Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2010 №04

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

об’єкта; містить значний обсяг емоційно забарвленої інформації про об’єкт

сприйняття й спонукає до певної соціальної поведінки.

Імідж людини визначає місце кожного в структурі суспільних, професій-

них та міжособистісних стосунків.

Для сучасного фахівця будь-якої сфери діяльності все важливо — чого

вона хоче і як виглядає, що вміє практично робити, наскільки володіє ора-

торською майстерністю й технікою впливу на інших, як освічена, наскільки

компетентна, інноваційна.

Імідж — це певний образ особистості, у якому найяскравіше втілене те,

як особистість виглядає, говорить, одягається, діє, її вміння триматися, по-

става, поза й мова тіла, аксесуари (П. Берд).

Імідж людини — це думка про неї в групі людей унаслідок сформова-

ного в їх психіці образу цієї людини, що виник унаслідок їх прямого контак-

ту з цією людиною чи внаслідок отриманої про цю людину інформації від

інших людей; власне, імідж людини — це те, як вона виглядає в очах інших

(А. Панасюк).

Виділяють такі функції іміджу:

1) ціннісні:

· особистісного зростання;

· комфортизації міжособистісних стосунків;

· психотерапевтична;

2) технологічні:

· виокремлення кращих особистісно-ділових якостей;

· міжособистісної адаптації;

· затемнення негативних характеристик;

· організації уваги;

· подолання вікових рубежів;

3) інші:

· психологічного захисту;

· соціального тренінгу;

· соціально-символічного впізнавання;

· ілюзорно-компенсаційна.

Зважаючи на особливості, функції поділяють також на явні, тобто такі,

що відкрито проголошують цілі й завдання, і приховані (латентні). Останні

передбачають розробку ходів і механізмів створення сприятливого зовні по-

зитивного способу дій, який дійсно таким не є.

Існують різноманітні типології іміджу.

А. Коханенко пропонує таку типологію: особистісний, зовнішній, вербаль-

ний, кінетичний, середовищний, професійний імідж.

Особистісний імідж,

або

імідж особистості, —

це уявлення або дум-

ка про людину як про особистість і про її особистісні якості. Особистісний

імідж розглядають як поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричи-

нюють його складники (самоімідж, бажаний і необхідний іміджі).

Зовнішній імідж,

або

габітарний, —

передусім це габарити людини.

Габарити людини включають такі характеристики, як розміри, зріст (високий,

середній, низький), тілобудова (повна, нормальна, худорлява, мускуляста).

Про жінок можна ще сказати — крупна, нормальна, мініатюрна або тонка, з

пишними формами чи нормальними. Зовнішній імідж оцінюють також за одя-

гом, аксесуарами, зачіскою, макіяжем (для жінок) і в цілому за ступенем дог-

лянутості, здоровим зовнішнім виглядом.

Вербальний імідж —

інформація про інтелект людини (її 1(2), котра

формується на підставі того, як і що вона говорить. Кожній діловій людині

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

корисно й необхідно володіти технікою й засобами вербального спілкування,

у якому лексичний набір і тезаурус (лінгвістичний словник) складають головні

елементи.

До змісту «вербального іміджу» належать слова, написані й вимовлені,

а також такі показники мовлення, як темп, інтонація, гучність, ритм, паузи та

змістові наголоси, близькомовленнєві характеристики (вимовленні звуки,

слова-паразити тощо). Усе це сприймають разом позитивно чи негативно.

Кінетичний,

або

невербальний імідж, —

думка про людину, що вини-

кає на підставі характеру типових рухів людини — постави, погляду, контакту

очей, міміки, жестів, рухів окремих частин тіла під час взаємодії. Кінетичне

мовлення виявляє підсвідомі установки людини й не контролюється свідо-

містю, але це мовлення має суттєве значення у формуванні думки про люди-

ну, про її справжнє ставлення до того, що вона говорить і як ставиться до

партнера із взаємодії.

