Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу 2008 №03 (3)

Подождите немного. Документ загружается.

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

191

стійного навчання, з одного боку, а з другого, скла

дає реальні засоби задоволення цих бажань.

До інших напрямів ефективного використан

ня одержаних результатів можна віднести такі, як:

створення конкурентоспроможних методик навчан

ня та дослідження, консалтингу та тренінгу; лек

торська самопідготовка професорськовикладаць

кого складу; використання баз знань, проблемно

діагностичних експертних систем та АРМів аспіран

тами та науковцями для підвищення продуктивності

їх праці та якості результатів; використання резуль

татів адміністративноуправлінським персоналом

для побудови ВНЗ, факультету, кафедри як систем,

спрямованих до ідеалу, та ін.

Література

Кібернетичне моделювання: Опорний конс

пект лекцій / Упоряд.: В.Я. Рубан, К.О. Шіковець,

Н.О. Іванченко та ін.— К.: КНУТД, 2006.— 43 с.

Там само.

Рубан В.Я., Дрогаль Т.Г. Интеграция АСУ на

основе баз данных.— К.: Техника, 1988.— 192 с.

Іванченко Н.О. Інфологічна модель навчаль

ного плану спеціальності на прикладі економіч

ної кібернетики (ЕК) // Вісник КНУТД.— 2006.—

№ 3.— С. 121–126.

Акофф Р. Акофф о менеджменте / Пер. с англ.;

под ред. Л.А. Волковой.— СПб.: Питер, 2002.—

448 с.

Рис. 2. Інформаційно)логічна модель міждисциплінарних зв’язків

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

192

УДК 330.14(045)

Ж.О. Шульга

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Стаття присвячена дослідженню категорії «людський капітал» як чинника економічного зростання в

умовах руху сучасної цивілізації до постіндустріального суспільства та механізму мультиплікативного впливу

інвестицій у людський капітал на економічне зростання.

Формування ринкового середовища в Україні і

загострення міжнародної конкуренції на тлі все

охоплюючої глобалізації об’єктивно вимагають кар

динально змінити погляди на джерела і чинники

економічного зростання національної економіки.

Утвердження в розвинених країнах «нової економі

ки», що базується на знаннях та інноваціях, вико

ристанні інформаційних технологій, підштовхує до

усвідомлення того, що пошук невикористаних ре

зервів, оптимальних шляхів для ефективного дов

гострокового розвитку України слід вести у площині

визнання теорії людського капіталу та реального

запровадження її провідних положень у практику

ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвес

тування у розвиток людського капіталу.

Сучасний економічний розвиток потребує

переосмислення існуючих теоретичних основ

концепції людського капіталу, викликає не

обхідність аналізу людського капіталу за рахунок

напрямів, що відображають специфіку викорис

тання сукупності творчих здібностей людини як

активів людського капіталу. Людський капітал

розглядається як сукупність якостей, які визна

чають продуктивність праці і можуть стати дже

релом доходу для людини, сім’ї, підприємства,

суспільства в цілому. Такими якостями є здоро

в’я, природні здібності, освіта, професіоналізм.

Він єдиний зпоміж інших ресурсів має здатність

оновлюватися, вдосконалюватися, розвиватися.

Рівень розвитку країн багато в чому визнача

ють темпи і пропорції накопичення його немате

ріальних елементів внаслідок зміни типу відтво

рювання, форм накопичення і уявлень про кри

терії ефективності розвитку економіки, що зумо

вило перехід до перегляду системи ознак, які

відображають характер спостережуваних економ

ічних тенденцій, і визначило поняття нової якості

економічного зростання

Різні аспекти людського капіталу досліджу

ють вітчизняні вчені, серед них: В.П. Антонюк,

С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, О.А. Гріш

нова, Г.А. Дмитренко, А.М. Колот, В.М. Лич та

інші. Проте стрімкий динамічний розвиток еко

номічних процесів в Україні потребує постійної

науководослідницької роботи, зокрема в напрям

ку дослідження категорії «людський капітал» як

чинника економічного зростання в умовах руху

сучасної цивілізації до постіндустріального сус

пільства.

Метою статті є аналіз чинників економічно

го зростання; моделей економічного зростання з

урахуванням людського капіталу; механізму впли

ву екстенсивного та інтенсивного збільшення

людського капіталу на економічне зростання.

Роль людського капіталу в сучасних еконо

мічних процесах на відміну від традиційних фак

торів виробництва зростає, виявляючи зміни в

актуальній структурі людської діяльності. У той

же час людський капітал показує підвищення

значущості широкого спектра творчих здібнос

тей працівників для економічного розвитку на

відміну від попередніх етапів господарства, коли

використовувалася переважно фізична праця.

Так, унаслідок швидкого технологічного розвит

ку, що зумовив інтелектуальну насиченість ви

робничого процесу на усіх рівнях, відбулася ак

туалізація інтелектуальної складової людського

потенціалу, що привело до виділення інтелекту

ального капіталу.

Одним із чинників, що визнається як основа

економічного зростання в сучасному світі еконо

міки, є нові технології, які визначають диферен

ціацію в темпах зростання економік різних країн.

Іншим значущим чинником економічного зрос

тання сучасної економіки виступає знання,

носієм якого є індивід.

