Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

женуть понад проваллям життєвим, крізь чорні гаї невідомо

го, на недосяжливі верхів’я бажань, зникають суєтливі жили-

ща людські зі своїми марними турботами, з буденною боро

тьбою за шматок насущного хліба, за місцечко на безталан

ній землі. Відчиняються вічнозелені левади, замаєні квітами

казковими, шумлять прохолодні гаї, повіває вітерець з-поза

світа, — велике, вічне, гарне промовляє до серця.

Заїжджай, фантазіє, своїм золотокованим возом і вези

розмріяну душу підхмарними шляхами!..

Коли ж краще пускатися в таку мандрівку, як не нині?

Нині всі ми мандруємо на схід, дорогою, котрою Марія з Йо-

сифом до Вифлеєма йшла, котрою пастушки до бідної ста

єнки поспішали і котрою три царі зі сходу дари свої новона

родженому несли. Нині ми всі мандрівники в країну наших

мрій дитячих, в найбільше з усіх царств, в царство незаспо-

коєних мрій і хотінь...

Заїжджай, фантазіє, своїм возом золотокутим! (Б. Лепкий).

II. Фантазіє! ти сило чарівна,

Що збудувала світ в порожньому просторі,

Вложила почуття в байдужий промінь зорі,

Що будиш мертвих з вічного їх сна,

Життя даєш холодній хвилі в морі!

Де ти, фантазіє, там радощі й весна.

Тебе вітаючи, фантазіє ясна,

Підводимо чоло, похиленеє в горі.

Фантазіє, богине легкокрила,

Ти світ злотистих мрій для нас одкрила

І землю з ним веселкою з’єднала.

Ти світове з’єднала з таємнйм.

Якби тебе людська душа не знала,

Було б життя, як темна ніч, сумним.

(Леся Українка)

II. Напишіть похвалу фантазії, вживаючи також речення з непря

мим порядком слів. Підкресліть непрямий порядок слів.

278

Речення

§ 194

Повні і неповні речення

440. Визначте, які члени речення пропущено в неповних речен

нях. Які з неповних речень контекстуальні, ситуативні, еліптичні?

1. Де шумить Росава, де співає Рось, клен там кучерявий —

листя розвелось. 2. До криниці ідемо обоє. Ти — набрати води.

Далі стежку немов хто роздвоїв: ти — туди, я — сюди. 3. Зно

ву Канів. Іду тротуаром. Хвилювання ростуть. 4. Надвечір’я

над синьою Россю і місяця зажинковий серп. 5. Поміж гора

ми долини, а в долинах догоряють свічі. 6. На горі — вогонь.

І не видно, хто розклав його. 7. Вустами конвалій дорога

цілує ліс. Назбираємо, подаруємо великій художниці... 8. Чи

впізнає художниця нашу конвалію? Коли упізнає, нехай на

малює нашу весну. 9. Поети завжди одинокі, як світло дале

кої зірки, що давно вже згоріла до тла. 10. І знов — у путь.

Немов у трансатлантичний рейс. 11. Людство бачиться дре-

вом: у кожної гілки своя пташка, у кожної пташки своя мо

ва (3 те. Д. Чередниченка). 12. Від зради зради ждіть, з огню —

пожару, від помсти — помсти, як прозріє люд (В. Василашкд).

441. І. Визначте, які речення неповні (для цього складні речення

поділіть на прості). Яка стилістична функція неповних речень?

І. — Ну, розкажи тоді, Оксене, як ти на Редуті полював, —

з іскрами сміху в очах звертається Костя до нашого пожеж

ника.

