Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

§ 186

Односкладні безособові речення

424. Складні речення поділіть на прості. Визначте, які прості ре

чення власне безособові, а які інфінітивні та як у них виражено

присудок.

1. Як тяжко жити в ті похмурі дні, коли нема де серцю

відпочити... 2. Знемігся я... Морозом лиходійним моє життя

прибито на цвіту. 3. Кудою йти? 1 нащо сподівання, коли ме

ти в житті моїм нема, коли утрачено і мрії, і бажання, — усе

дарма! 4. Чи зумієш ти кохати, щоб за все, про все забути,

щоб усі зірвати пута, щоб усі зламати грати? 5. Як тихо та лю

бо було навкруги! (З те. М. Вороного). 6. Чи вже людям не мож

на жити правдою?.. А як би добре було, коли б усі жили по

ній! 7. Ніде було заховатися, ніде голову приткнути у тінь, бо

й тіні не було (З те. Панаса Мирного). 8. В селі ледь вечоріє, а

в сосні вже крони зімкнуло пітьмою. 9. В степу запахло роз

ворушеною лемешами землею (3 те. Григора Тютюнника).

425. І. Прочитайте текст. Визначте в ньому всі безособові (влас

не безособові й інфінітивні) речення. Які ще речення за виражен

ням синтаксичного центра використано в цьому тексті?

— Ой, хлопче, не пускався б ти в дорогу сьогодні... Хіба

не бачиш, завірюха зривається?..

...Хутори, між якими пролягає твій шлях, майже зне-

примітились, потонули в завірюсі. Ось ти їх і зовсім минув,

і тепер до самої Тернівщини не трапиться тобі жодної хати,

ніякого житла чи гайочка, піде відкритий степ і степ.

Власне, це потяглись уже наші степи, і хоч відомо, що вов

ки в нас не водяться, ніякого звіра, крім зайця, людині в полі

не стрінеться, але чому тобі стає якось лячно, аж моторош

но? Споночіло раптово, одразу. Очі сліпить снігом, руки без

рукавиць коцеліють дедалі дужче, а головне — зникла дорога.

Геть зникла, розчинилась у сніговій каламуті. Спершу по

стовпчиках та по узбічних кураїнах її впізнавав, забиту сні

гом, а потім враз не стало жодної примітини, ніякої кураїни

ніде, все вихриться та каламутиться довкруг в суцільній кру

говерті. Озирнешся — вовки не женуться, однак чому ж тобі

так непевно й моторошно, чи це вже справжній страх запов

зає в душу? Наддаєш ходи, спішиш, але ноги плутаються, ось

268

Речення

ти, провалившись у кучугуру, падаєш, і руки занурюються по

самі лікті в гострий, пекучий сніг... А довкола, куди не глянь,

однаково... Невже заблудивсь? Та ні, ондечки, коли прихили

тись, помітно, як темніють під обрієм тополі, — то біля

тернівщанської школи шерега тополь, тримайся їх, не загуби

з очей, бо інакше біда. А тим часом уже споночіло зовсім...

Крутить, мете звідусіль, ти весь час мовби перебуваєш посе

редині вихору, того скаженого відьмацького вихору, що влі

тку ганяє куряву по степу... А тут не пилюкою, хмарами снігу

крутить, вітрюга шарпає, січе, очі від гострого снігу сльозять-

ся, — напівосліплий ідеш ...

Заблудивсь! Заблукав! Несила йти. Так хочеться сісти й

посидіти, перепочити... О ні! Тільки не піддатись... Пробуєш

іти далі, зморено падаєш раз у раз, знову виборсуєшся, ледь

плентаєшся кудись навмання, картаючи себе за самовпев

неність, за непослух, за те, що не зважив на застороги стар

ших людей, дав серцю волю, а воно ось куди тебе завело...

(О. Гончар). ф

II. Перекажіть текст своїми словами, творчо доповнюючи його

враженнями з власного життєвого досвіду. Переказ запишіть,

безособові речення підкресліть.

426. І. Прочитайте текст. Знайдіть односкладні речення і визнач

те їхній вид.

