Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

тажувати. Наприклад: Полк саме входив по високій

автостраді в широку, розлогу долину. (О. Гончар.);

Невеликий загін озброєних колгоспників виходить з

села. (О. Довженко.); За кілька хвилин вантажники

навантажили машину. (Л. Смілянський.); Край до-

роги, біля вороху пшениці, Оксана з дівчатами роз-

вантажують машину, що привезла зерно для сівалок.

(А. Головко.)

Здається, все основне про антоніми сказано. До-

дамо лише, що неоднаково поводяться в антонімічних

зв'язках слова однозначні і багатозначні. Коли слово

багатозначне, то воно стає антонімом до іншого

слова не в усій сукупності своїх значень, а тільки

якомусь одному з них. Приміром, прикметник спо-

кійний має ряд значень і тому членується на різні

антоніми: спокійний (хлопець) — гарячий, спокійне

(життя) — тривожне, спокійне (море) — бурхливе.

А тепер з'ясуємо питання: скільки ж антонімів

маємо в сучасній українській літературній мові? Від-

повісти на нього важко. Нам трохи допоможе в

цьому шкільний «Словник антонімів» Л. М. Полюги,

виданий 1987 року. У словнику витлумачено понад

2000 антонімічних пар. їх, звичайно, в нашій мові

набагато більше.

Антонімам притаманна велика художньо-вира-

жальна сила. На тлі контрастів майстри слова яскра-

во змальовують картини життя, складні переплетення

почуття і мислі. Завершимо свої міркування словес-

ним малюнком видатного українського письменника

Михайла Коцюбинського, де віртуозно вкраплено

антоніми:

«А люди йдуть. За одним другий і третій і так без

кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні — і все кричить

у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі

лишають на душі моїй сліди своїх підошов».

РОЗПОВІДЬ ДВАНАДЦЯТА

НАЙБІЛЬШЕ ЇХ БУЛО, І Є, І БУДЕ

Чи задумувалися ви над питанням: яких слів в

українській мові найбільше? І яка це частина мови?

Чи, можливо, нема такої частини мови, що могла б

хизуватися своєю кількісною перевагою?

В українській та й інших мовах є слова, які

наділено найпоказовішою для них особливістю — ве-

ликою кількістю. Це іменники. Випередити іменник

у кількості слів не спроможна жодна частина мови.

У першій розповіді «Слова збираються на віче»

вказано, що в найбільшому (одинадцятитомному)

Словнику української мови нараховується близько

135 000 слів. З цієї загальної цифри виділимо кіль-

кість слів іменникових. На них у словнику припадає

майже половина. Порівняно з іменником дієслово

має слів удвічі менше.

Іменник — одна з основних частин мови. Він по-

значає предмети. Чому саме іменник у численності

став неперевершеним? Насамперед тому, що нас

оточує безмежний світ предметів. Людина пізнає

ці предмети і, звичайно, їх називає. Коли творить нові

предмети, то також дає їх найменування. До того ж

людина завжди усе пізнане опредмечує, навіть дії

і якості. Мову немовби наповнено всюдисущими імен-

никами. Яка частина мови, приміром, найчастіше

поповнюється новими словами? Тільки іменники. Або

візьмімо речення. Майже кожного разу ми тут на-

трапляємо на ці, такі необхідні для синтаксису, слова.

Хіба ж не допомагає іменник реченню точніше висло-

вити думку?!

Іменник — неначе велика-велика ріка, яка гордо

несе свої води до моря й океану. А десь далеко

і поруч струмують річки набагато менші. Вони зачу-

141

довано прислухаються до гомону-розмови іменни-

кової ріки. Як навесні розливаються, шукають про-

сторіні і грізно мчать наввипередки ріки, посилені

повінню, так і іменник величніе та весніє від пове-

ні словотвору. Вічне оновлення його сили і спро-

моги.

Потрібно підкреслити, що не всі іменники однако-

ві. Річ не тільки у «зрості»: бувають же великі і

маленькі слова! Іменники неоднакові за внутріш-

ньою сутністю. Одні з них називають справжні пред-

мети: кінь, кіт, ластівка, книга, ручка, хата, двері,

стіл, дерево, троянда. Інші стосуються таких назв,

як політ, чекання, зеленавість, легкість, приємність.

Чим відрізняються останні слова від попередніх,

«справжніх» іменників? Чи вони також вказують на

предмети? Порівняймо взаємопов'язані слова ручка і

писання. Ручка позначає предмет. Іменник має декі-

лька значень. Візьмемо до уваги лише одне значен-

ня — прилад для писання: Гнат узяв ручку і поліз

пером по аркушеві паперу. (Г. Тютюнник.) А що озна-

чає писання? Це слово називає дію: Людина, по-

клавши блокнот на лутку, уся поринула в писання.

