Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник
Подождите немного. Документ загружается.
МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС
Т. Шевченка). 4. Що (б) жить — ні в кого права не питаюсь.
5. Та (ж) величне приходить не черство, все величне — від
серця іде (З те. П. Тичини). 6. То(ж) не питайте, що мені іще
примріялось в блакитному сіянні. 7. Що ти плещеш? То
(ж) матрона! 8. Та (ж) люди кажуть — тут непевне місце.
9. Я посланий, що (б) виконать закон (3 те. Лесі Українки).
10. — Тату, — обізвався Василько, — та (ж) то моя ялинка...
(А/. Коцюбинський). 11. Не спить Рябко, все дума, як (би) то під
добриться під пана (П. Гулак-Артемовський). 12. У прикмети й
забобони рибалки вірять, та й мисливці те (ж) (М. Рильський).
Частка
§ 156
Значення і склад часток
358. Знайдіть частки і схарактеризуйте їх за вживанням та зна
ченням.
1. Це таки щастя — любити людей (О. Гончар). 2. Хай буде
в нас усе казкове: обличчя, одяг і душа (І. Жиленко). 3. Хіба не
наш обов’язок робити життя кращим? (Ю. Мушкетик). 4. Лиш
народу віддати наших серць незгасаючий пал! (Л. Забашта).
5. Прикрашаймо ж землю свою, юні друзі, щодня, щогоди
ни (М. Рильський). 6. Годі сидіти, склавши руки. 7. І рости, і
діяти нам треба так, щоб аж гриміло з краю в край. 8. О лю
ди, люди, свою душу не замикайте на замки
(3 те. П. Тичини).
9. Ні, сонний спокій зовсім нам не сниться (В. Симоненко).
10. Так, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні
(Леся Українка). 11. Сьогодні якось і не схожий цей тяжко ска
лічений чоловік на героя, а тоді нібито якраз він підняв свою
безкозирку над Графською пристанню (О. Гончар). 12. Вулиця
не широка, хатки не високі, інде димарі чорні, інде є й цег
ляні, повапнені (О. Кониський).
359. І. Прочитайте текст. Виберіть з нього частки й схарактери
зуйте їх.
Маруся. Ти вже почнеш чорт батька зна що вигадувать
та притулять горбатого до стіни! Прощай!
228
Частини мови
Іван. Ідіть здоровенькі! Ну, та й заздрісна яка дівка! Вже
їй, бач, і не по нутру, що Одарка перш її йде заміж. Мабуть,
ці підстаркуваті дівчата скрізь однакові, що дівку, котра йде
раніше їх заміж, у ложці води втопили б!.. Одначе Маруся,
мабуть, щось знає... Треба сьогодні бути насторожі! Стривай,
а це що? (Придивляється.) Хто ж ото йде? Так і є: Семен з
старостами! А хто ж то за старостів? Бач: писар Скубко та
старий Кугут! Ану, заховаюсь та послухаю, що вони казати
муть: може, це й мені на старість знадобиться! (Ховається за
жолобом.)
Семен, писар Скубко і Кугут.
Кугут. Ти ж, Семене, зостанешся надворі, а ми підемо в
хату, бо так закон велить; а там вже, якщо той... то й тебе
покличемо... Я пак і забув спитать, як ти з дівкою, що во
на?.. Бо треба знать, з чого розмову почать...
Скубко. Да, обязательно!
Семен. Вона согласна!.. Тільки баба її неначе трохи... Ка
же, що Одарка ще молода: “Нехай, — каже, — погуля”...
Скубко. А которий же їй, примеру, год?
Семен. Вісімнадцятий.
Скубко. Што ж, дівчонка якраз у порі! Уже законний
срок перескочила!..
Кугут. Та вже якось воно буде, якось-то Господь нам до
поможе... (М. Кропивницький).
II. Запишіть чию-небудь справжню чи уявну досить жваву розмову.
Усі вжиті частки підкресліть.
§ 157
Написання часток
360. Запишіть слова в три колонки залежно від того, як пишуть
ся частини, взяті в дужки: 1) разом; 2) окремо; 3) через дефіс.
