Заблоцький Б.Ф. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

ТЕМА 1

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА:

ЗАГАЛЬНЕ Й ОСОБЛИВЕ

Поняття економіка походить із грецької мови і дослівно пере-

кладається як житло і закон. Тобто тут мали на увазі середови-

ще для життя і господарювання суспільства та закони, що регу-

люють відносини суспільства з довкіллям і стосунки між членами

суспільства. Господарювання зводиться до цілеспрямованої діяль-

ності людей, тобто до виробництва, наслідком якого є створю-

вані предмети їжі, одягу, житла, побуту, культури, духовності

тощо. Виробництво є категорією історичною, у ньому беруть

участь як одна особа, так і група людей та й суспільство загалом.

Отже, виробництво матеріяльних вартостей було, є і залишається

в основі розвитку суспільств та основним чинником формування

їх духовності, тобто національної культури.

1.1. Загальні риси суспільних економічних систем

У своєму розвитку суспільні економічні системи пройшли два

якісно різні рівні щодо структури і форм організації національних

економік:

> рівень натурального виробництва;

> рівень товарного виробництва.

Натуральне виробництво. Історично першою економічною фор-

мою функціонування людського суспільства було натуральне

виробництво.

* Натуральне виробництво— тип господарства, в якому

процес створення матеріяльних благ спрямований на задо-

волення лише власних потреб виробника.

У натуральному господарстві продукт не набував товарної фор-

ми (не ставаз об'єктом купівлі-продажу), а утзорюзаз фонд ::::!ттє-

Національна економіка

вих засобів для самого виробника. У докапіталістичних формаціях

господарство було переважно натуральне.

З погляду вартості структуру продукту, створеного в нату-

ральному виробництві, відображає таке рівняння:

В = О + Т

де В — вартість створеного продукту в натуральному вироб-

ництві; О— вартість відшкодованих витрат на виробництво про-

дукту; Т— вартість оплати власної та найманої праці.

Натуральна форма господарювання адекватна лише тому рів-

ню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відноси-

нам, які визначають украй обмежену мету виробництва, підпо-

рядковують її задоволенню незначних за обсягом і одноманітних

за складом потреб.

Товарне виробництво. Зароджується з поглибленням суспіль-

ної організації натурального виробництва, за якої виробничі відно-

сини між людьми виявляються через купівлю-продаж продуктів

їхньої праці. Продуктів праці тепер виробляється більше, ніж не-

обхідно для власних потреб, вони перетворюються на товар і ста-

ють предметом товарно-грошового обміну, а виробництво — то-

варним виробництвом. Для розвитку товарного виробництва

потрібні такі передумови:

суспільний події праці. Має своїм наслідком обмін продукта-

ми,

створеними в різних видах виробництва, оскільки на пій осно-

ві відбувається процес відособлення різних видів праці;

право індивідуального привласнення результатів праці і роз-

порядження ними. Забезпечує регулярність товарного виробниц-

тва, оформлення його у сферу життєдіяльності суспільства;

набуття виробництвом продукту товарної форми, його по-

вторюваність і відтворення у більших масштабах за рахунок

вищої вартості продукту порівняно з витратами на його вироб-

ництво.

Рівняння вартісної структури продукту товарного виробницт-

ва має такий вигляд:

+ Т+ ВП,

Тема 1. Національна економіка: загальне й особливе

де В -- вартість створеного в товарному виробництві продукту,

валовий випуск; О — вартість відшкодованих матеріяльних витрат

на виробництво продукту, обіговий капітал; Т— вартість оплати

власної і найманої праці, трудовий капітал; ВП— валовий прибуток.

З визріванням цих умов виникає обмін товарами як форма еко-

номічного зв'язку між виробниками.

* Товарне виробництво — форма організації суспільного вироб-

ництва, що характеризується глибоким суспільним побілом

праці, виготовленням продуктів не лише для задоволення

потреб виробників, а й для товарно-грошового обміну, отри-

мання доходів, більших від витрат виробництва (прибут-

ків),

і задоволення потреб суспільних інститутів і людей,

які не працюють.

Особливістю поділу праці в товарному виробництві є те, що він:

пов'язує виробітків у єдину господарську систему виробниц-

тва, розподілу, обміну і споживання;

\ сприяє зростанню продуктивності праці, зменшенню витрат

виробництва і збільшенню обсягів продукції остаточного спожи-

вання;

^ зумовлює позитивні соціяльні зміни: розвиток соціальних по-

слуг, полегшення умов праці, поліпшення соціальної структури суспіль-

ства тощо;

Ч>

забезпечує формування суспільства з єдиною системою норм

організації виробництва, розподілу, обміну, споживання, управлі-

ння,

регулювання тощо.

Виділяють такі рівні суспільного поділу праці.

