Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу 2008 №03 (3)

Подождите немного. Документ загружается.

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

161

УДК 331.556.4

Г.В. Левчук

СОЦІАЛЬНО^ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

У статті розглянуто сутність та особливості міграційних процесів населення України на сучасному

етапі. При цьому встановлено, що міграція носить переважно нелегальний характер і таким чином сут)

тєво занижує дані щодо кількості працевлаштованих українців за кордоном. Проаналізовано економічні та

соціальні наслідки трудової міграції українського населення як для самої України, так і для країн)реципієнтів,

а також наведено пропозиції щодо їх мінімізації.

Міграція робочої сили з України стала не

від’ємною рисою її соціальної дійсності та спе

цифічним фактором формування національного

ринку праці. Вона викликана економічним ста

новищем держави, незадовільним життєвим

рівнем широких прошарків населення, високим

рівнем безробіття і характерна майже для всіх

постсоціалістичних країн. Тимчасова еміграція в

низці випадків перетворюється в постійну та не

гативно впливає на інтелектуальний і виробни

чий потенціал нашої держави.

Виїзд громадян на роботу за кордон відбуваєть

ся переважно нелегальним шляхом, із використан

ням туристичних, гостьових віз, ваучерів, запро

шень. А отже, точних офіційних статистичних да

них щодо кількості тих, хто виїжджає на зарубіжні

заробітки, вікового, статевого, професійнокваліфі

каційного складу трудових мігрантів, а також спря

мування основних міграційних потоків на даний час

в Україні немає. Така ситуація обумовлює не

обхідність все більше приділяти уваги проблемам

трудової еміграції населення України.

Різні аспекти міграційних переміщень у системі

міжнародних економічних відносин були предме

том дослідження багатьох вчених. У працях зару

біжних економістів Дж. Борхаса, С. Брю, П. Круг

мана, К. Макконелла, А. Роя знайшли відображен

ня проблеми управління імміграційними потоками.

З’ясуванню теоретичних проблем еміграційних

процесів і їх кількісної оцінки присвячені наукові

розробки вчених країн СНД — Т. Заславської,

А. Киреєва, Г. Овчинникова, Л. Рибаковського,

І. Цапенко. Окремі соціальноекономічні аспекти

міграційних процесів досліджують сьогодні ук

раїнські вчені А. Гайдуцький, М. Долішній, Ф. За

ставний, С. Злупко, Г. Клімко, Е. Лібанова, О. Ма

линовська, С. Пирожков, В. Петюх та інші. Однак,

незважаючи на теоретичні дослідження і концепції

стосовно міграційних процесів, залишаються не

достатньо вивченими соціальноекономічні на

слідки зовнішньої трудової міграції населення

України.

Метою цього дослідження є вивчення та

аналіз причин, масштабів, тенденцій та соціаль

ноекономічних наслідків трудової еміграції на

селення України.

Загальноприйнятим у сучасних умовах світо

вої глобалізації економічних відносин є факт,

коли три відсотки населення мешкає за межами

своїх країн. Однак в українському суспільстві

еміграційні процеси є значно масштабнішими і

непередбачуваними.

Так, наприклад, за даними Держкомстату Ук

раїни, до Португалії виїхало у 2002–2003 рр. лише

105 наших співвітчизників. За оцінками вітчизня

них експертів, там перебуває 140 тисяч, а порту

гальські засоби масової інформації називають

цифру у 200 тисяч українських заробітчан. У

сусідній з Португалією Іспанії мешкає більше 100

тисяч українців, в Польщі працює понад 300 ти

сяч наших громадян. За неофіційними джерелами,

кількість наших співвітчизників в Італії складає від

300 тисяч до 1 мільйона осіб. Десятки тисяч ук

раїнців перебувають на нелегальному становищі у

наших ближніх сусідів: Словаччині, Чехії, Угор

щині, Греції, Туреччині. Але найбільша діаспора

трудових мігрантів з України знаходиться в

Російській Федерації — від 2 до 3 мільйонів осіб

Тобто відмінність між офіційними даними, які

схиляються до менших масштабів української тру

дової міграції, та незалежними експертними оці

нками очевидна. У зв’язку з цим виникла додат

кова необхідність більш ґрунтовно, з використан

ням результатів опитувань мігрантів, аналізу іно

земних джерел і міжнародних порівнянь досліди

ти саме масштаби трудової еміграції українців:

фактичну чисельність в окремих країнах, ступінь

легальності, рівень сезонності, перспективи щодо

подальшого перебування за кордоном тощо.

З метою визначення реальної кількості трудо

вих мігрантів, які працюють в інших країнах світу,

необхідно підрахувати як легальних, так і нелегаль

них заробітчан. Ступінь легальності (нелегальності)

багато в чому залежить від міжкраїнових трудових

угод, правил в’їзду та наявності візового режиму.

Так, О. Левцун у структурі трудової міграції

громадян України за ступенем легальності виді

ляє чотири якісно відмінні рівні

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

162

1) офіційна трудова міграція: переміщення

українських громадян, які, виїжджаючи за кор

дон, декларують участь у трудовій діяльності як

мету виїзду і є легальними трудовими мігранта

ми в приймаючих країнах (саме їх і фіксує украї

нська статистика);

2) неофіційна легальна міграція: поїздки на

ших співвітчизників за кордон з декларованою

метою туризму, відвідування родичів тощо, з по

дальшим працевлаштуванням та реєстрацією в

країніреципієнті; учасники таких поїздок не

можуть бути відстежені вітчизняною статистикою,

але при цьому стають цілком легальними трудови

ми мігрантами в країнахреципієнтах (можуть

фіксуватись статистикою країнреципієнтів);

3) успішна нелегальна міграція: поїздки за

кордон, пов’язані з незареєстрованою зайнятістю

видами діяльності, дозволеними законодавством

відповідних країн;

4) міграція жертв злочинних угруповань: тор

гівля людьми та інші випадки перебування гро

мадян в нелюдських умовах або зайнятість не з

власної волі.

