Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник
Подождите немного. Документ загружается.
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
поспускали, буцім засоромилися, що піймали облизня від
своїх дівчат. А от чаполоть, а це водяний мак, а отсі, жовті,
то глечики, а ось тобі латаття круглолисте, знаєш, це той бі
лий цвіт на ціпких билинах-товстунах, що на воді горілиць
лежить, ніби вигрівається до сонця. Правда, що гарні? Ох,
які ж вони гарні, тітусю!”
Врадувана, висипала своє добро з наруччя і з подолка на
дубовий стіл, аж у хаті, наче в лузі, запахло (Б. Лепкий).
II. Перекажіть текст по-своєму так, як би ви це описали. Відок
ремлені означення підкресліть.
463. І. Прочитайте текст. Знайдіть відокремлені й невідокрем-
лені поширені означення і поясніть написання їх.
Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Ук
раїнське поспільство, поборене в класовій боротьбі, з ярмом
панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим рем
ством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл,
якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було
накладено на шию дикому турові, загнаному, знесиленому,
але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще сма
ком волі, широких просторів. Він ішов у ярмі, скорившись
силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров’ю, і тоді
він хвицав ногами і наставляв роги...
Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі тра
диції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьо
годні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру.
Старше покоління, свідок іншого життя, показувало ще на
долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і люд
ських прав. Пісня волі, споетизованої, може, в дні лихоліття,
чаруючим акордом лунала в серцях молоді, поривала її туди,
де ще не чуть кайданів, скованих на людей людьми. На широкі
бессарабські степи, вільні, без пана й панщини, рвалась гаря
ча уява й тягла за собою сотки й тисячі... (М. Коцюбинський).
II. Поміркуйте про те, як століттями український народ, борючись
проти різних зайд, виборював собі волю. Свої міркування запи
шіть. Відокремлені означення підкресліть.
298
Речення
§ 205
Відокремлення неузгоджених означень
464. Перепишіть речення. Неузгоджені означення підкресліть.
Обґрунтуйте випадки відокремлення їх.
1. Любов до вітчизни починається з любові до берізки
біля рідної хати, до стежки на городі, втоптаної дитячими
ногами (М. Рильський). 2. Кремезні козаки, в одних кольоро
вих сорочках, чистили коней, і сонце грало на їх голих по
лікоть руках... (М Коцюбинський). 3. Румун, худющий, смаглий,
з горбатим, полупленим носом, дивився на Маковейчика.
4. Брянський, з туго перетягнутим станом, з білявою пишною
чуприною, стоїть облитий променями призахідного сонця (З тв.
О. Гончара). 5. Клим, з бичачою шиєю, мав уже власний ро
зум і кулаки не менші за батькові (Я. Панч). 6. До кімнати
зайшов Дмитро. У чоботях з високими халявами, в шинелі,
підперезаній ременем, і з автоматом за плечима (В. Козачен
ко). 7. А вона, в білім платті, ішла, наче пісня (А. Малишко).
465. І. Прочитайте текст. Випишіть неузгоджені означення з оз
начуваними словами. Поясніть причину відокремлення неузгод
жених означень.
Минуло трохи більше року, як землетрус обернув пишну
Мессіну в груду каміння. Була весна, море було спокійне і
синє, небо — так само, сонце обливало помаранчеві сади по
горбах, і, дивлячись з пароплава на сірий труп міста, я не міг
уявити собі тої страшної ночі, коли земля у грізнім гніві так
легко струснула з себе величний город, як пес струшує воду,
вилізши з річки.
Ступивши на землю, я сподівався стрінути тишу і холод
великого кладовища...
Проте надходили люди. Несподівано з вулиць, з безладної
груди каміння випливали чорні постаті і нечутно ступали по
гарячій землі. Купками й поодинці. Йшли якісь дами в дов
гих чорних вуалях, з мертвим,"застиглим обличчям, похмурі
робітники, і їх суворість наче замикали чорні костюми аж до
краваток з крепу. Тонкий залізний стовп ліхтаря неприрод
но нахилявся над ними, немов придивлявся зверху скляни
ми очима. З одного боку м’яко хлюпало море, з другого ви
сіли потріскані стіни палаців, без вікон і дахів, з дверима, що
299
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
до половини завалені грузом. 1 знову сунулись чорні мужчи
ни й тихі жінки, наче черниці, немов гості похоронні ішли
комусь віддавати останній привіт. Чим далі я посувався, тим
частіше стрічав сей люд у жалобі... (Л/. Коцюбинський).