> загальний (поділ суспільно-товарного виробництва на най-

більші його галузі: промисловість, сільське господарство, будів-

ництво, транспорт та ін.);

> частковий (поділ найбільших галузей людської діяльності на

їх складові: у промисловості — машинобудування, приладобуду-

вання; у сільському господарстві — рослинництво, тваринницт-

во та ін.);

> одиничний, або індивідуальний (поділ усередині підприємства

на основі професійній спеціалізації виробників— токар, слюсар,

водій та ін.).

Національна економіка

Іатуральне

виробництво

і обмін

Ірості форми

організації

Натуральний

продуктообмін

Національний

^ поділ праці

Загальний

Частковий

Територіяльний

Одиничний

Націонпьне то-

варне виробництво

і обмін

Окладні форми

органі іації:

• спешялізація

• кооперація

• комбінування

Національний

товарно-грошовий

обмін

Міжнародний

поділ праці '

Загальний

Частковий

Одиничний

Територіяльний

Міжнародне то-

варне виробництво

і обмін

Транснаціональні

корпорації

Міжнародні

фінансові

організації

Рис. 1.1. Схема формування національної

і міжнародної економік

Поділ праці в межах національної і міжнародної економік поси-

лює диверсифікацію — розширення діяльності окремих виробників,

перетворення її на багатогалузеву і як наслідок — поглиблення

технологічної кооперації, комбінування виробництва та ін.

За глибокого міжнародного поділу праці формується так звана

"друга економіка" в межах самих міжнародних корпорацій. її суть

полягає у тому, що єдиний виробничий процес членується на опе-

рації, які здійснюють у різних країнах. Чим глибший поділ праці у

виробництві і просторі, тим інтеґрованіше суспільство як єдиний

національно-суспільний організм зі своїми особливостями розвитку.

Такі етапи були властиві розвитку економічної системи на те-

риторії України, яка в умовах політичної незалежності набуває

характеристик національної.

Територіяльне поширення рівнів поділу праці всередині країни

зумовлює розвиток єдиної економічної системи з її територіяльни-

ми особливостями виробництва. Територіяльний поділ праці пе-

редбачає територіяльні зв'язки, обмін продуктами і послугами, на

яких спеціялізується господарство окремих територій країни чи

країн (рис. 1.1).

Тема 1. Національна економіка: загальне й особливе

~ 15

1.2. Особливі ознаки національної економіки

Господарська система, що склалася історично в певних тери-

торіяльних (національних) межах, має назву "національна еконо-

міка". Формування і функціонування національної економіки рег-

ламентується конституцією держави і створеними на її основі за-

конами, що регулюють господарську діяльність загалом і діяль-

ність сфер, галузей, регіонів.

* Національна економіка — конституційне, економічно та

організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер

діяльності людей, що характеризується відповідною пропор-

ційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій дер-

жавними кордонами території.

З міжнародним поділом праці сформувалися міжнародні ринки,

покупцями і продавцями на яких є передусім окремі країни. Види

продукції, які вони поставляють на ці ринки, дають уявлення про

їхню національну економіку, її структуру й обсяги виробництва,

якість і цінність її продукції. Тим, наскільки економічна система

задовольняє потреби країни і наскільки її продукція потрібна іншим

країнам, визначаються місце і роль конкретної країни у світово-

му господарстві.

Національна економіка виникає і розвивається на основі:

поглиблення суспільного, зокрема територіяльного, поділу

праці, що зумовлює виникнення різноманітних видів діяльності,

спеціалізацію територій;

формування міцних централізованих держав.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється

на національний комплекс— територіяльне утворення, в якому всі

компоненти економічного життя (підприємства, галузі, окремі ре-

гіони) функціонують як єдиний організм, що забезпечує матері-

яльні й духовні потреби суспільства.

Сучасну національну економіку характеризують такі групи

ознак: =>ознаки національного суверенітету; <=>ресурсо-виробиичі;

^госпоОарсько-оргапізуючі; ^товарообмінні.

Національна економіка

* Ознаки національного суверенітету. Визначають здатність

суспільно-господарської системи до самоорганізації, до реалізації

себе як суб'єкта міжнародних рівноправних партнерських го-

сподарських та інших зв'язків.

До них належать: > суверенітет і недоторканність території,

державного утворення; У суверенітет законотворчості і чин-

ності правових актів на державній території; У суверенітет на-

ціональної внутрішньої і зовнішньої політики; > суверенітет су-

спільно-культурної ідеології; суверенітет господарської діяльності.

* Ресурсо-виробничі ознаки. Відображають передусім потен-

ційні можливості виробничої діяльності, структури виробництва,

його спеціялізації і охоплюють: людський потенціал; науковий і тех-

ніко-технологічний потенціал; природно-ресурсний потенціал.