(І. Кириленко.) Як сталося, що писання і подібні

слова називають дію, але є іменниками? Або чому

належать до іменників працьовитість, скромність і

чесність, які виражають якість?

Багато іменників з'явилося в мові тому, що вони

часто перетворюють на себе інші частини мови. На-

чебто нетерпеливиться їм, коли доводиться бачити

навколо неіменникові слова. Подивіться, будь ласка,

на пов'язане з вашою навчальною діяльністю дієсло-

во писати. Одне-однісіньке дієслово, а скільки пішло

від нього у світ іменників! Навіть самий перелік їх

викликає подив. Це і найближчий сусід дієслова пи-

сання, і гордовитокарбоване письмо, і не менш ве-

лична писемність, і ніжне-надніжне писаннячко, і

142

найменування професії писар, і з відтінком зневажли-

вості писака та з його не вельми шанованою пи-

саниною, і витвір народного мистецтва писанка, і

здружені з плином часу письмена. Наприклад: / для

писання пера золоті Йому злиденне сонце подавало.

(Д. Павличко.); Болгарія ділилась із Руссю своїм

письмом. Вчителі їхні, Кирило і Мефодій, бували в

Києві. (С. Скляренко.); Інтермедії до драми Я куба

Гаватовича належать до визначних пам'яток давньої

української писемності. (Радянське літературознав-

ство.); — А ви — людина вчена, поворушіть трохи це

прадідівське писаннячко. (О. Донченко.); Писар по-

рився в своїй величезній сумці, де можна було

вмістити не лише штабні документи, а при нагоді

сховатись і самому щупленькому писареві, дістав

звідти загсівські бланки. (Ю. Збанацький.); Він знає

автора статейки. Це дрібний і безпринципний писака.

(І. Микитенко.); — Що це за писанина? (Іван Ле.);

Писанки — здебільшого з дерева — стали декора-

тивним оздобленням майже в кожній гуцульській

хаті. (Хлібороб України.); Неграмотний мужик Зби-

рає письмена. (Д. Павличко.) Додамо до цього ряду

ще слова писак, писанкар, писанкарка, писаночка,

писаренко, писарина, писарство, писарча, писарчук,

письменник, письменниця, письменництво, письмен-

ність, письменство. Ось така могутність іменника у

творенні слів!

Кому не відоме легкокриле дієслово літати?/ Ко-

ли вимовляємо це слово, то мимоволі пов'язуємо

його з ластівкою, що нестримно спішить до людської

оселі і невтомно літає, щоб збудувати тут і свою

домівку. Або з журавлем, який,прилітає з далеких

країв, щоб сповістити вчасно нам про весну. І зоря-

ними крилами літаків у надвисокості. І космічними

кораблями, що перетинають глибінь космосу. І шалом

бігу. І нашим ширянням у мріях і снах... Здавалося б,

143

що це прудке слово вбереглося від іменникового

полону. Адже літає у високості і мчить на землі.

Не наздоженеш. Проте й воно перетворилося на

іменник, до того ж не на один, а декілька: літання, літ,

літак, літачок. І як добре вони звучать у реченнях: Як

танцювала вона з іншими, він водив очима слідком

за її легким літанням. (І. Нечуй-Левицький.); Над

нами з хуркотом промайнув перший табунець чирят

як знак початку вечірнього льоту. (Олесь Досвіт-

ній.); — Коли льотчик уже влітався та добре відчуває

літак, нічого йому не страшно. (О. Гончар.); — Ех,

літачок! Ех, бистрокрилий! (О. Донченко.) Охоче

йдуть в іменники також префіксовані дієслова, що

походять від слова літати. Ось, наприклад, відлітати.

Маємо від нього два іменники відлітання і відліт.

Наведемо поетичні рядки, наповнені світлим сумом

розлуки з птахами, які відлітають у вирій: Ті журав-

лі, і їх прощальні сурми... Тих відлітань сюїта

голуба... (Л. Костенко.); Позлітавшися у зграї,

різне птаство молоде в крилах сили набирає і від-

льоту в вирій жде. (Н. Забіла.) Добре трудяться

невсипущі іменники, закликаючи дієслова до свого

гурту.

