Загорський B.C. Бюджетно-податкова система: теорія і практика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

" Бюджетна політика у контексті соціально-економічного розвитку України: У 6 т. -

Т. І: Пріоритети бюджетної політики та економічне зростання в Україні / М.Я. Азаров,

Ф.Р. Ярошенко, В.М. Геєць та ін. - К.: НДФІ, 2004. - С. 465-466.

258

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

254 258

Інший бік проблеми надмірного податкового навантаження - нара-

хування на фонд оплати праці. Сьогодні сумарний розмір цих нарахувань

перевищує 38 %. Це істотно підвищує собівартість української продукції, що

прямо пов'язано з її конкурентоспроможністю, створює у підприємців

стимули для ухилення від податків та призводить до інших негативних на-

слідків. Абсолютно очевидним стає прискорення запровадження єдиного

соціального збору в розмірі 20-25 %, до якого включатимуться збір до

фондів соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, на

випадок безробіття та від нещасного випадку на виробництві. У Посланні

Президента України до Верховної Ради України передбачено, починаючи з

2007 р., підготуватися до запровадження єдиного соціального податку, що

передбачав би поступове зниження рівня оподаткування фонду оплати

праці з перенесенням сплати частини цього податку з роботодавця на пра-

цівника. Подібний захід приведе до зменшення фіскального навантаження

на суб'єктів підприємницької діяльності.

Торкаючись концептуальних умов підвищення ефективності подат-

кової системи, ключовим питанням є її орієнтація на стабільне економічне

зростання. Висновки економічної теорії та історичний досвід різних країн

світу свідчать, що економічному зростанню сприяє така податкова система,

яка забезпечує доходи держави, але якомога менше торкається ринкового

механізму. Щодо впливу на економічне зростання, то важливою характе-

ристикою податкової системи, поряд із загальним рівнем оподаткування, є

її нейтральність щодо впливу на розподіл обмежених народногосподарських

ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки. Принцип нейтраль-

ності податкової системи означає, що інвестиційні, комерційні та економічні

рішення повинні ухвалюватися незалежно від їхніх податкових наслідків.

Наприклад, інвестор планує проінвестувати проект. При дотриманні прин-

ципу нейтральності він буде обирати галузь вкладення коштів лише залежно

від прибутковості інвестицій, а не від особливості їхнього оподаткування.

Податок, що буде сплачувати інвестор, не повинен залежати від того, чи вклав

він гроші в акції, нерухомість або в особисте майно. Податкові наслідки

рішень інвесторів у цих випадках повинні бути однаковими. Таке функціону-

вання податкової системи сприятиме покращенню інвестиційного клімату

у країні.

І хоча податкова система має включати такі елементи, використання

яких дозволяло б отримати необхідні кошти для фінансування додаткових

державних витрат, оподаткування не повинне створювати перешкоди для

економічного зростання, більше того - воно покликане сприяти йому. Най-

їхнього короткотермінового та цільового характеру, а також на необхідності

в обґрунтуванні щодо впливу на зростання виробництва чи сприяння в разі

потреби фінансовому оздоровленню платника податків. Сьогодні практика

переконує в порушенні таких вимог. Оскільки як податкову пільгу, що пов-

ністю нівелює її економічну спрямованість, можна розглядати відшкодуван-

ня податку на додану вартість підприємствам, які займаються торговельно-

посередницькою діяльністю. З огляду на невідповідність основним засадам

можна визнати необгрунтованим надання пільг з податку на додану вар-

тість (нульова ставка) підприємствам-виробникам продукції, що її реалізу-

ють на експорт. Не піддаючи сумніву потребу в активізації зовнішньоеконо-

мічної діяльності вітчизняних підприємств, необхідність у використанні

податкових пільг виглядає необгрунтованою за умови, коли такі підприєм-

ства мають стійкий фінансовий стан упродовж 2-3 років та їхня продукція

користується внутрішнім попитом. З іншого боку, недостатньо розвиненим

необхідно визнати механізм надання податкових пільг щодо вирішальних

факторів забезпечення зростання виробництва та підвищення його ефектив-

ності. Ідеться про відсутність таких пільг з податку на прибуток при викорис-

танні останнього на фінансування капітальних вкладень, збільшення оборот-

ного капіталу. Водночас передбачено зменшення оподатковуваного прибутку

на суму витрат на благодійну діяльність, фінансування, утримання соці-

альної структури.

Щодо узагальнювальних заходів, спрямованих на вдосконалення меха-

нізму пільгового оподаткування, то ними визнано такі":

-розроблення критеріїв ефективності використання податкових пільг

та запровадження публічної звітності щодо їхньої ефективності. Забезпечен-

ня переходу від безсистемного надання податкових пільг, що запроваджу-

ються з метою вирішення поточних економічних проблем, до реалізації дер-

жавної політики податкових пільг, підпорядкованої запровадженню іннова-

ційної моделі економічного розвитку та державної структурної політики;

- підпорядкування чинної системи пільгового оподаткування на еко-

номічний ефект та прискорення економічного розвитку держави. Виходячи

зі світового досвіду, визнано за доцільне постійне обмеження та скасування

економічно необгрунтованих податкових пільг, покращання системи адміні-

стрування податків, попередження фактів ухилення від сплати податків.

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

254 260

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Послання Президента України до Верховної Ради України // Про внутрішнє і зов-

нішнє становище України у 2005 році. - К.: Держкомстат України, 2004. - С. 46.

прийнятнішою для розв'язання першочергових завдань тієї чи іншої країни

є податкова система, яка відповідає стану її економіки. Країна не може мати

податкову систему більш прогресивну, ніж її економіка. Тому податкова ре-

форма повинна відбуватися за таких умов:

- поступового зниження податкового навантаження;

- жорсткої концепції державного регулювання;

- інвестиційно-соціального спрямування, тобто має бути пов'язана

із системою оплати праці та пенсійного забезпечення.

Однак щорічно при підготовці чергового Державного бюджету Укра-

їни постає питання про необхідність у збільшенні бюджетних надходжень.