II. Перекажіть текст по-своєму. Переказ запишіть, відокремлені
неузгоджені означення підкресліть.
§ 206
Відокремлення прикладок
466*. Перепишіть речення, вставляючи пропущені розділові зна
ки при відокремлених прикладках.
1. Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і
втіху косовицю. 2. І я примовкав, а Тарас тоді дідів батько
брав мене на руки і розповідав про Десну, про трави, про
таємничі озера Дзюбине, Церковне, Тихе... 3. Коли ж див
люсь, — баба снує коло моркви дідова мати. 4. Один лише
Ярема Бобир наш родич по дідовому коліну не постраждав у
цій пригоді. 5. Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів
його давній товариш і побратим теж дуже старий, але через
відсутність бороди позбавлений божественних рис чоловік.
6. Другий сусід мій Григорій Шиян вирішив зовсім не поки
дати своєї старої хати на високім пагорбі над плавнями. 7. До
Олесі підійшов один з останніх бійців танкіст Василь Крав
чина і пожадливо припав до відра
(З те. О. Довженка).
8. Син
білявого дня і чорнявої ночі вечір-мулат підійшов до порога.
9. Час великий диригент перегортає ноти на пюпітрі (3
те.
Л. Костенко). 10. Рудий яструб степовий розбійник знявся
вгору і закружляв над полем (О. Донченко). 11. Старий вітряк
дубовий птах стоїть на пагорбі в житах (Я. Воронько).
467. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому прикладки і поясніть
написання їх.
“Не можна нам більше жити без Царя!” — ці класичні сло
ва Гетьмана Хмельницького, сказані на Переяславській Раді,
абсолютно точно відповідають тогочасній українській дійс
ності, всім тогочасним політичним і соціальним умовам. Тіль
ки ж Гетьман, котрий ці слова сказав, і царські посли, котрі ті
300
Речення
слова чули й Цареві передали, надавали їм, кожний по-своєму,
абсолютно різне значення. Гетьман, пропонуючи вслід за тим
чотирьох кандидатів: Царя турецького, Царя кримського, Ца
ря московського і Короля польського, вибрав Царя московсь
кого, бо думав, що з-поміж цих чотирьох він, як “Цар єди
новірний”, буде тим, котрий всі “свободи наші” забезпечить, і
хотів, щоб цей новий протектор “державою” наділив його —
Гетьмана, фактичного “Самодержця руського” — більшою, чим
була вона на Україні не тільки за Королів польських, але й за
своїх Князів руських. Знов же Цар московський думав і хотів,
щоб Гетьман Запорозький своє фактичне самодержавство йо
му — Цареві московському — передав.
Тому Гетьман, вважаючи себе Головою держави, хоче при
сягти на додержання союзу Цареві-протекторові тільки сам
один, без старшини і без війська, і чутки про се, що так саме
сталося, розпускаються по Україні урядовими гетьманськими
колами; і тому Цар хоче, щоб йому безпосередньо присягали
всі нові піддані, й відібрання присяги від незначної частини
старшини, міщанства, козацтва — це перша дипломатична пе
ремога Москви, котрою голосно хваляться московські посли
(наскільки, зрештою, справедливо це — справа досі неясна) і
про котру завзято мовчать на Україні. Тому Гетьман хоче, щоб
йому — як Цареві рівному — посли московські на додержан
ня союзу “за Государя присягу учинили”, і аж до смерті Геть
мана всі на Україні певні, що така присяга була принесена
Царем — тому Цар Хмельницькому присягати не хоче, бо, як
заявляють посли московські, “тільки піддані присягають
своєму Государеві” — і в результаті справа ся так в завішен-
ню й остається (В. Липинський).
II. Перекажіть текст по-своєму. Прикладки підкресліть.
§ 207
Відокремлення обставин
468*. Перепишіть речення, виділяючи комами обставини, вира
жені дієприслівниковими зворотами.
