Заблоцький Б.Ф. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

Тема 4. Характеристика економічного потенціалу

Сумарна вартість залучених чинників виробничого потенціа-

лу визначатиме рівень національного виробничого потенціалу.

Кожному елементу виробничого потенціалу властиві певні

якісні ознаки, які визначають рівень якості та продуктивності ви-

робництва.

Засоби праці:

кількість підпри-

ємств загалом за

сферами і за галу-

зями виробництва;

технічний рівень

виробництва,

інновації, рівень

технологій.

Предмети праці:

• природні умови;

• мінерально-сиро-

винні ресурси;

• рівень забезпече-

ності сировиною;

• коефіцієнт корис-

ності ресурсів.

Жива праця:

• населення праце-

здатного віку;

• рівень загальної

освіти; '

• професійна струк-

тура зайнятих і

рівень кваліфікації;

• інтелект і рівень

творчого мислення;

• здоров'я працівників;

• національна само-

свідомість і грома-

дянська позиція.

До елементів виробничого потенціалу відносять і загальні,

суспільні та природні явища:

загальні:

наукові знання, технології;

суспільні:

внутрівиробничий поділ праці, суспільний поділ

праці, кооперація праці, фінансова, грошова і кредитна системи;

природні:

родючі ґрунти, корисні копалини, природне сере-

довище.

Предметом національної макроекономіки є два взаємопов'язані

процеси, які втілюють реальний стан економічного потенціалу:

1. Формування якісних і кількісних параметрів елементів ви-

робничого потенціалу:

> чисельності працездатного населення і його зайнятості,

професійної структури, рівня освіти, рівня кваліфікації,

інтелекту і мислення, стану здоров'я працівників сфери

виробництва і послуг;

Національна економіка

> засобів виробництва (основного виробничого і невироб-

ничого капіталів), технічного рівня розвитку, технологій,

механізації, автоматизації, інформатики та ін.;

> предметів праці (оборотного капіталу), тобто сировини,

матеріялів, енергії, тепла, палива, коефіцієнта їх кори-

сності тощо.

2. Формування продуктивної сили кожного з елементів, яка за-

лежить від їх якісних характеристик, рівнів загального, частково-

го,

одиничного і територіяльного поділу праці, кооперації праці,

економічних стимулів та ін. Позаяк кожен з елементів виробничо-

го потенціалу виявляється через конкретні кількісні показники, то

їх функціонування можна моделювати системою рівнянь:

^ продуктивна сила зайнятої праці В :

В = Те І,

де в — продуктивна сила, або віддача одного зайнятого; t — час

праці;

!=>

продуктивна сила залученого основного капіталу В

В =Ke t,

де в

— продуктивна сила, або капіталовіддача одиниці основно-

го капіталу вартістю 1 грн.;

•=>

продуктивна сила залученого оборотного капіталу В:

В = On,

де

— коефіцієнт оборотності оборотного капіталу — 1, 2,

3,....

п раз.

Продуктивна сила оборотного капіталу В — це валовий ви-

пуск продукту. Його складовими є частина продукту, створено-

го залученими працею В

і основного капіталу В

. Взаємодія ос-

новних елементів продуктивних сил виражається виробничою

функцією:

Ov = F(T, К),

де Ov = Оц, тобто валовий випуск продукту В.

Безпосередньо продуктивну силу всіх складових елементів ро-

зуміють як обсяг виробленого продукту В - Оц, де Q — нату-

ральна кількість товарів, робіт і послуг, а ц — ціна одиниці това-

ру, робіт і послуг. Фактично обсяг виробленого продукту Оц є

132

Тема 4. Характеристика економічного потенціалу

результатом переробки сировини, матеріялів, енергії або ж резуль-

татом оборотності оборотного капіталу; Ov = Qii.

Загальну діючу модель виробничого потенціалу одержимо як

продуктивну (виробничу) функцію з основними параметрами:

Qu=F(T,

К, q, t).