Середовищний імідж

характеризує середовище перебування людини:

її дім, офіс, автомобіль, місця проведення дозвілля, відпустки і т. ін. Залежно

від виду діяльності ділова людина (сучасний фахівець) повинна виглядати

краще, ніж її конкуренти: машина, кабінет, костюм — усе повинно бути трохи

кращим, ніж у більшості колег.

Професійний імідж —

це уявлення про людину як про спеціаліста чи

професіонала.

Розглянемо поняття «імідж особистості», яке в науковій літературі по-

значене термінами «особистий» або «особистісний» імідж.

Особистий імідж є важливою складовою кар’єри. Існує декілька причин,

які вказують на це:

· люди вірять у те, що бачать;

· зайняті люди зазвичай формують думку про людину на основі першого

враження;

· імідж впливає на тих, хто приймає рішення в питаннях професійного

зростання;

· люди діють, усвідомлено чи ні, як представники своєї професії чи орга-

нізації;

· гарний і впевнений вигляд важливий для самої людини.

З погляду англійської дослідниці Е.Семпсон, особистий імідж містить у

собі самоімідж — погляд на особистість з боку свого «Я», бажаний імідж —

погляд на неї з боку оточення, а також необхідний імідж — той, якого вима-

гає від людини той чи той статус.

Самоімідж — це візуальна привабливість особистості. Не всі люди від

природи мають ідеальний зовнішній вигляд. Але, як правило, більшість набу-

ває такої привабливості за рахунок свого високого професіоналізму, високої

загальної культури, управління поведінкою, уміння самовдосконалюватися,

стежити за собою. Без самоіміджу неможливо досягти великих успіхів у будь-

якій сфері діяльності.

Бажаний імідж — це імідж, який створюється для сприйняття нас ото-

чення так, як би нам того хотілося. Бажаний імідж — це більш-менш адекват-

ний для реальної людини образ особистості, який складається в її ділових

партнерів на свідомому й підсвідомому рівнях. Будується він на основі:

а) зовнішнього вигляду людини; б) її манер (уміння триматися, спілкуватися,

використовуючи мовні й невербальні сигнали); в) зовнішньої і внутрішньої

культури; г) уміння себе подати (з підкресленням позитивних та приховуван-

ням негативних рис).

Необхідний імідж — це імідж, без якого неможливо уявити людину тієї

чи тієї професії. Логіка мислення, добра пам’ять, нестандартне сприйняття

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

— інтелектуальні показники, від яких залежить психічне здоров’я людини. У

житті активної людини велике значення має вміння управляти своєю психі-

кою, ефективно застосовуючи прийоми саморегуляції та самонавіювання.

Результатом такого вміння є наявність в особистості високого життєвого

тонусу, який виявляється у виваженості, манері спілкування, стриманій ре-

акції на життєві труднощі, толерантності. Необхідний імідж повинен прихову-

вати нездужання, незадовільний стан здоров’я, поганий настрій, внутрішній

дискомфорт. Сучасна людина (фахівець) повинна завжди бути «у формі».

На думку А. Панфілової, структура особистісного іміджу включає насам-

перед зовнішні смислоутворюючі ознаки, тобто ті цінності, котрі людина несе

світові та оточенню:

1. Зовнішній вигляд людини або її портретні характеристики вклю-

чають:

· фізичні дані (зріст, фігура);

· костюм (одяг, взуття, аксесуари);

· зачіску й манікюр;

· манеру поведінки й мовлення;

· жести й пози;

· погляд і міміку;

· особливості голосу;

· запах від людини.

2. Соціально-рольові характеристики:

· репутація (громадська думка про людину, що побудована на історії її

життя, особистих досягненнях та заслугах);

· амплуа (виконувана соціальна роль);

· легенда (історія життя людини, подана в іміджі);

· місія (соціально важливі цілі, корисність для суспільства).

З.Іміджева символіка:

· ім’я;

· особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка);

· особиста атрибутика (повторювані деталі й ознаки зовнішнього ви-

гляду);

· соціальні символи або символи соціального престижу (гроші, станови-

ще в суспільстві, професія, обіймана посада, марка автомобіля, обраний

вид спорту).