1. Тільки орел, що розпластавши у повітрі могутні крила
кружляє під хмарою, спромігся розглядіти, що серед того зеле
301
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
ного моря глибоко у нього пірнувши біг кіньми невеликий гурт
козаків (А. Кащенко). 2. Над горами стемніла безхмарна блакить,
і безсило облизавши солоні губи на околицю впала тиша
(Р. Андріяшик). 3. Ми сидимо під кручею поклавши вудочки на
хиткі рогачики і гомонимо (Григір Тютюнник). 4. Читачу, ти, що
розпочавши путь морську блукаєш по уяви мапах, відчуй, як
пахне у портах мазут або смоли солодко-млявий запах! (С. Гор-
динський). 5. Веслує літо в хмарну обологу по заводях просмо
леним човном, і натомивши у мандрівці ноги лягає день спо
чити за горбом (М Рильський). 6. Здираючи до крові босі ноги і
навіть в сні не відаючи сну орем душі своєї перелоги, орем
душі своєї цілину. 7. Птахи в піднебессі помирають, і помер
ши птахи ще летять, і померши крилами ще мають, і померши
крилами горять. 8. Весна така, як є. Така, як є. І душу світову
свою відкривши весна цю душу людям віддає (3 те. Є. Гуцала).
9. Зінько Сивашенко йшов полем. Ішов не поспішаючи, бо бу
ла неділя... (Б. Грінченко). 10. Невже вам ніколи не спадало на
думку, що всі оці наші заходи, метушіння, все це робиться, аби
тільки не сидіти склавши руки? (Леся Українка).
469. І. Прочитайте текст. Випишіть речення з відокремленими
обставинами.
Бугай ходив по кругу, красиво вигнувши жирну, в важких
зморшках шию, не звертаючи уваги на людей, що обступили
його зі всіх боків. Він грався з ними і дражнив їх. Розігнав
шись, мчав двором, як вітер, як злий дух, і раптом, нале
тівши на людську стіну, зупинявся, ніби вростав у землю.
Червоними осатанілими очима тупо дивився на своїх при
боркувачів і стояв непорушно, як статуя, навіть дозволяв
наблизитися до себе на таку віддаль, що його вже можна бу
ло схопити за дерев’яний держак, з’єднаний з кільцем, яке
було заправлено йому в ніздрю. Але як тільки до нього хто
наближався і простягав руку, щоб уже вхопити за держак, він
різко відскакував убік і, задравши хвоста, біг далі, кидаючи
ратицями землю на приголомшених і безпорадних людей.
Відбігши, знову зупинявся, обнюхував під собою грунт і, зад
равши вгору голову та закопиливши губу, ревів з такою си
лою, ніби в його грудях був захований паровоз.
Метушня у дворі все посилювалася, і чим більше було цієї
метушні, тим більше непорядку. Кожний радив, як треба
302
Речення
зробити, щоб спіймати бугая, і, як водиться, ті, що радили,
самі боялися його ловити, а тільки надіялися на других.
Враз усі заніміли і заклякли, де хто стояв: Павло Гречаний,
якого досі не помічали, старечим скоком вибіг на середину
двору (біг він згорбившись, по-ведмежому, вбравши голову у
плечі), на якусь секунду зупинився, потім простягнув обидві
руки вперед і пішов назустріч бугаєві, що стояв на місці, сто
рожко слідкуючи за кожним рухом чоловіка, що наближався
(Григорій Тютюнник).
II. Перекажіть текст по-своєму або опишіть подібний випадок.
Відокремлені обставини підкресліть.
Внесення
§ 208
Поняття про внесення
470. Подані речення розберіть за членами речення. Чи всі пов
нозначні слова в реченнях відповідають на питання?
1. Гірських вершин досягають, на жаль, не тільки орли (О. Дов
женко). 2. Тут, відома річ, молодь прогулювала батьківські та
материнські гроші (Г. Хоткевич). 3. Боже мій, який він гарний!
Я ще зроду не бачила нікого такого гарного (/. Нечуй-Левиць-
кий). 4. Ви, жінки, не знаєте, що бува іноді на серці у чоловіка
(.М. Костомаров). 5. Може, я міг би вам допомогти? (О. Гончар).
471. І. Прочитайте текст. Знайдіть слова, граматично не пов’я
зані із членами речення.
— Дочка сказала, мовби ти, Максиме, — як би це сказа
ти? — придумуєш музику. Чи то правда?
— Та... пробую, — скупо відповів Максим.
— Як це робиться, уявити не можу, — в щирому подиві
підняв брови Петро Андрійович. — Знаю багато пісень, і ко
ли щось навіть не співаю, а мугичу про себе, але то відоме...
А то нове, якого досі не було.
