Загорський B.C. Бюджетно-податкова система: теорія і практика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

" Хмелевський Є. Амортизаційна політика й оновлення промислово-виробничих

фондів //Економіка України. - 1999. - № 3. - С. 19.

Про економічне і соціальне становище України у 2002 р.: Послання Президента

України до Верховної Ради України. - К„ 2003. - Додатки. - С. 316

амортизації. Цільове призначення амортизаційного фонду полягає у

відновленні шляхом ремонту фізично зношених основних фондів та у їх

повній заміні (реновації). Як відновлення, так і повна заміна зношених

засобів праці за рахунок амортизаційного фонду не збільшують їх

вартості. Але реальне фізичне нарощування основного капіталу може

існувати за умов, коли замість зношених засобів праці - устаткування,

обладнання та інших знарядь, закупляють продуктивніші машини.

Створюється реальна можливість за рахунок цього фактора підвищити

виробничі потужності на підприємствах, а відтак - розширити

виробництво. Такі можливості більші у тих підприємств і у тих країнах,

де більш розвинена матеріально-технічна база та потужний виробничий

потенціал. Тому з їх зростанням збільшується і амортизаційний фонд.

У 1980 році вартість основних виробничих фондів усіх галузей

народного господарства становила 1 150,3 млрд крб., а амортизаційний

фонд - 72,2 млрд крб. (6,3 % вартості основних фондів), з яких на

реновацію було використано 57,2 млрд крб., що становило 37 %

загальних капіталовкладень цього року. У 1990 році вартість основних

виробничих фондів досягла 1 980 млрд крб., а загальна сума амор-

тизаційних відрахувань при незначному підвищенні норми амортизації

(6,8 %) становила 137,5 млрд крб., що в 1,6 раза більше, ніж 1980 року.

З цієї суми на фінансування капіталовкладень було спрямовано 113,1

млрд крб., що становило половину їх загальної величини.

У розвине-

них країнах Заходу ця частина амортизаційних нарахувань у фінансу-

ванні капіталовкладень становить 60-70 %, а у США - понад 75 %

В Україні в кризові роки відбулося різке послаблення ролі

амортизації в економічних процесах: частка амортизації в інвестиціях

знизилась до 30 % у 1992-1993 pp. і до 15-20 % - у 1995-1996 pp.

Головною причиною цього було порушення пропорцій між аморти-

заційними нарахуваннями та цінами, що непомірно зросли внаслідок

інфляційних процесів на відновлені засоби виробництва і неадек-

ватність індексації основних фондів 1992, 1993 1995 років. Крім цього,

Налоговая реформа и переход к рыночной экономике в странах Центральной и

Восточной Европы: Сводный реферат // Соц. и гуманит. науки: Отеч. и зарубеж.

лит. - 1993.

—

№ 2. - С. 5, 25.

Чеботар СЛ. Польська економіка на межі тисячоліть: труднощі, успіхи,

перспективи. - К.: Хрещатик, 2002. - С. 11.

Хмелевський С. Амортизаційна політика й оновлення промислово-виробничих

фондів // Економіка України. - 1999. - N9 3. - С. 18.

в Україні занадто низькі, порівняно з розвиненими країнами світу, нор-

ми амортизації основних фондів і відповідно набагато вищі нормативні

терміни їх експлуатації та недостатня практика використання приско-

реної амортизації. Таке велике зниження частки амортизаційного фонду

в інвестиціях призвело до втрати основної функції цих фондів -

відтворення основних фондів у вартісній та натуральній формах.

Ця ситуація була дещо виправлена у процесі проведення

амортизаційної реформи 1997 року та індексації основних виробничих

фондів. Проведена індексація основних виробничих фондів станом на

1 квітня 1996 року зумовила зростання їх номінальної вартості в 7,5-

8,3 раза

'. І хоча норма амортизації суттєво не змінилася (була в межах

6-7 %), але загальна сума амортизаційного фонду зросла внаслідок

підвищення номінальної вартості основних виробничих фондів і

становила у 1996 році 843,5 млрд грн, а в 2000 - 828 млрд грн.

Значну

частину амортизаційного фонду в кризові роки підприємства викорис-

товували не за призначенням - для погашення заборгованості щодо за-

робітної плати чи на поповнення оборотних коштів На жаль, такі дані

Держкомстат України у своїх щорічниках не публікує, а треба, щоб

знати реальний стан речей у такому важливому питанні.

Не сприяє ефективному використанню амортизаційних коштів і

закон, прийнятий наприкінці 1998 року Верховною Радою України про

обов'язкові відрахування кожним підприємством, незалежно від форми

власності та господарювання, 10 % загальної суми амортизаційного

фонду до бюджету. Це рішення успадковує практику, яка була у

колишньому Радянському Союзі, коли всі підприємства перера-

ховували в спеціалізований бюджетний фонд 10 % амортизаційних

відрахувань, кошти з якого використовувалися у централізованому

порядку для фінансування науково-технічного прогресу, розвитку

пріоритетних галузей економіки, створення нових технологій тощо. Це

була одна з форм перерозподілу амортизаційного фонду в межах

державного сектора виробництва, в інтересах одного й того ж

власника. Але нині ситуація змінилася. До 80 % засобів виробництва -

уже не державна власність. Тож відрахування частини амортизаційного

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Таблиця 1.3

Структура оборотних засобів

Оборотні засоби

Грошові кошти, %

Оборотні засоби

СРСР

Україна

Оборотні засоби

1990

1995

2000

2003

Товарно-матеріальні цінності

61,6

42,2

23,9

20,9

Товари відвантажені і надані послуги

13,5

17,0

н/д

Грошові кошти

13,2

5,9

3,5

н/д

Дебіторська заборгованість

8.4

28,3

65,9

73,3

3,3

6,6

6,7

н/д

Усього:

100,0

100

У таблиці 1.3 показано структуру оборотних засобів у колиш-

ньому Радянському Союзі і в Україні 1995, 2000 рр. В СРСР у 1990 р. з

569,7 млрд крб. оборотних засобів майже 3/4 припадало на товарно-ма-

теріальні цінності та відвантажені товари і надані послуги. У структурі

оборотних засобів - досить висока частка грошових коштів (13,2 %), а

дебіторська заборгованість становила всього 8,4 %. На кожен

карбованець основних виробничих фондів (1 960 млрд крб.) припадало

29 коп. оборотних засобів. Такі розміри і структура оборотних засобів

переважно забезпечували стабільний розвиток економіки України -

складового елементу народного господарства колишнього Радянського

Союзу.

