Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2010 №04

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

батьківські комітети за місцем проживання, ради будинків та ради сприяння

сім’ї й школі [9, с. 315].

Наприкінці 80-их рр. ХХ ст. як окремий вид професійної діяльності почи-

нає формуватися соціально-педагогічна діяльність. Свідченням цього є по-

ява нових суб’єктів соціально-педагогічної роботи з важковиховуваними

підлітками – соціальних педагогів та соціальних працівників. До цього бага-

то функцій виконували педагоги, вихователі, культурно-освітні працівники.

Саме в цей період при школах створюють служби профілактики, котрі пра-

цювали переважно з «важкими» дітьми та їх сім’ями, суспільні опікунські ради,

ради спостережень для дітей «групи ризику» [6, с. 33 – 37].

Таким чином, у 80 – 90-их рр. ХХ ст. мета соціально-педагогічної роботи

з делінквентними підлітками полягала не тільки в здійсненні правового вихо-

вання та профілактики правопорушень, а також у формуванні в підлітків пе-

реконання дотримуватися вимог норм моралі та права й у поверненні до

суспільно-корисної праці. Завдання фахівців, які працювали з підлітками-де-

лінквентами, можна умовно поділити на постійні та нові. Традиційними зав-

даннями діяльності педагогів з делінквентними підлітками, на думку Л.Ште-

фан, були такі: активне залучення громадськості до здійснення профілактич-

ної роботи; опанування фахівцями форм та методів впливу на особистість

підлітка та його сім’ю; надання консультативної допомоги дітям підліткового

віку. До нових завдань, на думку дослідника, належали організація активної

діяльності із зазначеною категорію підлітків у мікрорайоні, відновлення й роз-

виток нормальних позитивних інтересів дітей підліткового віку, повернення

підлітків до нормального спілкування, виховання в нього почуття соціальної

відповідальності та дисципліни [9, с. 315 – 316].

Розвиток соціально-педагогічної діяльності, зокрема офіційне введен-

ня в Україні інституту соціальних працівників (1990 р.) та соціальних педа-

гогів (1993 р.), проголошення Декларації «Про загальні засади державної

молодіжної політики в Україні» (1992 р), створення Української Асоціації со-

ціальних педагогів та спеціалістів з соціальної роботи (1992 р.), прийняття

Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді

в Україні» (1993 р.), створення Українського державного центру соціальних

служб для молоді (1993 р.) та інші, сприяє початку наступного етапу соціаль-

но-педагогічної роботи з підлітками з делінквентною поведінкою.

Починаючи саме з середини 90-их рр. ХХ ст., простежуємо тенденцію

суттєвого розширення змісту профілактичної роботи з підлітками з делінквент-

ною поведінкою. Зміст цієї діяльності полягав у максимальному завантаженні

визначеної категорії підлітків у школі та поза нею; у здійсненні спеціальних

рейдів «Діти вулиці», «Вокзал», «Ринок» з метою вилучення дітей, схильних

до бродяжництва та скоєння злочину; у підготовці молоді до здійснення кон-

тролю за своєю поведінкою; у застосуванні системи корекційно-реабіліта-

ційних заходів до дітей з різними відхиленнями; у залученні їх до суспільно-

корисної діяльності; у здійсненні постійної консультаційної роботи з дітьми,

які не встигають у школі; у вдосконаленні виховного процесу в сім’ї та школі;

у здійсненні діагностичної, консультаційної, реабілітаційної та допоміжної ро-

боти; у використанні найбільш ефективних форм та методів роботи з кожною

окремою особистістю; у забезпеченні змістовного дозвілля підлітків у вечірній

час та вихідні дні; у розширенні мережі спортивних гуртків; в організації в

мікрорайоні загонів та клубів юних юристів, друзів міліції, постійно діючого

лекторію з правових питань тощо [9, с. 317]. З метою проведення ефективної

пропедевтичної роботи з підлітками з делінквентною поведінкою та їх сім’я-

ми, виявлення неблагополучних сімей у визначений період починають вини-

кати спеціальні профілактичні служби.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Однією із форм соціально-педагогічної роботи з цією категорією підлітків

є проведення «вуличної» роботи. Вона активно реалізується в діяльності со-

ціальних служб для молоді. Зміст вуличної роботи полягав у використанні різно-

манітних ігрових технік і залученні до ігрової діяльності і підлітків, і їх сімей

(«Ігротеки на вулиці»); проведенні з ними екскурсій та інших форм організації

дозвілля; налагодженні контактів з підлітками в місцях їх найбільшого скуп-

чення, з’ясуванні потреб і проблем зазначеної групи неповнолітніх (вуличні

рейди); залучення вуличних груп до молодіжних об’єднань; здійснення про-

філактичних заходів підлітками серед своїх однолітків (метод «рівний-рівно-

му»); популяризації здорового способу життя серед неповнолітніх з делінк-

вентною поведінкою в умовах вуличного простору («театри вуличного

дійства) тощо.