Основним аргументом на користь додаткових доходів є потреба у фінансу-

ванні соціальних програм, передбачених чинним законодавством. Тим часом

наявні соціальні зобов'язання держави вимагають бюджетних витрат (% від

ВВП країни), які б у 2-2,5 разу перевищували фінансові можливості бюдже-

ту України. Так, на 2000 р. „потреба" у коштах на фінансування заходів щодо

соціального захисту і соціального забезпечення дорівнювала 32 млрд грн,

що приблизно становило близько 2/3 загальної суми доходів Державного

бюджету України. У 2004 р. ця сума зросла ще на 5,6 % від ВВП. В останні

роки всі етапи розробки, обговорення та прийняття проекту бюджету були

спрямовані на те, щоб „відшукати джерела" фінансування витрат, які переви-

щують можливості української економіки. Високі державні зобов'язання ви-

ступали однією з найважливіших причин завищення планових показників

доходів Державного бюджету України. Положення бюджетних резолюцій на

1999-2000 рр., які вимагали максимально можливого фінансування соціаль-

них програм і підтримки „пріоритетних" галузей економіки, орієнтували

весь бюджетний процес на „потреби", а не на реальні інституційні умови

та фінансові можливості держави.

При подібному підході до розробки бюджету податкова система

України фактично потрапляла до „зачарованого кола". Високі соціальні зо-

бов'язання вимагають високих бюджетних надходжень, отже - значної част-

ки держави у ВВП країни. Проте в Україні ця частка незначна. Водночас, на-

приклад, згідно з державним бюджетом, ухваленим на 2004 рік, видатки на

освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення ста-

новили 52,1 % зведеного бюджету, або на 4 млрд грн більше, ніж 2003 року

Подібні тенденції характерні для Державного бюджету на 2005 рік. У Послан-

ні Президента України до Верховної Ради України зазначено, що видатки на

'-' Держбюджет-2004: плюси і мінуси // Голос України. - 2003. - № 176. - С. 2.

людський розвиток, соціальний захист і соціальне забезпечення у 2005 р.

становили 81,4 млрд грн (18,7 % ВВП), що на 28,5 млрд грн більше відповід-

ного показника 2004 р. Це створює надмірне навантаження на бюджет.

Додаткове податкове навантаження знижує попит на робочу силу з боку

підприємств, які не мають податкових пільг і є сумлінними платниками

податків (як правило, це найефективніші підприємства). Отже, база оподат-

кування звужується не тільки через скорочення зайнятості та зниження

середньої продуктивності праці в економіці країни, але й унаслідок відпливу

капіталу, зумовленого недосконалістю чинної податкової системи

. На

нашу думку, і практика це засвідчує, що теорія бездефіцитного бюджету

безпідставна, оскільки максимальне вилучення коштів підприємств та насе-

лення супроводжується скороченням виробництва, зменшенням інвести-

ційної активності підприємницьких структур, посиленням напруженості.

Так, наслідком зростання соціальних видатків у 2005 р. стало скорочення дер-

жавних інвестицій. Капітальні видатки зведеного бюджету зменшилися з 6 %

ВВП у 2004 р. до 4,6 % ВВП у 2005 р., що не відповідає завданням економіч-

ного зростання як одного із завдань, які стоять і перед податковою системою.

Податкове навантаження має розподілятися таким чином, щоб при

цьому платоспроможність кожного платника податків зменшувалася відносно

рівною мірою. Посилення податкової прогресії часто виправдовують мірку-

ваннями соціальної справедливості та пов'язаною з цим потребою у пере-

розподілі доходів. Водночас головним недоліком реформи податкової систе-

ми України є те, що не нею передбачаються її соціальні наслідки (особливо

на перспективу). Реагуючи на економічну ситуацію в країні, уряд змуше-

ний вносити відповідні корективи до податкової системи, посилюючи в умо-

вах бюджетного дефіциту їхню фіскальну функцію. Однак ніщо так не по-

значається на можливостях реалізації ідей соціальної політики, як послаблен-

ня стимулів до праці або підприємницької діяльності, оскільки це призводить

до зменшення доходів платників податків (принаймні - легальних), а отже,

і бюджетних надходжень. Ці процеси у першу чергу торкаються найактивні-

ших верств населення та ефективно працюючих підприємств. Отже, надмір-

ний акцент на розв'язанні завдань перерозподілу доходів при формуванні

податкової системи є небезпечним для економічного зростання України.

Необхідно також підкреслити важливість дотримання принципу до-

статності не тільки щодо Державного (центрального), але й до місцевих бюд-

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

262

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

278

жетів. Адже при недостатності місцевих бюджетів ряд питань регіонального

рівня залишаються невирішеними. Вище вже зазначалося, що реформуван-

ня податкової системи повинне відбуватися не лише на загальнодержавно-

му рівні, але й на регіональному, основним напрямом якого є вдосконален-

ня системи місцевого оподаткування, яка має ліквідувати дисбаланс між

дохідною та видатковою частинами доходів регіонів. В Україні до довгостро-

кових цілей регіональної економічної політики потрібно віднести:

- реформування системи господарювання;

- упровадження всіх форм власності та роздержавлення виробництв;

- наближення до економічної самостійності регіонів у контексті стра-

тегії розвитку країни та зближення рівнів їхнього економічного розвитку;

- забезпечення економічного зростання в регіонах;

- раціональне використання інтегрального потенціалу територій;

- формування вільних економічних зон тощо.

Регіональна податкова політика має спрямовуватися на вдосконален-

ня та розв'язання цих складних завдань. Таким чином, податкова реформа,

поряд із зменшенням податкового навантаження, через зміну податкового

законодавства повинна врегулювати відносини суб'єктів господарювання

різних організаційно-правових форм, різних форм власності та напрямів

господарювання з державою, створити для них рівні стартові можливості.

Податкова політика охоплює питання формування державних доходів

за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел. Оскільки будь-

яка держава не може встановлювати надто високий рівень оподаткування,

бо цьому протидіє суспільство, вона змушена використовувати державні

позики для покриття державних видатків. Однозначно оцінювати політику

широкого використання позик неможливо. Усе залежить від конкретної

ситуації. Головна причина полягає у тому, що позики треба повертати, а зро-

бити це можна тільки за рахунок додаткових надходжень тих самих податків.

Отже, державні позики - це не що інше, як відкладені на майбутнє податки^

^Однією з основних умов у процесі формування податкової системи

повинне бути поліпшення фінансового стану підприємств усіх форм

власності та господарювання, особливо пріоритетних напрямів виробниц-

тва. Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової

політики, яка дала б змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтере-

сами товаровиробників і рядових платників податків. При переході до соці-

ально орієнтованої ринкової економіки мають змінюватися як податкова

система, так і методи розрахунків і сплати податків^В основі формування

доходів бюджету та запровадження нової податкової системи повинні лежа-

ти серйозні наукові обгрунтування. Введення нових податків не стимулює

діяльності підприємств жодної форми власності. Податковий тиск веде до

згортання виробництва та значного зменшення доходів бюджетів усіх рівнів.

