Загорський B.C. Бюджетно-податкова система: теорія і практика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

сова система відповідала тодішньому суспільно-політичному, адміні-

стративно-територіальному устрою в країні та завданням економічної

і соціальної політики тоталітарної держави.

Розпад Радянського Союзу й утворення на його теренах самостій-

них держав призвели до ліквідації старої фінансової системи та

створення у кожній із незалежних держав своєї національної фінансової

системи, яка б мала відповідати потребам соціально-орієнтованої

ринкової економіки, сприяла б динамічному розвитку економіки та

зростанню добробуту населення. Така система в Україні вибудову-

валася впродовж 90-х років, і на початку XXI ст. можна констатувати,

що вона загалом є сформована. Необхідно відмітити, що фінансова

система України зберегла основні елементи, які були притаманні

колишній фінансовій системі Радянського Союзу, але за своєю суттю

докорінно відрізняється від неї як за джерелами наповнення фінансових

фондів, так і за їх використанням. Вона наблизилася до тих систем, які

існують у розвинених країнах світу. До її складу входять (рис 1.2):

1) державні фінанси (державний та місцеві бюджети);

2) фінанси суб'єктів господарювання;

3) фонди цільового призначення (пенсійний, сприяння зайнятості

населення, конверсії, державного соціального страхування);

4) страхові фонди;

5) державний кредит.

Фінансова система України

Рис. 1.2. Фінансова система України

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Однак, коли йдеться про структуризацію того чи іншого явища,

процесу, надзвичайно важливо, щоб вона ґрунтувалася достатньою

мірою на їх сутності, а не просто відштовхувалася від стратегії певних

рішень. Адже від того, якою ми будемо вважати фінансову систему,

залежать і підходи до її функціонування. Тут можна лише погодитися

із застереженнями окремих науковців про недопустимість нехтування

внутрішньої сутності фінансів, коли у зв'язку з переходом до ринку, що

є складним і багатогранним процесом, у деякі фінансові поняття

"вводиться все більша і складніша сукупність фінансових відносин і

явищ, що робить усе важчим відображати їх у такий спосіб. Наразі

втрачається можливість урахування усіх чинників, і це робить фінансо-

ву систему все уразливішою, а досягнення поставлених цілей - пробле-

матичним"

. Дійсно, сьогодні у поняття фінансів вкладається надзви-

чайно широкий спектр інших понять, зокрема "фінансові ресурси", "ка-

пітал", "грошові потоки" тощо. Подібна термінологічна невизначеність

часто призводить і до прийняття невиважених рішень на практиці.

У цьому контексті викликає заперечення позиція проф. О. Василика,

автора підручника "Теорія фінансів", щодо зарахування до фінансової

системи України фінансів домогосподарств і фінансового ринку без

належної аргументації. На нашу думку, фінанси домогосподарств не

можуть входити у фінансову систему, оскільки вони не мають організа-

ційно-правового визначення. Грошові ресурси населення викорис-

товуються не як фонди, а як засіб обігу, платіжний засіб на ринку

товарів народного споживання та послуг.

Те саме можна сказати і про фінансовий ринок, на якому від-

бувається, передусім, купівля-продаж цінних паперів, коли одна форма

власності змінюється на іншу, як на товарному ринку, а його чомусь

ніхто не приєднує до фінансової системи країни.

Окреслені складові визначають загальні взаємозв'язки основних

сфер фінансових відносин. Однак динамічні зміни в соціально-еко-

номічному житті суспільства обумовлюють змістовні зміни в окремих

ланках фінансової системи і диктують потребу виникнення нових фінан-

сових інститутів. Так, зростає значення соціальних страхових фондів.

У розвиток загальнообов'язкового державного страхування передба-

чено запровадження п'яти видів такого страхування: пенсійного,

Ониіико C.B. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку: Монографія. -

Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2004. - С. 143.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

1.2.1. Фінанси суб'єктів господарювання

Визначення фінансів суб'єктів господарювання як економічної

категорії є стратегічним для пізнання їх сутності. Зміст цього поняття

відтворює суспільний поділ праці, наявність різних форм власності та

появу на їх основі розмаїття організаційно-правових форм господарю-

вання тощо, тобто пов'язаний із великою сукупністю прагматичних сто-

рін господарського життя, які суттєво ускладнюють бачення витоків,

джерел тих глибинних процесів, що породжують та значною мірою

обумовлюють ефективність функціонування діяльності суб'єктів

господарювання.

Економічна категорія "фінанси суб'єктів господарювання" в

переліку теоретичних основ управління фінансовими відносинами є

однією з вихідних, оскільки формує основу для вибору напрямів фінан-

сового розвитку, а значить має широку сферу практичного викорис-

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

тання. У цьому контексті існують заперечення, що в зарубіжній науковій

літературі економісти, розглядаючи фінанси підприємств і корпорацій,

як правило, поза увагою залишають теоретичні питання, пов'язані з

розкриттям їх суті й функцій, зосереджуючи увагу на суто практичних

аспектах, пов'язаних із управлінням фінансами підприємств і органі-

зацій, застосовуванням економічних прийомів для досягнення макси-

мального достатку фірми або загальної вартості капіталу

. Такий мето-

дологічний підхід стає поширеним і в економічній літературі пост-

соціалістичних країн. Так, автори книги "Принятие финансовых реше-

ний и управление бизнесом: задачи, ситуации" констатують: "Фінанси

- це спеціалізована прикладна функція адміністративного управління,

що полягає в управлінні грошовими коштами організації: чи це завод,

лазарет, банк, чи школа"

. На нашу думку, переконливим аргументом

на необґрунтованість подібних тверджень може стати позиція відомого

вітчизняного фінансиста С. Юрія, який доводить, що "чим повніше і

глибше суспільство визнає і використовує економічні категорії, тим

вагоміший соціально-економічний ефект дає їх застосування. Крім

того, нові виробничі відносини, що формуються у сучасних умовах

господарювання, породжують нові економічні категорії і наповнюють

новим змістом існуючі, а це викликає необхідність ретельного вивчення

фінансів для виявлення їх родового становища як на соціальному, так

і на міжнародному рівні". "Без урахування їх (об'єктивного характеру

законів функціонування фінансів - В.З.) потрібно бути готовим до того,

що наші структури працювати не будуть: їм перешкоджатимуть

об'єктивні закономірності"

. Щодо наведених визначень зарубіжних

авторів, можна лише зазначити, що вони вказують принаймні на одну

з функцій фінансів, яка використовується в управлінні підприємствами

і організаціями.

