Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ VI. Соціальне страхування на випадок безробіття

- ведуть реєстр платників страхових внесків;

- провадять збір страхових внесків;

- здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресур-

сами в межах затвердженого бюджету;

- виплачують забезпечення та надають соціальні послуги;

— контролюють правильність нарахування, своєчасність спла-

ти страхових внесків, а також витрат за страхуванням на ви-

падок безробіття;

- представляють інтереси ФСС ВБ в судових та інших орга-

нах;

— представляють ФСС ВБ у взаємовідносинах з органами дер-

жавної влади та органами місцевого самоврядування,

підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями

громадян з питань соціального захисту, а також органами

соціального страхування на випадок безробіття зарубіжних

країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'я-

зана із захистом соціальних прав людини;

- готує та подає на розгляд правління:

• пропозиції щодо вдосконалення законодавства про обов'яз-

кове соціальне страхування на випадок безробіття;

• пропозиції щодо розміру страхових внесків на наступний

рік;

• проект бюджету та звіт про виконання бюджету;

• пропозиції щодо розміру резерву коштів;

• звіт про діяльність.

Нагляд за діяльністю ФСС ВБ здійснює Наглядова рада.

Контрольні запитання

1. За якими принципами здійснюється загальнообов'язкове держав-

не соціальне страхування на випадок безробіття?

2. Які особи підлягають страхуванню на випадок безробіття?

3. За рахунок яких надходжень формується бюджет ФСС ВБ?

4. Дайте характеристику платників страхових внесків.

5. Який порядок реєстрації роботодавців - юридичних осіб?

341

Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.Э. Соціальне страхування

6. Які розміри страхових внесків на загальнообов'язкове державне

соціальне страхування на випадок безробіття?

7. Який порядок обчислення і строки сплати страхових внесків?

8. Як проводиться контроль за сплатою страхових внесків?

9. Яку відповідальність несуть платники страхових внесків?

10. На які цілі використовуються кошти бюджету ФСС ВБ?

11. Які умови, розмір і тривалість виплати допомоги з безробіття за-

страхованим особам?

12. Які умови надання, розмір та тривалість виплати допомоги з ча-

сткового безробіття?

13. Який розмір та тривалість виплати матеріальної допомоги у пе-

ріод професійної підготовки, перепідготовки або підвищення ква-

ліфікації безробітного?

14. Які умови надання та тривалість виплати матеріальної допомо-

ги з безробіття?

15. Дайте характеристику одноразової матеріальної допомоги.

16. На яких підставах надається допомога на поховання у разі смерті

безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні?

17. Дайте характеристику соціальних послуг, що надаються ФСС

ВБ.

18. Які органи здійснюють управління страхуванням на випадок

безробіття?

342

Розділ VІІ

Медичне страхування

7.1. Становлення та розвиток медичного страхування в

Україні

Медичне страхування є одним із важливих видів соціального

страхування. Воно зародалося в Україні ще в середині XIX ст. у ви-

гляді обов'язкового медичного страхування. Передумовою виник-

нення цієї форми страхування став період, коли в царській Росії

26 серпня 1866 р. в зв'язку із настанням епідемії холери було прий-

нято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів

зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні (із роз-

рахунку 1 ліжко на 100 людей), що дало початок формуванню фаб-

рично-заводської медицини, в тому числі і в Україні. Однак це по-

ложення виконувалося незадовільно. Так, у 80-х рр. XIX ст. в семи

українських губерніяхіз дев'яти медичною допомогою було охопле-

но лише 15% робітників усіх підприємств. У таких умовах з метою

забезпечення соціальної допомоги, в тому числі і медичної, робіт-

ники змушені були самостійно знаходити механізми соціального за-

хисту через створення різноманітних страхових товариств та кас

взаємодопомоги.

Отже, медичне страхування і страхова медицина в Україні

своєю появою завдячують фабрично-заводській медицині, і про-

явом цього стало виникнення лікарняних кас, які вже на той час

існували в Німеччині та інших країнах Європи.

343

Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування

Однією з перших лікарняних кас, що була створена на стра-

хових засадах для надання медичної допомоги, була лікарняна

каса у Миколаєві.

Відомо, що в кінці XIX - початку XX ст. запровадження ме-

дичного страхування як системи соціального страхування стало

невід'ємною вимогою політичного робітничого руху в Україні.

Царський уряд після революційних подій 1905 р. був змушений

почати розробку проекту Закону «Про соціальне страхування» й

одночасно, не чекаючи його прийняття, дозволив робітникам

організовувати лікарняні каси або ощадні каси забезпечення.

