Загорський B.C. Бюджетно-податкова система: теорія і практика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Такі ознаки фінансів дозволяють окреслити межі фінансової сис-

теми, не включати до неї все, що пов'язано з грішми, зокрема грошовий

обіг на товарному ринку, грошові ресурси домогосподарств, ринок цін-

них паперів тощо.

Можна погодитися лише частково з твердженням В. Опаріна про

те, що головним призначенням фінансів є "забезпечення кожного суб'єк-

та підприємництва, кожної державної структури, а, отже, і суспільства

загалом достатніми для їхньої діяльності грошовими ресурсами"

Щодо державних фінансів, то їх головним призначенням є забезпечення

умов для виконання основних функцій держави: оборони країни,

соціального захисту населення, ефективного функціонування відтво-

рювальних процесів тощо.

В економічній літературі не завжди розрізняють фінанси і

фінансову систему. У певному розумінні такий підхід відкидає еволю-

ціоністську модель наукового пізнання. З розширенням функцій держа-

ви, зокрема появою функцій соціального захисту населення, стимулю-

вання науково-технічного прогресу, охорони довкілля та інших суспіль-

них потреб необхідні цільові грошові фонди для їх фінансування. Ко-

жен з таких фондів має організаційно-правове оформлення, апарат уп-

равління, а в сукупності вони формують єдину фінансову систему,

функціонують як одне ціле, обслуговуючи разом складну державну та

господарську системи.

Наступний крок пізнання - це з'ясування сутності фінансової сис-

теми, зважаючи, що категорія сутності виражає головне, визначальне

в предметі, та таке, що зумовлене глибинними, необхідними внутріш-

німи зв'язками й тенденціями розвитку.

Фінансова система будь-якої країни є одним із найважливіших

елементів економічної системи, від ефективного і стабільного розвитку

якого значною мірою залежить життєвий рівень населення. В останні

роки вийшло немало робіт, присвячених дослідженню сутності, зокрема

структури фінансової системи. Водночас загальновизнане визначення

сутності фінансової системи в економічній літературі (українській чи

російській) відсутнє. Так, у Фінансовому словнику (автори Завгородній

А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С.) фінансова система характеризу-

ється як "сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами

окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допо-

могою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані

'•' Опарін В.М. Фінанси: загальна теорія. — К., 2002. - С. 5.

У вітчизняній літературі при визначенні сутності фінансів

наголошується на характері відповідних економічних відносин. Так, у

навчальному посібнику "Фінанси і кредит СРСР" під редакцією

JI.A. Дребозіної фінанси визначаються як "економічні відносини, які

складаються при утворенні, виникненні грошових доходів, нагромаджень

і відповідних їм фондів грошових коштів суспільного призначення"

. В

Економічному словнику-довіднику фінанси розглядаються як "система

економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами

і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через

механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконання

державою соціально-економічних функцій"

. Однак у цьому визначенні

відсутня головна ознака фінансових відносин - їх грошовий характер.

На думку російських авторів, "фінанси виражають економічні

відносини у зв'язку з утворенням фондів грошових коштів у процесі роз-

поділу і перерозподілу національного доходу"

. Крім того, фінанси

ототожнюють з грошовими ресурсами країни

. В. Опарін характеризує

фінанси як "сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням,

мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та обміном, розподілом

і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання ВВП,

а за певних умов і національного багатства"

Такий різнобій у визначенні одного й того ж предмета досліджен-

ня може свідчити про надзвичайну його складність. Важливо виокреми-

ти головні тенденції, які можуть бути орієнтирами подальших розробок

проблем вивчення фінансів. Так, систематизуючи наведені вище визна-

чення фінансів, можна сформулювати такі їх основні ознаки:

1) грошові економічні відносини, що виникають у процесі

розподілу і перерозподілу ВВП;

2) розподільний і перерозподільний характер грошових відносин,

формування фондів цільового призначання;

3) відсутність товарно-обмінних відносин;

4) відносно самостійний потік грошових ресурсів з організа-

ційно-правовим оформленням бюджетних, пенсійних, страхових та

інших грошових платежів.

* Фінанси і кредит СРСР / Під редакцією Дробозіної Л.А. - Львів: Вища шк„ 1974. - С. 45.

' Економічний словник-довідник. - К.: Феміна, 1995. - С. 348.

'" Финансм: Учебник. - М.: Юнити, 2002. - С. 9-10.

" Финансм: Учебник для вузов. - М.: Юрайм, 2000. - С. 14.

'•' Опарін В.М. Фінанси: загальна теорія. - К., 2002. — С. 5.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

' Опарін В.М. Фінанси: загальна теорія. - А", 2002. - С. 23.

" Економічна енциклопедія / За ред. C.B. Мочерного. - К.: Академія, 2003. - Т.З.

