Заблоцький Б.Ф. Національна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

ТЕІМА 3

ТЕОРІЯ СУСПІЛЬНОГО ДОБРОБУТУ

ТА СОЦІЯЛЬНО-РИНКОВОЇ

ЕКОНОМІКИ

Функціонування національної економічної системи і завданням

уряду країни має на меті забезпечення добробуту кожному чле-

нові суспільства. Це дуже складне завдання. Річ у тому, що доб-

робут співзвучний з потребами людини і рівнем задоволення цих

потреб. Стає очевидним, що економічна система країни повинна

забезпечити щонайменше два важливі результати:

^ по-перше, обсяг і структуру виробництва національного про-

дукту, адекватних обсягу і структурі суспільних потреб;

% по-друге, обсяг доходів грішми споживачів, які забезпечили б

їм платоспроможність та задоволення матеріяльних і духовних

потреб, що виражають добробут.

Стає очевидним, що економічна система країни має бути органі-

зована таким чином, щоби забезпечити як обсяг виробництва на-

ціонального продукту, так і доходи громадян, які відповідали б

їхнім потребам у кожний даний момент. Організація економічної

системи повинна орієнтуватися насамперед на продуктивне й ефек-

тивне функціонування праці та капіталу, реалізацію інтересів

власників капіталу, найманої праці й т. ін.

3.1. Суспільні потреби як соціяльна

база добробуту

Політична та економічна історія націй стверджує, що внутрішні

(інколи й зовнішні) суперечності виникали на основі низького рівня

добробуту більшої частини суспільства. Тому уряди країн нама-

гаються забезпечити економічне зростання та підвищення рівня

добробуту своїх громадян. Якщо мудрість народу визначається

мудрістю і чесністю вибраного ним уряду, то мудрість і чесність

уряду —- рівнем добробуту свого народу.

Національна економіка

Добробут як соціяльно-економічне явище є лише результатом

рішень уряду і виробничої діяльності зайнятих в економічній сфері.

Отже, як рішення уряду, так і результати праці та виробництва

мають забезпечити матеріяльну і духовну основу добробуту суспіль-

ства.

* Добробут — соціяльно-економічний стан суспільства, який

виражає відповідність матеріального і духовного забезпе-

чення всіх і кожного згідно з їх природними потребами.

Стає очевидним, що добробут є лише наслідком управлінських

і виробничих дій у системі національної економіки. Своєю чергою,

управлінські і виробничі дії повинні випливати із суспільних і інди-

відуальних потреб. Отже, потреби людей відіграють домінантну

роль у формуванні національної економіки та соціяльної політи-

ки.

Виробнича та соціяльна складові господарської системи краї-

ни є визначальними в розв'язанні питань, що характеризують стан

і рівень добробуту суспільства. Структура виробництва орієн-

тується на потреби, а створений продукт-— на задоволення сусп-

ільних потреб.

Соціяльні потреби є складним і багатоаспектним явищем, яке

виражає безпосереднє ставлення виробника і споживача до об'єкта

виробництва і предмета споживання.

^Потреби — види продукції, речей, послуг, які необхідні лю-

дям і які вони бажають і прагнуть мати, споживати, вико-

ристовувати.

Найзагальніше потреби виражають об'єктивно необхідні пе-

редумови виробництва, взаємодії виробників і споживачів. Оста-

точний результат виробництва є суспільно необхідним і суспіль-

но важливим продуктом, який існує у двох формах: натуральній

О і грошовій Г . На цій основі формуються основні категорії рин-

ку: пропозиція Q і попит Г . Пропозиція об'єднує реальних вироб-

ників товарів і послуг, попит — споживачів товарів і послуг. Ви-

робники створюють предмети потреб, а споживачі через акти

купівлі-продажу — попит споживачів. Отже, потреби споживачів

визначають зміст, структуру й обсяги виробництва, а винагоро-

Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціяльно-ринкової економіки

да грішми стає фактором організації виробництва і праці. Таке

розуміння сутності потреби і фактора певною мірою характери-

зує сутність і механізм функціонування та розвитку підприємниц-

тва і праці, є ключем до розуміння характеру змін і розвитку ви-

робництва та суспільства загалом.