Структура оборотних засобів суттєво погіршилася. Питома вага

дебіторської заборгованості з 8,4 % у 1990 р. збільшилася до 28,3 % у

1995 р. і до 73,3 % - 2003 р., в абсолютних величинах це становить -

22,9 млрд грн і 274,5 млрд грн відповідно. Причому в 2003 р. ця

заборгованість перевищувала річний ВВП на 4,3 %. Склалася ситуація,

коли кошти ніби є, але вони у боржників підприємства. Дебіторська

заборгованість виникає, як правило, у зв'язку з поставками товарів,

наданням послуг у кредит, що призводить до вимивання грошової маси

" Народное хазяйство СССР в 1990 году. - М.: Финансьі и статистика, 1991. -

С. 26, 27.

фонду до бюджету є практично додатковою формою податку. Між тим,

приватні підприємства створюються за рахунок коштів приватних

власників і всі виробничі та амортизаційні фонди, як і вироблена на них

продукція, є їх власністю і не може відчужуватися у більшому від вста-

новленого законом розміру.

Існуюча практика перерахування частини амортизаційного

фонду до державного бюджету гальмує розвиток підприємства, зменшує

ресурси підприємства, необхідні для розвитку виробництва, сприяє

виникненню тіньового капіталу.

Тож було б правильно відмінити це положення, передавши під-

приємствам амортизаційний фонд в їх повне розпорядження для

використання за економічним призначенням.

Для здійснення виробничо-господарської діяльності кожне

підприємство має бути забезпечене не лише основними фондами, а й

достатньою кількістю оборотних засобів. Оборотні засоби - це сукуп-

ність оборотних фондів (предметів праці) та фондів обігу (грошові

кошти та готова товарна продукція на складах підприємства), які

використовують для фінансування поточної господарської діяльності,

і які виражені в грошовій формі.

Оборотні виробничі фонди складають такі предмети праці, як

сировина, матеріали, паливо, запасні частини, тара і деякі малоцінні

засоби праці, що служать в експлуатації менше року. На відміну від

основних фондів, які впродовж усього періоду їх використання збері-

гають початкову натуральну форму, а свою вартість за час експлу-

атації частинами переносять на новостворений продукт, оборотні фонди

цілком споживаються за один виробничий цикл, втрачаючи при цьому

свою початкову натуральну форму. Після реалізації товарної продукції

вартість спожитих предметів праці в грошовій формі цілком повер-

тається підприємству і використовується для закупівлі нових предметів

праці з метою продовження виробництва. Разом з тим, спожита частина

вартості основних фондів надходить у накопичувальний аморти-

заційний фонд і використовується для оновлення основних фондів.

Фонди обігу - складова оборотних засобів. До них входить

готова товарна продукція, що перебуває на складах підприємства, та

грошові кошти (каса, банк). Кожне підприємство, фірма, галузь мають

свій специфічний склад - це сукупність різних видів і груп матеріально-

грошових елементів у їх грошовій оцінці і структуру оборотних засобів

- співвідношення між цими елементами, виражене у відсотках до під-

сумку. Вони залежать від профілю, спеціалізації, технології виробниц-

тва, тривалості виробничого циклу, особливостей постачання матері-

ально-сировинних ресурсів і збуту готової продукції.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

виробництві, так і в сфері обігу. Власні оборотні засоби підприємства

можуть доповнювати надходженнями бюджетних коштів як прямі

інвестиції, спрямовані на розвиток пріоритетних галузей економіки і

реалізацію державних програм, бюджетних дотацій, субсидій на підтрим-

ку окремих форм підприємницької діяльності (підприємств малого

бізнесу, фермерських господарств та інших).

Для поповнення оборотних засобів підприємства користуються

банківським чи комерційним кредитом. Умовами, на яких підприємс-

твам чи господарюючим суб'єктам банки видають кредити, є їх плат-

ність, поворотність, строковість та матеріальна відповідальність за по-

вернення кредиту. У колишньому Радянському Союзі підприємства ак-

тивно долучалися до кредитних ресурсів, кожен 3-4-й крб. оборотних

засобів був кредитний. Середній залишок усіх видів кредиту щодо

народного господарства 1990 р. становив 364,4 млрд крб., зокрема в

Україні - 48,4 млрд.

У кризовий період використання кредитів в Ук-

раїні різко скоротилося. Наприкінці 1995 р. їх залишки становили всьо-

го 8,5 млрд грн. Щоправда, в наступні роки підприємства дедалі

частіше зверталися до банків за фінансовою допомогою. Видача під-

приємствам кредитів у 2000 р. була в 3,5 раза більшою, ніж в середині

90-х років XX століття, їх залишок наприкінці 2005 р. досяг 143,4 млрд грн.

Кредит зазвичай надавався комерційним структурам і переважно -

короткотерміновий. Попит господарюючих суб'єктів на довготермінові

позики обмежений через високі відсоткові ставки, які в окремі роки ся-

гали 35 і більше відсотків. Для підвищення ролі кредиту у відтворю-

вальних процесах важливо домогтися зниження його вартості, щоб

користування ним не призводило до зростання виробничих затрат,

зменшення прибутку і конкурентоспроможності товарів на ринку.

