Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник
Подождите немного. Документ загружается.
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
погожий, кипить зелена заметіль (Б.-І. Антонич). 6. В заплавах
поспиналися лелеки — їм чути навіть, як трава росте (І. Ко
валенко). 7. Тут розстилалась мла осіння, весною танули сні
ги; тепер тут сповнений насіння нагнувся колос од ваги. 8. Я
знаю, я вірю — життя переможе, дощами обмиється жерт
венна кров! (З тв. Г. Чупринки). 9. Росте калина над порубами,
як наша пісня, росте врозгін — ми триста років були раба
ми, пора настала — вставай з колін! (Д. Павличко).
§ 233
Розділові знаки в складному
безсполучниковому реченні
524*. Перепишіть речення, вставляючи пропущені розділові зна
ки. Обґрунтуйте вживання розділових знаків.
I. 1. Ми — смертні. Та знайте народ не вмира! (Б. Олійник). 2. Ко
ли мені в серці гірко серед недоспаних годин я знаю світить
тиха зірка я в цілім світі не один! (/. Коваленко). 3. Та диво
дивне в лютій тісноті я відчуття безмежжя не втрачаю (М. Ру
денко). 4. Журно спить лоза в долині пишних трав давно не
ма душу й серце в самотині міцно, владно, безпорадно огор
нула чорна тьма (Г. Чупринка). 5. Устанеш з ночі дякуй, що
живеш {О. Довгий). 6. Минає літо осінь вже бреде лісів баг
рець торкнувся вересневий (Л. Тендюк). 7. А тумани вже дав
но щезли розвіяли їх сині та теплі вітри й вітерці (Григір Тю
тюнник). 8. Врожайне літо завжди наливає хлібороба добрим
спокоєм і певністю так наливає воно колос дорідним зерном
(М. Стельмах).
9. Палахкотіло вогнище вечірньою свіжістю
тягло від потоку (О. Гончар).
II. 1. Під берегом, поміж лататтям плюскається дрібна риб
ка лілій уже немає обсипалися лишилися тільки зелені гле
чички. 2. Угорі почало виднішати місяць зійшов. 3. Ранок
був безвітряний тихо пролітала негуста пороша і садок ніби
відпочивав у рухливих її тенетах після нічної негоди жодна
гілочка не ворушилася (
3 те. Григора Тютюнника). 4. Будем ще
й на волі у кайданах гнить ждали ми героя а встав свинопас
хто ж так люто кинув на поталу нас? (Я. Тичина). 5. Хвалити
Бога, ми й не кволі ми перли плуга на страшному полі
338
Речення
каміння корчували і корчі тепер би полю добрі сіячі (Л. Кос
тенко). 6. Плугами правди мужньо переорем лан дозріють
врожаї рясні (Р. Лубківський). 7. Історичні факти лишаються
фактами їх можна по-різному пояснювати, але не замовчува
ти (Б. Антоненко-Давидович).
525*. Відновіть прислів’я, для чого складносурядні й складно
підрядні речення переробіть на складні безсполучникові. При
слів’я запишіть і розставте в них потрібні розділові знаки.
1. Час — не кінь, бо не підженеш і не зупиниш. 2. Слово —
не полова, а язик — не помело. 3. Не кидай іскру в солому,
бо і сама згорить, і село спалить. 4. Де багато диму, там мало
тепла. 5. Якщо хочеш їсти калачі, то не сиди на печі. 6. То
му чудний бублик, що кругом об’їси, а всередині нема нічо
го. 7. Слово — вітер, а письмо — ґрунт. 8. Казали люди, що
квач притикою не буде. 9. Коли знаєш, то кажи, а коли не
знаєш, то мовчи. 10. Доки грім не гряне, то ледачий не вста
не. 11. Не вчи плавати щуку, бо щука знає всю науку.
526. І. Прочитайте текст. Визначте характер складних речень.
Виділіть складні безсполучникові речення й поясніть вживання
розділових знаків між їхніми частинами.
Закортіло мені поблукати над річкою.