Те (ж) мені лин, але (ж) і співає, (екс) президент, (хтозна)
яке, (що) правда, тільки (що) був тут, тільки (но) захріп, не-
начеб (то) ніч, (казна) де, хоч (би) вдвічі, коли (б) навпіл,
отакий (то) звір, (що) духу, (будь) які, (що) другий день, ав-
же (ж), (аби) куди, (хтозна) відколи ждеш, як (же) так, немов
(би) сон, (екс) чемпіон, (он) куди, (чим) далі, все (таки) вміє.
229
МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС
І
К л ю ч. З останніх букв виписаних слів має скластися друга час
тина вислову: “На батьківщині в тебе є і минуле, і майбутнє. ...”
361. І. Прочитайте текст. Випишіть слова із частками. Поясніть
їхнє значення й написання.
Ну, снігу вже майже не було. Хіба що десь за парканами,
по закутках, куди сонце ніколи не зазирає, ще лежали сірі,
діркуваті купи. Та то ж за парканами. А в полі за містом не
було ані латочки, Михась та Гаврик це вже добре перевірили.
Не дурні ж вони, справді, й не маленькі були. Рішатися на
таке діло та не перевірити, чи є сніг в степу, чи немає. Не на
забавку ж, не дзиґу ганяти йшли, а так що, може, й усього
життя доведеться рішитися.
Щодня по обіді, вернувшись із школи, вони ходили до
Болгарської церкви, вилазили на дзвіницю й дивилися в си
ню, далеку-далеку далечінь... Сніг там зійшов так само, як і
по цім боці міста. Коли світило сонце, то навіть помітно бу
ло в сивині зеленявість — то, значить, травиця. А збоку сму
ги густими зубчиками темнів ліс. То напевне був ліс, дикий,
непролазний, величезний... От там буде те, що треба!
На дзвіницю дід Махтей пускав легше, ніж звичайно. Був
піст, і треба було часто дзвонити... Ну, а, дзвонячи, можна
було й своє діло робити: туди, в степ дивитися. Було ще ба
гато чого, на що можна було б кинути оком із дзвіниці. Так
то вже нехай собі дітвора дивиться, а Михась та Гаврик не за
іграшками сюди приходили. Хіба що часом на річку пильно
придивлялися, чи йшла ще крига. Ішла, та тільки вже дріб
ненька, остання. Ще трошки, і річка стане зовсім чиста.
Ну та й сонце ж, як-не-як, а гріло ж таки не по-зимово
му. Часом так припікало, що аж пара з мокрої шапки йшла
{В. Винниченко).
II. Куди тягло хлопців? Напишіть про це. Частки підкресліть.
362*. І. Прочитайте текст. Випишіть слова з
не,
що в дужках, ра
зом із словами, яких вони стосуються. Поясніть написання
не
ра
зом і окремо.
Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в гру
дях так кололо, що він на превелику силу діставав собі води.
Він хотів кашляти і (не) міг від болю. А Соломія (не) прихо
дила. Остап (не) спав, а лиш часом, на кілька хвилин, запа-
230
Частини мови
дав у (не) тяму. Ніч тяглась довго, безконечно, як смерть... А
Соломії (не) було... Де ж вона, що з нею? Остап нудився.
Удосвіта Остап почув, що коло нього жива істота.
— Ти, Соломіє? — поспитав він і одкрив очі.
“Чи вона жартує, що перекинулась собакою?” — подумав
він і трохи опритомнів.
Проти нього стояв (не) пес, а вовк. Великий, сірий, за
бовтаний, з гарячими й голодними очима...
Звір стояв (не) рухомо, врешті переставив одну лабу, далі
другу і трошки присунувся до Остапа.
Остап зачерпнув пригоршнею води і бризнув на вовка...
Вовк вискалив зуби і осів на задні лаби, але (не) одходив.
Остап знов покропив його водою. Вовк клацнув зубами і
блимнув очима. Він був (не) вдоволений. Посидівши трохи і
(не) зводячи очей з Остапа, він раптом витяг шию, подався
наперед і так жалібно завив, що Остапові аж мороз пішов
поза шкіру. Вив він довго, на кілька нот, із великим смаком,
з заплющеними очима. Врешті замовк, посидів трохи і на
близився до Остапа. Єдиним оружжям Остаповим була вода,
і він од часу до часу обливав нею вовка, (не) допускаючи до
себе. Вовк врешті скучив. Він кілька раз сердито, з запек
лістю клацнув на Остапа зубами, крутнувсь і щез в комишах
(М. Коцюбинський).