Таким чином, ефективне і цілеспрямоване управління фінансо-

вими процесами суб'єктів господарювання, створення основ для їх

оптимізації повинні базуватися як на розумінні внутрішньої сутності,

так і динамічності перетворень, оскільки на фінансові результати

діяльності підприємств впливає багато факторів, які відображають усі

аспекти їх фінансово-господарської діяльності, діючи й у сфері вироб-

ництва на мікрорівні, а поза нею - на макрорівні.

" Народное хозяйство СССР в 1990 году. - М. : Финансы и статистика, 1991. - С. 30.

у підприємств, позбавляє їх можливості своєчасно виплачувати

заробітну плату та розраховуватися за куплені матеріально-сировинні

ресурси. У 2003 році кредиторська заборгованість зросла до 344,9 млрд

грн і була на 31,0 % більшою, ніж ВВП. У структурі оборотних засобів

на грошові кошти 2001 року припадало тільки 3,5 %, ця частина в 3,5

раза менша, ніж була у підприємств у 1990 р. Також негативно на

фінансовий стан підприємств впливала монетарна політика. Рівень

монетизації економіки України 2004 р. становив усього близько 36,4 %,

а 2000 р. - 18,9 %. Зауважимо, що в розвинених країнах цей показник

становить від 60 до 70 % залежно від країни

Окремою проблемою є завдання оптимального співвідношення

власних і позичених оборотних засобів. Його досягають за рахунок

нормування власних оборотних засобів. Нормування оборотних засобів

сприяє:

1) кращому та ефективнішому їх використанню;

2) прискоренню обороту оборотних засобів;

3) зростанню рентабельності виробництва.

Норма оборотних засобів - це мінімальна сума оборотних

коштів, яка забезпечує мінімальні потреби підприємств у виробничих

запасах сировини, матеріалів, палива, грошових та інших ресурсах.

Норматив обраховується окремо за кожним із елементів оборотних

засобів і в загальному по підприємству. Потреба в оборотних засобах

обумовлена насамперед виробничими чинниками, до яких належать:

1) характер і технологія виробництва;

2) тривалість виробничого циклу;

3) обсяг виробництва продукції;

4) умови постачання необхідних ресурсів;

5) збут готової продукції;

6) форми розрахунків.

Показником ефективності оборотних засобів є їх оборотність,

яка визначається в кількості разів (оборотів оборотних засобів на рік)

і днів. Прискорення обороту оборотних засобів вивільняє їх частину з

господарського обороту і дозволяє використати для розширення ви-

робництва і збільшення прибутку. Тому підприємства повинні постійно

шукати резерви прискорення обороту оборотних засобів як на

Береславська О. Тенденції валютного ринку України у 2004 році // Вісник НБУ. -

2005. - №2. - С. 19-22.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

" Васи.іик ОД. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2002. - С. 284.

" Мочерний C.B. Пенсійні фонди // Економічна енциклопедія. — К.: Академія, 2002. -

Т.2. - С. 707.

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

Таблиця 1.4

Структура та динаміка зростання активів глобальних пенсійних

фондів, млрд доларів США*

1990 1999 2001

млрд.

дол.

США

млрд.

дол.

США

млрд.

дол.

США

2624

53,31 7765

59,83

7010

61.04

Канада 198 4,02

345

2,66 297

2,59

Великобританія 616 12,52 1365

10,52

1200 10,45

Нідерланди

237 4,82

427 3,29 384

3,34

Німеччина

106

2,15 139

1,07

125

1,09

Інші країни Європи 226 4,59

465

3,58

400

3,48

Японія 574

11,66

1544

11.90 1235

10,75

Австралія

1,08

139

1,07 147

1,28

Інші тихоокеанські країни 84

1,71

200 1,54 160 1,39

Латинська Америка

0,51

134

1,03

120

1,04

Інші країни світу 179

3,64 455 3,51

406

3,54

Разом

4922

100,00 12978 100,00

11484 100,00

*Джерело: за даними сайту http://www.dfp.gov.ua

Наведені дані вказують на вражаючу динаміку зростання

активів глобальних пенсійних фондів. Станом на 2001 рік частка трьох

країн - США, Великобританія та Японія - становить понад 80 %. Це

пов'язано з тим, що ці країни в найбільшому ступені здійснили перехід

до накопичувальної системи пенсійного страхування.

Розміри пенсійного фонду залежать у першу чергу від власних

доходів (надходження страхового збору, інші надходження та натуро-

плата), які в свою чергу залежать від величини фонду заробітної плати.

Середньомісячна заробітна плата за січень-листопад 2005 р.

порівняно з відповідним періодом минулого року зросла в номінально-

му вимірі на 35,9 % та перевищує в 1,7 раза прожитковий мінімум,

встановлений для працездатної особи (453 грн). Оплата праці праців-

ників бюджетної сфери (освіти, охорони здоров'я, культури, науки

тощо) зросла в середньому на 49 %. Незважаючи на суттєве зростання

заробітної плати, а отже і надходжень до Пенсійного фонду, останній

відчуває нестачу фінансових ресурсів для виплати пенсій і значною

мірою поповнюється за рахунок бюджетних коштів.

Сучасний обсяг соціальних зобов'язань держави становить 61 %

витрат зведеного бюджету 2005 р., або близько 20 % ВВП. Надмірне

зростання соціальних трансфертів зруйнувало базове співвідношення

1.2.2. Фонди цільового призначення

Чільне місце у структурі фінансової системи України посідають

централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення:

Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Фонд сприяння

зайнятості; Фонд конверсії. Усі вони становлять одну з основних ланок

державних фінансів, певною мірою пов'язані з державним бюджетом,

але мають таку особливість, що їх ресурси використовуються за цільо-

вим призначенням, а джерела формування - чітко визначені.

Одним з найпотужніших централізованих фінансових фондів є

Пенсійний фонд України, який займає друге місце після Державного

бюджету. Про роль і значення цього фонду свідчать масштаби

пенсійного обслуговування населення в Україні. На початок 2004 року

пенсії в Україні одержували 17,5 млн людей, зокрема 2,5 млн інвалідів,

650 тис. громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи.

