Журнал - Cоціальна педагогіка: теорія та практика 2010 №04

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

· по-перше, усвідомленням суспільної корисності й значущості своєї праці

в розвитку культури, створенні умов для культурного дозвілля людей;

· по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху й оцінки

людей;

· по-третє, психологічними властивостями фахівця; бажанням бути з

людьми, вести їх за собою у творчому процесі дозвіллєвої діяльності, по-

сідати провідне місце серед людей поза їх трудовою діяльністю, завжди бути

перед очима, усвідомлювати себе потрібною людиною.

Мотивація професійної діяльності фахівця не обмежена перерахова-

ним. Але об’єктивність названих мотивів безумовна, тому що один з провідних

мотивів діяльності – матеріальна зацікавленість – у цьому випадку зведе-

ний до мінімуму.

Гостроту проблеми організації змістовного дозвілля дитини в спецшколі

пояснюють тим, що сучасна спецшкола втрачає вплив на цю частину життє-

діяльності дитини. Зорієнтована насамперед на те, щоб дати знання, спец-

школа, за словами зарубіжного педагога Р. Вінкеля, перетворилася в «без-

перспективну пустелю, у якій стало безглуздо жити. У ній відчувається дефі-

цит радості. На заняттях не враховують інтереси й потреби дітей, тому зни-

жується інтерес до знань. Педагогічна авторитарність призводить до вихо-

вання пасивної і сліпої покори. Виховують, але не дають діяти самостійно.

Привчають підпорядковуватися, а потім вимагають ініціативи» [1].

Спостерігаємо відсутність в спецшколі умов, можливості виявити само-

го себе, свою індивідуальність, задовільнити потребу в дружбі, спілкуванні,

спільних захопленнях, розвагах. Спецшколу сприймають не тільки як зовніш-

ньо зумовлену необхідність і доцільність, а як щось примусове, як «зму-

шеність». Відсутність в спецшколі радості, комфортності, захищеності при-

рікають на постійне почуття страху, знервованості, депресії. Щоб цього уник-

нути, соціальний педагог повинен створити умови дітям для дозвіллєвої, тоб-

то вільної, діяльності. Він може організовувати роботу різноманітних гуртків,

які працюватимуть при спецшколі. Соціальний педагог в спецшколі повинен

стати й організатором позаурочного часу дітей, проводити тренінги, виховні

години, диспути на теми, які є цікавими для дітей. Якщо ж в спецшколі відсутні

умови для дозвілєв діяльності, немає належної її організації, то активність

дітей виникає спонтанно за місцем проживання. Розглядаючи роботу со-

ціального педагога, слід враховувати, що формування особистості, вихован-

ня дитини відбувається не тільки в сім’ї, спецшколі, позашкільних закладах,

але й на вулиці, серед однолітків. Слід пам’ятати, що і в спецшколі, і в сім’ї

дитина перебуває під наглядом, точніше, дотримується правил поведінки. А

на вулиці вона належить сама собі, цей некеруючий процес в її розвитку може

бути головним, тому роботу в мікрорайоні слід починати з організації їх вільного

часу, розвитку їх задатків. Для цього до певного району, вулиці закріплюєть-

ся соціальний педагог, який організовує вуличним дітям різні форми дозвіл-

ля. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчої особистості. Спе-

цифіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає в

профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістов-

ного дозвілля. Метою таких ігор може бути і безпосередній розвиток якостей

особистості, і демонстрація творчого стану учасників, їх позиції й можливих

перспектив розвитку. Співпрацюючи з батьками розумово відсталих дітей,

соціальний педагог може організовувати екскурсії, походи, прогулянки.

Усе вищесказане стосується не тільки здорових дітей, але й розумово

відсталих. Тільки в роботі з такими дітьми соціальний педагог повинен ураху-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

вати всі особливості організації їх вільного часу. До таких особливостей необ-

хідно віднести принципи, якими повинен керуватися соціальний педагог:

1) Принцип добровільності. Соціальний педагог не повинен силою

залучати розумово відсталу дитину до співпраці. Вона має добровільно на

це погодитися.