Адекватно не відображає зміст фінансів підприємств і визна-

чення, яке дає автор підручника "Финансы предприятий" Л.І. Павлова

- "Фінанси підприємств є сукупністю економічних відносин, які

виникають у реальному грошовому обороті щодо нормування, розпо-

ділу і використання фінансових ресурсів". "Фінанси підприємств є

Нікбахт Ейсан, Гроппенеллі Анжеліко. Фінанси. - К.: Основи, 1993. - С. 5.

Ваткин В., Хамптон Джон, Козак А. Принятие финансовых решений в управлении

бизнесом: задачи, ситуации. - Ява, 1998. - С. 6.

Юрій С.І. Дивергенція фінансів при розгортанні ринкових відносин // Фінанси України.

- 1996. - № 9. - С. 5-7.

медичного, у зв'язку з тимчасо-вою втратою працездатності, на випадок

безробіття, від нещасних випадків на виробництві. Для реалізації

запровадженого принципу солідарності створена система цільових

централізованих фондів як некомерційних самоврядних організацій,

управління якими здійснюється на паритетній основі державою, пред-

ставниками застрахованих осіб і роботодавців.

Таким чином, важливість застосування у процесі пізнання

сутності фінансової системи такого методологічного підходу, як

структурування - виокремлення із цілісної системи фінансових відно-

син їх окремих підсистем - цілком очевидна. Проте, перш ніж перейти

до методологічного обґрунтування перспектив розвитку відносно відо-

кремленої бюджетно-податкової складової фінансової системи, в якій,

без перебільшення, сфокусовано "економічне здоров'я" країни та

добробут її населення, важливо дати хоча б загальну характеристику

тим структурам фінансової системи, які не становлять предмет нашого

детального дослідження, але також формують основу для вибору

напрямів фінансового розвитку. У першу чергу, це стосується фінансів

суб'єктів господарювання - структури, що є базою, основою фінансової

системи, фінансової стабільності країни, оскільки саме вони створюють

ВВП, який і виступає об'єктом фінансових відносин.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

" Павлова Л.И. Финансы предприятий. - М.: Финансы; ЮНИТИ. 1998. - С. 7.

Славюк P.A. Фінанси підприємств. - 1999. - С. J.

" Поддсрьогін А. Фінанси підприємств // Економічна енциклопедія. - К.: Академія,

2003. - Т.З. - С. 205.

58 42

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

формою фінансування і кредитування підприємницької діяльності"

Якщо з першою половиною визначення можна погодитися, хоча в ньому

не зазначено, які саме економічні відносини виражає категорія "фінанси

підприємства", то далі автор фактично ототожнює фінансування з

кредитуванням. Насправді це різні поняття, оскільки фінансування

означає безповоротну безкоштовну і безстрокову передачу фінансових

ресурсів з бюджету підприємству, відомству, установі, а кредитування

- передбачає надання коштів юридичній або фізичній особі лише на

певний термін та за плату, якою є відсоток.

Повніше й змістовніше визначення фінансів підприємств дається

Р. Славюком, який розглядає їх як "грошові відносини, які виникають

у процесі господарської діяльності, пов'язані з формуванням власних і

залучених коштів, їх використанням на фінансування витрат та інвес-

тиції підприємств, утворенням і розподілом прибутку"

. Близьке до

нього за суттю фінансів підприємств визначення пропонує А. Поддєрьо-

гін, який розглядає їх як "економічні відносини, пов'язані з рухом

коштів, утворенням фінансових ресурсів і на цій основі формуванням,

розподілом і використанням доходів і фондів у процесі діяльності

суб'єктів господарювання"

. На нашу думку, це коротке за формою

визначення категорії фінансів підприємств правильно розкриває їх

основний зміст і з ним можна погодитися.

Як систему грошових відносин, які виникають між різними

суб'єктами відтворення, розглядають фінанси підприємств автори

підручника "Финансы" Санкт-Петербурзького університету. Зокрема,

такі відносини виникають між:

1) підприємством і його інвесторами (акціонерами, банками,

власниками) щодо формування і використання власного капіталу, а

також у процесі розподілу та виплати дивідендів і відсотків;

2) підприємством і постачальниками та покупцями вироблених

товарів чи наданих послуг - щодо форм, способів покупки, розрахун-

ків, а також способів забезпечення виконання договірних зобов'язань

(виплата пені, штрафів тощо);

3) підприємством-інвестором та іншими підприємствами і орга-

нізаціями - щодо його довготермінових і короткотермінових інвестицій

та виплати за ними дивідендів чи відсотків;

4) підприємством і фінансовими (кредитними) установами - щодо

залучення і розміщення тимчасово вільних грошових ресурсів (отри-

мання і покриття кредитів, страхових платежів і страхового відшкоду-

вання тощо);

5) підприємствами і членами різних асоціацій, акціонерних

товариств - щодо розподілу і перерозподілу засобів і доходів між ними;

6) підприємствами і державою та іншими органами влади - щодо

формування дохідної частини відповідних бюджетів і видатків з них;

7) підприємством і його працівниками - щодо нарахування та

виплати їм заробітної плати

Тут перелічено найважливіші і найхарактерніші фінансові

відносини на підприємствах усіх форм власності. Але на практиці у фі-

нансово-господарській діяльності підприємств можуть виникнути інші

варіанти економічних відносин. Більшість з них пов'язані з розподілом

і використанням валового доходу підприємства на заробітну плату

працівникам підприємства, формування прибутку, виплату з прибутку

податку,-утворення фонду нагромадження, інші фонди виробничого і

соціального призначення. Саме фінансові потоки, їх рух є об'єктом

безпосереднього дослідження фінансів підприємства.