Прийнятий у 1912 р. Державною думою Закон «Про соціаль-

не страхування на випадок хвороби» став результатом колектив-

ної боротьби робітників, лікарів і прогресивної громадськості.

Попри всі його вади цей закон уперше в Російській імперії та на

території України надав поняттю «лікарняні каси» нормативну

базу і затвердив їх статут. З цього часу вони є організаційними

осередками надання медичної допомоги за страховим принци-

пом. Цей закон поклав початок формуванню системи страхової

медицини дореволюційного періоду в Україні.

Згідно з положенням про страхування, яке функціонувало в

Україні на той час, джерелами фінансування системи медично-

го страхування, що здійснювалося через лікарняні каси, були

фонди соціального страхування. їх кошти формувалися із

внесків промисловців, самих робітників-членів лікарняних кас,

на частку яких припадало 60% усіх витрат, а також надходжень

від страхових товариств.

До початку Першої світової війни у Харківській і Київській

губерніях було організовано відповідно 68 і 75,5% запланованих

до відкриття лікарняних кас, а в одному з промислових районів

півдня - Єкатеринославській губернії існувало 135 лікарняних

кас, ключові позиції в яких належали роботодавцям. Однак за-

гальне охоплення соціальним страхуванням в Україні було дуже

низьким і не перевищувало 2% всього населення.

В Україні функціонували лікарняні каси двох типів: заводські

та об'єднані. Заводські каси здійснювали виплату допомоги за

344

Розділ VII. Медичне страхування

встановленими випадками, організовували надання безплатної

медичної допомоги робітникам і членам їх сімей. У 1913 р. уря-

дом були запропоновані доповнення до статуту лікарняних кас,

що давало їм право організовувати лікарні, амбулаторії, сана-

торії, аптеки.

З організацією лікарняних кас медична допомога робітникам

та членам їх сімей дещо покращилась і стала доступнішою.

Лікарняні каси створювалися не тільки у великих промисло-

вих центрах України, а й в окремих повітах, губерніях, селищах.

Страхова медицина отримала активніший розвиток в Україні

після Лютневої революції 1917 р. Це виявилося у поширенні ме-

дичного страхування практично в усіх галузях промисловості й

охопило широкі верстви населення. Відбулося значне збільшен-

ня числа лікарняних кас. Водночас дрібні каси зливались і ви-

никали великі страхові організації — об'єднані лікарняні каси,

що значно менше залежали від підприємців.

Об'єднані лікарняні каси мали більші статутні і резервні кош-

ти, організовували надання амбулаторної та стаціонарної допомо-

ги, в тому числі й хворим у домашніх умовах, екстрену медичну

допомогу в нічний час, забезпечували постійні чергування медич-

ного персоналу, надавали медичні послуги хворим на туберкульоз.

Загалом, у дореволюційний період в Україні була створена

власна система страхової медицини. Однак, після Жовтневого

перевороту 1917 р. лікарняні каси стали перетворюватися в нові

демократичні заклади, де кошти на їх утримання формувалися

за рахунок внесків підприємців. Таку роль лікарняних кас засв-

ідчив Декрет Ради Народних Комісарів від 14 листопада 1917 р.

«Про безкоштовну передачу лікарняним касам лікувальних за-

кладів, підприємств». Джерелами формування коштів лікарня-

них кас стали внески учасників медичного страхування в розмірі

від 1 до 2 %, а при чисельності учасників страхування менше

500 осіб - 3% від заробітної плати та доплати власників

підприємств.

Кошти лікарняних кас, що призначалися для оплати медич-

ної допомоги, формувалися як в обіговий, так і в резервний ка-

345

Юрій С.І., Шаварина М,П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування

пітал. Обіговий капітал складався із внесків та доплат, а також

прибутків з майна каси та тимчасових надходжень, і спрямову-

вався на поточні витрати. Резервний капітал формувався із відра-

хувань та доплат у розмірі 5% і виконував функцію резерву обі-

гових коштів, а у разі їх витрачання спрямовувався на поточні

заходи.

Декрет Раднаркому України «Положення про страхування на

випадок хвороби» від 2 травня 1919 р. запровадив страхування у

вигляді допомоги на всіх осіб, котрі були зайняті в галузях на-

родного господарства.

Страхування здійснювали загальноміські й окружні лікарняні

каси за рахунок внесків працедавців (10% від фонду заробітної

плати) та інших надходжень. Лікарняні каси надавали безкош-

товну медичну допомогу.