4. Індивідуально-особистісні властивості:

· професійно важливі якості;

· домінуючі індивідуальні характеристики;

· стиль взаємовідносин з людьми;

· пропаговані ідеї;

· цінності.

Зовнішній вигляд сучасного фахівця лежить в основі її візуального іміджу.

Імідж здійснює вплив не лише на те, як людину сприймають інші, але й на

її самопочуття і настрій, і на те, як вона сприймає саму себе. Удалий імідж

дає позитивне самовідчуття, ви починаєте більше цінувати себе й чекаєте

підтримки від інших. У дні, коли ваша зовнішність «не має значення», ви поз-

бавляєте себе можливості виділитися. Імідж людини впливає на оточення.

Спеціалісти вважають, що якщо ви виглядаєте гарно, привабливо, підтягну-

то, якщо ви в добрій формі, то ви отримаєте більше визнання від оточення

не лише завдяки своєму зовнішньому вигляду, але передусім тому, що в ціло-

му створюєте враження людини конкурентоздатної, а тому з вами будуть праг-

нути до взаємодії.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Коли ви відчуваєте, що правильно діяли, що виправдали очікування або

навіть перевищили їх, вам хочеться втриматися на цьому рівні або навіть

досягти більшого. Цей процес утвердження позитивного уявлення про само-

го себе циклічний. Більш вдалий імідж приводить до більшої самоповаги, до

більшої впевненості в собі — це спонукає вас до кращої продуктивності, вона

надає вам більшого визнання з боку оточення, що знову ж таки впливає на

рівень вашої поваги до себе.

Треба пам’ятати, що кожне професійне оточення надає не тільки особ-

ливі вимоги до формування іміджу, але й пропонує ту сукупність структурних

елементів, на яку передусім необхідно звернути увагу.

Проблема іміджу — це проблема змін, нових підходів до самопрезен-

тації. Важливим внутрішнім джерелом змін в людині є її вік, стать, кваліфіка-

ція, мотивація. Для фахівців, орієнтованих на успіх, кар’єру, зміни — це стра-

тегія досягнення успіху.

Література

1. Данильчук Л. А. Основы имиджа и этикета : учеб. пособие / Л. А. Да-

нильчук. — К. : Кондор, 2009. — 234 с.

2. Дейвис Ф. Ваш абсолютний имидж / Ф. Дейвис — М. : МАИК; Наука,

1997. – 285 с.

3. Панфилова А.П. Имидж делового человека : учеб. пособие /

А.П. Панфилова. — Спб. : ИВЗСЗП, Знание, 2007. — 490 с.

4. Честара Дж. Деловой етикет / Джон Нестара ; пер. с англ. Л. Беско-

вой. — М. : Агентство «Фаир», 1997. — 336.

* * *

Гаміна Т. С., Довга Т. Я. Імідж особистості як засіб самореалізації

У статті розглянуто тлумачення понять «імідж», «особистісний імідж».

«самоімідж», різноманітні типології іміджу; виділено функції іміджу, розкрито

імідж особистості, компоненти його структури; показано роль іміджу в про-

цесі самореалізації.

Ключові слова: імідж, особистісний імідж, самоімідж, вербальний імідж,

невербальний імідж.

Гамина Т. С., Долгая Т. Я. Имидж личности как способ самореали-

зации

В статье рассматривается содержание понятий «имидж», «личностный

имидж», «самоимидж», разнообразные типологии имиджа; выделяются фун-

кции имиджа; раскрывается имидж личности, компоненты его структуры; по-

казана роль личности в процессе самореализации.

Ключевые слова: имидж, личностный имидж, самоимидж, вербальный

имидж, невербальный имидж.

Gamina T. S., Dolgaya T. Ya. Image of personality as metod of self-

realization.

Maintenance of concepts «image», personality image», «samoimage», is

examined in the article, various tipologis of image; the functions of image are

selected; the image of personality, components of his structure, opens up; the role

of personality is rotined in proces this the self-realizations.

Key words: image, personality image, to verbal image.

