Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник
Подождите немного. Документ загружается.
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
неволі. Останні дні десятилітнього поневіряння, принижен
ня, знущання...
“Караюсь, мучусь, але не каюсь...”
Волю повинен привезти поштовий човен.
Шевченко не зводить очей з флюгера, дивиться, звідки
дихає вітер... Ні, це не звідти, звідки мав би прибути жада
ний човен...
“Перед заходом сонця заштилило, а коли настали сутінки,
піднявся свіжий норд-ост. Цей вітер панівний тут. Він може
скільки захоче панувати, надовго не пустити мою волю...”
День за днем не той вітер... І чи не згадувались тоді три
вожні звертання Ярославни до невловимого вітру і чи не вчу
вався плач безмежного семисотліття...
Гнітюче, важке чекання...
“10 липня. Вітер той же”. І незмінний, невідворотний сум.
11 липня. Вітер той же...
Де ти, човне, з оренбурзькою поштою?
Безсонні ночі. А потім знову чекання біля моря. Знову об
ридлий берег, невмите небо і заспані хвилі...
...Спливають у пам’яті рядки журналу-щоденника: “Про
тягом дволітнього плавання по не дослідженому ще Аральсь
кому морю я ні разу не поглядав на компас, а в ці останні,
нескінченно довгі дні і ночі я вивчав його в усіх щонаймен
ших напрямках. О вітре, вітре, якби ти міг співчувати моєму
невсипучому горю, ти б ще позавчора відійшов до Норд-Ос-
та. І сьогодні я б уже сидів з олівцем у руці на палубі арго
навтом татарського Корабля, який ішов би до берегів Колхи-
ди, тобто до Астрахані, і в останній раз малював би лик своєї
тюрми”.
Поет не спить... “Після заходу сонця заштилило, і о пер
шій годині ночі вітер піднявся від Зюйд-Оста, вітер тихий і
рівний. Такий саме, який потрібний для нашого поштового
човна. Дочекавшись світання, я видерся на найвищу прибе
режну скелю і просидів там... до половини дня...”
Важким тягарем давить невідомість. Роз’ятрює душу гірке
чекання... (О. Ющенко).
II. Напишіть розповідь “Гірке чекання волі”. Складені дієслівні при
судки підкресліть.
258
Речення
§ 179
Складений іменний присудок
410. Перепишіть речення. Складені іменні присудки підкресліть
і схарактеризуйте їхній склад.
1. У нашій мові кожне слово — неначе золотий янтар. Бо
кожне слово в нашій мові — то Божий дар (/. Цюпа). 2. Грузин,
який забув грузинську, — не грузин. Киргиз без киргизької —
манкурт. Тільки той естонець, хто спілкується естонською. А
українець, який не забув рідної мови, — український буржу
азний націоналіст... На Хрещатику, правда, чули двох україн
ців. Вони з Канади приїхали (А. Крижанівський). 3. Рідна мова —
спраглому криниця (І. Гнатюк). 4. А я бідний, безталанний,
степ широкий — то ж мій сват, шабля й люлька — вся роди
на, сивий коник — то ж мій брат (Нар. творчість). 5. Тимок —
ріка вузька і неглибока, струмок вірніше; зблизька і здаля ні
чим не вабить, не милує ока (М. Томчаній). 6. Під вербами во
да була наче зеленаста (М. Коцюбинський). 7. Рада мати, що
дочка вернулась: їй той день за два дні здався (Ганна Барвінок).
8. Тепер молодиця як молодиця: коси на все село (М. Стель
мах). 9. Ти будеш мені як радісний, чарівний сон (У. Самчук).
10. Мені було страшно і чомусь жалко лева. 11.1 так мені чо
мусь робилося тоскно, що світ споганіє (3 те. О. Довженка).
411. І. Прочитайте текст. Випишіть синтаксичні центри зі скла
деним іменним присудком і схарактеризуйте їхній склад.
Спека страшенна була в полудень раз. Вітру як не бувало.
У городі на майдані тоді як у пеклі було. Майдан увесь
камінцями вимощений, та з тих камінців так і пашить. Та ще
доми кругом величезні, кам’яні. Та ще ота конка, звощики
бігають через майдан та одно дзелень-дзелень, гу-гу-гу, то-
рох-торох! Галас такий. Та ще торговці оті з крамничок ба
зарних: “Чіво, што, пожалуйте!” — засмальцьовані, пухлі.
Курява, сморід десь з заводу. Таке... Тополька одна під пішо
ходом стирчала, та й та і листячко звішала, як варена була.