Людський потенціал визначається чисельністю населення пра-

цездатного віку, його професійною структурою, кваліфікаційним

рівнем, освітою, станом здоров'я тощо; науковий і техніко-тех-

нологічний— станом розвитку науки, впровадженням наукових

розробок у виробництво, створенням нових видів машин і техно-

логій; природно-ресурсний— географічним розміщенням країни,

наявністю природних сировинних ресурсів, рівнем їх освоєння і

переробки.

Господарсько-організуючі ознаки. Є визначальними серед ін-

ших груп ознак. Вони виявляються у наявності економічного меха-

нізму, що визначає рівень поєднання людського потенціалу з при-

родно-ресурсним і техніко-технологічним потенціалами, який за-

лежить від узгодження приватних, колективних і суспільних інте-

ресів,

системи стимулів виробництва і праці тощо.

Інфраструктура економічного механізму є така: правова сис-

тема (закони про власність, підприємництво та ін.); система

стимулювання виробництва і праці; фінансово-кредитна систе-

ма (фінанси держави, підприємств, населення, національна гро-

шова одиниця, система банків (національного і комерційних), по-

даткова система); митна система; система управління і регу-

лювання (макроекономічна, регіональна, мікроекономічна).

* Товарообмінні ознаки. Виявляються через розвинуту систе-

му внутрішніх ринків і спроможність товарів і послуг завойову-

Тема 1. Національна економіка: загальне й особливе

вати світові ринки. Для функціонування ринку потрібні: товар

В = Qn (пропозиція), де Q — фізична кількість товару і послуг;

ц — ціна одиниці товару і послуги; гроші — Г, тобто попит або

грошовий оборот, необхідний для купівлі товару Qif. Рівняння рин-

ку з урахуванням натурально-вартісної кількості товару Qif і гро-

шового обороту Г є таке:

Оч

г.

Згідно з ним вартість товарної маси дорівнює вартості грошо-

вого обороту. Процес купівлі-продажу є відношенням:

Q = Г/ц.

Він виражає наявність встановлених мінових відносин, тобто

відносин між людьми з приводу обміну товару на гроші і грошей

на товар.

Ознаки національної економіки є показниками самоорганізації

суспільства, зокрема щодо державотворення, економічної систе-

ми,

економічної і

СОЦІАЛЬНОЇ

політики та ін. Структура і динаміка

виробництва, товарообмін на внутрішньому і зовнішньому рин-

ках, бюджет країни і доходи населення — головні критерії, за яки-

ми оцінюють стан самодостатності національної економіки.

1.3. Економічна база національних

господарств та їхні типи

В основі виникнення, формування і розвитку національної еко-

номіки є головне економічне відношення, зокрема відношення влас-

ності. Двома найважливішими аспектами власності є ^економіч-

ний і ^правовий. У першому випадку власність виражає предме-

ти і засоби виробництва, продукти інтелекту і виробництва, у дру-

гому — юридичні норми привласнення і відчуження предметів та

об'єктів власності. Якщо економічний аспект власності характе-

ризує продуктивну значущість предметів і засобів виробництва,

то правовий — відносини між людьми з приводу привласнення як

засобів виробництва і праці, так і результатів виробництва.

[ПОЛТАВСЬКИЙ

УЧІВЕРСИТСТj

СПОЖИВЧО!

- 17

І Ідентифікаційний ьод

01537997

\ І

Б І 5 Л і С

Національна економіка

1.3.1.

Економіка планового і ринкового типу

Економічна система формується під впливом Уоб'єктивних

(економічні закони) і >суб'єктивних (певні ідеологічні системи)

факторів. Найадекватнішою за господарським змістом (відповід-

ністю механізму формування структури праці, капіталу, створе-

ного продукту потребам суспільства) і суспільним призначенням

є економічна система, в якій ці фактори узгоджено. Оскільки еко-

номічні закони діють об'єктивно і незмінно, то ідеологічні системи

повинні формуватися згідно з вимогами цих законів, що потребує

їх пізнання і з'ясування їхньої дії.

Світовій практиці відомі приклади створення економічних си-

стем як за економічним змістом (за ефективністю виробництва),

так і за господарською формою (колективне виробництво на усу-

спільненій власності). Однак і в першому, і в другому випадках

базою становлення і розвитку національної економічної системи є

основне економічне відношення: відношення людини до власності

на засоби виробництва і результати праці.

З урахуванням цих відмінностей виділяють два типи національ-

них економік.

Економіка, в якій домінує приватна власність (пряме невід 'єм-

не право конкретної особи на засоби виробництва, землю, ство-

рений продукт).

Економіка, сформована на неприватній (суспільній) вла-

сності (опосередкованому праві конкретної особи на засоби ви-

робництва, землю, створеній^ продукт).