Примат політики над економікою, як спадщина минулого, характер-

ний і для сьогодення. Однак він не сумісний з ринковою економікою і стає

на заваді використання економічної політики як двигуна прогресу, коли

вона виступає одночасно формою використання об'єктивних економічних

законів і формою вирішення суперечностей в економіці. Реформування по-

даткової політики повинне йти через структурну перебудову економіки та

фінансів. Тільки на основі цього можна досягти стабілізації і збалансовано-

сті як торгово-платіжного балансу, так і бюджету держави. У цьому напрямі

передбачаються два шляхи:

- по-перше, цілеспрямована підтримка структурної перебудови най-

важливіших для функціонування економіки галузей та виробництв держав-

ними коштами, кредитами, гарантіями щодо вітчизняних і зарубіжних інве-

сторів;

- по-друге, перебудова виробництва, відповідно до вимог ринку, за

рахунок власних коштів підприємств, кредитів і позичок.

У будь-якому випадку ці заходи безпосередньо пов'язані з виконан-

ням податковою системою стимулюючої та регулюючої функцій. І хоча

у Посланні Президента України до Верховної Ради України чітко вказуєть-

ся на недостатній рівень виконання діючою системою оподаткування

стимулюючої та регулюючої функцій, об'єктивність першої функції визна-

ється не всіма. Наприклад, на думку фахівців І. Голоднюк, В. Дубровського,

О. Рогозинського, Д. Боярчука із Міжнародної експертної групи, стимулю-

вальна функція визнається як незвична для податкової системи будь-якої роз-

виненої країни та як додатковий тягар на українську податкову систему. Тут

наголошується, що податкова система може виконувати лише одну функ-

цію - фіскальну - роль збору податків д ля бюджету. Щодо економічних витрат

звільнень від оподаткування, то ними вважають: 1) ухилення від сплати

податків; 2) складність виміру реальних розмірів економічної підтримки, що

надходять у вигляді податкових привілеїв; 3) нерівномірний розподіл податко-

вого тягаря, що створює додаткові економічні викривлення та призводить

до монополізації на певних ринках; 4) привілеї, що мають характер м'яких

обмежень, відволікають ресурси від продуктивної діяльності, оскільки

ресурси використовуються для лобіювання та утримання звільнень від

сплати податків. Повністю спростувати наведені аргументи не просто, однак

тут необхідно згадати про те, що саме перехідний стан економічної системи

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

264

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

254 264

лише збільшило витрати на адміністрування податків та витрати суб'єктів

господарювання на облік і сплату податків через ускладнення податкової

звітності, але й тим самим створило умови для ухилення від його виконання^

Чи не найбільш критичною вадою у цьому контексті визнається нес-

табільність податкового законодавства та практика внесення змін після ухва-

лення чергового бюджету. Достатньо згадати, наприклад, що вже після прий-

няття Занэну України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" 21 груд-

ня 2000 року був ухвалений Закон України № 2181 "Про порядок погашення

зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими

фондами", який передбачав списання податкового боргу, що виник станом

на 31 грудня 1999 року, а також можливість розстрочення податкового

боргу, який виник у період з 1 січня 2000 року до 1 січня 2001 року. Станом

на 01.01.2001 р. було списано 14,2 млрд грн заборгованості перед бюджетом.

Приклади подібної практики можна наводити й далі. Так, Законом

України від 18 січня 2001 року № 2233 "Про внесення змін до Закону України

"Про податок на додану вартість" було продовжено до 1 січня 2004 року

звільнення від сплати до бюджету ПДВ, нарахованого сільгоспвиробниками

при операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва. Тут

можна лише додати, що внесені зміни не просто призвели до напруження

виконання бюджетних показників, але й потенційно заклали підґрунтя до

зниження рівня податкової дисципліни через формування у багатьох платни-

ків податків очікувань щодо прийняття подібних заходів у майбутньому.

Тому вирішальним завданням держави під час проведення податко-

вої реформи повинне стати просте, зрозуміле, несуперечливе податкове

законодавство. Держава повинна гарантувати стабільність основних принци-

пів податкової системи, а механізми та правила дії податкової системи мають

бути зафіксовані в єдиному документі - Податковому кодексі України.

Ідеологія цього документа повинна бути така: підтримувати не кон-

кретні підприємства, а підприємництво; створити для всіх однакові умови

роботи; податки повинні бути низькими, але сплачуватися всіма.

Процес створення нової податкової політики та її втілення у Податко-

вому кодексі, що визначатиме траєкторію розвитку податкових відносин і

податкового права, повинен поєднати тенденції і напрями реформувань у

податковій сфері зі стратегією економічного розвитку держави.

Для цього важливо, щоб Податковий кодекс України створювався на

таких засадах:

1) дотриманні доктрини економічного реформування, яка чітко

окреслює місце та значення держави в соціально-економічному розвитку;

України, недосконалість її державного та ринкового регулювання нерідко

сприяли нецивілізованим формам вияву у галузі податкової системи. Крім

того, аналізуючи практику оподаткування у зарубіжних країнах, у тому

числі розвинених, можна знайти безліч прикладів використання податків та

податкової системи в цілому для розв'язання комплексу соціально-еконо-

мічних проблем.

Дійсно, основна функція податку - фіскальна, але вона не може бути

віддільною від виконання ним й інших функцій. Тому основною важливо

визнати умову гармонійного поєднання окремих функцій податкової системи,

як вже зазначалося у першому розділі, на концептуально новій основі -

підвищенні значимості фіскальних характеристик у їхній органічній єдності

з розширенням спектра і цілеспрямованості стимулюючих та зростанням

ефективності контролюючих. Однак це потребує комплексу відповідних

заходів, у тому числі й щодо посилення регулюючої та стимулюючої

функцій з метою сприяння економічному зростанню, як це наголошено у

вищезгаданому Посланні.

Підходи до реформування податкової системи пропонуються різні.