Заробітчани, що пеклись посеред майдану, були такі стра-
дні, сухі, чорні, носи полуплені. Дівчатонька були такі гарне
сенькі, чорнобровенькі, соромливенькі, а на таке поперево
дились. Оченята карі позападали і такі каламутні поробились,
губоньки рожевенькі посмагли, поздимались, бровенята шов
9RQ
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
кові пилом поприпадали. Тільки й того, що стьожечки в кіс
никах, як калинонька в садочках кинутих, жевріли (А. Тесленко).
II. Опишіть заробітчан, як ви собі їх уявляєте. Складені іменні
присудки підкресліть.
§ 180
Складні присудки
412. Перепишіть речення. Складні присудки підкресліть й сха
рактеризуйте їх.
1. Вечоріє... Повертаються додому змучені, в пилюці, го
лодні (Г. Косинка). 2. Не розглядівши, кажуть, броду, не лізь
прожогом перший в воду (/. Котляревський). 3. Першими ви
летіли на арену три вершники... (3. Тулуб). 4. Ви [жертви вій
ни] не повинні бути ніким забуті, ні мінливими політикана
ми, ні дипломатами (О. Гончар). 5. Дідусь уже занадто старий,
щоб міг ставати до коси (/. Франко). 6. Мстислав намагався
бути спокійним, але його хвилювання помітили всі (А. Хиж-
няк). 7. Справа починала бути поганою. Остап знемігся й зов
сім розхворівся, його палила гарячка (Л/. Коцюбинський). 8. По
ет стояв блідий, схвильований (Я. Качура). 9. Відтоді, відколи
праця перестала бути працею, а стала героїчною, вона стала
відповідно абсурдною (Я. Мовчан).
413. І. Прочитайте текст. Визначте синтаксичні центри й схарак
теризуйте їх.
З якого тільки боку не показувала історія прикметне по
селення Мезин, що на Чернігівщині... Та найбільше услави
ла Мезин одна з прадавніх таїн, яку сама земля несподівано
розкрила. До неї археологи підступилися ще на початку два
дцятого століття, розкопавши стоянку первісних людей. Ве
лике, як для такої давнини, поселення кам’яного віку. Йому
коли не всі двадцять п’ять тисяч років, то щонайменше двад
цять. Ось від якої прасивини подзвін.
Не сякі-такі житла, а, по-сучасному кажучи, цілий комплекс —
як село суцільне — з кісток мамонтів та рівних їм чотириногих
велетнів. Будови різного призначення. Найбільша — з багаттям
посередині — чи ж не для цілого роду...
260
Речення
Для спеціалістів, які на розкопуваннях собаку з’їли, на
чебто все було зрозумілим. Над єдиним сушили мозок — що
ж то за знаряддя знайшлися в головній споруді? Не знати, з
якою метою підібраний чи, швидше, виготовлений набір
більших і менших кісток. Порозмальовувані вохрою. Пороб
лено насічки. Понарізувано візерунки. Очевидно, священні
речі призначалися для ритуальних відправ. До такого вис
новку дійшли фахівці. Й були близькими до істини.
Через кілька десятиліть нові науковці пильніше придиви
лися до знахідок, що зберігалися в археологічній скарбниці
в Києві. Осінила їх здогадка, і невдовзі вчений світ руками
сплеснув. Як не міркуй, а на те виходило, що колекція
кісток з мезинського поселення — не що інше як набір
ударних інструментів. Оригінальний шумовий оркестр
первісних людей. Найдавніший у світі. Давнішого ніхто не
знаходив.
Залучили до експертизи найвидатніших музик. Ті спробу
вали розібратися, що й до чого. Прислухавшись, з якої кістки
який саме звук видобувається, зіграли, воістину, на мертвих
кістках...
І учинилося диво дивнеє з голосами тих мертвих, здава
лося б, кісток. На всю земну кулю подав голос неоціненний
археологічний скарб. На весь світ уславився Мезин. Уписа
ний у найзнаменитіші енциклопедії планети. Бо ж перед тим
вважалося, що музика зародилася десь чотири—п’ять тисяч
років тому. 1 ось зовсім інший вимір — двадцять тисячоліть!
... Тож і поміркуймо, яку землю успадковуємо від пра
щурів. І кого та від якої прасивини називати пращурами? З
якої праглибіні родовід народу українського? (В. Пепа).
II. Поміркуйте над тим, як наші далекі предки започатковували
перші паростки духовної культури — те, чим людина відрізняєть
ся від тварини, — і яке значення це мало для подальшого духов
ного розвитку їхніх нащадків. Свої міркування запишіть, підмети
й присудки підкресліть.
