Ющук І.П. Українська мова. Вправи. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

ЛЕКСИКА

що лише здобутки культури здатні зберігати свою актуальність

для всіх поколінь людства і таким чином брати участь у

постійному самовідтворенні образу людства. В цьому сенсі

культура є метапонятгям, яке реалізується в множинності

етнічних і національних форм, що відбивають багатоваріант-

ність антропосфери.

Генератором культури є суспільно-етнічна система. З дру

гого ж боку, саме у творенні культури та завдяки її вже по

части автономному розгортанню суспільно-етнічна система

досягає зрілості. Культура стає способом вираження націо

нальної ідентичності та виявленням сенсу буття народу. Біль

ше того, культура — це самотворення нації в часі та просторі.

Водночас це не лише сукупний продукт духовної діяльності,

а й глибоко індивідуальний, глибоко інтимний феномен.

Творення культури є найорганічнішою самореалізацією осо

бистості, а вільна орієнтація у сфері культури є найнадійні

шою гарантією її духовної суверенності.

З цього погляду українська національна культура є уза

гальненим вираженням творчих зусиль українського народу,

його осягів у світорозумінні, релігії, моралі, художньому

мисленні, науці й філософії. 1 водночас способом самореалі-

зації української людини з усіма особливостями її психіки,

темпераменту, творчої уяви: її способом бути українцем і бу

ти індивідуальністю.

Отже, саме культура, цілісна національна культура формує

конкретну людину, вона ж увінчує й увічнює, освячує само

ствердження суспільств, без чого можна говорити хіба що

тільки про “заявку” на історичне буття в людстві (/. Дзюба).

II. Висловте свої міркування про значення культури для самови

раження й духовного розвитку як окремої людини, так і народу в

цілому. Свої міркування запишіть, вжиті слова іншомовного по

ходження підкресліть.

§ 56

Запозичення зі слов’янських мов

134. Прочитайте уривок з монографії “Сучасна українська літе

ратурна мова: Лексика і фразеологія” (К.: Наукова думка, 1973)

про запозичення з польської мови.

100

Лексикологія

Польські лексичні елементи простежуються вже в най

давніших писемних пам’ятках української мови. Наприклад,

ше в українських грамотах XIV—XV ст. засвідчені такі лек

сичні полонізми, як бискупь, воить, волность, визнанье, грошь,

личба, пань та ін.

Більше полонізмів виявляють пам’ятки пізнішого часу,

особливо пам’ятки ділового й полемічного характеру. Так, у

ділових документах кінця XVII ст. засвідчуються слова поль

ського походження, що належать до виробничо-професійної

лексики (кушнір, маляр), суспільно-економічної (даровизна,

чинш), адміністративно-юридичної (декларовати, реляція, про

тестація, апеляція, реєстр), побутової (мешканє, пунчоха). В

українських літописах кінця XVII — початку XVIII ст. поши

рені лексичні полонізми: хлопець, зичити, квапитися, коха

ти, сподіватися, оминути, мешкати, драбина, млин, міщанин,

посполитий, достаток, залога, в’язень, застава, поєдинок, пи

льнувати та ін. (А. Бурячок).

135. І. Прочитайте текст. Визначте в ньому запозичені слова і

слова із суржику.