Загальні видатки на пенсійне забезпечення становили понад 12 млрд

грн.

Управління фондом здійснює спеціальний орган держави -

Пенсійний фонд. Джерелом формування ресурсів цього фонду є

переважно нарахування 32 % на фонд заробітної плати підприємств

усіх форм власності та господарювання, страхові платежі у розмірі 1-

2 % від заробітної плати всіх працюючих громадян, а також прибутки

від інвестицій вільних грошових коштів цього фонду у виробничо-

комерційну сферу.

В Україні Пенсійний фонд, порівняно з аналогічними фондами

розвинених країн світу, невеликий - його ледве вистачає на поточне

пенсійне обслуговування громадян похилого та старшого віку. У

розвинених капіталістичних країнах існують накопичувальні пенсійні

фонди, що становлять багатомільярдні суми, які використовують як

кредитний ресурс. Наприкінці минулого століття у США, наприклад, у

пенсійних фондах було понад 8 трильйонів дол., у тому числі в

державних - 2,5 трильйона дол. Кошти, надані в кредит, приносять

великі прибутки як відсотки. Норма прибутку з цього капіталу у

багатьох розвинених країнах світу становить 10-12 %

. Цікавими у

цьому контексті є дані табл. 1.4.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

" Послання Президента України до Верховної Ради України „ Про внутрішнє і зовнішнє

становище України у 2005 році" [Електронний ресурс] // Сайт Національного

інституту стратегічних досліджень. Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

'' Про економічне і соціальне становище України у 2002 р.: Послання Президента

України до Верховної Ради України. - К., 2003. - Додатки. - С. 87.

між заробітною платою та соціальними трансфертами. Це вивело на

перший план проблему фінансового забезпечення амбіційних соціаль-

них орієнтирів. З початку 2005 р. сукупні соціальні трансферти пере-

вищують заробітну плату (за даними 10 місяців - на 6 %). Частка коштів

державного бюджету у загальній сумі надходжень до Пенсійного фонду

зросла з 16 % у першій половині 2004 р. до 37,4 % у 2005 р. Відсутність

зв'язку між обсягами соціальних виплат та страховими внесками

закладає загрозу фінансової нестабільності фондів соціального

страхування та місцевих бюджетів

На 1 жовтня 2005 р. середня трудова пенсія становила 384,64 грн,

що становить 84,9 % від прожиткового рівня і 47,7 % середньої

заробітної плати. Як бачимо, норма базового закону „Про пенсійне

забезпечення", яка допускає, що розмір пенсії може становити 75 %

передпенсійної оплати, не виконується для висококваліфікованих

робітників і службовців. Фактично ця категорія громадян отримує пенсію

у розмірі 15-20 % від заробітної плати, яку вони мали перед виходом на

пенсію. Дві третини пенсіонерів отримують майже однакові виплати,

маємо класичну форму зрівнялівки в пенсійному забезпеченні населення,

де фактично втратився зв'язок між розміром пенсії та трудовим внеском

у розвиток економіки країни та примноженням її багатств.

Для великої армії чиновників, суддів, працівників прокуратури,

державних установ, вищих закладів освіти, науковців такої обмежу-

вальної норми немає. Для них діють правові норми, визначені законами

"Про статус народного депутата", "Про статус суддів", "Про проку-

ратуру та прирівняних до них категорій громадян" тощо. Відповідно до

цих законів згаданим категоріям громадян пенсії призначаються у

розмірі 80 %, а в окремих випадках - 90 % від суми посадового окладу

з врахуванням інших виплат. У результаті окремим особам пенсія ви-

плачується у розмірі 2-3 тис. грн що у 20-30 і більше разів перевищує

мінімальну трудову пенсію. Це звичайно несправедливо. У розвинених

країнах з ринковою економікою, на досвід яких ми часто посилаємося,

оптимальним співвідношенням між нижчою і вищою пенсією вважається

1:3-4. Справедливим вирішенням проблеми було б підвищення

мінімальної пенсії до прожиткового рівня, як цього вимагає закон, й

обмеження максимальної трьома-чотирма мінімальними пенсіями.

Звичайно, це можливо тільки за умови відповідного приросту валового

внутрішнього продукту.

Через ці та інші недоліки діючої пенсійної системи виникає

потреба її реформування. Необхідність її здійснення зумовлена також

тими змінами, які сталися в економічному базисі суспільства. Так,

замість державної та колективної власності на засоби виробництва

з'явилась приватна, її частка у 2004 р. становить 88 %. Ця обставина

вимагає відповідних корегувань у формуванні Пенсійного фонду і

виплат з нього. Якщо в умовах панування державної власності

держава повністю брала на себе відповідальність за пенсійне забезпе-

чення працюючого населення, то за нових обставин це, крім держави,

повинні робити самі громадяни. До цього спонукає і несприятлива

демографічна ситуація в країні - скорочення чисельності населення,

погіршення його вікової структури (все більше стає людей похилого

віку). Тільки за останні 30 років їх частка зросла на 6,5 % і становила

20,5 % у структурі всього населення на початку XXI ст., що призводить

до зростання навантаження на працездатну частину населення

Для виправлення ситуації, що склалася в пенсійному забезпеченні

населення, потрібні зміни в її організації. Основні напрями змін у цій

справі визначені у Законі „Про пенсійне забезпечення населення

України". Суть закону зводиться до того, що замість одного Пенсійно-

го фонду, який створювався в основному за рахунок нарахувань на

фонд заробітної плати, впроваджується три накопичувальних фонди,

кожен з яких має своє джерело наповнення грошових ресурсів:

- перший, так званий, солідарний пенсійний фонд має формува-

тися за рахунок коштів як працюючих, так і підприємств чи організацій.

Солідарна система, на думку реформаторів, повинна запобігати біднос-

ті літніх людей шляхом перерозподілу частини коштів Пенсійного фон-

ду на користь тих, хто у допенсійний період отримував низькі доходи;

- другий передбачає створення нових пенсійних накопичуваль-

них фондів за рахунок окремих обов'язкових відрахувань від зарплати.