2) Принцип довіри. Цей принцип полягає в тому, що соціальний педагог

не повинен виражати сумнівів щодо правдивості інформації, яку дає про себе

розумово відстала дитина.

3) Принцип відкритості. Діти дуже чутливі до неправди, тому соціаль-

ному педагогові треба бути відкритим і чесним у спілкуванні з дітьми.

4) Принцип прийняття цінностей іншої людини. Принцип урахування

інтересів розумово відсталої дитини.

В основу вуличної роботи соціальний педагог має ставити інтереси дітей,

ураховувати їх, не порушувати права і свободи.

Робота соціального педагога в літньо-оздоровчих таборах має свої особ-

ливості, пов’язані із завданням: покращення здоров’я розумово відсталих

дітей, відпочинку й виховання в різноманітній захоплюючій для них діяльності,

тобто робота таборів має оптимально поєднувати оздоровлення й відпочи-

нок, працю і спорт.

Важливим фактором у роботі соціального педагога в літньо-оздоров-

чих таборах є взаєморозуміння між дорослими (педагоги, соціальні педаго-

ги, вожаті) і дітьми. Кожна дитина, яка приїхала до табору, має різне соціаль-

не походження (діти з інтернатів, притулків, дитячих будинків, з багатодітних

сімей, із сімей «групи ризику»), попередній досвід спілкування, громадсько-

го життя, індивідуальні психолого-педагогічні та фізіологічні особливості, ви-

роблений чи відсутній стереотип поведінки у звичайних і нових чи нетрадицій-

них умовах життя, стосунках з новими людьми. У такій ситуації педагог, підго-

товлений заздалегідь, ураховуючи комплектацію груп, має можливість виз-

начити найбільш доцільні форми та методи роботи в кожній конкретній мікро-

групі дітей. При цьому він обов’язково бере до уваги той факт, що в новому

оточенні дитині хочеться виявити ті якості характеру, які, на її думку, є найкра-

щими, показати всі можливі здібності, уміння, знання, сили. Це, у свою чергу,

спонукає їх до активного спілкування, досить інтенсивно, яскраво розкрива-

ються його особистісні якості. Щодо форм роботи соціального педагога до

організації дозвілля, то вони можуть бути різними: спортивні ігри, змагання,

походи й екскурсії, ярмарки, конкурси тощо.

Найпоширенішою формою організації дозвілля в літньо-оздоровчих та-

борах є гра. Вона сприяє розвитку ініціативи й творчості розумово відсталих

дітей, виховує в них такі соціальні якості, як колективність, взаємодопомогу.

Дітям дуже цікаво проводити ігри саме на природі. Цей факт потрібно вра-

ховувати соціальному педагогу, перед якими як перед працівником табору

постає завдання посилення позитивної мотивації вихованців при будь-якому

рівні спілкування на виховання особистості. За одну зміну в літньо-оздоров-

чих таборах проходить двадцять-тридцять малих справ (загонових, гуртко-

вих, масових), під час підготовки до яких дитина може себе розкрити, вияви-

ти свої здібності, реалізувати інтереси і вступити в усі види спілкування. Зви-

чайно, це може бути лише за умови професійної підготовки соціального

педагога.

Структура діяльності соціального педагога щодо організації вільного

часу розумово відсталих дітей повинна включати низку взаємозумовлених

компонентів [2].

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

Діагностична діяльність пов’язана з вивченням індивідуально-психічних

особливостей і вихованості розумово відсталих дітей, виявленням і визначен-

ням рівня їхньої загальної освіти й духовності. У зв’язку з цим діагностика інди-

відуально-психічних особливостей набуває важливого значення в організації

змістовного дозвілля. Ще К. Ушинський [3] наголошував: щоб виховувати лю-

дину всебічно, насамперед слід знати її всебічно. Безперечно, для цього вихо-

ватель повинен досконало володіти технологією й процедурою вивчення інди-

відуально-психічних особливостей вихованців, умінням ставити обґрунтова-

ний діагноз на основі цих досліджень. Отже, він водночас повинен бути психо-

логом-дослідником і мати для цього відповідні навички та вміння. Окрім цьо-

го, така робота потребує від нього високих духовних якостей.

Орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні соціального педа-

гога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передба-

чити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості ок-

ремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу. Він спочатку

ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для формування й роз-

витку особистості кожного вихованця й усього колективу в організації змістов-

ного дозвілля.

Конструктивно-проектувальна діяльність передбачає постійне вдоско-

налення педагогом методики проведення різних виховних заходів з органі-

зації змістовного дозвілля. Ця діяльність потребує від соціального педагога

психолого-педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи,

творчості, володіння багатим арсеналом організації виховних заходів і гли-

бокими психологічними та педагогічними знаннями.

Організаційна діяльність передбачає вміле планування виховної робо-

ти й визначення оптимальних шляхів її реалізації, обґрунтованості конкретних

заходів. Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів передбачає

наявність у соціального педагога навичок і вмінь їх проведення, ефективних

соціально-педагогічних методик. Ця діяльність потребує досконалої профе-

сійної техніки.

Аналітично-оцінююча діяльність полягає в аналізі і власних дій, і дій вихо-

ванців, виявленні їхніх позитивних якостей і недоліків, порівнянні отриманих

результатів із запланованими тощо. За допомогою аналітично-оцінюючої діяль-

ності відбувається зворотний зв’язок, тобто своєчасно визначаються конк-

ретні результати виховної роботи й вносяться необхідні корективи.

Дослідницько-творча діяльність має на меті пронизувати всі попередні

види діяльності та своєчасно наповнювати їх новим змістом. Діяльність по-

будована на дослідницьких даних, які, з одного боку, стосуються визначення

індивідуально-психічних особливостей дітей, їхніх нахилів, життєвих настанов,

а з іншого – з’ясування рівня опанування ними знань, навичок і вмінь щодо

ефективної організації ними вільного часу.

На основі теоретичного та практичного вивчення проблеми ми розроби-

ли рекомендації щодо практичної підготовки соціального педагога з органі-

зації вільного часу розумово відсталих дітей:

1. Словесно просто й доступно, без спрощень, переконливо пояснювати

складні питання щодо організації дозвілля розумово відсталих дітей.

2. Використовувати паралінгвістичні засоби: міміку – розуміння без слів,

виразність; жестикуляцію – створення за допомогою жестів наочних уявлень.

3. Переносити наявну в соціального педагога інформацію в діяльність і

у зв’язку з цим адекватно моделювати свою діяльність і діяльність розумо-

во відсталих дітей; постійно вивчати рівень розвитку кожної дитини, виявля-

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

ти особливості їх різноманітної діяльності, специфіку й ефективність різних

виховних заходів.

4. Прищеплювати розумово відсталим дітям необхідні знання, що стосу-

ються виховання в них норм поведінки у вільний час.

5. Доступно й переконливо передавати свої знання розумово відсталим

дітям, пояснювати теми, що стосуються вільного часу й дозвілля, відстоюва-

ти правильність своїх суджень, допомагати в засвоєнні й застосуванні набутих

знань у житті, сформувати високий рівень усвідомлення власної поведінки.

6. Спілкуватися з розумово відсталими дітьми, установлювати з ними

дружні стосунки, уміння за виразом обличчя дитини правильно робити висно-

вок про її стан на певний момент, розуміння емоцій, внутрішнього світу й ура-

хування їх в організації змістовного дозвілля.

7. Організовувати колектив розумово відсталих дітей на виконання по-

ставлених завдань, показувати особистий приклад, використовувати різно-

манітні засоби й форми педагогічної роботи з організації вільного часу, сти-

мулювати роботу дітей і надавати їм допомогу, здійснювати внутрішню і зов-

нішню координацію роботи окремих дітей і колективу, створювати умови для

вияву активності, самостійності, ініціативи під час проведення різних заходів

з організації дозвілля у вільний час.