будовою. У першому випадку він характеризує цю систему як "сукуп-

ність відносно відособлених, взаємозв'язаних сфер і ланок, які відобра-

жають специфічні форми та методи фінансових відносин"; у другому

випадку - як "сукупність фінансових органів та інституцій, які управ-

ляють грошовими потоками"

Якщо критично проаналізувати вищенаведені точки зору, то

найхарактернішими їх недоліками можна визнати:

- по-перше, при характеристиці фінансової системи не враховуються

вимоги системно-структурного підходу і, передусім, недотримання змісту

категорії "система", адже система - це "комплекс елементів та їх

властивостей, взаємодія між якими зумовлює появу якісно нової ціліснос-

ті"

. Зокрема, в жодному із визначень не йдеться про наявність властивостей

різних елементів фінансової системи та виникнення якісно нової цілісності

внаслідок їх взаємодії. Ми вважаємо, що властивостями елементів

фінансової системи є виконання ними функцій, внаслідок яких відбува-

ється взаємодія між відносно відособленими елементами;

- по-друге, акцент робиться на "сукупності законів, правил і норм,

що регулюють фінансову діяльність", або "сукупності урегульованих фі-

нансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин", тобто

на елементах надбудовних відносин (у даному випадку - правових), які

можуть і не входити у визначення сутності даної категорії як економічної;

залучення елементів права до з'ясування сутності категорії "фінансова

система" може доповнювати економічне визначення. І хоча розмежування

визначення фінансової системи за внутрішньою структурою й органі-

заційною будовою за окремими рівнями дозволяє більш рельєфно відобра-

зити її економічну сутність, у загальному випадку логічніше об'єднати ці

дві відокремлені характеристики в одну змістовнішу цілісність.

Якщо врахувати окремі позитивні моменти вищенаведених

визначень та усунути зазначені неточності, можна, на нашу думку,

запропонувати таке змістовне визначення фінансової системи: це

комплекс окремих елементів, які входять до фінансів та притаманних їм

функцій, взаємодія між якими призводить до появи нової сукупності

фінансових відносин, цілісність яких забезпечується діяльністю від-

повідних фінансових установ та відповідними фінансово-правовими

законами, що конкретизуються в окремих правилах і нормах.

й децентралізовані грошові фонди. Фінансову систему України склада-

ють: загальнодержавні централізовані фонди (державний бюджет); фінанси

підприємницьких структур; централізовані фонди цільового призначення;

державний кредит; резервні і страхові фонди; фінансовий ринок'"

Автори Сучасного економічного словника визначають фінан-

сову систему як "сукупність законів, правил, норм, що регулюють

фінансову діяльність і фінансові відносини держави (грошова система,

система фінансових установ)'"

. Інші російські вчені стверджують, що

фінансова система є "сукупністю фінансових відносин, які існують у ме-

жах даної суспільно-економічної формації; у вузькому значенні - сис-

тема фінансових установ держави'"

Найабстрактніше сутність даної категорії розкривається росій-

ськими вченими-авторами Великого бухгалтерського словника: "сукуп-

ність ланок, що входять у фінанси, в їх взаємозв'язку". Такими ланками

(інститутами) у Російській Федерації називають:

1) бюджетну систему з державними (федеральними, республі-

канськими, крайовими, обласними) і місцевими бюджетами, що входять

до неї;

2) позабюджетні цільові фонди;

3) фінанси підприємств, об'єднань, організацій, установ, еко-

номічних галузей;

4) майнове й особисте страхування;

5) кредит (державний і банківський).

Автори словника-довідника "Финансовое и банковское право",

визнаючи таку ж кількість елементів, дещо конкретизують сутність

фінансової системи, визначаючи її як "сукупність усіх елементів, що

входять до фінансів Російської Федерації, в їх взаємозв'язку." На думку

цих авторів, "усі вони (ланки) мають загальні властивості фінансів як

економічної категорії, але через свої особливості по-різному впливають

на соціально-економічні процеси'"

Український економіст В. Опарін розглядає фінансову систему з

двох боків: за внутрішньою (змістовою) структурою й орга-нізаційною

" Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 3-те вид.

К.: Знання, 2000. - С. 35.

" Раіпберг Б.А., Лозовский Л.НІ., Стародубцева Е.Б. Современный экономический

словарь. М.: ИНФРА-М, 1997. - С. 360.

Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. - М., 1988. - С. 254.

Федоров В. Структура и механизм начоговой системы // Экономист. - 1994. - N° 11.

С. 23 5.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

58 22

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Суть фінансів повніше розкривається в їх функціях, тобто в тих

завданнях, які вони виконують. Призначення фінансів, як уже заз-

началося, - у забезпеченні безперервного процесу відтворення на всіх

його стадіях виробництва, розподілу, обміну та споживання. У цьому

процесі беруть участь фізичні, юридичні особи і держава. Щоб процес

відтворення відбувався динамічно і гармонійно, потрібно забезпечити

кожного з його учасників відповідними грошовими фондами, які

формуються за допомогою фінансів зі створеного ВВП і його складової

- національного доходу.

Отже, першою функцією фінансів є розподільча, реалізація якої

починається з розподілу ВВП між власниками виробничих факторів,

капіталу, і робітниками - власниками робочої сили. Це первинний

розподіл. Власники капіталу (підприємці, землевласники, банкіри,

торговці) отримують при розподілі ВВП свою частину як прибуток,

ренту, відсоток, дивіденди, а наймані працівники - у формі заробітної

плати. У якій пропорції розподі-лятиметься новостворена вартість між

капіталом і найманими працівниками залежить від соціально-економіч-

ного ладу, політичної системи, співвідношення економічних і політичних

сил - власників засобів виробництва, капіталу з одного боку, і найма-

них працівників їх партій та організацій - з іншого.

Держава як власник певної частини підприємств, фондів, землі

також отримує свою частку фонду у формі прибутку, що надходить із

переліченої власності та централізується у її бюджеті. Але первинні до-

ходи ще не формують суспільні фінансові фонди, які необхідні для задо-

волення загальнодержавних і національних потреб: оборони країни,

пріоритетних наукомістких галузей виробництва, науки, невиробничої

сфери, охорони довкілля, утримання непрацездатної частини населення

тощо. Тому й відбувається їх подальший перерозподіл, мета якого

полягає у створенні і використанні цільових централізованих фондів.