У нас коло річки росте лугова трава-гусятниця. Вона шов
ковиста, густа, як вата. Глянеш — зелений килимок просте
лено між вербами. На сіно ця трава не годиться: її не вскуб
неш косою, збивається в клубки. А зате, як випаде роса, на
че морозцем прихопить траву — сива-сива шубка. А сонце
зійде — горить, іскриться весь луг.
Забредеш в росу, і хочеться тобі, як лошаті, повибрикува-
ти, похвицати п’ятами, навіть пустити берегом лунке, відчай
душне: і-го-го!
Я побіг до верби й назад, повернув до річки, а за мною —
темна доріжка по траві. Роса холодна, з димком, пече, захо
дить у зашпори. Я припускаю чимдуж, збиваю ногами росу,
і вона розсипає намисто — вишневі, райдужні бризки.
Став коло броду, глядь: і-і-іх, штани мої сині, а ще одні в
скрині! Мокрі-мокренні, аж хлющать, прилипли до тіла. Яс
но, мати не погладить по голівці.
Стою, розмишляю, як далі жить. Міркую собі, а воно не
міркується. Щось мені заважає, ніби Гедзь дзижчить над ву
339
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
хом. Що воно? Я не можу второпать, а проте відчуваю: в бе
резі щось змінилося. О!.. Чуєте? Не так гомонить річка. Я
вже знаю, як річка міняє свій голос. Вранці — чиста, світла
вода, і дзюрчить вона срібним потічком; в обідню пору, в
спеку вода розмліває, хлюпоче ліниво, приглушено; а під
вечір — тихо шумить, заспокійливо, і шум цей чути далеко...
Так було завжди. А зараз, а в цю хвилину? (В. Близнець).
II. Згадайте чи уявіть, як ви в дитинстві вранці блукали над озе
ром, річкою чи струмком. Свої враження запишіть. Складні безспо
лучникові речення підкресліть.
§ 234
Складні синтаксичні конструкції
527. Накресліть схеми поданих речень за наведеним зразком (без
сполучниковий зв’язок позначайте похило перекресленою лінією).
І я подумав (І): як то добре отако вірити в когось, поклас
тися на когось (2), але все те до пори (3), бо надходить час (4)
і ти мусиш узяти на себе всю відповідальність не тільки за
власне життя, а й за життя інших, близьких, а часом і не
близьких людей та справи (5) (Ю. Мушкетик).
1. Ридаю, молю ридаючи: пошли, подай душі убогій силу,
щоб огненно заговорила, щоб слово пламенем взялось, щоб
людям серце розтопило (Г. Шевченко). 2. Коли чиниш добре,
так і лице весело позирає; коли чиниш недобре, то на тебе
гріх чигає на порозі, щоб одоліти тебе (А/. Стельмах). 3. Моя
душа лежить в мертвотності намулах, — і кидаю я крик до ра
дощів минулих, як воїн, що вночі на полі, сам-один, зове то
варишів, довічним сном поснулих (Михайло Орест). 4. Один раз
слуга не підмітав — і те панові на руку, бо вимів би коштов
ний камінець. 5. Чорта круги за хвіст, а він радий: довший хвіст
виросте. 6. Якщо я довго не бачу сонця, мене охоплює туга і
здається, що на мене щось чигає (3 те. Р. Андріяшика). 7. У цьо
340
Речення
му селі я давно не бував і ось повернувся з літами: занедбаний
клуб, і занедбаний став, поля заросли бур’янами. 8. Хрестом
на горі височіє вітряк, мов знак, що село вигибає, і землі до
рук прибирає чужак, і влада йому потурає (З те. М. Луківа).
528. І. Прочитайте текст. Визначте, у яких випадках і які роз
ділові знаки поставлено між частинами складних речень.