Стаття надійшла до редакції 06.07.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

УДК 377-057.87:305

Шабаєва Н. С.

ВПЛИВ АГЕНТІВ СОЦІАЛІЗАЦІЇ НА СТАНОВЛЕННЯ

ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СТУДЕНТІВ КОЛЕДЖУ

Вирішальним чинником у налагодженні соціальних відносин і міжособис-

тісних взагалі, і міжстатевих зокрема в процесі гендерної соціалізації сту-

дентів коледжу постає гендерна ідентичність особистості, яку розглядають

як цілісну структуру осмислення себе – представника чоловічої або жіночої

групи, завдяки якій особистість реально оцінює стан навколишньої дійсності,

здатна формувати модель поведінки згідно з індивідуальними переконання-

ми, ураховуючи при цьому соціальні, зокрема гендерні, норми.

За останні роки намітилася тенденція зростання дослідженнь, які розв’я-

зують питання формування гендерної ідентичності. Це дослідження Т. Гово-

рун, П. Горностай, І. Кирилової, В. Романової, М. Толстих та ін.

Науковці наголошують на розрізненні понять «статева ідентичність» та

«гендерна ідентичність», бо якщо «статева ідентичність» фіксується індиві-

дом як невід’ємна ознака біологічної статі, яка є незмінною, то гендерна іден-

тичність пов’язана з власним усвідомленням себе як чоловіка або жінки,

відповідної для них статеворольової поведінки, що характерна для представ-

ників певної статі в конкретному суспільстві. Особистіть може бути впевне-

ною в статевій ідентичності й мати труднощі з гендерною ідентичністю, «пе-

реживати невідповідність гендерним ролям і стереотипам, відчувати нереа-

лізованість себе як чоловіка чи жінки, невідповідність жіночому чи чоловічо-

му ідеалам» [1, с. 135].

Відповідно до характеру взаємозв’язків вищеозначених компонентів

науковці виділяють три рівні сформованості гендерної ідентичності:

1) стереотипний (гендерна ідентичність – стереотипна структура усві-

домлення свого «Я» через категоріїї «жінка» і «чоловік»); 2) хаотичний (ген-

дерна ідентичність – суперечлива структура самоусвідомлення себе як чо-

ловіка або жінки); 3) цілісний (гендерна ідентичність – цілісна структура ос-

мислення себе як представника чоловічої або жіночої групи, завдяки якій осо-

бистіть реально оцінює навколишню дійсність, здатна формувати модель по-

ведінки згідно з індивідуальними переконаннями, ураховуючи при цьому со-

ціальні, у тому числі гендерні, норми) [2, с. 16].

Цілісність гендерної ідентичності людини безпосередньо пов’язана з тим

середовищем і соціальним порядком, у якому відбувається її формування.

Велику роль у становленні гендерної ідентичності відіграють агенти соціалі-

зації. Розв’язанню проблеми їхнього впливу присвячені роботи І. Кона, В. Крав-

ця, А. Мудрика, А. Чекаліної та ін. Значущість агентів гендерної соціалізації в

різні періоди життя індивідів відрізняється.

У період первинної соціалізації (перші роки після народження й дитин-

ство) та в підлітковий період головна роль належить сім’ї, родичам, групі

однолітків, сусідям, учителям. У період вторинної соціалізації, яка в контексті

досліджуваної проблеми більше цікавить нас, відбувається розширення со-

ціальних меж особистості, таким чином, змінюється і склад агентів, що впли-

вають на гендерну соціалізацію. Особливо значущими стають навчально-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

виховні заклади, співтовариства, засоби масової інформації. Саме вони ство-

рюють те середовище, з яким індивід себе ототожнює й існування якого він

підтримує.

Аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми виявив неодноз-

начне ставлення науковців щодо значущості впливу тих чи тих агентів ген-

дерної соціалізації. Так, одні вважають, що найважливішими агентами соціа-

лізації в сім’ї є особистісні та гендерні характеристики батьків, зокрема їх

ідентичність і рольові моделі, стать народженої дитини, уявлення батьків

щодо того, яким має бути дитина цієї статі.