Хто був у Кам’янці, той мусить знати Губернаторську пло

щадь — штирогранястий пляц. На тім пляцу як на пляцу; не

ма нічого, хіба який духовний до консисторії потягне та

поліціян свариться; а по боках всякі доми йдуть: і малі, і ве

ликі, і білі, і сірі, й перисті; де пан живе, де простий міща

нин, а так по один бік стоїть дворянське депутатське соб-

раніє. Проти цього собранія по другий бік пляцу, на розі,

довгий пльондрований дім, і за ним білу церкву видно з зе

леним дахом — собор. Вікна в цьому домі на спіднім пльондрі

Бог зна колишні, в двадцять чотири шибки, і рамці, хоч ду

бові, поперегнивали. Іноді тут, як в казані, кипить, клекоче,

і співи йдуть, і сварки, і так крик та буркіт; а іноді — як у

пустці, лиш вітер гуде. Як ідуть повз той дім міщани, — а во

ни в Кам’янці все великої руки, до носа й віником не діста

неш: все їмосці та йогомосці. І то йогомосць, шо жидам во-

ДУ попирає, а вони його без суда, без права товчуть; і то

їмосць, що, підтомлена, з дешевої лягла під тином спочивати

будяках — все їмосць, все йогомосць! Так, як іде повз той

Дім їмосць, найбільше йогомосць, то декотре нахилиться до

вікна, крикне: “Книш!” і далі потягло. То вже лиш дивись: з

101

ЛЕКСИКА

якого вікна, що напереді, і виставиться з півкопи дуль під

самісіньким носом їхмосці, піде свист, регіт. А іноді з вищо

го пльондра, наче голуб’яче яйце, так і лясне на тім’я, тільки

бризки підуть. Хто ж то плюнув? В вікнах чимало, та ніхто на

землю й не дивиться, а кожен своє діло робить; той пісню

насвистує, той таки співа стиха, той гука до камбрата, що до

половини в третє вікно висунувся; другий, видно, і вчиться.

З них ніхто не плював — і не питайся; це, мабуть, чи не з-під

стріхи абощо, однак ластівки чиргикають.

Оце семінарія Подольська закону благочестія — бо там є ще

й католицька, де, як каже простолюддя, кнурики вчаться (кле-

рики). Найхутче по тім її пізнати, що учителі лаються, як сол-

датва, і кричать, лаючи, аж через пляц чутно, та й по тім, що

в Кам’янці все як не лях, то недоляшок, і по-ляськи балака

ють; тут же хіба ляха приставляє абощо, щоб по-їх забалакав,

а все по-русинськи з московськими словами (А. Свидницький).

II. Стисло перекажіть текст. Слова, запозичені зі слов’янських

мов, підкресліть.

§ 57

Запозичення

з грецької і латинської мов.

Тюркізми

136. Орієнтуючись на характерні фонетичні ознаки, запишіть у

дві колонки запозичення: 1) з грецької та латинської; 2) з тюрк

ських мов.

Математика, зурна, аркан, етика, нейрон, школа, парча,

алича, електрика, майдан, яничар, література, юрист, табун,

айва, делегат, юрта, тютюн.

К л ю ч. З перших букв виписаних слів має скластися закін

чення вислову: “Чим більше ви скажете, тим ... ” (до першо

го слова допишіть букву и, до другого — ь).

137. І. Прочитайте текст. Випишіть слова, які, на ваш погляд,

іншомовного походження, і за етимологічним словником з’ясуй

те, з якої мови і яким шляхом вони прийшли до нас.

— Віра на Січі — то діло найперше, — відповів дід Мак

сим. — Хай ти віри іншої, а з’явивсь на Запоріжжі — то

102

Лексикологія

приймай віру християнську і вивчай козацьку мову. Не хо

чеш — тоді йди, звідки прийшов. Ніхто тебе сюди не прине

волює, і ніхто тебе тут не тримає...

А старшина в запорізьких козаків така: найвище в них

стоїть кошовий отаман. Після кошового хто? Військовий

суддя, військовий писар, військовий осавул і тридцять вісім

курінних отаманів. Кошового, суддю, писаря й осавула коза

ки обирають на один рік. Як вибрали козаки кошового ота

мана, то з того дня вони не те що слухаються його у всьому,

а його слово чи півслова для кожного козака і війська — за

кон із законів. На морі кошовий може наказати викинути

неслухняного козака з чайки у воду — і того викидають. Під

час походу на землі — прив’язати винного за шию мотузом

до воза в обозі — і його прив’язують і тягнуть. Коли ж тихо

і козаки не воюють, кошовий отаман править усіма козаць

кими землями — Січчю, а також зимівниками й бурдюгами...

Кошовий пильно тримає око на інших народах і землях та на

їхніх володарях: він мусить знати чи вгадувати, хто з них про

що думає чи може подумати; хто з них куди йде чи може

піти; хто з них хоче з ким і проти кого вступити в союз чи

об’єднатися; він приймає і посилає послів. Він стежить за

зброєю, харчами і що в козаків на умі і на душі...

Військовий суддя — охоронець звичаїв і ладу, що прийш

ли на Запорізьку Січ з України. І судить він просто, чесно й

правдиво, й ніколи не було, щоб козаки на судцю коли

нарікали. А суд на Запоріжжі такий: убив, приміром, козак

свого товариша — вбивцю кладуть живим на мертвого в тру

ну і обох закопують у землю. Смерть і тому козакові, хто

знеславить жінку в Україні чи будь-де — аби не ганьбив усе

Запорізьке Військо. Забрав у товариша чи християнина-селя-

нина коня — смерть. Розігнав мандрівників, що йдуть за

порізькими степами, позабирав у них статки й коней —

смерть... Найганебнішою ганьбою вважається серед козаків

під час походу оковита: хто випив — смерть. Позичив у то

вариша гроші й не віддає — приковують за ногу ланцюгом

До гармати, аж поки не віддасть боргу: чи він, чи хтось інший

за нього... (М. Вінграновськиії).