Перерозподіл включає, насамперед, вилучення шляхом вико-

ристання податкового механізму частини доходу в суб'єктів і фор-

мування за їх рахунок централізованих фондів (державного бюджету,

пенсійного фонду, страхових фондів соціального призначення тощо).

Перерозподіл новоствореної вартості - об'єктивна необхідність,

яка випливає з потреби концентрації грошових ресурсів, призначених

для утримання галузей невиробничої сфери народного господарства і

зайнятих у них працівників, для виконання державою її функцій -

управління, забезпечення обороноздатності країни тощо - та потреб

міжгалузевого і міжтериторіального переміщення доходів. Така

потреба зумовлена нерівномірним еко-номічним розвитком різних

регіонів країни, недостатністю фінансових ресурсів для їх самодос-

татнього розвитку. Завершується процес розподілу та перерозподілу

формуванням кінцевих доходів держави, підприємств різних форм

власності, а також населення, які в подальшому реально можуть бути

використані кожним із суб'єктів фінансових відносин.

Контрольна функція фінансів обумовлена об'єктивною необхід-

ністю контролю за дотриманням суб'єктами розподільчих відносин,

встановлених законом, порядку формування, розподілу і використання

грошових ресурсів. Фінанси в даному випадку виступають як засіб,

інструмент контролю в руках спеціально сформованих державою і

господарськими структурами відповідних контрольних інституцій.

Фінансовий контроль має тотальний характер, об'єктивна необхідність

якого зумовлена тим, що фінансові відносини носять чітко виражений

суперечливий, нерідко навіть антагоністичний характер; кожен суб'єкт

цих відносин бажає отримати більше грошових ресурсів за рахунок

інших. Це простежується як при формуванні державного бюджету,

спеціалізованих страхових та інших фондів, так і при розподілі їх гро-

шових ресурсів. Подібні процеси відбуваються і на мікрорівні - окре-

мих підприємствах, організаціях і установах.

З позиції об'єктно-суб'єктних відносин, фінансовий контроль

поділяється на внутрішній і зовнішній. При внутрішньому контролі

результати фінансової діяльності підприємства контролюються власною

рахунково-бухгалтерською службою, а його метою є перевірка

доцільності та обґрунтованості окремих фінансових операцій. У разі

виявлення недоліків - їх усувають своїми силами.

При зовнішньому контролі перевірка фінансових операцій проводить-

ся відповідними контрольно-ревізійними службами органу, якому підпо-

рядкований об'єкт перевірки. Цей контроль за ознакою суб'єктів його

здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрігосподарський.

Найбільш важливий і дійовий вид фінансового контролю -

державний. Його проводять спеціально сформовані для такого

контролю органи - бюджетний комітет Верховної Ради України, Ра-

хункова палата України, Контрольно-ревізійна служба Міністерства

фінансів України, органи Державної податкової адміністрації України,

органи Управління цільовими фондами України, Державне казначей-

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

ями, поширивши їх на всі гілки влади. Треба зауважити, "що прі-

оритетом у роботі Рахункової палати України є не тільки виявлення

порушень бюджетної дисципліни, а й пошук слабких місць у фінан-

совому законодавстві, через які витікають державні кошти"

. Усе це

дає підстави стверджувати про недосконалість законодавчої бази як

складової ефективності фінансової системи та про необхідність її

термінового удосконалення.

Для ефективного функціонування підприємств та об'єднань,

незалежно від форм власності та господарювання, вирішальним є

відомчий та внутрігосподарський фінансовий контроль, що забезпечу-

ються внутрівідомчою контрольною службою, фінансовим управлінням

(відділом), бухгалтерією і ревізійним апаратом. У сфері малого бізнесу

подібний контроль проводить сам підприємець, слідкуючи як за фор-

муванням доходів свого бізнесу, так і за їх використанням. Нехтування

таким контролем неминуче призведе до банкрутства та розорення.

Поряд зі згаданими вище функціями фінанси виконують ще й

стимулюючу функцію. Під стимулом розуміють те, що спонукає, заохо-

чує до певних дій того чи іншого господарського суб'єкта з метою

отримання наперед визначеного результату. У нашому випадку - це

зростання виробництва, збільшення прибутку, підвищення доходів

юридичних і фізичних осіб.

Потрібно зазначити, що в економічній літературі, за окремими

винятками

, стимулююча функція фінансів ігнорується, що свідчить

про явну недооцінку її ролі в економічному житті суспільства. Але це

не заважає використовувати фінансові інститути, зокрема податкову

систему, для стимулювання певних економічних процесів. Наприклад,

у 80-х роках XX століття у США для стимулювання капіталовкладень

у виробничу сферу діяв закон, що давав право корпораціям, які

безперервно нарощували капіталовкладення у виробництво, скоро-

чувати суму сплачуваних податків на 30-50 %

. У 90-х роках, коли

потреба в розширенні виробничого потенціалу відпала, законодавці

-- Симоненко В. Рахункова палата // Економічна енциклопедія. - К.: Академія, 2002.

- Т.2. - С. 152.

Пилкін Ю.1. Про стимулюючу функцію податків // Економіка України. - 1998. -

Ле 8. - С. 78.

Суторміна В.М. ти ін. Держава - податки - бізнес: Із світ, досвіду фіскал, регулює,

ринк. економіки / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, В.Л. Андрущенко. - К.: Либідь,

1992. - С. 170.