Після порівняння деяких дієслів і похідних імен-

ників варто поміркувати над причинами перетворення

слів. Переходять дієслова та інші частини мови в

іменник тоді, коли ми дії, якості або інші ознаки

часто робимо предметом нашого мовлення. Цей пред-

мет мовлення займає місце підмета й нерідко одя-

гається в іменникові морфологічні форми. Такі пере-

творення звичайно відбуваються у тексті. Наприклад:

Дівчина любила музику понад усе. Любов до музики

прийшла від батькової скрипки і материної пісні ще

в ранньому дитинстві. Дієслово любити у другому ре-

ченні стало віддієслівним іменником. У ньому поєд-

нується і дієслівне значення, і набуте граматичне

144

значення іменника. Проте подібні іменники не вка-

зують на справжні предмети.

Частенько поглядає іменник і в бік прикметників.

І вправно перековує їх у своїй граматичній кузні,

збільшуючи іменникове плем'я. Давайте подивимось,

що вчинив іменник з одним веселим-превеселим прик-

метником.

Цей прикметник завжди був сповнений без-

турботного настрою — і незчувся, як опинився в

іменникових володіннях. Сподобалося йому тут, не

захотілося повертатися додому. Іменники погодились

його залишити, якщо одягнеться в іменникове вбран-

ня. Прикметник послухався і трохи задумався, як

бути з веселощами. Отака оказія трапилася з гарним

на вдачу прикметником веселий. З нього викували аж

п'ять (а може, й більше!) іменників: веселість, весе-

лощі, веселун, веселуха, веселик. На щастя, їм дозво-

лено зберегти веселу прикметникову вдачу. Так собі

й веселяться. Веселість і веселощі душею аж надто

подібні до прикметників: Нараз він засміявся, та

зараз же погасив свою веселість, уперто стулив

губи. (Ю. Шовкопляс.); Радістю і веселощами б'єть-

ся серце у Христі. (Панас Мирний.) А веселун

і веселуха показують, які бувають веселі, життєрадіс-

ні

люди:

давно

нашій

хаті

Встали

тато,

встали

ма-

ти, Встав Іванко-молодець, Веселун і в дуду грець.

(М. Стельмах.); Ти ж знаєш наших веселух іздавна:

Мокрина, Векла, Гапочка, Тетяна. (І. Вирган.) Му-

зикою і пісенністю віє від надпоетичного слова ве-

селик. За народним повір'ям, навесні, коли журавлі

прилітають з вирію, їх треба називати веселим ймен-

ням. Бо інакше... того, хто скаже «журавель», спіткає

жура на цілий рік. Про це гарно сказано в Оксани

Іваненко: Мій журавлику! Ти прилетів! Та треба зва-

ти веселиком. Прочитаємо про любого нам птаха

і в Максима Рильського:

145

То був не той хрестоматійний ключ,

Що звикли ми до нього на картинках,

У прозі й віршах різного гатунку,

У споминах дитячих, у піснях...

Ні! То була якась весела гра,

І я згадав, що часом у народі

Звуть журавля веселиком, щоб він

Веселощі, а не журбу приносив.

Допомагають іменникові високо тримати його

численність і синоніми. В сучасній українській мові

живуть, зокрема, три чудові слова на позначення того

самого явища. Вони — вогнище, багаття, ватра. Це

огнисті слова-іменники. Про них прекрасно мовлено

у вірші Д. Павличка «Слово»:

Ватра, вогнище, багаття! Звісно, всі три слова добрі,

А вогонь один? Та ні! Але ти своє знайди —

Різні назви, різні плаття, Дух печеної картоплі

Різні лики вогняні. В ньому залишив сліди.

Срібна, злотна, пурпурова Пахне слово те журбою,

Грань-жарина спалахне, Димом осені в полях,

Доки вимовиш три слова, І між матір'ю й тобою

Вибираючи одне. В ньому — найкоротший шлях.

Українська мова запозичує іншомовні слова та-

кож в основному іменникові. Назвемо хоча б такі

іменники, як дельтаплан, дельтапланеризм, дельта-

планерист. Вони пов'язані з польотами — ширянням

із якої-небудь висоти на безмоторних одномісних

літальних апаратах. Ці апарати мають вигляд грець-

кої літери «дельта»... Скрізь встигають іменники.

Тому їх у мові найбільше.

» Могутніє і могутніє іменникова повінь. Злилися

воєдино слова, які українська мова взяла у спадок

від мови давньоруської, які витворені нашою мовою

упродовж сторіч, які виплекані сьогоденням. Числен-

ного іменникового роду не здолати, не побороти.

РОЗПОВІДЬ ТРИНАДЦЯТА

ДРУЗІ ЧИ СУСІДИ ІМЕННИКІВ?

Щасливий той, хто має вірного друга. Щасливий

навіть той, хто, не маючи друга, живе поруч доброго

сусіда. Є, так би мовити, різні виміри щастя.

Долю людини повторюють і слова, витворені нею.