II. Стисло опишіть лад і звичаї запорізьких козаків. Давні запози

чення підкресліть.

103

ЛЕКСИКА

§ 58

Запозичення

із західноєвропейських мов

138. Орієнтуючись на характерні морфологічні й фонетичні озна

ки, запишіть у три колонки запозичення: 1) з німецької; 2) з фран

цузької; 3) з англійської мов.

Ландшафт, шлейф, балет, смокінг, рекет, гравюра, верстат,

снайпер, аншлаг, агреже, страйк, ринг, фураж, фельдфебель.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закін

чення вислову: “Гучномовець підсилює голос ...”

139. І. У пропонованому тексті знайдіть запозичені слова, ви

пишіть їх і за словником визначте, з яких мов вони походять.

Якими ознаками запозичені слова відрізняються від питомих ук

раїнських слів? Повторіть правопис іншомовних слів.

Різниця між тоталітарним і демократичним суспільством

є різниця між тими, що вірять в індивідуальну людину, кот

ра зуміє бути капітаном своєї душі, і тими, що не вірять в

людину, котра для них — тільки продукт суспільства, в яко

му живе. Демократія — це не сама рівність, лише рівність у

можливостях, а решта залежить від кожного зокрема. Як він

ту рівність забажає використати. Демократія вірить в арис

тократизм інтелігентності, смаку й характеру, працездат

ності, посвяти куди більше, як це вірять інші попри пропа-

гандивне проголошення. Завжди були і будуть провідники і

ведена тяглова сила й ті, що шукають проїхатися зайцем. І

не може бути більш шкідливим, як намагання зрівнялівки,

уболівання за всім і вся, на яке хворує наш вік, намагання

накинути шкалу “вищих” цінностей на інших, тобто “спас

ти їхні душі”, дати їм “наше щастя”, якого вони не ро

зуміють і не хочуть. І це обов’язково універсальним декре

том, програмою, філософською концепцією так за одну ніч.

Звідси такий страх перед індивідуальністю, що вибивається з

маси пересічності, намагання стригти всіх під один гребін

чик, страх перед відкритим суспільством, у якому є широкі

можливості швидкої диференціації. Результат — розкурку-

лення, втиснення всього суспільства в прокрустове ложе

провінційної обмеженості офіційного декрету “пришибєєв-

щини” (Є. Федоренко).

104

Лексикологія

II. Як ви розумієте різницю між тоталітарним і демократичним

суспільством? Напишіть про це. Іншомовні слова підкресліть.

української лексики

§ 59

Лексика і стилі

140. Прочитайте уривок. Що надає текстові урочистого, біблій

ного звучання? Вислови з таким звучанням випишіть.

Вона була прегарна. Зовсім так, як у четвертій пісні

“Пісень над Піснями”: її очі, немов голубки, — співав я по-

думки, — зоріли з-за серпанку; її коси — немов стадо кіз, що

хвилями сходить із гори; її зубки — немов отара овець пооб

стриганих, що із купелю вийшли, і немає серед них не

плідної; її вустонька — немов кармазинова нитка, красні,

мов частина гранатового яблука, — співав я подумки, — скро

ня її за серпанком, а шия неначе башта, на зброю збудова

на. Два перса її мов ті двоє близнят у козулі, що випасають

ся поміж лілеями. Уся вона була прекрасна, і плями не міг

відшукати на ній.

Отаке я співав, коли думав про Юстину, бо світ мені че

рез неї освітився, бо через неї і я освітлювався, немов глек,

сонцем. І де не ішов я, ішла зі мною вона, і на що не дивив

ся, звідусіль дивилась вона (Вал. Шевчук).

141. І. Випишіть слова, які можна віднести до розмовних.

— А ви що за люди?

— Та ми з города... Вийшли погуляти та й завернули. Чи

не можна б у вас риби добути?