Кожен рівень економічної системи — підприємство, галузь, ре-

гіон, національна економіка загалом — володіють чинниками ви-

робництва, зазначеними як параметри виробничої функції. Кожен

рівень економічної системи має власні значення параметрів вироб-

ничої функції і, відповідно, власні остаточні результати випуску.

Для їх забезпечення виробничий потенціал досліджують як:

Ч> фрагмент виробничої

функції,

зокрема чисельність і якість

праці, наявність основного капіталу, час роботи тощо;

^ окремі аспекти, властивості, відносини, які можуть впли-

вати на результат виробничої

функції;

% результат виробничої функції та її складові частини, тоб-

то кількість і структуру товарів, робіт, послуг та ціни.

Виробничий потенціал формується і розміщується на основі

відповідних об'єктивних економічних законів. Тому основним зав-

данням є оволодіння науковими основами розміщення і територі-

яльної організації виробничого потенціалу, аналізу структури,

динаміки і перспектив розвитку за ринкових відносин.

4.2.2.

Освітній і науковий потенціал

Формування виробничого потенціалу є однією з найважливі-

ших умов переходу до функціонування економіки на засадах рин-

ку. Головне завдання управління виробничим потенціалом — це

встановлення тісних взаємозв'язків освіти, науки і виробництва.

Формування освітнього потенціалу. В умовах ринкової еконо-

міки, коли пріоритетним чинником продуктивного й ефективного

її розвитку є трудовий (людський) капітал, а не наявність міне-

рально-сировинних ресурсів, створення інституційних, економіч-

них і соціяльних передумов формування трудового капіталу є чи

не найголовнішим завданням уряду країни.

Національна економіка

* Трудовий (людський) капітал — частина працездатного

населення, яка володіє високим рівнем знань і професійної ква-

ліфікації, здатна створювати нові системи знань, техніки,

технологій, форм організації праці та виробництва, неабияк

впливати на технічний рівень виробництва, зростання обся-

гів виробництва, якості, конкурентоспроможності продук-

ції, зниження собівартості продукції, зростання прибутків.

Стає очевидним, що джерелом формування освітнього потен-

ціалу є, по-перше, широкий діапазон загальноосвітніх знань, які

дають середні школи, ліцеї, коледжі, по-друге, високий рівень про-

фесійних знань, навиків, умінь, які дають вищі навчальні заклади

у процесі підготовки бакалаврів, спеціялістів та магістрів, по-

третє, творчі задатки і спроможність самостійно проводити нау-

кові дослідження, здійснювати винаходи тощо, які дають аспіран-

тура, докторантура, практичний досвід наукових працівників.

Отже, головними суб'єктами формування освітнього потенціалу

є середня школа, виока школа, аспірантура, докторантура і нау-

ково-дослідні інститути Національної академії наук України. Вони

визначають ставлення підготовлених фахівців до управління пра-

цею і капіталом, позаяк більшість із них очолює середню ланку

управління і від якості їхніх управлінських рішень значною мірою

залежать продуктивність та ефективність їхнього використання.

Проте в системі освіти України є певні проблеми:

> по-перше, задекларувавши у 1991 р. перехід до ринку, у вищих

навчальних закладах України теорію ринкової економіки, управ-

ління в умовах ринку (менеджмент), вивчення поведінки продавців

і покупців на ринку (маркетинг) почали вивчати за книгами аме-

риканських, німецьких та ін. авторів, які написані для умов сфор-

мованих ринкових систем, що не зовсім відповідають умовам пе-

рехідної економіки України;

> по-друге, наука і наукові розробки тенденційно перебувають

на певній дистанції від інноваційних потреб конкретних виробників,

елементарне технічне та технологічне устаткування, наприклад,

для переважаючих галузей харчової, легкої та інших галузей еко-

номіки, завозить із-за кордону, за достатньо великої кількості га-

134 ==============Z=Z===Z=Z

Тема 4. Характеристика економічного потенціалу

лузевих науково-дослідних інститутів; причиною того є те, що не

розроблено відповідного фінансово-економічного механізму взає-

модії науково-дослідних установ і виробничих підприємств, прак-

тично відсутні на всіх рівнях управління методи системного аналі-

зу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільового підходу до

вирішення інноваційних питань, неприйнятність наукових розро-

бок і необхідності їх запровадження відповідними керівниками

центральних та місцевих органів управління;