Є слова щасливіші на. долю. Як і люди. Щасливцями,

приміром, часто бувають іменники.

Ви запитаєте або й здивуєтесь: щоб іменники —

та й щасливі?! У чому ж виявляється це іменникове

щастя? Подумайте самі. Та краще сам скажу: щастя

іменника хоча б у нерозлучності з числівником.

Так-тах, саме з числівником. Числівник завжди стоїть

напоготові, щоб допомогти іменникам у вираженні

кількості предметів. Будь-коли, у будь-яку погоду,

іменники в разі потреби тільки подивляться у бік

своїх побратимів або попрохають: «Будь ласка...»

І відразу ж з'являються числівники. Вони — надійні

друзі.

Але допомагає числівник іменникові не в усіх

справах. В іменника стільки всіляких обов'язків,

що в усьому йому не допоможеш. Він звик багато

справ виконувати самостійно. Але є така ділянка, де

іменникові без допомоги не обійтися. Що ж це за ді-

лянка?

Щоб на це питання відповісти, варто спершу

пригадати граматичні властивості іменника. Ви

знаєте, що іменник змінюється за відмінками та

числами і має рід. Ось у реченні Хлопчик посадив

деревце слово хлопчик, належить до іменників чолові-

чого роду. Це також форма називного відмінка

однини. А слово деревце середнього роду, стоїть у

знахідному відмінку однини. Якщо перетворимо це

речення на речення Хлопчики посадили деревця,

147

то побачимо: будова речення синтаксично не змі-

нилася, маємо ту саму кількість членів речення і до

того ж тієї самої граматичної природи. Залишився

той самий відмінок іменників, проте змінилося число.

Іменники

хлопчики

деревця

позначають

не

один

предмет. Скільки ж предметів? Точно не сказано. Ві-

домо лише, що тут не один хлопчик і не одне

деревце, їх більше, ніж один. Може бути два, три,

чотири, десять...

В українській мові розрізняють граматичне число:

однину і множину. Однина — це один предмет. Мно-

жина — не один предмет, а більше. Але ця кількість

мислиться неозначено. У висловленні Хлопчики поса-

дили деревця розповідається, що хлопчик був не

один. І деревце посаджено не одне. Скільки ж хлоп-

чиків садили деревця? Про це не сказано. Скільки

ж деревець посаджено? Не сказано теж. Як же ви-

разити мовними засобами точну кількість пред-

метів?

Кількість предметів позначають числівники. Тіль-

ки вони роблять це найдосконаліше. Подивіться, як

можна безмежно перетворювати речення Хлопчики

посадили деревця, вказуючи на різну кількість пред-

метів: Два хлопчики посадили деревця, Три хлопчики

посадили деревця, Чотири хлопчики посадили дерев-

ця, Десять хлопчиків посадили деревця... Можемо

збільшувати число хлопчиків і збільшувати. Те саме

вдіємо з деревцями, їх було б два, три, чотири і

більше: Хлопчики посадили два деревця, Хлопчики

посадили три деревця, Хлопчики посадили чотири де-

ревця, Хлопчики посадили двадцять деревець... Мож-

на повідомити водночас про точну кількість і хлопчи-

ків, і деревець: Два хлопчики посадили два деревця,

Два хлопчики посадили три деревця, Три хлопчики

посадили чотири деревця, Чотири хлопчики посадили

двадцять деревець... Якщо захочете, то збільшува-

148

тимете ці кількості до безмежності. Отакі-то числів-

ники!

В українській мові запроваджено суворий поря-

док розташування числівників та іменників. Це най-

ближчі сусіди. Розташовані поруч. Числівник стоїть

попереду, позаду — іменник. Тільки в цьому разі

числівник виражає точну кількість: Посадила стара

мати Три ясени в полі. (Т. Шевченко.); Ой три

шляхи широкії Докупи зійшлися. (Т. Шевченко.);

Доглядали мене змалку аж чотири няньки. Це були

мої брати — Лаврін, Сергій, Василько й Іван (О. Дов-

женко.); Та було у матері чотири сини. (Б. Олій-

ник.); Говорили-балакали дві верби за селом. Потім

тихо поплакали дві верби за селом. (Б. Олійник.)

Сила числівника зменшується, коли його ставлять

після іменника. Тоді він також передає кількість, але

кількість приблизну: Уперед біг невеликий хлопчик

років восьми. (Панас Мирний.); Десятки учнів ві-

тали широкоплечого чоловіка років сорока, одягне-

ного в сірий костюм. (М. Трублаїні.)

