Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2010 №04

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Таблиця 1

Заходи програми «Я – патріот!»

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Завдяки формуванню патріотичних якостей молодших школярів під час

навчального процесу формувалася система уявлень у молодших школярів,

а під час позаурочної роботи – позитивне ставлення, відбувався процес пе-

ретворення знань в особистісні переконання, формувалося спрямування до

діяльності патріотичної змісту. Так, наприкінці експерименту відсоток висо-

кого рівня розвитку патріотичних якостей в учнів експериментальної групи

помітно зріс з 6,4% до 20,4%. У таких учнів патріотичні якості виявлялися в

єдності змістового, потребнісно-емоційного та діяльнісного компонентів.

Достатній рівень сформованості патріотичних якостей було констатовано в

52,6% дітей (на початку експерименту — близько 36%).

Проте ефективність виховної системи залежить не тільки від змісту ро-

боти власне з учнями, а й від створення відповідних умов для успішної реа-

лізації завдань цієї системи.

Так, умовами, що сприяли ефективності системи роботи з формування

патріотичних якостей школярів, були:

1. Забезпечення готовності всіх учасників навчально-виховного проце-

су до розвитку патріотизму.

2. Науково-методичний супровід діяльності навчальних закладу з фор-

мування патріотичних якостей.

3. Раціональна постановка мети й завдання виховання.

4. Визначення ефективних форм та методів організації навчальної та

позаурочної діяльності учнів.

5. Органічне поєднання виховних зусиль батьків з діяльністю вчителя в

єдиний цілісний процес.

Створюючи передумови соціально-психологічної єдності колективу

батьків та педагогів, ми намагалися сприяти позитивному психологічному

настрою в педагогічному та батьківському оточенні для окреслення змін у

виховному процесі, формувати активне позитивне ставлення до процесу роз-

витку патріотизму в молодших школярів, демонструвати нестандартні творчі

форми роботи з учнями початкової ланки.

Показниками ефективної організації діяльності з педагогічним та бать-

ківським колективом для нас були такі:

— ступінь готовності вчителів та батьків до спільної діяльності з форму-

вання патріотичних якостей;

— єдність цілей, методів роботи педагогів та батьків;

— бажання вчителів вивчати передовий педагогічний досвід, нові техно-

логії організації виховної роботи;

— прагнення батьків до психолого-педагогічної просвіти з проблеми

формуванню патріотичних якостей та участь у виховних заходах.

Однією з найважливіших умов ефективності діяльності педагогів є вдос-

коналення їх теоретичної та методичної підготовки. Працюючи з педагогами,

ми надавали перевагу таким формам роботи, як семінари, лекції, круглі сто-

ли, педагогічні практикуми, дискусії та ін.

Здійснюючи психолого-педагогічну просвіту серед вчителів та батьків,

ми враховували особливості навчання дорослих, а саме: потреба в обґрун-

туванні, самостійності, наявного життєвого досвіду, назрілої необхідності,

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

практичної спрямованості проблеми формування патріотизму в сучасному

суспільстві.

Упродовж різних форм роботи з батьками та вчителями поряд з більш

традиційними методами (бесіда, розповідь) використовували метод аналізу

конкретних ситуацій, педагогічні задачі, дискусію, обмін досвідом. Слайдові

презентації застосовували, з метою зорієнтувати слухачів, підтримати вве-

дення нової інформації, утримати увагу на певній проблемі. У свою чергу,

метод мозкового штурму використовували для актуалізації досвіду педагогів,

батьків, генерації нових ідей.

Протягом спільної діяльності з батьками вчителі намагалися зробити їх

своїми помічниками, які виявляють позитивне ставлення до виховної діяль-

ності в школі, повагу та підтримку. Взаємодія батьківського та педагогічного

колективу під час реалізації всіх напрямків системи роботи з формування

патріотичних якостей молодших школярів реалізовувалася шляхом здійснення

індивідуальної роботи з сім’єю (спостереження, вивчення особливостей сім’ї),

педагогічної просвіти батьків, залучення батьків до активної участі в навчаль-

но-виховному процесі. Проте провідною соціально-педагогічною умовою для

всіх учасників навчального процесу є наявність у вихователів глибокої пере-

конливості, що питання національного виховання дитини є справді потрібним

завданням. До того ж важливим є й те, щоб сімейні погляди на формування

патріотизму дітей були в гармонії з поглядами педагогічного колективу і ви-

ховні результати школи мали наступність у сім’ї, не суперечили родинними

цінностями.