П. Горностай уважає сім’ю «горнилом формування гендеру» через те,

що розвиток гендерної ідентичності дитини, на її думку, безпосередньо зале-

жить від того, яка система гендерних стосунків панує в сім’ї, які моделі ген-

дерної поведінки обирають батьки дитини, бо діти «часто будують власну

гендерну ідентичність згідно з батьківськими моделями життя» [1, с. 146].

Сучасні психологічні дослідження свідчать, що саме відносини нерівності

в родині можуть вплинути на розвиток особистості та її гендерні характерис-

тики.

Інші доводять, що згідно з отриманими емпірічними даними роль батьків

не така велика, як прийнято вважати. Спираючись на кросскультурні дослід-

ження, І. Кон відзначає: «Само слово «соціалізація» потрібно розуміти cum

grano salis: хлопчики стають тим, чим вони є, не стільки внаслідок прямого

научіння з боку дорослих, скільки в результаті взаємодії з собі подібними, у

рамках одностатевих груп хлопчиків, де неминучою є безліч індивідуальних і

міжгрупових варіацій» [3, с. 580]. Очевидно, що дівчина/юнак намагається

бути прийнятим(-тою) не тільки батьками, але й однолітками. Орієнтація на

погляди однолітків може вплинути на вибір професії, стиль життя. Потреба у

самоствердженні в групі однолітків часто сприяє не тільки зміні життєвих

планів, але й зреченню від своїх здібностей.

Маємо відзначити вплив навчально-виховного процесу закладів освіти

як провідного чинника гендерної соціалізації на формування гендерної іден-

тичності. Так, зазвичай хлопців спонукають бути першими й активними в на-

вчальному процесі, а дівчата повинні відходити на другий план; хлопчикам

учителі надають більше уваги та часу, а від дівчат вимагають слухняності, а

не ініціативи. Фемінізоване вчительске оточення свідомо чи неусвідомлено

передає традиційні погляди на дихотомію статей, підримуючи, таким чином,

існуючий порядок речей щодо владно/підвладних стосунків статей.

В. Кравець і О. Кікінежді зауважують: «Зміст навчального матеріалу, ви-

моги педагогічного колективу створюють нормативно-психологічне поле для

набуття первинної гендерної ідентичності (ми – хлопчики/дівчатка) та висту-

пають засобами формування орієнтацій дітей на егалітарні чи традиційні

гендерні стосунки» [4, с. 81].

Цілком згодні, що диференціація в процесі навчально-виховного проце-

су, коли підтримується наполегливість у досягненні мети однієї статі, а іншу

стать орієнтують на пристосування та адаптацію, впливає на ставлення до

свого «Я». Гендерний розвиток особистості, безумовно, залежить від тих

цінностей, що прищеплюють молодому поколінню в навчально-виховному про-

цесі, і від яких передусім залежить формування тих чи тих гендерних ролей

та моделей міжстатевої поведінки.

Аналіз джерел гендерної інформації доводить, що література, підручни-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

ки та засоби масової інформації підсилюють дію інших агентів гендерної со-

ціалізації в напрямку розповсюдження домінуючих у суспільній свідомості

традиційних патріархатних поглядів і виявляють їхню асиметрію на користь

маскулінних тенденцій. Так, у більшості підручників чоловіки зображені як

люди, що здатні на великі звершення, а жінки, навпаки, тільки як їхні помічниці,

при цьому ставлення до традиційно «жіночої» діяльності зазвичай зверхнє.

«Чоловіки зображені як норма, вони активні та успішні, а жінки є «невидимка-

ми» (їх просто немає, вони відсутні в репрезентації) або пасивні та залежні»

[5, с. 376].

Засоби масової інформації, відтворюючи образи гендерного світу, ство-

рюють діапазон можливих виборів як відмінний і нерівний щодо жіночої та

чоловічої статей і показують, які шанси мають чоловіки та жінки в керуванні

соціальним порядком [6, с. 169]. Існують значні розбіжності у висвітленні місця

й ролі українських жінок і чоловіків у мас-медіа на користь останніх: «… ук-

раїнський медійний простір визначається через чоловічу присутність, пред-

ставлений здебільшого чоловічими іменами, оцінений чоловічими очима та

освячений чоловічим авторитетом» [7, с. 5].