Структура потреб споживачів має визначати структуру галу-

зей економіки, структуру національного продукту і структуру

доходів грішми споживачів:

Q»

Ліва частина рівняння відображає обсяг, структуру і вартість

національного продукту, права — доходи грішми зайнятих і не-

зайнятих в економіці, структуру доходів грішми і платоспро-

можність споживачів.

Відмінності в характері діяльності та умовах життя, економічні,

соціяльні і психологічні відмінності між людьми зумовлюють

відмінності в їхніх потребах. Зміст категорії "потреби особисто-

сті" полягає у тому, що для одних вони є стимулом до підприєм-

ництва і праці, для інших — реалізацією життєвих потреб, тобто

встановлюється певне співвідношення між пропозицією (виробниц-

твом) і попитом (споживанням).

Потреби класифікують:

> за суб'єктом: національні, регіональні, колективні, індивіду-

альні (приватні);

> за функціональною роллю: пріоритетні, стійкі, ситуаційні,

другорядні;

> за об'єктом (предметом): матеріяльні, духовні, етичні, есте-

тичні;

> за сферами діяльності: політичні, ідеологічні, потреби у праці,

пізнанні, спілкуванні, рекреаційні, релігійні та ін.

Потреби є соціяльно-економічним, національно-суспільним яви-

щем.

Вони перебувають у постійному розвитку, мають історич-

ний характер. Відсутність усвідомленої потреби збуджує до неї

інтерес, формує стимул до підприємництва і до праці для її задо-

волення. Отже, потреба, стимул, інтерес не існують поза люди-

ною чи групою людей. Вони перебувають у тісному діалектично-

Національна економіка

му

зв'язку, є тими ланками, через які виявляють свою дію еко-

номічні закони у сферах виробництва і обміну.

3.2. Національний продукт як виробнича

база добробуту

Добробут пов'язаний з потребами, а потреби визначають струк-

туру виробництва і споживання продукту. Отже, створений на-

ціональний продукт є кінцевим результатом управлінських рішень

уряду та діяльності зайнятих у сферах виробництва товарів та

надання послуг. Практично національний продукт як суспільне

благо, багатство стає економічним інтересом для усього суспіль-

ства. Адже виявляється: можна споживати лише те, що виробле-

но.

Скільки нація виробляє, стільки й споживає. Від рівня і струк-

тури виробництва національного продукту загалом і на душу

населення залежатиме і відповідний рівень задоволення потреб,

тобто рівень добробуту нації. Щоб підносити рівень добробуту,

насамперед необхідно підносити обсяг виробництва національно-

го продукту та приводити його структуру до обсягу і структури

потреб людей. Національний продукт виступає не лише суспіль-

ним інтересом, а й стимулом.

Теорія національного продукту В обґрунтовує його як резуль-

тат відповідних суспільних витрат В*. Тобто, що виробили, те й

спожили. Проте економічна теорія обґрунтовує витрати вироб-

ничі — О (оборотний капітал — сировина, матеріяли, енергія і т.

ін.) та споживчі — dB* (населення, держава і ін.). Тому уряд краї-

ни і виробники повинні бути зацікавленні у створенні такої вар-

тісної структури національного продукту, щоби виробничі вит-

рати зменшувалися— ІО, споживчі зростали— XdB*.

В = ІО + IdB*.

Валовий внутрішній продукт dB є національним стимулом, ос-

кільки виражає кінцевий продукт споживання у країні. Від його

розподілу залежать і стан економіки, і рівень життя населення.

Теорія макроекономіки розподіл валового внутрішнього продук-

ту dB* обґрунтовує такими показниками:

Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціяльно-ринкової економіки

dB* - С + Б + К + {Е-І),

де С — споживання домашніх господарств; Б — споживання дер-

жави (бюджетні надходження і витрати держави); К — капітальні

вкладення; Е — експорт; 1 — імпорт.

Для кожного суб'єкта ринку стимулом є отримання якнайви-

щого доходу (і прибутку) від його діяльності: найманим працівни-

ком — у формі заробітної платні, власником капіталу — у формі

прибутку, державою — у формі бюджету, зовнішньою торгів-

лею — у формі чистого експорту (ЧЕ = Е - І). Валовий внутрішній

продукт здійснює рух у формі товарів, послуг, капіталів і гро-

шей.