Іменник і числівник утворюють тісну граматичну

єдність. Настільки тісну, що вона оформлює один

член речення. Наприклад: Три явори посадила Сест-

ра при долині. (Т. Шевченко.); Говорили-шепталися

дві топольки гінкі. Потім тихо сміялися дві топольки

гінкі. (Б. Олійник.) У першому реченні сполука

три явори є додатком, у другому і третьому речен-

нях дві топольки — підмети. Поведінка різних числів-

ників у цій єдності неоднакова. Хоча числівник зви-

чайно стоїть попереду іменника, проте головним

у такій парі слів є іменник. Від іменника отримує

числівник граматичні значення. Але багато дечого він

уже втратив. Наприклад, майже всі числівники втра-

тили граматичний рід і граматичне число. Щодо

числа — то вони самі виражають кількість. Тому гра-

матичне число зайве.

149

Цікава граматична доля числівника. Він наро-

джувався з різних частин мови. Один, два, три, чотири

були колись прикметниками. Тоді вони розрізнялись

родом, відмінком і числом залежно від іменника,

з яким узгоджувалися. Найкраще зберіг прикметни-

кові особливості числівник один: один олівець, одна

книжка, одне деревце. Частково збереглося розріз-

нення роду у числівника два. Тут маємо спільне

значення чоловічого та середнього роду і окреме

значення жіночого роду тільки в називному і знахід-

ному відмінках (два олівці, два вікна, дві книжки):

Два олівці лежать на столі; Я узяв два олівці;

Дві книжки написані учителем; Учитель написав дві

книжки. Три і чотири значення роду повністю втра-

тили. Як і прикметники, два, три, чотири завжди

узгоджуються з іменником у відмінку: два товариші,

двох товаришів, двом товаришам, двома товариша-

ми, (на) двох товаришах; три верби, трьох верб,

трьом вербам, трьома вербами, (на) трьох вербах;

чотири трактори, чотирьох тракторів, чотирьом трак-

торам, чотирма тракторами, (на) чотирьох тракто-

рах.

Наявні іменники, які вживаються тільки у множи-

ні: ворота, ножиці, окуляри, обценьки, граблі, двері,

сани, сходи, штани. Тут граматична множина безсила

передати точну кількість предметів. Вона має лише

формальний зміст. А якщо нам треба позначити

один предмет? Чи є якийсь засіб, що впорається

з таким завданням? Так, є. Це числівник один: одні

ворота, одні ножиці, одні окуляри, одні сани, одні

двері. Цікаво: числівник один у цих сполуках стоїть у

формі множини. Бо ж він повинен узгоджуватися

з множинним іменником! А виражає сам значення

однини.

Числівники один, два, три, чотири узгоджуються

з іменником у відмінку. А ось числівники п'ять,

150

шість, сім, вісім, дев'ять, десять та інші чомусь не

хочуть узгоджуватися. Вони вимагають родового

відмінка. Але не завжди'. Лише тоді, коли числівники

стоять у називному і знахідному відмінку: п'ять

олівців, шість олівців, сім олівців, вісім олівців,

дев'ять олівців, десять олівців. Наприклад: П'ять

олівців лежали на парті; Дівчинка купила п'ять олів-

ців. А в родотвому, давальному, орудному і місце-

вому відмінках іменник змушує числівник підпоряд-

ковуватися йому: п'яти (п'ятьох) олівців, п'яти (п'я-

тьом) олівцям, п'ятьма (п'ятьома) олівцями, (на)

п'яти (п'ятьох) олівцях. Іменник дозволяє числівни-

кам керувати ним тільки у двох відмінках — нази-

вному і знахідному. А у інших відмінках — ні!

Від чого залежить відмінність використання чис-

лівників один, два, три, чотири і п'ять, шість, сім,

вісім, дев'ять, десять при іменниках? Ми вже знаємо,

що числівники один, два, три, чотири походять від

прикметників. Тому вони узгоджуються з іменниками.

Який відмінок має опорний іменник, такої відмінкової

форми набувають і числівники. Числівники ж п'ять,

шість, сім, вісім, дев'ять, десять та інші були колись

151

іменниками. І залишили деякі іменникові звиЧки.

Хоча б таку, як бажання поєднуватися із залежним

іменником у формі родового відмінка.

Тепер пригадаємо, як саме деякі колишні імен-

ники дали життя числівникам. Візьмемо числівник

п'ять. Він раніше мав дуже конкретне значення числа.