Отже, з наведених чотирьох груп українських

мігрантів реально лише перша стає на облік і

реєструється відповідними органами, але разом з

тим, перша група мігрантів є найменш чисель

ною, і на її основі не можна вирахувати кількість

працюючих за кордоном. Дані офіційної статис

тики навіть приблизно не відображають дійсні

масштаби трудової міграції за кордон. Різно

манітні дослідження і оцінки дають підставу

стверджувати, що реальна кількість працівників

мігрантів — у десятки, а то й у сотні разів більша

за офіційну.

Для більшого переконання, що реальні обся

ги еміграції значно перевищують офіційні дані —

2–3 млн. чол., вітчизняними вченими було про

аналізовано міграційні процеси в окремих регіо

нах України. За підрахунками М. Житарюка і

А. Дальського, в багатьох населених пунктах Чер

нівецької області до 40 % їх працездатного насе

лення виїхало на заробітки за кордон, а загалом

по області з 918 тис. жителів більше ніж 150 тис.

на заробітках. За даними Є. Дикого, тільки з од

ного Закарпаття на заробітки виїхало близько 300

тис. чол. (або 25 % населення), хоча офіційна

статистика закарпатського обласного центру зай

нятості у 2005р. відмічала лише 279 громадян

(тобто менше 0,1 %), які тимчасово працюють за

кордоном. В ІваноФранківській області, за виз

наченням Н. Запухляк, тих, хто виїхав, ще більше:

від 20 до 40 % економічноактивного населення.

Загалом, як зазначає Є. Дикий, у багатьох район

них центрах Західної України зараз кожний чет

вертий перебуває на заробітках, при цьому понад

80 % заробітчан працює нелегально. Аналогічна

ситуація відбувається і на сході країни. За дани

ми А. Дальського, тільки з Луганської області в

Росію періодично від’їжджає п’ята частина регі

ону, при цьому 15 % там працює постійно. А. Геть

манчук, з посиланням на результати опитування

фондом «Демократичні ініціативи» та Центр со

ціальних і політичних досліджень, зазначає, що

кожний четвертий потенційний гастарбайтер

проживає в західному регіоні України, кожний

п’ятий — на півдні країни, кожний дев’ятий — на

сході і стільки ж на півночі країни. Таким чином,

очевидна висока інтенсивність трудової міграції

українців за кордон і низька легальність їх пере

їзду та працевлаштування там.

Міжнародна трудова міграція в сучасних

умовах для окремих регіонів України є пошире

ним явищем і визначається кон’юнктурою на

ринку праці, яка характеризується суттєвими

відмінностями заробітної плати за регіонами.

Значна частка трудових мігрантів — сільське

населення. Як зазначає А. Гетьманчук, їх частка

складає майже 32 % від загальної кількості еміг

рантів. І це, на нашу думку, є досить великою

проблемою, адже трудова міграція сільського

населення країни змінює демографічну структу

ру населення, уповільнює економічний розвиток

При цьому сільське безробіття, ураховуючи по

стійну зайнятість селян в особистому госпо

дарстві, слід вважати основною причиною трудо

вої міграції, а низький рівень доходів працюючих

селян не сприяє розширеному відтворенню.

Характер роботи українських трудових

мігрантів розрізняється залежно від потреб націо

нальних економік країнреципієнтів. Численні

дослідження закордонного заробітчанства

свідчать про те, що чоловіки працюють у країнах

призначення переважно на будівництві, тимчасом

як зайнятість жінок характеризується більшою

різноманітністю сфер народного господарства.

Згідно з дослідженням, проведеним Західноукраї

нським центром «Жіночі перспективи» щодо ук

раїнських жінок, які працюють в Італії, наші

співвітчизниці займаються за кордоном такими

видами діяльності: прибирання — 44 %, догляд за

хворими, особами похилого віку, дітьми — 41,3 %,

інші роботи (сільськогосподарські, будівельні,

погодинні послуги тощо) — 14,7 %

Основною метою свого перебування за кор

доном більшість опитуваних жінок називають

«заробіток грошей», які вони планують витрати

ти на навчання дітей, придбання житла, а також

на допомогу дітям та батькам, повернення боргів,

забезпечення власного майбутнього та добробуту

в похилому віці. Лише незначна частина опиту

ваних має намір вкласти зароблені гроші в запо

чаткування власного бізнесу

Що стосується міграції висококваліфікова

них кадрів, то вона привернула до себе увагу ще

в середині 80х років ХХ ст. Велика кількість

мігрантів направляється в сферу наукомісткого

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

163

виробництва, чому сприяє державна система ви

дачі дозволів на роботу в багатьох країнах. Аналіз

інформації щодо надання європейськими держа

вами дозволів на роботу показує, що при видачі

дозволу на роботу перевага віддається науково

технічним, управлінським працівникам високої

кваліфікації. У Великобританії, наприклад, 80 %

виданих дозволів припадає саме на ці категорії

мігрантів

В основному дефіцит висококваліфікованих

спеціальностей у країнах Європи поповнювався

за рахунок «відпливу умів» з країн пострадянсь

кого простору. Після розпаду комуністичного

режиму в країнах Східної Європи за умов еконо

мічного спаду, що супроводжувався зниженням

інноваційної активності, з’явилася надлишкова

пропозиція на ринках науковотехнічної праці.

Вона була пов’язана із втратою можливостей

проведення передових наукових досліджень, не

регулярністю виплат та низьким рівнем заробіт

ної плати у сфері науководослідного сектора

тощо. Рівень оплати праці не узгоджувався із

складністю виконуваної роботи і кваліфікаційни

ми характеристиками кадрів у цій галузі, що і

спричинило зовнішню міграцію висококваліфіко

ваних спеціалістів, які всередині країни не могли

реалізувати свій інтелектуальний потенціал через

відсутність фінансування наукових розробок,

умов для їх творчої і професійної реалізації, а

також через погіршення соціальноекономічних

умов життя. Ці обставини змусили одну частину

працівників науки перейти в інші сфери зайня

тості у своїй країні, а іншу — організувати потік

інтелектуальної еміграції.