ОК1
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
Двоскладні і односкладні речення
§ 181
Двоскладні речення
414. У поданих реченнях виділіть синтаксичні центри. Доведіть, що
всі предикативні частини поданих речень (за винятком однієї) —
двоскладні. Визначте особові, неособові й безособові речення.
1. Андрій підвівся з пенька, на якому відпочивав після хо
ди по крутій багнюці, розшукав свого човна... Доки дістався
до заплави, упрів і примостився на корму передихнути. 2. Те
пер перед ним стояла дівчина, на яку вже неможливо було
просто кинути погляд... Це якось неприємно шпигонуло Ан
дрія. 3. “Ви — Леся?” Дівчина швиденько кивнула... “В яко
му ж ви класі?” — “В одинадцятому”. — “А потім — куди?”
4. Андрій почав гребти швидше і зліше... Човен ішов рівно і
м’яко, наче птах на безтрепетних крилах. 5. Андрієві здало
ся, що вони з Лесею разом вимовили це слово, тільки він —
мовчки, а вона — вголос (3 те. Григора Тютюнника).
415. І. Прочитайте текст. Випишіть синтаксичні центри двосклад
них речень.
Батько... Тепле, ніжне почуття сповняло Павлову, ще не
загартовану до вдаваної чи щирої безсердечності, безхитру
душу... Рідний батько... Це не батько отаман, батько кошо
вий чи загалом старий, заслужений братчик, що до нього
всякий правдивий козак, молодий лицар почуває — повинен
почувати, бо інакше він не щирий братчик — і любов і ша
нобу, — це рідний батько, що з ним людину в’яже щось та
ке, що тяжко зміркувати, — от як рідна країна: нехай вона
буде вбога, дика, сіра, неродюча, холодна й т.ін., а краянин
любить її всім серцем над усі чужі найпишніші краї, любить
її вбогість, її пущі, бескеття, пустелі, студінь, любить усе в
ній, що чужа їй людина ніколи не полюбить... Мати завжди,
як тільки, було, нагадає про батька, плює спересердя, кляне
його на чім світ стоїть, узиває ледащем, полежієм, п’яницею,
нікчемою...
Бідна мати... Тільки тепер, побачивши батька, пізнавши
його за цей тиждень, зміркував Павло, що то не вона, нень
ка, промовляла на батька всяке невідь-що, — що промовля-
ОСО
Речення
ла її устами смертельна образа, що він покинув свою дружи
ну, хоч і присягався у вірності, скривдив її, промінявши на
запорозьку шаблю, на козацьку широку волю... Бідна мати...
як тремтіла пристрасно над тим, щоб і улюбленця-єдинака
не спобігло таке саме “лихо”, як батька спобігло!.. Сталося...
Така, мабуть, доля, життя таке... (С. Черкасенко).
II. Поміркуйте й ви про дорогу для вас людину чи людей. Свої
міркування запишіть. Синтаксичні центри двоскладних речень
підкресліть.
§ 182
Узгодження присудка з підметом
416. У поданих реченнях визначте синтаксичні центри і встано
віть, як узгоджуються в них присудки з підметами.
1. Увечері Нимидора з Джерею принесли в ряднах відваже
не панське прядиво (І. Нечуй-Левицький). 2. Кілька парубків
скочило до танцю, потягши за собою дівчат. 3. Зірвалося кі
лька крижнів і, важко розбиваючи крильми просвітлену пе
редсвітанкову темряву, пролетіли до ріки. Потім зигзагами
злетіли вгору двоє бекасів, і знову зоряна тиша вгніздилась
над вогким незатуманеним привіллям (М. Стельмах). 4. Герт
подав команду, трохи людей одійшло ліворуч і стало, а решта
пішла купою геть (Ю. Яновський). 5. Бульба підійшов до возів:
біля найбільшого воза сиділо троє слуг (О. Довженко). 6. Троє
людей різного віку підходять до Нартала і Руфіна (Леся Ук
раїнка). 7. Там, у кутку, троє завели річ про теперішнє життя
трудне (Панас Мирний). 8. Ще треті півні не співали, ніхто ніде
не гомонів (Т. Шевченко). 9. Мама зітхають, і ми довго йдемо
мовчки. Я знаю, про що вони зараз думають, і не хочу зава
жати їм (Григір Тютюнник). 10. Не то сон, не то забуття склеп
ляло повіки (М. Коцюбинський). 11. Цей грім копит і сурм три
вожних спів до рицарів луною долетів (М. Бажан).