> по-третє, відсутність критеріїв і механізму оцінки викори-

стання бюджетних ресурсів науковими закладами, реальної віддачі

наукових проектів в економіці, засобів і підтримки інноваційних

ініціатив у малому і середньому підприємництві; надмірне дер-

жавне регулювання економіки, слабка державна кадрова політи-

ка в органах влади, науки, неспроможність держави ефективно

боротися з корупцією у державних і фінансових, правоохоронних

і господарських структурах, забезпечити пріоритет розвитку ос-

віти, культури, науки.

Сформована в Україні система освіти і науки потребує змін,

спрямованих на встановлення відповідності підготовки фахівців

та інновацій принципам ринкової економіки, тобто селективності

праці і капіталу та гуманізації соціяльних відносин. Проблема

лише в тому, щоби створити пріоритети реорганізації освіти та

фінансово-економічного механізму продуктивного й ефективно-

го функціонування як освіти, так і науки.

Формування наукового потенціалу. Значення освіти й науки в роз-

витку виробництва та й суспільства загалом було відоме україн-

цям ще з періоду Київської Руси: прийняття християнства, розви-

ток шкільництва, створення Ярославом Мудрим бібліотеки. Трохи

пізніше створюються Ставропігійське братство у Львові і при ньо-

му вища школа, Києво-Могилянська академія, Острозький уні-

верситет, які розвивалися за традиціями університетів країн то-

дішньої Західної і Центральної Європи. Чимало українців здобу-

вало освіту в університетах Європи, ставало вченими (наприк-

лад,

Юрій Котермак з Дрогобича, який був навіть ректором Бо-

лонського університету), багато слов'ян Східної Європи навчали-

ся у вищих школах тодішньої України. Процес розвитку науки з

Національна економіка

136

Україні відбувався паралельно з таким же процесом в Європі за-

галом. Українська наука й освіта мала великий вплив на куль-

турно-освітній розвиток сусідніх країн: Литви, Білорусі, Молдо-

ви,

Росії. Це стверджують українські історики та вчені зазначе-

них країн.

Сучасні досягнення українських учених значною мірою визна-

чили становище України як науково-технічної розвиненої країни.

Україна має потенціал розвитку майже в усіх напрямах науково-

технічного прогресу: машинобудування, хімії, біології, металургії

та ін. Поряд з цим існують дві нерозв'язані найважливіші пробле-

ми розвитку науки і, відповідно, інновацій:

по-перше, проблема фінансування науки й інновацій, яка ста-

ла хронічною; основою фінансування науки є здебільшого Дер-

жавний бюджет, який неспроможний забезпечити належне фінан-

сування як фундаментальних, так і прикладних розробок;

-> по-друге, проблема формування фінансово-економічного ме-

ханізму взаємодії наукових організацій і виробничих підприємств

з приводу розробки та впровадження інноваційних техніко-техно-

логічних проектів, який успішно сформувався і функціонує у роз-

винутих ринкових країнах, таких як США, Японія, а також у дер-

жавах Західної Європи. Визначальним, звичайно, є розв'язання дру-

гої проблеми, позаяк від того залежать продуктивність та ефек-

тивність функціонування праці і капіталу виробничих підприємств,

надходження доходів у бюджети всіх рівнів, у тому й до бюджету

наукових установ і додаткового фінансування науки з Державно-

го бюджету. Відсутність фінансово-економічного механізму взає-

модії наукових організацій і підприємств ускладнює процес роз-

витку економіки України за інноваційним типом. Організація ук-

раїнської науки для посилення структурно-інноваційних перетво-

рень в економіці потребує вирішення багатьох важливих питань:

^ по-перше, створення правових та економічних передумов

фінансування і матеріяльно-технічного забезпечення розвитку на-

уки; ця проблема є хронічною з початку відновлення Незалежності

України;