Людський капітал є найважливішим чинни

ком економічного розвитку, який визначає ефек

тивність використання виробничого, фінансово

го та природного капіталу і безпосередньо впли

ває не тільки на темпи, але і на якість економіч

ного зростання, що обумовлено рядом причин

1. Рухом сучасної цивілізації до постіндуст

ріального суспільства, інформаційної, наукоємної,

високотехнологічної та інноваційної економіки.

Цей процес супроводжується кардинальною

зміною змісту і характеру трудової діяльності. У все

більшій мірі роль рушійної сили набуває творчий

характер праці, знання як безпосередня продук

тивна сила, інформація як виробничий ресурс.

2. Зростання ролі людського капіталу зумов

лено глибокими якісними змінами у відтворюваль

ному процесі, в структурі якого все більшу зна

чущість набуває сфера послуг, яка безпосереднім

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

193

чином пов’язана з розвитком людини, формуван

ням її як різносторонньої особистості.

3. Перегруповування рушійних сил економі

ки у бік людського чинника обумовлено не тільки

кардинальними змінами в структурі продуктив

них сил, але і глибокою якісною трансформацією

виробничих відносин, перш за все, відносин влас

ності. В умовах, коли головним конкурентоспро

можним ресурсом національної економіки стає

висока кваліфікація і сукупні знання її праців

ників, виникає реальна можливість розповсю

дження власності працівника на матеріальні умо

ви виробництва, заміни відокремлення капіталу

від працівника їх злиттям

Величина і якість людського капіталу стають

головним чинником стійкого розвитку у світі,

тобто такого розвитку, за якого зберігається су

купний капітал суспільства, що включає відтво

рений капітал (устаткування, будівлі тощо), при

родний (природні ресурси і якість навколишньо

го середовища з урахуванням їх економічної оцін

ки) і людський капітал. Для того, щоб розвиток

суспільства був стійким, він повинен прямувати

так, щоб сума цих трьох видів капіталу принаймні

не зменшувалася.

Процеси моделювання довгострокового еко

номічного зростання найбільшого розвитку отри

мали в кінці 1980х рр. Основною відмінністю цих

моделей є використання теорії технологічного

прогресу, що розглядається як основа довгостро

кового економічного зростання внаслідок вироб

ництва нових вдосконалених продуктів і методів

виробництва. Більшість досліджень спирається на

неокласичні моделі зростання, модифікуючи їх

включенням заходів з боку держави і накопиче

ного людського капіталу.

Однією з відомих моделей економічного зро

стання з інтегрованим чинником людського капі

талу є модель Р. Лукаса, в якій рівень випуску

представлений як функція запасу людського ка

піталу, і передбачається, що стійке довгостроко

ве зростання можливе тільки за умови необмеже

ного зростання людського капіталу

Індивіди можуть вибирати один з двох шляхів

використання робочого часу: брати участь у по

точному виробництві або накопичувати людський

капітал. По суті, саме розподіл часу між даними

альтернативними шляхами визначає темп зрос

тання системи. Зменшення часу, затрачуваного на

виробництво товарів, веде до скорочення поточ

ного випуску продукту, але в той же час при цьо

му прискорюються капіталовкладення в людину,

і у підсумку, таким чином, збільшується випуск.

Альтернативний клас моделей економічного

зростання з урахуванням чинника людського ка

піталу акцентує основну увагу на стимулах фірм

генерувати нововведення. Моделі економічного

зростання, що спираються на аналіз досліджень,

розробок і розвитку, припускають, що результу

ючий рівень стійкого зростання частково зале

жить від рівня людського капіталу, який є клю

човим чинником виробництва нововведень.

При цьому, хоча державне втручання в корот

костроковому періоді надає неістотний ефект на

розподіл часу індивідів в освіту, в довгостроковому

аспекті вплив державної освітньої та економічної

політики на темп економічного зростання є значним.

Таким чином, основним інструментом підвищення

рівня добробуту і досягнення стійкого економічного

зростання є не субсидування НДДКР, а інвестиції в

людський капітал, у цільові профілі і види освіти

Формалізоване економікоматематичне мо

делювання впливу людського капіталу на еконо

мічне зростання в той же час не є комплексним,

оскільки враховує виключно прямі ефекти. Відпо

відно до рівнів інвестування в людський капітал

розрізняють рівні дії даних інвестицій на еконо

мічне зростання: індивідуальний, корпоративний

і макроекономічний.

На індивідуальному рівні збільшення про

дуктивності праці є передумовою для зростання

дивідендів від людського капіталу, зокрема, у ви

гляді збільшення заробітної плати або інших ви

год (наприклад, матеріального стимулювання і

заохочення), що обумовлює збільшення спожив

чих витрат і, відповідно, ринкового попиту, ви

ступаючи, таким чином, додатковим стимулом

розвитку виробництва і прискорення економіч

ного зростання.