Отже, і урочна, і позаурочна система роботи відкрила можливості для

творчості вчителя та батьків в тому, аби навчально-виховний процес сприяв

підвищенню рівня сформованості патріотичний якостей. У подальшому дос-

лідженні проблеми патріотичного виховання ми сподіваємося розробити ме-

тодичні рекомендації для вчителів початкових класів з формування патріо-

тичних якостей у навчально-виховному процесі.

Література

1. Болдырев Н. И. Методика воспитательной работы в школе : учеб.

пособие для студ. пед. ин-тов / Николай Иванович Болдырев. – 2-е изд., испр.

и доп. – М. : Просвещение, 1981. – 223 с.

2. Сорока Г. І. Сучасні виховні системи та технології : навч.-метод.

посіб. для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слу-

хачів ІПО / Ганна Іванівна Сорока. – Х. : Веста : Видавництво «Ранок»,

2002. – 128 с.

* * *

Зубцова Ю.Є. Обґрунтування змісту та соціально-педагогічних

умов ефективної взаємодії школи та сім’ї з формування патріотич-

них якостей молодших школярів

У статті розглянуто систему роботи з формування патріотичних якостей

молодших школярів у навчальний та позаурочний час. Автор пропонує фор-

ми та методи ефективної взаємодії батьків та педагогів з розвитку патріо-

тизму учнів початкової школи. Обґрунтовано соціально-педагогічні умови, що

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

сприяють ефективній діяльності з розвитку патріотичних якостей усіх учас-

ників навчально-виховного процесу.

Ключові слова: взаємодія, діяльність, патріотичні якості, соціально-пе-

дагогічні умови, формування.

Зубцова Ю. Е. Обоснование содержания и социально-педагоги-

ческих условий эффективного взаимодействия школы и семьи по

формированию патриотических качеств младших школьников

В статье рассматривается система работы по формированию патрио-

тических качеств младших школьников в урочное и внеурочное время. Авто-

ром предлагаются формы и методы эффективного взаимодействия роди-

телей и педагогов по развитию патриотизма учеников начальной школы.

Обосновываются социально-педагогические условия, которые способству-

ют эффективной деятельности по развитию патриотических качеств всех

учасников учебно-воспитательного процесса.

Ключевые слова: взаимодействие, деятельность, патриотические каче-

ства, социально-педагогические условия, формирование.

Zubtsova Y. Е. Substantiation of the content and social pedagogical

terms of the effective co-operation of school and family in the formation of

patriotic qualities of junior pupils

The system of work of the formation of patriotic qualities of junior pupils in

educational and extracurricular time is examined in the article. Forms and methods

of effective co-operation of parents and teachers in the development of patriotism

of pupils of junior school are offered by the author. Social - pedagogical terms

which favour in effective activity in the development of patriotic qualities of all

participants of the educational - upbringing process are grounded.

Key words: co-operation, activity, patriotic qualities, social-pedagogical terms,

formation.

Стаття надійшла до редакції 01.09.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

УДК 37.013.42

Гончарова Т. В.

НАСИЛЬСТВО ДІТЕЙ У СІМ’Ї: УМОВИ, ПРИЧИНИ

Й ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ

Для сучасного суспільства є дуже актуальною проблема насильства,

зокрема насильства в сім’ї. Оскільки воно передається як паттерн поведін-

ки дітям від батьків, що зумовлює його існування віками, насильство в сім’ї є

основою існування насильства в суспільстві, оскільки сім’я є одним із пер-

ших факторів соціалізації дитини; насильство є порушенням прав людини і

членів сім’ї, показує можливість переваги несправедливості з раннього ди-

тячого віку, що суперечить загальнолюдським цінностям, політиці культури

миру та толерантності. Насильство в сім’ї є сьогодні в полі спостережень

ООН як одна з основних проблем, що потребує координації зусиль усіх країн,

це спонукало ООН з 2008 р. розпочати 7-річну кампанію проти насильства,

до якої приєдналася і Україна [8].

Цій проблемі присвячено багато досліджень, але й досі недостатньо

розробленими залишаються питання щодо причин, що сприяють формуван-

ню, засвоєнню та використанню насильницької поведінки в сім’ї, оскільки роз-

в’язанням проблеми насильства в сім’ї соціальні педагоги почали займатися

зовсім недавно, після введення в дію Закону України «Про попередження

насильства в сім’ї» від 15.11.2001 р. [4]

Метою нашої статі є визначення й розкриття сутності умов, факторів і

причин виникнення й поширення насильства дітей у сім’ї в їх основних кон-

текстах.