Він має формуватися самими громадянами за рахунок встановленої

частки обов'язкових відрахувань зі свого заробітку впродовж усього

трудового періоду життя;

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

У складі цільових державних фондів особливе місце займав

Чорнобильський фонд, утворений як тимчасовий для ліквідації

наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції

(ЧАЕС) та соціального захисту потерпілого від неї населення. Кошти

цього фонду формувалися за рахунок спеціального податку і спрямо-

вувалися на підтримування безпеки на ЧАЕС, переселення жителів із

забрудненої території, допомогу та лікування ліквідаторів і осіб, що

постраждали внаслідок аварії.

Цей фонд у 1992 році було скасовано, а його видатки покладено

на бюджет країни. Усього із фонду та бюджету України на ліквідацію

наслідків катастрофи та допомогу населенню за 1986-2003 роки

витрачено 12,5 млрд дол., а питома вага витрат на ці цілі становила 5 %

від видаткової частини бюджету країни

Важливим елементом фінансової системи є страхування здоров'я

та життя людини, виробничо-господарська та суспільна діяльність якої

постійно пов'язані з ризиком захворіти, отримати травму, втратити

доходи, розоритися тощо. Основна ідея страхування полягає в солі-

дарному покритті збитків страховими виплатами, в яких також існує

небезпека втрати доходів. Страховий фонд, який має цільове призна-

чення, утворюється всіма учасниками страхового процесу, а витра-

чаються кошти з нього тільки на покриття збитків тим, хто їх зазнав.

Страхові фонди створюються з метою підтримки стабільного

стану господарств, фінансової діяльності підприємств та добробуту

населення. Ресурси фондів утворюються із страхових платежів (внесків),

які і є ціною страхування або тарифом, що розраховується на основі

статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню

вартість відшкодування на один випадок. Тариф є основним фактором

у конкурентній боротьбі за клієнтуру - чим він нижчий, тим страху-

вання привабливіше. У країнах з розвиненою ринковою економікою

страхування є одним із видів підприємницької діяльності, яка приносить

дохід, не менший, ніж в інших сферах діяльності. Валовий дохід

страхових компаній утворюється як різниця між сумою страхових

внесків, інших видів надходжень та сплатою страхових компенсацій.

Різниця між валовим доходом та витратами фонду на організацію своєї

діяльності (заробітну плату працівникам, комунальні відрахування

тощо) формують прибуток страхової компенсації.

Литвин В Захистити потерпілих, убезпечити від подібного в майбутньому /У

/ плос України. - 2003. - 16 квіт. - С. 6.

- третій - добровільні накопичувальні фонди для тих громадян,

які захочуть отримати вищі пенсії за рахунок сплати додаткових

внесків зі своєї заробітної плати. Передбачається, що накопичувальні

фонди повинні зберігатися у будь-якому комерційному банку, на вибір

пенсіонера, для якого вони стануть кредитним ресурсом і додатковим

джерелом доходу, частину якого може отримати власник рахунка.

Для успішного проведення Пенсійної реформи необхідно

забезпечити динамічний і ефективний розвиток виробництва, істотно

підвищити рівень заробітної плати, сформувати ефективну кредитно-

банківську систему та налагодити належний контроль за її діяльністю.

Спорідненими з пенсійним фондом за своїм характером є Дер-

жавний фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездат-

ності, Фонд соціального страхування на випадок безробіття та Фонд

соціального страхування від нещасних випадків.

Кошти кожного з перелічених фондів страхування мають бути

використані тільки з тією метою, для якої вони створенні. Наприклад:

з першого - надається допомога у випадку втрати тимчасової праце-

здатності через хворобу, виробничу травму тощо; з другого - допомога

тим громадянам, які втратили роботу і стали безробітними; з третього

- виплачується допомога громадянам, яких спіткав нещасний випадок.

Величина допомоги громадянам у кожному конкретному випадку

регламентується відповідними нормативними актами.

Основним джерелом формування цих фондів є встановлені

законом обов'язкові платежі підприємств і організацій усіх форм

власності та господарювання, а також страхові платежі працюючих.

Зокрема у фонд соціального страхування на випадок безробіття

- платежі підприємств у розмірі 2,5 % від фонду заробітної плати та

страхові платежі працюючих у розмірі 0,5 % від заробітної плати. Фонд

соціального страхування від нещасних випадків, крім безпосередньої

допомоги потерпілим, призначений для проведення профілактичних

заходів з охорони праці, відновлення працездатності людей, що

потерпіли від нещасних випадків на виробництві. У цей фонд надходять

обов'язкові внески підприємств у розмірі 0,2-13,8 % від обсягу продажу

чи фонду оплати праці відповідно до рівня професійного ризику, а

також штрафні санкції за порушення норм безпеки праці. Крім цих

доходів, у фонди можуть надходити різні добровільні пожертви від

спонсорів, асигнування з бюджету тощо

*" Опарін В.М. Фінанси: загальна теорія. - К., 2002. - С. 170.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

більшості страхових формувань ще недостатні, а страхові тарифи на

страхування високі.

Галузева класифікація страхування проводиться за об'єктами

страхування - майнове, особове, медичне, соціальне тощо. Найпоши-

ренішим є майнове - страхування житла, домашнього майна, транс-

портних засобів, худоби, посівів, урожаю і т. д. Застрахованою може

бути будь-яка власність, обмежень немає. При укладанні страхового до-

говору страхувальнику видається страховий поліс, документ, що надає

право на відшкодування збитків.

Особове страхування є формою захисту від загрози життю,

здоров'ю, працездатності і добробуту людини. Таке страхування поряд

з згаданими функціями може виконувати й накопичувальну функцію. Це

буває тоді, коли страховим договором передбачено накопичення

особистого страхового фонду впродовж певного періоду за рахунок

внесків, після закінчення якого (періоду) вся накопичена грошова сума

видається страхувальнику. Вона може бути навіть більшою, якщо

страховик використовував накопичення як позичковий фонд, і з

отриманих кредитних відсотків частину доходу передавав страхуваль-

нику. Але це має бути обумовлено в договорі про страхування.