Таким чином, як економічна категорія, фінанси суб'єктів госпо-

дарювання - це економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, утво-

ренням фінансових ресурсів, а отже, й формуванням, розподілом і

використанням доходів і фондів у процесі діяльності суб'єктів госпо-

дарювання. З огляду на суттєвість втілення структурованого підходу,

доцільно додати, що такі економічні відносини виникають на рівні

окремих суб'єктів господарювання, які в процесі пізнання необхідно

розмежовувати за різними критеріями. Важливо наголосити на роз-

подільчому характері таких відносин, а також на їх специфічності, яка

полягає в тому, що вони пов'язані саме з первинним розподілом вартості

валового внутрішнього продукту, формуванням і використанням

грошових коштів. З погляду суб'єктно-об'єктного аналізу як важли-

вого інструменту наукового пізнання, суб'єктами фінансових відносин

є підприємства, об'єднання, страхові компанії, банки, інвестиційні

4Н

Финансьі: Учебник для вузов. - М.: Перспектива, 2000. - С. 418-419.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

фонди тощо, а об'єктом - фінансові відносини, що виникають у процесі

руху коштів, формуванні і використанні грошових доходів і фондів.

При цьому у фондах підприємств зосереджені найбільші фінансові

ресурси, саме тут створюється валовий внутрішній продукт - джерело

формування всіх фінансових ресурсів. Тобто до сутнісних характеристик

категорії фінансів суб'єктів господарювання додається їх грошова

форма вираження та матеріалізація як фінансових ресурсів.

Найповніше суть фінансів суб'єктів господарювання розкри-

вається у їх функціях. Як органічній структурі фінансової системи, їм

властиві ті ж функції, що й загальнодержавним фінансам, але на відміну

від останніх, вони поширюються на економічні відносини, які вини-

кають на рівні мікроекономіки, охоплюють переважно сферу діяльності

окремого підприємства, що зумовлює ряд особливостей у формах і

засобах їх реалізації.

У процесі суспільного відтворення на мікрорівні відбувається

первинний розподіл валового доходу підприємства. Кожен з учасників

цього процесу отримує свою частку доходу: робітники - заробітну

плату; власник капіталу - засоби виробництва, прибуток, дивіденди;

держава - податок. Отже, гроші, які не є самі по собі фінансами, лише

у процесі такого розподілу створюють умови для появи фінансів, що

формуються у суб'єктів господарювання. При цьому найчіткіше прояв-

ляються такі функції фінансів підприємств:

- формування фінансових фондів у процесі виробничо-фінансової

діяльності;

- розподіл і використання фінансових ресурсів для забезпечення

поточної виробничої та інвестиційної діяльності підприємства, ви-

конання ним своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою

та іншими суб'єктами господарювання;

- контроль за фінансовою діяльністю підприємства, що відбу-

вається з метою визначення правильного нарахування і сплати подат-

ків, формування фонду заробітної плати та нарахування на нього (фонд)

різних платежів, що надходять у цільові фонди та бюджет. При цьому

фінансовий контроль здійснюють й самі підприємства в процесі вико-

нання ними договірних зобов'язань щодо постачання товарів, мате-

ріалів, надання послуг тощо. Контрольна функція фінансів підприємств

дає можливість державі на рівні мікроекономіки регулювати співвідно-

шення між розміром заробітної плати та продуктивністю праці, фондом

нагромадження і споживання.

У процесі дослідження фінансів суб'єктів господарювання цілком

обґрунтовано акцентується увага на їх надзвичайно важливій ролі у

забезпеченні загальнодержавних проблем соціально-економічного

розвитку

. Зокрема, йдеться про те, що вони:

- джерело формування основної частини фінансових ресурсів, які

концентруються державою для централізованого фінансування

різноманітних суспільних потреб;

- створюють необхідну фінансову базу для забезпечення непере-

ривності виробничого процесу, спрямованого на задоволення спожи-

вчого попиту;

- сприяють формуванню фінансового потенціалу підприємств

відповідно до їх стратегії на різних стадіях їх життєвого циклу;

- сприяють децентралізованому розв'язанню соціальних завдань

розвитку суспільства через спрямування підприємствами фінансів

ресурсів на споживання;

- уможливлюють ефективне використання грошових заощаджень

населення через їх трансформацію в акції, облігації та інші дохідні

фінансові інструменти;

- сприяють раціоналізації обігу коштів у країні, забезпечуючи

ефективне їх використання у процесі функціонування економіки.

У наведеному переліку чітко простежується взаємозв'язок

окремих структур фінансової системи, на що вже наголошувалося

вище, та особливо рельєфно - реалізація відносин між державою та

підприємством, насамперед, у сфері формування державних фінансів.

Стан фінансів підприємств впливає на загальноекономічне становище

країни, добробут її населення. Від цього залежить розмір заробітної

плати, своєчасність її виплати працівникам, величина виробничого

нагромадження, наповнення грошовими ресурсами державного і

місцевого бюджетів. Це суттєво актуалізує проблему формування

фінансових ресурсів власне самими суб'єктами господарювання.

У ринкових умовах підприємство є самостійною господарською

одиницею, має права юридичної особи, що надається чинним в Україні

Законом "Про підприємства". Воно діє на засадах комерційного розра-

хунку, основними принципами якого є самоокупність і самофінан-

сування, матеріальна зацікавленість у розширенні та підвищенні

" Фінанси (теоретичні основи): Підручник / М.В. Грідчіна, В.Б. Захожай, Л.Л. Осир-

чук та ін. / Під кер. і за наук. ред. М.В. Грідчіної, В.Б. Захожая. - К.: МАУП, 2002.