День промчав над землею, — хороший, ясний, літній день
пробіг, як тінь, над нею; запало сонце; ніч підняла своє тем
не крило — і прикрила ним світ. Заблищали зорі у небі, як
очі у добрих діток; зарошися-заворушилися вони, мов живі;
одна з їх зірвалася — і огненний слід переписав небо; загоріло
ся зарево за горою, де сходив місяць; ось і він виткнувсь —
здоровий, червоний, кривавий. Заходами легкі тіні понад зем
лею, мов душі померлих або сонні причуди. Мир утихав після
денної праці: згорталися його натруджені руки — одпочива
ли; німіли важкі болі у серці — затихали; закривалися натом-
лені очі — засипали. Сон, як добра мати, чарував усе чарівни
чим спокоєм, прикривав стиха темним пологом. Все заснуло
під його добрим поглядом... Не спали тільки записні гуляки;
не спали калічені дівчата; не спали матері, доглядаючи неду
жих дітей; не спали голодні й холодні, котрим денний за
робіток не приніс ні шматка хліба — загасити голодну згагу,
ні ганчірки — прикрити голе тіло... (Панас Мирний).
II. Опишіть настання вечора, як ви собі його уявляєте. Вживайте
при цьому складні синтаксичні конструкції.
529. Запишіть під диктовку текст. Написане уважно звірте з на
друкованим. Помилки, якщо вони трапляться, виправте й з’ясуйте.
Найближча нам та земля, по якій ми робили перші кро
ки, де ми, ще безпорадні й боязкі, відкривали навколишній
світ, повний несподіванок. Згадка про неї завжди: і в щасті,
і в горі, і в хвилини сумнівів — супроводить нас і, мабуть,
супроводитиме до кінця наших днів.
Коли я втомлююся або коли сум облягає душу, в уяві моїй
постає батьківська хата. Обрамлена кронами вишень, біліє
вона, ніби маяк серед неозорого моря, де око не має на чо
му зупинитися, щоб відпочити.
Навесні вона слухає дзюрчання струмків, що, виблискую
чи грайливо, де-не-де біжать із-під снігу. Слухає, як у без
341
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
донній блакиті неба жайворонки врізнобіч розсипають ра
дісну, зіткану з променів сонця пісню. В одне вікно до неї
зазирає гілка яблуні, обсипана блідо-рожевими квітами-ме-
теликами, а під другим духмяніє бузок.
Настає літо, і, розлившись нестримною повінню, хату за
топлює зелень: здіймаються темно-зелені хвилі кукурудзи,
водоспадами в’ється в’юнка квасоля, пливуть, задумливо по
гойдуючись, ясночолі соняшники. Обвівають її вітри, напоєні
медвяними пахощами поля.
Наближається осінь, і дорогою повз хату проїжджають на
вантажені зерном автомобілі. А над нею вдень і вночі клю
чами, і зграями, і поодинці пролітають птахи: журавлі і леле
ки, дикі гуси, і стрижі, і граки.
Зима по-святковому прибирає опустілі ниви, і тоді Чума
цький Шлях довго дивиться згори на засніжену хату і будить
мрії про ніким ще не бачені досі далекі світи.
Людину прив’язує до певного місця дім, де вона народи
лася, природа, знайома їй змалку. Звідси, від цього острівця
землі, й починається Вітчизна — близька й неосяжна, єдина
в світі (/. Ющук).
§ 235
Період
530. Проаналізуйте будову періодів. З’ясуйте смислові зв’язки
між їхніми частинами. Обґрунтуйте вживання розділових знаків.
1. І там, де на всьому лежить печать мовчання, де стри
мані і скарги, і пісні, де здавлені прокльони і ридання, —
вість людям подають кайдани голосні (Леся Українка). 2. Як
що держава захоплена кланами з їхніми приватними інтере
сами, якщо вона підпорядкована частково антидержавним
інтересам, якщо державні структури зазнають шаленого тис
ку зовнішніх чи внутрішніх сил, — то це дуже небезпечно, бо
тим самим руйнуються продуктивні сили цієї країни (В. Сіко-
ра). 3. 1 хоч часами плутана була моя стезя, і помацки про
ходу серед страшних шукав я перешкод, і помилки робив я
неминучі, і сто разів зривався я із кручі, — завжди мене мій
рятував народ (/. Кочерга). 4. Поки були співці, що славили
342
Речення
свободу і клали голови за неї повсякчас, поки прославлений
легендами Парнас був джерелом і втіхою народу, поки були
співці, що Богові в угоду за правду пресвяту підносили свій
глас, поки поезії тривкий іконостас служив для молитов за
тяглість родоводу створіння Божого — людини на землі, —
допоти й не була людина в кабалі (Я. Косенко). 5. Свят-вечір —
то подія для всіх. Навіть хто й не говіє, і святих не визнає, і
з сусідами чвариться, вічно воюється, — і такому цього ве
чора настає передишка (О. Гончар).
531. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому звороти, властиві пе
ріодові. Обґрунтуйте вживання розділових знаків.
На свята і в табельні дні, яких було щомісяця, крім не
діль, не менше двох-трьох, Шевченко йшов у степ, до річки
Орі, яка впадала в Урал за дві-три версти від фортеці. 1 там,
упевнившись, що ніхто з казармених п’яниць, а тим більше
з начальства, не йде за ним назирці, Тарас Григорович влаш
товувався в густих кущах, витягав з-за халяви крихітну за
писну книжечку і писав вірші рідною українською мовою,
якою тут ніхто не говорив, навіть не розумів її.
Думки Шевченка завжди були на батьківщині. Варт було
йому заплющити очі або й просто замислитись, як постава
ла перед ним його рідна Кирилівка, або безмежно дорогий
стародавній Київ, що пишно розкинувся по зелених берегах
Дніпра, або яка-небудь з гостинних садиб, де подовгу жив
поет, малював портрети хазяїв і одночасно працював над свої
ми віршами. Завжди, завжди він був душею там, де страждав
його рідний народ, його кревні сестри й брати, і, як Антей,
припадаючи хоча б у думках до рідної землі, зміцнювався від
того духом і писав...
Так написав він поему “Княжна”. Закипало серце гнівом
і ненавистю, слова ставали міцними, як удари канчука. На
роджувалися на папері рядки, яким судилося тільки через
кільканадцять років дійти до читача, коли вже й кріпацтво
скасували. І, натішившись солодкою мукою творчості, повер
тався Шевченко до казарми, свідомий того, що навіть тут, у
неволі, служить він рідній землі, готує зброю, щоб і далі бо
ротися за волю народну (3. Тулуб).
II. Запишіть текст під диктовку. Написане уважно звірте з надру
кованим, помилки, якщо вони трапляться, виправте і з’ясуйте.
343
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
532 (підсумкова вправа)*. Зробіть синтаксичний розбір поданих
речень, користуючись цифровими кодами таблиць, що у вправі 444
(враховуйте й характеристики у квадратних дужках). Перевірте
себе за відповідями, вміщеними наприкінці підручника. Якщо ваш
розбір не збігається з відповіддю, поміркуйте ще над змістом
висловлювань.
I. 1. І сон на крилах ясно-золотих торкнувся вій, і світ погас
і стих (В. Барка). 2. В тій хвилі огниста блискавка з полудня
до півночі роздерла темне небо і далеко в горах загуркотів
грім (/. Франко). 3. Завиті у пергамент неба зодіаки ввижають
ся нам у хрестах щоночі, і мрії наших вір горять стожарним
маком {Б.-І. Антонич). 4. Там, де чорний шлях перетнула Си
нюха, вартував мій прапрадід степи (Є. Маланюк). 5. Струмить
чебрець зі скіфського кургану, що бойовим шоломом висо
чить (Є. Гуцало). 6. Не буде щастя ні мені, ні люду, доки на
світі нещаслива буде хоча б одна людина роботяща (М. Вінгра-
новський).
II. 1. Від безхмарного синього неба спориш, що густо поріс на
подвір’ї, здавався голубим (Б. Харчук). 2. В той сонячний день
я сам був сонцем, навколо якого крутились планети (М. Коцю
бинський). 3. Настрій у нього був такий, що він хотів обняти
весь світ (О. Десняк). 4. Весняною порою, яка ще не минула,
ще живе, ходімо липу слухати з тобою, що під вікном
розквітла і співа (Є. Гуцало). 5. Ти не чуєш, як солов’ї весіль
ним співом дзвонять? 6. Щасливий, хто сни має милі (3 тв.