Різні суб'єкти ринку неоднаковою мірою причетні до його

створення, розподілу, обміну і привласнення: власники капіталу і

наймані працівники створюють ВВП, держава на основі трудово-

го і податкового законодавства розподіляє його, торговельні

організації — реалізують ВВП.

У практичній діяльності стимули у формі грошей і товарів мо-

жуть спонукати для їх отримання до використання таких методів:

економічних (через формальне (зареєстроване) здійснення

капітальних вкладень, створення виробництва, наймання праців-

ників, виробництво продукту, його реалізацію, отримання заро-

бітної платні і прибутку та сплати податків згідно із законодав-

ством

);

-> "тіньових" (через неформальну (незареєстровану) вироб-

ничу, торговельну чи іншу діяльність, що не контролюється по-

датковими і державними інститутами, усі доходи і прибутки

від якої привласнюються, податки не сплачуються) ;

кримінальних (через вилучення і привласнення частини на-

ціонального продукту причетними до його руху і контролю за ціш

рухом особами державного, правового чи господарського управлі-

ння в обхід (ігнорування) статей Кримінального кодексу).

Ринкова економічна система, заснована на підприємницькій

ініціятиві власників капіталу, лібералізації видів діяльності, висо-

копродуктивному і високоефективному виробництві, передбачає

лише економічні методи стимулювання. Це пояснюється тим, що

використання тіньових" і кримінальних методів призводить до

Національна економіка

катастрофічних наслідків: якщо, наприклад, половина національ-

ного капіталу і продукту перебуватимуть "у тінГ або якщо з

формального обороту товарів і грошей постійно вилучатимуть

(розкрадатимуть) бюджетні кошти, чужоземні кредити, товари,

привласнюватимуть їх чи переказуватимуть на таємні рахунки в

іноземних банках, це спричинить занепад економіки, держави

рівня

життя народу й унеможливить перехід до ринку.

Успішний перехід до ринку потребує запровадження лише еко-

номічних стимулів:

В = 0 + Т + А+ ЧП.

Вартісна структура національного продукту показує, що еко-

номічним стимулом для власника капіталу є відшкодування обо-

ротного капіталу О, частини основного капіталу А і чистий при-

буток ЧП; для найманого працівника — заробітна платня Т. Ство-

рений валовий внутрішній продукт сіВ = Т + А + ЧП спрямовуєть-

ся на розвиток виробничої сфери і сфери послуг та фінансування

державних інститутів через систему сплати податків на доходи і

прибутки виробників, на основі яких формується Державний бюд-

жет. Держава безпосередньо впливає на встановлення пропорцій

розподілу валового внутрішнього продукту, створюючи правову

базу стимулювання виробництва, праці, руху капіталів, товарів,

грошей. Державні чиновники можуть приймати рішення як на по-

силення стимулів зростання виробництва національного продук-

ту, так і на його розподіл в інтересах зміцнення своєї влади, окре-

мих бізнесових чи політичних угруповань, олігархів та ін. Для

ринкової економіки характерним є посилення стимулів до зро-

стання виробництва національного продукту і його розподіл за

внеском кожного суб'єкта у створення НП:

dB*

= С + Б + К +

(Е-І).

З рівняння розподілу валового внутрішнього продукту випли-

ває, що чим більшим він є, тим більше коштів отримають домашні

господарства С, Державний бюджет Б, більшими будуть капітальні

вкладення К і експорт Е > І (унаслідок переважання експорту над

імпортом можливе зростання інвалютних резервів через позитив-

не сальдо платіжного балансу). У ринковій економіці неприйнят-

Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціяльно-ринкової економіки

4 Над. економіка

ним є розподіл ВВП, який знижує стимули до виробництва, тобто

економічні стимули виробників, і сприяє збагаченню окремих осіб

або кланів за рахунок "тіньового" чи кримінального привласнен-

ня продукту навіть за скорочення ВВП. Економічне стимулюван-

ня має охоплювати сфери виробництва, послуг і державну систе-

му влади та управління.