Безумовно, що виявлення закономірностей щодо впливу агентів соціа-

лізації на становлення гендерної ідентичності студентів коледжу як суб’єктів

у процесі взаємодії з батьками, однолітками, педагогами, матеріалами підруч-

ників і ЗМІ дозволяє нам визначити, що відмінності «чоловічого» та «жіночо-

го» соціально сконструйовані як нерівність можливостей різних груп дівчат і

юнаків.

Погляди на жіноче та чоловіче як протилежне не тільки відображають

диференціацію та поляризацію статей, але й передбачають ієрархію та

субординованість їх відносин, що в результаті відтворює гендерну страти-

фікацію.

Усе вищесказане надає нам впевненості щодо можливового коригуван-

ня впливу соціального середовища в процесі організації позанавчальної

діяльності в напрямку розширення індивідуальних можливостей студенток/

студентів у виборі егалітарних моделей поведінки та їх самореалізації неза-

лежно від статі.

Література

1. Горностай П. П. Гендерна соціалізація та становлення гендерної

ідентичності / П. П. Горностай // Основи теорії гендеру : навч. посіб. / відп.

ред. Скорик М. М. – К. : «К.І.С.», 2004. – С. 132 – 156.

2. Кириллова И. А. Формирование гендерной идентичности старшек-

лассников (на материале филологических дисциплин общеобразовательной

школы) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук : спец.

13.00.01 / И. А. Кириллова. – Волгоград, 2005.

3. Кон И. Мужские исследования: меняющиеся мужчины в изменяющем-

ся мире // Введение в гендерные исследования : учеб. пособие / под ред.

И. А. Жеребкиной. – Харьков, 2001; СПб., 2001. – Ч. 1. – С. 580.

4. Кравець В. П. Педагогіка та психологія: гендерний аспект : навч.

посіб. / В. П. Кравець, О. М. Кікінежді. – Тернопіль : Навчальна книга. – Бог-

дан, 2004. – 124 с.

5. Сабунаева М. Л. Гендерный подход в практике школьного психоло-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

га / М. Л. Сабунаева, Ю. Е. Гусева и др. // Практикум по гендерной психоло-

гии / под ред. И. С. Клециной. – СПб. : Питер, 2003. – С. 369 – 381.

6. Здравомыслова Е. Социальное конструирование гендера: феми-

нистская теория / Е. Здравомыслова, А.Темкина // Введение в гендерные

исследования : учеб. пособие / под ред. И. А. Жеребкиной. – Харьков : ХЦГИ,

2001; СПб. : Алетейя, 2001. – Ч. 1. – С. 147 – 173.

7. Гендерні ресурси українських мас-медіа: ціна і якість : практ. посіб.

для журналістів та працівників ЗМІ / Н. М. Сидоренко, М. М. Скорик та ін.;

ред.-упоряд. Н. М. Сидоренко. – К. : «К.І.С.», 2004. – 76 с.

* * *

Шабаєва Н. С. Вплив агентів соціалізації на становлення гендер-

ної ідентичності студентів коледжу

У статті обґрунтована значущість впливу різних агентів соціалізації на

становлення гендерної ідентичності студентів коледжу в процесі їхньої взає-

модії з батьками, однолітками, педагогами, матеріалами підручників і ЗМІ.

Доведено, що відмінності «чоловічого» та «жіночого» соціально сконстру-

йовані як нерівність можливостей різних статевих груп .

Ключові слова: гендерна ідентичність, статева ідентичність, агенти со-

ціалізації (сім’я, однолітки, навчальні заклади, підручники, ЗМІ), нерівні мож-

ливості.

Шабаева Н. С. Влияние агентов социализации на становление

гендерной идентичности студентов коледжа

В статье обосновано значение влияния различных агентов социализа-

ции на становление гендерной идентичности студентов коледжа в процесе

их взаимодействия с родителями, ровесниками, педагогами, материалами

учебников и СМИ. Доказано, что различия «женского» и «мужского» соци-

ально сконструированы как неравенство возможностей различных половых

груп.