II. Опишіть стан людини, яка опинилась віч-на-віч з хижим зві
ром. Слова з не підкресліть.
Вигук
§ 158
Значення вигуків
363. Прочитайте речення. Знайдіть вигуки і вкажіть їхній розряд
за значенням: емоційний, спонукальний, формула спілкування,
звуконаслідувальне слово.
1. От тобі на! А хіба ж ти не бачиш, звідки сей вітер віє?
(Я. Куліш). 2. Десь далеко, ніби на могилках, коло тих чорних
куп, бреше на місяць лисиця: тяв-тяв, тяв-у-у!.. 3. Удари за
ударами — чітко, вправно: гуп-гуп-гуп (3 те. Г. Косинки). 4. Ох,
231
МОРФОЛОГІЯ і ПРАВОПИС
але як уже важко йти (Г. Хоткевич). 5. Івась хлипав, утираю
чи кулачком очі. — Цить, цить! — казав дід. 6. Там, серед од
ного двору, стояла молодиця і голосно викрикувала на всю
околицю: тю-тю, курочки, тю-тю-тю! 7. — Прощайте ж! —
Ідіть здорові... (3 те. Панаса Мирного). 8. В лузі чути гомін,
хтось мантачить косу — вжіть, вжіть, вжіть (Григір Тютюнник).
9. Гей, степи-поля, розкіш моя! (М. Коцюбинський). 10. Ні, не
прощай, моя Маріє, а до побачення, мій друг (В. Сосюра).
364. Прочитайте текст. Знайдіть вигуки й поясніть їхню смисло
ву роль.
— Не хочу чекати, не хочу слухати! — чулося від хати. —
Йди геть під три вітри, звідки прийшов!
Заскрипіли й грюкнули двері. Козак постояв, почухав по
тилицю, витяг з кишені кисета з тютюном і почав набивати
люльку, лагідно й роздумливо посміхаючись собі в уси.
“Гарне дівча, не взяв би його кат, — думав козак, не ру
хаючись з місця, — далебі, гарне... І те гарно навіть, що
сміливо одшила мене та ще й висповідала. Ех, за таку не со
ром і коня, й шаблю, й навіть січову волю проміняти, по
шившись ізнов у посполиті. Хм... Коси золоті, як достигла
пшениця, а брови темні та дугасті... А очі великі-великі,
сині, як небо... Гнучка, як тополя, хоч і повна, як рожа...
Бррр... аж мороз поза шкурою!.. Стара якогось Павла згада
ла... Хм... то в неї єсть Павло... Це гірше... А проте, мабуть,
міщух якийсь дзюндзюристий: на один ніготь поклав, другим
розчавив... Такі не страшні...”
Було тихо-тихо та гарно. Погасли останні, де-не-де по
засвічувані світла по хатах. Гавкне десь на кутку пізній соба
ка та й замовкне відразу, нізвідкіля не чуючи підмоги. По
близу, в білих від цвіту вишнях, тьохнув несміливо соловейко
(С. Черкасенко).
§ 159
Написання вигуків
і особливості вживання їх
365. Запишіть вигуки у три колонки залежно від того, як пишуть
ся частини вигука, розділені похилою лінією: 1) окремо; 2) ра
зом; 3) через дефіс.
232
Частини мови
До/побачення, ану/ну, а/нумо, на/добраніч, їй/бо, ку/ку-
ріку, куд/кудак, гав/гав, будь/ласка, ой/леле, помагай/бі,
киць/киць, ба/бах, бу/ух, оце/так.
Ключ. У всіх колонках слів має бути порівну.
366. І. Прочитайте текст. Випишіть речення з вигуками й визнач
те, яку синтаксичну функцію вони виконують.
Зараз дядько Микола смачно навпіл розколює березові і
грабові кряжі. Робить це він так: підійме над головою колуна,
замахнеться, скаже “гех” — і дерево розвалюється надвоє, і
знову “гех” — і знову на землю летять половинки.