Тема 4. Характеристика економічного потенціалу

: 137

% по-друге, підвищення ролі науки в економіці і престижу нау-

кової діяльності: різке зниження фінансування призвело до значно-

го зниження оплати праці наукових працівників, оновлення і роз-

ширення технічної бази наукових досліджень, престижу науки за-

галом, посилення відпливу кадрів з науки;

*3> по-третє, реструктуризація української науки: структурні

зміни, які треба проводити в економіці, повинні супроводжувати-

ся і відповідними структурними змінами організації наукового по-

тенціалу; сутність реструктуризації науки полягає у посиленні

ролі вищих навчальних закладів у проведенні наукових дослід-

жень, підготовці наукових кадрів, як це традиційно сформовано в

розвинутих країнах світу;

по-четверте, посилення акценту на розробку власних техніко-

технологічних систем: ця проблема с дуже актуальна для Украї-

ни,

особливо для галузей економіки, що переробляють сільсько-

господарську сировину, виготовляють товари народного спожи-

вання (побутову техніку, одяг, взуття, галантерейні товари тощо);

потребує поліпшення формування і використання для практики

вітчизняних патентів, які можуть значно поліпшити використання

власних винаходів, техніко-технологічних пропозицій, а не витра-

чати кошти на закупівлю імпортного устаткування;

Ч>

по-п'яте, поліпшення кадрової політики в системі державно-

го управління і регулювання інноваціями: участь держави в інно-

ваційній діяльності має зводитися як до часткового прямого фінан-

сування науки, так і до створення належних умов самофінансу-

вання наукових установ; важливу роль у цьому процесі відігра-

ють кадри державного управління усіх рівнів, які мислять націо-

нальними, економічними, інноваційно-інвестиційними категорія-

ми і спроможні продуктивно й ефективно вирішувати питання роз-

роблення та впровадження інноваційних проектів.

Інноваційна інертність і застій в економіці призводять до того,

що структура як товаровиробництва, так і експорто-імпорту не

змінюється протягом перехідного до ринку періоду, відповідно не

підвищується рівень конкурентоспроможності українських товарів

та економіки загалом. Україна й далі експортує метал, хімічні

продукти, руду, сільськогосподарську сировину, а імпортує тех-

Національна економіка

138

ніку, технології для усіх галузей економіки, зерно, борошно, одяг,

взуття й інші інноваційно-інвестиційні та споживчі товари.

Підвищення конкурентоспроможності української економіки

потребує активізації інноваційної діяльності, зміни її структури і

пріоритетів:

> по-перше, треба створити інституційні і фінансові передумо-

ви стимулювання концентрації інноваційного капіталу у сфері ве-

ликого, середнього і малого підприємництв;

> по-друге, створення й удосконалення передумов розвитку си-

стеми і підтримки ризикового (венчурного) капіталу та іннова-

ційного підприємництва.

Як перша, так і друга група пріоритетів свідчать, що в основі

їх реалізації лежить наука. Власне наука є першим і головним ком-

понентом інноваційної діяльності, умовою забезпечення ефектив-

ності економіки.

Критеріями високого рівня науково-технічного потенціалу є

зростання: національного інтелекту; обсягу науково-дослідних і

дослідно-конструкторських робіт; видів науково-технічних роз-

роблень і їх відповідності світовим зразкам.

Серед елементів науково-технічного потенціалу активну, твор-

чу функцію виконує інтелект, який властивий лише людині.

^Інтелект —рівень розумового розвитку людини, який дає

змогу розпізнавати навколишні явища природи і суспільства,

самостійно пізнавати природні та суспільні закони, узагаль-

нювати закономірності розвитку природних і суспільних

процесів, створювати нові системи знань, виробництва,

культури, побуту тощо.

Попри те, що інтелект є універсальною категорією, певні його

особливості залежать від національної належності людини. Риси

національного інтелекту формуються національною історією,

мовою, культурою, освітою, релігією, побутом, традиціями, тоб-

то загальнонаціональною ідеологією життя і розвитку нації. На-

ціональний інтелект є синтетичним показником розвитку нації та

її індивідів. Він відображає рівень знань природних і суспільних

процесів, рівень мислення, національного самоусвідомлення, мо-

Тема

4. Характеристика економічного потенціалу

ралі, етики, естетики, ідеології, міжнародних зв'язків тощо. Буду-

чи елементом трудового потенціалу суспільства, формує його

працездатність, творчість, винахідливість, пошук нового, раціо-

нального, оптимального в усіх сферах життя нації, суспільства,

держави.