Числівник п'ять походить від іменника п'ясть (рука)

і через те був пов'язаний із значенням «п'ять паль-

ців п'ясті». Потім число п'ять від'єдналося від рахун-

ку пальців руки і стало позначати узагальнену кіль-

кість, яку можна було застосувати до будь-яких

рахованих предметів. Цікаве також формування

числівника сорок. Він не подібний до своїх числів-

никових родичів двадцять, тридцять, п'ятдесят, шіст-

десят, сімдесят, вісімдесят, які з ним стоять у чис-

ловому ряді і творення яких досить легко пояснити.

Слово сорок влилося в лави числівників і почуває

себе в цьому середовищі вельми добре. Тепер уже

не звертають уваги на його неподібність до інших

числівників, які вишиковуються у шеренги чисел

разом з ним. Числівник сорок, як і п'ять, походить

від іменника. Гадають, що походження цього числів-

ника можна пояснити так. У давні часи в'язка

білячих шкурок кількістю чотири десятки була своє-

рідною «ходячою монетою», її завжди тримали в

мішку, який називався сорок. Поступово назва мішка

стала сприйматися як число 40. І якщо числівник

сорок був раніше іменником, то він трохи зберіг імен-

никову властивість поєднуватися з родовим відмінком

залежного іменника: Сорок хлопчиків співали пісню;

Письменник написав сорок повістей.

Отже, числівники сумлінно працюють на іменни-

ковому полі. Допомагають іменникам виражати точну

кількість предметів. Вони є справжніми друзями

іменників та й добрими сусідами.

РОЗПОВІДЬ ЧОТИРНАДЦЯТА

ГЕРАКЛОВА СИЛА ДІЄСЛОВА

Уявіть собі, що засперечалися дві центральні

частини мови — іменник і дієслово. Засперечалися

про те, що є у них неповторне, найкраще. Іменники,

звичайно, пишалися б своєю численністю. Дієслово ж

претендувало б на першість у силі. Чи притаманна

дієслову ця риса?

Дієслово справді відзначається великою силою.

Здатне тримати на своїх раменах багато іменників.

Та й не тільки їх. Через те його можна порівняти

з Гераклом — героєм давньогрецької міфології, у

якого була неймовірна фізична сила. Дужість дієсло-

ва забезпечує добрий лад у реченнях. Його грама-

тичні партнери із задоволенням працюють для довер-

шеної побудови висловлення. Але найбільше прияте-

люють дієслова з іменниками. Вони разом відіграють

у мові вирішальну роль.

Дієслово наділено не тільки силою, а й неабияки-

ми здібностями. Тому воно в реченнях виконує най-

складнішу роботу. Може, наприклад, прогнозувати

будову речення. Для інших частин мови це не під

силу. Навіть іменникам. Порівняймо іменникову фор-

му полем і дієслівну форму малює. На що вказує

іменник полем поза реченням? Ви, напевно, не зможе-

те відповісти. Бо ця форма не в реченнях позбавлена

конкретного синтаксичного значення. Не можна тоді

й визначити, з яким саме дієсловом вона має поєдну-

ватися. Ізольована іменникова форма, як бачите,

«мовчить». Вона «оживає» тільки в реченнях. Пере-

конуємось, що форма полем спроможна входити

в різні речення і поєднуватися з відповідними дієсло-

вами, наприклад: Дівчина ішла полем; Діти милува-

лися полем; Пустир стане полем. Орудний відмінок

153

у першому реченні виражає значення місця, у друго-

му реченні — значення додатка, у третьому речен-

ні — значення присудка. Сама форма іменника, без

поєднання з іншими словами, не дає уявлення ні про

її значення, ні про будову речення. З нею пов'язується

багато реченнєвих можливостей. Дієслово ж діє

.інакше. Воно звичайно характеризує тип речення і

визначає кількість членів речення. Насамперед вка-

зує, скільки в реченні має бути іменників. Подиві-

мося, яку граматичну силу виявляє дієслівна форма

малює. Ця форма й поза реченням підказує нам,

як побудувати висловлення. Дієслово малює нази-

ває активну дію. Воно вимагає, щоб у повному

реченні було три іменники. Один іменник має позна-

чати діяча, другий — предмет, на який спрямовуєть-

ся дія, і третій — знаряддя, за допомогою якого

виконується дія. Речення набуває такого вигляду:

Дівчинка малює квіти олівцем. Жодному слову не

властива та сила у формуванні речення, яку має

дієслово. Адже ті самі за формою (а й нерідко

за функцією) іменники можуть стосуватися різних

154

речень. У які типи речень здатні входити три іменники

дівчинка, квіти, олівцем, що ми використали у ви-

словленні Дівчинка малює квіти олівцем? Перший

іменник дівчинка в називному відмінку можна вклю-

чити у типи речень: Дівчинка саджає деревце; Дів-

чинка сидить біля дідуся; Дівчинка — весела; Дів-

чинка — скрипаль; Переможець олімпіади — дівчин-

ка. Іменник у формі знахідного відмінка квіти вхо-

дить не тільки у речення типу Дівчинка малює квіти

олівцем, Дівчинка любить квіти, але й речень Квіти

намальовано, Квіти посаджено, Ці рослини являють

собою квіти. А орудний відмінок олівцем вживають

у різновидах речень: Дівчинка малює квіти олівцем;

Намалювали квіти олівцем; Намальовано квіти олів-

цем; Дівчинка милується олівцем. Отож дієслово

активно впливає на функції іменникових членів ре-

чення та їх морфологічні форми.