ство України. Контроль за фінансовою діяльністю об'єктів госпо-

дарювання та органів управління цими службами проводиться як на

мікро-, так і на макрорівні. Кожен із зазначених контрольних органів

має широкі повноваження у здійсненні перевірки фінансових операцій

об'єктами контролю, вони мають право доступу до будь-яких докумен-

тів і сфер діяльності. Результати контролю, як правило, оприлюдню-

ються, а у разі виявлення порушень - застосовуються санкції до винних,

які можуть притягатися до адміністративної відповідальності, а в окре-

мих випадках - і до кримінальної.

Особливе місце у складі контролюючих органів належить

Рахунковій палаті України (створена Верховною Радою України 1996

року), до функцій якої входить контроль за:

1) використанням коштів Державного бюджету України відпо-

відно до закону "Про державний бюджет України";

2) утворенням, обслуговуванням і погашенням державного боргу

України;

3) ефективністю використання та управління коштами держав-

ного бюджету;

4) використанням бюджетних коштів у частині фінансування

місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самовря-

дуванню повноважень стосовно доходів і видатків"

Голова Рахункової палати України періодично звітує перед

Верховною Радою України про результати роботи очолюваної ним

палати. Нерідко у звітах наводяться факти щодо довільного нецільового

використання міністерствами та відомствами бюд-жетних державних

коштів. Закон про Державний бюджет України не став догмою для ви-

конавчої влади. "Свавільне розпорядження державними коштами стало

"живильним ґрунтом", одним із факторів розвитку корупції і тінізації

української економіки", - констатував, свого часу, голова Рахункової

палати України В. Симоненко

. На жаль, виконавча влада на такі

факти ще недостатньо реагує, тому і порушення Закону "Про бюджет

України" з року в рік повторюються, оскільки за нецільове вико-

ристання бюджетних коштів практично ніхто не несе відповідальності,

а Рахункова палата України обмежена в своїх правах. На сьогодні

гостро стоїть питання про доцільність наділення її фіскальними функці-

Симоненко В. Рахункова палата 7/ Економічна енциклопедія. - К.: Академія, 2002.

- Т.2. - С. 152.

Та м саме.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

:і

Суторміна В.М. та ін. Держава — податки - бізнес: Із світ, досвіду фіскал,

регулюв. ринк. економіки / В.М. Суторміна, В.М. Федосов, В.Л. Андрущенко. - К.:

Либідь, 1992. - С. 170.

Александер Г., Бзііли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. - М., 1999. - С. 49.

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

використані не за призначенням, пішли на виплати дивідендів, заробітну

плату, нагромадження особистого капіталу власниками підприємств.

Про низький рівень продуктивного використання фінансових пільг

свідчить, те що рівень зносу основних фондів практично не змінився.

Так, у 2002 р. він становив 55,4 %, а в 2003 р. - 55,3 %. Не поліпши-

лася ситуація з наданням податкових пільг та їх ефективністю і в нас-

тупні роки.

До того ж, надмірне і не завжди обгрунтоване застосування пільг

ставить у нерівні умови товаровиробників, підриваючи цим основні

засади ринкової економіки. З іншого боку, радикальні кроки уряду в

2005 р. з відміни більшості пільг також не дали позитивного результату.

Внаслідок перегляду дохідної частини державного бюджету та скасування

переважної частини податкових пільг відбулося значне підвищення

податкового навантаження на суб'єкти господарювання, рівень перероз-

поділу ВВП по зведеному бюджету збільшився порівняно з 2004 роком з

20,8 до 24,9 %. Податкові доходи до Зведеного бюджету України були на

44,7 %, або 18,3 млрд грн вищими за надходження аналогічного періоду

минулого року. За зазначений період номінальний ВВП України збіль-

шився майже на 24 %. Надходження від податку з прибутку збільшилися

на 47,3 %, у той час як прибуток прибуткових підприємств, за попередніми

оцінками, збільшився на 20 %. Тому очевидним є негативний вплив

фіскалізації економіки на інвестиційні процеси.

Стимулююча функція фінансів має здійснюватися без втрат до-

ходів бюджету. Її метою повинно стати забезпечення зростання доходів

за рахунок розширення податкової бази, створення сприятливих умов

для реалізації фіскальної політики. Фінансове стимулювання господа-

рюючих суб'єктів, галузей, підгалузей, фізичних і юридичних осіб здійс-

нюється не тільки через податковий механізм, а й за рахунок надання

виробнику, експортеру товарів такої фінансової допомоги, як дотації,

субсидії, пільгові кредити тощо. Зокрема, велику допомогу для стиму-

лювання сільськогосподарського виробництва надають США, країни

Західної Європи, Японія. Частина дотацій у цінах на продовольчі то-

вари в цих державах коливається у межах 80 %

Для прикладу можна послатися на Францію, яка за чисельністю

населення, землі, грунтово-кліматичних умов близька до України. У

Ткаченко О.М. Енергію народу - відродженню //Голос України. - 1999. - 12 берез.

- С. 4-5.

скасували ці пільги, але залишилася знижка рівня оподаткування, яка

стимулює економію енергетичних ресурсів і використання альтерна-

тивних видів енергії: вітрової, сонячної тощо. Корпорації мають право

відраховувати від суми податку 15 % вартості устаткування, яке

використовує сонячну і вітрову енергію для виробництва електро-

енергії, опалення, водопостачання. Знижка надається також на

устаткування, яке виробляє екологічно чисту продукцію

Широко використовуються фінансові важелі для стимулювання

не тільки науково-технічного прогресу, а й для розв'язання інших

проблем, наприклад, ліквідації економічного відставання окремих ре-

гіонів у ряді західноєвропейських країн. Зокрема, в Італії, ті підпри-

ємства, які свій капітал використовують для організації виробництва

продукції у відсталих південних районах країни, звільняються на 10

років від сплати прибуткового податку

. Подібні фінансові важелі

використовують на землях східної Німеччини для ліквідації відставання

цього регіону від промислово розвинених західних земель Німеччини.