Провідною інституцією соціально-педагогічної роботи з підлітками з

делінквентною поведінкою в цей період залишається школа. Так, починаю-

чи з 1997 р. у навчальних закладах створюють психологічні служби. Відпо-

відно до листа Міністерства освіти і науки № 1/9-272 від 2 серпня 2001 р.

«Про особливості діяльності практичних психологів (соціальних педагогів)

загальноосвітніх навчальних закладів» перед соціальними педагогами став-

лять такі професійні завдання: формування гуманних стосунків між вихо-

ванцями, учнями та педагогами; охорона та захист прав та інтересів дітей;

вивчення особливостей особистості учня, соціальної ситуації розвитку та

умов його життєдіяльності; вияв інтересів та потреб, проблем і труднощів

дітей та підлітків; створення атмосфери психологічного комфорту для учнів

у навчальній та позанавчальній діяльності; організація та координація

різних видів позанавчальної діяльності дітей та підлітків; попередження

конфліктів в учнівських колективах; орієнтація учнів на здоровий спосіб

життя; профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями

«групи ризику»; посередницька діяльність між вихованцями та адміністра-

цією, педагогами школи, батьками, різними соціальними інститутами; взає-

модія з педагогами, психологом, батьками або опікунами для надання до-

помоги учням

З 1993 р. в Україні введена посада соціального педагога, а з 2000 р.

вона включена до Державного класифікатора професій. Сфера діяльності

соціального педагога – загальноосвітні школи різного типу й підпорядкуван-

ня, школи інтернатного типу, спеціальні навчально-виховні установи для дітей

і підлітків з делінквентною поведінкою, клуби за місцем проживання, освіт-

ньо-оздоровчі центри, служби соціального захисту, фонди та громадські орга-

нізації, соціальні служи для дітей та молоді тощо. Цілями діяльності соціаль-

ного педагога було визначено формування самостійно діючої, морально

стійкої особистості, котра відповідає за вибір свого життєвого шляху, творчу

реалізацію здібностей; адаптація дітей і молоді до соціокультурного сере-

довища й навпаки; освітньо-виховна допомога в соціальному становленні

людини, підтримка соціально незахищеної особистості; сприяння в критичних

і екстремальних ситуаціях розвитку життєвих смислів і взаємодії з соціальним

середовищем, визначення завдань, форм і методів соціально-педагогічної

роботи, способів вирішення особистісних і соціальних проблем, прийняття

рішень щодо соціального захисту й соціальної допомоги, реалізації прав і

свобод особистості; сприяння створенню психологічної комфортності й без-

пеки, захисту здоров’я особистості школяра; взаємодія з соціальними інсти-

туціями з метою підтримки дітей та молоді [4, с. 851].

Листом Міністерства освіти і науки України від 18 серпня 2003 р. № 1/9-

385 визначені нормативи кількості соціальних педагогів у навчальних закла-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

дах. Ним передбачено, що посади соціальних педагогів уведено в штати за-

гальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої

освіти незалежно від наявності там посад практичних психологів. Ці фахівці,

як і передбачено їхніми посадовими інструкціями, мають співпрацювати, ос-

кільки їхні функції в навчальному закладі є взаємодоповнювальними (раніше

навчальний заклад мав обирати для працевлаштування психолога або со-

ціального педагога) [1, с. 206 – 207].

На початку ХХІ ст. спостерігаємо розширення кола суб’єктів соціально-

педагогічної роботи з підлітками з делінквентною поведінкою. Активну участь

у вирішенні соціально-педагогічних завдань відіграють неурядові організації,

фонди, асоціації. Головне спрямування таких інституцій – соціальна, мораль-

на та матеріальна підтримка соціально незахищених категорій підлітків; на-

дання правової, соціальної, консультативної допомоги; підготовка фахівців

до роботи з кризовими категоріями населення; увага громадськості до со-

ціальних проблем.