— Пояснити цього, мабуть, неможливо, Петре Андрійови
чу, — ніяково пробурмотів Максим. — Якось воно ніби са
ме... Ну, звичайно, навчився позначати звуки нотами, за
303
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
своїв закономірності композиції... Я вам ось що скажу, Пет
ре Андрійовичу. — Максимові аж самому дивно було, що він
так розговорився, у нього просто з’явилося бажання пороз
мовляти з цим чоловіком. — Таку-сяку музику, дзеньки-
бреньки, можуть писати і пишуть багато. Добру музику пи
сали й пишуть люди великого обдарування і великої совісті.
Тільки таке поєднання... Але такої музики я не навчився ще
придумувати... (П. Мисник).
II. Висловте свої міркування про музику й запишіть їх у вигляді
діалогу. Внесення підкресліть.
§ 209
Звертання
472*. Перепишіть речення, виділяючи звертання розділовими
знаками. Визначте характер звертань.
1. Спасибі Вам добродію, велике спасибі за ті несказанно
любі та милі хвилини, які довелося мені пережити, читаючи
Ваші талановиті утвори (Панас Мирний). 2. Ох Іване Володи
мировичу так же не можна. Навіщо ж ви? (О. Довженко). 3. Ша
новний друже Засмутив мене досить Ваш лист і своїм наст
роєм, і поданими фактами. 4. Прошу сестрице тебе голубко
за старшу дружку до мене любко! 5. Ой музо-чарівнице ти
вірна помічнице прилинь до мене з неба! 6. Слово моя ти
єдиная зброє ми не повинні загинуть обоє! (З те. Лесі Ук
раїнки). 7. Думи мої, думи мої ви мої єдині не кидайте хоч ви
мене при лихій годині (Т. Шевченко). 8. Вкраїно рідная моя Я
знов тебе в неволі бачу, болію серденько і плачу, що ти обід
рана така!.. (О. Кониський). 9. Гей юнаки, гей молодість світу
доля планети у ваших руках (/. Нехода).
473. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому звертання. Яка їхня
функція в цьому тексті?
Михайло. Так ти ще нікого не кохала і не кохаєш?
Катря. Хто його зна...
Михайло (гладить обидві руки у Котрі). Слухай, Катре!
Ти віриш усьому тому, що я говорю тобі? Не вважаєш мене
за брехуна?
304
Речення
Катря. Що ви? Борони, Боже!
Михайло. Так і вір же, що я, поки на світі живу, не об
маню тебе, що що б я не казав тобі — то від щирого серця,
з душі! Знаєш... я люблю тебе... з кожним днем ти мені до
рожча стаєш...
Катря (спалахнула). Ви смієтесь...
Михайло. Нехай наді мною посміється так лихо! Серце
моє, рибонько, зіронько ясна вечірня, чи любий я тобі хоч
капелиночку?
Катря схиляється на груди до Михайла і почина ридати.
Катрусю, голуб’ятко моє, чого ти плачеш? Невже моє ко
хання тебе образило?
Катря (схлипуючи). Ви такі... мені... я б не знаю що...
Михайло (цілує їй руки). Так ти любиш мене? Господи,
яке щастя! Раю мій!
Катря (вирива руки). Що ви? Що ви? У мужички руки
цілувати?! (М. Старицький).
§ 210
Вставні слова і речення
474. Запишіть уривки речень у дві колонки: 1) зі вставними сло
вами й реченнями (їх відокремте комами); 2) без них.
Отже слухай, кажуть буде важко, неначе гриб, майже го
дину, безумовно міг, навіть журнал, на жаль пізно, проте це
правда, здається грип, мабуть не тепер, просто джаз, при
наймні знав, може й правда, знаю напевне, правду кажучи
забув, адже мир, справді лід, все-таки вдвох, по-моєму це ай
ва, видно дорогу.
І
Ключ. З останніх букв останніх слів словосполучень має
скластися закінчення вислову: “Суперечка — це коли кожен
хоче, щоб... ”
475. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому вставні слова й ре
чення і визначте їхні розряди за значенням.
За кілька днів до відкриття мисливського сезону ми вже
дебатуємо: куди? Хто знає найкращі місця?
... І ось ми разом. Одяг на всіх чудернацький, кумедний.
Це, мабуть, так треба. Качка, певно, любить, щоб людина
11 Українська мова. Вправи.
305
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
була як опудало! Я ледве впізнаю інженера Левицького в
якомусь дранті, і довгов’язого Стьопу-бригадира, що виря
дився в геть виношений трофейний кітель (здається, італій
ський), і його товариша Костю з прокатного, теж фронтовика
і теж у кітелі (правда, нашому), і обтяженого мисливськими
причандалами Петровича, який ще більше зігнувсь та по
меншав під добровільною своєю ношею... А обер-майстер!