Одні вчені пропонують провести корекції нині діючих податків, інші -

кардинально змінити модель оподаткування. Саме до останньої групи мож-

на віднести авторів пропозицій, які містяться у вже згаданій Концепції ре-

формування податкової системи України, підготовленій робочою групою

Секретаріату Президента України. Фактично там ідеться про необхідність у

перебудові податкової системи на основі зменшення ставок усіх основних

податків: податку на прибуток - до 10 %, ПДВ - до 12 %, податку з доходів

громадян - до 12 %, єдиного соціального внеску - до 25 %. При цьому

потрібно зберегти розгалужену систему пільг. За результатами запропоно-

ваних заходів подібне реформування можна розцінити як кардинальне.

Перетворення у податковій системі необхідно проводити еволюційним шля-

хом послаблення податкового тиску через підвищення ступеня рівномірності

податкового навантаження, зниження кількості податків. З іншого боку -

важливе й запровадження стимулюючої системи податків - при зростанні

обсягів і рентабельності виробництва обсяг сплати податків зменшується,

що стимулюватиме виробника до збільшення виробництва продукції.

.Важливою умовою ефективності податкової системи є відповідна

законодавча база. Однак те, що вона значною мірою була запозичена через

відсутність у минулому традицій сучасного оподаткування, сформувало її

невідповідність тим реаліям та завданням, що ставилися перед вітчизняним

оподаткуванням. Надзвичайно ускладнене, з численними пільгами, воно не

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

278

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

267

2) визначенні цільової орієнтації податкового реформування;

3) гармонізації загальнодержавних інтересів та інтересів платників

податків;

4) забезпеченні адекватності системи податкового адміністрування

визначеним напрямам податкових реформувань;

5) максимальному обмеженні тиску окремих політичних партій,

рухів, груп та зацікавлених суспільних об'єднань і організацій на здійснення

єдиної податкової політики.

Сьогодні Україна перебуває в умовах переходу від етапу впроваджен-

ня ринкових механізмів до започаткувати „нової хвилі" реформ, спрямова-

них на структурно-інноваційну перебудову економіки. Набуті темпи еконо-

мічного зростання повинні відобразитися у державному бюджеті, а його

соціальна спрямованість має стати запорукою підвищення купівельної

спроможності населення та розвитку на цій основі галузей економіки.

5.2. Удосконалення механізму функціонування

окремих податків

Серед заходів, які повинні забезпечити ефективність податкових ре-

формувань, особливе місце належить вибору окремих податків та механіз-

мів їхнього функціонування. Як вже зазначалося, йдеться про поєднання

властивостей реалістичності та конструктивності через вдосконалення тради-

ційних елементів податкової системи та розгортання нових, більш прогре-

сивних.

Стосовно нових форм оподаткування в загальній структурі податко-

вої системи, то потреба і основні завдання щодо їхнього застосування

викликані, на нашу думку, насамперед необхідністю у впровадженні нових

стимулів розвитку завдяки підвищенню ефективності використання влас-

ності, природних ресурсів, праці, капіталу. У податковій системі України

визначну роль повинні відігравати податки на майно, на землю, платежі за

використання природних ресурсів, забруднення навколишнього середови-

ща. Не можна не зважати і на ті переваги, які має запровадження таких

податків і платежів для бюджету. Вони не залежать від обсягу виробництва,

продажу і є стабільними, а отже, поряд із стимулюванням ефективного ви-

користання природних ресурсів, основних та оборотних фондів створюють

гарантію поповнення бюджету.

Уряд фактично визначився з доцільністю і економічною ефективністю

застосування додаткових заходів податкової реформи за допомогою введен-

ня податку на нерухоме майно громадян, зокрема у Посланні Президента

до Верховної Ради України зазначається про необхідність у запровадженні

цього податку, який спроможний стати одним із компенсаторів втрат бюд-

жетних надходжень внаслідок упровадження податкових стимулів, а також

запровадження єдиного соціального податку з метою зменшення фіскаль-

ного навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності. Серед інших

заходів ідеться також про здійснення науково обґрунтованої диференціації

системи рентних платежів та платежів за використання природних ресурсів

і модернізацію системи платежів за забруднення навколишнього середови-

ща з метою стимулювання запровадження енергозберігальних технологій.

З метою вдосконалення податкового адміністрування, як одного із ви-

рішальних чинників ефективності оподаткування в частині зменшення злов-

живань з боку бюрократів від влади, витрат на облік і сплату податків, перед-

бачається розроблення та подання до Верховної Ради законопроектів щодо

розмежування повноважень державних органів влади у сфері податкового

адміністрування; упорядкування правил і процедур проведення податкових

перевірок, а також спрощення системи звітності й бухгалтерського обліку

та її гармонізації з правилами податкового обліку.

Поряд з цими заходами, що, без сумніву, стануть важливим кроком

у процесі податкових реформувань, на нашу думку, важливі й інші, зокрема

пов'язані із вдосконаленням механізму обчислення та стягнення конкретних

податків. Так, певні додаткові можливості пов'язані з деяким зниженням

граничних ставок і податків, яке здатне скоротити масштаби ухиляння від

податків, хоча очевидно, що у цьому аспекті (на відміну від трансакційних

витрат) потенціал обмежений, оскільки обов'язковою умовою таких дій має

бути не зменшення, а зростання абсолютної суми суспільних витрат і водно-

час не зниження їхньої питомої ваги в національній економіці. Адже суспільні

товари, які фінансуються за рахунок податків, не менш важливі для країни,

ніж приватні, що випускаються незалежними товаровиробниками. Це під-

тверджено всім ходом економічної історії XX ст. Іншими словами, будь-яка

зміна в оподаткуванні повинна супроводжуватися відповідним аналізом

фіскальної динаміки.

Як було зазначено вище, уряд визначився із запровадженням податку

на нерухоме майно громадян. В інших країнах світу цей податок розгляда-

ється значно ширше - як податок на нерухомість (будівлі та споруди) і сто-

сується використання як житлових, так і комерційних приміщень. Він ви-

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

254 268

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

користовується багатьма країнами з перехідною економікою: Польщею,

Естонією, Чехією, Словаччиною, Росією. У Росії цей податок забезпечує

близько 9 % від усіх надходжень до бюджету. І хоча впровадження податку

на нерухомість пов'язане зі складністю його адміністрування через великі

труднощі на практиці оцінки ринкової вартості нерухомості, а також сучас-

ним станом соціально-економічного розвитку, він здатен викликати неперед-

бачувані наслідки як для фізичних, так і юридичних осіб через суттєву дифе-

ренціацію суспільства за майновою ознакою Це буде сприяти, крім попов-

нення дохідної частини бюджету, ефективному використанню власності.