Виділяють такі форми приватної власності: ^індивідуальна (суб'єк-

том власності є одна особа); О сімейна (суб'єктом власності є

сім'я,

родина власників); ^колективна, або корпоративна (індиві-

дуальні, сімейні, групові власники передають свою власність у ко-

лективне управління).

Форми неприватної власності: Удержавші (суб'єктом власно-

сті є держава, для господарського використання об'єктів держав-

ної власності вона наймає відповідну робочу силу); У кооперативна

(су б 'єктом власності є група осіб, об 'єднаних на основі майнової

пайової участі в кооперативі. Створена і розширена ними

Тема 1. Національна економіка: загальне й особливе

а)

Виробник

(продавець)

гроші

Ліберально-

ринковий розподіл

гроші

Споживач

(покупець)

Виробник

(продавець)

•

Ліберально-

ринковий розподіл

•

Споживач

(покупець)

б)

товари

гроші

Регламентовано-

централізований

розподіл

товари

гроші

Виробник

(постачальник)

Регламентовано-

централізований

розподіл

Споживач

(отримувач)

Виробник

(постачальник)

товари

Регламентовано-

централізований

розподіл

•

товари

Споживач

(отримувач)

Рис. 1.2. Схема типів національних економік:

а) економіка, заснована на приватній власності;

б) економіка, заснована на неприватній власності

Отже,

перший тип — економіка ліберально-ринкова, другий —

економіка регламентовано-планова.

Регламентовано-планова економіка. В основі регламентовано-

планової національної економіки — неприватна (суспільна) вла-

сність на засоби виробництва (капітал) і на створений продукт.

Суб'єктом неприватної (суспільної) власності є держава, місто,

кооператив тощо. Відповідно до форми неприватної власності ство-

рюється система управління виробництвом товарів чи послуг

власність є спільна);

>колективна

(державна власність інте-

грується в об 'єднання, концерни, корпорації, а кооперативна — у

спілки,

союзи тощо). Суб'єктами власності є відповідно держава

і кооперативи. Можливі корпоративні утворення державної та

індивідуальної чи сімейної власності на основі акціонування.

Економічні системи різняться видом власності і суб'єктом вла-

сності.

Суб'єктом приватної власності є конкретна особа, непри-

ватної — суспільство. Вид власності визначає систему управлін-

ня нею: приватна власність передбачає, що капіталом управляє

його власник, неприватна власність потребує централізованого,

або директивного, управління суспільним капіталом і створеним

продуктом. Відповідно відмінні й функції виробників та спожи-

вачів у процесі відтворення виробництва (рис. 1.2).

Національна економіка

держави, міста, кооперативу тощо. За своєю організаційною сут-

тю ця система є централізована, вертикальна і, як звичайно, од-

нотипна для усіх сфер діяльності.

* Вертикальна система управління — суворо ієрархічна си-

стема управління, в якій вища інстанція директивно пере-

дає завдання для виконання нижчій.

У таких системах управління праця окремих індивідуальних

працівників координується переважно позаекономічними метода-

ми,

прямим примусом. Товарно-грошові відносини і стимули є дру-

горядними, підпорядкованими. Регламентовано-планова економі-

ка передбачає існування сильного центру, роль якого бере на себе

держава або інша влада, спроможна нав'язати суспільству свою

волю.

Класична централізована регламентовано-планова еконо-

мічна система існувала в колишньому СРСР.

Ліберально-ринкова економіка. Ліберально-ринкова економіка

ґрунтується на приватній власності на капітал і створений про-

дукт, лібералізації виробничої діяльності, пошуку партнерів, реа-

лізації створеного продукту тощо. Вона спирається на широку го-

сподарську самостійність товаровиробників, які здійснюють ви-

робництво на свій страх і ризик. Засобом координації праці в цій

системі є товарно-грошові відносини і конкуренція, що диктують

товаровиробникам певний спосіб дії, тобто ринок.

Ліберально-ринковий тип економіки, створюючи стимули до пра-

ці,

забезпечує високу гнучкість виробництва, швидкі структурні

зміни, а це сприяє високим темпам розвитку продуктивних сил,

відкриває широкий простір для науково-технічного прогресу.

Водночас ринкова економіка є жорсткою формою організації

виробництва. її негативні риси — численні банкрутства підпри-

ємств, постійна загроза безробіття, а отже, позбавлення джерела

існування багатьох членів суспільства. Матеріяльні стимули в цих

системах здебільшого не пов'язані з трудовими зусиллями, а ви-

значаються лише успіхами на ринку. Конкуренція, яка є "двигу-

ном"

ринку, створює специфічні суспільні відносини, що заохочу-

ють прагматизм, індивідуалізм та егоїзм.