8. Добирати матеріал так, щоб він мав виховне спрямування, вибирати

такі заходи, які давали б найбільший ефект повідомляти інформацію, дово-

дити, переконувати, використовувати всі можливості навчальних предметів

для формування в розумово відсталих дітей правильного розуміння вільно-

го часу та дозвілля.

9. Вивчати особистість розумово відсталої дитини з метою діагностики

розвитку й освіченості в аспекті змістовного проведення вільного часу; спо-

стерігати, аналізувати й осмислювати власну роботу, досвід колег та кращих

соціальних педагогів з цієї проблеми; корегувати, проводити психолого-пе-

дагогічні дослідження; прогнозувати вплив виховних форм, засобів, методів

і прийомів на організацію вільного часу розумово відсталих дітей.

10. Визначати конкретні мету й завдання процесу організації вільного

часу розумово відсталих дітей, ураховуючи вікові та індивідуальні особли-

вості членів колективу; визначати способи досягнення мети; планувати ро-

боту з окремими дітьми; складати план роботи, продумувати зміст; розроб-

ляти близьку, середню й далеку мету; висувати й вирішувати завдання орга-

нізації вільного часу з позицій комплексного підходу; передбачати й зазда-

легідь планувати взаємини з дітьми, застосовуючи систему контролю й само-

контролю.

Професійна діяльність соціального педагога в роботі з організації вільно-

го часу розумово відсталих дітей повинна підпорядковуватись індивідуаль-

ним закономірностям, найхарактернішими з яких є [1]:

· усвідомлення необхідності організації педагогічної діяльності не за на-

казом, а за внутрішнім бажанням і мотивом;

· уміння брати на себе відповідальність під час виявлення й вирішення

важких педагогічних проблем з організації вільного часу;

· висока професійна компетентність, самостійність суджень, опера-

тивність і сміливість щодо прийняття рішень;

· наявність особистої методики, досвіду створення захоплюючої атмос-

фери, що сприяє формуванню в дітей морально-етичних норм проведення

вільного часу;

· здатність до постійного самовдосконалення, творчого пошуку, уміння

зазирнути в майбутнє, відшукати нові педагогічні знахідки;

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

· здатність пов’язувати нові знання з уже набутими.

Таким чином, у сучасних вітчизняних реаліях доцільно розвивати та вдос-

коналювати знання в галузі такої особливої та специфічної проблеми, як ро-

бота з розумово відсталими дітьми, бо через різноманітні обставини їх існуван-

ня розумово відсталі діти не можуть розвиватися відкрито, повноцінно, усе-

бічно. Це зумовлює значні труднощі в процесі їхньої соціалізації, тому со-

ціальний педагог повинен здійснювати професійне втручання в усі сфери

життєдіяльності розумово відсталої дитини, зокрема й у сферу дозвілля.

Представлена стаття не претендує на всебічний розгляд проблеми орга-

нізації змістовного дозвілля розумово відсталих дітей. Низкааспектів потре-

бує подальших наукових розробок, зокрема програми з організації вільного

часу розумово відсталих дітей.

Література

1. Воловик А. Ф. Педагогика досуга : учебник / А. Ф. Воловик, В. А. Во-

ловик. – М. : Флинта : Московск. психол.-соц. ин-т. – 1998. – 218 с.

2. Бочелюк В. Й. Дозвіллєзнавство : навч. посіб. / В. Й. Бочелюк,

В. В. Бочелюк. – К. : Центр навч. літ-ри, 2006. – 208 с.

3. Ушинский К. Д. Собрание сочинений / К. Д. Ушинский. – М. : Изд-во

АПН РСФСР, 1950. – Т. 8. – 459 с.