За формою організації розрізняють обов'язкове і добровільне

страхування. Обов'язковим воно називається тому, що законом для

певного кола громадян встановлюється норма обов'язкового страху-

вання окремих видів майна, життя, здоров'я. Наприклад, до 1997 року

власник житлового будинку на селі обов'язково мусив його страхувати.

В Україні законодавчо передбачено обов'язкове страхування паса-

жирів залізничного, повітряного, морського транспорту. У вартість

квитка, який купує пасажир, входить і страховий внесок.

У всіх розвинених країнах широко використовується добровіль-

на форма страхування, яка має місце й в Україні. Перехід до соціально

орієнтованої ринкової економіки спонукав появу великої кількості

самостійно господарюючих суб'єктів, конкуренції між ними і разом з

тим -появу ризику розорення, втрати капіталу, загрози бути пограбо-

ваним тощо. Щоб відшкодувати втрати через подібні події, доводиться

звертатися до страхових компаній.

Страхові функції практично виконують матеріальні та фінансові

резерви. Матеріальні - запаси сировини, палива, які утворюють на

підприємствах, галузях народного господарство та держави загалом.

Паралельно з ними формуються і фінансові ресурси. Вони об'єктивно

У колишньому Радянському Союзі всі види страхування були

монополією держави. Водночас існувало три види фондів страхування:

фонд самострахування; загальнодержавний страховий фонд; фонд

державного страхування.

Фонд самострахування створювався окремим господарством за

рахунок власних коштів, а збиток, якщо він був, покривався господар-

ством у межах коштів цього фонду. Загальнодержавний страховий фонд

створювався в централізованому порядку в межах державного сектора

для покриття збитків при стихійних катаклізмах і нещасних випадках.

З фонду державного страхування, який створювався за рахунок

колективних і кооперативних господарств, відшкодовувалися неперед-

бачені збитки колгоспам, а також у певних випадках надавалася до-

помога населенню. Організацію і проведення страхової справи

здійснював Держстрах, який мав свої органи у союзних республіках і

був підпорядкований Союзному міністерству фінансів, а Держстрах

союзної республіки мав подвійне підпорядкування - Держстраху СРСР

і Міністерству фінансів союзної республіки. Комерційних структур, які

б займалися страховою справою не було. Розпад Радянського Союзу

призвів до ліквідації такої системи і необхідності її формування на

принципово нових засадах у республіках колишнього Союзу.

Україна започаткувала створення цивілізованої системи страху-

вання декретом Кабінету Міністрів „Про страхування" (травень, 1993 р.).

Відповідно до цього декрету було введено ліцензування страхової

діяльності, впроваджено систему звітності страховиків, контроль за

діяльністю страхових фондів. Для цього було створено Державний

Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю з наданням йому

відповідних повноважень. Подальшому розвитку страхової бази

страхування сприяв прийнятий у 1996 році Закон України "Про

страхування", у якому йшлося про необхідність поліпшення організа-

ційної роботи зі страхування, підвищення вимог до страховиків,

розмірів і структури статутних фондів і посилення контролю за рівнем

їх платоспроможності. З державною монополією у страховій справі

було покінчено, бо до неї було залучено приватний капітал. Усе це

сприяло розвитку страхування в Україні. У 2002 р. в країні працювало

240 страхових компаній, асоціацій, страхових товариств у різних

галузях і видах страхування

. Щоправда, розміри статутного фонду в

Василнк ОД. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2002. - С. 300.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

' Василик ОД. Теорія фінансів. - К.: ИЮС. 2002. - С. 203.

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

зумовлені характером процесу виробництва, де можливі непередбачені

обставини, які можуть зашкодити виробництву і призвести до витрати

доходів, для відшкодування яких потрібні грошові ресурси. Отже,

функціональне завдання резервів не в розширенні виробництва або

збільшенні соціальних послуг, а в забезпеченні стабільності у виробни-

чій та соціально-економічній сферах у будь-яких, у тому числі й екстре-

мальних умовах.

Фінансові ресурси утворюються на рівні держави та місцевого

самоврядування в усіх структурах виробничо-господарського сектора

- підприємствах, асоціаціях, об'єднаннях і галузях. Створення таких

резервів передбачено законодавчими актами, статутами підприємств та

інших господарських формувань. Відповідно до чинного законодавства

в Україні підприємствам дозволяється до 25 % чистого прибутку

відраховувати в резервний фонд. На початку XXI століття фінансові

резерви всіх рівнів перевищували 4 млрд грн, або 3 % валового

внутрішнього продукту країни

. Цього звичайно недостатньо для

забезпечення нормального функціонування економіки і соціальної сфери

суспільства.

1.2.3. Державний кредит

Одним із елементів фінансової системи є державний кредит. Як

економічна категорія, він виражає грошові відносини між державою -

позичальником, з одного боку, і юридичними та фізичними особами цієї

та інших країн (кредиторами) - з іншого, за умови тимчасового

залучення за плату їх грошових ресурсів до бюджету держави.

Державний кредит відрізняється від банківського переважно тим, що

використовується для покриття бюджетного дефіциту й одночасно є

джерелом повернення та сплати відповідних відсотків за користування

ним. За своєю економічною сутністю цей вид кредиту є формою пере-

розподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є тимча-

сово вільні грошові кошти підприємств, організацій, населення країни

або іноземних держав, міжнародних валютних структур. Основною

формою державного кредиту є державні позики, які надаються на

підставі угод і забезпечення випуску цінних паперів. Як правило,

угодами оформляються кредити від урядів іноземних держав і міжнародних

фінансових організацій, міжнародного валютного фонду (МВФ), Світо-

вого банку реконструкції та розвитку, інших подібних структур. Офор-

млення державного кредиту відбувається паралельно шляхом випуску

облігацій та їх розміщення серед населення або юридичних осіб.