417. І. Прочитайте текст. Випишіть синтаксичні центри й визнач
те, як узгоджуються в них присудки з підметами.
Вже три тижні старий Дмитро ходить смутний, ні з ким
не розмовляє й не любується, як бувало щодня, своїми доб-
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
рими кіньми, що цілими косяками вільно ходили по степах,
ні круторогими волами, що викохав він собі на втіху, ні ку
черявим садком, що власними руками насадив він і вирос
тив. Ніщо не миле тепер Дмитрові й ніщо не може його роз
важити, бо сталася тяжка й зовсім не зрозуміла для нього
подія: прийшло до Запорозької Січі російське військо, закува
ло січову старшину в кайдани, а в товариства одібрало зброю
та звеліло всім іти, хто куди знає.
Ту лиху вість приніс Баланові з Січі його син Іван і роз
казав ще, що сивоусі січовики, мов осиротілі діти, умиваю
чись сльозами, розійшлися по чужих хатах; молодь же, що не
схотіла оддати своєї зброї, поплила з Січі Дніпром до Дунаю,
покинувши навіки рідний край...
Поки Дмитро Балан сидів з своїми сумними думами під
хатою, на березі лиману, там, де до води схилялися своїми
гнучкими віттями зелені верби, сиділо з вудками в руках
двоє парубків, а трохи вище од води, поринаючи майже з го
ловою в пишній траві й степових квітках, сиділо двоє дівчат.
Парубки були в білих мережаних сорочках, як звичайно хо
дили на Вкраїні всі люди, але їхні червоні штани й закручені
за вуха оселедці виявляли, що парубки були не прості селя
ни, а запорозькі козаки.
Молодший з запорожців був Іван Балан, син власника зи
мовника. Він був зовсім ще юнак... Старшому козакові було
теж небагато, років двадцять. Це був Демко Рогоза.
Під час зруйнування Запорозької Січі у ній було аж четве
ро братів Рогозяних. Вони були дітьми козацького сотника з
Канева, й усі виховувалися в Київській бурсі; коли ж під час
великої пошесті вони посиротіли, то старший брат Петро, що
під той час був уже січовиком, не маючи куди притулити
своїх братів-недолітків, забрав усіх їх на Січ... (А. Кащенко).
II. Перекажіть стисло текст. Переказ запишіть, синтаксичні цент
ри підкресліть. Поясніть вживання форм присудків.
ОС/1
Речення
§ 183
Тире між групою підмета
і групою присудка
418. Прочитайте речення. Поясніть вживання або відсутність у
них тире між групою підмета і групою присудка.
1. Сам не знаєш, де ти й звідкіля ти? Люди — браття, а
природа — мати. 2. Життя — як той потік, а час — мов оке
ан (3 те. Б. Лепкого). 3. Промені як вії сонячних очей! (Я. Ти
чина). 4. Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні
(В. Симоненко). 5. Людина без книги як риба без води (Нар.
творчість). 6. То був “Кобзар”. Його не міг ніхто, не вмивши
рук, узяти, бо він — святий, казала мати, він смерть народу
переміг! (І. Гнатюк). 7. Марудна справа — жити без баталій (Л. Кос
тенко). 8. Невже ж надії всі — пропащі? (Є. Маланюк). 9. Київ
прекрасний за всякої пори (/. Цюпа).
419*. Перепишіть речення, вставляючи, де треба, пропущені тире.
1. Ви щасливі, пречистії зорі, ваші промені ваша розмова.
2. Моя мова мужицька? Так і всі мови мужицькі, а пани
скрізь намагаються говорити по-чужому, аби не так, як свої
мужики говорять (3 те. Лесі Українки). 3. Я з династії хліборо
ба. Наше хлібне коріння міцне. 4. До моєї теплої землі небо
літом бабиним пришите (3 те. Я. Перебийноса). 5. Бо суть жит
тя не згинути в ганьбі, бо суть життя це пам’ять по собі, ве
личніша за пам’ятник-надгрібок. 6. Моя любов то не суха по
лова, що віється, куди вітри подмуть. 7. Моє життя то вічні
переміни у буйних сплесках дум і почуттів (3 те. І. Гнатюка).
8. Говорити річ нудна. Працювати слід до дна! (М. Рильський).
9. А життя це поле несходиме (Д. Білоус). 10. Радість праці це
передусім радість подолання труднощів... Шлях до радості
праці нелегкий (В. Сухомлинський). 11. Яка тонка це річ люди
ни творчість! (Я. Тичина).