* * *

Бєлецька І. В., Юрків Я. І. Діяльність соціального педагога в кон-

тексті організації змістовного дозвілля розумово відсталих дітей

У статті розкрито діяльність соціального педагога в контексті органі-

зації змістовного дозвілля розумово відсталих дітей; розроблено методичні

рекомендації щодо практичної підготовки соціального педагога до органі-

зації вільного часу розумово відсталих дітей.

Ключові слова: дозвілля, культурно-дозвіллєва діяльність, діяльність

соціального педагога, розумово відстала дитина.

Белецкая И. В., Юркив Я. И. Деятельность социального педагога

в контексте организации содержательного досуга умственно отста-

лых детей

В статье раскрывается деятельность социального педагога в контек-

сте организации содержательного досуга умственно отсталых детей; разра-

ботаны методические рекомендации для практической подготовки социаль-

ного педагога к организации свободного времени умственно отсталых де-

тей.

Ключевые слова: досуг, культурно-досуговая деятельность, деятель-

ность социального педагога, умственно отсталый ребенок.

Beleckaya I. V., Yurkiv Y. I. Activity of social teacher in the context of

organization of rich in content leisure mentally backward children

In the article activity of social teacher opens up in the context of organization

of rich in content leisure mentally backward children; methodical recommendations

are developed in relation to practical preparation of social teacher to organization

of spare time mentally backward children.

Key words: leisure, kul’turno-dozvilleva activity, activity of social teacher,

mentally backward child.

Стаття надійшла до редакції 29.06.2010 р.

Прийнято до друку 26.11.2010 р.

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

ÑÎÖ²ÀËÜÍÎ-ÏÅÄÀÃÎÃ²×ÍÀ

ÐÎÁÎÒÀ Ç Ñ²Ì’ªÞ

УДК 373.3.017.4:37.064.1

Зубцова Ю. Є.

ОБҐРУНТУВАННЯ ЗМІСТУ ТА СОЦІАЛЬНО-

ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ

ТА СІМ’Ї З ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Патріотизм є невід’ємною частиною національної свідомості та само-

свідомості й передбачає прихильність і любов до місця народження та про-

живання, вияв громадських почуттів, любов до рідної мови, гордість за куль-

турні досягнення, поважне ставлення до історичного минулого Батьківщини.

Новий час вимагає від школи змісту, форм і методів патріотичного вихован-

ня, адекватних сучасним соціально-педагогічним реаліям.

На сучасному етапі розробкою та обґрунтуванням організаційно-педа-

гогічних засад громадянської освіти займаються П. В. Вербицька, Н. П. Де-

рев’янко, Т. Єлагіна, Ю. І. Завалевський, Л. О. Рехтета, М. В. Рудь, П. І. Ко-

рінна. Питання формування національної культури школярів досліджува-

ли Н. Ю. Дем’яненко, Н. С. Побірченко, Я. І. Журецький. Проблема патріо-

тичного виховання висвітлювали в роботах В. В. Івашковський, В. К. Кіндрат,

В. І. Каюков, В. О. Коваль, О.Г. Коркішко, П. В. Онищук, М. С. Павленко,

Р. Р. Петронговськогий та ін.

Проте аналіз останніх публікацій свідчить, що хоча й існує достатня

кількість досліджень з питання розвитку патріотизму особистості, проте не-

достатньо вивчена в сучасній науці тема формування патріотичної свідо-

мості та патріотичних якостей саме молодших школярів. Метою цієї статті є

обґрунтування системи роботи з формування патріотичних якостей молод-

ших школярів за умови активної співпраці вчителів та батьків.

Завдяки використанню діагностичного інструментарію в процесі конста-

тувального етапу педагогічного експерименту ми змогли виявити реальний

рівень сформованості патріотичних якостей у дітей молодшого шкільного віку

та з’ясувати ступінь готовності батьків і вчителів здійснювати роботу з фор-

мування патріотичних якостей дітей.