- С. 20-21.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Генри Форд. Моя жизнь, мои достижения. — К.: Грайлик, 1993. - С. 139.

предметів і засобів праці, вартість робочої сили, технологія вироб-

ництва, досягнутий рівень продуктивності праці на підприємстві. У

боротьбі за зниження затрат дедалі важливішою є економія сировини,

матеріалів, енергії, праці тощо. Головне, щоб у цьому процесі зниження

затрат відбувалося не за рахунок якості продукції, тому що низька

якість товарів с перешкодою їх успішної реалізації та причиною низької

конкурентоспроможності на ринку.

Величина прибутку залежить і від макроекономічних факторів,

тобто тих, що характеризують ситуацію на ринку - існуючий попит на

вироблений товар та його конкурентоспроможність серед інших товаро-

виробників. При підвищеному попиті можна отримати додатковий при-

буток за рахунок підвищення ціни на товар. Збільшення на ринку асор-

тименту ідентичних товарів може істотно вплинути на рівновагу попиту

і пропозиції, що суттєво позначиться на ціні, обсязі продажу товарів і

в результаті - на прибутку і фінансовому становищі підприємства. При

надто високій ціні, до якої часто вдаються підприємці з метою отриман-

ня більшого прибутку, попит на товари зменшується, а це може приз-

вести до скорочення виробництва та вивільнення частини робочої сили.

Цікавою щодо цього є думка Г.Форда, організатора світової

автомобільної імперії. У своїй праці "Моя жизнь, мои достижения" він

писав: "Моя фінансова політика - тільки наслідок моєї торговельної

політики: я стверджую, що краще продавати більшу кількість предметів

виробництва з малим прибутком, ніж малу кількість - з великим. Така

політика дає численним покупцям можливість купувати і надавати

багатьом добре оплачувану роботу. Вона надає стійкості виробничому

плану, обмежує час, якщо на товар немає попиту і запобігає невироб-

ничим витратам і збиткам внаслідок зупинки виробництва

". Г. Форд

- рішучий противник одержання надмірно високого прибутку за

рахунок підвищення ціни або зниження заробітної плати. Він вважає це

економічним злом, з яким потрібно боротися. Але в житті, на його дум-

ку, підприємці керуються принципом: "Бери, що можеш взяти. Це спе-

кулянти, грабіжники, негідні елементи, справжня виразка справжньої

промисловості. Від цих людей немає чого чекати. їм не вистачає

далекозорості. їхній світогляд обмежується їхніми власними касовими

книгами. Ці люди скоріше піднімуть питання про 10-20 % зниження

ефективності виробництва, яка поєднується з матеріальною відпо-

відальністю за випуск недоброякісної продукції та неефективного ви-

користання виробничих ресурсів. Це означає, що всі витрати, пов'язані

з виробництвом товарів і наданням послуг, мають покриватися власним

доходом, отриманим від реалізації продукції за ринковими цінами, а

також передбачає отримання прибутку, який використовується для

задоволення потреб власника підприємства. Якщо в умовах планово-

регульованої економіки збиткові підприємства мали можливість

покривати збитки за рахунок перерозподілу прибутків тих підприємств

галузі, що працювали рентабельно, то сьогодні підприємство саме

повинно дбати про таке ведення господарства, яке давало б можливість

інвестувати капітал у виробництво, оновлювати матеріально-технічну

базу та успішно конкурувати на ринку товарів і послуг тощо.

Важливо враховувати, що комерційний розрахунок передбачає

не лише стимулювання господарника-підприємця прибутком, а й його

матеріальну відповідальність за незадовільну роботу, неефективне

використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, низьку

якість продукції. Наслідком неефективної роботи є збиток, а за ним і

розорення. В умовах ринкової економіки прибуток і збиток - це дві сто-

рони комерційного розрахунку. П. Самуельсон зазначав: "Наша

система не є системою прибутків, а системою прибутків і збитків.

Прибуток є приманкою у віддаленні, а збитки є карою за використання

неефективних матеріалів виробництва, або таке використання ресурсів,

яке не задовольняє бажань споживачів, які витрачають свої кошти"

•Джерелом фінансів підприємств є виробництво товарів, надання

послуг та отримання доходу від їх реалізації. "Справжнім джерелом

фінансування промислового підприємства, - зазначав Г. Форд, - є

фабрика, а не банк"

. Фінансовим результатом діяльності підприємства

є прибуток. На його величину впливають усі фактори виробництва і

реалізації товарів. Залежно від рівня дії цих факторів розрізняють

мікроекономічні та макроекономічні фактори впливу на прибуток. До

перших належать фактори, що безпосередньо впливають на величину і

рівень прибутку - формування собівартості та ціни продукції. Прибуток

виступає як різниця між ціною реалізації продукції та її собівартістю,

він буде тим вищим, чим ціна товару буде вищою, а собівартість -

нижчою. Вирішальний вплив на собівартість продукції має вартість

Самузльсон П. Экономика: Пер. с англ. —М.: Прогресс, 1964. - С. 660-661.

" Генри Форд. Моя жизнь, мои достижения. - К.: Грайлик, 1993. - С. 137.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

заробітної плати, ніж про скорочення свого прибутку"

. Ці слова,

написані на початку 20-х років минулого століття, на жаль, не втратили

своєї актуальності донині. Йдеться про вітчизняних олігархів, які свої

капітали наживають спекуляцією, завищенням цін, а то й прямим роз-

краданням національного багатства країни під виглядом приватизації

"нічийної власності", реформуванням економічних відносин і подібних

дій, які довели більшість населення України до зубожіння і злиднів.

Реальна заробітна плата робітників, службовців і селян України

на початку 2004 року була в 5-6 разів нижчою, ніж у 1990 році, а ре-

альні доходи населення, із врахуванням втрати заощаджень в Ощад-

банку, зменшення надходжень із суспільних фондів споживання - у 8-

10 разів. Це звузило внутрішній ринок, викликало труднощі в реалізації

товарної продукції підприємствами, навіть при істотному скороченні

обсягів їх виробництва. Цей чинник негативно вплинув на оборотність

коштів, а відтак і на фінансовий стан підприємств. Значна частина

оборотних коштів заморожена в запасах, незавершеному виробництві,

дебіторській заборгованості тощо.