Я прислухаюсь до його гехання й починаю посміхатися.
— Ти чого, підпомагачу, зуби шкіриш? — дивується дядь
ко Микола, розгойдуючи рясну, на дрібних зборках свиту.
— А чого ви за кожним разом гехаєте?
— Чого? — косує на мене чоловік очима і вусами. — Ніби
ти не знаєш?
— Не знаю.
— Еге, погані твої діла.
— Погані, але не дуже... То чого?
— Без “гех” дерева не осилиш.
— Хіба?
— Не віриш — спробуй! Ставай на моє місце.
Я так і роблю: беру колуна, замахуюсь — і він застрягає в
оцупку.
— А що я тобі казав? — насочуються сміхом вуса і кирпа
дядька Миколи. — “Гех” у господарстві — велике діло, на ньо
му усі дроворуби тримаються (М. Стельмах).
II. Складіть розповідь, у якій би були вигуки, та запишіть її. Вигуки
підкресліть.
367. І. Прочитайте текст. Випишіть усі слова, які пишуться через
дефіс, і поясніть їхній правопис.
Хороша, чудовна, чарівнича краса наших степів удень, не
гірша і вночі. Денний зелений килим вночі стає темно-сизим
оксамитом; денне яскраво-блакитне небо стало синім, м’я
ким; колір його так і манить, так і лащить твій погляд. Раюєш
собі під цим синім наметом, гаптованим та мережаним зоря
ми... А зорі-мережки заграють до тебе, ніби жартують...
А що за ранок в степу! От зайнялася зоря, почало дніти,
стало займатись на світ; небо ясніє; із темно-синього пере
233
МОРФОЛОГІЯ І ПРАВОПИС
ходить у блакитне. Над балками, над рудками та над ярами
піднімається вгору, наче намітка, пелена сивої пари. От і го
робці зацвірінькали; десь високо-високо чується пісня жай
воронкова... Потягло свіжим ранковим вітерцем. Ген-ген з-за
гори, з-за козацької, а може, й татарської високої могили
випливає червоне сонце, і зразу неначе кров’ю облило кру
гом степ. Зелено-сивий колір трави, скроплений срібною ро
сою, перейшов у червоно-зелений...
Люблю я наші степи! Та чи й можна ж їх не любити?
Отакими-то степами літ тому двадцять чи що простував я
раз до Криму (За О. Кониським).
II. Опишіть ранок. Слова, написані через дефіс, підкресліть.
368 (підсумкова вправа). Підготуйте й прочитайте реферат на
одну із запропонованих тем.
1. Прислівник, його лексичне значення й синтаксична роль.
2. Будова прислівників різного походження.
3. Написання прислівників залежно від їхнього походження.
4. Особливості вживання прийменників.
5. Значення і вживання сполучників.
6. Розрізнення сполучників і інших однозвучних частин
мови.
7. Частки як частина мови, написання їх.
8. Вигук як частина мови.
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
§ 160
Синтаксис, його функції
369. І. Прочитайте текст. Простежте, як з окремих слів утвори
лися словосполучення, зі словосполучень — прості неускпаднені
речення, з простих неускладнених — прості ускладнені, з прос
тих — складні речення і з речень — текст.
Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять
нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю
бентежні звуки далеких дзвонів. Дід говорить, що так співа
ють лебедині крила. Я придивляюсь до їхнього маяння, при
слухаюсь до їхнього співу, і мені теж хочеться полетіти за ле
бедями, тому й підіймаю руки, наче крила. І радість, і сму
ток, і срібний передзвін огортають та й огортають мене своїм
снуванням.
Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте і мінить
ся увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі
скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим
зеленим мохом стріхи, і блакитнава діброва під селом, і чор
нотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під
снігу.
І цей увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та
й віддаляє лебедів. Але я не хочу, щоб вони одлітали від нас.
От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над
селом і знову пролетіли над нашою хатою. Аби я був ча
родієм, то хіба не повернув би їх? Сказав би таке таємниче
слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене починає круж
ляти видіння казки, її нерозгадані дороги, дрімучі праліси і
235
СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ
ті гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з біди малого
хлопця.
Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослухову-
ються земля і вода, птиця в небі й саме небо... (А/. Стельмах).
II. Опишіть свої враження й відчуття від повернення з вирію птахів.
§ 161
Пунктуація: роль і значення
370. Прочитайте речення, правильно інтонуючи розділові знаки.
1. Нечисленні були ті орли, що перші стали за волю Ук
раїни, але міцні душею й любов’ю до рідного краю, і не стра
халися вони йти на сильнішого та краще озброєного ворога
(А. Кащенко). 2. Ні! Цей народ із крові і землі я не віддам ніко
му і нізащо! (М. Вінграновський). 3. Уже почалось, мабуть, май
бутнє. Оце, либонь, вже почалось... 4. Співає гімни смертна
жінка. А в ній — чи знає і сама? — безсмертно тужить плем’я —
інки. 5. Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я скажу: не
кожна, ой, не кожна! Чужа душа — то тихе море сліз. Плю
вати в неї — гріх тяжкий, не можна (3 те. Л. Костенко). 6. О Бо
же мій! Така мені печаль і самота моя — така безмежна!
(В. Стус). 7. Ніщо не мертве в вирі світовому — ні курява
планет, ні сталагміт (Борис Тен). 8. А перепілки продмуть свої
суремки і перегукуються (та — у пшениці, та — у вівсі): —
Будем жить?.. — Будем жить!.. (Д. Чередниченко). 9. Хмарки роз
ходились і зникали десь за обрієм; сонце, викочуючись, не
наче якийсь величезний рубін, розливало світ на ліс; про
міння його великими снопами плило по гущавині старих
дубів, осик, осокорів і інших дерев і красило рожевою бар
вою папороть, що росла насупроти лісу; сиві мохи здавалися
кораловими камінчиками (О. Кониський).
371.1. Прочитайте виразно текст, зіставляючи вимову з розділо
вими знаками.
Коли годі блукати по світу, то й годі! Послухав я Опана-
са, і осілись ми на одному місці “спасати душі”.
Живемо! Спокійно живемо місяць, другий, півроку; ніхто
й ніщо нас не тривожить — ми ні до кого, й до нас ніхто.
236
Синтаксична словоформа
Живемо, наче ченці, в мирі: тихо, спокійно, тихіше води,
нижче трави. Встанемо вранці — зараз до чаю; нап’ємось —
в садок, у холодок. У садку, мов умисне задля нас, стояв
віковічний, високий, розлогий та густий клен. Отут під кле
новою зеленою шапкою ми з Опанасом зараз на Божу
постіль; лежимо, гадаємо, розмовляємо, а більш любуємось
небом та блакитним наметом. Надворі тихо, тепло, ясно...
Біля нас мала дітвора грається: одно підбіжить — чолом-
кнеться, друге підлізе нищечком та залоскоче або смикне,
третє сяде на тебе верхи — “ньо!”... Пригорнеш його до лона,
вп’єшся у його пухлу щічечку та так, аж замлієш... Гарно!
Хіба се не життя?
... Аж гульк! Перед нами квартальний!.. Ми так і застигли!..
— А що се ви робите? — питає. — Га? Співаєте?.. Хіба не
знаєте, що українських пісень співати не можна, забороне
но!.. Та вам за се... Знаєте... Та я вам за се!.. (О. Кониський).
II. Напишіть емоційно насичений текст на близьку вам тему й
прочитайте його вголос.
Синтаксична словоформа
§ 162
Поняття про словоформи
372. І. Прочитайте текст. Виберіть два-три речення і проана-
лізуйте всі словоформи за їхнім лексичним, граматичним і син
таксичним значеннями.
Лежить Семен горілиць у високій траві, виставив уверх
коліно, дивиться у синє небо, голова — низько на землі.
Перед очима летить маленький комар...
Здається, десь високо в небі журавель лине. Над головою
недалеко манячить стеблина звіробою, і здається вона Семе
нові високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним де
ревом... І друге вже таке, і третє...
І ось уже всі квіти й травини видаються Семенові висо
ченним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих
квіток-деревин. Листки на них великі-великі, як зелені хи
мерні покришки, а квітки — ніби поначіплювані червоні
237