Результати проведеного дослідження на базі шкіл міста Запоріжжя

свідчили про те, що тільки 7% сучасних молодших школярів мають високий

рівень сформованості патріотичних якостей. До того ж дані опитувань по-

казали, що близько 80% батьків молодших школярів не бачать важливості у

формуванні патріотичної свідомості своїх дітей, а аналіз результатів опи-

тування вчителів переконує: зовсім не всі вчителі й вихователі усвідомлю-

ють необхідність виховувати патріотизм у молодших школярів. Отже, мож-

на говорити про недостатню роботу педагогічного колективу та батьків,

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

спрямовану на формування патріотичних якостей в учнів-початківців у су-

часній школі.

Вивчення патріотичних цінностей у дітей, батьків та педагогів надало

нам інформацію про те, як визначити зміст системи роботи з формування

патріотичних якостей молодших школярів у взаємодії школи та сім’ї та ство-

рити оптимальні умови для їх розвитку.

В основу розуміння системи роботи з формування патріотичних якостей

були покладені принципи особистісного підходу до вихованців.

Головною метою системи роботи з розвитку патріотизму було підвищен-

ня рівня сформованості патріотичних якостей молодших школярів через

створення відповідних соціально-педагогічних умов, що реалізовувалося че-

рез такі завдання:

— формування патріотичних якостей молодших школярів у навчальній

діяльності;

— розвиток патріотизму учнів у позаурочній діяльності;

— зміцнення взаємодії сім’ї із школою в патріотичному вихованні молод-

ших школярів.

Формування цільової установки перед початком формуючого етапу пе-

дагогічного експерименту почалося з окреслення вчителям та батькам мети,

задач, принципів, напрямків системи роботи з формування патріотичних яко-

стей та змісту діяльності школярів, батьків, педагогів. Так, педагоги та бать-

ки були поінформовані з питання актуальності розвитку патріотичних якос-

тей школярів та ознайомлені з даними рівня реального розвитку патріотич-

них якостей молодших школярів.

Реалізацію вищезазначених завдань формуючого етапу педагогічного

експерименту здійснювали через навчальну та позаурочну діяльність учнів

початкових класів.

Система роботи була спрямована на формування в молодших школярів

знань патріотичного змісту (змістовий компонент), розвитку позитивного емо-

ційного ставлення до загальнолюдських, національних і сімейних цінностей

(потребнісно-емоційний) та реалізацію й використання отриманих знань у

діяльності (діяльнісний компонент).

Серед пріоритетних напрямків формування патріотизму учнів почат-

кових класів в урочний та позаурочний час ми визначили такі:

1. Формування загальнолюдських цінностей.

2. Розвиток сімейної культури.

3. Становлення патріотичної свідомості.

Кожний з напрямків системи роботи з формування патріотичних якостей

молодших школярів передбачав використання вiдповiдних форм та методів

роботи. Незмінна єдність, взаємодоповнюваність усіх напрямків є важли-

вою умовою результативності системи роботи з формування патріотичних

якостей у цілому.

Важливу роль у патріотичному вихованні молодших школярів відіграють

зміст курсів, закладених Програмою для учнів 1 – 4 класів. У програмовий

матеріал уроків читання, української мови, українського народознавства, «я»

і Україна (громадянська освіта) закладені завдання, що тісно переплітають-

ся із завданнями Концепції патріотичного виховання та системою роботи,

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

яку ми пропонували. Так, досягнення виховних цілей вищеперерахованих

курсів передбачають реалізацію таких завдань:

— сприяння набуттю молодших школярів соціального досвіду, успадку-

вання духовних та культурних надбань українського народу;

— формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови

як духовного коду нації;

— формування духовних цінностей: почуття патріотизму, національної

свідомості, любові до українського народу, його історії, Української держави,

рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії

українського народу та кращих зразків культурної спадщини;

— виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів

України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних

святинь тощо.

Можливості навчальної програми, зміст сучасних підручників дозволя-

ють під час навчального процесу розширювати знання загальнолюдських

норм та цінностей, розвивати вміння молодших школярів логічно обґрунто-

вувати дії в ситуації морального вибору.