На корпоративному рівні збільшення продук

тивності праці внаслідок зростання інвестицій в

людський капітал стимулює працедавців до по

дальшого збільшення інвестицій в людський ка

пітал з метою посилення ефекту зростання про

дуктивності праці, що обумовлює додатковий

приріст людського капіталу і приводить до муль

типлікативного ефекту економічного зростання

На макроекономічному рівні при збільшенні

продуктивності праці та індивідуальних диві

дендів від людського капіталу посилюються сти

мули інвестування в людський капітал, що обу

мовлює екстенсивне зростання людського капі

талу за допомогою залучення більшої кількості

індивідів у процес інвестування і приводить,

зрештою, до зростання сукупного людського ка

піталу країни, що приводить до збільшення ВВП

Механізм впливу екстенсивного і інтенсив

ного збільшення людського капіталу на економіч

не зростання поданий на рис. 1.

Таким чином, зростання інвестицій в людський

капітал на певному етапі розвитку призводить до

мультиплікативного ефекту прискорення економі

чного зростання внаслідок як екстенсивного, так і

інтенсивного збільшення людського капіталу.

В той же час вигоди від освіти не вичерпують

ся тільки тими, що розглядаються в моделях еко

номічного зростання, оскільки багато в чому но

сять характер позитивних екстерналій, непіддат

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

194

ливих безпосередній оцінці і тим більше форма

лізації. Навіть прямі індивідуальні вигоди від осв

іти не завжди повно і адекватно відображаються в

економічній теорії і емпіричному аналізі, оскіль

ки цілком очевидний їх вплив не тільки в корот

костроковому, але і в довгостроковому періоді,

причому не тільки напряму, але і за допомогою

розповсюдження мультиплікаційних ефектів.

Серед основних напрямів неринкового впли

ву освіти на розвиток суспільства виділяють, перш

за все, позитивну кореляцію між рівнем освіти

батьків і подальших поколінь, між рівнем освіти

і станом здоров’я індивіда і його сім’ї, між рівнем

освіти і ефективністю ухвалюваних рішень, таких

як споживчий вибір і голосування.

Неринкові ефекти впливу освіти на економі

чне зростання враховуються в індексі розвитку

людського потенціалу, або індексі людського роз

витку (ІЛР), який в якості компоненти включає не

тільки традиційний показник економічного росту

ВВП на душу населення, але також чинники очі

куваної тривалості життя і рівня освіти. Освіта

вимірюється комбінацією грамотності дорослих (з

вагою в дві третини) і середньої кількості років

навчання (з вагою в одну третину)

Країничлени ООН, для яких щорічно роз

раховується індекс розвитку людського потенці

алу, поділяються на три групи: країни з високим

рівнем людського розвитку (ІЛР>0,800), середнім

(0,500<ІЛР<0,799) і низьким (ІЛР<0,499). Хоча

СРСР відносився до країн з високим ІЛР, країни

СНГ з більшою або меншою швидкістю перейш

ли з першої в другу категорію.

Фактично всі країни розташовуються відпо

відно до цього показника в спадному порядку.

При цьому найбільш важливим є місце країни за

індексом людського розвитку, хоча абсолютне

значення цього показника визначає відповідне

місце країни в рейтингу людського розвитку.

Наприклад, якщо країна посідає 25те або 35те

місце, а абсолютне значення її індексу лише на

3–5% менше, ніж у першій за рейтингом країні,

то загальні показники людського розвитку для

цих країн практично однакові.

В останні роки ІЛР визначається за не

змінною методологією та охоплює 177 країн, се

ред яких: великі західні країни, країни, що роз

Рис. 1. Механізм впливу екстенсивного та інтенсивного збільшення людського капіталу на економічне зростання

виваються, та ін. За ІЛР Україна в 2006 році по

сідала 70те місце після Росії, Білорусі.

Лідером за загальним ІЛР вже декілька років

є Норвегія. Країни ОЕСР лідирують за усіма ком

понентами індексу, особливо за показником се

редньодушового ВВП. За рахунок розвинутого

фінансового сектора цей показник у Люксембур

гу найвищий. Але відносно низький показник за

валовим охопленням навчанням не дає змоги

Люксембургу опинитися на першому місці. При

цьому в цій країні з півмільйонним населенням

об’єктивно неможливо здійснювати підготовку

спеціалістів за усіма спеціальностями, а його

жителі змушені навчатися в університетах інших

країн: Франції, Німеччини, Бельгії. Серед 25

країн, що посідають перші позиції в ІЛР, у вось

ми тривалість життя перевищує 80 років. Цей

показник найбільш високий в Японії (82) і Гон

конгу (81,6). Найвищий показник валового охоп

лення навчанням спостерігається у Великобри

танії — 123 %.

Останні 24 місця за ІЛР без винятку посіда

ють африканські країни. Найнижчий показник се

редньодушового ВВП у СьєрраЛеоне, найменша

тривалість життя — в Свазіленді (32,5 року), а в

БуркінаФасо 12,8 % грамотного населення.

Україна вперше була включена в розрахунки

ІЛР у 1993 році. Тоді, за розрахунками 1990 року,

вона посідала 45те місце при абсолютному зна

ченні індексу 0,844. Десятирічна криза економі

ки України обумовила різке зменшення показ

ників середньодушового ВВП та відчутне скоро

чення тривалості життя. Найгірші рейтингові

показники в Україні були в 1995 році. Тоді Украї

на в рейтингу країн посідала 102ге місце. Після

виходу з кризи, з початком економічного зрос

тання, стан України в ІЛР з року в рік потроху

поліпшується.