Ключевые слова: гендерная идентичность, половая идентичность, агенты

социализации (семья, ровесники, учебные заведения, учебники, СМИ), не-

равные возможности.

Shabaeva N. S. The Influence of the Agents of Socialization on the

Forming of the College Students’ Gender Identity.

The influence of the agents of socialization on the forming of the college

students’ gender identity in the interaction with their parents, peers, teachers,

materials of textbooks, and MASS-MEDIA is grounded. It points out that «feminine»

and «masculine» differences are socially constructed as inequal possibilities of

different sexual groups.

Key words: gender identity, sexual identity, agents of socialization (family, peers,

educational establishments, textbooks, MASS-MEDIA), unequal possibilities.

Стаття надійшла до редакції 25.10.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

УДК 37.013.53:87.011:052

Бєлецька І. В., Юрків Я. І.

ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

В КОНТЕКСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗМІСТОВНОГО ДОЗВІЛЛЯ

РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ДІТЕЙ

Розвиток соціально-педагогічної роботи в Україні в наш час охарактери-

зований значними змінами та інноваціями, розвитком і вдосконаленням тех-

нологій і професійних підходів у всіх її напрямках, зокрема й у сфері дозвіл-

ля, тому що всебічний та вільний розвиток особистості набув статусу не тільки

визнаного соціального ідеалу, але й важливої умови становлення суспіль-

ства, яке орієнтується на універсальні, гуманістичні та демократичні цінності.

Теоретичне осмислення цього процесу є однією з фундаментальних проблем

сучасної педагогіки дозвілля. Важливим напрямом її вирішення стає глибоке

дослідження вільного часу, його ролі та місця у формуванні та розкритті твор-

чого потенціалу особистості.

У зв’язку з політичними, економічними й соціокультурними змінами, що

відбуваються в нашому суспільстві в усіх сферах його життя, значно зміни-

лися зміст та форми культурно-дозвіллєвої діяльності, які мають велику силу

смислового та емоційного впливу на особистість. Це свідчить про те, що

вільний час є домінуючим простором, у якому відбувається фізичний та ду-

ховний розвиток дитини, її соціалізація.

Інститутами соціалізації, у межах яких формується особистість, є сім’я,

школа, позашкільні заклади, дитячі громадські об’єднання, засоби масової

інформації, культурно-просвітницькі заклади сфер вільного часу. Усі вони,

безумовно, відіграють значну роль у розвитку особистості.

Також культурно-дозвіллєву діяльність у сучасному світі зараховують до

такого вибіркового виду суспільної життєдіяльності, яка є сферою творчої

досконалості людини, розвитку її інтелектуальних, духовних сил, постає як не-

обхідна передумова культурного прогресу суспільства в цілому.

Отже, проблема вільного часу дітей хвилює в наш час учених та прак-

тиків різних галузей наукового пізнання. Соціальні педагоги, психологи, со-

ціальні працівники вивчають сутність та особливість організації дозвілля

дітей, займаються розробкою програм і впровадженням проектів щодо доз-

віллєвої діяльності. Та все це стосується здорових дітей, і, на жаль, дуже

мало приділяють уваги організації дозвілля розумово відсталих дітей. Але ж

ці діти є повноправною частиною суспільства і поряд з усіма іншими заслуго-

вують на повноцінне та розвиваючо-організоване дозвілля з урахуванням їх

особливостей.

Комплексні дослідження специфічних особливостей дітей з вадами в

психічному розвитку показують, що такі діти потребують професійного втру-

чання в усі сфери їх життєдіяльності. Відпочинок дітей, так само як і робочий

час, повинен бути правильно організованим, особливо відпочинок «незви-

чайних» дітей, адже вони, як ніхто, потребують постійного, систематичного й

комплексного розвитку.