Облігація - це боргове зобов'язання держави. За нею виплачуєть-

ся дохід як відсотки або виграш. Цією формою кредитування широко

користувався колишній Радянський Союз. Починаючи з 1927 і до 1957

років, у країні щорічно на мільярди карбованців випускалися облігації,

які в добровільно-примусовому порядку купували робітники, службов-

ці, селяни. Облігації випускалися на 20-річний термін. Погашення по-

зики проводилося щороку шляхом виграшу за облігацією, що потра-

пляла в його тираж.

Ці позики відіграли велику роль у мобілізації грошових ресурсів

та посприяли індустріалізації країни, зміцненню її обороноздатності й

організації перемоги у Великій вітчизняній війні.

Однак отримання кредитних ресурсів у такий спосіб було податковим

тягарем на працююче населення країни. Цей вид держаної позики було

скасовано тільки у 1958 році. Випуск облігацій обов'язкових позик було

призупинено, а термін погашення усіх раніше випущених облігацій

перенесено на 20-річний період. Залишилася практика випуску облігацій з

доходом 3 %, який отримувався у формі щорічного доходу за купонами. Ці

облігації вільно продавалися і купувалися за відповідно встановленим

Ощадним банком курсом. Вони, як і грошові заощадження населення, були

практично скасовані внаслідок розпаду Радянського Союзу та гіпер-

інфляції, що мала місце на території колишніх його республік.

Іншою формою державного боргового зобов'язання є векселі, які

появляються при отриманні позики, як правило, від іноземних креди-

торів. Виплата доходу за ними проводиться як відсотки або дисконт.

Дисконтні позики мають ту особливість, щодо якої облігації, векселі

або будь-які інші цінні папери продаються не за номіналом, а за дещо

нижчими цінами, а погашаються при поверненні позики за номіналом.

Різниця між номіналом і ціною покупки формує дохід кредитора.

За правом випуску (емісії) кредитних зобов'язань розрізняють

державні і місцеві позики:

- державні позики подаються урядом або за його дорученням

будь-яким банком, а надходження спрямовуються у центральний

бюджет;

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

" Про бюджетний кодекс України: Закон України //Голос України. - 2001. - 24 лип.

- С. 5.

Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НЮС, 2002. - С. 306

- місцеві позики випускаються місцевими органами управління і

спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

Державні позики залежно від їх забезпечення поділяються на зас-

тавні (у випадку, коли у кредитора виникає сумнів щодо повернення

боргу, тому для отримання позики від позичальника вимагають застави

державним майном або поширеним видом доходу) та беззаставні (які

видаються без застави, а гарантією повернення боргу є авторитет

держави).

Залежно від джерел та місця позики кредит поділяють на внут-

рішній і зовнішній:

- при внутрішніх позиках кредит надається юридичним і

фізичним особам даної країни, а також нерезидентам - особам, які

проживають в іншій країні;

- при зовнішніх позиках кредит надається валютно-матеріальним

ресурсом однієї країни щодо іншої.

Державний кредит, як і будь-які інші фінансові операції, потре-

бує постійного контролю і за залученням позичкових ресурсів, і за їх

використанням. Контроль має здійснюватися як відповідними держав-

ними контрольними органами, так і з боку громадськості та їх органі-

зацій. Залучення позик відбувається при мінімізації ціни кредиту, якою

є відсоток, а також на вигідних для позичальника умовах випуску і по-

гашення позики. Досягається це на основі домовленості, узгодженості

між позичальником і кредитором, який зацікавлений у протилежному -

високих відсотках і гарантіях повернення боргу. Державні позики

треба робити лише тоді, коли інші можливості поповнення казни

вичерпані, або коли доцільно обмежити рівень оподаткування і потрібна

компенсація втрачених від зниження податкових доходів.

Важливим фактором, який стимулює надання кредиту, є можли-

вість позичальника щодо своєчасного і повного повернення боргів і

виплати доходів. Це забезпечує довіру до держави та зацікавленість у

наданні позик. Можливість розрахуватися з боргами існує лише за

умови, коли позичені грошові ресурси будуть ефективно використані,

зокрема інвестування наукомістких галузей принесуть доходи, які за-

безпечать не тільки покриття затрат, а й отримання прибутку, в іншо-

му випадку доведеться розплачуватися податками не лише нинішніх, а

й майбутніх поколінь.

Використання державою внутрішніх і зовнішніх позик веде до

утворення державного боргу, який представляє всю суму заборгова-

ності держави кредиторам. Повніше визначення державного боргу

подано в Законі „Про бюджетний кодекс України", де зазначено, що

„державний борг України - це загальна сума заборгованості держави

(Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування), яка

складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань

держави (Автономної Республіки Крим, місцевих рад), що вступають у

дію в результаті гарантій за кредитом, або зобов'язань на підставі

законодавства України"

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній, капіта-

льний і поточний. Внутрішній - це борг громадянам своєї країни і

підприємствам. Він не супроводжується вивезенням грошей за межі

країни. Зовнішній - це борг іноземним країнам, корпораціям і фінансо-

вим структурам. Він лягає тягарем на населення країни, оскільки воно

змушене віддавати товари, валюту, послуги в рахунок виплати від-

сотків і погашення боргів. До того ж, нерідко зовнішній кредит нада-

ється за певних умов, виконання яких може передбачити негативні еко-

номічні чи соціальні наслідки в суспільстві.

Капітальний державний борг - це сума кредитної заборгова-

ності, за яку термін платежу ще не настав. Поточний - борг, коли термін

платежу вже настав.