Застосування можливостей уроку до виховної системи сприяло тому, що

навчальний процес підпорядковувався спільним цілям та завданням систе-

ми роботи з формування патріотизму.

Ми спрямовували педагогів ефективніше використовувати зміст на-

вчального матеріалу для розвитку патріотичних якостей учнів, добирати до-

датковий матеріал, який розширює знання та уявлення дітей патріотичного

змісту, формувати позитивне ставлення до культури, історії, традицій украї-

нського народу та світу, стимулювати до діяльності патріотичного змісту в

навчальний час. Ми запропонували пам’ятки для педагогів, у яких було про-

писано методи та прийоми роботи з формування патріотизму школярів на

різних навчальних предметах. Проте формування патріотичних якостей не

можна обмежувати вихованням тільки під час навчального процесу. У про-

цесі навчання неможливо повністю реалізувати задачі патріотичного вихо-

вання, адже виховний вплив навчального предмета обмежено певними рам-

ками програмного змісту, який передбачає чітко виражений аспект.

Під час проведення формувального етапу педагогічного експерименту

була розроблена програма діяльності вчителів, педагога-організатора або

соціального педагога як керівників системи роботи з учнями молодших класів,

спрямованої на підвищення рівня патріотизму в позаурочний час. Ця програ-

ма висувала ідею поступового, послідовного розвитку патріотичних якостей

молодших школярів. Психологічною основою програми «Я – патріот!» з фор-

мування патріотичних якостей молодших школярів було насамперед спряму-

вання роботи педагогічного колективу та батьків на розвиток позитивного

ставлення до діяльності патріотичного змісту, тому що:

— діяльність – найважливіша форма вияву активного ставлення люди-

ни до дійсності;

— діяльність дитини є умовою та результатом її розвитку;

— залежність виховання від характеру діяльності вихованців – одна із

закономірностей виховання;

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

— тільки в різноманітній активній діяльності формується та виявляєть-

ся оцінне ставлення особистості вихованця до оточення [1, с.149].

В основу програми покладені головні концептуальні положення Держав-

ної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття», 1993 р.), Кон-

цепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996 р.), На-

ціональної програми «Діти України» (1996 р.), Національної доктрини розвит-

ку освіти (2002 р.), Національної програми виховання дітей та учнівської мо-

лоді в Україні (2004 р.), проекту закону «Про Загальнодержавну програму

патріотичного виховання молоді» (2004 р.) та ін.

Програма охоплювала учнів з першого по четвертий класи через спільні

напрямки, що поступово ускладнювалися з класу в клас, і дозволяла активно

проводити роботу із цілеспрямованого формування особистісних якостей в

учнів: чесності, доброти, працелюбності, терпимості, патріотизму та ін.

В основу реалізації програми з розвитку патріотичних якостей школярів

було покладено досвід народної педагогіки. У процесі реалізації програми

формувалися не лише знання патріотичного змісту, але й поглиблювалися

патріотичні почуття (любов до рідного краю, повага до близьких, рідних,

прагнення до збереження культури та традицій рідного краю, його видатних

пам’яток та ін.). Це дозволяло дітям усвідомлено залучатися до різноманіт-

них видів діяльності, що, у свою чергу, ми сподіваємося, забезпечуватиме

формування в майбутньому патріотичних переконань.

Розробляючи програму, ми враховували психологічні особливості молод-

ших школярів, реалії сучасного життя суспільства. До того ж ми намагалися

не дублювати теми, що розглядають на уроках українського народознавства,

«Я» і Україна (громадянська освіта) та історії рідного краю. Якщо ж темати-

ка занять була близькою, ми розглядали певний аспект з іншого боку або роз-

ширювали та поглиблювали отримані на уроках знання.