В той же час індекс розвитку людського потен

ціалу, на наш погляд, не цілком достатньо адекват

но відображає дію людського капіталу, оскільки

припускає неодноразовий облік деяких чинників.

З одного боку, рівень освіти є функцією освіти,

очікувана тривалість життя — функцією охорони

здоров’я, екології тощо. З другого боку, ці ж самі

показники враховуються в компоненті ВВП на душу

населення як чинники продуктивності праці і чи

Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика

195

сельності населення. У процесі дослідження еко

номічного зростання як функції продуктивності

праці і чисельності працюючого населення вплив

рівня людського капіталу стає ще більш очевидним.

Дослідження свідчить, що активізація твор

чого потенціалу людини, розвиток висококвалі

фікованої робочої сили є найефективнішим спо

собом досягнення економічного зростання.

Людський капітал є «найціннішим ресурсом,

набагато важливішим, ніж природні ресурси або

накопичене багатство… Саме людський капітал,

а не заводи, обладнання і виробничі запаси є на

ріжним каменем конкурентоспроможності, еко

номічного зростання й ефективності»

Економіка і рівень інвестицій в людський

капітал є взаємообумовленими елементами со

ціальної системи, кожний з яких впливає на роз

виток іншого. Якщо розглядати це співвідношен

ня з погляду початкового імпульсу, то пріоритет,

безумовно, належить людському капіталу, бо саме

він в умовах переходу до постіндустріального

суспільства виступає найважливішим чинником

відтворювання національного багатства і його не

обхідним елементом. Таким чином, важливою

проблемою формування економіки із стійкими

темпами розвитку залишається ефективність

інвестицій в людський капітал, які нині є значу

щою детермінантою економічного зростання,

рівня і якості життя населення.

Аналіз структури людського капіталу дозволяє

виділити два відповідні напрями дослідження

впливу людського капіталу на економічний розви

ток: роль людського капіталу в розвитку фірми —

на мікрорівні і безпосередній вплив людського ка

піталу на темпи економічного зростання і його

якісні характеристики — на макрорівні. Аналіз

моделі впливу інвестицій в людський капітал на

економічне зростання на основі комплексного

дослідження індивідуального, корпоративного і

макроекономічного рівнів інвестування в людсь

кий капітал дозволяє обґрунтувати мультипліка

тивний характер впливу інвестицій в людський

капітал на економічний розвиток внаслідок як

екстенсивного, так і інтенсивного збільшення

людського капіталу.

Література

Barro R.J. Education and economic growth.—

Harvard, 2001.— P. 2.

Дятлов С.А. Теория человеческого капитала: Учеб.

пособие.— СПб.: Издво СПбУЭФ, 1999.— С. 15.

Бородина Е. Человеческий капитал как основ

ной источник экономического роста // Экономи

ка Украины.— 2003.— № 7.— С. 48.

Lucas R.E. On the mechanics of economic

development // Journal of monetary economics.—

1988.— № 22(1).— P. 3–42.

Давыдова О.А. Инвестиции в человеческий

капитал: динамика, оценка, эффективность: Авто

реф. дис. … канд. экон. наук.— СПб., 1998.— С. 5.

Добрынин А. Человеческий капитал в тран

зитивной экономике: формирование, оценка,

эффективность использования / А. Добрынин,

С. Дятлов, Е. Цыренова.— СПб.: Наука, 1999.—

С. 28.

Сименко И.В., Сорока И.В. Инвестиции в

человеческий капитал в контексте устойчивого

развития экономики Украины // Меркурий.—

2001.— № 2.— С. 32.

Грішнова О.А. Людський капітал: формуван

ня в системі освіти і професійної підготовки.—

К.: Знання, 2001.— С. 121.

196

УДК 330.131.7

М.В. Олексенко

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ

Розглянуті традиційні методи обліку кредитних ризиків банку, недосконалості інформаційного забез)

печення ризик)менеджменту в банках. Обговорюється оновлена система обліку кредитних ризиків, що описує

стан кредиторської заборгованості клієнта з урахуванням внутрішнього кредитного рейтингу.

Банківська система України остані роки має

тенденцію до зміцнення, розвивається ринок

фінансовоекономічних послуг. За період 2004–

2006 рр. розмір банківських активів зріс майже в

3 рази, а в порівняні з 2001 р. — в 7,7 раза

Розвиток банківської системи вважається

основним показником розвитку економіки в

цілому, показники роботи банківської системи є

індикаторами фінансовоекономічного стану в

цілому. Наразі для підвищення інвестиційної

привабливості та іміджу економіки України при

діляється значна увага безпеці та стабільності

розвитку банківської системи в державі.

Проблема управління економічними ризиками

є найактуальнішою в процесі вдосконалення сис

теми фінансовоекономічного менеджменту в бан

ках. Категорія «економічний ризик» у сучасному

бухгалтерському обліку має досить абстрактне по

няття. Це призводить до неможливості визначення

ризику як юридичної величини, він несе виключно

економічне та стратегічне значення проявляється як

результат підсумку ряду негативних причин.

У таких умовах недостовірность інформацій

ного забезпечення ускладнює процес ризикме

неджменту в банках.

Існуючий бухгалтерський облік банку пропо

нує механізм відображення кредитних ризиків у

системі ризикменеджменту. На базі методики

оцінки платоспроможності позичальника визна

чається клас кредиторської заборгованості, та

існує ряд субрахунків, які відображають ступінь

ризику в кредитних операціях.

Вірогідність втрат, пов’язаних з несвоєчасним

поверненням боржником основного боргу та

відсотків по ньому (або взагалі з неповерненням

основного боргу та несплатою відсотків) визна

чається як кредитний ризик. Кредитний ризик

залежить від кредитоздатності (платоспромож

ності) позичальника.

У положенні НБУ про порядок формування

та використання резерву для відшкодування мож

ливих втрат за кредитними операціями банків є

таке визначення:

Кредитний ризик — ризик невиконання по

зичальником (контрагентом банку) зобов’язань за

кредитними операціями (тобто ризик того, що

сплата позичальником відсотків і основного боргу

за кредитними операціями проводитиметься з

відхиленнями від умов кредитної угоди або вза

галі не проводитиметься)

Нормативними документами Національного

Банку України передбачається при оцінці потен

ційного одержувача кредитів застосовувати екс

перті методи. Зміст експертного методу оцінки

клієнта зводиться до надання характеристики

його платоспроможності, спираючись на аналіз

його фінансових показників, кредитної історії та

історії економічної діяльності. В банківській

практиці цей процес називається визначенням

внутрішнього кредитного класу клієнтів. Такі

методи оцінки довели свою корисність у

банківській практиці.

Банки самостійно встановлюють нормативні

значення та відповідні бали для кожного показ

ника залежно від його вагомості (значимості)

серед інших показників, що можуть свідчити про

найбільшу ймовірність виконання позичальни

ком (контрагентом банку) зобов’язань за кредит

ними операціями.

Вагомість кожного показника визначається

індивідуально для кожної групи позичальників

(контрагентів банку) залежно від кредитної політи

ки банку, особливостей клієнта (галузь економіки,

сезонність виробництва, обіговість коштів тощо),

ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента банку) за

результатами оцінки його фінансового стану виз

начається на підставі основних показників та

коригується з урахуванням додаткових (суб’єк

тивних) показників.

Визначення внутрішнього кредитного рей

тингу (ВКР) клієнта являє собою рейтинг (дифе

ГРОШІ, ФІНАНСИ І КРЕДИТ

Гроші, фінанси і кредит

197

ренційовану оцінку) кредитоспроможності

клієнта та є результатом сукупної бальної оцінки

фінансової (коефіцієнтний аналіз) та експертної

оцінки господарської (підприємницької) діяль

ності потенційного клієнта.

Базою для визначення ВКР клієнта та мож

ливості проведення кредитної операції є: заявка

анкета на отримання кредиту клієнта; фінансова

звітність клієнта (ф. № 1 та ф. № 2) за останні

п’ять звітних періодів; довідки з інших банків про

розміри заборгованості за кредитом і процента

ми, її характер (строкова, пролонгована, простро

чена) та строки погашення за кредитними дого

ворами; інші документи, які входять у необхід

ний пакет документів на отримання кредиту та на

вимогу банку.

Положенням НБУ виділяється 5 класів кре

дитного рейтингу клієнтів (А, Б, Б, Г, Д).

Клас А — фінансова діяльність добра, що

свідчить про можливість клієнтом своєчасного

виконання зобов’язань за кредитними операція

ми, зокрема погашення основної суми боргу та

відсотків за ним відповідно до умов кредитної

угоди; економічні показники в межах установле

них значень; вище керівництво позичальника має

відмінну ділову репутацію; кредитна історія по

зичальника — бездоганна; крім того, позичальни

кибанки (резиденти) і банкинерезиденти, що

зареєстровані в країнах — членах СНД, дотриму

ються економічних нормативів. Одночасно мож

на зробити висновок, що фінансова діяльність і

надалі проводитиметься на високому рівні. До

цього класу можуть належати інші позичальни

кибанки (нерезиденти), що мають кредитний

рейтинг не нижчий, ніж показник А, підтвердже

ний у бюлетені однієї з провідних світових рей

тингових компаній.

Клас Б — фінансова діяльність позичальни

ка цієї категорії близька за характеристиками до

класу «А», але ймовірність підтримування її на

цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.

Позичальники банку, які належать до цього кла

су, потребують більшої уваги через потенційні

недоліки, що ставлять під загрозу достатність

надходжень коштів для обслуговування боргу та

стабільність одержання позитивного фінансово

го результату їх діяльності; крім того, позичаль

никибанки (резиденти) і банкинерезиденти, що

зареєстровані в країнах — членах СНД, дотриму

ються економічних нормативів. Аналіз ко

ефіцієнтів фінансового стану позичальника може

свідчити про негативні тенденції в діяльності

позичальника. Недоліки в діяльності позичаль

ників, які належать до класу Б, мають бути лише

потенційними. За наявності реальних недоліків

клас позичальника потрібно знизити. До цього

класу можуть належати інші позичальникибан

ки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг

не нижчий, ніж «інвестиційний клас», що під

тверджений у бюлетені однієї з провідних світо

вих рейтингових компаній.

Клас В — фінансова діяльність задовільна і

потребує більш детального контролю, крім того,

позичальники — банки (резиденти) і банки

країн — членів СНД дотримуються економічних

нормативів. Надходження коштів і платоспро

можність позичальника свідчать про ймовірність

несвоєчасного погашення кредитної заборгова

ності в повній сумі та в строки, передбачені до

говором, якщо недоліки не будуть усунені. Одно

часно спостерігається можливість виправлення

ситуації і покращення фінансового стану пози

чальника. Забезпечення кредитної операції має

бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо

оцінки його вартості, правильності оформлення

угод про забезпечення тощо. До цього класу мо

жуть належати позичальникибанки (нерезиден

ти), що мають кредитний рейтинг не нижчий, ніж

показник В, підтверджений у бюлетені однієї з

провідних світових рейтингових компаній.

Клас Г — фінансова діяльність незадовільна

(економічні показники не відповідають установ

леним значенням), і спостерігається її неста

більність протягом року; є високий ризик знач

них збитків; ймовірність повного погашення кре

дитної заборгованості та відсотків/комісій за нею

є низькою; проблеми можуть стосуватися стану

забезпечення за кредитом, потрібної документації

щодо забезпечення, яка свідчить про наявність

(схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під

час проведення наступної класифікації немає

безсумнівних підтверджень поліпшити протягом

одного місяця фінансовий стан позичальника

банку або рівень забезпечення за кредитною опе

рацією, то його потрібно класифікувати на клас

нижче (клас Д). До цього класу належить пози

чальник/контрагент банку, проти якого поруше

но справу про банкрутство.

Клас Д — фінансова діяльність незадовільна

і є збитковою; показники не відповідають уста

новленим значенням, кредитна операція не забез

печена ліквідною заставою (або безумовною га

рантією), ймовірності виконання зобов’язань по

зичальником/контрагентом банку практично не

має. До цього класу належить позичальник/кон

трагент банку, що визнаний банкрутом в установ

леному чинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану

позичальник зараховується до відповідного кла

су. Позичальник/контрагент банку, проти яко

го порушено справу про банкрутство, а також

банки, в яких відкликано банківську ліцензію,

не можуть бути віднесені до класу, вищого, ніж

клас «Г».

Банк для обліку кредитних операцій викори

стовує бухгалтерські рахунки (табл. 1).

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

198

Система зображення кредитних операцій в

бухгалтерському обліку, що базується на викори

станні рахунків, наведених у табл. 1, має наступні

недоліки:

1) відсутні об’єктивні критерії переведення

заборгованості із класу «прострочена» в клас

«сумнівна»;

2) немає відповідності між класом клієнта

(який визначено ВКР) та класом заборгованості.

Ці недоліки призводять до недосконалості

інформаційного забезпечення ризикменеджмен

ту, не дають можливості визначення категорії «кре

дитний ризик» у контексті бухгалтерського обліку.

Оновленою методикою визначення внутріш

нього кредитного рейтингу клієнтів, запропоно

вані наступні зміни:

— об’єднати принципи надання ВКР клієнту

з принципами визначення класу кредитної забор

гованості;

— визначити кредитні ризики за клієнтами

згідно з кредитним рейтингом (А, Б, Б, Г, Д) у

жорсткій відповідності до класифікації кредитних

операцій, а саме:

— «Стандартні» кредитні операції — це операції,

за якими кредитний ризик є незначним і становить

один відсоток чистого кредитного ризику;

— «Під контролем» — це кредитні операції,

за якими кредитний ризик є незначним, але може

збільшитися внаслідок виникнення несприятли

вої для позичальника ситуації та становить п’ять

відсотків чистого кредитного ризику;

— «Субстандартні» кредитні операції — це

операції, за якими кредитний ризик є значним,

надалі може збільшуватись і становить 20

відсотків чистого кредитного ризику, а також є

ймовірність несвоєчасного погашення заборгова

ності в повній сумі та в строки, що передбачені

кредитним договором;

— «Сумнівні» кредитні операції — це операції,

за якими виконання зобов’язань з боку позичаль

ника/контрагента банку в повній сумі (з урахуван

ням фінансового стану позичальника та рівня за

безпечення) під загрозою, ймовірність повного по

гашення кредитної заборгованості низька та ста

новить 50 відсотків чистого кредитного ризику;

«Безнадійні» кредитні операції — це операції,

імовірність виконання зобов’язань за якими з боку

позичальника/контрагента банку (з урахуванням

фінансового стану позичальника та рівня забезпе

чення) практично відсутня, ризик за такими опе

раціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Підставою для зарахування заборгованості

клієнта на один із субрахунків є надання класу за

бальною оцінкою відповідно до методики визна

чення ВКР клієнту.

Клас кредиторської заборгованості може

змінюватись у ході подальших операцій з випла

ти кредиту та нарахованих за ним відсотків. Для

цього застосовується методика зміни класу

клієнта у разі порушення ним графіка погашен

ня заборгованості.

Кредитний комітет банку визначає всі мож

ливі випадки, які можуть призвести до підвищен

ня ризику втрати платоспроможності клієнта,

підстави, критерії та параметри зміни класу.

Банк може надати кредит навіть за умови дуже

низького рейтингу платоспроможності клієнта, але

за таких умов процентна ставка за кредитами та за

безпечення кредиту повинні бути дещо більшими,

ніж при високому рейтингу. Аналогічний підхід

повинен бути і у разі подовження кредиту.