Податкове законодавство України також надає виробникам

продукції (фізичним і юридичним особам) фінансові пільги, якщо вони

інвестують свій капітал у виробничу сферу, сприяють розвитку мате-

ріально-технічної бази виробництва, залучають до цього іноземний

капітал шляхом створення спільних підприємств. Так, у 2002 р. загаль-

на сума наданих пільг, що надавалися на оновлення основних фондів

підприємствам металургійної, коксохімічної та інших видів промис-

ловості, підприємствам-виробникам електричної, теплової енергії і

водопостачання, а також залізничного транспорту з податку на при-

буток становила 389,7 млн гривень, або 73,1 % від усієї суми пільг,

направлених на підтримку галузей народного господарства, чисель-

ність підприємств, що отримували пільги, становила 104.

Кожна з наданих пільг мала цільове призначення і спрямову-

валася на оновлення матеріально-технічної бази виробництва, впровад-

ження нових технологічних розробок тощо. Але бажаного ефекту від

цього процесу не отримано: пільги було надано, а чи використовуються

вони за цільовим призначенням, - відповідні фінансові структури вже

не контролювали. Як наслідок - величезні фінансові ресурси були

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Народное хозяйство СССР в 1990 году. - М.: Финансы и статистика, 1991. -

С. 16.

Бюджетна підтримка цієї галузі має бути спрямована на реконструкцію

всього паливно-енергетичного комплексу, впровадження енергозбе-

рігаючих технологій у промисловому виробництві. Фінансової

підтримки вимагає і соціальна сфера: освіта, наука, охорона здоров'я

та культура.

Крім згаданих функцій, фінансам властива функція соціального

захисту населення, яка є відносно новою. У період раннього капіталізму

державні фінанси використовували переважно на утримання органів

влади та армії. Проблеми соціального захисту в сучасному розумінні не

було. Сьогодні - це основний елемент соціальної політики більшості

держав світу. Ця політика спрямовується на послаблення нерівності в

розподілі доходів і майна між членами суспільства, надання допомоги

при тимчасовій втраті працездатності, безробітті, перекваліфікації,

лікуванні тощо. Дедалі більше фінансових ресурсів держава спрямовує

на соціальний захист населення. У багатьох країнах світу ці витрати

стали пріоритетними в бюджетних видатках. Зокрема, у США, Японії,

Німеччині, Великобританії та інших країнах Заходу такі видатки ста-

новлять понад 50 % бюджету. Необхідно констатувати, що великі

видатки на задоволення соціальних потреб (освіту, науку, охорону

здоров'я, фізичну культуру, соціальне забезпечення і страхування)

здійснювалися із державного бюджету колишнього Радянського Союзу.

Так, у 1990 році видатки на соціально-культурні потреби населення

становили 170,0 млрд крб. Це 33,1 % усіх бюджетних і страхових

коштів країни, або 24,1 % національного доходу держави

. За рахунок

бюджетних коштів було безплатне лікування, навчання у школах,

вузах, надавалася допомога при тимчасовій втраті працездатності,

здійснювалося пенсійне забезпечення. Щоправда, рівень медичного

обслуговування був невисокий, але загальнодоступний і, головне,

безплатний. Невисокі бу-ли і пенсії - середня в країні становила 109 крб.,

або 48 % середньої зарплати, яку отримували робітники і службовці.

Розподіл національного доходу, використання фінансових ресурсів

того часу свідчить про їх соціальну спрямованість.

Основним напрямом соціального захисту є захист рівня життя

населення, у першу чергу його бідних і найбідніших верств, шляхом

перерозподілу частини доходів на користь останніх. Головним засобом

2000 році для підтримки свого сільського господарства з державного

бюджету Франція виділила 8,1 млрд дол. Крім того, з компенсаційного

фонду Європейського союзу селяни Франції отримали ще 13,4 млрд дол.

Крім цих сум, фермери мали можливість отримати кредит з низьким

відсотком (5-6 %). Усього фінансовий ресурс французького фермера

становив 27,5 млрд дол. А українському селянину того ж року було

виділено з бюджету менше 1 млрд грн (у доларах - це близько 200 тис.).

Звідси й відповідні наслідки господарювання. Якщо Франція у 1998

році отримала зерна 68 млн т, м'яса - 6,6 млн т, молока - 22 млн т, цукру

- 4,7 млн т, то в Україні відповідні цифри становили: 25,6 млн т, 1,9 млн

т, 13,18 млн т і 1,7 млн т

. Франція отримала від експортноімпортних

операцій сільськогосподарської продукції 12 млрд дол., а в Україні 85 %

сільськогосподарських підприємств були збитковими. Відсутність

фінансових ресурсів у сільському господарстві України майже

паралізувала інвестиційну діяльність та оновлення її матеріально-

технічної бази. У наступні 2001-2004 роки виробництво сільсько-

господарської продукції дещо поліпшилося, але фінансове забезпечення

села залишалося, як і в попередні роки, критичним. Без прямих бюджет-

них субсидій проблему ефектив-ного розвитку сільськогосподарського

виробництва не вирішити, навіть при наявності родючих земель і

працелюбних селян.