— Підождіть, наші прийдуть. Може, і можна буде. Не ло

виться щось і риба тепер. Чи її вже виловлено, чи такі вже

літа настали — Господь його знає!.. Колись було закинеш

невід — насилу витягнеш; а тепер бовтаєшся-бовтаєшся цілу

ніч, змокнеш, виморишся, як собака; а що того влову? І на

базар соромно поткнутись!.. А треба ж то і за воду заплати

ти, і за невід відділити... Б’єшся-б’єшся, як та риба об лід, а

105

ЛЕКСИКА

що того заробітку? Що заробив — те й віддав, а собі знову по

зичай... Трудне наше життя! Ще хоч би здоровий був, а то —

от валяєшся, як я тепер... то вже краще з човна в Дніпро го

ловою!.. Учора жінка приходила... їсти, каже, нічого... Дум-

ка-то — чоловік заробив... А чоловік дохлий валяється... По-

сиділа-посиділа, пожурилася-поплакала та з тим і додому

пішла. — Знову чоловік провів по лобі рукою, знову промо

чив язиком смажні уста (Панас Мирний).

II. Запишіть чию-небудь розмову, вживаючи розмовну лексику.

§ 60

Експресивна лексика

142. І. Прочитайте текст. Виділіть у ньому поетизми.

Падає, падає листя.

Падає листя пожовкле на твою голову, на руки. В прозо

ро-блакитному, ніжно-холодному сонячному повітрі жовто-

золоті сльози жалю за минулим... Падають нечутні і тануть,

як завмираючий лебединий сміх, лоскотною тихою тугою

радісного небуття.

Оповитий розмаїто-жовтим серпанком осені садок задум

ливо конав. Шемрали верхів’я дерев тобі про останнє... Мо

литовним піснепохороном линули з хати звуки сопілки, на

котрій тужила Іна за вікном. Тужила за весною. А за осінню?

Осінь — то вогневий птах, що, майнувши злото-пломін-

ним крилом, сконає, спопеліє дощенту. Шалений танок

різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і

садки. Ти полюбив осінь (Г. Михайличенко).

II. Опишіть якусь пору року (не обов'язково осінь), вживаючи по

етизми.

143. Прочитайте текст. Знайдіть слова, що належать до експре

сивної лексики з негативним забарвленням.

Давайте чесно. Дурні у нас є? Свої. Рідні. Доморощені.

А брехуни? А злодюги? А братопродавці?

То чому ми з ними такі делікатні?

Чому злодія несміливо називаємо несуном?

Брехуна — обідяльником?

106

Лексикологія

Ледацюгу — інертним?

Братопродавця — інтернаціоналістом?

А дурня навіть не знаємо, як назвати. Боїмося образи

ти. Ущемити його амбіції. Наче він у нас в золотому фонді

рахується. Ніби занесений у Червону книгу. Чи, як пам’ятник

старовини, охороняється законом.

Коли вже й котимо його донизу, то так обережно, як пор

целянову вазу. Щоб, не дай Боже, щось собі не пошкодив.

Зі щабля на щабель. Зі сходинки на сходинку. Щоб і зарп

лата в нього не менша була, ніж на попередній, і блага з поб

лажками...

А може, принципово? Правду? Гостру. Гірку.

Запакувати. Написати: “Дурень! Не кантувати!” 1 опусти

ти. Одразу ж на той щабель, що він заслужив (Є. Дудар).

§ 61

Термінологічна лексика

144. Запишіть у дві колонки терміни: 1) мистецькі; 2) наукові.

Катод, міф, бароко, кюрі, цезій, конус, репертуар, реалізм,

електрон, голонасінні, резонанс, акорду (родовий відмінок од

нини), ревю, сюжет, стиль, катет, спіраль.

К л ю ч. З останніх букв виписаних слів має скластися закін

чення вислову: “Мрії слабких

—

втеча від дійсності, мрії силь

них ... ”

145. Прочитайте текст. Які суспільствознавчі терміни тут вжито?

Зробіть висновок про роль термінології не тільки в науці, а й у

суспільному житті. Чи всі і завжди в той самий термін вкладають

те саме значення?

Українська нація народилася давно — не пізніше XV—XIV

тисячоліть до нашої ери — за доби Мізинської культури.

Та передусім слід, мабуть, визначитися з терміном. Не

претендуючи на вичерпність, подаю своє розуміння, яке пуб

лікувалося в пресі і не зазнало спростувань чи доповнень.

Нація — людська спільнота, що пройшла тривалий істо

ричний шлях розвитку і, як наслідок еволюції, має свою мо

ву, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні

етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-

107

ЛЕКСИКА

прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг,

архітектуру, усний та писемний епос тощо).

