального пе-

дагога включає:

а) участь від імені школи в роботі місцевих органів влади та само-

врядування з питань соціального розвитку та рішення соціально-педагогіч-

них проблем, у розробці та обговоренні регіональних та місцевих соціальних

програм, проектів;

б) взаємодія з органами управління та закладами освіти, соціально-

го захисту, охорони здоров’я, комісіями у справах неповнолітніх для вирішення

конфліктних соціально-педагогічних проблем;

в) співпраця з громадськими та іншими організаціями, які можуть на-

давати допомогу у вирішенні тих чи інших соціально-педагогічних проблем.

ІІ.

Участь у виховному процесі

передбачає два основні напрямки:

1. Внутрішньошкільний моніторинг. Він забезпечує виявлення та діаг-

ностування соціально-педагогічних проблем і включає:

а) поточне спостереження за загальною ситуацією в школі, класних

колективах, групах учнів, за взаємовідносинами між учителями, учнями, бать-

ками;

б) аналіз та прогнозування конфліктних проблемних соціально-педа-

гогічних ситуацій.

2. Соціально-педагогічна реабілітація. Цей напрямок потребує інди-

відуальної роботи з конкретним учнем і реалізується в таких видах діяль-

ності:

а) соціально-педагогічна підтримка, яку здійснюють у співробітництві

з органами місцевого самоврядування та різними відомствами, які мають

повноваження для влаштування дитини та кошти на її утримання, а також з

громадськістю, у розпорядженні якої є фонди та волонтери;

б) соціальний контроль, у якому реалізують функцію школи як одного з

суб’єктів системи профілактики дитячої бездоглядності та правопорушень,

здійснюється у взаємодії з комісією у справах неповнолітніх та захисту їх прав;

в) педагогічна реабілітація, що являє собою соціальну підтримку все-

редині навчально-виховного процесу;

г) психопрофілактика, яка спрямована на вияв учнів, шкільна деза-

даптація яких викликана обмеженими можливостями їх здоров’я.

ІІІ. Участь в організації середовища виховання дитини включає такі

обов’язкові напрямки роботи соціального педагога.

1. Супровід дитини в сім’ї.

2. Робота з соціальним середовищем дитини.

3. Участь у роботі батьківського колективу.

Соціальний педагог у загальноосвітній школі надає такі види послуг:

· допомагає в адаптації дітей при вступі до школи, переході з початкової

до середньої ланки та із середньої до дорослого життя;

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

· попереджає конфлікти, які виникають у дитячому колективі, допомагає

вирішити конфліктну ситуацію на початковій стадії та запобігти розвитку більш

серйозних проблем і допомагає учням у формуванні навичок рішення про-

блем, управлінні стресом, формує, розвиває їхні соціальні навички;

· постає посередником між школою та сім’єю: допомагає батькам та

вчителям зрозуміти інтереси та потреби дітей у навчанні, знайти засоби їх

задоволення в школі; визначити індивідуальні навчальні програми для дітей,

які мають у цьому потребу;

· служить сполучною ланкою між батьками та шкільним колективом, спо-

нукає батьків брати участь у шкільному житті; доводить до відома адмініст-

рації та колективу школи про побажання сім’ї;

· допомагає школярам подолати перепони, які заважають їм відвідува-

ти школу та встигати на заняттях;

· попереджає та знижує негативний вплив факторів ризику на життя дітей;

· бере участь у педрадах, батьківських зборах та інших нарадах, при-

свячених шкільному життю;

· проводить консультації з учителями та обслуговуючим персоналом з

різних соціально-педагогічних проблем з метою сприйняття поліпшення умов

життя учнів у школі та її оточення;

· організовує співпрацю з вчителями та іншими спеціалістами школи (пси-

холог, дефектолог, лікар та ін.) при розробці індивідуальної стратегії та такти-

ки допомоги дезадаптованим дітям;

· надає допомогу в оцінці та аналізі дисциплінарних вчинків учнів та ін.

На сьогодні школярі стикаються з багатьма соціальними, економічни-

ми, особистісними проблемами, які негативно впливають на процес їх со-

ціального та громадського становлення й у комплексному вирішенні проблем

учнів важлива роль належить соціальному педагогу.

Соціальний педагог у школі – спеціаліст-професіонал, який покликаний

забезпечувати взаємодію в сім’ї, навчального закладу, різних соціальних інсти-

тутів у вихованні дитини, допомагати їй адаптуватися у складних сучасних

умовах.

