Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник
Подождите немного. Документ загружается.
§ 223. Складнопідрядні речення з підрядними часу 323
§ 224. Складнопідрядні речення з підрядними умови 324
§ 225. Складнопідрядні речення з підрядними допустовими 325
§ 226. Складнопідрядні речення з підрядними причини 327
§ 227. Складнопідрядні речення з підрядними мети 328
§ 228. Складнопідрядні речення з підрядними
наслідковими і приєднувальними 329
§ 229. Порівняльний зворот 331
§ 230. Складнопідрядні речення з кількома підрядними 332
§231.
Розділові знаки в складнопідрядному реченні 334
Інші складні речення 337
§ 232. Складне безсполучникове речення 337
§ 233. Розділові знаки в складному безсполучниковому
реченні 338
§ 234. Складні синтаксичні конструкції 340
§ 235. Період 342
Чуже мовлення 345
§ 236. Поняття про пряму мову і слова автора 345
§ 237. Розділові знаки при прямій мові і словах автора 347
§ 238. Заміна прямої мови непрямою 348
§ 239. Інші способи передавання чужого мовлення 350
§ 240. Цитати 351
Синтаксична єдність і абзац 356
§ 241. Синтаксична єдність і її будова 356
§ 242. Засоби зв’язку між частинами синтаксичної єдності 357
§ 243. Абзац 360
Відповіді до вправ 362
Передмова
Д
осконале знання мови мож
ливе лише за умови теоре
тичного осмислення її складників і практичного занурення
в її стихію. Знати мову означає, з одного боку, розуміти
структуру й призначення її елементів, починаючи від фо
неми як її найменшої складової одиниці і кінчаючи текс
том як метою будь-якої мовної діяльності, а з другого —
уміти правильно, вільно й доцільно користуватися її неви
черпним виражальним багатством. Тобто теорія має бути
нерозривно поєднана з мовною практикою.
Пропонований збірник вправ цілком відповідає зміс
тові й структурі підручника І. П. Ющука “Українська мова”
для студентів філологічних спеціальностей вищих нав
чальних закладів (К.: Либідь, 2004). Посібник призначе
ний як для закріплення теоретичних знань про мову, так
і, насамперед, для всебічного розвитку мовлення май
бутніх філологів на основі цих знань.
У вступній частині збірника наводяться висловлювання
відомих мовознавців з питань, що стосуються поняття
рідної мови, походження й розвитку української мови, її
державного статусу, її структури й компонентів, стильо
вого розгалуження. Усе це має сприяти виробленню в
студентів власних поглядів на ці проблеми, спонукати їх
до власних міркувань і висновків.
В інших частинах до кожної теми передбачено щонай
менше дві вправи: перша має на меті практично поглиби
ти й закріпити теоретичні положення; друга, яка містить
тексти, насичені певними мовними явищами, призначена
для розвитку мовлення.
До вправ, призначених для закріплення теоретичних
положень, подано для самоконтролю ключі або відповіді
11
Передмова
наприкінці посібника. Під час синтаксичного аналізу речень
пропонується використовувати цифрові коди: це спрощує
записи і дає змогу швидко й оперативно перевірити пра
вильність проведеного аналізу. Таким чином, студент, ма
ючи змогу кожного разу проконтролювати правильність
своїх навчальних дій, не механічно переписує вправи, а,
уточнивши власне розуміння тих чи інших мовних явищ
та правил правопису, виконує їх вдумливо й правильно.
Помилку, якщо така й трапиться, він має змогу негайно
виправити.
Виконуючи ці вправи, слід бути максимально уважним
і строго дотримувати умов, які ставляться в завданнях.
Якщо ключ не виходить або результат не збігається з від
повіддю, потрібно ще раз уважно прочитати відповідні те
оретичні положення в підручнику і тільки тоді, коли стане
зрозумілою причина тих чи інших похибок, виправляти їх.
Тексти, подані у вправах, після того, як у них буде виз
начено певні мовні явища й проаналізовано їх, потрібно
переказувати усно або письмово, стисло або докладно, з
власними доповненнями або без них. Пропонується та
кож, відштовхуючись від наведених зразків, складати по
дібні власні тексти. Перекази й твори, складені студентами
за літературними зразками, заслуховують й корегують на
практичних заняттях. Такі вправи сприяють мовному зба
гаченню студентів, виробляють навички вільно складати
будь-які тексти.
Суцільні тексти із вправ можна також використовувати
для проведення диктантів з наступною самоперевіркою їх
студентами й аналізом допущених як орфографічних, так
і пунктуаційних помилок. Звіряти написане з надрукова
ним слід завжди уважно, вдумливо, без поспіху. Адже
будь-яка своєчасно не помічена й не виправлена помил
ка закарбовується в мимовільній пам’яті й стає причиною
нових помилок.
12
ВСТУП
§ 1
Сучасна українська мова
як предмет вивчення
1. Прочитайте наведене міркування. Дайте докладне визначення
поняття “рідна мова”. Яке значення має рідна мова для народу,
для окремого індивіда?
Тож потрібно кожному запам’ятати: рідна мова — не кон
че, не завжди та, якою ми найчастіше говоримо. Основа сло
ва рідна — рід. Тобто рідна мова — то перш за все мова роду
кожного з нас, мова наших батьків, дідів, прадідів і т. д. — са
ме нашого роду, що йде з глибини віків. Не зневажаймо, закли
каю, пам’яті своїх предків, бо то ж є нонсенс, аби ви, визна
ючи, що рід ваш — український, водночас вважали, що ваша
рідна мова вже не українська, а, для прикладу, російська...
Бо як, і справді, можна вважати рідною ту мову, якою, мо
же, тільки й говорите ви чи ще близькі до вас за віком ро
дичі, але не говорили нею у незліченних поколіннях вашого
роду? Не говорили ваші батьки, діди, бо говорили тільки ук
раїнською.
Тобто — зовсім очевидно, що рідна мова — то не так та
мова, якою вам особисто з різних причин випало в житті
спілкуватися, і навіть далеко не завжди мова “мамина” (бо
скільки ж тих мам відбилося від свого слова та і чад своїх
скалічило!), а саме ваша родова мова, мова вашого роду, при
наймні кількох найближчих до вас поколінь.
Нехай би кожен над цим поміркував, аби ніхто з нас, ук
раїнців, не заплутував те, що мало б бути самоочевидним для
кожного, аби ніхто не зневажав і не ображав родову осно
ву, на якій ми стоїмо та яка дарувала кожному з нас життя...
(А. Погрібний).
13
ВСТУП
2. Прочитайте уривок з підручника “Загальне мовознавство”. На
ведіть власні життєві приклади, які б підтверджували або запере
чували висловлену тут думку. Свої міркування запишіть.
Для усвідомлення окремішності народу найголовнішу
роль відіграє мова. Мова поєднує людей більше, ніж класо
ва, партійна, релігійно-конфесійна належність, більше, ніж
історія народу (її не всі знають), а іноді навіть більше, ніж
етнічне походження. Тут варто лише згадати такі імена, як
Агатангел Кримський, Марко Вовчок, Юрій Клен (Бур-
гардт), Василь Вишиваний (австрієць Вільгельм фон Габс-
бург), В’ячеслав Липинський, Софія Русова, які не мали в
собі ні краплини української крові, але українська мова ду
ховно поєднала їх з українським народом. “Ні прозвання, ні
віросповідання, ні сама кров предків не робить людину на
лежністю тієї чи іншої народності... Хто якою мовою думає,
той до того народу належить”, — писав син датчанина і
німкені, але російський учений, творець знаменитого тлу
мачного словника російської мови В. Даль. Подібну думку
знаходимо і в О. Потебні: “Єврея, цигана, татарина, німця,
зросійщених настільки, що мовою їхньої заповітної думки
стала російська мова, ми не можемо зарахувати ні до якого
народу, крім російського” (М. Кочергам).
3. Прочитайте свідчення про те, як сприймається українська мо
ва іноземцями. Що вам відомо про її милозвучність? Спробуйте
самостійно проаналізувати, що робить її милозвучною.
А щодо краси української мови, то хотілося б тут навести
трохи довшу цитату з тижневика “Україна”, де оприлюднена
розмова кореспондентів Олександра Зайця й Олега Свиша з
популярним російським письменником Юліаном Семено-
вим. Ідеться про інтерв’ю в колись такому сміливому та по
пулярному журналі “Україна” від 13 квітня 1990 року.
“ Юліан Семенов: До речі, дуже люблю українську мову. Ча
рівна мова. Не випадково ж юна посіла третє місце в Парижі...
Кор.: Даруйте, що ви маєте на увазі?
Семенов: Як що? Конкурс мов, який відбувся 1934 року в
Парижі. Хіба ви не чули? Наш “вєлікій кормчій”, звичайно,
не міг дозволити, щоб народи Совєтського Союзу брали
участь у цьому досить своєрідному фестивалі. Російську мо
ву представляла російська еміграція, а українську — поети і
14
Походження української мови
професори, які теж волею примхливої долі опинилися за
кордоном.
І як, гадаєте, розподілилися місця? Перше дісталося фран
цузькій. Не тому, що конкурс відбувався в Парижі. Я знаю цю
мову — дуже милозвучна й гарна. Друге присудили перській.
До речі, я вивчав фарсі в університеті. Мова, багата на обра
зи, метафори, епітети... Третьою була українська. Чомусь в
Україні про те мало кому відомо. Це велика біда, коли народ,
особливо молодь, погано знає свою культуру, свою історію”.
Цитуючи ці рядки, мислю собі, що в цьому конкурсі бра
ли, вочевидь, участь непідготовлені люди, просто аматори
українського слова, а коли б нині провести схожий конкурс
за участі таких фахівців українського слова, як Неоніла Крю
кова, Тамара Стратієнко, Алла Мазур, Василь Манько, то, я
певен, ми піднялися б таки вище... (/. Пасемко).
§ 2
Походження
української мови
4. Ознайомтесь із висновком мовознавця про давність українсь
кої мови і висловте своє ставлення до цього положення.
Відомо, що мова не є чимось застиглим, незмінним, вона
розвивається впродовж тривалого часу свого існування. Су
часна українська мова — не те, що мова Ярослава Мудрого,
його ж мова, у свою чергу, відрізняється від мови князя Кия.
Але щось дає підстави об’єднувати три названі мовні сут
ності. Це “щось” — мовний хребет, спільний словниковий
фонд і основні, визначальні риси, на підставі яких розрізня
ють різні мови між собою. Саме визначення основних рис і
найдавніших слів української мови може дозволити наблизи
тися до визначення часу її походження...
Мовознавчі студії показують, що слово, яке має подібне
звучання і значення в багатьох мовах, є дуже давнім. Воно
тим давніше, чим менш спорідненими є мови, у яких воно
трапляється. Виявляється, що українська мова має такі сло
ва і риси, вік яких наближається до ста тисяч років... Коріння
української мови сягає найдавніших часів людської доісторії
(Ю. Мосенкіс).
15
ВСТУП
5. Ознайомтесь із міркуванням І. Огієнка про характер давньої
української мови і під цим кутом зору прочитайте поданий ури
вок із “Слова о полку Ігоревім” за правилами української вимо
ви: приголосні перед буквами е та и вимовляйте, як правило,
твердо; букву прочитуйте як /', іноді — як е тощо.
Як я вже підкреслював, наші пам’ятки сягають XI століття,
і в них уже знаходимо багато основних рис української мо
ви. Але треба тут підкреслити, що в мовознавстві ще й сьо
годні подибується неправильне тільки російське читання
староукраїнських пам’яток, а це веде нас до повної наукової
плутанини. Навпаки, коли старі наші пам’ятки читати так,
як вони справді читалися на наших землях, тоді перед нами
випливає правдива наша фонетика.
Російські вчені тільки з політичних міркувань натягують
українську мову до мови російської. А тим часом глибше вив
чання нашої мови показує, що вона багатьма своїми ознака
ми наближується скоріш до мови сербської, а не російської. І
це відомий факт, що українець, який не знає російської мови,
легше порозуміється з сербом, аніж з росіянином (/. Огієнко).
Уривок із “Слова о полку Ігоревім ”
Другаго дни велми рано кровавыя зори св'Ьт пов'кдають,
чръныя тучи сь моря йдуть, хотять прикрыта два солнца, а вь
них трепещуть синія мльнїи. Быта грому великому, идти дож
дю съ Дону великого. Ту ся копіємъ приламата, ту ся саблямь
потручяти о шеломы Половецкыя на р-Ьц-Ь на Каял-Ь у Дону
великого. О русская земл'Ь! Уже за шеломянемь еси. Се в’Ьт-
ри, Стрибожи внуци, в'Ьють съ моря стр-Ьлами на храбрыя
плъкы Игоревы! Земля тутнегь, р'Ькы мутно текуть, пороси
поля прикрывають. Стязи глаголють: половци йдуть оть До
на, и оть моря, и оть всі странъ Рускыя плъкы отступили.
Д'Ьти б-йсови кликомъ поля прегородиша, а храбрїи Русици
преградиша чрълеными щиты. Яръ туре Всеволоді! Стоиши
на борони, прыщеши на вой стр'Ьлами, гремлеши о шеломы
мечи харалужными.
6. І. Прочитайте міркування про місце української мови серед
інших слов’янських мов. Наскільки вони слушні?
Чи маємо підстави зачисляти українців до східних слов’ян?
Насамперед, як стверджують фахівці, українцям найближчі
мови, одна з яких належить до східнослов’янських (білорусь
ка), а друга — до західнослов’янських (словацька). Окрім то-
16
Походження української мови
го, деякі інші слов’янські мови, зокрема й південнослов’ян
ські, не менше зрозумілі українцям, як мова московська
(російська)...
Здається, шо сам поділ слов’янських мов на три групи (га
лузі) умовний, адже українську мову можна зачислити до кож
ної з них. Причина, мабуть, в особливостях становлення ук
раїнського народу, на що звертають увагу вчені. Український
історик Л. Залізняк на підставі історичних фактів допускає,
що “слов’янська спільнота на землях між Прип’яттю та Кар
патами на момент розпаду в V—VII ст. розмовляла мовою ба
гато в чому схожою на українську”, а тому й слов’яногенез
можна уявити “як розгалуження окремих слов’янських прото-
етносів від праукраїнського етнічного дерева, що з першої по
ловини І тис. н. е. розвивалося між Прип’яттю і Карпатами”,
адже “територія слов’янської прабатьківщини значною мірою
збігається з ядром українських етнічних земель (Правобереж
жя Прип’яті, Волинь, Поділля, Київщина, Прикарпаття)”.
Як відомо, намагання довести, що українська мова най
ближча до російської, зумовлене ідеологічними, а не об’єк
тивними науковими спонуками. Географічно Україна нале
жить до Центральної, а не до Східної Європи, межі якої
збігаються з західною межею московських (російських) ет
нічних земель. Отож, можемо припустити, що українці не
належать до східних слов’ян, а творять окрему групу як цент-
ральнослов’янський народ, що концентрує основні власти
вості різних слов’янських народів (О. Гринів).
II. Зіставте фонетику, зокрема характерні особливості у вимов
лянні звуків, української мови і відомих вам інших слов’янських
мов. Які мови в цьому відношенні найближчі до української?
7. Прочитайте уривок з праці відомого ідеолога української дер
жавності М. Міхновського “Самостійна Україна” (1900 р.). У яких
умовах розвивалася українська мова й культура після 1654 року?
Схарактеризуйте їх докладніше.
Антракт, власне, починається з 1654 року, коли Українська
республіка злучилася з московською монархією політичною
унією. З того часу українська нація політично і культурно
помалу завмирає, старі форми життя зникають, республікан
ська свобода нівечиться, надія знесилюється, гине, але потім
ЗНОВ відроджується ч-піл ппггеяу старовини виникає ідея но-
ВСТУП
вої України, ідея, що має перетворитися у плоть і кров, при
брати конкретні форми.
З часу Переяславської конституції минуло сьогодні 247 років,
незабаром Росія справлятиме 250-літній ювілей цієї події.
Коли доводиться нам іти на свої збори під допитливими
поглядами цілої фаланги правительственних шпіонів, коли
українцеві не вільно признаватися до своєї національності і
коли любити Вітчизну рівнозначно що бути державним зрад
ником, тоді зовсім до речі виникає повне обурення питання:
яким правом російське царське правительство поводиться з
нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами?
Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано за
кон з 17 травня 1872 року, що засуджує нашу національність
на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої
країни урядовцями призначено росіян (москалів) або змос-
калізованих ренегатів? На грунті якого права з наших дітей
готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашому
народові? Через що навіть у церкві панує мова наших гноби
телів? Яким правом правительство російське здерті з нас
гроші витрачає на користь російської нації, плекаючи й
підтримуючи її науку, літературу, промисловість і так далі?
8. Прочитайте уривок із праці І.Огієнка “Українська культура”
(1918 р.). Зробіть висновок про те, як співвідносяться українська
і російська мови.
Про український вплив на московську мову ще з давніх
віків акад. А. Шахматов пише: “Церковнослов’янська мова
була перенесена (з Болгарії) в Росію передусім на малорусь
кий ґрунт, у Київ. Правда, Новгород хрестився одночасно з
Києвом, але він у розумовому, літературному відношенні був
у прямій залежності від Києва і тривалий час не мав у цьо
му відношенні самостійного значення”. У Києві за старі віки
утворилася своя школа: “засвоюючи собі церковнослов’ян
ську вимову, новгородське духовенство наслідувало при цьо
му Київ” (Очеркь современнаго русскаго литературнаго язы
ка. — Спб., 1913, с. 59—60). В іншому місці той же акад. А. Шах
матов пише: “Батьківщина нашої великоруської літературної
мови — Болгарія. Але сформувалася вона в Києві, де зазнала
благотворного впливу народного середовища. Остаточно роз
винулась вона в Москві” (Украинскій народъ, т. II, с. 704).
18
Українська мова — державна
Скрізь по церквах пішла наша вимова — наш наголос, на
ше г, навіть наше і замість -і; по церквах це було й за старі
віки, а в XVIII віці зробилося річчю звичайною; а в придвор
них церквах наша вимова була заведена навіть офіціяльно...
§ з
Українська мова —
державна
9. Прочитайте текст. Як ви розумієте зміст процитованих у ньо
му статей із Конституції України? Свої міркування аргументуйте
й запишіть.
Ось і головна мовна стаття Конституції — десята. Як то
потрібно в сьогоденних дискусіях довкола питань мовного
будівництва просто перечитувати, повторювати положення
цієї статті, використовуючи її, зокрема, й для того, щоб ста
вити на місце політиканів, політичних спекулянтів!
Нагадаймо: “Державною мовою в Україні є українська
мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя на всій те
риторії України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і
захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією
України та визначається законом”.
Це — повністю стаття десята, за якою йде і стаття одинад
цята: “Держава сприяє консолідації та розвиткові українсь
кої нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а та
кож розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної са
мобутності всіх корінних народів і національних меншин
України”.
Ось процитовано ці статті — і, мабуть, тяжко, важко не
погодитися з тим, що домінує в них, сказати б, принцип
урівноваження, збалансування. Тобто — українська мова
державна, але ж гарантується і повна увага до інших мов
(“російської та інших”); українській мові — забезпечення її
19