— Та що ж, — Оксен і сам посміхається, видно, пригадав

ши той випадок. — Іду, бачу край озера між осокою табун

крижаків отакенних... От би не сполохати! От би, думаю,

підповзти та шарахнути по них на воді (в повітрі я погано

влучаю). Щоб не помітили мене дикі, впав на землю і давай

до них по-пластунському. Повзу, повзу, а воно пісок, якір

ців, колючок повно, весь поколовся, жарко мені, та не зва

жаю, повзу. Вже ось зовсім близько до них, наче мусили б

знятись, а вони не знімаються. Що за рахуба? Мабуть, не

дикі, а наські! І стаю на ноги. Справді, наські: не бояться

мене, сидять собі на воді. Така досада. Даремно стільки по

якірцях повз, повні руки понаганяв. Стою, дивлюсь на тих

качок, вони на мене, а я тоді, сам не знаю для чого, рукою

мах та “киш!” на них, а вони крилами ляп-ляп-ляп і... вго

279

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

ру. Знялись — і бувай здоров. А я стою ошелешений і тіль

ки чую, як картуз на мені оцей піднімається-піднімається,

Їй-Богу, й слова не брешу... (О. Гончар).

II. Пече мене сором на саму згадку. Одного разу... так, одно

го разу — і більш ніколи. Одного разу я озирнувся, бо чув на

плечах слід чужих очей, слизький, холодний. Щось ішло за

мною. Якесь пальто. Я завернув. Воно. Пішов тихіше. Так

само. Став біля дерева. Здається, стало. Чи озирнутись? Ні.

Я пішов швидше. Так, наче бігло. Може, то серце? Хто його

знає... Се дратувало. Набрався зваги, вернув назад, просто на

нього. Стрілись очима. Мої байдужі, невинні, спокійні, а в

нього гострі, як голки, й лукаві. В куточках сміх. Ну, добре.

Що ж далі? Ти хитрий, я теж не менше. Натягнув нерви, як

снасті у бурю, і йду. Здається, одстало. Чи озирнутись? Ні.

Свищу. Байдуже. Що я свищу? Невже “Марсельєзу”? Ско

ріше — вальс... Чого ходити? Не краще сидіти в хаті на са

моті і не звертати на себе уваги? Здається, одстало. Я озир

нувся. Нікого. Значить, безпечно. Пішов наліво, в якийсь

провулок... і просто наткнувся на нього ... на гострий, холод

ний погляд, немов на штик... Ага! Ти стежиш!.. Ти вже на

глянув, кого тобі треба, і кличеш на поміч, ідеш до нього...

Ага! Ти ловиш... І раптом встав знизу холод і покотився, мов

живе срібло, вгору, до серця, до горла, до кінчиків пальців...

натис на мозок і випхав з чашки... Стріляти? Тікати? Куди?

(М. Коцюбинський).

II. Перекажіть по-своєму один з наведених текстів або складіть

власну розповідь за цим зразком. Переказ або створений текст

запишіть. Неповні речення підкресліть.

§ 195

Незакінчені речення

442. Прочитайте текст. Знайдіть у ньому неповні і незакінчені

речення. Чи ті й ті речення повністю зрозумілі?

Хмари повзли так низько, що перехожі несподівано вири

нали з них і так само несподівано тонули. Дівчина задерла

голову, ніби хотіла протаранити очима їхню клубчасту пох

280

Речення

мурість. Довгими віями вона торкалася країв хмар, а її очі

були єдиними синіми цятками серед передгрозової сірості.

— Я не люблю тебе, — сказала дівчина, дивлячись у небо. —

Ти брехав мені...

— Я не брехав тобі...

— Ти не любив мене.

Він дивився в землю і не бачив, що коїться над ними.

— Я люблю тебе. — Хлопець нервово човгав черевиком по

зеленому горбику і вже вибив на ньому чорну підкову. — Я

люблю тебе...

— Ти просто боїшся втратити мене і залишитись самотнім.

— Дурниці! — раптом загарячився він. — Коли я став бай

дужим тобі, то...

Вона метнула на нього дві сині блискавки (В. Симоненко).

443. Прочитайте текст. Визначте роль у ньому неповних і не-

закінчених речень.

Параска. То вже тобі так Бог дає, що щастя в двір само

йде, ти ж давно Гната любила.'.

Софія. Може, він шуткував...

Параска. Чого ж йому шуткувать?

Софія. А Варка?

Параска. Хіба не бачила, шо глек розбили?

Софія. Хто його знає?.. Вони гуляли довго.