Аналізуючи фінансове становище підприємств через показник

рентабельності, можна констатувати, що він склав у 2003 р. 4,3 %

(табл. 1.1). Такий рівень прибутковості ледь забезпечує просте

відтворення,тому практично припинилося оновлення виробничих

фондів на діючих підприємствах, а ті, що експлуатуються, терміново

потребують заміни. На жаль, оновлення засобів праці відбувається дуже

повільно. Якщо ступінь зношеності основних фондів у 1995 р. становив

37,1 %, у 1999 р. - 47,3 %, то у 2003 р. досяг 48,1 %. У промисловості

цей показник такий: 1995 р. - 43,6 %; 1999 р. - 49,0 %; 2003 р. - 55,3 %.

Не вистачає енергоносіїв, необхідної сировини та матеріалів. Мате-

ріальні оборотні засоби в структурі оборотних фондів у 1990 р.

становили - 69,7 %, а щодо основних виробничих фондів - 26,4 %.

Відповідні показники по Україні у 2002 р. становили 23,9 % і 14,4 %

Загальне руйнування виробничого потенціалу підприємств

негативно позначилося на виробництві усіх видів продукції: промис-

лової, сільськогосподарської тощо. Зменшення виробництва товарів

народного споживання призвело до критичного стану фінанси багатьох

галузей, підприємств та об'єднань; значна частина з них взагалі при-

" Генри Форд. Моя жизнь, мои достижения. - К.: Грайлик, ¡993. - С. 142.

^ Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України // Економіка

України. - 2003. - № 6. - С. 51.

Загорський В.С. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Вид

економічної

діяльності

Показники Вид

економічної

діяльності

Фінансоні результати, мл

пд.

грн.

Рівень рентабельності, %

Вид

економічної

діяльності

1996

2000

2001

2002

2003 2004

2005

1996

2000

2001

2002 2003 2004

2005

Всього:

в тому числі:

14.4

13,93 18,74

14,64

20,31

42.93 52,67

9.2

2.7

4,5

4,2

4,3

н/д н/д

Промисловість

7.4 8,84 5.54 2.87 9,12 21,10

26,16

8.9

4.8 3,7

2,6

3,7 н/д

н/д

Сільське

господарство,

мисливство та

лісове

господарство

1,3

1,75

0,90

-0,26

0,05

1,81

0.05 -11,0 -1,6 5,3

0,8 н/д

н/д

Будівництво

1,0

0,04

0,72

-0.04

0,20

0,54

0,46 11,9

1,3

3,5

1,2

1,9 н/д

н/'д

Фінансова

діяльність

1,4

1,21

2,35

2.36

3,16

6,06

7,59

10,4

8,2 16,3 17,1

н/д

*3а даними Державного комітету статистики.

За даними таблиці видно, що відбулося зниження рентабельності

практично в усіх видах економічної діяльності порівняно з 1996 р.

Якщо у 1996 р. в середньому по країні рентабельність становила 9,2 %,

" ¡мас Є. Економічні проблеми цукробурякового виробництва в Україні // Економіка

України. - 1999. - № 8. - С. 49, 51.

Там саме. - С. 52.

зупинили виробництво, деякі збанкрутіли. Наприклад, цукровиробнича

галузь, яка в попередні роки була однією з найпотужніших підгалузей

харчової промисловості, у 1990 р. виробляла 6,4 млн т цукру. У систему

переробки цукрових буряків наприкінці 90-х років минулого століття

входило 192 цукрові заводи із загальною виробничою потужністю

переробки 50,9 млн т цукрових буряків. Фактично ці потужності

останніми роками використовувалися на третину

. Як наслідок,

погіршився фінансовий стан підприємств цукровиробничої галузі, сума

позичкових коштів перевищила суму їх власних, до того ж позичені

кошти - це переважно кредиторська заборгованість, яку через

відсутність джерел погашення ліквідувати практично неможливо.

Галузь загалом абсолютно не платоспроможна, не може оплатити навіть

свої короткотермінові зобов'язання

Про фінансовий стан деяких галузей можуть свідчити дані табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Фінансові результати та рентабельність за видами економічної

діяльності 1996-2005 рр.*

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Таблиця 1.2

Збитковість підприємств та організацій за видами економічної

діяльності економіки, у % до загальної кількості підприємств*

1996 2000 2001 2002

2003

2004 2005

Усього

43 37,7 38,2 38,8

40,9 33,7 32,4

Сільське господарство, мисливство

та лісове господарство

34,5 42,6 48,2

49,7

34,1

25,1

Промисловість

зо 42,2 41,1

41,8

46,9 39,3 39,7

Будівництво

31,7

40 36,5 37,9

42,8 34,5 38,5

Оптова й роздрібна торгівля;

торгівля транспортними засобами;

послуги з ремонту

42 36,3 36,3 35,7

35,1 28,7 28,1

Транспорт та зв'язок

29,3

47,4

45 45,3

49,9 43,2 43,9

Фінансова діяльність

33,5

38,8 37 37,3

27 26,3

28,4

*За даними Держкомстату.

Аналіз наведених даних (табл. 1.2) свідчить про те, що кількість

збиткових підприємств є досить високою, причому протягом 1996-2003 рр.

залишалася майже на незмінному рівні - близько 40 %. Тільки

починаючи з 2004 р., вона почала зменшуватися і вже в 2005 р. була

32,4 %. Водночас частка збиткових підприємств залишається майже

незмінно високою - на рівні 40 %. Це є наслідком глибокої системної

кризи як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. До зовнішніх чинників

належать ціни на енергоносії, світові ціни на експортно-імпортні

товари, державне мито, податки. Саме ці фактори найбільше зумовили

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Економіка України. Десять років реформ. - Львів, 2001. - С. 13.