Отже, економічна теорія виробництва, розподілу, обміну і спо-

живання ґрунтується на основі вимог законів товаровиробницт-

ва, товарообміну і господарської збалансованості. Дотримання цих

вимог забезпечує формування продуктивної і ефективної системи

виробництва, справедливого розподілу продукту і доходів, зба-

лансованості і стабільності економічних і соціяльних процесів,

підвищення стимулів виробництва і праці, ресурсів економічного

зростання загалом.

3.3. Засади соціяльно-ринкової економіки

Зростання добробуту нації прямо залежить від зростання на-

ціонального продукту. Своєю чергою, підвищення обсягів вироб-

ництва потребує такої економічної системи, тобто фінансів, інте-

ресів,

стимулів і т. ін., які спонукали б уряд і виробників до висо-

коефективного виробництва, зокрема раціонального використан-

ня робочого часу та ресурсів. Насамперед економічна система по-

винна би забезпечити: по-перше, фундаментальні основи вільного

підприємництва і соціяльного добробуту; по-друге, умови реалі-

зації економічних інтересів і стимулів власникам капіталів і най-

маним працівникам.

Практично йдеться про формування соціяльно-орієнтованоїрин-

кової економіки, засади якої передбачають виробництво та роз-

поділ національного продукту для піднесення добробуту нації.

Фундаментальні основи соціяльно-ринкової економіки. Після

Другої світової війни нові німецькі лідери, зокрема Л. Ерхард, зро-

били важливий внесок у теорію ринкової системи, обґрунтував-

ши і запровадивши в науковий обіг поняття "соціально орієнто-

вана ринкова економіка".

Національна економіка

98 —

* Соціально орієнтована ринкова економіка — модель соці-

яльно-економічного розвитку, для якої характерне перева-

жання приватної власності та ринку, їх поєднання з дер-

жавною власністю і державним регулюванням та системою

соціяльного захисту населення.

Ця модель ринкової економіки втілена в життя у розвинутих

країнах. Соціяльний захист у соціяльно орієнтованій ринковій еко-

номіці передбачає: допомогу в разі безробіття: виплати безробіт-

ним,

спрямовані на підтримання їхнього життєвого рівня, доки

вони знайдуть нову роботу; пенсії за віком: державні виплати

особам похилого віку; пенсії у разі непрацездатності: державні

виплати особам, що втратили працездатність; допомога мало-

забезпеченим верствам населення: державні виплати сім'ям, що

мають дохід нижчий за прожитковий мінімум; охорону здоров'я:

Гарантоване медичне обслуговування.

Теорія і практика функціонування ринку в розвинутих країнах

показали, що для успішних ринкових перетворень потрібна не одна,

а кілька передумов. При тому повинні зрозуміти, що спроби побу-

дувати "соціялістичну ринкову економіку" та ще й з централізова-

ною системою управління, в якій домінує неприватна (державна

форма) власність на засоби виробництва, нічого не дало як країнам

Центральної Європи, так і країнам СНД. Виявилося, що доміную-

ча державна форма власності просто не поєднується з ринковим

стилем поведінки суб'єктів ринку. Досвід ринкових країн показав,

що всім їм притаманна низка спільних фундаментальних характе-

ристик. Причому всі фундаментальні характеристики мають бути

притаманні всім суб'єктам ринку . Розгляньмо ці характеристики.

Економічна свобода. Це найзагальніший принцип функціонуван-

ня ринкової економіки. Кожен із суб'єктів ринку є вільний у своїх

економічних, фінансових та соціяльних рішеннях:

населення (фізичні особи, домашні господарства) регіону має

значну свободу вибору, вирішуючи, скільки витратити, де працю-

вати і як здійснювати заощадження;

Ч>

підприємства (локальні господарські системи) регіонів і

краї-

ни володіють значною свободою вибору, вирішуючи, що і яким чи-

ном виробляти й де реалізувати готову продукцію;

Тема 3. Теорія суспільного добробуту та соціяльно-ринкової економіки

*Ь

регіон (влада області, району, населеного пункту) має значні

повноваження, формування і використання регіонального бюдже-

ту, регулювання капіталовкладень, розвитку інфраструктури,

забезпечення соціяльного захисту, збереження довкілля тощо.