Найбільш мобільною частиною творчого

потенціалу є висококваліфіковані вчені природ

ничих та інженернотехнічних спеціальностей —

математики, фізики, хіміки, біологи, медики,

програмісти. Це пов’язано передусім із тим, що

дослідження за цими напрямами є визначальни

ми і тому спеціалісти цих галузей знань користу

ються на міжнародному ринку праці найбільшим

попитом. Варто зазначити, що стосовно найбільш

талановитих вчених у галузях математики, ядер

ної фізики, енергетики, біології передбачені різні

квоти і пільги з метою їх постійного влаштуван

ня в країні в’їзду. Тому багато з них розглядають

виїзд за контрактом лише як перший крок до того,

щоб назавжди залишитись в економічно розви

нутій країні. Окрім того, певна кількість спец

іалістів, які повернулись, відчувши незадово

леність умовами й організацією наукової праці,

умовами життя, знову починають свідомо шука

ти можливості нового виїзду за кордон

За даними Держкомстату, лише за останні

роки емігрували за кордон майже 30 тис. грома

дян України з вищою освітою, 8 тис. — з незакін

ченою вищою освітою і більше 122 тис. — з се

редньою спеціальною освітою. Назавжди залиши

ли Україну 600 докторів і майже 1000 кандидатів

наук, третина з яких — перспективні молоді спе

ціалісти вищої кваліфікації віком до 40 років

У зв’язку з еміграцією висококваліфікованих

робітників, інженернотехнічного персоналу ви

являються особливо негативні наслідки трудової

еміграції для України. В даному випадку втрача

ються усі капітальні витрати, пов’язані з підготов

кою цих кадрів. Через нестачу на вітчизняному

ринку праці трудового, інтелектуального і твор

чого потенціалу України не тільки погіршує свій

теперішній стан, а й втрачає перспективи розвит

ку у майбутньому. Дана ситуація призводить та

кож до зниження технологічного потенціалу краї

ни, падіння її культурного та наукового рівня.

Таким чином, нині, коли саме інтелект і знання

стали головними складовими продуктивних сил

суспільства і визначають рівень розвитку вироб

ництва, національну безпеку, безповоротна втра

та цього інтелекту призведе до стагнації спочатку

науки і виробництва, потім освіти і культури, а

пізніше — усієї нації і держави. Водночас націо

нальна структура країни втрачає наймобільнішу

і, як правило, найконкурентоспроможнішу час

тину працездатного населення. За кордон з ме

тою працевлаштування виїжджають, в основно

му, молоді люди з досить високим рівнем освіти.

Внаслідок цього відбувається зміна структури тру

дових ресурсів.

Тому і не дивно, що, за прогнозами фахівців

ООН, населення України може істотно скороти

тися: до 2026 р. — до 42 млн., а до 2050 р. навіть

до 35 млн. осіб. Якщо такі прогнози здійсняться,

то не виключено, що Україна змушена буде вда

тися до імпорту робочої сили

Негативні наслідки трудової еміграції виявля

ються також у тому, що Україна несе додаткові

витрати на підготовку нових спеціалістів для влас

ного ринку праці, в той час як багато вчених та

спеціалістів не змогли знайти застосування своїй

праці за кордоном відповідно до професії і тому

вимушені виконувати ті види робіт, які вимагають

менших знань, умінь та навичок. Разом з тим ство

рюється негативний імідж про Україну, де влада не

спроможна створити належні умови для праці і

нормальних умов життя своїх громадян.

Однак найгірше те, що наше суспільство несе

моральнопсихологічні втрати, включаючи розла

ди здоров’я певної частини заробітчан, депресії,

острах депортації і навіть численні факти втрати

життя серед трудових мігрантів, а також розпад

сімей і таке явище, як «соціальне сирітство» дітей

при живих батькахзаробітчанах.

Трудова еміграція має негативні наслідки і для

країнреципієнтів. Зокрема, наплив робочої сили

ізза кордону ускладнює проблему зайнятості для

власних працівників, оскільки через її надлишок

підвищується тиск на внутрішній ринок праці.

Окрім цього, на ринку праці виникає конкурен

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

164

ція не лише серед місцевих і новоприбулих пра

цівників, а й серед іммігрантів. Така ситуація

сприяє зниженню рівня заробітної плати і підви

щенню інтенсивності праці іноземців. У випадку

притоку трудоемігрантів збільшуються витрати із

державного бюджету країниімпортера на соціаль

не забезпечення та захист іноземної робочої сили.

Негативним явищем для країниреципієнта також

є відплив національної валюти за кордон у вигляді

грошових переказів мігрантів. Поряд з економіч

ними, виникають соціальні, правові та інші про

блеми, пов’язані з трудовою еміграцією. У країнах

імпортерах робочої сили підвищується напру

женість та загострюється криміногенна ситуація у

зв’язку з негативним ставленням місцевого насе

лення до іммігрантів. Це призводить до проведен

ня країнамиреципієнтами більш жорсткої іммі

граційної політики.

Разом з тим міжнародна трудова міграція має

і позитивні наслідки, до яких слід віднести істот

не зниження соціальної напруги на регіонально

му та загальнодержавному ринках праці та еко

номію значних державних коштів, зменшення

обсягів реєстрованого та прихованого безробіття,

адаптацію наших співвітчизників до реальних

умов ринкової економіки розвинутих країн, оз

найомлення з новітніми технологіями та метода

ми організації праці, збільшення валютних ре

сурсів окремо взятих сімей, регіонів та держави.

Та все ж міжнародна трудова міграція, на

жаль, має більше негативних сторін, ніж позитив

них. Саме тому першочерговим завданням украї

нської влади повинні стати реалізація виваженої

економічної політики, зорієнтованої на зменшен

ня рівня бідності та безробіття, підвищення час

тки оплати праці в структурі реальних доходів

населення, забезпечення стабільного зростання

національної економіки і поступового наближен

ня доходів громадян України до рівня тих країн,

де нині працюють наші трудові мігранти.

Відтак зростає актуальність регулярного вив

чення процесів трудової міграції та їх врахування

при здійсненні політики зайнятості. В Указі Пре

зидента України В.А. Ющенка «Про вдосконален

ня державного регулювання у сфері зайнятості

населення на ринку праці в Україні» міститься

вимога «забезпечувати проведення періодичних

обстежень домогосподарств з питань економічної

активності та трудової міграції населення»

Також, на думку експертів і самих трудових

мігрантів, необхідно створити профспілку ново

го профілю, яка б опікувалася б захистом соціаль

них і правових інтересів українських заробітчан.

Першими кроками новоствореної профспілки

повинна стати й інформативна активність з

роз’яснення діючих конвенцій і міжнародних

угод, що закріплюють права і умови, на яких до

пускається використання робочої сили іноземців

у країні перебування. Не всі наші співвітчизни

ки, що їдуть з України, ознайомлені зі своїми пра

вами за кордоном і можливостями одержати до

помогу громадських і державних установ, а тому

часто і потерпають.

Разом з тим на державному рівні слід дома

гатися укладання взаємовигідних міжурядових

угод щодо легалізації перебування та праці наших

громадян у зарубіжних країнах, забезпечення їх

прав людини та економічних інтересів, запобіган

ня торгівлі людьми, проведення ефективної дер

жавної політики у сфері трудової міграції. Особ

ливої актуальності даній проблемі надає перспек

тива вступу України до Світової організації

торгівлі (СОТ), розширення масштабів глобалі

зації та міжнародного поділу праці. Інтеграція

національного господарства у світове співтовари

ство стане стимулом підвищення конкурентоздат

ності економіки, але, як передбачають, спочатку

викличе помітне зростання безробіття в Україні.

Все ж інтеграція національного господарства у

світове співтовариство стане стимулом підвищен

ня конкурентоздатності економіки за рахунок

активізації інвестиційної діяльності, що позитив

но вплине на вітчизняний ринок праці, забезпе

чення роботою з належним заробітком наших

громадян.

Таким чином, підсумовуючи викладений ма

теріал, можна стверджувати, що українська трудо

ва міграція — важлива складова соціальноеконо

мічного розвитку країни, її масштаби в дійсності

сягають 5 млн. осіб, а може, навіть перевищують

їх. Однозначних оцінок щодо кількості мігрантів

в країнах їх найбільшої концентрації дати немож

ливо, але не потрібно тільки керуватися національ

ним підрахунками, а краще зважати на дані прий

маючої країни і міжнародних організацій, в полі

зору яких мігранти постійно перебувають. Разом з

тим міграція є і буде залишатись переважно неле

гальною, навіть не стільки через бюрократичні і

візові бар’єри, скільки з економічних небажань

роботодавця легалізувати їх підлеглих. Та все ж

українські мігранти і надалі будуть працювати за

кордоном — порівняно низькі доходи та неспри

ятливі умови праці на батьківщині змушують їх

знаходити роботу в інших країнах. Тому задля

зменшення потоків еміграції нам, в першу чергу,

необхідно створювати сприятливі умови для жит

тя та добре оплачуваної праці в нашій країні,

підвищувати вартість робочої сили у вартості то

варів і послуг.

Література

Василенко Н.Ф. Особливості становлення

соціально орієнтованого ринку праці // Акту

альні проблеми економіки.— 2004.— № 11.—

С. 164.

Гайдуцький А.П. Масштаби трудової міграції

українців за кордон // Економіка та держава.—

2007.— № 8.— С. 82.

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

165

Там само.— С. 83.

Там само.

Муравка П. Міграційні процеси сільського

населення в сучасному соціальноекономічному

розвитку Тернопільської області // Україна: ас

пекти праці.— 2006.— № 3.— С. 29.

Там само.

Чувардинський О.Г. Проблеми співробітниц

тва України з європейськими країнами у сфері

міграції населення // Економіка та держава.—

2006.— № 7.— С. 15.

Заклекта О., Шиманська О. Українська тру

дова еміграція: сутнісні форми та особливості

сучасного етапу // Україна: аспекти праці.—

2004.— № 8.— С. 36–40.

Гайдуцький А.П. Характерні риси української

трудової міграції за кордон // Економіка та дер

жава.— 2007.— № 9.— С. 89.

Чувардинський О.Г. Вказ. праця.— С. 14.

Довжук Б.С. Регіональні аспекти зовнішньої тру

дової міграції в соціальноекономічному вимірі //

Економіка та держава.— 2006.— № 6.— С. 69.

УДК 311.14:331.5

Ю.С. Левчук

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМИ ПОКАЗНИКІВ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

У статті розглянута існуюча методологія розрахунку абсолютних та відносних показників, що харак)

теризують чисельний та якісний склад зайнятості населення. Наведено класифікацію даних показників, а

також проведено порівняльний аналіз методик їх розрахунку. На базі проведеного аналізу розроблено ряд

пропозицій щодо вдосконалення системи характеристик зайнятості населення.

В усіх країнах світу управління зайнятістю

населення посідає одне з провідних місць у ме

ханізмі реалізації державної політики. Це не ви

падково, оскільки стан ринку праці, наявність

умов для докладання праці характеризують за

гальний соціальноекономічний стан країни,

спроможність державної політики вирішувати

найгостріші проблеми розвитку та соціальної

безпеки. Адже негативні тенденції на ринку праці

призводять до негативних економічних і соціаль

них наслідків. Рівень зайнятості є тим соціально

економічним показником, який опосередковано

відображає ефективність управління економікою

в цілому. Якщо економічна система функціонує

ефективно, то рівень зайнятості населення зрос

тає, якщо ж неефективно — то наслідком цього є

зростання рівня безробіття.

Безперечно, ефективне регулювання зайня

тості вимагає здійснення аналізу параметрів роз

витку ринку праці. Проте вивчення літературних

джерел та чинної системи регулювання зайнятості

дає право вказувати на відсутність єдиного мето

дологічного підходу до визначення та аналізу

рівня зайнятості населення. Такі методологічні

прогалини щодо аналізу тенденцій на ринку праці

знижують достовірність досліджень та прогнозо

ваних результатів. Це, у свою чергу, обмежує ре

алізацію державних заходів щодо попередження

безробіття, тобто знижує ефективність державно

го регулювання ринку праці в цілому. Тому важ

ливим напрямом щодо підвищення ефективності

регулювання ринку праці є вивчення, обґрунту

вання та систематизація методології визначення

рівня зайнятості сьогодні та його прогнозування

на майбутнє.

Проблемам регулювання зайнятості населення

приділяли увагу багато вітчизняних вчених, серед

яких слід відмітити праці Д.П. Богині, І.К. Бондар,

О.А. Грішнової, М.І. Долишнього, М.І. Злупка,

В.Г. Костакова, М.Ю. Краснова, Е.М. Лібанової,

В.В. Онікієнко, В.М. Петюха та інших. Проте в

більшості з них механізм регулювання зайнятості

досліджується без чіткої ув’язки з кількісною харак

теристикою зайнятості населення.

Метою даного дослідження є вивчення та

систематизація існуючих методів кількісної харак

теристики зайнятості населення як у формально

му, так і в неформальному секторах економіки.

Перехід до ринкової економіки, що супро

воджується лібералізацією трудового законодав

ства, зростанням питомої ваги зайнятих у недер

жавному та неформальному секторах економіки,

ознаменувався значними ускладненнями макро

економічного моніторингу економічної актив

ності населення України. Через відсутність ме

ханізмів одержання об’єктивної інформації про

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

166

стан ринку праці на початку 90х років більшість

незайнятого в офіційному секторі економіки на

селення працездатного віку фактично випала з

поля зору органів державної статистики. Недоско

налими були і статистичні дані про зайняте насе

лення

Деякі критерії зайнятості та безробіття, пе

редбачені міжнародними стандартами, можливо

застосовувати лише під час особистого опитуван

ня, тобто проводячи обстеження домашніх гос

подарств, переписів населення тощо. Отримана

таким чином інформація є матеріалом для по

дальшої аналітичної обробки.

Для кількісної характеристики зайнятості

населення використовуються спеціальні показни

ки, абсолютні та відносні

Абсолютні відображають економічний потен

ціал, можливості економічного розвитку країни,

оскільки зайняте населення є основним елемен

том процесу виробництва.

Одним з найважливіших абсолютних показ

ників зайнятості населення є чисельність зайня

тих у народному господарстві. Даний показник

характеризує чисельність населення, в абсолют

ному вираженні, зайнятого в народному госпо

дарстві країни. За допомогою цього показника

можна проаналізувати чисельність зайнятого на

селення в динаміці, як по країні в цілому, так і в

розрізі по регіонах, районах та містах, а також

даний показник слугує базою для подальших

розрахунків відносних показників.

Велике значення для кількісної характерис

тики зайнятості населення є аналіз його розподі

лу по сферах і галузях економіки, статі, віку, рівню

освіти. При цьому слід відмітити, що даний по

казник є комплексним і вміщує в собі декілька

характеристик. Так, аналіз розподілу зайнятого

населення по сферах і галузях економіки перед

бачає вивчення кількості зайнятого населення в

матеріальному виробництві, невиробничій сфері,

окремих крупних галузях народного господарства

(промисловість, сільське господарство, будівниц

тво, побутове обслуговування тощо), і підгалузях

(машинобудування, приладобудування, швейна

промисловість тощо).

При аналізі розподілу зайнятого населення за

статевовіковою ознакою зайняті поділяються на

чоловіків та жінок; молодь, осіб середнього та

похилого віку; зайнятих на початку трудової

діяльності, в періоди створення сім’ї, набуття

професії, в період активної трудової діяльності і

підготовки до пенсії тощо.

Також важливу роль відіграє аналіз розподілу

населення за територіальною ознакою (зайняті в

окремих регіонах, економічних районах, адмініст

ративногосподарських одиницях), за рівнем ур

банізації (зайняті в міській та сільській місцевості),

за видами власності (зайняті на підприємствах і в

організаціях, які відносяться до різних видів влас

ності: державної, приватної або колективної) та за

професійнокваліфікаційною ознакою.

До абсолютних показників зайнятості насе

лення відноситься також чисельність осіб праце

здатного віку, які зайняті в народному госпо

дарстві. На відміну від першого показника, тут

враховується зайняте населення лише працездат

ного віку, тому при розрахунку цього показника

слід враховувати, що облік та розрахунок населен

ня в працездатному віці здійснюється державною

статистикою за двома методологіями:

— згідно з діючим законодавством, яким виз

начено межі працездатного віку від 16 до 54 (59)

років;

— за методологією міжнародної організації

праці, згідно з якою межі працездатного віку ста

новлять від 15 до 70 років.

Розрахунок та використання абсолютних

показників зайнятості населення має важливе

значення, адже за їх допомогою можна проаналі

зувати чисельність зайнятого населення, про

слідкувати його динаміку, дослідити структуру, а

отже, і виділити основні структуроутворюючі еле

менти та фактори впливу на структуру зайнятості

населення. Також абсолютні показники слугують

базою для розрахунку відносних показників зай

нятості населення.

Відносні показники характеризують ступінь

участі в народному господарстві населення в ціло

му та окремих його елементів.

Але при цьому слід відмітити, що існує де

кілька методик визначення відносних показників

зайнятості населення.

Так, наприклад, Є.Д. Ніколаєва виділяє такі

показники

1. Коефіцієнт зайнятості населення:

Sз н

Кз н

. . 1000,=×

(1)

де Sз.н.

— чисельність зайнятого населення; S—

загальна чисельність населення.

2. Коефіцієнт зайнятості трудових ресурсів:

Sз н

Кз т р

ТР

... 1000,=×

(2)

де ТР — чисельність трудових ресурсів.

3. Цей коефіцієнт можна розглядати і в більш

вузькому значенні — по відношенню тільки до

населення працездатного віку (Кз.н.п.в.):

Sз н

Кз н п в

Sп в

.... 1000,

=×

(3)

де Sп. в.— чисельність населення працездатного

віку.

4. Коефіцієнт занятості працездатного насе

лення працездатного віку:

Sз н

Кз п н п в

Sп н п в

..... 1000,

....

=×

(4)

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

167

де Sп.н.п.в. — чисельність працездатного населен

ня працездатного віку.

Чисельність працездатного населення пра

цездатного віку розраховується шляхом відніман

ня від чисельності населення працездатного віку

чисельності непрацездатного населення працез

датного віку.

На думку Єріної А.М., Мазуренко О.К. та

Пальян З.О., рівень зайнятості населення харак

теризується такими показниками

— загальної зайнятості;

— зайнятості населення працездатного віку;

— використання трудових ресурсів;

— занятість економічно активного населення.

При цьому слід відмітити, що ці науковці, на

відміну від Є.Д. Ніколаєвої, розраховують показ

ники не у розрахунку на 1000 жителів, а у відсот

ках, хоча механізм розрахунку перших трьох по

казників однаковий, а останній показник — зай

нятість економічно активного населення (Кз.е.а.н.)

розраховується за формулою:

Sз н

Кз е а н

Sа

.... 100,%,=×

(5)

де Sз.н. — чисельність зайнятого населення; Sа —

чисельність економічно активного населення.

Т.В. Уманець та Ю.Б. Пігарєв виділяють лише

два відносних показника зайнятості населення —

це показники повної зайнятості економічно ак

тивного населення та показники повної зайня

тості всього населення

. Не дивлячись на неве

лику відмінність в назвах показників, їх зміст та

алгоритм розрахунку схожі з показниками зайня

тості економічно активного населення та загаль

ної зайнятості, що виділяються Єріною А.М.,

Мазуренко О.К. та Пальян З.О.

Згідно з методологією МОП для кількісної ха

рактеристики рівня зайнятості населення викори

стовується лише один показник — зайнятість насе

лення працездатного віку

, але при цьому не слід

забувати, що за критеріями МОП до працездатного

відноситься населення у віці від 15 до 70 років.

Отже, на нашу думку, при кількісній харак

теристиці зайнятості населення слід системати

зувати і використовувати комплексно всі наведені

вище показники:

1) коефіцієнт зайнятості населення;

2) коефіцієнт зайнятості населення праце

здатного віку;

3) коефіцієнт зайнятості економічно актив

ного населення;

4) коефіцієнт зайнятості трудових ресурсів;

5) коефіцієнт зайнятості працездатного насе

лення в працездатному віці.

Кожен з наведених показників відіграє знач

ну роль при визначенні сучасного рівня зайня

тості та прогнозування його на майбутнє.

Але при цьому слід відмітити, що за допомо

гою вищезазначеної системи показників немож

ливо повною мірою охарактеризувати та досліди

ти зайнятість населення України, адже дана сис

тема не враховує кількість зайнятих у неформаль

ному секторі економіки. Внаслідок того, що не

формальний сектор поглинає певну частину ви

вільнених або не повністю зайнятих працівників,

що частково пом’якшує напругу на ринку праці,

а також створює частину суспільного продукту,

виникла необхідність статистичного вимірюван

ня цього явища на Україні з метою надання

інформації про обсяги та форми зайнятості насе

лення у цьому секторі.

Основним міжнародним нормативним доку

ментом, що визначає методологію вивчення не

формального сектора, є Резолюція щодо статис

тики зайнятості в неформальному секторі, прий

нята 15ою Міжнародною конференцією статис

тиків праці (МКСП) у 1993 році

. Дана Резолю

ція визначає неформальний сектор як сукупність

виробничих одиниць, що згідно з визначеннями

і класифікаціями Системи Національних Ра

хунків утворюють частину сектора домашніх гос

подарств.

До неформального сектора включаються всі

особи, які були зайняті на незареєстрованих

підприємствах, що за своїм розміром за чисельн

істю працюючих відносяться до сектора домашніх

господарств.

Для визначення загальних обсягів зайнятості

у неформальному секторі чисельність осіб, які

зайняті на підприємствах неформального секто

ра, необхідно класифікувати:

1) за місцем основної роботи;

2) за місцем додаткової роботи;

3) за загальним обсягом зайнятості у нефор

мальному секторі (без подвійного обліку тих осіб,

які як за основним, так і за додатковим місцем

роботи працювали у цьому секторі).

Для визначення масштабів зайнятості у не

формальному секторі за місцем основної роботи

проводяться щоквартальні обстеження населення

з питань економічної активності. При цьому,

згідно з методологією проведення обстеження, ос

новною вважається робота, яку респондент вико

нував на обстежуваному тижні і вважав для себе

основною (незалежно від її характеру: постійна, на

певний строк, одноразова), виходячи з того, що ця

робота приносить найбільший заробіток чи дохід.

Визначення обсягів неформального сектора

за додатковою зайнятістю проводиться за анало

гічною схемою.

Після того, як визначено обсяги неформаль

ної зайнятості за основною та додатковою робо

тами, необхідно розрахувати загальний обсяг не

формальної зайнятості, виключаючи подвійний

облік (Нз). Для цього слід від чисельності зайня

тих у неформальному секторі за додатковою ро

ботою відокремити осіб, які були подвійно зай

няті в неформальному секторі економіки, засто

совуючи таку формулу

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

168

Нз Но Нд Нод,

=+−

(6)

де Но — чисельність населення у віці 15–70 років,

зайнятого у неформальному секторі економіки за

основною роботою; Нд — чисельність населення

у віці 15–70 років, зайнятого у неформальному

секторі економіки за додатковою роботою; Нод —

чисельність населення у віці 15–70 років, зайня

того у неформальному секторі економіки за ос

новною та додатковою роботами

При цьому, слід мати на увазі, що внаслідок

перетину формального та неформального сек

торів у частині додаткової зайнятості сума чисель

ності зайнятих за секторами економіки завжди

перевищує загальну чисельність зайнятих еконо

мічною діяльністю (рис. 1)

Рис. 1. Розподіл зайнятого населення за секторами економіки

У відповідності до отриманих абсолютних

показників обсягів зайнятості населення у нефор

мальному секторі, з аналітичною метою розрахо

вуються відносні показники, що характеризують

рівень участі зайнятого населення у неформаль

ному секторі

1) рівень участі зайнятого населення у нефор

мальному секторі за основним місцем роботи (Ро):

Но

Ро

100,=×

(7)

де З — загальна чисельність зайнятого населення

у віці 15–70 років.

2) рівень участі зайнятого населення у нефор

мальному секторі за додатковою роботою (Рд):

Нд

Рд

Зд

100,=×

(8)

де Зд — загальна чисельність зайнятого населен

ня у віці 15–70 років, яке мало додаткову роботу.

3) загальний рівень участі зайнятого населен

ня у неформальному секторі (Рз):

Нз

Рз

100,=×

(9)

де Нз — чисельність населення у віці 15–70 років,

зайнятого у неформальному секторі економіки,

виключаючи подвійний облік.

Але при цьому слід зауважити, що важливе

значення має не лише кількісний підрахунок, в

абсолютному вираженні, зайнятого населення та

розрахунок відносних показників як у формаль

ному, так і у неформальному секторах економі

ки, а й визначення ефективної зайнятості насе

лення. Тому в економічній теорії і практиці та

кож розроблена система показників, що відобра

жають ефективність зайнятості населення та ха

рактеризують регуляторну політику держави в цій

сфері. Вітчизняні вчені, як то Н.І. Єсінова

В.В. Адамчук і О.В. Ромашов

, Л. Безтелесна та

Г. Юрчик

, Д.П. Богиня і О.А. Грішнова

класи

фікують дані показники на чотири групи:

Перша група — пропорції розподілу ресурсів

праці суспільства за характером їх участі в сус

пільно корисній діяльності. Вони показують, на

якому рівні продуктивності задовольняється по

треба населення в робочих місцях і якими шля

хами досягається повна зайнятість. Чим вище

продуктивність праці, тим більше передумов для

високих доходів працівників, для вдосконалення

сфери праці, підвищення якості трудового життя

та ін. Відповідно громадяни можуть мати більше

вільного часу без зниження рівня життя. Тому

повна зайнятість зі зростанням продуктивності

праці досягається при зменшенні рівня участі

працездатного населення в суспільному вироб

ництві.

Друга група — рівень зайнятості працездатно

го населення в суспільному господарстві. Еконо

мічно цей показник відбиває, з одного боку, по

треби суспільного господарства в працівниках, а

з іншого — потреби населення в робочих місцях.

Кількісно він визначається відношенням

кількості населення, зайнятого професійною пра

цею, що приносить дохід, до загальної кількості

працездатного населення. В будьякому випадку

високий рівень зайнятості означає її низьку ефек

тивність, оскільки не забезпечує достатнього

рівня продуктивності праці й достойного рівня її

оплати.

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

169

Третя група — структура розподілу працюючих

за галузями національного господарства. Даний

показник являє собою пропорцію розподілу тру

дового потенціалу за видами занять. Сучасна га

лузева структура зайнятих в Україні відображає

низьку ефективність зайнятості й потребує доко

рінних змін у відповідності із загальносвітовими

тенденціями, для яких характерні високі темпи

зростання чисельності й частки працюючих у га

лузях сфери послуг та науководослідних і дослі

дноконструкторських робіт. На жаль, у наш час

для економіки України характерні прямо проти

лежні тенденції, що можуть назавжди відкинути

країну з групи науково розвинених держав.

Четверта група — професійнокваліфікацій

на структура працюючих. Вона відбиває розподіл

працюючого населення за професійнокваліфіка

ційними групами і ступінь збалансованості сис

теми підготовки кадрів з потребою економіки в

кваліфікованих працівниках. Сучасна професій

нокваліфікаційна структура працюючого насе

лення України явно не ефективна і значно

відрізняється від аналогічної структури в країнах

з високорозвиненою економікою. Серед зайнятих

висока частка працівників фізичної праці, низь

кокваліфікованих робітників, надзвичайно мала

частка технічних виконавців тощо. Це свідчить

про збереження в нашій економіці застарілих

технологій. Значно погіршує показники профе

сійнокваліфікаційної структури інтенсивна еміг

рація з України висококваліфікованих робітників,

спеціалістів, науковців. Проблеми набуття якіс

ної професійної освіти, що загострилися останнім

часом, також призводять до погіршення цих по

казників. Вирішення цих проблем потребує особ

ливої уваги держави.

Таким чином, наявність надійної статистики

ринку праці, яка збирається на постійній основі,

все частіше визнається основним фактором для

впровадження і оцінки ефективності діяльності у

сфері зайнятості. Наведена комплексна система

показників дозволяє на макрорівні оцінити не

тільки кількісні характеристики зайнятості насе

лення як у формальному, так і у неформальному

секторах економіки, а й її ефективність. Такі

оцінки важливі не лише для виявлення проблем,

але і для визначення нових тенденцій у зайнятості

населення. Сам зміст цих показників засвідчує,

що зайнятість має не лише економічне, а й вели

ке соціальне значення, у зв’язку з чим вона стає

важливим елементом соціальноекономічної

політики держави.

Література

Верба Д. Пропозиції щодо вдосконалення

системи характеристик зайнятості населення //

Україна: аспекти праці.— 2004.— № 1.— С. 21.