На нього без сміху не можна дивитись: вище колін якісь бот
форти петрівських часів, на голові величезний крислатий ка
пелюх, з отих, що їх носять наші доменники, а на плечах у
діда брезентова куртка, під нею друга куртка, а там під нею
ще, здається, й третя, і все це, незважаючи на спекоту, затяг
нуто ремінням, обвішано якимись торбинками, ладунками,
патронташами, ягдташами та іншими “ташами”. При боці в
обер-майстра теліпається дерев’яна “крякуха”, яка викликає
немало жартів і на яку, проте, старий покладає найбільші
надії. З-поміж усіх нас лише Оксен-пожежник, не піддав
шись гарячці перевдягання, з’явився, мов на службу, у своїй
бравій пожежницькій формі, яку тільки нещодавно одержав
і не встиг іще, видно, наноситись — навіть на полювання не
скидає...
Нас уже обвіває польовий вітерець, небо над нами біль
шає, весь простір пахне пилюкою, стернями, баштанами.
Пролітаємо села, — хати всі білі, підведені голубим, і всі, як
одна, криті очеретом, отже, десь уже тут близько озера, плав
ні, десь близько, може, й Чари-Комиші... (О. Гончар).
II. Опишіть одяг та спорядження людей, які чимось привернули
вашу увагу. Вставні слова й речення підкресліть.
§ 211
Вставлені слова і речення
476. Розберіть речення за його членами й виділіть вставлені
конструкції. Поясніть вживання розділових знаків при них.
1. Недаремно покинув він і рідну стріху, лишивши жінку
напризволяще — Бог дітей їм не дав, — і пішов волочитися.
2. По тих луках ходили красуні-дівчата й красені-легені. Три
малися за руки й співали — ніколи раніше не чула таких див
306
Речення
них і чудових пісень, та й не мали вони слів — сама мелодія.
3. У тому синьому димі й поміж розкиданих куль, побачив
він, купалися дівчата: голі й мокрі тіла їхні блищали й світи
лися. 4. Дівочі вуста були напіввідслонені — біла квітка
прийшла до червоної, — очі її були повні нестійного зоряно
го трепету, що ним така багата була тодішня ніч. 5. Біля шев
ця, одягненого в білу сорочку (як дивно світилася вона за
раз!), стояла Марійка, схопилася за шкарубку батькову руку й
визирала з-поза тої руки. 6. Марія ховала руки в муфту, пере
ступала черевичками по рипливій стежці, — хотіла так відігна
ти холод, — і пересміювалася. 7. Чорний пес (ніч стояла чор
на навколо) біг і біг, висолопивши язика (місяць червоний
висів серед неба), й поблискував очима (зорі кришились і оси
палися донизу); пахли бур’яни, готуючись розкрити коробоч
ки з насінням і розсіяти їх по землі; чорний пес похитував
хвостом — вітер-парубок зіскочив раптом з гілляки прирічково
го дерева, вдарив навприсядки і до смерті зачарував великооку
й геть-но недосвідчену русалку (3 те. Вал. Шевчука).
477. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому вставні й вставлені
слова. З’ясуйте, яку роль відіграють вони в розповіді.
Як пам’ятають старожили, з батька був звичайний собі кра
вець і — можна сказати — надзвичайна людина. Ну, хто б,
скажімо, наважився назвати його Тарасом Бульбою? Хто б ри
зикнув з цього сморчка зробити хоч би поганенького вояку?
А от глядіть же: тільки й думок у нього було, що про тую не
спокійну козацьку старовину. Зігнувшись над якимись штан
цями, скажімо, та перегортаючи Гоголя, кравець (розповідають
старожили) завжди тяжко зітхав і з такими словами звертався
до своєї молодої дружини:
— А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий
кошовий отаман?
З історії містечка відомо, що коли Остап (старший крав
ців син) скінчив так звану “приходську школу”, кравець ціле
літо бігав по сусідських дворах і розпитував у мешканців, як
йому добитися із своїм перваком до кадетського корпусу. За
всяку ціну хотів кравець зробити зі свого любого сина (як і
з другого сина) військову людину, за всяку ціну хотів він ба
чити своїх синів на вороних конях. З його біганини, звичай
но, нічого не вийшло (не допоміг навіть пан “справник”), і
307