Права власності. Власність па засоби виробництва є важли-

вою передумовою, оскільки реальна власність на капітал забезпе-

чує реальну економічну свободу його суб'єктові: фізичній чи юри-

дичній особі. При тому важливим є оптимізація пропорцій вла-

сності на капітал, зокрема співвідношення приватної і неприват-

ної власності:

> фізичні та юридичні особи мають чітко визначені права на

свою власність, ураховуючи право володіти, користуватися і роз-

поряджатися нею;

> приватна власність є домінуючою в регіоні і країні загалом як в

особистій (сімейній), так і в корпоративній (акціонерній) формах;

> неприватна власність є у значній частині регіону (в кому-

нальній і акціонерній) і в незначній частині держави (в акціонерій)

формах.

Конкуренція. Ринок передбачає свободу виробничої, торговель-

ної та інших видів діяльності людей в індивідуальній і колектив-

них формах. Число виробників за різними видами і формами діяль-

ності є необмежене:

О влада країни і регіону стимулює і підтримує ініціативи лю-

дей створення підприємств, (фірм) захищає їх діяльність;

•=>

у більшості галузей виробництва та обслуговування країни

та регіону діє безліч конкуруючих постачальників;

нові підприємства (фірми) за бажанням можуть вийти на

вже засвоєний ринок;

"=>

робітники та службовці мають свободу вибору серед вели-

кої кількості працівників.

Правові ринкові інституції. Діяльність суб'єктів ринку регу-

люється правовою базою (Конституцією, законами виробничих

відносин, управління, самоуправління і регулювання) та відповід-

ними інститутами, наділеними певними функціями.

Правові ринкові інституції визначають права й обов'язки суб'єк-

тів ринку, повноваження управлінських та обслуговуючих струх-

Національна економіка

тур,

свободу ухвалення ними рішень та характер товарообміну:

правово основа захищає економічну свободу суб'єктів ринку, об'єк-

ти їх власності, результати виробництва і праці, вибір партнерів

тощо;

свобода товарообміну підкріплюється правовою системою,

що включає контрактне право, акціонерне право, законодавство

про економічні асоціяції {для профспілок) і забезпечує вільне ство-

рення нових компаній; правова система визначає не лише основні

принципи самоврядування, самоуправління підприємств, регіонів,

укладання контрактів, створення компаній тощо, а й засоби забез-

печення виконання ухвал, рішень чи економічних угод.

Жорсткі бюджетні обмеження. Це один з найважливіших аспек-

тів діяльності суб'єктів ринку різного рівня господарської органі-

зації: підприємства, регіону і навіть домашніх господарств. Фор-

мування та використання бюджетних надходжень є завжди акту-

альною проблемою для суб'єктів виробництва, управління регіо-

нів і навіть уряду країни. Особливо вона актуальна для регіонів,

оскільки їхні бюджети формуються переважно від центральних над-

ходжень. Але теорія ринкової економіки стверджує: доходи окре-

мих осіб, підприємств та організацій залежать насамперед від їх

конкретного внеску до економіки, а не від обсягу регіональних чи

державних дотацій; доходи бюджету реї іону зете жать від про-

дуктивної і ефективної діяльності розміщених на його території

підприємств, а не від надходжень до центрального бюджету і

волі уряду; збиткові компанії, регіони, як звичайно, не отримують

рятівних субсидій, за винятком на ліквідацію наслідків стихійних

лих, катастроф тощо; неефективна регіональна влада самовиру-

шає або йде у відставку.

Передбачувана державна політика. У ринковій економіці го-

ловною дійовою особою є конкретний виробник: власник капіта-

лу, підприємець, бізнесмен, найманий працівник і т.д. Вони визна-

чають форми виробництва, що виробляти, скільки і для кого. Регіон

регулює соціяльні, економічні процеси на своїй території. Держа-

ва контролює стратегічні аспекти в даному регіоні, не втручаєть-

ся у систему виробництва на рівні підприємств, співпрацює з регіо-

ном у сфері пріоритетів капіталовкладень, соціяльних і економіч-

них питань. Кожен із суб'єктів ринку чітко знає свої функції та