Параска. Ото сказала — гуляли!.. Одно — залицятися, а

друге — повінчатися! Варка з Гнатом гуляла, а заміж — чу

ла? — за Степана йде. Так воно все! Поки гуляють — обрид

нуть одне одному, а одружуються з тими, хто судився...

Софія. То правда. Тілько мені чогось наче страшно... аж

тремтю...

Параска. То тобі радісно, а ти думаєш — страшно... ти

ще дитина!

Софія. Може. Слухай, сестро, як побачиш Гната... ні, не

приходиться...

Параска. Сказать, щоб прийшов?

Софія (киває головою). Тілько щоб ніхто не чув! (/. Кар

пенко-Карий).

II. Складіть діалог, щоб у ньому були незакінчені речення. Під

кресліть незакінчені речення.

281

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

444 (підсумкова вправа)*. Розгляньте таблиці характеристик ре

чення та його складових частин. Зробіть повний синтаксичний

розбір поданих нижче речень, користуючись цифровими кодами

таблиць (характеристики, що в квадратних дужках, поки що до

уваги не беріть — вони будуть потрібні, коли буде вивчено склад

не речення). Перевірте себе за відповідями наприкінці підручни

ка. Якщо ваш розбір не зійдеться з відповіддю, поміркуйте ще

над змістом висловлювань.

І. Характеристика речення в цілому

Цифро

вий код

За метою

висловлювання

та інтонацією

За будовою

Кількість

простих

речень

—

— —

розповідне неокличне

просте 1

питальне неокличне

складне [складносурядне] 2

спонукальне неокличне

[складнопідрядне з одним

підрядним]

розповідне окличне

[складнопідрядне з двома

і більше підрядними]

5 питальне окличне

[складне безсполучни

кове]

спонукальне окличне

[складна конструкція] 6

II. Характеристика простого речення

Цифро

вий код

Номер

простого

речення

■

За синтаксичною

роллю

За синтаксичним

центром

За наявністю

потрібних

і другорядних членів

речення

0 1

—

незалежне

двоскладне повне поширене

головне

односкладне

означено-осо-

бове

повне

непоширене

підрядне

[підметове]

неозначено-

особове

неповне

поширене

282

Речення

Закінчення

Цифро

вий код

Номер

простого

речення

За синтаксичною

роллю

За синтаксичним

центром

За наявністю

потрібних

і другорядних членів

речення

0 1

2 3

[підрядне

присудкове]

узагальнено-

особове

неповне

непоширене

[підрядне

додаткове]

безособове

[підрядне

означальне]

інфінітивне

[підрядне

обставинне]

називне

III. Характеристика членів речення

Цифро

вий код

г~ ~ ------------

Підмет Присудок

Додаток

Означення Обставини Внесення

4 5 6

немає немає немає

немає немає

немає

простий простий

дієслів

ний

прямий узгодже

не

способу

дії, міри

й ступеня

звертан

ня

складе

ний

складе

ний діє

слівний

непря

мий

неузго-

джене

місця

вставні

слова і

речення

складе

ний

іменний

інфіні

тивний

'прик

ладка

часу вставле

ні слова

і речення

—

подвій

ний

— —

причини слова-

речення

— — —

—

мети

вигуки

—

умови

—

допус-

товості

Увага! Таблиці, щоб ними було зручно користуватися, пере

пишіть на окремий аркуш паперу.

283

СИНТАКСИС і ПУНКТУАЦІЯ

Розбір речення проводиться в такій послідовності. Записуємо

речення, підкреслюємо його члени, нумеруємо частини: Помас

ти mpefa РУШ ШЩясті (1), щоб красувався вбогий переліг нечу-

вано багатим урожаєм (2) (М. Рильський).

Насамперед речення характеризуємо за таблицею “Характе

ристика речення в цілому” (далі коди цих характеристик пода

ються в дужках): розповідне неокличне (Г), складне (2), скла

дається з двох простих речень (2).