Погреба у фінансовій допомозі існує і в інших галузях народного

господарства, зокрема у вугільній промисловості. Це зумовлено тим,

що за останні роки матеріально-технічна база (МТБ) цієї галузі

застаріла, умови видобутку вугілля різко погіршилися. Впродовж 90-

х років XX століття енерговитрати на видобуток тонни вугілля зросли

в 1,8 раза, а потреби в енергоресурсах підвищилися. Наприкінці XX

століття показник енергоспоживання на душу населення порівняно з

показником ВВП становив в Україні 4,7 одиниць, тоді як в Угорщині

- 1,4, Чехії - 1,6, Польщі - 2,9, Німеччині - 0,18, Франції - 0,18

. Саме

надмірні затрати на створення валового внутрішнього продукту, а

також застаріла матеріально-технічна база вугільної промисловості

породжують труднощі в забезпеченні паливом галузі народного

господарства, є причиною аварій на шахтах із трагічними наслідками.

Ткачснко О.М. Енергію народу - відродженню //' Голос України. - 1999. - 12 берез.

- С. 5.

Наснлик ОД. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2002. - С. 164.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

" Мочерный СВ., Некрасов В.Н., Овчинников В Н., Секретарюк В.В. Экономическая

теория: Учебник для вузов. — М., 2000. - С. 330.

Гам еаме. С - 332.

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

" Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє

становище України у 2005 році" [Електронний ресурс] // Сайт Національного

інституту стратегічних досліджень. Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/

усунення нерівності в розподілі доходів є фінансовий, зокрема

прогресивний податок із доходів фізичних осіб і соціальні витрати з

державного бюджету. Так, у Швеції завдяки цим заходам попередня

стократна різниця між сукупним доходом домашнього господарства

10 % багатої групи населення і 10% населення з найменшими доходами

зменшилася у 25 разів і становить тепер 4:1

. На вирівнювання доходів

різних соціальних груп спрямована соціальна політика і в інших

країнах Заходу.

Особливої актуальності проблема вирівнювання доходів і

подолання бідності населення набула в Україні. Тут співвідношення

між доходами 10 % найбагатшого населення країни і такою ж часткою

найбіднішого досягло 50:1. Критерієм бідності є рівень доходів на

душу населення. Загалом критерієм бідності можна вважати те, як

людина (родина) харчується. У США, наприклад, до бідних належать

родини, у яких витрати на харчування не перевищують 30 % сімейного

бюджету

. В Україні на це використовується 2/3 сукупного доходу

родини.

Разом з тим, період економічного зростання позначився певним

покращенням рівня життя населення України. Реальні наявні доходи

збільшилися, зокрема у 2003 р. - на 9,1 %, у 2004 р. - на 19,6 %, за 11

місяців 2005 р. - на 19,8 %. Попри ці позитивні зрушення рівень доходів

залишається надто низьким, щоб забезпечити громадянам якість життя,

співставну з якістю життя громадян європейських країн. Належного

рівня життя не забезпечує навіть активна праця громадян на благо

суспільства. Наша країна залишається далеко позаду європейських

країн за рівнем оплати праці, відставання за цим показником суттєво

перевищує відставання за продуктивністю праці. Низькими є і

показники, що характеризують частку заробітної плати у ВВП та

собівартості продукції. Цей показник в останні роки становив менше

45 %, тоді як у країнах Європейського Співтовариства - в середньому

65 %. Оплата праці, яка складає основу доходів населення, залиша-

ється надто низькою для виконання її основних функцій, її міжгалузева

диференціація - надто високою, а міжкваліфікаційні розбіжності -

надмірними в галузях з високою оплатою праці й такими, що межують

зі зрівнялівкою, у галузях з низькою заробітною платою, передусім у

бюджетній сфері. Низькі стандарти оплати праці та відсутність

безпосереднього зв'язку між заробітками та ефективністю праці

впливають на зниження економічної та трудової активності. Домогос-

подарства, де є працюючі, піддаються більшому ризику бідності, ніж

домогосподарства, джерелом існування всіх членів яких є соціальні

трансферти. Близько 85 % бідних сімей - це сім'ї, у яких принаймні одна

особа працює. Майже третині (32,3 %) працівників у вересні 2005 р.

було нараховано заробітну плату, не вищу прожиткового мінімуму для

працездатної особи (у вересні 2004 р. цей показник становив 39,3 %).

Мінімально прийнятний рівень життя значній частині працюючого

населення забезпечує додаткова зайнятість, яка досить часто не має

нічого спільного з професією і кваліфікацією та є незареєстрованою

Україна в 90-х роках XX ст., на початку XXI ст. належала до

країн зі зростаючим ступенем бідності населення, що загрожує ста-

більному розвитку суспільства і національній безпеці країни. Для по-

м'якшення цього процесу, крім загальноекономічних засобів, пов'яза-

них з розвитком виробництва, підвищенням рівня зайнятості, заробітної

плати, широко використовується фінансовий механізм - різні види соці-

альних допомог населенню, зокрема допомога з безробіття, при тим-

часовій втраті працездатності, інвалідності тощо. У 2004 році на соці-

альний захист населення із загальнодержавного бюджету було вико-

ристано 19,31 млрд грн (5,58 % ВВП), на фізичний та духовний розви-

ток - 2,7 млрд грн (0,78 % ВВП). В умовах теперішнього стану еконо-

міки фінансові ресурси держави обмежені і повною мірою функція со-

ціального захисту не може бути реалізована. У зв'язку з цим владним

структурам необхідно розробити систему соціально-економічних норма-

тивів, які б визначали мінімальні межі отримання матеріальних благ для

забезпечення працюючого населення мінімаль-ною заробітною платою,

пенсіями, стипендіями, а також передбачали плату за освіту, охорону

здоров'я тощо.

Світовий досвід показує, що використання фінансових важелів для

перерозподілу доходів населення повинно відбуватися помірковано, в

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

58 32

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

1.2. Головні структури фінансової системи України

У межах наукового пізнання особливе значення приділяється

дослідженню структури явищ об'єктивного світу, надаючи поняттю

"структура" навіть статусу основи методології сучасного наукового

пізнання. Особливо це стосується дослідження систем - організованого,

впорядкованого цілого, що включає сукупність окремих елементів,

об'єднаних різноманітними зв'язками і взаємовідносинами. Структура,

за визначенням, що дається у Філософському словнику, як спосіб

закономірного зв'язку між складовими частинами предметів і явищ

об'єктивного світу, сукупність істотних відношень між компонентами

всередині цілого - найчастіше розглядається як властивість тих

предметів і явищ, які становлять системи

Ій

Лавочкін C.B. Фінансовий механізм макроекономічного регулювання //' Фінанси

України. - 2000. - № 12. - С. 32.

Філософський словник / За ред. чл.-кор. AH СРСР, академіка AH СРСР В.І. Шин-

карука. - К.: Гол. Ред. Української радянської енциклопедії. - 1986. - С. 667.

оптимальних межах. Надмірне вилучення грошових ресурсів може підірвати

зацікавленість працівників у високопродуктивній праці, підприємницьку

активність бізнесменів, з одного боку, і одночасно сприяти формуванню

утриманських настроїв у певної частини населення - з іншого.

Деякі російські вчені вважають, що фінанси, крім розподільчої і

контрольної, виконують ще й регулюючу і стабілізаційну функції.

Регулююча функція фінансів, констатують вони, пов'язана з втручан-

ням держави через фінанси (державні видатки, податки, державний

кредит) у процес відтворення

. На нашу думку, в такому визначенні

цієї функції вона співпадає з розподільчою функцією. Розподільчі і пере-

розподільчі процеси - це функція регулювання, коли держава, викорис-

товуючи фінансовий механізм, впливає на формування народногоспо-

дарських міжгалузевих і внутрігалузевих пропорцій. Тобто є підстави

вважати, що фінанси виконують розподільчо-регулюючу функцію.

Що ж до стабілізуючої функції, то автори згаданого підручника

зводять її до забезпечення для всіх господарюючих суб'єктів і громадян

стабільних умов в економічних і соціальних відносинах

. Але для того,

щоб вони виконували цю функцію, сама фінансова система має бути

стабільною, а це залежить, насамперед, від загального стану економіки,

виробництва, його ефективності. А покращання загального стану еко-

номіки - це прерогатива не фінансів, а держави. Від того, як швидко і

ефективно вони будуть вирішені, залежатиме стабільність фінансової

системи, а відтак - і її позитивний вплив на економіку країни.

Природно, що перелічені функції фінансів не здійснюються ав-

томатично, без додаткової організаційної роботи. Розподіл і перерозпо-

діл ВВП, формування і вирішення бюджету, збір державних і місцевих

податків організовується державою та її органами на місцях, а також

відповідними господарськими структурами. Якщо державна влада не

зобов'язуватиме фінансові, господарські органи контролювати пра-

вильність формування, використання бюджетних, цільових та інших

фондів безпосередньо за призначенням і у визначених законом розмірах,

то цього ніхто не зробить. Це стосується і податків. Навіть найдоско-

наліший податковий закон не забезпечить надходжень грошових кош-

тів у казну, якщо влада не уповноважить на це відповідну службу в Ук-

раїні - Державну податкову адміністрацію.

" Финансм: Учебник. - М.: Юнити, 2002. - С. 21.

" Там саме.

Отже, для реалізації функцій фінансів потрібен відповідний

фінансовий механізм як сукупність методів фінансового впливу на

соціально-економічний розвиток і система фінансових індикаторів та

фінансових інструментів, які дозволяють оцінити цей вплив

. Структу-

ра такого механізму в найбільш загальній формі включає:

1) сукупність економічних і організаційно-правових форм фінан-

сових відносин у народному господарстві країни;

2) порядок розподілу і перерозподілу валового внутрішнього

продукту;

3) порядок формування і використання централізованих і децен-

тралізованих фондів грошових коштів;

4) методи і умови фінансування і кредитування;

5) форми управління фінансовою системою;

6) методи контролю за грошовими потоками;

7) фінансове законодавство, яке регулює фінансові відносини

між господарюючими суб'єктами, між державою і платниками податків;

8) планування державного і місцевих бюджетів, яке починається

задовго до їх затвердження відповідними радами.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Наріжне значення має й те, що внаслідок відносної незалежності

зв'язків від якісних характеристик цих компонентів сама структура здатна

виступати як спосіб організації найрізноманітніших систем, а тому вона є

виявом спільності, подібності часто якісно дуже різнорідних систем. У на-

шому дослідженні йдеться, зокрема, про організацію бюджетної та подат-

кової систем у межах фінансової системи, які при їх спільності мають сут-

тєві ознаки (особливості) щодо останньої. За таких умов загальнотеоре-

тичні фундаментальні положення набувають як стратегічного, так і тактич-

ного значення для методологічного обґрунтування ефективного функці-

онування фінансових відносин, фінансів та фінансової системи в цілому.

Проблема структурування фінансової системи є багатогранною.

Це зумовлено тим, що цей процес можна здійснювати за різними

підставами, оскільки сама фінансова система є багатоаспектною.