Важливим напрямом розв'язання проблеми ефективності податкової

системи є вдосконалення оподаткування доходів фізичних осіб. У розвине-

них країнах за величиною це друге щодо обсягу джерело бюджетних надход-

жень. В Україні заміна прогресивної шкали єдиною ставкою у розмірі 13 %

у механізмі податку з доходів фізичних осіб стала важливим кроком на шляху

підвищення податкової культури суспільства в цілому та досягнення мети

вивести доходи громадян з тіні. Зміни не лише в податковому, але й пенсій-

ному законодавстві, що в сукупності спрямовані на детінізацію доходів насе-

лення, фактично дають підстави для зміни філософії цього податку. Сьогодні

фіксовану ставку сплачують 90 % населення без перерахунків за підсумка-

ми року, що дає можливість для зростання "чистих зарплат" бюджетних пра-

цівників, хоча при цьому доходи найманих працівників підприємств недер-

жавних форм власності, на думку експертів, суттєво не зміняться

Щодо подальшого вдосконалення цього податку, то важливо зазначи-

ти недостатньо чітку розробленість процедури його адміністрування: поря-

док повернення з бюджету переплаченого податку не зовсім зрозумілий. І

хоча зміну системи оподаткування України можна вважати позитивним

явищем, але ураховуючи те, що загальне навантаження на фонд оплати праці

залишилося значним і закон про єдиний соціальний податок не прийнятий,

загальний результат від упровадження нової ставки податку, особливо для

приватних і колективних підприємств, залишився незмінним.

Необхідно також зазначити, що впровадження такого порядку оподат-

кування доходів фізичних осіб активізувало дискусії щодо його невідповід-

ності класичним принципам А. Сміта. Застосування пропорційних податків

у період великої диференціації доходів, що спостерігається в Україні, супе-

речить теорії і практиці. Дія за пропорційним принципом здатна призвести

до надмірного оподаткування при незначному рівні доходів та несуттєвого -

" Федорин Я. // <www.podatky.ua>. - 2003. - С. 56.

при їхньому високому рівні. Сьогодні в умовах недосконалої системи вира-

хувань податок з доходів фізичних осіб перетворився у механізм надання

пільг багатим людям, що ставить і відповідні завдання.

Принцип платоспроможності виражається на практиці у системі

прогресивних податків. Податок з доходів фізичних осіб - це єдиний пода-

ток, де принцип прогресивності можна закласти безпосередньо у його

структуру. За допомогою прогресивного податку на доходи фізичних осіб

можна більш справедливо перерозподілити доходи між членами суспільства.

Незважаючи на це, оподаткування за рівнем доходів стало об'єктом

критики, яка ґрунтується на переконанні, що найкращою, справедливою

підставою для оподаткування, відповідно до принципу платоспроможності,

є споживання (видатки) платників податків. Критики пропонують замінити

податок на загальний дохід податком на видатки фізичних осіб. Податок на

видатки фізичних осіб накладається відповідно до споживчих можливостей

особи або сім'ї та розраховується на підставі доходів, плюс подарунки та

успадковане майно, плюс продаж основного капіталу і запозичення, мінус

чисті заощадження (позитивні або негативні), видатки на основний капітал

і позики.

Гнучкість податку з доходів фізичних осіб засвідчує економічний

добробут і зростання особистих доходів, переміщення платників податків до

груп із вищими ставками податків, унаслідок чого податкові надходження

до бюджету зростають досить швидко. Ця властивість податку не вигідна для

платників податків, бо вони втрачають дедалі більшу частку своїх заробітків,

однак державний бюджет стає стабільнішим, уряд має більше простору для

ухвалення рішень. У разі інфляції гнучкість податку може стати інструмен-

том для „розорення" платників податків, оскільки податок з доходів фізич-

них осіб лягає тягарем на особливо високі доходи, хоча реальні доходи зро-

стають повільніше або не зростають взагалі.

Податок з доходів фізичних осіб не впливає на цінові співвідношення

між товарами та послугами. Проте цей податок часто критикують за те, що

він викривляє шкалу цінностей у ставленні до роботи й вільного часу, особ-

ливо при перевищенні розумної межі. Економісти-неоконсерватори вважа-

ють, що викликаний податком на доходи фізичних осіб ефект заміни ціни на

довільний час становить значну перешкоду для подальшого економічного

зростання (див. пояснення до кривої Лаффера). Прогресивність податку з

доходів фізичних осіб дедалі частіше стає об'єктом критики щодо справед-

ливості податків. Критики вказують, що працюючих платників податків не

потрібно карати цим податком і що податок має бути більш пропорційним.

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

270

Загорський В.С. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

271

ваній проектом кодексу методиці формування бази оподаткування відсутня

така важлива складова валових витрат фізичної особи, як неоподатковува-

ний мінімум доходів громадян. Уже давно відомо, що в Україні ця величина,

яка повинна відображати рівень соціально гарантованого державою міні-

мального доходу та не оподатковуватися, служить здебільшого для розра-

хунку сум різноманітних штрафних чи фінансових санкцій. На нашу думку,

відсутність економічно обгрунтованого поняття „неоподатковуваний міні-

мум доходів громадян" свідчить про порушення не тільки фінансових інте-

ресів фізичних осіб, але й елементарних прав особи на забезпечення власно-

го фізичного існування, відповідно, вступає в суперечність із статтями 1,27,

43,48 Конституції України.