Державний борг визначається в абсолютних і відносних величи-

нах. Оскільки різні країни мають неоднаковий економічний потенціал,

то співставлення державного боргу в абсолютних величинах буде

некоректним. Більш правильним є визначення державного боргу з

розрахунку на душу населення країни. Уявлення про державну забор-

гованість дає і співставлення боргу з ВВП країни та напрямів його

використання. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним

рівнем цього показника вважає 80-100 % до ВВП. За даними МВФ, у

середині 90-х років XX століття сумарний державний борг щодо ВВП

становив у США 69 %, у Німеччині - 56 %, у Франції - 51,9 %, у

Великобританії - 46,6 %, в Японії - 87 %, в Італії - 126,7 %

. Кожна з

цих країн є високо розвиненою, хоча і має великий державний борг.

Очевидно, суть не стільки у величині боргу, як у напрямі та ефектив-

ності його використання.

Розділ 1. Теоретичні основи взаємозв'язку

державних фінансів і механізмів розподілу ВВП

Загорський B.C. Бюджетно-податкова

система України: теорія і практика

" Філософський словник За ред. чл.-кор. АН СРСР, академіка АН СРСР В. І. Шин-

карука,- К. : Гол. ред. Української радянської енциклопедії. ~ 1986. - С. 475.

1.3. Особливості сучасної

бюджетно-податкової парадигми

Розглянута характеристика фінансів та їх основних структуро-

формуючих буде неповною, якщо теоретичний пошук не продовжити їх

розглядом у термінах існуючої парадигми. Особливо вирішальним такий

розгляд є з погляду удосконалення бюджетно-податкових відносин як

визначальної ланки державних фінансів. Як засвідчила діюча практика,

досягти їх ефективності шляхом механічного внесення змін в окремі елементи

або примноження тих чи інших зусиль в певному напрямі таких відносин без

відповідного концептуального забезпечення неможливо. Потрібні загальне

русло, чітка програма дій, задати яку здатна насамперед парадигма,

забезпечуючи на основі притаманній їй змістовності (як її органічної

внутрішньої характеристики) чіткість визначення шляхів подальшого руху.

У загальному розумінні парадигма відповідно до одного з

визначень, які надає нам Філософський словник, - це поняття, що ви-

ражає цінністно-нормативну оцінку різних аспектів наукової діяль-

ності, враховуючи наявні наукові традиції, і фіксує моменти безпе-

рервності і наслідування у розвитку науки

. Та все ж конкретний зміст

поняття „парадигма" залежить від того, для характеристики яких сторін

і підсистем вона використовується, зокрема може йтися про способи

бачення і моделі пізнаваної реальності, сукупність вирішених і невирі-

шених проблем і завдань та методів їхнього вирішення, оцінки на істин-

ність тощо. Тобто адекватне використання поняття „парадигма" для

опису й пояснення закономірностей розвитку передбачає його співвід-

несення з досліджуваною підсистемою.

Концепція - як система поглядів на ті чи інші процеси, спосіб

розуміння, тлумачення якихось явищ, подій, основна ідея будь-якої

теорії, головний задум у будь-яких видах діяльності людини - фактично

знаходиться з парадигмою в одному методологічному ряду. Концепція

повинна ґрунтуватися на реаліях життя, у цьому і полягає ЇЇ взаємо-

зв'язок із парадигмою, вжитою у даному випадку як поняття, що

говорить про усталеність змісту, відповідного розуміння проблеми,

об'єктів (у тому числі й теоретично осмисленого), що існує певний час.

Саме тому парадигма перетворюється у методологічний орієнтир

Україна з перших днів свого самостійного існування вдалася до

зовнішніх і внутрішніх позик. В умовах глибокої економічної кризи 90-х

років XX століття зростав як зовнішній, так і внутрішній державні

борги. Зовнішній борг збільшувався внаслідок пасивного торгового і

платіжного балансів, передусім з країнами СНД, з яких надходила

нафта, газ, лісоматеріали та інші потрібні для України товари. Зовніш-

ній борг України на початку 2001 року досяг 13 млрд дол. Витрати на

його обслуговування 1998 року становили понад 4 млрд грн, а на

обслуговування загального боргу за 9 місяців 1998 року було витра-

чено майже 10 млрд грн.

Щоправда, в наступні роки зовнішній борг бу-

ло частково погашено, а в нових позиках Україні було відмовлено через

невиконання нею зобов'язань перед Міжнародними фінансовими

структурами щодо реформування економіки. Відповідно до Закону "Про

державний бюджет України на 2004 рік" на кінець 2003 року зовнішній

борг затверджено в еквіваленті 8,6 млрд дол., а внутрішній - у сумі 14,9

млрд грн та 1,3 млрд дол.

Це відносно невеликі борги - близько 35 %

ВВП, тобто в межах нормативу, передбаченого законом про бюджет. Але

використано його непродуктивно - не на розбудову економічного

потенціалу країни, а на задоволення поточних економічних та соціальних

потреб, зокрема на погашення заборгованості зовнішнього боргу,

заборгованості із заробітної плати працівникам бюджетної сфери.

Крім вказаного боргу, є ще внутрішній борг держави, який

складається із вкладів населення в Ощадному банку колишнього

Радянського Союзу на суму близько 132 млрд грн, з якого населенню

повернули тільки 250 млн грн, або близько 0,2 %, тоді як у Росії

аналогічний борг погашено на 75 %.

Підсумовуючи об'єктивну необхідність структурного підходу до

пізнання фінансової системи, важливо зазначити, що в основі її

структури лежить органічне поєднання двох принципів: єдності - сут-

ність якого ґрунтується на єдиній економічній і політичній основі

суспільства, погоджених засадах фінансової політики, що реалізуються

через фінансову систему, та функціональному призначенні - який

передбачає вирішення кожною ланкою фінансової системи певних

завдань, здійснюється специфічними методами через відповідні фонди

грошових коштів та апарат управління.

" Економічна енциклопедія /За ред. C.B. Мочерного. - К.: Академія, 2000. - Т.1. - С. 322.

Про державний бюджет України на 2003 p.: Закон України // Фінанси України. -

2003. - 10 січ. - С. 4.