Поновлена система обліку дозволяє застосо

вувати систему гнучких ставок. При зміні класу

заборгованості (субрахунку) автоматично зміню

ється розмір процентної ставки, що відображаєть

ся в обліку. Кредитний комітет банку визначає

відсотки за кожним субрахунком відповідно до

ризиків. Це сприяє об’єктивності ставок та підви

щенню рівня автоматизації облікового процесу,

що дасть змогу до вдосконалення системи ризик

менеджменту.

Отже, це доводить можливість інтеграції ка

тегорії «кредитний ризик» у систему бухгалтерсь

кого обліку і тим самим надає категорії «ризик»

юридичного статусу.

На підставі даних за рахунками, наведеними

в табл. 1, можна визначити середній рівень ризи

ку кредитного портфеля за формулою:

()

Рівень ризику

залишків на рахунках рівень ризику

по кожному рахунку

залишків на рахунках







Таблиця 1

Бухгалтерські рахунки, які використовує банк для обліку кредитних операцій

* — за видами кредитних операцій.

Рахунки

Назва операції

Для суб'єктів господарської діяльності

(20 клас)

Для фізичних осіб

(22 клас)

Надані кредити 20* 22*

Пролонгована заборгованість за кредитами 20*6 22*6

Прострочена заборгованість за кредитами 20*7 22*7

Сумнівна заборгованість за кредитами 209* 229*

Списана у збиток заборгованість за кредитними операціями 9611 9611

Гроші, фінанси і кредит

199

Впровадження запропонованої системи об

ліку кредитних ризиків дає можливість підвищи

ти ефективність ризикменеджменту в банках.

Проаналізуємо основні переваги та недоліки за

пропонованої системи обліку, використовуючи

для цього принципи SWОТаналізу (табл. 2).

Таблиця 2

Основні переваги та недоліки використання оновленої системи обліку кредитних ризиків

Переваги Недоліки

1) Можливість відображення кредитного ризику на кожній стадії

кредитної операції

1) Потреба в кваліфікованих кадрах на стадії розробки

та впровадження

2) Легкість розрахунку кредитних ризиків 2) Потреба в якісному програмному забезпеченні

3) Розкриває стан кредитного портфеля на певну дату та дає

можливість порівнювати його з іншими

3) Необхідність експертної пропонованої системи на

рівні НБУ

4) Простота автоматизації

5) Підвищення об'єктивності визначення стану кредиторської

заборгованості

6) Після впровадження дає змогу знизити потреби в

кваліфікованих кадрах на місцях

7) Можливість використання більш гнучкої відсоткової політики

Запропонована система обліку кредитних

ризиків дійсно має певні недоліки, але значна

частина включає переваги. Це можна бачити з

результів SWОТаналізу.

Отже, можна зробити наступні висновки.

Оновлена система оцінки кредитних ризиків дає

змогу вирішити ряд як теоретичних, так і прак

тичних питань бухгалтерського обліку, аналізу та

оцінки кредитного портфеля і фінансовоеконо

мічного аналізу банку. В теоретичному аспекті —

визначення категорії кредитний ризик у контексті

бухгалтерського обліку надає категорії ризик

юридичного статусу. В практичному аспекті вона

сприяє детальному розкриттю офіційної (бухгал

терської) інформації про кредитні ризики, що дає

можливість проводити аналіз за сегментами (за

класами заборгованості, клієнтами, сегментами

ринку, періодами тощо).

Впровадження нової системи обліку кредит

них ризиків дає змогу підвищити ефективність

ведення ризикменеджменту в банках. За сучас

них умов розвитку банківської системи в Україні

та її інтеграції до світових фінансових ринків

впровадження нових механізмів мінімізації бан

ківських ризиків є досить важливим та виправ

довує вкладення грошових коштів для їх реалі

зації. Зважаючи на легкість впровадження запро

понованої системи, її використання має бути

ефективним та перспективним.

Література

Основні показники діяльності банків Украї

ни // Вісник НБУ.— 2006.— № 12.— С. 6.

www.infodisk.net.ua. Положення про порядок

формування та використання резерву для відшко

дування можливих втрат за кредитними операці

ями банків, зареєстровано в Міністерстві юстиції

України 03 серпня 2000 за № 474/4695.— С. 6.

Там само.— С. 8.

Там само.— С. 11.

Там само.— С. 6.

УДК 65(003.2):365.28

О.О. Олійник

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ У СИСТЕМІ

ЕКОНОМІЧНОГО ВІДТВОРЕННЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

Від раціонального й ефективного формування фінансової політики аграрного підприємства в управлінні

грошовими потоками залежать результати діяльності, стабільність розвитку та його фінансовий стан.