Чи будилися ви вранці од відчуття, що в хаті відбувається

щось незвичайне, святкове, радісне? Моє дитинство Господь

обдарував щедро і щиро: моя прабаба, бабуся і мама часто

пекли хліб. І саме завдяки їм пам’ятаю гострий, пряний за

пах запареного хмелю, солодкавий дух запарки, хмільний со

пух розчини — опари, яка бродить у накритій рушником ді

жі, вкутаній кожухом. Кілька разів її підмішували, підбивали,

встаючи до неї вночі, як до дитини. Нарешті, коли опара ви-

броджувалась, сходила, її починали вимішувати, підсипаючи

борошно, — творили тісто. О, це була неабияка праця! Баба

підводила розчервоніле лице, втирала його об своє плече — і

знову й знову місила кулаками, давила пальцями, попліску

вала, обкачувала борошном долоні, які ставали все сухіші,

тісто починало відставати від діжі, менше вбирало борошна,

ставало гладеньким, лискучим кругляшем, у якому пухирчас

то щось зітхало і шепотіло. Діжу знову вкутували, залишали,

269

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

щоб тісто зійшло, зазирали до нього, аж доки, нарешті, воно

не подавало бабі якийсь таємний знак: час виробляти буханці.

І знову місилося, і відрізалося, і місилося, і перекочувалося

під руками, пухкішало, круглішало на стільниці і на дерев’я

ній лопаті саджалося на під — на черінь, розпечену саме так,

аби не загнітилося, не запалилося, аби хліб не з’їхав, не взяв

ся підпекою, не репнув, щоб скорина не була занадто твер

дою чи темною, а м’якушка — глевкою, щоб закалець над

спідньою шкуркою не з’явився, щоб не витягати глевтяки та

репаники, збризкуючи їх сльозами...

Ось і вишкребок з діжі та з копистки вишкребано, і чисту

пахучу діжу сховано, а заслінка все ховає те, що в печі си

дить, але ось-ось виїде з неї на кленовій лопаті і дихне в ха

ту тим запахом, якому в світі рівних немає.

Дякую тобі, життя, за дух і світло високої паляниці, за ок

раєць з непочатого хліба! Ось він, насущник, сяє в моїй руці

на півсвіту та ще й друзів, як горобців, скликає.

На цьому можна було б поставити крапку. Але я — мама.

Я просто приречена спекти хоч одну хлібину для своєї доч

ки, а вона — запам’ятати, як це робиться (Л. Голота).

II. Опишіть процес приготування якоїсь страви. Односкладні ре

чення підкресліть.

§ 187

Називні речення

427. І. Прочитайте ремарки до п’єс. Визначте, які речення на

зивні, а які — двоскладні.

I. Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик

Сірків з садком; за ним паркан і знов якийсь садок і домик,

направо — гора, паркан, а далі яр. На дальній горі видко

Київ. Вечір. 2. Глухе місце. На авансцені руїни млина, що

поросли хмелем і мохом. Тут же кущі і очерет. Далі лощина

і навколо ліс. Ніч (3 те. М. Старицького). 3. Кімната в хаті

Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка

з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, накритий бі

лою скатеркою (/. Карпенко-Карий).

II. Складіть опис якоїсь місцини чи приміщення у вигляді ремар

ки. Називні речення підкресліть.

270

Речення

428. І. Прочитайте текст. Випишіть називні речення й поясніть

їхню роль у побудові тексту.

І ходжу було. Як подамся оце...

Світе! Гарний, любий світе!

Ніч. З неба дивиться місяць. Берестки, тополі стоять, за

стигли в сріблі. Мережки скрізь рябіють по улиці. Поторочі

ось і ось бовваніють: острішки, клуні, хліви... Тиша. Як во

но так?

Вигін ось. Телята пасуться черідкою. Бджілки, мухи гу

дуть. Квіточки жовтіють. Пахне чебрець. Лука он за ровом:

сонце так упилося в неї, тільки миг-миг трава та квітки. А

верби виблискують, аж в очах рябіє... Мигтить далечінь...

Що там?

На південь усе було тягне мене: і сонечко світить звідтіль,

і місяць, і... Палестина в той бік, казав батюшка. Палести

на!.. Христос там жив, ходив, проповідував. Ой, Христос! Так

було хочеться полинуть туди.

Дали мені після школи Євангелію. Було читаю вже, читаю

її. А в їй про таке ж усе гарне, святе.

Нагорна проповідь. Читаю й бачу неначе: гора, травичка,

кущики. Сонячно. Христос сидить, і нижче його народу, на

роду. Ой, чом не жив я тоді?

Галілейське озеро ось. Вода чиста, прозора; учні, мережі...

Христос. Так усіх і все хотілось любить (А. Тесленко).

II. Перекажіть текст по-своєму. Називні речення підкресліть.

§ 188

Слова-речення

429. У поданих реченнях знайдіть слова-речення й визначте їхнє

значення.