Лесі Українки). 7. Буває, що й новий птах старої пісні співає
(Нар. творчість).
533 (підсумкова вправа)*. Зробіть синтаксичний розбір поданих
речень, користуючись цифровими кодами таблиць, що у вправі
444 (враховуйте й характеристики у квадратних дужках). Вид об
ставинних підрядних речень позначайте цифрами в дужках: 1 —
способу дії, міри і ступеня; 2 — місця; 3 — часу; 4 — причини; 5 —
мети; 6 —умови; 7—допустовості; 8 —наслідкові; 9 —супровідні.
Перевірте себе за відповідями, вміщеними наприкінці підручника.
І. 1. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л. Кос
тенко). 2. Козакам не треба було нагадувати про козацьку
славу, бо вони самі цю славу творили (А. Кащенко). 3. Ми про
щаємось на день, ніби розходимось навіки. 4. Я не можу те
бе забути, як не може забути дерево вкритися листям. 5. Ко
ли ти відлітаєш, я махаю багряними крилами, щоб за тобою
344
Чуже мовлення
злетіти. 6. Я житиму доти, допоки горіти буде долоні твоєї
дотик (3 те. Д. Павличка). 7. Поезія співає в серці, хоч її й не
витягнеш на папір (О. Досвітній).
II. 1. Ранками бували заморозки, і земля дзвеніла під ногами,
як склянка (О. Донченко). 2. У других хоч родина є, втіха якась
у житті, а сирота — мов те перекотиполе, що вітер жене по
степу (М. Коцюбинський). 3. Її черевички, що були зранку біли
ми, як сніг, тепер зовсім посіріли від куряви (О. Гончар).
4. Безконечні шляхи, що збігають на гори за обрій, наче білі
стрічки, щоб у мряці згубитися синій (О. Ольжич). 5. Коли лю
дина нудиться від неробства, для неї час — тиран, що мордує
її, як отруєна стріла (С. Добровольський).
Чуже мовлення
§ 236
Поняття про пряму мову і слова автора
534. Переробіть драматичний уривок на прозовий. При цьому
роздуми героя запишіть у лапках, розмову персонажів передай
те у формі діалогу, а текст доповніть від себе словами автора.
Семен Мельниченко (йде згори шляхом, зупиняється,
здійма бриля і, ніби зачарований, дивується). Ось і любий край
і рідне село! Давно, давно я попрощався з тобою, рідна
батьківська оселе, дорога країно. Я покинув тебе ранньою
весною; тоді ти була якась сумна, невесела, мов після по
жежі... Тепер ти знов звеселіла; знов пишаєшся в скиртах та
в стогах... А он і хата милої — весела та світла, як погляд
дівочий... (Підходить до хати.) Боже милий! Як тут гарно,
скільки усякого квіту!..
Одарка (вийшла з хати, пізнала Семена і нищечком до нього
підійшла). Хто це стоїть?
Семен (кинувся до неї). Одарко, серденько моє!..
Одарка. Е, ні-ні, постривай, парубче! Рукам волі не давай!..
Семен (тривожно). Що це з тобою?
Одарка. Ач, який добренький, — підійшов крадькома та
й в хату не йде!
Семен. Я ж оце тільки прийшов і думав...
345
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
Од арка. Що вже Одарка не любить тебе?
Семен (зітхнув). Не думав доки... А тепер думаю і думці
не вірю...
Одарка (прожогом кинулась йому на шию). Орле мій! (За
ридала.) Щастя моє!.. Ох, Боже ж мій, я ж думала, що тебе
вже й на світі нема... Де ж це ти взявся? Звідки прилинув до
своєї милої? (З радощів і плаче, і сміється.)
Семен. А ти без жартів ані на ступінь!.. “Стривай, — ка
же, — парубче!” (За М. Кропивницьким).