Важливе місце в соціально-педагогічній роботі з підлітками з делінквент-

ною поведінкою посідають громадські організації. Здебільшого підлітки з

делінквентною поведінкою, залучаючись до роботи в громадських дитячих

організаціях, прагнуть отримати позитивне ставлення від оточення, схвалення

своїх дій та захист від негативного впливу навколишнього середовища.

Зазначимо, що значних функціонально-структурних змін зазнала й систе-

ма соціально-педагогічної роботи з підлітками, які скоїли правопорушення.

Так, спеціальні загальноосвітні школи для дітей і підлітків, які потребують

особливих умов виховання відповідно до Постанови КМУ від 13 жовтня 1993 р.

№ 859 були перейменовані на загальноосвітні школи соціальної реабілітації,

а з 1995 р. перебування в них неповнолітніх регламентували судові органи.

Виокремилась окрема галузь педагогічного знання – пенітенціарна педаго-

гіка. У цей час активно розвивають альтернативні форми перевиховання не-

повнолітніх правопорушників, зокрема відновне правосуддя.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку соціально-педагогічної робо-

ти з підлітками з делінквентною поведінкою (середина 90-их рр. ХХ – поча-

ток ХХІ ст.) у зв’язку з активним розвитком соціально-педагогічної теорії та

практики спостерігаємо значне розширення суб’єктів соціально-педагогічної

діяльності, функцій та змісту соціально-педагогічної роботи фахівців.

Підсумовуючи вищевикладене, логічно окреслити такі основні етапи роз-

витку соціально-педагогічної роботи з підлітками з делінквентною поведін-

кою в другій половині 50-их рр. ХХ– початку ХХІ ст.:

— 50 – 70-ті рр. ХХ ст. – період започаткування соціально-педагогічної

роботи з підлітками з делінквентною поведінкою як окремого напряму педаго-

гічної діяльності. Про це свідчить становлення профілактичної роботи з важ-

ковиховуваними підлітками, розширення суб’єктів цієї діяльності (класні керів-

ники, педагоги-організатори, піонерські вожаті) та зміна системи роботи з не-

повнолітніми правопорушниками: започаткування інституту громадських вихо-

вателів, структуризація дитячих кімнат міліції, комісій у справах неповнолітніх,

створення спеціальних установ для неповнолітніх правопорушників;

— 80-ті – середина 90-их рр. ХХ ст. – період становлення соціально-

педагогічної роботи з підлітками з делінквентною поведінкою. Свідченням

цього є розвиток нових форм організації соціально-педагогічної діяльності,

розвиток первинної та вторинної профілактики делінквентної поведінки

підлітків;

— середина 90-их рр. ХХ – початок ХХІ ст. – період інституалізації та

технологізації соціально-педагогічної роботи з підлітками з делінквентною по-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

ведінкою, що підтверджує поява нових соціальних інститутів (соціальні служ-

би різного типу, громадські організації), удосконалення нормативно-право-

вої бази, упровадження нових напрямів, форм та методів роботи з підлітка-

ми з делінквентною поведінкою.

Література

1. Безпалько О. В. Теорія та практика соціально-педагогічної роботи з

дітьми та учнівською молоддю в територіальній громаді : дис. ... д-ра пед.

наук : 13.00.01 / Безпалько Ольга Володимирівна. – Луганськ, 2006. – 537 с.

2. Бондар А. Д. Розвиток суспільного виховання в Українській РСР (1917

– 1967) / А. Д. Бондар. – К. : Вид-во Київськ. ун-ту, 1968. – 227 с.

3. Бочарова В. Г. Об исследовании проблемы взаимодействия соци-

альных институтов во внешкольном воспитании учащихся : сб. науч. тр. /

В. Г. Бочарова. – М. : [б.и.], 1983 – 107 с.

4. Енциклопедія освіти / гол. ред. В. Г. Кремінь, Акад. пед. наук України.

– К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

5. Звєрєва І. Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в

Україні: теорія і практика : монографія / І. Д. Звєрєва. – К. : Правда Яросла-

вичів, 1998. – 393 с.

6. Кумарина Г. Ф. Дети «группы риска» / Г. Ф. Кумарина // Сов. педаго-

гика. – 1991. – № 10. – С. 33 – 37.

7. Остапенко Н. И. Основы формирования системы управления про-

филактикой правонарушений несовершеннолетних : дис. ... канд. юрид. наук :

12.00.11 / Остапенко Наталия Ивановна. – М. : [б.и.], 2004. – 229 c.

8. Предупреждения правонарушений и охрана прав несовершеннолет-

них : сб. норм. док. – М. : [б.и.], 1977. – 123 с.