Однак, керівники охорони здоров'я дійшли висновку, що

паралельне існування двох медицин - страхової і державної -

неможливе. Прийняте за їх пропозицією Положення «Про со-

ціальне забезпечення працюючих» від 31 жовтня 1918 р., а також

Постанова Раднаркому «Про передачу всієї лікувальної части-

ни колишніх лікарняних кас Народному комісаріату охорони

здоров'я» послужили основою для одержавлення страхових

організацій і ліквідації лікарняних кас.

Система страхової медицини не отримала підтримки з боку

держави і на початок 1921 р. в Україні були повністю ліквідовані

лікарняні каси.

Початок другого етапу страхової медицини пов'язаний з пе-

реходом України в березні 1921 р. до нової економічної політики

(НЕП), що стало для системи охорони здоров'я поступовим

відступом від бюджетної системи фінансування і привело до пе-

редачі медичних закладів на фінансування місцевим бюджетам з

різким скороченням фінансування та до введення часткової опла-

ти за отриману медичну допомогу. Перед закладами охорони здо-

ров'я постала проблема пошуку нових джерел фінансування.

НЕП створив сприятливі умови для відновлення принципів

страхової медицини. В Україні було організовано унікальну си-

346

Розділ VII. Медичне страхування

стему робітничої медицини. Посприяв цьому Декрет Раднарко-

му України від 10 грудня 1921 р. «Основне положення про соці-

альне забезпечення робітників та службовців на випадок тимча-

сової і постійної втрати працездатності та членів їх сімей на ви-

падок хвороби годувальника». У відповідності з Декретом

страхуванню підлягали робітники промислових підприємств і

сільського господарства.

Поряд із допомогою з тимчасової непрацездатності, вагіт-

ності, пологів Декрет передбачав надання безкоштовної медич-

ної допомоги застрахованим в амбулаторії, стаціонарі та в до-

машніх умовах, а також забезпечення ліками, бандажами, оку-

лярами, стоматологічне протезування. Передбачалося також

прикріплення медичних закладів до промислових підприємств

для надання медичних послуг робітникам і службовцям. Управ-

ління медичною допомогою у структурі Наркомату охорони здо-

ров'я України здійснював відділ робітничої медицини. Однак

охорона здоров'я робітників залежала ще й від закладів Нарком-

праці та органів соціального страхування. Для узгодження діяль-

ності цих відомств на місцях створювалися губернські страхові

ради, а в центрі — Українська страхова рада. З метою організації

спеціалізованих видів медичної допомоги для робітників у 1923 р.

було створено лікувальне бюро.

Внески працедавців у бюджет на соціальне страхування ста-

новили 28%. У структурі бюджету був страховий фонд лікарсь-

кої допомоги - фонд «Г». При цьому він розглядався як дотацій-

ний до державного бюджету і давав змогу залучати гарантовані

додаткові кошти для покращення медичного обслуговування

робітників та їх сімей. Головне призначення страхового фонду

(85% асигнувань) - створення основного фонду лікарської до-

помоги для витрат на місцях органами Наркомату. Із залишко-

вої частини фонду 10% передавалося Наркомату охорони здо-

ров'я для створення запасного фонду лікарської допомоги, а 5%

— Наркомсоцзабезу, який через свої органи управління на місцях

стягував з підприємств, установ, фізичних осіб податки, що при-

значалися для лікування застрахованих.

347

Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування

У відповідності до Декрету від 10 грудня 1921 р. фонд лікарсь-

кої допомоги мав цільове призначення і витрачався на медичну

допомогу при невідкладних захворюваннях і нещасних випад-

ках, амбулаторне, загальне і спеціальне лікування, стаціонарне

лікування, організацію дитячих ясел, жіночих консультацій, бу-

динків матері і дитини, закладів охорони здоров'я дітей, спе-

ціальну допомогу в фізіотерапевтичних і ортопедичних інститу-

тах, диспансерах, санаторіях, санаторно-курортне лікування.

Весь бюджет охорони здоров'я за період існування робітни-

чої медицини в Україні складався із державних асигнувань,

коштів місцевих бюджетів, страхового фонду медичної допомо-

ги та інших джерел. Його структуру в період НЕПу наведено в

табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Структура витрат на охорону здоров'я у період НЕПу

(1923-1928рр.) в Україні (%)

Роки

1923-1924

1924-1925

1925-1926

1926-1927

1927-1928

Державні

асигнування

9,6

8,4

8,0

8,1

Кошти

місцевих

бюджетів

32,6

32,0

31,6

32,1

35,3

Страховий фонд

медичної

допомоги

44,0

45,8

46,9

49,5

46,2

Інші джерела

фінансування

13,8

13,5

10,4

Наведені показники свідчать, що в роки НЕПу питома вага

асигнувань на охорону здоров'я за рахунок страхового фонду

348

Розділ VII. Медичне страхування

становила майже половину (44-49,5%) всіх коштів, місцевих

бюджетів - більше третини (31,6-35,3%), а державні асигнуван-

ня - всього 8,0-9,6%.