Після цього за таблицями “Характеристика простого речен

ня” і “Характеристика членів речення” підряд характеризуємо

спочатку перше, потім друге речення:

1) докласти треба руки мозолясті: головне (2), безособове (і),

повне поширене (1); підмета — немає (0), присудок док

ласти треба — складений дієслівний (2), додаток руки —

прямий (І), означення мозолясті — узгоджене (Г);

2) щоб красувався вбогий переліг нечувано багатим урожаєм;.

підрядне (J), двоскладне (1), повне поширене (/); підмет пе

реліг — простий (/), присудок красувався — простий

дієслівний (/), додаток урожаєм — непрямий (2), означення

вбогий — узгоджене (7), ще одне означення багатим — уз

годжене (/), обставина нечувано — міри (Г).

Записана цифровим кодом, ця характеристика матиме такий

вигляд:

122. 1) 251. 021. 100

2) 311. 112. 210

Тут перші три цифри відповідають характеристикам першої

таблиці, наступні три — характеристикам другої таблиці, і ос

танні шість — характеристикам третьої таблиці. Цифра 0 вказує

на відсутність такого члена речення. Якщо в реченні є кілька од

нойменних членів, то їхні характеристики підсумовуємо і запи

суємо цифрою лише суму. Наприклад, у другому простому речен

ні виявилося два узгоджені означення (цифровий код кожного

І), у сумі це дало цифровий код 2 (1+1).

Цифрові коди дають змогу компактно записати характерис

тику речення й перевірити правильність аналізу за відповідями.

1. Душа тисячоліть шукає себе в слові (Л. Костенко). 2. Грає

майво росою на стеблах, серед поля дзвенять голоси (П. Пе-

ребийніс). 3. Я полюбив усі на світі народів мови золоті, але

одна безсмертні квіти мені простелить на путі (Т. Масенко).

4. Що краще є від простих слів, коли вони із серця ллються?

(М. Рильський). 5. Ідеш собі вулицею, і кожна людина перед

284

Речення

тобою як сторінка із книжки (О. Копиленко). 6. Вночі люблю

дивитися, як креслять засинений осінній небосхил падучі

зорі (Є. Плужник). 7. Усе, що йти нам заважає, зумій одкинути

в собі (В. Сосюра). 8. На те й лихо, щоб з тим лихом боротись

(Т: Шевченко). 9. Багато влітку доводиться на пасіці працюва

ти, але зате взимку можна відпочити сповна (/. Багряний).

Ускладнене просте речення

§ 196

Поняття про ускладнення

445. І. Прочитайте текст. Вкажіть усі випадки ускладнення прос

тих речень.

Коли було названо Надію Лановенко, Степан зашепотів

йому:

— Ну, маестро, нашорошуй вуха!..

На сцену вийшла тоненька дівчина у голубій сукні, підпе

резаній чорним поясом, з високим куделиком русявого во

лосся. Вона, мабуть, дуже хвилювалася, бо на вузькому об

личчі проступив рум’янець, темні очі тривожно глянули в зал.

Але співати й підігравати собі на бандурі почала упевнено.

Голос був ще як слід не вироблений, нерівний, але гарного

звучання, сильний і глибокий. Максим з подивом зауважив,

що цей голос легко витіснив з нього всі інші звуки, реальні й

уявні, цілком заволодів ним.

Наближався час, коли Максим і Степан також мали пока

зати зі сцени, чого їх навчила консерваторія. Пройшовши за

куліси, вони одразу ж побачили Надію. Вона збуджено щось

говорила подругам.

— Вгамуйся, Надю, ти співала пречудово, це говорить тобі

в майбутньому відомий рояліст, — голосно сказав Степан. —

А щоб ти остаточно переконалася в цій істині, те саме може

ствердити навіть скупий на похвали мій друг, аспірант і ком

позитор Максим Гулак... (Я. Мисник).

II. Перекажіть текст по-своєму. Переказ запишіть, ускладнення

підкресліть.

285

СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ

Однорідні члени речення

§ 197

Поняття про однорідні члени речення

446. Випишіть спочатку словосполучення з однорідними озна

ченнями (між означеннями поставте коми), потім — з неодно

рідними.