9. Штефан Л. А. Становлення та розвиток соціальної педагогіки як на-

уки в Україні (20 – 90-ті рр. ХХ ст.) : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01 / Штефан

Людмила Андріївна. – Х., 2002. – 492 с.

* * *

Клішевич Н. А. Становлення соціально-педагогічної роботи з

підлітками з делінквентною поведінкою в другій половині 50-их рр.

ХХ – початку ХХІ ст.

У статті на основі проведеного ретроспективного аналізу становлення

соціально-педагогічної роботи з підлітками з делінквентною поведінкою виз-

начено періоди її розвитку у вітчизняній практиці.

Ключові слова: соціально-педагогічна робота, ґенеза, делінквентна по-

ведінка.

Клишевич Н. А. Становление социально-педагогической работы

с подростками с делинквентным поведением во второй половине

50-х гг. ХХ – начала ХХІ ст.

В статье рассматриваются периоды становления социально-педагоги-

ческой работы с подростками с делинквентным поведением.

Ключевые слова: социально-педагогическая работа, генезис, делинквен-

тное поведение.

Klishevych N. Formation of Social and Pedagogical Work with Deviant

Teenagers in late 50s of the XX cent. – beginning of at the XXI cent.

In stages of development of social-pedagogical work with teenagers of

delinquent behaviour are examined in the article.

Key words: social-pedagogical work, delinquent behaviour.

Стаття надійшла до редакції 08.11.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

УДК 159. 922: 37.015.3+376.1

Бистрова Ю. О.

ПСИХОЛОГІЧНА ТА МОТИВАЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ

РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ШКОЛЯРІВ ДО ВИБОРУ

ПРОФЕСІЇ ТА ТРУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Професійно-трудова соціалізація випускників допоміжних шкіл і навчаль-

но-реабілітаційних центрів – найважливіше завдання сучасної дефектології

(Л. Виготський, Г. Дульнєв, І. Єрьоменко, В. Лубовський, Ж. Намазбаєва,

М. Певзнер, В. Синьов, Ж. Шиф та ін.). Успішність підготовки розумово відста-

лих школярів до самостійної суспільно корисної діяльності зумовлено ефек-

тивністю корекційної-виховної роботи з ними в умовах спеціально організо-

ваного педагогічного процесу (В. Синьов) [1, c. 158]. Аналіз науково-літера-

турних джерел, а також досвіду спеціальних навчальних закладів показав,

що практична діяльність спеціальних психологів та корекційних педагогів

щодо різнобічного вивчення психологічної та мотиваційної готовності розу-

мово відсталих підлітків до вибору професії, самовизначення, самопрезен-

тації, рівня самостійності вибору та якості відповідного ставлення до різних

професій і теоретично, і методично забезпечена недостатньо. Не проведе-

но комплексних досліджень, не враховані детермінанти несформованості го-

товності до вибору професії, немає досконалої комплексної моделі послідовної

профорієнтаційної роботи з розумово відсталими дітьми на всіх вікових ета-

пах з молодшої школи до юнацького віку, а тому неможливо організувати ефек-

тивну системну роботу з професійно-трудової адаптації випускників спеціаль-

них навчальних закладів та навчально-реабілітаційних центрів.

Проблемами професійної підготовки, профорієнтації й самовизначення

людей у нормі та з порушеннями інтелекту займалися В. Бондар, О. Вітковсь-

ка, Ю. Гільбух, О. Голомшток, Г. Дульнєв, В. Загвязинський, В. Золотоверх,

Є. Климов, В. Липа, С. Миронова, М. Пряжніков, С. Рубінштейн, М. Степанен-

ков, Л. Столяренко, В.Товстоган та інші [2; 3; 4; 5; 6; 7; 8]. Накопичений за

останні роки науковий і практичний матеріал потребує аналізу, узагальнення

та систематизації для утворення психолого-педагогічної концепції забезпе-

чення професійно-трудової соціалізації осіб з порушеннями інтелектуально-

го розвитку (В. Синьов) [1, с. 158 – 162].

Загальна особливість досліджень, існуючих на сьогодні щодо профе-

сійно-трудової соціалізації осіб з порушеннями інтелекту, полягає в тому, що

специфіка різноманітних аспектів підготовки учнів до майбутньої професії,

умов цієї підготовки розглядалась окремо, у певних сферах діяльності педа-

гогів, психологів, медичних працівників. Зараз потрібне цілісне, системне,

комплексне вивчення питань, пов’язаних з психологічним супроводом, педа-

гогічним впливом на особистісні параметри, діяльнісні характеристики ви-

пускника допоміжної школи, які сприятимуть його успішній соціалізації, само-

визначенню, професійному становленню.