" Там саме. - С. 28.

а в таких видах економічної діяльності, як промисловість, будівництво

- 8,9; 11,9 % відповідно, то в 2000 р. були найгірші фінансові

результати роботи. Підприємства всіх видів економічної діяльності

працювали на межі збитковості - середня рентабельність підприємств

країни в середньому знизилася до 2,7 %, а в будівництві - до 1,3. Лише

у фінансовій діяльності показник рентабельності перевищив середнє

значення і становив 10,4 %. У 2001 р. результати дещо покращилися.

Так, рентабельність у сільському господарстві була на відміну від

попереднього року додатною - 5,3 %, середній показник в економіці

збільшився на 66,7 %. Але кардинального поліпшення фінансового

стану не відбулося, показники наступних років були нижчими, ніж у

1996 р. Такий рівень дохідності народного господарства не здатний

забезпечити розширеного відтворення, а лише підтримує виробництво.

зростання виробничих затрат, а відтак - зниження рентабельності ви-

робництва продукції та надання послуг, і саме вони є основною

причиною незадовільного фінансового стану підприємств в Україні. До

внутрішніх чинників належать рівень організації виробництва і праці

на підприємстві, досягнута продуктивність праці, ступінь використання

виробничих потужностей, ступінь вдосконалення, організація марке-

тингу. У розвинених країнах на 2/3 фінансовий стан підприємств зумов-

лений внутрішніми чинниками і лише на 1/3 - зовнішніми

Для поліпшення фінансового стану підприємств, зниження їх

збитковості і підвищення ефективності виробництва потрібні ком-

плексні заходи,зокрема:

1) оновлення і використання ефективних засобів праці та техно-

логій виробництва;

2) забезпечення працездатного населення робочими місцями;

3) підвищення продуктивності праці та її оплати;

4) розширення обсягу внутрішнього ринку за рахунок зростання

купівельної спроможності населення;

5) захист власного виробника.

Важливо розпочати з інвентаризації збиткових підприємств,

з'ясувати причини цього явища і розробити конкретну програму виходу

з критичної ситуації для кожного підприємства, незалежно від форм

власності та виду діяльності. Процес приватизації доцільно тимчасово

призупинити, оскільки, як показує практика, вона в Україні приносить

більше шкоди, ніж користі. Проте така думка поділяється не всіма.

Окремі вчені вважають, що проблему збитковості підприємств можна

вирішити посиленням приватизаційного процесу. "Одна з головних

передумов подолання збитковості економіки, - стверджують Л. Цимбад

і О. Кухар, - прискорення середньої та великої приватизації, яка

повинна передати середні та великі підприємства в руки тих, хто

здатний забезпечити їм легальне та ефективне використання, залучити

необхідні для цього інвестиції та ресурси"

. На їхню думку, держав-

ними у перспективі повинні залишитися лише підприємства та

організації, які обслуговують державний апарат (монетний двір,

міністерства та відомства), або є непривабливими для приватного сектора

економіки. До них вони відносять і підприємства, які мають "низьку

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

ефективнішого використання виробничого потенціалу та робочої сили.

Але в Україні приватизація проводилася непродумано, хаотично, но-

сила переважно руйнівний, а не відтворювальний характер. Тисячі

підприємств розорилися, збанкрутували.

Звичайно, в країні серед десятків, сотень тисяч підприємств мож-

на назвати багато господарств, які успішно адаптувалися до нових

економічних умов і успішно розвиваються - розширюють виробництво,

виплачують працівникам своєчасну і високу заробітну плату, отриму-

ють прибуток тощо. Таким підприємством є Львівське ЗАТ "Світоч",

засноване на базі колишньої кондитерської фабрики. За обсягом ви-

робництва серед підприємств західного регіону "Світоч" посів перше

місце, його питома вага у виробництві кондитерських виробів у Львів-

ській області 2002 року досягла майже 93 %, а у продукції харчової

промисловості і переробці сільськогосподарської продукції - 20 %.

Прибуток у 2002 р. становив 15 млн грн, з яких було сплачено прибут-

кового податку в бюджет держави 4,5 млн грн. З валового доходу у

Пенсійний фонд перераховано 8,4 млн грн. Рентабельність виробництва

дозволяє розвивати матеріально-технічну базу та виробничу інфра-

структуру. Останніми роками на оновлення виробничих фондів було

витрачено 55 млн грн.

Впродовж останніх п'яти років на підприємстві

регулярно виплачується заробітна плата, яка вдвічі вища, ніж середня

в кондитерській промисловості України. Високопродуктивна праця

робітників стимулюється додатковими виплатами та компенсаціями з

прибутку підприємства. У 2002 році ці виплати становили понад 6 млн

грн, це більше, ніж п'ята частина фонду заробітної плати підприємства.

Прибуткове підприємство з потужною матеріально-технічною базою,

розвиненою інфраструктурою, досвідченими спеціалістами і високо-

кваліфікованими робітниками, добре налагодженим виробництвом і

міцною позицією на ринку кондитерських виробів в Україні приваблює

іноземних інвесторів. Від них час від часу надходять пропозиції про

співпрацю. Нині на фірму припадає майже половина інвестицій, які

залучила харчова промисловість західного регіону

На жаль, таких ефективно працюючих підприємств в Україні

мало. Більшість з них, як це видно з наведених вище показників, пере-

О. На "Світоч " спирається економіка регіону // Високий замок. - 2003.

ііанченська

10 лип. - С.

іам саме.

прибутковість чи збитковість, але необхідні для забезпечення національної,

політичної, соціально-економічної та екологічної безпеки держави загалом.