Знаний український поет, теплий весняний день, знічений

розгублений хлопець, ніжна лагідна усмішка, привітний знайо

мий голос, довга зимова ніч, очманілий схарапуджений кінь,

оброслий мохом важкий камінь, сонне занурене в темінь

місто, чиста холодна вода, втоптана звивиста стежка, зголод

нілий втомлений мандрівник, тонкий тендітний паросток,

високі зелені тополі.

К л ю ч. З других букв перших слів виписаних словосполучень

має скластися закінчення вислову: “Це жахливо важка робо

та - ... ”

447. Запишіть сурядні словосполучення в три колонки залежно

від того, який сполучник у них вжито: 1) одиничний; 2) повторю

ваний; 3) парний.

Не тільки чув, а й бачив; і бук, і граб; вздовж і впоперек;

росло та буяло; то згори, то знизу; хоч мале, та розумне; як

не шторм, то шквал; чи яма, чи рів; гадюка або вуж; не ли

ше ягоди, а й гриби; як не сяк, то так; буде чи не буде; і сьо

годні, і завтра; не тільки сьогодні, а й завжди; гам і гомін; і

світає, і смеркає; як окремо, так і разом.

К л ю ч. З останніх букв останніх слів виписаних словосполу

чень має скластися початок вислову: "... бодай раз у житті”.

448. І. Прочитайте текст. Визначте однорідні члени речення. Як

між ними розставлено розділові знаки?

Культура, норми етики, поведінки, сфера мистецтва, сфе

ра освіти, науки — без цього сучасний економічний розви

ток неможливий. Саме оті знання, що їх породжує наука,

мистецтво, культура, соціальна і особиста етика в сукупно

сті, є могутньою продуктивною силою. І час та обставини

показують, що їхнє значення зростає дедалі більше і більше.

Політичні інституції, сфери культури торують шлях до ус

пішного економічного розвитку, і саме ці сфери формують

286

Речення

найважливішу частину капіталу — ту, яка ґрунтується на

людських ресурсах, на духовному капіталі, на капіталі, що

зв’язаний із соціальними факторами. Без сфери культури ці

фактори не можуть функціонувати. В цілому сфера культури

нерозривно пов’язана з національними факторами. Адже куль

тури поза ними немає. І саме національний момент об’єднує

культуру того чи іншого народу.

Нація як така є сила об’єднуюча, і, власне кажучи, саме

дух нації, її історія, культура, пам’ять про минуле, теперіш

нє, спільні інтереси щодо формування майбутнього — усе це

разом творить цілісність, яку ми називаємо національною

економікою. А без національної економіки економічний

прогрес стає практично неможливий (В. Сікора).

II. Поміркуйте з приводу висловлених у тексті думок. Свої мірку

вання запишіть, однорідні члени речення підкресліть.

449. І. Прочитайте текст. Знайдіть однорідні й неоднорідні озна

чення. Яке значення в них вкладає автор? Поясніть вживання

розділових знаків між ними.

Тихий, задумливий вечір спускався на велике, розкидане

по нагористому берегу невеличкої річки місто. Воно не зна

ло спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло,

ніби поспішало прожити той час, що випав йому від долі, —

прожити й завмерти, унишкнути хутчій навіки. А вечір, су

мирний, як сама тиша, неохоче поволі покривав сю метуш

ню, денні турботи: здавалось, що йому прикро й боляче змі

шувати поважний спокій, свій поетичний глибокий смуток з

безладним гомоном життя.

Понад річкою закурилась сріблястим серпанком в зелених

кучерявих берегах сива, легенька, як чарівний сон, імла, і ко

ли б не важкі, грубі або тонісінькі, пронизливі гудки паро

плавів, що неслись звідтіля, то можна було б думати, що там,

за городом існує інше життя, таємне й привабливе, як чудова

стародавня казка.

Сонце давно зайшло; зникли довгі передвечірні тіні. Ву

лиці ще більш заворушились людьми, тільки вже більш че

пурними, веселішими й спокійними: помітно було, що трудо

вий день скінчився, й на пішоходи з душних кімнат висипав

люд, що вбачає красу тихого літнього вечора не в можливості

287