1. Ох... як ти мене злякав, хай йому цур! 2. — Боже ж мій!

Скільки літ, скільки зим не бачилися? Здрастуйте! — і він

приязно подав йому руку (3 те. Панаса Мирного). 3. От тобі на.

Хіба ти не бачиш, звідки сей вітер віє? (П. Куліш). 4. — Про

щайте, — от що!.. Помандрую, — мовляє Вовк, — покину вас

усіх. — От тобі й на! Чи справді, чи на сміх? — Зозуля,

сміючись, питає (Л. Глібов). 5. У неї ревниво блиснули очі: —

271

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

До своєї селючки рвешся? — А хоч би й так... 6. Таки не ви

тримав? Ще б пак. Само добро в руки тече, а ти відвертаєшся

(3 те. Григорія Тютюнника).

430. І. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому слова-речення й виз

начте їхню роль у діалозі.

Квасолиха. Здрастуйте! З суботою будьте здорові.

Андрій (хутко хова за спину книгу). Отакої! Спасибі, будь

те і ви здорові... Сідайте у нас.

Квасолиха. Авжеж, сяду, бо втомилася; а ноги вже не

молоденькі... Вже й лік забула, скільки годів вони мене но

сять... Еге! (Сіда.) А де ж це Надежда, може, нема вдома?

Андрій. Вона вдома, ось скоро увійде в хату... Це ви,

певно, з тим же крамом?

Квасолиха. Та з тим же. Кортить твоїй дочці знати ста

росвітських пісень та казок, та...

Андрій. Її й хлібом не годуй, а дай тільки пісню про ста

ровину.

Квасолиха. Еге, вона цікава, дуже цікава!.. Я вже пере

казала їй десятків зо три. Вона мені, спасибі їй, віддячила, еге

ж, віддячила: дала мисочку пшона, дві мисочки пшеничного

борошенця, дала і сальця... “Як ще, — каже, — нагадаєте

пісень чи казок, то знов приходьте”... Так я оце і прийшла...

Що то за книга у вас?.. Чи не вчитесь і ви читати?

Андрій. Ні, я... я не вчусь... Навіщо б я? Це так, книга.

(Кладе псалтиря на полицю.)

Надежда (побачивши бабу). О, здрастуйте, бабусю! Давно

прийшли до нас? (За М. Кропивницьким).

II. Продовжіть записану розмову. Запишіть її. Слова-речення під

кресліть.

Другорядні члени речення

§ 189

Додаток

431. Запишіть у три колонки словосполучення: 1) з інфінітивним

додатком; 2) з прямим додатком; 3) з непрямим додатком. Сло

восполучення з присудком та обставиною, вираженими неозна

ченою формою дієслова, не виписуйте.

272

Речення

Озимину посіяли, згадав про весну, змусили відступити,

записав пісню, намалював гуашшю, треба поспішати, ознайо

мився з містом, допоміг перенести, псує вигляд, можна від

почити, стовпа не помітив, вживати порадив, куштував страви,

нема можливості, стережися помилок, уникає зустрічатися,

прийшов допомогти, сплутав поняття, допоміг мені, випив

води, стишив ходу, тюбик соку, наказав зупинитися, випи

сав слова.

Ключ. З других букв перших слів виписаних словосполу

чень має скластися закінчення вислову: “Світ можна ... ”

432. І. Прочитайте тексти. Знайдіть додатки, визначте, які з них

прямі, а які — непрямі. Випишіть прямі додатки разом з дієсло

вами, від яких вони залежать.

I. Доводилося вам їздити пізньої весни чи раннього літа по

Україні? Міряли ви її безмірні шляхи зелених та рівних

степів, де ніщо не забороняє вашим очам виміряти їх і

вздовж, і вшир, і впоперек; де одні тільки високі могили на

гадують вам про давнє життя людське, про бої та чвари, хи

жацькі заміри та криваві січі; де синє небо, побратавшись з

веселою землею, розгортає над нею своє блакитне, безмірно

високе, бездонно глибоке шатро; де тоне ваш погляд у без

крайому просторі, як і ваша душа — у безмірній безодні того

світу та сяйва, синьої глибини та сизо-прозорої далечизни?..

Якщо вашим очам доводилося хоч раз бачити все те, то не

забути вам того довіку (Панас Мирний).

II. Сьогодні я вперше почув його. Південний вітер колихав

сосни і приносив з собою тепло. Із-за білих хмар, шо проно

силися над землею, де-не-де виглядало ніжне, ясно-синє,

весняне небо.