Практично йдеться про позбавлення прав власності держави на

базові, стратегічні та промислові підприємства, чого немає в еконо-

мічно розвинених країнах світу. Сьогодні в Україні до 84 % власності

є недержавною, проте оптимальна частка державної власності, як

вважають авторитетні економісти, має становити 25-35 %. У країнах

Західної Європи у 70-х роках XX ст. державні підприємства виробляли

від 20 до ЗО % промислової продукції. У державному секторі Франції

сконцентровано від 40 до 100 % виробничої інфраструктури, 38 %

виробляється продукції і надається послуг. В Англії державна власність

на засоби виробництва становить майже 20 %, частка держави у

валових капіталовкладеннях сягає 50 %, у ФРН - 17,2 %, у Франції -

24 %, в Італії не менше 40 %. У державному секторі Англії задіяні 25-

27 % робочої сили, в Італії - 24 %, в Австрії - близько ЗО % всіх

робітників і службовців, які виробляють приблизно третину промисло-

вої продукції країни. На державні фірми Австрії припадає 2/3 акціонер-

ного капіталу найбільших промислових компаній, 82 % акціонерного

капіталу знаходиться у кредитно-фінансовій сфері

У 80-х роках у цих країнах в інтересах великого капіталу

почалася, як це відбувалося й відбувається в Україні, активна

діяльність щодо дискредитації державної власності. Певна частина

науковців доводила, що державний сектор збитковий, не забезпечує

високої продуктивності праці та темпів економічного зростання, не

згадуючи при цьому, що низька прибутковість державних підприємств

зумовлена ціновою політикою держави, явною і прихованою формою

дотування приватного сектора. В Англії, наприклад, впродовж 1964-

1974 pp. приватний сектор отримав від держави 3,5 млрд фунтів

стерлінгів

. Але в країнах Західної Європи, навіть після проведеної у

70-х роках XX ст. приватизації державної власності, її частка в

економіці залишається значною, а вплив держави на економіку навіть

посилився. Свідченням цього є постійне зростання частки держави у

використанні валового внутрішнього продукту, мають місце чітко

виражені процеси одержавлення та соціалізації економіки.

В Україні необхідність проведення приватизації державної влас-

ності пояснювали такими ж причинами, що й на Заході - потребою

Мочерний C.B. Політична економія: Навч. посібник. - К.: Знаннн-Прес, 2002. - С. 4SI.

Там саме.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Про економічне і соціальне становище України у 2002 р.: Послання Президента

України до Верховної Ради України. - К., 2003. - Додатки. - С. 312.

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Все начиналось с десятины: этот многоликий налоговый мир: Пер. с нем. - М.:

Прогресс, 1992.

Ткаченко О.М. Паритет в економіці - гарантії в суспільстві // Голос України. -

2001. - 10 жовт.

підприємств становила 25,1 %, водночас цей показник є досить

високим. Все ж не вирішеними є питання усунення диспаритету цін у

системі міжгалузевих економічних відносин. Недостатнім є забезпечен-

ня сільськогосподарської діяльності кредитними ресурсами та інвести-

ціями, недостатаня матеріально-технічна база, низький рівень концен-

трації і спеціалізації виробництва, переважно екстенсивно розвивається

агробізнес на селі, зберігаються нерівні умови розвитку різних форм

господарювання; спостерігається монополізація ринків збуту посеред-

ницькими структурами; недостатньо розвиваються інфраструктура

аграрного ринку і соціальна сфера сільських територіальних громад

Збитковість виробництва сільськогосподарської продукції

обумовлена багатьма причинами. Серед основних - диспаритет цін на

продукцію села і матеріально-технічні ресурси, що постачає промисло-

вість аграрному сектору економіки. У країнах Заходу цінова різниця на

ці види продукції компенсується дотацією з державного бюджету.

Наприклад, у США на підтримку виробника сільськогосподарської

продукції у 2000 р. з бюджету було надано 63 млрд дол., у Німеччині

на гектар ріллі державна допомога становила 20 тис. дол., у Швеції -

17 тис. дол., у Франції - 1,5 тис. дол.

Українські сільськогосподарські

підприємства практично позбавлені такої допомоги. Так, у 2000-2004 рр.

вони мали в середньому за рік 0,9 млрд грн прибутків, яких недостатньо

навіть для простого відтворення виробництва.

Відсутність у підприємств фінансових ресурсів є причиною не

лише скорочення посівних площ під сільськогосподарські культури,

поголів'я худоби, а й погіршення якості обробітку ґрунту та догляду за

посівами і худобою. На 01.01.2004 р. кредиторська заборгованість

сільськогосподарських підприємств складала 11,8 млрд грн, що майже

у 2,0 раза перевищує дебіторську і свідчить про недостатній обсяг

обігових коштів товаровиробників.

Практично через це аграрний сектор характеризується значним

моральним і фізичним зношенням матеріально-технічної бази. З цієї

причини до активного виробничого процесу залучається лише половина

з наявної техніки. Через брак грошових ресурсів село дедалі менше

споживає необхідної йому для сільськогосподарських робіт промисло-

бувають у критичному фінансовому стані. Особливо великих втрат від

непродуктивного реформування зазнали сільськогосподарські підп-

риємства, де уже 12 років безперервно триває пошук ефективних форм

господарювання і належного власника землі. У процесі цього пошуку

великі колективні господарства зруйновано, їх матеріально-технічна

база, земля поділені і розпайовані між селянами (у багатьох випадках

пайовики землі не мають ніякого відношення до села).

Між обсягом виробництва і його рентабельністю існує пряма

залежність. Прибутковим виробництво може бути лише за умови досяг-

нення певного рівня врожайності, виробництва продукції рослинництва

та тваринництва. Якщо рівень буде низьким, підприємства замість

прибутку матимуть збитки. Саме така ситуація склалася на більшості

сільськогосподарських підприємств у 90-х роках XX і на початку XXI ст.

в Україні. У 1990 року з 12,5 тис. сільськогосподарських підприємств

(колгоспів і радгоспів) 0,4 % мали збитки. У середньому на кожне

господарство припадало 965,7 тис. крб. прибутку, а на гектар сільсь-

когосподарських угідь - 315 крб. Як відомо, курс колишнього кар-

бованця щодо долара в ті роки був значно вищим. Долар за обмінним

курсом валютного року коштував 65 коп., а ціни на матеріальні ре-

сурси, необхідні селу, були набагато нижчими. Норма рен-табельності

сільськогосподарського виробництва при всіх недоліках, властивих

колгоспно-радгоспній системі, в 1990 році становила 37,3 %.