Суттєвою для вивчення частиною закону, на нашу думку, є формуван-

ня бази оподаткування щодо надання знижок. Особливості запропонованої

системи надання пільг щодо податку з доходів фізичних осіб полягають у

наступному. Стандартні, специфічні та додаткові знижки валового доходу

(подібні до чинних) не застосовуватимуться. Оподаткуванню підлягає різниця

між валовими доходами та валовими витратами - тобто практично весь ва-

ловий дохід. Соціальні пільги при цьому надаються із суми обчисленого по-

даткового окладу в частках неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Щодо зменшення податкового тиску, то цей захід є прогресивним,

адже запропоновані пільги зменшують квоту прибуткового податку приб-

лизно вдвічі порівняно з попереднім законодавством. Проте помилкою є

зміна концептуального підходу до стандартної знижки. У подібній ситуації

неоподатковуваний мінімум доходів громадян знову не набуває свого

природного економічного змісту та не відображає мінімального розміру

доходів, який гарантуватиме прожитковий мінімум фізичної особи як біоло-

гічної істоти. Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб

має затверджуватися Верховною Радою України у складі Закону України

„Про Державний бюджет України" на черговий рік і може бути змінений

упродовж такого року шляхом внесення змін і доповнень до дохідної та

видаткової частини державного бюдже ту. Таким чином, з погляду теорії опо-

даткування, за суттю прогресивний крок до зменшення податкового наван-

таження повинен бути коректно формалізований - базова величина повин-

на одержати назву, наприклад, стандартної знижки і в такий спосіб відобрази-

ти основний характер цієї форми пільги - зменшення величини податкового

окладу.

Щодо недоліків та неузгодженостей методики обчислення податку з

доходів упродовж року за основним місцем роботи з іншими процедурами

Швеція вже ввела цю інновацію, зафіксувавши одну ставку податку на рівні

20 % для всіх доходів, що перевищують певну межу доходів громадян. З по-

гляду кейнсіанської економічної теорії, саме прогресивний податок з доходів

фізичних осіб найкраще відповідає ідеї пристосування податків до еконо-

мічного циклу і завдяки цьому є ефективним макроекономічним стабіліза-

тором.

На відміну від непрямих податків (про які платники податків недостат-

ньо поінформовані, тому що не сплачують їх до державного бюджету, і для

них не зовсім зрозуміло, на кого лягає їхній тягар), податки з доходів фізичних

осіб (як прямі податки) значно прозоріші. Це єдині податки, що дають змогу

платникам обчислити податок для будь-якого гіпотетичного доходу. Уряд

також має можливість нараховувати цей податок таким чином, щоб зважати

на уподобання майбутніх виборців. Очевидною перевагою податку на дохо-

ди фізичних осіб є те, що більшість платників податків може визначити суму

свого щорічного податку з доходу, але не має поняття про податки, які вхо-

дять до ціни спожитих товарів. Ще одна перевага податку з доходів фізичних

осіб та, що об'єктом для оподаткування є чітко визначений оподатковуваний

дохід. Цей податок сплачується у відносно великих розмірах і забезпечує

достатні надходження до місцевих бюджетів.

Таким чином, необхідно зазначити, що до складу валових витрат

платника податку входять суми, які тільки частково можуть вважатися ви-

тратами фізичної особи. До них традиційно та цілком обґрунтовано входять

витрати в межах підприємницької діяльності, понесені фізичною особою -

суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Інші

„валові витрати" не відіграють значної ролі у формуванні об'єкта оподат-

кування і тому, на нашу думку, повністю не відображають фінансових інте-

ресів фізичної особи. Насамперед закон не враховує реальних витрат фізич-

ної особи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, - наприклад, ви-

трат на проїзд комунальним транспортом до робочого місця, витрат на ліку-

вання, купівлю медичних препаратів, витрат на придбання спеціального одягу,

спеціалізованої літератури тощо. В умовах низького сукупного попиту з боку

населення податковий тиск може бути знижений завдяки зменшенню бази

оподаткування кожного платника, що потребує розширення переліку ви-

трат, які можна віднести до складу валових з метою надання їм справжнього

економічного змісту. Адже багато витрат фізичних осіб, які в Україні тради-

ційно зараховують до споживання за рахунок чистого доходу, за економіч-

ним змістом повинні належати саме до валових витрат фізичної особи, оскіль-

ки безпосередньо пов'язані з одержанням доходу. Більше того, у запропоно-

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

272

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

257

як щодо оподаткування, так і побудови системи бухгалтерського обліку, про

яку йшлося вище, то рядом статей закону пропонується проводити нараху-

вання щомісяця зростаючим підсумком з початку року. Це означає, що:

- податкова шкала для квітня і наступних місяців звітного року розра-

ховується шляхом щомісячного збільшення граничних значень кожної шка-

ли оподатковуваного доходу на 1/12 їхніх річних значень;

- розрахунок податкових зобов'язань з основного доходу платника

податку, нарахованого у джерела його виплати, провадиться роботодавцем

наростаючим підсумком з початку податкового року із заліком сплачених

(утриманих) сум податку за попередні місяці року;

- остаточний розрахунок податкових зобов'язань платника податку

проводиться за підсумками грудня податкового року і враховується у

збільшення (зменшення) податкових зобов'язань із сукупного оподатковува-

ного доходу, розрахованого за підсумками податкового року.

Зазначимо, що схожий порядок був передбачений Інструкцією про

прибутковий податок з громадян (наказ ГДПІ України від 21 квітня 1993 року

№ 12, із змінами та доповненнями). Однак на практиці він застосовувався

досить рідко, оскільки не відповідав чинній системі обліку заробітної плати.

Достатньо провести відповідне статистичне дослідження, щоб встановити:

у чинній системі обліку заробітної плати застосування такого способу

нарахування податку є неефективним та нераціональним.

На наш погляд, запровадження окремого податкового обліку прибут-

кового податку, додатково до нині існуючого бухгалтерського, призведе до

певних недоліків і ускладнень. Обчислення прибуткового податку за новою

методикою з розміру доходу наростаючим підсумком з початку року вик-

личе необхідність у введенні додаткових відомостей щодо нарахування такого

податку. Це не є конструктивним, оскільки за умов чинної системи обліку

щомісячна розрахунково-платіжна відомість виконує різноманітні приклад-

ні функції та дозволяє обчислити й проконтролювати:

- щомісячний фонд оплати праці - величину, яка входить до валових

витрат виробництва й обігу при оподаткуванні прибутку підприємств;

- нарахування на фонд оплати праці;

- утримання із заробітної плати внесків до пенсійного і соціальних

фондів, податку;

- щоквартальне заповнення податкового розрахунку форми № 1ДФ,

для якого наростаючий підсумок розміру доходів та сум утриманого з них

податку не потрібен.