Останнім часом зросла увага вчених до дозвілля. Це підтверджує

збільшення кількості монографій і наукових статей, присвячених розгляду цієї

проблеми. Особливо важливими слід назвати ті наукові доробки вчених, що

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

виконані в межах проблематики: особливостей розвитку особистості у сфері

вільного часу (М. Аріарський, В. Кірсанов, В. Піча, О. Сасихов та ін.); сут-

ності й специфіки дозвілля (Н. Путіловська, В. Ручкіна, Т. Сущенко, В. Терсь-

кий та ін.); організації дозвіллєвої діяльності дітей (Є. Акнаєв, Ю. Бабансь-

кий, Я. Коменський, В. Кузь, В. Лукманова, А. Макаренко, О. Мелік-Пашаєв,

В. Піча, В. Сухомлинський, С. Шацький, К. Ушинський та ін.); раціонального

використання вільного часу дітей, визначено критерії культури вільного часу,

розроблено нові сучасні форми й методи в культурно-дозвіллєвій діяльності

(Г. Бочарова, Г. Євсєєва, І. Кон, Д. Махов, А. Мудрик, С. Шмаков та ін.). Саме

завдяки їм на зміну монопольному становищу школи прийшла соціокультурна

взаємодія всіх інститутів соціалізації.

Але навіть така професійна та глибока осмисленість і вивченість про-

блеми вільного часу не дає відповіді на питання організації дозвілля розумо-

во відсталих дітей. Адже такі діти мають настільки специфічні та розрізненні

особливості, що соціальний педагог, який організовує дозвілля розумово

відсталих дітей, має враховувати особливості фізичного розвитку дитини,

розумові здібності, ступінь сприйняття навколишнього світу, ступінь запам’я-

товування, рівень уваги, сімейну ситуацію, психічний стан дитини. І це ще не

повний перелік тих особливостей, які відокремлюють розумово відсталу ди-

тину від отримання повноцінного всебічно розвиваючого дозвілля. Тому ме-

тою нашої статті є розкриття процесу організації соціальним педагогом доз-

віллєвої діяльності розумово відсталих дітей.

У швидкомінливому сучасному суспільстві вищій культурологічній освіті

належить унікальна роль у збереженні й збільшенні культурних багатств. За

останні роки відбулися великі перетворення в системі підготовки фахівців

культурно-дозвіллєвої діяльності. В основу перетворень покладена нова кон-

цепція вищої освіти, що змістила акцент з вузькопрофесійного підходу в підго-

товці фахівців на особистість людини з урахуванням її різноманітних соціаль-

них якостей і ролі в суспільстві.

Культурно-дозвіллєва діяльність являє собою унікальну й неповторну

галузь діяльності, що відрізняється і широкою розмаїтістю зв’язків з дійсністю,

і особливо складністю взаємовідносин компонентів своєї внутрішньої струк-

тури. Художньо-творчі й «людинотворчі» початки, що тут виникають, прийма-

ють дуже нетривкі й складні форми. Крім того, індивідуальний і колективний

характер спілкування в процесі діяльності, що визначає необхідність глибо-

ких особистісних контактів фахівця і його суб’єкта, формує узагальнене уяв-

лення про унікальність діяльності фахівця сфери дозвілля.

Важливе значення в цьому плані мають організаторські, творчі, гро-

мадські та моральні якості фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності. Про-

фесійна майстерність цього фахівця за своєю природою також унікальна.

Вона визначається високим рівнем майстерності художнього й морального

впливу на особистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвіл-

ля. Однак професійна майстерність не може бути сформована в процесі

навчання, у студентській аудиторії; тут лише закладають її основи. Професій-

на майстерність фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності являє собою су-

купність теоретичних знань і практичного досвіду, отриманого внаслідок про-

фесійної, часом тривалої діяльності.

Професійна діяльність фахівця культурно-дозвіллєвої сфери дуже різно-

манітна, і як будь-яка діяльність має мотивацію, мету й засоби. Мотиви діяль-

ності, спонукання фахівця культурно-дозвіллєвої сфери являють собою

складне психологічне явище. Воно зумовлене певними чинниками: