Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

Звуки мови:

творення і сприймання їх

§ 6

Звуки мови як фізичне явище

17. Прочитайте тексти з “Енциклопедичного словника” та з під

ручника “Вступ до мовознавства”. Використовуючи цей та інші

матеріали, напишіть реферат про тембр як найважливішу скла

дову звуків мови.

I. Обертони — вищі тони звуку від основного тону. Складне

звукове коливання можна вважати сумою основного тону,

що визначається складовою найнижчої частоти, і всіх обер

тонів, що супроводжують основний тон. Якщо частоти обертонів

кратні частоті основного тону, то їх називають гармоніками,

в противному разі — ангармонічними. Від сукупності обер

тонів і основного тону залежить тембр звуку (Енциклопедичний

словник).

II. Звук людської мови — фізичне явище. Усі звуки, в тому

числі й мовленнєві, — це хвилі, які виникають унаслідок ко

ливання фізичного тіла. Так звук скрипки чи бандури вини

кає внаслідок коливання струни. Звуки людської мови утво

рюються коливанням голосових зв’язок, які приводяться в

рух струменем повітря з легенів...

Особливо важливим для звуків людської мови є тембр... В

утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор — порож

нисте тіло з твердими стінками й отвором певного розміру

(для музичних інструментів — їхній корпус, у людини — по

рожнина рота, носа і глотки). Самі обертони є слабкими, але

ЗО

Звуки мови: творення і сприймання їх

їхнє звучання може бути посилене резонатором — тілом, у

якому відбувається явище резонансу.

Явище резонансу полягає в тому, що коливання звучного

тіла викликають коливання іншого тіла, яке перебуває в

замкненому просторі (в порожнині). Так, скажімо, гучний

звук у горах відбивається (резонує) відлунням; якщо камер

тон, який звучить, наблизити до іншого камертона, то той

також почне звучати.

Як уже зазначалося, резонатором у творенні звуків мовлен

ня є порожнина рота, носа і глотки, яка під час вимови різних

звуків змінює свою форму і об’єм, що зумовлює появу різних

резонаторних тонів, тобто утворення різних звуків. Зміна фор

ми резонаторів, яка посилює певний обертон, визначає відмін

ності в тембрі звука. Два звуки можуть бути однаковими за ос

новним тоном, але різними за тембром.

Звуки мовлення можуть бути розкладені на ряд простих

коливань, які утворюють певний спектр. Характерні ознаки

спектра, тобто тони звука, які найбільше посилюються впли

вом резонаторів, називають формантами. Форманти, якими

розрізняються мовленнєві звуки, називають мовленнєвими

формантами.

Крім мовленнєвих формант, виділяють голосові форман

ти, які властиві кожній людині. Голосові форманти залежать

від особливостей мовленнєвого апарату різних людей. Вони

не впливають на розрізнення звуків, але дають можливість

розрізняти людей за голосом (М. Кочерган).

§ 7

Звуки мови

як фізіологічне явище

18. І. Прикладіть до борлака (адамового яблука) пальці і промов

ляйте вголос тільки перший звук кожного слова. Слова запишіть

підряд у дві колонки залежно від того, чи: 1) борлак дрижить під

час вимовляння звука; 2) борлак не дрижить під час вимовляння

звука.

Матрац, сироп, вище, направо, цупко, комар, лаз, ромен,

яма, фара, пором, джгутик, зима, таксі, гніт, хрін, дзвінко,

чаєня, гонг, жало, шурхіт, сосни, цитрус, борщ, куля, добро.

ФОНЕТИКА і ПИСЬМО

К л ю ч. З останніх букв виписаних слів має скластися закін

чення вислову: “Якщо ви помітили, що ви на боці більшості, ... ”

II. Запишіть підряд назви досліджених вами звуків. Скільки є од

них і скільки других?

а ;:і а • « і * H l

;

І лМ'

f f■ ”

19. Прочитайте опис органів мовлення, узятий з видання “Ук

раїнська мова. Енциклопедія”, і, виходячи з цього опису, складіть

функціональну характеристику кожного з них, починаючи з цент

ральної нервової системи.

Органи мовлення — мовний апарат, органи людини, що

беруть участь в утворенні звуків. Органи мовлення тра

диційно поділяють на три групи: 1) артикуляційні, що фор

мують специфічні ознаки окремих звуків; 2) фонаційні, що

забезпечують утворення голосу; 3) респіраторні, що утворю

ють повітряний струмінь. До органів мовлення нерідко від

носять лише артикуляційні. До органів мовлення належать:

язик, губи, зуби, альвеоли, тверде і м’яке піднебіння, нижня

щелепа, носова та надглоткова резонансні порожнини, брон

хи, дихальне горло, гортань, легені, діафрагма.

Язик є найважливішим органом мовлення. Завдяки рухли

вості язика, можливості змінювати його форму і положення в

ротовій порожнині утворюють звуки різного характеру. Розріз

няють кінчик язика (apex), спинку язика (dorsum), її передню,

середню і задню частини, корінь язика (radix). За вертикаль

ним напрямом язик може займати низьке, середнє і високе по

ложення. За горизонтальною площиною він артикулює уперед

(до зубів або альвеол) і назад (до м’якого піднебіння).

Губи (labia), верхня і нижня, є активним органом мовлен

ня. Основними змінами губів є розсунення їх убік, витягнення

вперед, утворення щілини, зімкнення. Закруглення губів (ла

біалізація) дає змогу збільшити повітряний струмінь між ними.

Зуби (dentis), верхні і нижні, — це пасивний орган мовлен

ня, який разом з губами обмежує спереду ротову порожнину.

В утворенні звуків найбільшу роль відіграють передні зуби,

меншу — ікла та кутні зуби. Альвеоли (alveolus) — м’язовий

виступ біля коренів зубів. Артикуляція язика до альвеол виз

начає його положення і характер утворюваного звука.

Тверде піднебіння (palatum) утворює верхнє склепіння ро

тової порожнини, є нерухомим органом мовлення і становить

найбільший резонатор у ротовій порожнині.

Звуки мови: творення і сприймання їх

М’яке піднебіння (velum) — м’яка хрящова тканина, якою

закінчується кістка твердого піднебіння. Воно є рухомим ор

ганом, може змінювати свою форму й положення. Нейтраль

ним його положенням є опущення донизу, коли повітря при

диханні проходить через носову порожнину. Піднімаючись,

воно закриває вхід до неї, і повітря проходить через ротову

порожнину. М’яке піднебіння (або піднебінна завіса) закін

чується невеликим виступом — язичком (uvula). Під час ут

ворення носових звуків м’яке піднебіння займає низьке (опу

щене) положення.

Нижня щелепа (mandibula) — рухливий орган мовлення,

що, наближаючись чи віддаляючись від верхньої щелепи, ут

ворює певний щелепний кут.

До надгортанних резонаторів належать — глотковий (фа

рингальний, ларингальний), носовий (назальний) і ротовий

(оральний) резонатори. Глотковий резонатор (порожнина)

змінює свій об’єм у зв’язку з рухами язика назад і напружен

ням м’язів задньої стінки глотки. Він є місцем утворення фа

рингальних звуків. Носовий резонатор за розміром і формою

не змінюється і включається до артикуляції звуків (переваж

но носових) завдяки рухам м’якого піднебіння. Ротовий ре

зонатор є найбільш змінним в утворенні звуків мови. Його

розмір і форма залежать від рухів та положення язика і знач

ною мірою впливають на фізичний характер більшості звуків

мови.

До фонаційних органів мовлення належать трахея (грец.

трахєїа), гортань (грец. AapvyO і розміщені на верхній час

тині трахеї голосові зв’язки — два ряди симетричних м’язо

вих волокон на щитовидному хрящі. Між ними під час вди

хання повітря утворюється щілина у формі трикутника (го

лосова щілина). Під час фонації вільні краї голосових зв’язок

зближуються по всій довжині і струмінь повітря, що вихо

дить з легень, натикається на перепону — зімкнені голосові

зв’язки. Періодичне зімкнення й розімкнення їх утворює

періодичне коливання повітря і зміну тиснення повітря над

голосовими зв’язками, що сприймається як музикальний тон

(голос). Залежно від форми голосової щілини утворюється

або голос, або шепіт.

Дихальні (респіраторні) органи мовлення становлять ле

гені і діафрагма. У процесі дихання утворюється вдихуваний

ФОНЕТИКА і ПИСЬМО

і видихуваний струмені повітря. Умовою мовлення є видиху

ваний (еспіраторний) струмінь, фаза якого в процесі мовлен

ня чи співу стає значно тривалішою порівняно з вдихуваною,

збільшуючись у 7—13 разів.

Робота органів мовлення пов’язана з головним мозком. В

органах мовлення розміщені численні нервові волокна, пов’я

зані з центральною нервовою системою, яка і керує їхньою

роботою (А. Багмут).

§ 8

Членування

мовленнєвого потоку

20. Прочитайте речення, правильно членуючи їх на синтагми.

Простежте, як може спотворитися зміст висловлювань, якщо їх

неправильно почленувати на синтагми.

1. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить

подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і зем

ля вбирається зрання. 2. Вийду з міста. В синім океані все

блищить під місячним опалом {3 те. В. Сосюрй). 3. Моїх чуттів

розвіяна руїна нагадує в пісках померлу річку (М. Руденко).

4. Наснився мені чудернацький базар: під небом, у чистому

полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися

різні Долі (Л. Костенко). 5. Як хороше під золотим дощем з

розвіяних хмаринок волохатих стежками незнайомими блу

кати, одним на двох накрившися плащем (Борис Тен).

21. Перепишіть текст і позначте паузи між його синтагмами:

коротку паузу — однією похилою лінією (/); довшу — двома

(//). Правильність членування тексту перевірте, читаючи його

вголос.

Я стояв біля вікна, спостерігаючи цей нерівний двобій. І

враз мені пригадалася картина художника Ге: годований, са-

мовпевнений Пілат питає худого, змученого бичуванням

Христа: “Що таке істина?” За одним стоять залізні римські

легіони й уся могутня імперія, що підкорила народи, за дру

гим — гурток послідовників, з яких один уже зранив, а дру

гий тричі зрікся свого вчителя, й непохитне переконання,

втілене в слово. Здається, відповідь одна: де сила, там і пра-

Звуки мови: творення і сприймання їх

во й істина. Але йдуть вони, Христос і Пілат, через віки й

континенти, падають старі імперії й постають нові, зникають

давні релігії й народжуються інші, але що далі, то більше й

більше тьмяніє постать Пілата, й, певно, давно б уже на

скрижалях стерлось його ім’я, якби він не віддав розіп’ясти

Христа, а його безсила жертва з праху й тліну Голгофи високо

підноситься над світами й горне до себе людські серця (Б. Анто-

ненко-Давидович).

§ 9

Звуки мови

як соціальне явище

22. Нижче названо звуки за їхніми основними ознаками, так, як

їх орієнтовно сприймає мовний аналізатор людини. Розшифруй

те за цими ознаками вислів Т.Шевченка з трьох слів. У записі

першими названо ознаки за участю тону й шуму; другими — за

місцем творення звука; третіми для голосних — за ступенем

підняття язика, для приголосних — за способом подолання пере

пони; четвертими для голосних — за наявністю наголосу, для

приголосних — за наявністю палаталізації. Звуки пронумеровано

підряд.

1) глух. + зубн. + щіл. + тв.; 2) сон. + губн. + щіл. + тв.;

3) тон. + задн. + середи. + ненаг.; 4) сон. + піднеб. + щіл. +

м’як.; 5) тон. + задн. + висок. + наг.; // 6) тон. + задн. + ви

сок. + ненаг.; 7) глух. + задн. + зімкн. + тв.; 8) сон. + піднеб. +

зімкн.-щіл. + тв.; 9) тон. + задн. + низ. + ненаг.; 10) сон. +

піднеб. + щіл. + м’як.; 11) тон. + передн. + висок. + наг.;

12) сон. + зубн. + зімкн. + тв.; 13) тон. + задн. + висок. +

ненаг.; // 14) сон. + зубн. + щіл. + м’як.; 15) тон. + задн. +

висок. + ненаг.; 16) дзв. + губн. + зімкн. + тв.; 17) тон. +

передн. + висок. + наг.; 18) глух. + зубн. + зімкн. + м’як.

23. Фонеми, наведені в реченні, запишіть за їхніми основними

ознаками, як це зроблено в попередній вправі.

Ти знаєш, що ти — людина? (В. Симоненко).

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

§ 10

Фонеми в мовленнєвому потоці

24. У поданих реченнях знайдіть слова, у яких з тих чи інших

причин сталися фонетичні зміни. Поясніть ці явища.

І. Ті долини здалека дишуть тобі в лице холодком, лісовою

вогкістю (І. Нечуй-Левицький). 2. За рікою колосся достигає —

хилиться на лану, а над ним підіймається сонце (М. Стельмах).

3. Під місячним сяйвом вулиця простяглася сріблястим руш

ником (С. Журахович). 4. За коморою низенький тин, зарослий

гарбузинням і квасолею (С. Васильченко). 5. Задумане завжди

лице його на сей раз грало якоюсь усмішкою, очі радісно

блищали (Панас Мирний). 6. Батько до хати вносить таріль

щільникового меду (І. Нехода). 7. Го, го! Як бачу, ти недаром

в лісі живеш! Навчивсь лицарства від ведмедів, хіба ж так чес

ний лицар нападає? (/. Франко). 8. Не шуми, тополе, за вікном у

ранковій імлі. 9. Після бур ми ще дужчими стали (3 те. В. Сосюри).

25. І. Прочитайте текст. Знайдіть слова, у яких з тих чи інших

причин сталися фонетичні зміни. Випишіть їх.

Густо-червона сонячна куля опускається в багатобарвний

кип’яток Дніпра. Здається, ще одна мить — і ріка вибухне

парою, оголивши дно русла. Натомість на сході випливає

біле, майже прозоре кружало місяця. І не знаєш, якому бо

гові молитися, чи тому богові, що заходить, а чи тому, що

сходить йому на зміну.

Небо в зеніті рожеве, хмара над шпилем гори Жомирівки

уже набубнявіла скорою ніччю. Рідкохмар’я на іншій поло

вині неба таке різноколірне: в одній прижухлій гамі, але яка

має безліч відтінків, од блакитного до ніжної рожевості маз

ків, ніби без ліку вітрильників випливло на небесну прос

торінь і застигло в чеканні вітру. Небо, здається, опустилося

б ще нижче, на самісінькі чолопочки пагорбів, якби його не

тримали на своїх крилах жайворони, посланці землі, дзвінкі

зв’язкові між полями і земними, і небесними.

Але їхній невимовної краси передзвін не заважає тиші в

тобі. Вона передродова, ця тиша. В ній тліє вогник, від якого

ось-ось дивним вогнем спалахне твоя душа. Ще мить, ще — і

раптом невидимі силові лінії, якими покликує земля до не

ба, пронизують тебе. Ти весь у передчутті дива, яке ось-ось

Письмо

має статися. З усіх землян тобі одному випало бути свідком

його, і за які такі заслуги тобі висока честь, ти не знаєш, та

й чи треба знати? Твоя душа сповнена ним, і цього досить.

Від сонця над земним пругом лишився лише окрайчик, і той

уже в чорнильній вечоровій млі. А через всенький Дніпро, аж

до пагорба, на якім ти стоїш, занімілий, простелено червоний

рушник, а місяць всміхається в сиві вуса, розуміючи, що з то

бою діється, бо ти не перший на цім шпилі і не ти останній

в отаку ось зачаровану хвилину. І ти, ніби позичивши в міся

ця мудрості, розумієш далеких предків своїх, які молилися і

цьому сонцю, і цьому місяцю, і цьому небу (В. Дрозд).

II. Опишіть захід сонця, коли воно саме западає за обрій, а на

протилежному кінці випливає місяць. Слова, у яких з тих чи інших

причин сталися фонетичні зміни, підкресліть.

Письмо

§ 11

Виникнення

і розвиток письма

26. Прочитайте текст. На його основі, використовуючи й інші

відомості, напишіть короткий твір-роздум про роль письма в

житті людей.

Винайдення письма без перебільшення можна вважати за

важливістю другим після мови винаходом людства. Поява

письма знаменувала інтелектуальну революцію. Люди отрима

ли можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням,

а нащадки отримали можливість чути “голос минувшини”. Це

вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та

й загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвіто

вим набутком, наукові ідеї та відкриття стали загальнодоступ

ними, зникла необхідність відкривати вже відкрите, а все це

позначилося на інтенсифікації мислення й на науково-

технічному й культурному прогресі загалом.

Зросла також об’єднувальна роль мови, оскільки письмо

сприяло оптимальній організації суспільного життя, вироб

ФОНЕТИКА і ПИСЬМО

ництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-по

літична й художня література згуртовували й етнос, який ко

ристувався однією мовою, й цивілізовані народи всього світу.

Навіть у наш час, коли винайдено засоби зберігання й пе

редачі на відстань звукового мовлення (технічні засоби мов

лення, радіо), роль письма в житті суспільства нітрохи не

зменшилася (М. Кочерган).

§ 12

Становлення писемності в Україні

27. Прочитайте текст. Висловте свої міркування про можливість

появи письма в наших далеких предків ще до прийняття христи

янства. Поцікавтеся, відколи з’явилося письмо у греків, латинян,

готів, грузинів, вірмен.

Від Геродота до “Повісті минулих літ” — ряснота свід

чень, що на Причорномор’ї відали про писемність чи не

відтоді, як з’явився клинопис. І що ж? Залишалися глухі до

неї? Чекали, поки їм хтось принесе та подарує? За тим же

Геродотом, скіфського царевича Скіла “мати навчила ... пи

сати по-еллінському”. І нікому з його мудрого оточення не

спало на думку власну мову передавати за допомогою знаків,

якщо не самобутніх, то запозичених?.. Так і не зацікавилися

на Подніпров’ї дивом писемності, щоб коли не передавати

від покоління до покоління, то хоча б переказувати?.. Невже

писемність вимагає незрівнянно вищої мудрості, щоб осягти

її, ніж рільництво, прядіння, ткання, вишивання, шевство,

яке споконвіків знане на нашій землі й оспіване в поетичних

творах такої художньої довершеності, що тільки поміркува

ти: скільки ж віків знадобилося, щоб піднятися на таку ду

ховну височінь?

Щодо письма, то в нашій мові з цим коренем таке багат

ство понять — писане рядно, писаний сволок, писані рука

ви, писаний комин, писані ярма, писане личко, що немає

сумніву: з первоглибин мови це слово. Як і “писанка” — ри

туальне яйце — з праісторії, з Вавилона відоме. Недарма ж і

сучасна наука поділяє думку про існування у слов’ян писем

ності за найраніших часів (В. Пепа).

Письмо

§ 13

Сучасний український алфавіт

28. Прочитайте уривок з праці відомого мовознавця про звук і

букву ґ. Зробіть висновки про формування фонетики української

мови і українського алфавіту.

Як і в більшості мов Європи, в українській розрізняються

гортанна фонема г (А) та проривна г (#)... Новий проривний

приголосний g в українській мові виник органічно, тобто

внаслідок внутрішнього розвитку — у результаті одзвінчення

к, тому його не варто кваліфікувати як чужий. Умови для

одзвінчення к з’явилися після занепаду так званих редукова

них, надкоротких голосних звуків ь (вимовлявся як дуже ко

роткий о) та ь (вимовлявся як дуже короткий е) в українсь

ко-давньоруській мові десь у кінці XI — на початку XII ст.

Наприклад, великь дьнь стали вимовляти як велиґ день. Унас

лідок одзвінчення к з’явилися такі, наприклад, українські

слова з ґ, як ґава (праслов’ян. кауа), ґиґнути (пор. рос. діал.

кикнуть “раптово пропасти, зникнути”), гуля від куля в зна

ченні російського “шар”, гирлига із румунськ. сіг^ та ін. Як

би не було в нашій мові відповідного звука, навряд чи про

ривний г зберігався б у засвоєних лексемах. У XII—XIII ст.

звук g на письмі позначали недосконало через букву к, від

XIV до початку XVII ст. його передавали за допомогою спо

луки кг: кгрунт, кгвалт, кганок, кгонта, фикга тощо. Видат

ний філолог М. Смотрицький у своїй “Граматиці”, надруко

ваній 1619 р., ввів у наш алфавіт спеціальну літеру Г —

графічний різновид грецької Г... (В. Німчук).

29. Слова в кожній групі запишіть за алфавітом.

1. Козак, вінок, гроно, дзеркальце, ковзани, вітри, грати,

цемент, виступ, вплив, вікно, ціль, табу, дикобраз, галаган,

кокон, кавун, джигун. 2. Масштаб, ліки, монети, мігранти,

паніка, пороша, міст, комюніке, лялька, льон, кріп, клин,

пором, палац, лев, пандус, маляр, локон, кубло, пальне, мас

тило. 3. Флакон, учетверо, читач, ярус, щит, улов, трал, цег

лярі, футляри, соло, сік, шукаю, шишка, хом’як, турки, ясель

ця, юнь, чин.

К л ю ч. З останніх букв записаних слів має скластися закінчення

висловів: 1) “Державні фінанси — це мистецтво передавати