Починати профорієнтаційну роботу треба зі вступу дитини до навчаль-

ного закладу, з формування її нахилів, здібностей, розвитку їх у практичній

діяльності. Перший етап дослідження – діагностичний. Діагностика в межах

психологічного супроводу професійно-трудової соціалізації потрібна в усіх

ланках школи.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Мета цього етапу дослідження – розкрити стан сформованості в розу-

мово відсталих школярів готовності до самостійної трудової діяльності та

вибору професії.

Експериментальною базою стали допоміжні школи Луганська й Лугансь-

кої області. Дослідницька робота охопила 80 підлітків, які навчаються в до-

поміжних школах та навчально-реабілітаційних центрах.

Добір методик побудований на основі розуміння готовності до вибору

професії та трудової діяльності. Для того, щоб охопити весь спектр пробле-

матики, було застосовано такі методики:

1. «Опитувальник для виявлення готовності школярів до вибору про-

фесії» (В. Успенський ). Мета: визначення готовності учнів до вибору про-

фесії. Автор виділяє чотири рівні: неготовність, низька готовність, середня

готовність, висока готовність.

2. «Диференційно-діагностичний опитувальник» (ДДО). Призначений для

виявлення найбільш привабливих професій відповідно до класифікації типів

професій О. Клімова: «людина – природа», «людина – техніка», «людина –

людина», «людина – знакова система», «людина – художній образ».

3. Методика «Хто я?». Мета: визначення рівня самопрезентації дослі-

джуваного, його ставлення до себе як до особистості.

4. Методика «Матриця вибору професії». Мета: визначення особистіс-

них якостей та відповідного ставлення до різних професій.

Також у процесі дослідження підлітків використовували «Попередню

анкету знань на виявлення професійних інтересів учнів з вадами інтелекту».

Анкету складали з п’яти питань, які вчитель ставить учням в індивідуальній

розмові та констатує їх відповіді. Також використовували схему індивідуаль-

ної бесіди з учнями, яка містить такі підрозділи: професійні наміри учня, інте-

реси, схильності, здібності, особистісні якості, готовність до вибору профе-

сійного шляху; поради та рекомендації учню з підготовки до вибору профе-

сійного шляху. Кожний підрозділ бесіди має 4 – 5 питань, які вчитель або пси-

холог ставить учню у формі звичайної розмови. Ураховуючи психофізичні

особливості цієї категорії дітей, учитель може поділити підрозділи бесіди та

провести як окремі міні-бесіди.

Готовність до вибору професії включає:

— здатність до пізнання індивідуальних особливостей, аналізу професій

і прийняття рішення на основі зіставлення цих двох видів знань, тобто

здатність до свідомого вибору професії;

— стійкий стан особистості учня, в основі якого лежить динамічне по-

єднання певних властивостей, що включає спрямованість інтересів і нахилів,

його практичний досвід і знання своїх особливостей у зв’язку з вибором про-

фесії.

Готовність до вибору професії формується за допомогою спеціальних

форм і методів профорієнтаційної роботи.

У процесі дослідження при вивченні готовності до вибору професії та

трудової діяльності було виявлено, що за результатами опитувальника 40%

учнів показали середню готовність до вибору професії. Низька готовність

до вибору професії виявилася також у 40% вихованців. Результати методи-

ки показали, що лише 20% дітей узагалі неготові до вибору професії. Високу

готовність до вибору професії не продемонстрував жоден вихованець.

За методикою «Диференційно-діагностичний опитувальник» 50% учнів

виявили інтерес до професій типу Т – «людина – техніка». Їм до вподоби такі

професії, як слюсар, швачка та інші. 30% зацікавилися професіями типу П –

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

«людина – природа». Сюди зарахуємо всі професії, пов’язані з рослинницт-

вом, тваринництвом, лісовим господарством. 10% учнів виявили схильність

до професій типу Л – «людина – людина»: професії, пов’язані зі спілкуван-

ням і обслуговуванням людей. Спрямованість на професії типу Х – «людина

– художній образ» показали також 10% дітей. 0% виявили інтерес до про-

фесій типу З – «людина – знакова система». Таким чином, ми спостерігаємо

найбільшу привабливість технічних професій та професій, пов’язаних з рос-

линництвом і тваринництвом для школярів.