Статистика: Курс лекций / Харченко Л.П.,

Долженкова В.Г., Ионин В.Г. и др., Под ред. к. э. н.

В.Г. Ионина.— Новосибирск: Издво НГАЭиУ;

М.: ИНФРАМ, 1998.— С. 247.

Там само.— С. 248.

Єріна А.М, Мазуренко О.К., Пальян З.О.

Економічна статистика: Практикум.— К.: ТОВ

«УВПК «ЄксОб», 2002.— С. 164.

Уманець Т.В., Пігарєв Ю.Б. Статистика: Навч.

посіб.— К.: Вікар, 2003.— С. 219.— (Вища освіта

ХХІ століття).

Єріна А.М, Мазуренко О.К., Пальян З.О.

Вказ. праця — С. 164.

Методика визначення обсягів зайнятості у

неформальному секторі економіки України: Офі

ційний сайт Державного комітету статистики Ук

раїни.— Режим доступу // http://www.ukrstat.gov.ua/

metod_polog/srp/page_1.htm — Заголовок з екрану.

Там само.

Єсінова Н.І. Економіка праці та соціально

трудові відносини: Навч. посібник.— К.: Кондор,

2006.— С. 160.: іл., табл.— Бібліогр.: 40 назв.

Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е.

Экономика и социология труда: Учебник для

вузов.— М.: ЮНИТИ, 2000.— С. 40.

Безтелесна Л., Юрчик Г. Методологічно

інформаційні аспекти прогнозування зайнятості

населення // Україна: аспекти праці.— 2006.—

№ 7.— С. 15.

Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економі

ки праці: Навч. посіб.— 3тє вид., стер.— К.:

ЗнанняПрес, 2002.— С. 73.— (Вища освіта ХХІ

століття).

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

170

УДК 314.174.331.5

Л.Г. Мамедова

ДЕМОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ РИНКУ ПРАЦІ УКАРІЇНИ

У статті розглядається демографічна ситуація в Україні в цілому та у Запорізькій області зокрема,

аналізується вплив демографічних факторів на структуру економічно активного населення, на формування

попиту та пропозиції робочої сили. Пропонуються шляхи подолання негативних тенденцій розвитку демо)

графічних процесів.

Демографічні процеси суттєво впливають на

ринок праці, оскільки від них залежить як інтен

сивність припливу нових ресурсів для праці, так

і їх вибуття. Специфіка демографічних процесів

полягає в тому, що вони є найбільш стійкими та

інерційними, адже вони формуються протягом

десятиліть під впливом різноманітних факторів:

соціальнополітичних, економічних, релігійних,

історичних, природних, власне демографічних

тощо.

Сучасні демографічні процеси мають нега

тивні тенденції, що є свідченням кризи у цій сфері.

Демографічна ситуація в Україні сьогодні

характеризується скороченням чисельності еко

номічно активного населення на тлі його старін

ня та погіршення здоров’я, що в майбутньому

призведе до дефіциту робочої сили. Постійне

збільшення частки старших вікових груп у пра

цездатному населенні в умовах модернізації еко

номіки ускладнює адаптацію до технологічних та

інформаційних змін.

Ці загрози вимагають дослідження впливу

демографічних чинників на функціонування рин

ку праці та структуру економічно активного на

селення.

Сучасна демографічна ситуація в Україні є

предметом досліджень таких вітчизняних нау

ковців, як Д. Богиня, Е. Лібанова, С. Пирожков,

М. Долишній, І. Курило, Н. Баранова та ін. У

роботах цих учених широко висвітлюються про

блеми демографії, методики демографічного ана

лізу і прогнозування.

Метою статті є характеристика демографіч

ної ситуації в Україні в цілому та у Запорізькій

області зокрема, оцінка впливу демографічних

факторів на структуру економічно активного на

селення, на формування попиту та пропозиції

робочої сили на ринку праці.

Звернімося коротко до історії проблеми. На

динаміку чисельності населення, і зокрема ре

сурсів для праці, сильно вплинули особливості

історичного розвитку України. У ХХ ст. життя всіх

поколінь у майже кожної людини зазнало впливу

таких тяжких і драматичних подій, як Перша і

Друга світова та громадянська війни, індустріалі

зація, колективізація, голодомори, масові репресії,

Рис. 1. Вікова струкутра населення України

на 1.01.2006 р.

2000

4000

6000

8000

10000

12000

14000

16000

0–14 років 15–24 років 25–44 років 45–64 років 65 і більше

років

участь у військових конфліктах (приміром, в Аф

ганістані), чорнобильська трагедія, глибока криза

90х років. У результаті не тільки гинули або ста

вали інвалідами тисячі і навіть мільйони молодих

здорових людей, але і різко зменшувалася наро

джуваність, деформувалася статевовікова струк

тура населення. Тому відтворення населення і

власне трудових ресурсів в Україні відбувалося і

відбувається не рівномірно, а «хвилеподібно»: пев

ні підйоми змінюються глибокими падіннями.

У минулому столітті відбулися значні зміни

режиму відтворення населення, що стало відоб

раженням змін у соціальноекономічному житті.

Змінився режим відтворення населення у процесі

демографічного переходу, що позначилося на

змінах вікової структури населення (чисельність

молодших поколінь стала зменшуватися). Глибокі

соціальнополітичні потрясіння деформували

«нормальний» процес демографічного розвитку.

Відтворення населення в Запорізькій області

відображає загальнодержавні тенденції як части

ни цілого. На рис. 2 досить чітко простежується

«хвилеподібність» цього процесу.

Менша чисельність населення у віці 60–64

роки відображає зниження народжуваності та

підвищену смертність дітей у роки Другої світо

вої війни. Як наслідок маємо і меншу чисельність

осіб 35–39 років, які є дітьми тих, хто народився

у роки війни. Дуже низькою є чисельність дітей

у віці 1–9 років, тобто ознаки депопуляції є при

таманними Запорізькому регіону.