Нація виростає з народу, мов квітка з рослини. Отже,

нація — індивідуальність народу, найвищий етап його ево

люції... Всі нації — то є квітник планети Земля. Якщо квітка

зів’яне чи її розтопчуть, вона гниє і стає добривом для інших

квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки, вона стає

“добривом” для нації-поглинача.

Що потрібно для того, щоб нація не загинула, не була

асимільована, аби її не проковтнула нація-поглинач?

Потрібна національна свідомість, національна гордість уми

раючої нації. 1 вона оживе!

Оскільки таких прихильників нації, її лицарів зазвичай

називають націоналістами, а шовіністи та й узагалі україно

фоби всіх мастей зробили се слово лайливим, то з’ясуймо,

що таке націоналізм. Се — закономірний і природний рух

народу на захист і утвердження своєї самобутності та неза

лежності.

Антиподи націоналізму — шовінізм, фашизм, що намага

ються підпорядкувати собі інші нації, асимілювати їх або

знищити фізично. І ще шовіністи іноді зумисне плутають по

няття націоналізму і... нацизму. Уточнимо: нацизм — се фа

шизм, націоналізм — патріотизм (С. Плачинда).

II. Як ви розумієте вжиті в тексті терміни? Свої міркування за

пишіть, терміни підкресліть.

Групи слів за вживанням

§ 62

Територіальні діалектизми

146. Прочитайте текст. Знайдіть діалектизми, з’ясуйте їхнє зна

чення. Визначте, які з них словникові, етнографічні, семантичні,

словотвірні, а які фонетичні.

Жили в нас в горах два парубки — товариші, а шо вже буйні

та хороші собі були, то й на папері не спишеш, — такі вже хо

роші були сі два леґіні. А до того ще як уберуться, бувало, в

10Я

Лексикологія

кармазин та в жировані порошниці та стануть собі гостинцем

гуляти, то дівчата якраз усі у вікнах. “Що ти, дівко, там забу

ла?” — кричить мати на весь рот, а донечку мов прикував до

вікна. “Ненечко, ох ненечко люба, най хоть надивлюся!”

А леґіні наші мов не видять, що дівчата в’януть. Понасу

вають кресаки на мальовані свої брови, кинуть голови д’ горі,

мов лицарі які, возьмуться поза шию та сміються нищечком

з бідних дівчат. А кресаки були в тих двох парубків такі, що

кожен вартував ретельно коло 500 срібних, коли не більше:

такого золота, пав та червінчиків було на їх! Як, бувало,

зустрінешся з ними, то аж за очі вхопишся, так засіяють!

Вечір дав Бог тихий та милий — сказано: клечальної

неділі. Гульки на базарі сьогодні не було, славне парубоцтво

проходжалось гостинцями та сутками, а дівчата позбігались

у громадки та яли вишняками співати, щоби, знаєте, легіням

жалю завдавати, а вже нікому так, як сим двом, що як хо

дять, так ходять попри їх ворота і боком на них не глянуть.

А місяць так і сіяє понад горами, понад красними та висо

кими нашими горами! (Ю. Федькович).

+ Словник: буйний — тут: високий, стрункий; леґінь — парубок; жи

рований — інкрустований металом; порошниця — порохівниця; гос

тинець — битий шлях; кресак — гуцульський капелюх; ретельно —

тут: безперечно; сутки — завулки; яли — почали, стали.

147. І. Прочитайте текст. Знайдіть діалектизми, з’ясуйте їхнє

значення. З якою метою їх використано? Що надає розповіді

природного звучання?

— Від кого ви навчилися таких співанок і казок?

Вона всміхнулася.

— Від баби, від діда і від чужих людей. Колись ліси були

панські. Гуцул зрубає в лісі смереку, а пан подасть його до

суду. Та й пішки ходили люди з гір до міста на суди. Кажуть,

що до суду два хваляться, а після суду лишень один. Та гу

цули тим не хвалилися, бо знали, що їх чекало. Пригадую:

йде чоловік два дні в один бік, а два дні в другий, просить

ся на ніч переночувати. Не було в нас такого, щоб не прий

няли подорожнього. Всякі люди ночували. А ми раді чужо

му, бо гуцул розповість щось про опришків, про чугайстрів,

лісових нявок, вітерниць, ведмедів, знахарів-баїльників або

заспіває співанку про Довбуша, — то є гірський гість.

109