Проблему насильства в сім’ї розглядають у своїх роботах вітчизняні й

зарубіжні науковці різних галузей: психологи (І. Д. Бех, О. І. Захаров, О. Б. Ор-

лов, О. О. Кочемирівська, Е. Міллер, Л. Берковиць, І. Фурманов, Н. Фурмано-

ва та ін.), педагоги (Л. С.Нечипоренко, Н. Опухова та ін.), соціологи

(А. А. Беседін, О. В. Бойко, В. М. Закірова, Т. В. Шипунова) та інші дослідники.

Перш ніж визначити умови й причини насильства дітей у сім’ї, коротко

розглянемо поняття сім’я, насильство в сім’ї та його форми щодо дітей.

Сім’я – це група осіб, пов’язаних між собою шлюбом, кровним спорід-

ненням, фактом усиновлення (удочеріння) та іншими формами прийняття

дітей на виховання, які разом проживають, спільно господарюють і мають

взаємні права й обов’язки [6].

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психо-

логічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї щодо іншого, якщо

ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та гро-

мадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психі-

чному здоров’ю [4].

Виділяють чотири основні форми насильства дітей у сім’ї: фізичне, сек-

суальне, психологічне, економічне.

Фізичне насильство – це навмисне нанесення фізичних ушкоджень ди-

тині, а також навмисне позбавлення свободи й нормальних умов життя, які

можуть призвести до смерті дитини, викликати порушення фізичного й психі-

чного здоров’я.

Сексуальне насильство – це залучення дитини з її згоди (чи без її згоди)

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

до сексуальних дій з дорослим з метою отримання останнім задоволення чи

користі.

Психологічне насильство – це періодичний, довготривалий чи постійний

психічний вплив на дитину, спрямований на навмисне приниження її честі й

гідності, що стає причиною образ, страху, емоційної невпевненості в собі, а

це гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних

рис характеру [6].

Економічне насильство – умисне позбавлення дитини житла, їжі, одягу

та іншого майна чи коштів, що може призвести до смерті дитини, викликати

порушення фізичного й психічного здоров’я [4].

Описані види насильства над дітьми зазвичай здійснюються в таких гру-

пах сімей: алкоголіки і наркомани, малозабезпечені сім’ї, сім’ї, у яких один із

батьків чи обидва є безробітними; сім’ї, у яких батькам не вистачає педаго-

гічних знань тощо. Потенційними жертвами жорстокої поведінки в сім’ї най-

частіше є небажані, хворобливі, з хронічними захворюваннями діти [2].

Тож, розглянемо умови, фактори й причини виникнення насильства дітей

у сім’ї. За результатами досліджень Джеймса Джиллігена, спершу причиною

насильства над дитиною вважали психопатологію батьків, потім увагу було

перенесено на соціальний контекст, з чого й дійшли висновку: фактори ризи-

ку приховані в соціальній ізольованості та системі цінностей батьків, яке й

зумовлює насильницьке ставлення до дитини. Потім насильство інтерпрету-

вали через інтерактивну соціальну модель зруйнованих відносин між бать-

ками й дитиною. Пізніше дослідники визначили фактори ризику на рівні інди-

віда, сім’ї та суспільства й довели, що не якийсь один фактор, а їх взаємо-

вплив призводить до насильства над дітьми. Дослідники також зазначають,

що наявність того чи іншого фактора ризику ще не означає вияву насиль-

ства, а ймовірніше вказує на можливість його виникнення [3].

На сьогодні існує два підходи, які пояснюють причини насильства й жор-

стокості в сім’ї: соціологічний і психологічний.

Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім’ї як прийняту соціо-

культурну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній

групі. Причинами постають стереотипи сімейних відносин, виховання з ди-

тинства, низьке соціальне й матеріальне положення сім’ї, постійні сварки й

проблеми в сім’ї, які, у свою чергу, призводять до стресів, а останні – до

жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.

Психологічний підхід пояснюється наявністю психологічних захворю-

вань у членів родини, характерами особистостей, поведінкою дитини або

батьків, негативним особистісним досвідом батьків, який вони пережили в

дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками [2].

Причини насильства дітей у сім’ї розглядають у чотирьох контекстах: со-

ціокультурний, сімейний, індивідуальний і кризовий.

Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз класової структу-

ри суспільства й економічного стану окремих класів (робота / безробіття;

добробут / ситуація бідності; умови проживання). Крім того, тут треба врахо-

вувати в чомусь специфічні для кожного суспільства установки й ставлення

до насильства, зокрема до насильства дітей у сім’ї, відносини між покоління-

ми й статями, ролями батьків і дітей, формальні і неформальні соціальні

мережі тощо. Наприклад, у культурі існує взаємозв’язок між насильницькими

формами поведінки й уявленнями про мужність, які формують у «сильної

статі» установку на панування над іншими людьми (над жінкою й дітьми).

Здійснення такого прагнення за допомогою насильства визнають здебіль-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

шого як «легітимне». Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу

з одного покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім’ї з боку чоловіків.

Друга причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До

сьогодні фізичні покарання розглядають як гарний спосіб педагогічного впли-

ву на «неслухняну дитину».

Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім’ї (зниження на-

роджуваності, плюралізм форм шлюбу й сім’ї, частоту розлучень і розриву

стосунків), специфічну структуру відносин і їх динаміку (велика кількість

конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взає-

мостосунки, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в сто-

сунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відносин і

часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім’ї в цьому кон-

тексті детермінується стресами батьків, сварками між подружжям, роздра-

тованістю й нервозністю батька та матері. Найголовніше, що при цьому ди-

тина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює приклади поведінки в

складній ситуації.

Індивідуальний контекст розглядається і з боку батьків, і з боку дітей.

Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили

й слабкості. Він включає уявлення батьків про здоровий спосіб життя, спе-

цифічні погляди на особистий досвід дитинства, рівень самооцінки й само-

контролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування

до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.

При розгляді індивідуального контексту дітей слід враховувати, що діти

– не тільки об’єкти впливу інших, але й самі – дійові особи, вони не просто

реагують на все, що відбувається навколо них, але й самі створюють ситуа-

цію і певною мірою управляють діями своїх батьків. Не слід забувати про те,

що діти не мають достатньо повноважень і знань, які б дозволяли повністю

контролювати ситуацію. З цієї позиції жорстоке ставлення з дітьми – це, як

правило, вияв влади батьків (і в цілому дорослого світу).

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і мож-

ливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім’ї, на-

вантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у

кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й

змінювати свої уявлення про дітей у процесі їх по дорослішання тощо. [7]

Існує безліч факторів, які сприяють виникненню жорстокого ставлення

до дітей у сім’ї з боку батьків або відсутності належної турботи про нього. Ми

спочатку розглянемо фактори, які виділяє психолог Наталія Волгіна:

1. У сім’ї, де прийняте жорстоке ставлення до дітей, часто є дитина –

мішень, на яку «сиплються всі шишки». Її вважають особливою, що

відрізняється від інших, або дуже активною, або, навпаки, дуже пасивною і т.

п., і тому вона стає об’єктом агресії членів сім’ї. Дитина може бути схожа чи

нагадувати своєю поведінкою ненависного родича, бути улюбленцем одно-

го з членів сім’ї, може мати фізичні чи розумові вади, чим і викликає жорсто-

ке ставлення до себе з боку когось з членів сім’ї;

2. Критичні ситуації чи збіг обставин часто зумовлюють спалах жорстокої

поведінки. До таких можна віднести втрату роботи, розлуку з коханою люди-

ною, смерть близької людини, небажана вагітність чи інші обставини, принци-

пово важливі для дорослого;

3. Дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача еле-

ментарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двохмісячна дитина

відреагує на покарання, а в шість місяців може стежити за своїм сечовим

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

міхуром і випорожненнями, наївно, адже дитина не може контролювати ці

процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть покара-

ти дитину;

4. Модель домашнього насильства зазвичай передається з покоління в

покоління. Жорстоке покарання не вважають насильством щодо дітей, а роз-

глядають як сімейні традиції [1]. Якщо батьки в дитинстві були жертвами на-

сильства чи нехтування потребами, то щодо своїх дітей вони будуть застосо-

вувати ті самі насильницькі методи виховання.

І. А. Фурманов уважає, що через трансляцію батьками агресії дітям відбу-

вається передача моделі насильницьких стосунків від одного покоління до

іншого. У своїх працях він описує міжпоколінну естафету агресії й насильства

в сім’ї, як чи не найголовнішу причину виникнення цього явища в сім’ях.

Естафета насильства стає можливою в результаті сукупного впливу ціло-

го ряду ендогенних і екзогенних факторів.

До

ендогенних факторів

належить застосування насильства в под-

ружніх стосунках і в батьківсько-дитячих стосунках, а також фізичні й осо-

бистісні особливості агресора (когось із батьків) і жертви (дитини). Однак

насильство від одного покоління до іншого може транслюватися завдяки

різним моделям.