Первинними завданнями соціального педагога загальноосвітньої школи є:

· вивчення нормативних документів діяльності школи та посадових обо-

в’язків соціального педагога;

· безпосереднє ознайомлення з організацією та функціонуванням шко-

ли в цілому, основними напрямками й формами її діяльності: виховної, на-

вчальної, організаційної, управлінської; з особливостями планування та конт-

ролю діяльності соціального педагога; структурою управління соціально-

педагогічної служби міста, роботою відповідних підрозділів Управління ос-

вітою, молодіжною політикою міста та області, інших відділень та служб со-

ціально-педагогічної спрямованості;

· ознайомлення з формами й методами соціально-педагогічної діагнос-

тики закладів навчання, учнівських та педагогічних колективів, соціального

середовища школи, умов життєдіяльності учнів, педагогів, батьків, груп од-

нолітків;

· вивчення накопиченого емпіричного матеріалу, отриманого в процесі

діагностики соціально-педагогічних процесів;

· участь у проведенні індивідуальної та групової соціально-педагогічної

роботи з учнями, батьками, учителями; у консультуванні з соціально-педаго-

гічних аспектів навчання, виховання та самовиховання;

100

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

· вивчення позитивного досвіду соціально-педагогічної діяльності, його

використання у практичній роботі соціального педагога;

· ознайомлення з роботою інших спеціалістів школи.

Базовими проблемами навчання та виховання, які визначають основні

напрямки діяльності соціального педагога навчального закладу, є:

· реалізація правового статусу школяра як громадянина та осмислення

ним цього;

· розвиток індивідуальних здібностей дитини, прогнозування її соціаль-

но-рольових функцій до входження до «дорослого життя»;

· первинна соціалізація, формування дитячих та молодіжних груп та

організацій;

· профорієнтаційна робота з різними групами школярів;

· залучення учнів до трудової виробничої діяльності;

· соціально-педагогічна напруга в класному колективі, групі, школі;

· ефективність соціально-педагогічної діяльності класу, школи;

· сформованість колективу в початкових класах; формування стилю по-

ведінки учнів;

· залучення батьків до соціально-педагогічних процесів класу, школи;

· складність переходу дітей з класів початкової ланки до середньої;

· мотивація та адаптація учнів;

· адаптаційно-реабілітаційні проблеми учнів старших класів у колекти-

вах, які створено шляхом зливання;

· умови адаптації дітей, які позбавлені батьківського піклування, серед

учнів звичайної загальноосвітньої школи;

· соціокультурна роль школи в мікрорайоні;

· соціально-педагогічна паспортизація школи;

· особливості соціалізації дітей у школі;

· особливості організації дозвілля школярів;

· проблеми шкільного самоврядування;

· форми повсякденної поведінки учнів;

· структура соціальних цінностей школярів та особливості ціннісних орі-

єнтацій;

· рекреаційні процеси в школі; формування громадянської позиції стар-

шокласників як напрямок політичної соціалізації;

· формування соціальної активності учнів;

· особливості профілактики наркоманії серед учнів;

· соціально-педагогічні проблеми формування ціннісних орієнтацій стар-

шокласників;

· соціальна адаптація учнів, які прийшли з інших шкіл;

· соціально-педагогічні процеси формування шкільного колективу;

· соціально-педагогічна ефективність позанавчальної зайнятості шко-

лярів;

· формування ціннісних орієнтацій в учнів з неповних та неблагополуч-

них сімей;

· залучення батьків до процесу соціальної адаптації учнів при переході з

класів початкового ланцюга до середнього;

· позакласна робота та її вплив на розвиток соціальних якостей особис-

тості; активізація ролі сім’ї в процесі формування ставлення школярів до

навчання та праці.

101

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Організація зовнішніх зв’язків соціального педагога.

Для ефектив-

ної організації своєї діяльності соціальному педагогу слід мати достатньо

інформації про різні центри соціально-педагогічного, психологічного, медич-

ного, соціального профілю, регіонального та муніципального рівня. Для оп-

тимізації своєї діяльності соціальний педагог повинен:

· зрозуміти структуру об’єктивних потреб у здійсненні соціально-педаго-

гічної діяльності в школах міста;

· ознайомитися з муніципальною соціально-педагогічною концепцією;

· визначити вимоги до завдань та характеру діяльності соціального пе-

дагога з боку управління освіти;

· ознайомитися з прийнятою системою оцінки ефективності соціально-

педагогічної діяльності в навчальних закладах;

· ознайомитися з моделями діяльності соціального педагога в різних шко-

лах міста;

· вивчити структуру функціонування та управління соціально-педагогіч-

ної системи міста;

· визначити місце своєї школи на соціально-педагогічній карті міста.

Типова технологія вирішення конкретної соціально-педагогічної про-

блеми має такі етапи:

1. Визначення соціально-педагогічної проблеми: зовнішні ознаки про-

блеми; тип та рівень проблеми (виховна, корекційна, індивідуальна, групова

тощо); характер проблеми (інформаційний, управлінський тощо).