Протягом періоду становлення української

державності з проведенням економічних реформ

простежується тенденція падіння обсягів товар

ного виробництва, що було в цілому зумовлено

затяжною і в значній мірі руйнівною економіч

ною кризою. Якщо проаналізувати точки «падін

ня» економіки, то можна виділити чотири етапи

в залежності від дії основних визначальних їх

чинників. Перший етап падіння виробництва

відбувся в 1990–1992 рр. Воно було викликане

Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(3)2008

200

політикою, спрямованою на лібералізацію цін,

призвело до розриву господарських зв’язків. Дру

гий етап — 1993–1994 рр. — відзначений падінням

виробництва внаслідок політики обмінного кур

су валюти (карбованця) та відмови від захисту

внутрішнього ринку, що сприяло наданню широ

кого спектра пільг імпортерам. Третій етап —

1995–1996 рр. — падіння виробництва відбулося

в результаті політики емісії високоприбуткових і

абсолютно ліквідних державних цінних паперів з

одночасним обмеженням грошової маси, внаслі

док чого виникла гіперінфляція, відбувся відтік

капіталу з виробничої сфери у спекулятивні опе

рації. Четвертий етап — 1997–1998 рр. — внаслі

док загострення глобальної фінансової кризи

відбулася втрата ліквідності та платоспромож

ності багатьох кредитних установ

Розуміння сутності економічної кризи і після

кризової депресії, та проведеної антикризової

політики, яку здійснював уряд, показують, що

спад виробництва, який відбувся у 1991–1999 рр.,

зумовлений передовсім необґрунтованістю анти

кризових заходів, їх фрагментарністю і не

дієвістю, що є результатом пасивної політики

Української держави. Маючи великий світовий

досвід антикризового державного регулювання,

Українська держава на час ринкового трансфор

мування національної економіки фактично само

усунулась від виконання своєї регулюючої

функції, що і прискорило розвиток депресивних

процесів.

Період реформування аграрного сектора еко

номіки 1995–2001 рр. був найтривалішим і найваж

чим, оскільки пов’язувався зі зміною психології,

способу мислення та способу життя сільського

соціуму. За ці роки відбулося руйнування раніше

існуючої монолітної системи, яка функціонувала

на соціалістичних засадах та натомість сформу

валася багатоукладна економіку сільського госпо

дарства, створені різні типи і форми підприємств

як підґрунтя для розвитку приватної ініціативи та

конкуренції. Але найголовнішим здобутком цього

періоду стало усвідомлення громадянами України

свого права на власність, що є вихідною переду

мовою успішного завершення перехідного періо

ду до власне ринкового господарювання і створен

ня послідовно ринкової аграрної сфери в націо

нальній економіці.

Починаючи з 2000 р. відбувається перелом

ситуації. Вперше за останнє десятиліття досягну

то реального зростання основних параметрів еко

номіки: приріст виробництва промислової про

дукції тільки за один рік склав 12,9 %, сільського

господарства — 9,2 %, внутрішнього валового

продукту — 6,0 %. Досягнуто позитивних зрушень

у бюджетній сфері, — розпочався процес активі

зації інвестиційної діяльності, підвищення моне

тизації економіки, її експортного потенціалу

Починаючи з 2001 р. в Україні утверджуєть

ся якісно нова економічна ситуація, яка характе

ризується динамічним зростанням економіки, що

набула стабільного характеру та спадом інфля

ційних процесів. Зазначені успіхи є результатом

посилення державного регулювання розвитку

економіки, реалізації антикризових програм, роз

рахованих на забезпечення економічного зрос

тання. Прикладом цього є комплекс заходів, ре

алізованих державою в останні роки, з прискоре

ного розвитку базових галузей економіки, в тому

числі і сільського господарства, які можуть гене

рувати мультиплікаційний ефект позитивного

впливу на суміжні галузі.

Показовим прикладом є реанімація сільсько

го господарства засобами державного впливу,

основним напрямком якого є застосування за

ходів державного регулювання розвитку цієї пріо

ритетної галузі, яка на 2/3 забезпечує попит на

селення і надає сировину для інших галузей про

мисловості. Принциповим питанням політики

держави стало рішуче розмежування питань

фінансових відносин на минуле і майбутнє, які

гальмували розвиток і які мали стати імпульсом

до зростання.

Значно зменшено податковий тиск шляхом

введення фіксованого сільськогосподарського

податку, при тому, що будьяка галузь економіки

сплачує приблизно 38–40 % від суми виручки, а

сільське господарство — 7 %. Фіксований сіль

ськогосподарський податок складає від 12 до 15–

17 грн. річних платежів з гектара земельної площі,

що надає можливість значну кількість коштів, які

раніше вилучались шляхом оподаткування, зали

шати у господарствах

Завдяки активній державній політиці ціноут

ворення на сільськогосподарську продукцію та

створення сприятливого режиму кредитування,

на основі бюджетної компенсації кредитного

процента, фінансова підтримка сільськогоспо

дарських товаровиробників значно зросла.

Таким чином, шляхом проведення радикаль

них реформ зі сторони держави щодо упорядку

вання процесу економічного відтворення і зрос

тання сільськогосподарського виробництва вини

кає необхідність виокремлення в системі страте

гічного напрямку фінансової політики щодо ефек

тивного управління грошовими потоками аграрно

го сектору економіки з визначенням їх функ

ціонального призначення як цілісної системи.

У вирішення завдань проблеми економічно

го відтворення аграрного сектора економіки ва

гомий внесок внесли провідні вчені: І.І. Лукінов,

П.Т. Саблук, М.Я. Дем’яненко, О.М. Шпичак,

В.Я. МесельВеселяк, В.М. Трегобчук, П.М. Ма

каренко, Л.Ю. Мельник та інші. Результати їх

досліджень розкривали напрями подальшого роз

витку аграрної сфери виробництва, забезпечили