Ситуація різко погіршилася в 90-х роках. Впродовж 1991-1996 рр.

сільське господарство України було збитковим, а 2000 і 2001 роках

його прибутковість становила 5 % і 5,3 % відповідно

. Гектар землі

забезпечував прибуток у розмірі 33 грн. Цих ресурсів господарствам не

вистачало навіть на просте відтворення. Рівень рентабельності 2002

року в рослинництві становив 12,7 %, а в тваринництві - 12,6 % збит-

ковості. Найбільших втрат підприємства зазнали при відгодівлі великої

рогатої худоби, виробництві свинини та молока. Сьогодні, як і раніше,

зберігається велика кількість збиткових підприємств, у 1996 р. їх було 68 %

від загальної кількості, у 2000 р,- половина, а в 2001-2003 рр. - понад 40 %

(табл. 1.2).

Ситуація почала покращуватися починаючи з 2004 р. У 2005 р.

кількість збиткових підприємств у відсотках до загальної кількості

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

"" Сайлук П., Месель-Веселяк В., Федоров М. Закон і зміни на селі // Урядовий кур'єр.

- 2003. - 3 лип. - С. 5.

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

вої продукції, звужуючи тим самим обсяг внутрішнього ринку засобів

виробництва. Кількість необхідних для виробництва сільськогоспо-

дарської продукції технологічних операцій скорочується до мінімуму,

що негативно впливає на врожайність сільськогосподарських культур.

До критичної межі зменшилося використання органічних добрив,

обсяг внесення яких під зернові культури в 2003 р. становив 233,2 тис.

тонн, що складає 42,3 % посівної площі. Така ж ситуація з якістю

обробітку грунту, догляду за посівами, худобою, дотриманням науково

обґрунтованих технологій виробництва продукції рослинництва чи

тваринництва залишилася і сьогодні. Вона є першопричиною критич-

ного стану аграрного сектора економіки України.

У нинішніх умовах підприємства не тільки не мають грошових

ресурсів, але й можливості взяти дешевий кредит. Банки не бажають

ризикувати своїм капіталом, тому дають кредит тільки під солідну

заставу та високі відсотки, а у сільськогосподарських підприємств

відсутні ліквідні активи та фінансові резерви. Деякі економісти-аграр-

ники визначають важкий фінансовий стан сільськогосподарських

підприємств, але вихід з нього вбачають не в зміні напрямів проведення

реформи і державної підтримки виробника сільськогосподарської

продукції на зразок західноєвропейських держав чи встановленні

паритету цін на сільськогосподарську або промислову продукцію, а в

наданні банківського кредиту під заставу землі, оскільки ніякого

більшого ліквідного майна під заставу вони не мають

. Але дати землю

під заставу при нинішніх процентних ставках - це гарантована втрата

селянами землі, останнього, що у них ще є.

Сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності та гос-

подарювання необхідна така реальна державна фінансова допомога:

1) прямі субсидії;

2) дотування виробництва сільськогосподарської продукції;

3) дешевий державний кредит.

Заходи фінансової допомоги селу мають бути складовим

програми розвитку аграрного сектора економіки України, яку так і не

розроблено до цього часу. Це змушений був визнати і тодішній міністр

сільського господарства С. Рижук: „Хіба могло бути інакше, якщо

наша держава досі не має концепції розвитку сільського господарства

і агропромислового комплексу загалом". Ось так, без концепції, без

розрахунків, але перебудовуємо, реформуємо з надією, що „ринок все

врегулює".

При розробці програми розвитку аграрного сектора економіки

потрібно врахувати досвід як зарубіжних країн, так і власний, набутий

впродовж реформування сільського господарства. А він показав

безперспективність дрібних селянських господарств. Майбутнє - за

великими сільськогосподарськими підприємствами. Необхідно припи-

нити штовхати селян до особистих селянських і фермерських госпо-

дарств, оскільки перші взагалі безперспективні, а другі не можуть бути

ефективними та конкурентними у нинішній ситуації. Отримані у влас-

ність паї селяни не мають змоги обробляти і змушені здавати в оренду.

"Господаря землі, за якого так ратували, на жаль, не вийшло", - заявив

на парламентських слуханнях на початку 2003 року у Верховній Раді Ук-

раїни президент Української Академії аграрних наук академік М. Зубець

З цим не можна не погодитися. В умовах ринкових перетворень

виживають лише великі підприємства.

Для України, на нашу думку, найперспективнішою формою

господарювання є створення великих сільськогосподарських підпри-

ємств на кооперативних засадах. Сільськогосподарська кооперація

вдало поєднує інтереси працівника і власника. Аграрна політика дер-

жави має бути орієнтована на розвиток великих, заснованих на

приватному інтересі, високотехнологічних товарних виробництв зерна,

цукрових буряків, овочів, продукції тваринництва. На базі великого

товарного виробництва виникає можливість зональної спеціалізації

підприємств, впровадження сівозмін, досягнутих за рахунок адресної

концентрації капіталу і кращого використання регіональних грунтово-

кліматичних, демографічних та економічних умов. Одночасно це і шлях

до фінансового оздоровлення сільськогосподарських підприємств

України.

Важливим джерелом фінансових ресурсів підприємств виступає

амортизаційний фонд. Роль останнього як джерела інвестицій та

розширення виробництва зростає з нарощенням економічного потен-

ціалу країни. Амортизаційний фонд формується на кожному підпри-

ємстві в результаті зношення основних фондів. Величина цього фонду

залежить від вартості основного капіталу та встановленої річної норми

Зубець М. Господаря земчі так і не вийшло // Сільські вісті. - 2003. - 24 січ. - С. 4.