Наприклад, якщо за підставу структурування визначити діяльність, то

значимим є розмежування за когнітивним (структурним) та інфраструк-

турним поділом. Продуктивність такого розмежування особливо по-

мітна для здійснення фінансової політики, тобто вживання державою чи

її структурами певних заходів щодо ефективного функціонування

фінансової системи.

Потреба виділення окремих відносно самостійних ланок фінан-

сових відносин обумовлена відмінностями їх участі та ролі у відтворю-

вальних процесах, створенні валового внутрішнього продукту, його

розподілі та перерозподілі, у формуванні та використанні різних

соціальних фондів (рис. 1.1). Сукупність цих відокремлених, але по-

в'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та

методи розподілу й перерозподілу ВВП, характеризує внутрішню

будову фінансової системи.

Кожна з ланок фінансової системи має свої цільові завдання,

особливості при формуванні та використанні грошових ресурсів, однак

усі вони (ланки) взаємопов'язані, взаємозалежні та можуть успішно

функціонувати тільки як єдине ціле, як система. Саме внутрішня струк-

тура фінансової системи лежить в основі її організаційної структури -

як сукупності фінансових органів та інститутів, які здійснюють управ-

ління грошовими потоками.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2002. - С. 60.

"' Финансовое и банковское право: Словарь-справочник. - М.: ИНФЕРА-М, 1997. - С. 60.

"' Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2002. - С. 22-25.

Виокремлення у складі внутрішньої структури окремих її сфер та

ланок також розкриває істотні особливості реалізації фінансових

відносин. Дослідження сфер - як узагальненої за певною ознакою су-

купності фінансових відносин, а також ланок - як відособленої частини

фінансових відносин (за ознакою специфічних форм і методів фінан-

сових відносин чи за ознакою наявності окремого фонду фінансових

ресурсів) - має також важливе значення, оскільки дозволяє врахувати

існування різних станів та функцій фінансів. Так, у структурі фінансо-

вих відносин розрізняють сфери державних фінансів, фінансів суб'єктів

господарювання, міжнародних фінансів, що в свою чергу, поділяються

на окремі складові.

Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність

держави і поділяється на такі ланки: бюджет держави, місцеві бюд-

жети, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси

державного сектора. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відобра-

жає рух грошових потоків підприємств. Залежно від форми організації

фінансової діяльності можна виділити фінанси підприємств, що

працюють на комерційних засадах, фінанси неприбуткових організацій,

фінанси установ, що фінансуються в кошторисному порядку. Сфера

міжнародних фінансів відображає перерозподільчі відносини та

централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох

частин - міжнародних фінансових відносин та безпосередньо між-

народних фінансів.

Значимим для функціонування і організації фінансів є також їх

структурування за певними рівнями. Так, за рівнем економічної системи

можна виділити такі сфери фінансових відносин: щодо макроекономіки

- це сфера державних фінансів, мікроекономіки - фінанси суб'єктів

господарювання, світового господарства - міжнародні фінанси. У свою

чергу, для державних фінансів критерієм їх поділу за рівнем може бути

розмежування органів влади і управління, для фінансів суб'єктів

господарювання - підприємства, організації, установи. Цей перелік

можна продовжувати й далі, адже багатогранність фінансових

відносин, зв'язків не може бути реалізованою через існування уні-

версального механізму. Об'єктивно виникає потреба в повній чи

переважній спрямованості конкретного структурування на вирішення

поставлених завдань. При цьому принципово важливим є те, що всі

структури фінансової системи тісно взаємопов'язані та взаємообу-

мовлені. Фінансовий стан кожної з них залежить від фінансового стану

іншої, і водночас - впливає на них. Усі вони ґрунтуються на єдиній еко-

номічній і політичній основі суспільства, погоджених засадах фі-

нансової політики, що реалізується через фінансову систему. Тому в

сукупності всі структури фінансової системи відображають державний

устрій країни, характеризують ступінь розвиненості її грошових, кре-

дитних, валютних та інших відносин.

Характеристика поняття "фінансова система" на сучасному рівні

пізнання буде неповною, якщо не вдатися до її структурованого роз-

гляду. Це, в ряді інших методологічних положень, становить той тео-

ретичний фундамент, за якого єдино можливе формування раціональної

фінансової політики, в якій пов'язуються всі найбільш ефективні

напрями розвитку фінансів.

Фінансові системи в різних країнах, поряд із спорідненими загаль-

ними рисами, мають свої особливості, обумовлені соціально-еконо-

мічним ладом країни, формою та характером влади, державним устроєм

та іншими факторами. Сьогодні у світі нараховується понад 20 різних

моделей фінансових систем

Розглядаючи фінансову систему України у 1990-ті роки, необхідно

констатувати, що вона складалася з двох підсистем: загальнодержавних

фінансів та фінансів державних, колективних підприємств і організацій.

До загальнодержавних або централізованих фінансів входили

державний бюджет, державне соціальне страхування, державне

майнове та особисте страхування, державний кредит. До фінансів

підприємств і організацій належали фінанси державних, колгоспно-

кооперативних підприємств, підприємств і організацій споживчої

кооперації, фінанси громадських організацій

Центральною ланкою державних фінансів був державний бюд-

жет, що складався із загальносоюзного бюджету, бюджетів союзних

республік і бюджету органів місцевої влади (крайових, обласних,

районних та сільських рад депутатів). У союзному бюджеті концентру-

валося до половини бюджетних ресурсів, а друга половина розподі-

лялася між республіками і місцевими органами влади в пропорції - 35 %

використовувалося на формування республіканських бюджетів і 15 %

коштів надходили в бюджети місцевих органів влади

. Така фінан-