2. Ситуаційний аналіз: загальний опис соціально-педагогічної ситуації;

джерела виникнення проблеми; організаційна структура, у рамках якої виник-

ла проблема; типові реальні (які склалися в цій школі) стосунки та взаємодія

суб’єктів у досліджуваній ситуації; опис результатів роботи: інформація, кон-

цепція, план соціально-педагогічного аналізу; професійне розуміння со-

ціально-педагогічної проблеми; визначення межі проблеми для роботи со-

ціального педагога та інших спеціалістів, форм їх взаємодії.

3. Визначення соціально-педагогічної стратегії – підготовка програ-

ми та робочого плану діяльності: визначення об’єкта, предмета, цілей, зав-

дань, змісту діяльності; розробка показників та критерії оцінки; розробка

інструментарію соціально-педагогічної діяльності; опис та обґрунтування

методик збору первинної соціально-педагогічної інформації; розробка логі-

чної схеми аналізу отриманих даних; визначення перспектив соціально-педа-

гогічної діяльності; складання робочого плану.

4. Розробка рекомендацій з реалізації практичної діяльності.

5. Описання ходу та результатів соціально-педагогічної діяльності:

основні висновки з виконання задач, які характеризують фактичний стан со-

ціально-педагогічної проблеми; висновки про готовність соціального педа-

гога до участі в рішенні проблеми (розуміння значення проблеми, необхід-

ності її вирішення, бажання брати участь, віра у свої сили, розуміння причин

проблемної ситуації, оцінка проблеми, досвід, пропозиції та прогноз з її вирі-

шення); оцінка реальності й значущості проблеми; висновки про можливості

застосування типових технологій вирішення соціально-педагогічної пробле-

ми або необхідності розробки нового оригінального проекту; обґрунтування

та планування діяльності соціального педагога з вирішення проблеми.

6. Розробка соціально-педагогічної технології: уточнення за виснов-

ками досліджень соціально-педагогічного замовлення; деталізація пробле-

102

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

ми; визначення причин проблемної ситуації, окреслення діючих та нейтраль-

них факторів; визначення соціально-педагогічного та психологічного фону

діяльності; розробка концептуальних основ вирішення проблеми; розробка

можливих моделей (або шляхів) вирішення проблеми; обґрунтування вибору

моделей (або шляхів) вирішення соціально-педагогічної проблеми.

7. Реалізація соціально-педагогічного проекту.

Основні методи соціального проектування, які використовують у діяль-

ності соціального педагога:

· соціально-педагогічне консультування – мисленнєва побудова ва-

ріанта рішення проблеми педагогічними засобами;

· соціально-педагогічне моделювання – інваріантне конструювання

розвитку соціально-педагогічної системи;

· соціальне проектування – обґрунтоване конструювання в знаковій

формі моделі соціально-педагогічної системи;

· соціально-педагогічне планування (засіб реалізації проекту) – функ-

ціональна та часова деталізація соціально-педагогічної діяльності з реалі-

зації проекту (досягнення цілей, які сформульовані в проекті; визначення по-

рядку, послідовності, терміну, темпів розподілу сил та коштів);

· соціально-педагогічне програмування – повне, усебічне обґрунтуван-

ня реалізації проекту з прогнозом очікуваного ефекту, який складається з

блоків: цільового, забезпечуючого, ресурсного, організаційного та результа-

тивного;

· соціально-педагогічна технологія – підготовлена для практичної

діяльності програма, яка передбачає можливість досягнення мети.

Основний діагностичний та практичний інструментарій діяльності соціаль-

ного педагога:

Опитувальники: анкети, бланки, інтерв’ю. Опис сфери застосування

опитувальників. Інструкції з методики проведення опитування.

Бланки соціально-педагогічного спостереження. Види спостережен-

ня (ступень включеності спостерігача). Сфера застосування спостережен-

ня (при автоматичних діях, при високій напруженості дій).

Бланки аналізу документів. Види документів: текстові, інконографічні,

вербальні. Види аналізу документів: традиційний (якісний) та контент-аналіз

(кількісний). Сфера застосування методу аналізу документів у практиці со-

ціального педагога. Рекомендації з методики аналізу документів у соціаль-

но-педагогічній роботі.

Соціометричні опитувальники для вивчення соціально-педагогічних про-

цесів та явищ у групі.

Обґрунтування сфери застосування соціометричних опитувань. Рекомен-

дації із застосування соціометричних опитувань як методу збору соціально-

педагогічної інформації. Основні правила соціометрії. Соціометричні індекси.

Соціально-педагогічну роботу в системі освіти, крім соціального педа-

гога, виконують спеціалісти різних профілів – соціальні психологи, шкільні

психологи, учителі, а також робітники спеціалізованих навчальних закладів.

Методи та підходи в цьому випадку будуть відрізнятися, однак цілі залиша-

ються загальними – впливати на виховання, соціалізацію учнів, тобто одно-

часно формувати благодійне середовище для успішного навчального про-

цесу та створювати адекватне соціальне середовище соціалізації особис-

тості учня, а також сприяти реабілітації вчителів у процесі їхньої професійної

діяльності.