Метою програми «Я – патріот!» було підвищення рівня патріотичних

якостей молодших школярів. Досягнення мети передбачало розв’язання та-

ких завдань:

— розвиток у свiдомостi молодших школярів принципів загальнолюдсь-

кої моралі, розвиток iнтернацiональних почуттів,

— утвердження поваги до звичаїв, традицій, культури народів світу;

— формування патріотизму й національної свiдомостi, поваги та любові

до України, шанування її iсторiї та державної мови;

— виховання правової культури, а саме — поваги до Конституції, дер-

жавної символіки, знання та додержання правових норм.

Роботу в кожному класі проводили за трьома напрямками:

1. «Я та світ» (формування загальнолюдських цінностей);

2. «Моя сім’я» (виховання сімейної культури);

3. «Моя Батьківщина» (становлення патріотичної свідомості).

Кожний напрямок включав 4 тематичні цикли залежно від року навчання

в початковій школі. Так, напрямок «Я і світ» охоплював такі тематичні цикли,

як «Стежкою добра» (1 клас), «Мистецтво спілкування» (2 клас), «У світі ціка-

вого» (3 клас), «У злагоді з природою» (4 клас).

Напрямок «Моя сім’я» об’єднував цикли «Мої батьки», «Наш рід»,

«Сімейні традиції», «Сімейні цінності».

Соціальна педагогіка: теорія та практика № 4, 2010

У напрямок «Моя Батьківщина» входили тематичні цикли:

— «Рідна мова» (1 клас);

— «Мій край» (2 клас);

— «Знай права – пам’ятай про обов’язки» (3 клас);

— «Моя країна – Україна» (4 клас).

Кожне заняття з дітьми складалося з трьох частин: вступної, основної та

заключної. Вступна частина включала організаційний момент, вправи, спрямо-

вані на активізацію уваги дітей. Зміст основної частини залежно від теми за-

няття складали завдання та ігри, спрямовані на розвиток пізнавальної, кому-

нікативної, творчої, емоційно-вольової сфери та формування навичок позив-

ної соціальної поведінки та ін. Тематичні бесіди на діалоговій основі передба-

чали ознайомлення дітей зі змістом моральних та національних цінностей, тра-

дицій, розширювали та поглиблювали знання історії, відомих постатей минуло-

го та сучасності. У заключній частині підсумовували заняття, що допомагало

уточнити, структурувати та закріпити отримані знання з певної теми.

Кілька разів на рік проводили свята, колективні творчі справи за участю

батьків, що проходили в теплій, дружній атмосфері, зближували батьків та

дітей, сприяли розвитку піклування один про одного (див.таблиця 1).

Основною функцією класовода була організація та заохочення учнівсь-

кого й батьківського колективу до різних видів позаурочної роботи. В експе-

риментально-дослідній роботі ми виходили з того, що діяльність патріотич-

ного змісту повинна бути насичена різноманітними формами роботи:

— різні види інформування учнів (виховні години, бесіди, інформаційні

хвилинки, повідомлення, години спілкування та ін. );

— залучення до суспільно корисної праці: трудові десанти, акції, участь у

створенні шкільного парку тощо;

— історико-краєзнавчі заходи (створення куточків народознавства в клас-

них кабінетах, складання родовідного дерева кожної сім’ї, оволодіння осно-

вами народних ремесел, екскурсії, походи, відвідування музеїв);

— культурно-освітні заходи (свята, КТС, конкурси, фотовиставки) тощо.

Під час експерименту використовували сукупність методів, спрямова-

них на досягнення мети процесу формування патріотичних якостей:

1. Методи формування свідомості, що включали розповідь, бесіду, по-

яснення, приклад.

2. Методи організації діяльності й формування досвіду поведінки учнів,

а саме: педагогічна вимога, привчання, вправи, доручення, створення ви-

ховних ситуацій.

3. Методи стимулювання та корекції поведінки учня:

— залучення учнів до творчої діяльності (виконання творчих завдань,

участь у конкурсах);

— заохочення до діяльності (похвала, підбадьорювання, матеріальні

стимули) тощо.

4. Методи самовиховання (індивідуальні завдання, самоконтроль, са-

мооцінка) [2, с.12 – 13].