На відміну від республік колишнього Союзу, робітнича ме-

дицина в Україні набула значного розвитку, її мережа була

тісно пов'язана з працюючими через страхові каси, фабричні

та заводські комітети, представники яких входили до складу

адміністративно-господарських комісій при поліклініках.

Число робітничих поліклінік зросло від початку їх створення

з 54 до 101 у 1923 р. Тоді ж у підпорядкування робітничій ме-

дицині перейшли всі лікувальні заклади великих промисло-

вих підприємств України, а в 1924-1925 р.р. у їх системі пере-

бувало 207 амбулаторій, 301 фабрично-заводський медпункт,

18 тубдиспансерів, 3 венерологічних диспансери, 10 сана-

торіїв. У 1923 р. у Харкові було відкрито перший інститут ро-

бітничої медицини.

В Україні було створено власну модель страхової медицини

— систему робітничої медицини, але її спіткала невдача. У 1927 р.

згідно з Постановою уряду «Про утвердження принципу держав-

ної охорони здоров'я» її було скасовано і розпочато функціону-

вання державної системи охорони здоров'я з централізованою

формою управління, характерною ознакою якої стало монополь-

не володіння наданням медичних послуг.

Медичне забезпечення населення Західної України здійсню-

валось у відповідності з чинним законодавством країн, що па-

нували на той час.

Так, Угорщина, яка володіла землями Закарпаття, затверди-

ла систему обов'язкового страхування Установою № 33 «Про

забезпечення робітників на випадок хвороби». Проте медична

допомога надалі залишалася платною. Відшкодування її вартості

за неплатоспроможних осіб здійснювалося з громадських

фондів, зокрема, з «фонду бідних», що був найскромнішим у не-

багатих поселеннях і округах. Оплата витрат на утримання важ-

ко хворих бідних людей здійснювалася через Державну казну і

Державний лікувальний фонд.

349

Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування

Щодо промислової медицини, то з 1840 р. робітники мали

лише формальне право на лікарську допомогу за рахунок пра-

цедавців. І в 1870 р. вони самі стали створювати страхові каси.

Статут такого об'єднання обіцяв безплатну медичну, лікарську,

грошову допомогу у зв'язку з тимчасовою втратою працездатно-

сті. Крім того, відшкодовувалося стаціонарне лікування, опла-

чувалася тижнева допомога за пологи.

Добровільні страхові каси були створені і деякими підприєм-

цями. Страхові внески становили 1,5% від заробітної плати.

У 1907 р. вийшов закон, що об'єднав більшість галузевих

підприємств у єдину державну касу, яка підпорядковувалася Дер-

жавному управлінню з робітничого страхування і діяла через

місцеві опорні пункти.

Працедавці зобов'язувалися виплачувати 50% допомоги з

тимчасової непрацездатності при захворюваннях і 100% — при

травмах. Внески робітників збільшилися до 3%,аз1918р. - до

4% від заробітку. У 1907 р. право на отримання безплатної ме-

дичної допомоги поширилося на членів сімей застрахованих.

На великих підприємствах організовувалися власні відомчі

поліклініки, стаціонари, надавалася спеціалізована лікарська до-

помога.

Соціальне страхування робітників промислових підприємств

Угорщини розвивалося успішно, напротивагу Польщі, до якої

входили землі Західної України. Тут виникла необхідність ство-

рення служби, яка б охопила все працююче населення, забезпе-

чила б його лікарською допомогою у разі хвороби і гарантувала

виплату з тимчасової непрацездатності. Така причина змусила

уряд Польщі видати Декрет «Про страхування на випадок хво-

роби», який був затверджений у вигляді закону 19травня 1920р..

Його основу становило обов'язкове медичне страхування за те-

риторіальним принципом організації, якому підлягали особи,

зайняті розумовою і фізичною працею.

У кожному повіті функціонували свої лікарняні каси, які мали

амбулаторні заклади. Наприкінці 1928 р. число застрахованих в

лікарняних касах становило майже 8%, тоді як в Англії, Німеч-

чині, Австрії - 33%.

350