4.2.3. Трудовий потенціал

Основним чинником формування виробничого потенціалу краї-

ни є людський. Продуктивна людина є основною продуктивною

силою (потенціалом). Для підвищення свого продуктивного потен-

ціалу людина створює і вдосконалює основний капітал і засоби

виробництва, оборотний капітал, технології, організацію праці,

виробництва, систему управління тощо, а також правову основу

виробництва, фінансів, систему розподілу, обміну і споживання

національного продукту.

Населення. Людина володіє фізіологічною та інтелектуальною

силою, здатністю створювати продукти для задоволення власних

потреб і відтворення. Створений валовий продукт В практично в

повному обсязі використовується для виробничого і невиробни-

чого споживання населення через валові витрати В*. Отже, ви-

робництвом забезпечується відтворення населення.

^Населення — природно-історична сукупність людей, яка

формується і безперервно відтворюється у процесі вироб-

ництва і відтворення самого життя.

Населення є джерелом формування головної продуктивної

сили — людини, носія виробничих відносин.

Отже, населення одночасно є виробником матеріяльних та ду-

ховних вартостей і їх споживачем. Його характеризують націо-

нальні, соціяльні та економічні особливості. Національні особли-

вості відображають риси мислення, свідомості, культури, побу-

ту, ставлення до праці, природи, торгівлі, міжнародних відносин

тощо. Соціяльні особливості відображають груповий або суспіль-

ний спосіб життя людини, її природне відтворення, економічні

здатність до праці, творчості, виробництва.

====3=======I=Zir=====r=rrZ====

139

Національна економіка

140

Національна категорія населення.

Національна категорія насе-

лення відображає процеси, особливості поглядів певних його груп

на проблеми суверенітету, державності, мови, культури, побуту,

способу мислення, ведення господарства тощо. Вона тісно пов'я-

зана

формуванням єдиної державної

та

господарської системи,

основі яких

конституція країни

закони,

що

регулюють відноси-

ни національного, соціяльного

економічного розвитку.

У сучасному розумінні національна спільність людей

не

обо-

в'язково

моноетнічною групою. Нації сучасних держав переважно

багатоетнічні.

Але всі

вони

громадянами країни

представника-

ми

її

нації. Наприклад, громадяни України російського, польсько-

го,

єврейського походження

представниками української нації

усіма

її

державними атрибутами

символами. Відповідно держа-

ва

економіка

теж

національні. Наприклад, економіка

США як

багатоетнічної країни така

національна,

як і

економіка майже

мононаціональної Японії, позаяк кожна сформована

на

єдиній осно-

ві пізнання об'єктивних економічних законів

способів мислення

та

на

власній конституції.

Національна категорія населення

—

група населення, об'єд-

нана

за

певними якісними ознаками самопізнання, способу

мислення, самосвідомості, ставлення

до

держави, праці, дов-

кілля тощо.

Національну категорію можна згрупувати

за

критеріями

на-

ціональної самосвідомості.

1. Свідомість національного патріотизму.

Об'єднує групу

людей

високим рівнем національної самосвідомості, гордості

за

свою націю

країну,

бережливим ставленй'ям

до

національної

(державної) мови, культури, історії, освіти, релігії,

до

культурних

та історичних надбань інших народів,

які

сповідують пріоритет

загальнолюдських вартостей, прав

свобод людини

націй, соці-

альної справедливості, терпимості, національно-демократичних ідей.

2. Свідомість національного нігілізму.

Об'єднує групу людей,

яким байдуже

або

майже байдуже національне походження; вони

надають перевагу меркантильним інтересам, концентрують свої

зусилля

на

матеріяльному збагаченні, навіть незаконним чином;