420. І. Прочитайте текст. Визначте синтаксичні центри. Поясніть
вживання тире.
Україна — не тільки земля, а й нація. А нація — це не ли
ше сучасне покоління. Нація — це мертві, живі й ненаро
джені, об’єднані кров’ю, минулим та боротьбою за майбутнє
265
СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ
й сучасне. Україна — це її історія, мистецтво, духовність, на
ша воля й уміння формувати й розвивати їх у майбутньому.
Україна — це вогненний міт, за який боремось. Це велика
животворча ідея, великий змаг за краще, нове, величне май
бутнє (О. Теліга).
II. Напишіть твір на тему “Як я розумію Україну”, вживаючи, де
треба, тире між групою підмета і групою присудка.
§ 184
Односкладні речення
421. І. Прочитайте текст. Визначте синтаксичні центри в речен
нях і схарактеризуйте їх. Вкажіть, які речення двоскладні, а які —
односкладні.
Ми — українці. І ми не гірші від сусідів. Ми — кращі. І
земля наша найгарніша, і соми в річках найтовщі, і небо на
ше найсиніше, і зірок у ньому найбільше (особливо вночі).
Навіть нечиста сила у нас найсмішніша і зовсім не зла і не
страшна. А так — трошки хитренька, трошки дурненька, а
казки ж як любить! Та ще й землю свою допомагає козакам
боронити.
Але основне — дітки наші найкращі в усьому світі. Тому
й казок для них треба теж найкращих і найвеселіших. Та так,
щоб і сміятися від душі та й журитися, як прийдеться, теж
від душі, і щоб наші перемагали, і щоб добро зверху було. Та
ще й допомогти добрим людям при потребі, і юшку з риби
на багатті зварити, і всіх до гурту кликати та й пригостити.
Отож з любові до народу нашого, до діточок малих і лю
бих, зайчиків і кошеняток наших ріднесеньких, на ручки їх
піднімаючи і по головах гладячи, я й розпочав химерні каз
ки українські відроджувати та записувати й, з Божою поміч
чю, цю справу велику завершив та вам усім подарував.
Слухайте, співайте з нами, радійте та мову вчіть (хто ще
не вивчив), щоб дітки не телевізор любили, а тата з мамою,
та бабусь з дідусями, та весь рід наш український, хоробрий
та веселий! Бо козацькому роду нема переводу (Лірник Сашко).
II. Якими повинні бути твори, зокрема казки, для дітей? Свої
міркування запишіть. Синтаксичні центри підкресліть.
266
Речення
§ 185
Односкладні особові речення
422. Поділіть складні речення на прості. Визначте, які прості речен
ня означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.
I. Пишу, хоча б і не хотів, пишу тому, що Бог велів, себе
замучую й слова, аби душа була жива. 2. Ми посадим кали
ну у себе в городі, ту калину, що люблять і славлять в народі.
3. Нас давно, як калину, отак поламали, як калину червону,
в пучки пов’язали, а ми пута розірвем і будемо жити, і кали
ну червону ми будем садити. 4. Не ховайте ж любов свою в
скриню, не чекайте світліших часів, піднімайте її, як святи
ню, і безбоязно гордо несіть! Ми воскреснем! Розпрямимось!
Цю любов аж до сонця зведем! Всі загоїмо болі і рани, —
“ожиємо, брати, ожиєм!” (З тв. І. Коваленка). 5. Журбою поля
не виореш, сльозою моря не наповниш (Нар. творчість).
423. І. Прочитайте текст. Випишіть з нього односкладні особові
речення й позначте їхній вид.
Куди не глянеш — обрії, куди не сягнеш оком — жита,
пшениці квітнуть. Загубишся серед полів і йдеш, ідеш. Мо
же, так і до кінця дійдеш?
Сонце заливає блискучим своїм промінням усе, — аж очі
мружиш. Над хвилястими пшеничними ланами здіймається
безперестань мерехтливе повітря, воно мигтить, наче над
вогнем. Наче хліба без вогню, без диму горять і не згоряють.
Квітують.
Десь на обріях стоять марева — неіснуючі хутори, села,
ліси.
Сьогодні — Петра. Сьогодні в полі нікого нема, бо мавки
ходять. Дітей хапають. Може, й Дарка зустріла б якусь мав
ку? Може, вона навмисне для цього вийшла в поле — не
шляхом, а стежкою (Д. Гуменна).
II. Складіть короткий опис ранку. Односкладні особові речення
підкресліть.
267