За методикою «Матриця вибору професії» 30% учнів обрали такі сфери

праці, як людина, 20% — техніка та 20% — рослини, по 10% за тварин, мис-

тецтво та продукти. Та за такі види праці, як конструювання та управління, –

по 30%, творчість та захист – по 10%, 20% за обслуговування. Таким чином,

піддослідним підходять такі професії, як флорист, фітодизайнер, фермер,

садовод, водій, слюсар, тесляр, теле- та радіомайстер, майстер автосерві-

су, дизайнер, службовець цирку, лісник, тваринник, скотар, птахівник, артист,

музикант, стиліст, перукар, продавець, офіціант, художник, гример, костюмер,

кухар, кондитер, кулінар, пакувальник, картонажник. Професії підібрані, вра-

ховуючи психофізичні особливості учнів.

Досвід роботи допоміжних шкіл, аналіз даних про трудову діяльність ви-

пускників свідчать про недостатній рівень соціально-трудової адаптації й

реабілітації розумово відсталих. Причина такої ситуації здебільшого полягає

в недоліках, наявних в організації профорієнтаційної роботи в допоміжній

школі. Це зумовлює необхідність вишукування більш раціональних шляхів

здійснення відповідної психолого-педагогічної роботи, що підготує розумово

відсталих школярів до вибору професії. Теоретичною базою вирішення цьо-

го питання стали дослідження в галузі сучасної корекційної психопедагогіки й

психології розумової відсталості. У допоміжній школі чітко визначилися три

основні етапи трудової підготовки розумово відсталих школярів: пропедев-

тичний період (1 – 3 класи), загально-технічна підготовка (4 клас) та профе-

сійне навчання (5 – 9,10 класи) [9, c. 14].

Ми детальніше розглянемо етап професійного навчання розумово відста-

лих школярів та організацію психологічного супроводу профорієнтаційної ро-

боти на цьому етапі. Професійне навчання розумово відсталих підлітків є

завершальною ланкою їхньої трудової підготовки, на цьому етапі профорієн-

таційна робота включає професійну освіту, професійну пропаганду, профес-

ійну консультацію та професійну адаптацію. На цьому рівні трудової підго-

товки потрібно приділяти більше уваги ознайомленню підлітків із суміжними,

близькими до досліджуваної професії спеціальностями, створюючи тим са-

мим у них деяку готовність до підвищення кваліфікації, перекваліфікації, ово-

лодіння декількома спорідненими спеціальностями. Під час професійної про-

паганди в період професійного навчання розумово відсталих підлітків необ-

хідно знайомити з найпоширенішими формами державної пропаганди. На рівні

професійної підготовки проводять уточнювальну професійну консультацію

для цього контингенту підлітків, що дозволяє провести найбільш раціональ-

не уточнення й, якщо в цьому є необхідність, зміну обраного професійного

шляху. Засобом досягнення цілей уточнюючої профконсультації є постійне

кваліфіковане психолого-педагогічне спостереження за особистістю й діяль-

ністю розумово відсталого в процесі опанування професією. Особливої ува-

ги в цей період трудової підготовки заслуговує спеціальна робота, спрямо-

вана на розвиток особистісних якостей, необхідних для успішної соціалізації

розумово відсталих підлітків. У цьому зв’язку підкреслимо велике значення

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

виробничої практики учнів безпосередньо в робочому колективі на

підприємстві, що включає розумово відсталого підлітка в природні умови

виробничих відносин, режиму роботи. Таким чином, на цьому рівні трудової

підготовки розумово відсталих під час проведення профорієнтаційної робо-

ти здійснюється поєднання їхнього професійного навчання з формуванням

умінь установлювати позитивні професійні міжособистісні відносини, що підви-

щує якість професійної адаптації. На третьому рівні «чиста» профорієнтація

малоефективна: проблеми професійного самовизначення необхідно розгля-

дати в більш широких контекстах планування життя й визначення свого місця

в суспільстві. Гарна профорієнтаційна програма здебільшого повинна бути

проблемною. У дискусійній формі потрібно обговорювати не тільки пробле-

ми працевлаштування в цьому світі, але й поліпшення цього світу через ос-

новну справу свого життя, тобто через професію. Звичайно, що такі дискусії

в підліткових класах повинні бути скеровані й контролюватися психологами-

профконсультантами. Для цього важливо розробляти принципово нові мето-

ди й форми роботи педагогічного колективу допоміжної школи.

Звичайно, більш ефективним засобом для рішення багатьох психологіч-

них проблем старших школярів є спеціальні методи групової роботи, коли

допомогу надає не нав’язливий дорослий, а самі діти – учасники групового

процесу. Оптимальним методом може служити психологічний тренінг з роз-

витку самосвідомості старшокласників. Під час тренінгу багато труднощів

особистісного й професійного самовизначення, особистісні проблеми й про-

блеми спілкування вирішує кожен ніби самостійно та незалежно від психоло-

га, що організував цей процес.

Однак психолог не може використовувати лише цей вид роботи для проф-

орієнтаційної роботи з підлітками. Допомога у виборі професії передбачає

також діагностику особистісних якостей підлітка, його здібностей, інтересів,

нахилів. Кожна діагностика має розпочинатися з індивідуальної консультації:

психолог повинен виявити інтереси підлітка, поставлені ним мету та задачі,

труднощі в їх досягненні. Для виявлення цих аспектів ми використовували

попередню анкету знань на виявлення професійних інтересів учнів з пору-

шеннями інтелекту. На запитання анкети учні давали неоднозначні відповіді:

на питання «які професії ти знаєш?» — учні давали такі відповіді: столяр,

тесляр, муляр, сантехник, кухар, швачка, електрик, провідник, доярка, двірник,

програміст, дизайнер, бухгалтер, листоноша, садівник, лікар, медична сест-

ра, водій, продавець, учитель, художник, прибиральниця та ін. На питання

«які професії тобі подобаються?» та «ким ти хочеш бути?» учні давали такі

відповіді: дизайнер, провідник, бухгалтер, програміст, спортсмен, флорист,

водій, садівник, кухар.

Таким чином, ми доходимо висновку, що учні старших класів досить доб-

ре орієнтуються у світі професій та особливо тих, які вони мають змогу опа-

нувати, але таке бажання в них майже не виникає. Здебільшого учні обира-

ють професії, які є досить важкими для засвоєння цією категорією людей. У

роботі з підлітками психолог повинен не тільки визначати здібності та інтере-

си дітей до тих чи інших видів професій, він також повинен орієнтувати її на

опанування тих видів професій, які можуть бути їм під силу, ураховуючи рівень

їх психофізичного розвитку. Тому наступним етапом нашого дослідження буде

розробка профорієнтаційних та корекційних заходів, спрямованих на розви-

ток особистісної, діяльнісної та мотиваційної сфери розумово відсталих шко-

лярів як складової їхньої успішної професійної соціалізації.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Література

1. Синьов В. М. Психолого-педагогічні проблеми дефектології та пені-

тенціарії / В. М. Синьов. – К. : «МП Леся», 2010. – 779 с.

2. Бондар В. І. Проблеми корекційного навчання у спеціальній педагогіці

: навч. посіб. / В. І. Бондар. – К. : Наш час, 2005. – 176 с.

3. Дульнев Г. М. Основы трудового обучения во вспомогательной шко-

ле / Г. М. Дульнев. – М. : Педагогика, 1969. – 216 с.

4. Золотоверх В. В. Еволюція поглядів на трудову діяльність та її роль

у розвитку розумово відсталої дитини / В. В. Золотоверх // Дефектологія. –

2008. – № 1. – С. 47 – 51.

5. Климов Е. А. Психологическое профессиональное самоопределение

/ Е. А. Климов. – М. : Просвещение, 1989. – 223 с.

6. Корниенко А. А. Особенности отношения к профессионально-трудо-

вому обучению учащихся вспомогательной школы / А. А. Корниенко. Форми-

рование положительного отношения к учебно-трудовой деятельности учащих-

ся / под ред. Н. М. Стадненко. – К. : Рад. шк., 1998. – С. 43 – 68.

7. Мерсіянова Г. М. Професійно-трудова підготовка учнів допоміжної

школи / Г. М. Мерсіянова // Дефектологія. – 2001. – №1. – С. 45 – 47.

8. Товстоган В. В. Визначення професійно важливих якостей в учнів

допоміжної школи / В. В. Товстоган // Дефектологія. – 2007. – №1. – С. 19

– 24.

9. Миронова С. П. Формування професійної готовності педагога-дефек-

толога до корекційно-виховної роботи з розумово відсталими дошкільника-

ми : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук / С. П. Миронова.

– К., 1994. – 22 с.