Граматична сила дієслова найбільше виявляєть-

ся у його зв'язках з іменниками. Дієслово регулює

кількість іменникових членів речення. Порівняйте

дієслова турбуватися і прибути, перше з яких керує

двома іменниками, а друге — чотирма: Бабуся тур-

бується про онуків; 3 Новосибірська до Києва інже-

нер прибув на літаку.

Чому дієслово наділено великою граматичною

силою? Це потрібно йому для розкриття свого змісту.

За допомогою іменників дієслово урізноманітнює бу-

дову речення і передає нюанси висловлення. Ось

спільнокореневі і близькі за значенням дієслова спо-

руджувати і споруджуватися формують синонімічні

речення. Слово споруджувати вимагає називного

відмінка у функції діяча і знахідного відмінка у

функції предмета, що створюється внаслідок дії: Бу-

дівельники споруджують завод. Дієслово ж споруд-

жуватися вимагає називного відмінка у функції пред-

мета, який створюється внаслідок дії, і орудного

155

відмінка

функції діяча:

Завод

споруджується

бу-

дівельниками.

Дієслово найбільш пристосоване до виконання

ролі присудка. І цікаво, що дієслівний присудок

неоднаково ставиться до різних іменникових форм.

У найбільшій шанобі в нього називний відмінок —

підмет. Адже присудок і підмет є взаємопов'яза-

ними головними членами речення. Дієслово вимагає

підмета у формі називного відмінка, а підмет стежить

за тим, щоб дієслівний присудок набув іменникової

форми граматичного числа. Наприклад, у реченні

Будівельники споруджують завод називний відмінок

підмета будівельники зумовлено дієслівним присуд-

ком, а у присудку споруджують форма множини

узгоджується з підметом робітники. Дієслівні присуд-

кові форми роду минулого часу та умовного спо-

собу підпорядковуються, як і граматичне число, також

іменниковому підметові: Син співав, Дочка співала,

Син співав би, Дочка співала б.

Граматична поведінка називного відмінка і не-

прямих відмінків іменника неоднакова. Непрямі від-

мінки виявляють однобічну підпорядкованість дієсло-

ву. Дієслівні присудки немовби збайдужніли до форм

числа й роду'іменника в непрямих відмінках. Порів-

няйте двобічну залежність (взаємозалежність) діє-

слова та іменникового підмета і однобічну зележність

від дієслова непрямих відмінків: Учень написав вірш,

Учениця написала вірш, Учні написали вірш і Поет

написав сонет, Поет написав поему, Поет написав

лібретто опери, Поет написав сонети. Коли в реченнях

ми замінюємо рід або число іменника-підмета, то

відповідно змінюється граматична форма присудка.

А коли замінюємо в непрямих відмінках іменника

форму чоловічого роду формою жіночого або серед-

нього роду, то на це присудок зовсім не реагує.

Тобто залежний іменник не впливає на форму роду

156

дієслова. Те саме маємо з формами іменникового чис-

ла, заміни яких не викликають у дієслові жодних

граматичних змін. Це означає, що іменник у непрямих

відмінках присудкові підпорядковується повністю.

Ми творимо безмежжя речень. Будемо творити їх

і в майбутньому. Звернімо увагу на те, що майже

кожне речення є дієслівним. То присудок вира-

жається повнозначним дієсловом, то недієслівний

присудок супроводжується дієсловом допоміжним.

І все для того, щоб передати так необхідне для

речення значення часу і способу. Наприклад: Дерева

промовляють до мене ніжним гомоном листя, Замрі-

ялись ясени при дорозі, Покличе натхнення в дороги

ясні, Я заспівав би пісню, Послухайте голос землі!,

Юнак був мрійником, Було зелено навкруги. У цій

постійній присутності в реченнях гартується грама-

тичне всесилля дієслова, зростає його гераклова

сила.