Він сидів на гілці високо над моєю головою і співав свою

першу весняну пісню у ріднім краю.

Виспівував свою радість, що повернувся на батьківщину,

що побачив рідний сосновий ліс, що знову почув його тихий

шум.

Іноді він замовкав, бо згадував: і недавню подорож, і страш

не море, і бурі на ньому, і чужі країни.

Він покинув теплі, багаті їжею краї, перетерпів усе, аби

дістатися на холодну, але рідну йому північ.

273

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

Він був не один: разом з ним летіли сотні його братів.

Безліч їх упало на дорозі, багато загинуло в кігтях ворогів,

але інші не загубили свого бажання і врешті дісталися до

рідної оселі.

О, коли б люди могли так любити свою батьківщину! (О. Оль-

жич).

II. Об’єднайте думки, висловлені в обох текстах, і складіть власну

розповідь про красу нашої природи. Розповідь запишіть, прямі

додатки підкресліть.

§ 190

Означення

433. Запишіть у дві колонки словосполучення: 1) з неузгодже-

ним означенням; 2) з узгодженим означенням. Словосполучення

з додатком не виписуйте.

Стиль письменника, знаний митець, декоративне панно,

розповідь про сироту, дитя її, здібна дитина, знак зупинити

ся, суворий режим, сміливий вчинок, піджак з вилогами,

наш дім, очі дівчини, його думка, дослідження природи,

з’єднаними зусиллями, огорожа з дроту, ошатне подвір’я, го

дина для відпочинку.

Ключ. З других букв перших слів виписаних словосполучень

має скластися закінчення вислову: “Демократія — це режим,

за якого можеш говорити все, що думаєш, навіть якщо ... ”

434. І. Прочитайте текст. Знайдіть означення, визначте, які з них

узгоджені, а які — неузгоджені. Випишіть неузгоджені означення

разом з іменниками, від яких вони залежать.

Місяць уже підбився високо вгору і світив з усієї сили на

чистому, без єдиної хмарки небі. Останнє листя ще тримало

ся сиротинно на дереві, але вже всюди лежала печать осені.

Чи то місяць так світив, чи справді паморозь вкрила землю —

так усе сріблилося.

Тарас вертається із куткових зборів. Тільки в казках буває

така ніч. Так за цією шаленою завірюхою, що хурделить нав

коло нього й забирає всю його енергію та подуми, раз у раз

несподівано впивався в душу цей рефрен, крик стуженої

душі за нею.

274

Речення

Хто вона? Де вона?

Він її не знає, не бачив довкола себе (Д. Гуменна).

II. Коротко опишіть місячну ніч. Означення підкресліть.

§ 191

Прикладка

435. Запишіть у дві колонки словосполучення: 1) що пишуться

окремо; 2) що пишуться через дефіс.

Острог/місто, озеро/Світязь, Сян/річка, слава/спокусни

ця, газ/кисень, любов/чарівниця, плазун/вуж, риба/меч,

одуд/птах, юшка/картоплянка, панове/слухачі, зима/лихо

манка, Дніпро/ріка, птах/ворон, сон/трава, риба/щука, дю

ни/кучугури.

Кл юч. З других букв перших слів виписаних словосполучень

має скластися закінчення вислову: “Неможливо завжди бути

героєм, але завжди можна ...”

436. Прочитайте текст. Знайдіть прикладки й поясніть їхнє напи

сання.

І. Тараса непереможно тягнула до себе все тая ж обшарпана

каліка-школа, яка мала над ним якусь магічну силу, отож

узяв він свій каламар, та липову таблицю, та крейду, — пішов

до школи прохатися разом і за школяра, і за діда-сторожа,

який мав слугувати і школярам, і їх учителеві-дякові. Дяка-

запорожця вже в школі не було, прислано з города другого,

Бугорського, молодого, більш ученого, але лютого, гірше

звіра, і п’яницю такого, якого, казали, світ не бачив. Він був

одинокий, і служника йому треба було дуже, тому на Шев-

ченкове прохання погодився охоче. Далі казка стає ще сум

ніша. Почалося не життя Тарасові, а мука...

Тільки що ж то, бувало, сяє, як золото, у цього жебрака-

хлопця, як іноді загадається він коли в темному кутку без

світла? Може, як той казковий дурник, він виймає пограти

ся і розгортає з ганчірочки чарівний золотий з діамантами

перстень? Ні, то так сяють замріяні очі у хлопця після того,

як часом зустрінеться у селі з тією кучерявою Оксанкою, що

колись приходила до нього гуляти в бур’яни (С. Васильченко).