Таким чином, емпірично підтверджується можливість запроваджен-

ня додаткового податкового обліку щодо прибуткового податку, який зовсім

не сприятиме ефективності роботи підприємств, а, навпаки, примножувати-

ме витрати суб'єктів господарювання на оплату праці та збільшуватиме

кількість облікових документів і реєстрів. Зберігається і тотальне декларуван-

ня річних доходів платників, що також є не зовсім вчасним заходом щодо

підвищення ефективності роботи податкових органів і стимулювання спожи-

вання з боку фізичних осіб. Наприклад, при декларуванні річних доходів спо-

стерігається парадоксальне явище: як правило, результатом річного перера-

хунку податку з доходів фізичної особи є потреба у проведенні бюджетного

відшкодування сум, переплачених упродовж року. Більше того, як правило,

органи державної податкової служби пропонують платникам, замість бюд-

жетного відшкодування, зараховувати переплату „у рахунок майбутніх

платежів", ускладнюючи таким чином життя собі та платникам податків.

Одночасно за неподання декларації передбачене застосування адміністра-

тивних санкцій.

На нашу думку, основним завданням органів державної податкової

служби при проведенні компанії річних перерахунків є виявлення таких

платників податків, які впродовж року не сплатили податок у повному обсязі

(зауважимо, що через особливості розрахункового алгоритму - це абсолют-

но реальне та легітимне явище). Адміністрування та відстеження таких

платників може відбуватися в автоматичному режимі - уже певний час в

Україні всі роботодавці подають до органів ДПС податковий розрахунок

форми № 1 ДФ (до 1 січня 2004 року - відомість форми № 8 ДР) про суми

нарахованих і виплачених доходів та утриманих і перерахованих податків.

Платники, які не сплатили податки, повинні внести до бюджету суму недо-

плати. При цьому платники, які отримують значні доходи (їхній розмір ви-

значається державними органами) за неосновним місцем роботи, за резуль-

татами року подають до ДПІ декларацію. Інші платники, у яких доходи за рік

є незначними, можуть подавати декларацію за власним бажанням.

Такий підхід дозволяв лібералізувати „деклараційну кампанію" та

сприяв утвердженню демократичних принципів між стосунками фізичних

осіб і державою. Він частково втілений у новому податковому законодав-

стві, що діє з 2004 року. В ухваленому 2003 року Законі України „Про пода-

ток з доходів фізичних осіб" принципи нарахування та сплати цього податку

було повністю змінено. Насамперед введена єдина ставка податку означає

дотримання принципу нейтральності стосовно громадян, проте певною

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

" Опарін В.М. Фінанси: загальна теорія. — К., 2002. - С. 109.

274

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

254 274

Завдяки ПДВ можна направити до бюджету таку саму суму, як і за

допомогою стягнення рівного за ставкою податку з продажу реалізованих

товарів і послуг, які споживаються домашніми господарствами та держав-

ним сектором. Ураховуючи, що попит державного сектора зумовлений

здебільшого сумою податків, які стягуються на практиці, споживані товари

та послуги у цьому секторі можуть бути звільнені від податку з продажу.

Тому, щоб замінити ПДВ на податок з продажу, досить встановити цей по-

даток лише на продаж споживчих товарів та послуг, що фактично і запро-

ваджено у багатьох країнах світу.

Результатом введення ПДВ є підвищення цін реалізації, у тому числі

на споживчі товари та послуги. Якщо це підвищення цін відбувається в умо-

вах попередньої рівноваги попиту та пропозиції товарів на ринку, то його

наслідком мало б бути рівне за величиною підвищення номінальної заробіт-

ної плати. Адже, за словами Д. Рікардо, усе, що збільшує заробітну плату,

зменшує прибуток на капітал, тому будь-який податок на товари, що спо-

живається робітником, має тенденцію знижувати норму прибутку. На прак-

тиці ПДВ може вводитися замість інших непрямих податків. Наприклад, в

Україні він поглинув податок з обороту, який 1991 року становив у серед-

ньому 7 % від ВВП. У цьому випадку підвищення номінальної заробітної

плати відбувається ще при введенні рівноцінного податку з обороту.

ПДВ не входить у собівартість продукції, точніше у валові витрати, і

виключається з обсягу виручки підприємства. Створюється ілюзія, що ви-

робник виступає лише в ролі агента держави з перерахування цього податку

до бюджету, який входить у ціну, оскільки йому компенсують суму ПДВ,

яка сплачена за матеріальні споживані ресурси, та інвестиції до основного

капіталу. Досить поширеною є думка про те, що зниження ставки ПДВ не

означає зниження податкового навантаження на виробника, оскільки це

навантаження в повному обсязі несуть споживачі кінцевої продукції.

Такі твердження є правильними тільки певною мірою, тому що за

наявності ПДВ збільшується у розмірі його відсоткової ставки потреба під-

приємства в оборотних коштах, пов'язаних із сплатою податкового кредиту

з нього. Той факт, що платник ПДВ не включає відповідні податкові суми до

складу ціни та витрат виробництва, є лише виконанням законодавчо вста-

новленої процедури нарахування податку і врахування витрат виробництва.

З економічного погляду, зазначені податкові суми можна, безумовно, вклю-

чити як до ціни, так і до складу поточних витрат, і тоді вартість та витрати

виробництва будуть вираженими у дійсних ринкових цінах, за якими

мірою порушує принцип справедливості та посилює диференціацію дохо-

дів. У вказаному законі з'явилася цивілізована норма про податковий кредит:

з 2005 року оподатковуваний дохід можна зменшувати на суму затрат, поне-

сених на лікування, навчання та інше. Це означає розширення фінансових

можливостей для малозабезпечених верств населення, а отже, соціальну

спрямованість нового законодавства.

Зважаючи на те, що Україна визнана країною з ринковою економі-

кою, тобто перехідний період закінчився, необхідно застосовувати міжнарод-

ні норми та стандарти податкового права. У зв'язку з цим потребує додатко-

вого вивчення питання запровадження системи сімейного оподаткування

і в Україні. Це нововведення дозволить вирішити ряд не тільки економічних,

а й соціальних та демографічних проблем. Іншими словами, система опода-

ткування доходів фізичних осіб вимагає тривалого вдосконалення та форму-

вання загальної чіткої ідеології.

Невідкладного реформування потребує податок на додану вартість.

Головна проблема функціонування цього податку - це відшкодування суми

перевищення податкового кредиту над податковими зобов'язаннями з

державного бюджету. Те, що у цій сфері існують великі зловживання та по-

рушення податкового законодавства, призводить до вибіркового ставлення

держави до проблеми відшкодування ПДВ. У зв'язку з цим, варто ще раз

нагадати, що ПДВ є вирішальним джерелом надходжень до бюджету більше

ніж у 120 країнах. Це пояснюється його економічною ефективністю та еко-

номічною нейтральністю за умови невеликої кількості звільнень і єдиної

ставки для всіх.