Перша модель – через процеси статеворольової ідентифікації ди-

тини з батьками, коли дитина є свідком агресивних стосунків між влас-

ними батьками в подружньому житті. Відомо, що найчастіше дитина іден-

тифікує себе з тим з батьків, хто з нею однієї статі. А як показують численні

дослідження, здебільшого в подружніх стосунках в ролі агресора постає чо-

ловік, а жінка – у ролі жертви [5]. Таким чином, з високою ймовірністю можна

передбачити, що якщо в результаті статеворольової ідентифікації хлопчик

ідентифікується з батьком-агресором, а дівчинка з матір’ю-жертвою, і ці ролі

закріплюються внаслідок досвіду експериментування в сексуально-агресив-

них стосунках з представником протилежної статі, то в майбутньому подруж-

ньому житті значно зростає ризик відтворення цієї системи відносин у сто-

сунках з чоловіком чи жінкою, а також ретрансляція її власним дітям.

Друга модель – через спостереження відповідного способу дій і ме-

ханізм ідентифікації з агресором в результаті використання в сім’ї фізич-

них покарань щодо дітей. Для навчання агресивної моделі поведінки вико-

ристовують три способи:

Копіювання – відтворення специфічних дій дорослого чи його рухів, що

входять у склад дій з певними предметами. Для ефективного копіювання

насильницької моделі поведінки необхідні: неодноразова демонстрація при-

кладу агресивної поведінки, надання дитині можливості проекспериментува-

ти з прикладом у реальних стосунках з оточенням; емоційно насичене схва-

лення з боку дорослого відтворення дитиною агресивної моделі поведінки.

Наслідування – активне відтворення дитиною засобів дій, коли дорос-

лий постає об’єктом спостереження, прикладом і в предметній, і міжосо-

бистісній сфері (відношення, оцінки, емоційні стани тощо).

Ідентифікація з агресором – це механізм захисту, який спрацьовує, коли

дитина зіштовхується з небезпекою: критикою, вербальною чи фізичною аг-

ресією з боку батьків. Жертва (дитина) представляє себе агресором і часто

стає таким, щоб захиститися, запобігти стражданням і усвідомленню себе

жертвою.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Ризик насильства щодо дитини зростає, якщо агресор (хтось із батьків) і

жертва (дитина) мають певні фізичні, психологічні чи поведінкові особливості

і здатності налагоджувати комунікацію з дитиною.

Особистість агресора (хтось із батьків) має такі характеристиками:

· Агресивність, домінування, імпульсивність, ригідність, швидка дратів-

ливість (особливо на провокуючу поведінку дитини), низька стресостійкість,

емоційна лабільність, тривожність, депресивність, низька самооцінка, за-

лежність, низький рівень емпатії, замкнутість, підозрілість;

· Невдоволення й негативне самовідчуття, відчуття себе нещасним, не-

вдоволеність своїм сімейним життям, негативне ставлення до оточення й

неадекватні соціальні очікування щодо дитини;

· Відсутність умінь вести переговори, вирішувати проблеми й конфлікти,

боротися зі стресом, просити допомоги в інших;

· Певні психопатологічні відхилення (невротичність, депресивність,

схильність до суїциду);

· Проблеми зі здоров’ям (патологічна вагітність, перервана вагітність,

тяжкі пологи);

· Емоційне неприйняття й розумова відсталість;

· Нерозвиненість батьківських навичок і почуттів.

Особистість жертви (дитини) відзначається такими характеристиками:

· Апатичність, замкнутість, надмірна залежність, брехливість;

· Дратівливість, агресивність, непокірність, неслухняність, імпульсивність,

гіперактивність, непередбачуваність поведінки, порушення сну, енурез;

· Гризіння нігтей, колупання в носі, кривляння, маніпулювання геніта-

ліями;

· Несамостійність, некомунікабельність, відсутність друзів;

· Набуті каліцтва, низький інтелект, порушення здоров’я (спадкові чи

хронічні захворювання, зокрема і психічні);

· Особливості зовнішності, які відрізняють цих дітей від інших, з якими

вони ніяк не можуть змиритися («вухасті», «сутулі», «кривоногі», «товстуни»

тощо).

Окрім того, це можуть бути небажані діти, а також ті, які були народжені

після втрати батьками попередньої дитини, недоношені діти, ті, що мали при

народженні низьку вагу, діти з багатодітних сімей, де маленька різниця у віці

між дітьми, діти, виношування й народження яких було дуже тяжким для ма-

терів, діти, які часто хворіють чи були розлучені з матір’ю до першого року

життя.