275

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

II. У козаків-запорожців був дуже гарний звичай, щоб біля

всякого статечного козака, не кажучи вже про військову

старшину, був один або й більше хлопців-недолітків. Ті

хлопці в давні часи звалися джурами, а пізніше — молодика

ми. Джура доглядав коня та зброю свого названого батька-

запорожця, ходив разом з ним у походи й навіть у бойови

щах ставав йому в пригоді, набиваючи рушницю, викрешу

ючи вогню на люльку та приносячи пити.

Таким хлопцям, джурам чи молодикам, доводилось під

час свого юнацького життя зазнати багато всяких пригод та

небезпеки, й через те, доходячи парубочих літ, вони набува

ли собі великого хисту й ставали найзавзятішими козаками.

Знаючи такий січовий звичай, запорозький козак Петро

Рогоза, почувши, що його батько й мати на Україні помер

ли, а брати Демко, Гнат та Василь лишилися без притулку,

привіз усіх їх на Запорозьку Січ, не вважаючи на те, що Гна

тові минав тільки тринадцятий рік, а Василеві всього деся

тий. Він зважив, що меншого брата, Василя, найкраще відда

ти, поки підросте, на послуги кухарям до січових кабиць; се

реднього — Гната, щоб придбав доброго військового хисту,

він хотів оддати за молодика до полковника Порохні; що ж

до старшого — бурсака Демка, так того він прямо приписав до

Платнирівського куреня козаком, бо йому вже пішов двад

цятий рік (А. Кащенко).

II. Поміркуйте про навчання українських дітей у давнину. Свої

міркування запишіть, прикладки підкресліть.

§ 192

Обставини

437. Перепишіть речення. Розберіть їх за членами речення. Виз

начте види обставин.

1. Повітря тремтить од спеки (А/. Коцюбинський). 2. Він, у

землю понуривши очі, наблизивсь вже до мене досить (/. Фран

ко). 3. Дорога за селом пішла круто вгору (Григір Тютюнник).

4. Він легко, попри свій вік і огрядність, скочив у сідло (Я. Ри

бак). 5. Раз у раз Онисько засував руку в мішок і, набравши

вщерть жменю зерна, спритно і вміло розсівав його по гла

276

Речення

денькій ріллі (/. Цюпа). 6. Знову мигнула блискавка раз і

вдруге, ліс зверху і всередині просвітився недобрим блакит

ним вогнем, а грім, як навіжений, лупнув у кілька ціпів,

неначе хотів обмолотити землю. 1 вона під ударами грози по

чала кренитися у безвість (Л/. Стельмах). 7. Навмисне ми ні

коли не шукали собі веселощів, ми відкладали їх надалі (С. Ва

сильченко). 8. Я, всупереч погрозам і прогнозам, живу, живу,

землі своєї син! (Р. Лубківський).

438. І. Знайдіть у тексті обставини й визначте їхній вид.

Ніч надворі; холодна зимова ніч у суботу проти неділі.

Такі ночі завжди зганяють людей у теплу хату, до ясного

світла, до блискучого самовара. І коли надворі вітер виє, роз

носячи снігові замети, обдаючи пізнього перехожого холод

ними поцілунками, — там, у хаті, у теплому затишку, іде теп

ла розмова... Очі любо грають, з уст не сходить весела бала

куча усмішка — і всі запивають її теплим пахучим чаєм. Такі

вечори часто проводив Петро у своїй рідній хаті. Тепер не те.

Кругом померки; світла немає; червоне зарево полум’я гого

тить у пузатій порепаній грубі, світить на всю хату, окрашую-

чи все в червоний колір; стіни, долівка, шибки — все миго

тить, мов розтоплене золото... Товариство сидить коло груби

і дивиться на огонь, на його огненні язики, що, сплітаючись,

лижуть з усіх боків сухі дрова. Дрова тріскотять від того га

рячого лизання, лопотять огняними іскорками, зливаються в

одну хвилю огню... (

Панас Мирний).

II. Опишіть вечір у приміщенні. Обставини підкресліть і визначте

їхній вид.

Оформлення простих речень

§ 193

Порядок слів у реченні

439.1. Прочитайте тексти. Простежте, як членуються речення на те

му (відоме) і рему (нове). Випишіть два-три речення з непрямим по

рядком слів. Поясніть, з якою метою вжито непрямий порядок слів.

І. Заїжджай, фантазіє, своїм возом золотокованим і вези роз

мріяну душу підхмарними шляхами. Як скоро твої білі коні

277