У цьому контексті важливо звернути увагу (про що вже йшлося у під-

розділі 3.2.1) саме на змінний характер реальної бази оподаткування ПДВ

на підприємстві. У Законі України „Про податок на додану вартість" базу

оподаткування визначено формально та нечітко. Фактично у ст. 4 Закону

база оподаткування призначена для визначення суми податкових зобов'я-

зань, які виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг).

Через цю суперечність деякі фінансисти як номінальну базу (об'єкт)

оподаткування розглядають виручку від реалізації товарів, робіт і послуг, а

як реальну базу (об'єкт) - додану вартість

. Але коли визначити додану

вартість як базу, тоді відпадає необхідність у застосуванні правила заліку в

податковому кредиті ПДВ, сплаченого при придбанні основних фондів і

нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

Розділ 5. Перспективні напрями розвитку

податкових реформувань в Україні

254 276

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Найдьонов В., Махмудов О. Про реформування податкової системи // Економіка Укра-

їни. - 2001. -№ 1,- С. 35.

продаються товари та формуються валові витрати платника ПДВ, пов'язані

з виробництвом і реалізацією цих товарів.

Аналіз структури ВВП у цінах реалізації показує, що при ставці ПДВ

20 % вартість усіх елементів валової внутрішньої продукції, у тому числі

брутто-прибуток, зростає у 1,2 разу. Після сплати до бюджету ПДВ брутто-

прибуток сфери виробництва зменшується до обсягу нетто-прибутку.

Таким чином, є очевидною помилковість твердження про те, що ПДВ нібито

береться не з доходу підприємств, а зі споживачів кінцевої продукції. Для

споживача кінцевої продукції ПДВ є фактично непрямим податком. Однак

як податок на споживчі товари та послуги він має бути компенсований в

умовах ринкової рівноваги відповідним підвищенням номінальної заробіт-

ної плати. Для держави сплата ПДВ у складі ціни товарів та послуг при

здійсненні їхніх державних закупівель покривається за рахунок загальної

суми ПДВ, яка надходить до державного бюджету. Реально сплачують ПДВ

підприємства - платники цього податку, а не кінцеві споживачі (домогоспо-

дарства та держава).

Щоб знизити податкове навантаження, яке створюється ПДВ на кон-

кретне підприємство, можна взагалі залишити діючу ставку ПДВ без зміни,

а суму ПДВ, яку підприємство повинне перерахувати до бюджету, треба

зменшити на задану величину (%). Це є рівноцінним збільшенню на таку

саму суму величини оподатковуваного прибутку, 75 % якого належить під-

приємству (при ставці податку на прибуток 25 %). Аналіз показує, що в

Україні ПДВ зумовлює нерівномірне податкове навантаження на прибуток

окремих підприємств і галузей виробництва, а для підприємств з підвище-

ною трудомісткістю виробництва це навантаження, разом з іншими податка-

ми та зборами, виявляється непосильним.

Застосування податку на додану вартість в українських умовах по-

роджує ряд проблем. Наприклад, за умов чинного порядку визнання доходів

і витрат за правилом першої з подій, що настала, яка суперечить загально-

прийнятому методу нарахувань, маючи грошові кошти на поточному ра-

хунку, ПДВ можна взагалі ніколи не сплачувати - досить у кінці звітного

періоду зробити передоплату тому підприємству, яке або має дебетове сальдо

з ПДВ (щоб не потрапити під податок у зв'язку з надходженням грошей), або

просто зникнути (зрозуміло, з відома платника, якому гроші тим чи іншим

способом повернуть). Іншими словами, без реальних товарних потоків і гос-

подарської діяльності, а лише маніпулюючи грошовими коштами, можна

вибирати бажаний розмір податкових зобов'язань. Проте очевидно, що таке

становище, яке явно суперечить головним принципам оподаткування та

створює поживний грунт для різних махінацій, зумовлене суто українською

специфікою його обчислення, яка ґрунтується на повній відмові (у світі

немає аналогів) від принципів бухгалтерського обліку під час розрахунку

податкових зобов'язань.

Відомі також проблеми з відшкодуванням ПДВ. Це дає привід вва-

жати, що від ПДВ необхідно взагалі відмовитися, замінивши його архаїчним

податком з обороту (з реалізації)

. Це можна зробити, якщо тільки ставити

перед собою завдання скоротити експорт з України, надати карт-бланш для

імпортованих товарів і добитися пасивного сальдо торговельного балансу.

Одне з трьох:

- або країні, виходячи з вимог її національних інтересів, потрібний

конкурентоспроможний експорт і паритет у цінах на вітчизняну та імпортова-

ну продукцію, і тоді без такого податку, як ПДВ, не обійтися, а отже, необхід-

но повністю та своєчасно відшкодовувати вхідний ПДВ експортерам за ра-

хунок тих коштів, які дає це найбільше джерело державних доходів (9,4 млрд

грн у 2003 році);

- або треба визнати, що, на відміну від інших європейських країн, в

Україні парламент і уряд не мають змоги належним чином реформувати

законодавство з ПДВ і налагодити безперебійну роботу механізму його від-

шкодування експортерам, а отже, не можуть захистити вітчизняних товаро-

виробників;

- або можна замінити ПДВ податком з реалізації (обороту), від якого

давно вже всі країни відмовилися, формуючи тим самим режим найбіль-

шого сприяння не вітчизняним підприємствам, а їхнім зарубіжним конку-

рентам.

Вичерпні аргументи проти податку з реалізації (обороту) вже наводи-

лися вітчизняними фахівцями. Для доповнення необхідно підкреслити, що

в теорії суспільних фінансів податки з обороту (кумулятивні) взагалі не роз-

глядаються як одна альтернатива ПДВ. Як зазначає Р. Макгрейв, „...насампе-

ред податок з обороту, який накладається на трансакції загалом, може бути

відкинутий як найменш бажаний... Податок з обороту ... означає довільну

дискримінацію щодо товарів, які включають багато стадій виробництва і

розподілу. Крім того, з метою ухиляння від оподаткування підприємства

намагатимуться об'єднатися з постачальниками, таким чином підтримуючи

вертикальну інтеграцію та послаблюючи конкуренцію. Подальші спотворен-