535. І. Прочитайте текст. Визначте пряму мову й слова автора.
Які слова й вислови пов’язують окремі висловлювання в суціль
ний текст?
Зіркий на око, гетьман ще здаля запримітив іноземця в
італійському вбранні. Тепер він стояв навколішки біля роз
в’язаного вузлика, розгублено і обнадіяно дивився на гетьмана.
Старенька, м’ята хустина, мережана чорними й червоними
хрестиками. А на ній суха, сіра земля. Диво!
Сагайдачний нахилився, сипнув на долоню пучку тої су
хої землиці — піщана, з сірими камінчиками. Обернувся до
бранця, спитав латиною:
— Хто ти?
— Я Ахмет, Гусейн-паші син... Мати моя з України. Я —
українець! — випалив гаряче. Аж козаки притихли, немов
відчули велику гірку правду в тій його виболілій запальності.
— Кажеш, українець, а по-українському не говориш.
— Мати моя давно померла... Вона вчила мене, але я був
малим тоді... Мене віддали до колегіуму в Рим. Гусейн-паша
хотів зробити з мене тлумача... 1 бив, щоб я забув мову ма
тері... А вона як помирала, віддала мені ось це. І більше нічо
го. Казала: як виростеш — піди вклонись моїй землі. Я й
пішов, бо вже виріс. У Кафу прийшов — звідси колись про
дали матір до гарему. Аж тут козаки... Чайки... Я заховався в
чайку. Це був би найкоротший шлях. Добрався б до самої
України...
— Чому ж до України?
— Там рідна земля моєї матері. Ось ця, — показав на вуз
лик. — Туди мушу йти.
— А село чи місто знаєш?
— Все життя повторював: Великий Любінь.
гм«
Чуже мовлення
Гетьман ворухнув острішкуватими бровами. На смаглих
вилицях з’явилися темні плями. На якусь мить, здавалося
йому, в лице війнуло смерековим духом. Великий Любінь...
— Це під Дрогобичем. Я теж звідти (Р. Іванченко).
II. Запишіть чию-небудь розмову у вигляді діалогу. Слова автора
при прямій мові підкресліть.
§ 237
Розділові знаки
при прямій мові і словах автора
536. Простежте, як оформлюється пряма мова на письмі. Сфор
мулюйте пунктуаційні правила. Зверніть увагу й на те, як став
ляться розділові знаки в кінці прямої мови.
I. 1. А Остап з усіма вітається і до всіх одно говорить: “Годі,
годі, браття, у ярмі ходити! Годі, годі, браття, під неволею
сидіти!” 2. “Це лихо дочасне, не вічне!” — думаю собі. 3. “Си
ди тихенько, сестро, — каже сестрі. — Не бійся”. 4. А Кар
мель в один мент, як її забачив, скочив з воза і опинився ко
ло дівчини: “Добридень!” — каже їй. 5. “Може, ласкавістю
своєю та покірливістю втихомирю її”, — було думаю. 6. Роз
питався про все. “Ходімо, — каже, — до мене, поки оду
жаєш”, — і провів її до своєї господи з Тишком (3 те. Марка
Вовчка).
II. Оксана росла дівчина кароока, віїста, струнка, як очере
тина... То весела, сміхотлива, а то осмутніє... Часом обізветь
ся словом: “А ти, Тарасе, все учишся в школі?” — “Учуся,
бодай я вже так не діждав учитись. Учусь і буду учитись”. —
“Учись, кажуть, з тебе будуть люди”. Гляне на босі ноги у
виразках, зітхне: “Коли вже тобі твій дяк чоботи пошиє, бо
дай уже йому те да се!” Пригріє тими карими очима, осяє
усмішкою, піде (С. Васильченко).
III. Я побоювався баби Олександри і сам до неї ніколи не
підходив. Та баба Олександра могла бути й іншою. Начис
тить, бувало, з дядиною Марією та з старшими двоюрідними
сестрами картоплі на вечерю, вимиє руки й вийде на вулицю.
Сяде на призьбі і до нас, цілої купи своїх онуків та онучок:
347