Кожна з перерахованих вище особливостей чи їх комбінація збільшує в

сім’ї вірогідність вияву насильства щодо дітей.

Екзогенні фактори

впливають на застосування насильства в под-

ружніх і батьківсько-дитячих стосунках. Вони численні:

· Розмір і склад сім’ї. Часто через тяжке матеріальне положення, зай-

нятість на роботі, дефіцит вільного часу, нерівномірний розподіл уваги дітям

неповна чи багатодітна сім’я створює більше передумов для переживання

стресу, ніж звичайна сім’я;

· Сім’ї з вітчимом чи прийомними батьками. Як показують досліджен-

ня, наприклад, ризик сексуального насильства над дівчинкою в сім’ях з вітчи-

мом збільшується;

· Емоційна і фізична ізоляція сім’ї. Ізоляція виявлена у відсутності со-

ціальних контактів, формальної і неформальної підтримки;

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

· Низький дохід сім’ї й постійний дефіцит грошей, безробіття чи

тимчасова робота, низький трудовий статус батьків. Будучи розчаро-

ваними в своїх можливостях знайти й зберегти постійну роботу і тим самим

забезпечити сім’ю, батьки зривають на дітях свою напругу, гнів і розчаруван-

ня, часто караючи дітей навіть за дрібні провини;

· Вік батьків. Молоді, недосвідчені батьки, боячись втратити контроль

над дитиною, часто використовують авторитарний стиль виховання, а пока-

рання розглядають як єдиний ефективний спосіб дотримання дисципліни;

· Погані житлові умови. Дослідження показують, що тіснота, шум, не-

комфортна температура, забрудненість повітря посилюють схильність до

агресивних реакцій;

· Належність до групової (етнічної, релігійної) меншини;

· Відсутність соціальної допомоги.

Ці хронічні стресові ситуації часто викликають у батьків фрустрацію

й відчуття немочі й здійснюють вагомий вплив на психологічний клімат сім’ї,

у результаті чого дитина може стати, а зчасто й стає «боксерською гру-

шею» [9].

Отже, насильство дітей у сім’ї власними батьками як поширене соціаль-

не явище привертає увагу світової спільноти. На сьогодні існує два підходи,

які пояснюють причини насильства й жорстокості в сім’ї: соціологічний і пси-

хологічний. Також причини насильства дітей у сім’ї розглядають у чотирьох

контекстах: соціокультурний, сімейний, індивідуальний і кризовий. Ми схиляє-

мося до ідеї про те, що головною причиною виникнення й поширення явища

насильства дітей з боку власних батьків є міжпоколінна естафета агресії й

насильства в сім’ї. Естафета насильства стає можливою в результаті сукуп-

ного впливу цілого ряду ендогенних і екзогенних факторів. Таким чином,

знаючи причини й фактори явища насильства дітей у сім’ї, його буде легше

попередити, ніж долати наслідки.

Література

1. Волгина Н. Жестокость в семье. – Режим доступу : http://

www.soprotivlenie.org/?id=120&cid=13&t=v

2. Гирфанов Р. М. Российский и зарубежный опыт борьбы с насилием в

отношении детей / Р. М. Гирфанов, М. Ю. Калинкина // Вопросы ювенальной

юстиции. – 2008. – № 1. – С. 58 – 68.

3. Джилліген Д. Запобігання насильству / Д. Джилліген. – К. : Сфера,

2004. – 166 с.

4. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» № 2789 – з від

15 листопада 2001 // Офіційний вісник Укр. – 2001. – № 51.

5. Малкина-Пых И. Г. Психология поведения жертвы / И. Г. Малкина-

Пых. – М. : Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2006.

6. Мурашкевич А. А. Домашнее насилие: как защитить ребенка /

А. А. Мурашкевич. – БФ «Подросток», 2004.

7. Павленок П. Д. Технологи социальной работы / П. Д. Павленок. – М. :

ИНФРА – М, 2005.

8. Тюріна В. О. Мотиви і потреби як фактор насильницької поведінки /

В. О. Тюріна // Соціальна робота: теорія і практика. – 2009. – № 2. – С. 18 – 26.

9. Фурманов И. А. Эндогенные и экзогенные факторы эстафеты аг-

рессии и насилия в семье / И. А. Фурманов // Психологический журнал. – 2008.

– № 2 (18). – С. 9 – 14.