* * *

Бистрова Ю. О. Психологічна та мотиваційна готовність розумо-

во відсталих школярів до вибору професії та трудової діяльності

У статті висвітлено результати дослідження мотиваційної та психологіч-

ної готовності розумово відсталих підлітків до самостійної трудової діяль-

ності

Ключові слова: діагностика, розумово відсталі школярі, готовність до

вибору професії.

Быстрова Ю. А. Психологическая и мотивационная готовность

умственно отсталых школьников к выбору профессии и трудовой

деятельности

В статье изложены результаты исследования мотивационной и психо-

логической готовности умственно отсталых подростков к самостоятельной

трудовой деятельности.

Ключевые слова: диагностика, умственно отсталые школьники, готов-

ность к выбору профессии.

Bystrova Y. А. Psychological and motivational readiness mentally

backward schoolboys to the choice of profession and labour activity.

In the article are expounded the results of diagnostics of motivational and

psychological readiness of teenagers with violations of intellectual development

to independent professional labour activity.

Key words: diagnostic, mentally backward schoolboys, readiness to the choice

of profession.

Стаття надійшла до редакції 02.11.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

УДК 37.013.42

Гаміна Т. С., Довга Т. Я.

ІМІДЖ ОСОБИСТОСТІ ЯК ЗАСІБ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ

Кожна людина впродовж життя пізнає не тільки навколишню дійсність,

самого себе, але й інших людей. Від того, як люди сприймають та оцінюють

інших, які при цьому виникають образи та враження, залежать відносини, ро-

зуміння один одного та ефективність взаємодії.

Так, ще в Стародавньому Китаї в трактатах Конфуція знаходимо перші

уявлення про образ правителя. Учений, описуючи образ (імідж) сучасного на

той період керівника, уважав, що благородний муж повинен бути «в труде не

расточителен, принуждая к труду не вызывать гнева; в желаниях не алчен, в

величин не горд; вызывая почтение, не жесток».

У V ст. до н.е. в Стародавній Греції філософ Сократ закликав молодих

людей звертати особливу увагу на свою зовнішність і дивитись у дзеркало:

«красивим — чтобы не срамить своей красоты, безобразним – чтобы вос-

питанием скрасить безобразнее».

Великі мислителі Нікколо Макіавеллі та Густав Лебон не лише розробля-

ли теоретичні аспекти іміджу, але й наводили розгорнуті й аргументовані до-

кази широти практичного застосування цього концепту, зокрема і з практич-

ного погляду.

Так, Макіавеллі обґрунтував необхідність для державного службовця

формувати й відстежувати той образ, у якому він постає перед іншими людь-

ми його кола, вищими або нижчими за соціальним становищем. Г. Лебон ствер-

джував, що головним елементом у створенні іміджу як запоруки політичного

успіху є ефект «особистої чарівності».

Таким чином, потреба людей формувати позитивне ставлення до себе

з’явилася ще в давнину. Більшість складників сприятливого образу (того, що

в подальшому назвуть іміджем) формувалася, грунтуючись на практичній

необхідності й обґрунтованості. Наприклад, під час укладання угод, веденні

переговорів ураховували такі людські й ділові якості партнера, як комуніка-

бельність, упевненість у собі, відповідальність. Було помічено, що більшу

довіру викликають люди, котрі мають навички самопрезентації, володіють

собою, їм притаманне почуття такту й субординації. Формування цих якос-

тей, звичайно, не було цілеспрямованим, тому й можна говорити про таку

пізню появу поняття «імідж».

У статті розглядаємо тлумачення понять «імідж», «особистісний імідж»,

«самоімідж», різноманітні типології іміджу, виділяємо функції іміджу, окремо

аналізуємо імідж особистості, його структуру.

У науковій літературі існують різноманітні тлумачення поняття «імідж».

ІМІДЖ у перекладі з англійської «іmage» (від латинського «іmage») озна-

чає «образ», «статуя» (ідол), «уподібнення», «метафора», «ікона». У повсяк-

денній мові найбільш уживаним є значення слова «іmage» — «образ». У пси-

хологічному тлумаченні термін «іmage» — це «образ», що розглядають як су-

купність не лише «матеріальних»(«видимих») характеристик об’єкта, але й «іде-

альних» («невидимих») його характеристик. Для пояснення цих двох груп ха-

рактеристик зазвичай використовують такі висловлювання: «мені він здаєть-

ся красивим» — мова йде про видимі характеристики й «мені він здається

розумним» — мова йде про невидимі характеристики.

Таким чином, імідж — це певних синтетичний образ, котрий стврюється

у свідомості людей щодо конкретної особи, організації чи іншого соціального