Дієслово в реченні — наче талановитий диригент

оркестру. Воно надихає цей оркестр своєю невтомніс-

тю. І підбирає учасників, і дає ролі кожному. Пере-

міщає або й вилучає з оркестру виконавців. Виділяє

солістів. Кидає суворий погляд на того, хто вдається

до фальшивої ноти. Бо ж дієслово відповідає за

усі граматичні дії в реченні. Воно докладає усіх

сил, щоб інші члени речення найкраще виконали

чарівну мелодію думки.

У дужому роді дієслів не всі однакової сили.

Ось гордо стоять силачі над силачами, геракли з ге-

раклів. їх сила говорить сама за себе. Тому вони, як

і личить усім велетам, спокійні, врівноважені. На них

із добрими заздрощами й захопленням поглядають

не такі могутні дієслова. Хоча теж можуть із багатьма

помірятися силою. І десь там за потужними лавами

богатирів визиркують дієслова, яким не подаровано

ні богатирства, ані звичайної сили, їх і не так багато.

157

Геракли дбайливо оберігають цю групу дієслів від

усілякого лиха. На реченнєвому полі геракли і не-ге-

ракли виборюють свою славу й долю.

Щодень і щогодини йдуть дієслова на граматичну

працю. Вони — найвідповідальніші слова і найдієві-

ші. З ними поруч вірні побратими — іменники. Спіль-

ними зусиллями постійно нам доводять, що вони —

основні частини речення. Є в мові диво дивне. Це

дієслова, які здатні керувати аж шістьма імен-

никами водночас! Встановили рідкісний рекорд. Дру-

гі дієслова поєднуються з п'ятьма іменниками. Тре-

ті — з чотирма. Четверті — з трьома. П'яті — з дво-

ма. Шості — з одним. А сьомі... не керують жодним

іменником. Звичайно, останні не бувають від цього на

сьомому небі. Розглянемо деякі типи речень із сімома

різновидами дієслів.

Розпочнемо з дієслів, загальновизнаних і найсла-

ветніших гераклів у дієслівному світі. Ось вони: везти,

вивезти, відвезти, завезти, звезти, навезти, надвезти,

перевезти, підвезти, повезти, возити, відвозити, заво-

зити, звозити, навозити, надвозити, перевозити, під-

возити. Ці дієслова керують шістьма іменниками.

Цифра шість становить абсолютний кордон синтак-

сичної сили, який жодне дієслово не спроможне

переступити. Тому поєднання з шістьма залежними

іменниками — явище непоширене або й рідкісне. Чи

доводилось вам у мовленні натрапляти на повний

набір залежних іменників? Навряд. У текстах ми

уникаємо подібних громіздких речень. І начебто роз-

сіюємо іменники по всьому тексту. В одне речення

їх не збираємо. Спробуймо, все-таки, сконструювати

висловлення з шістьма іменниками, яких вимагає

одне дієслово.

Підійдемо до цієї справи вдумливо. Як будівни-

чий. Спочатку треба виділити центральну ланку ре-

чення — присудок. Поставимо сюди, наприклад, діє-

158

слівний присудок привезе. Тепер крок за кроком буду-

ватимемо синтаксичну споруду — речення. Не забу-

ваймо, що дієслово привезе сполучається з шістьма

іменниками. Який іменник потрібно поєднувати з при-

судком найпершим? Безперечно, підмет — іменник у

називному відмінку. Саме присудок і підмет як голов-

ні члени речення формують граматичну основу речен-

ня. Дієслово привезе потребує підмета, який позна-

чав би істоту, зокрема особу. Хай буде цією особою

хлопець Андрій. Ось і маємо вже центральну частину

речення з підметом і присудком: Андрій привезе...

Настав час визначити, кого або що привезе Андрій.

Підкажу вам: внучку. Речення збільшиться на одне

слово і складатиметься з трьох членів — присудка,

підмета і додатка: Андрій привезе внучку... Дієслово,

здається, збирається запитати: кому ж привезти

внучку? Тільки бабусі. Речення, поповнившись адре-

сатом дії, має у своєму складі присудок і три імен-

ники:

Андрій привезе внучку бабусі...

Здійснити

дію

привезе можна за допомогою певного засобу пересу-

вання. Наш Андрій прекрасно водить машину. Отож

приєднуємо

до

дієслова

привезе

іменник

машиною

отримуємо речення, що включає присудок та чотири

іменники:

Андрій привезе внучку

бабусі

машиною...

Дієслово підказує нам, що воно хоче визначити

свій рух щодо напрямку. Послухаємося його і вкаже-

мо на два вияви напрямку — вихідний і кінцевий

пункти руху. Звідки та куди привезе Андрій внучку

бабусі машиною? Прилучимо до дієслова ще два

іменники

міста

і в

село

— і

закінчимо речення:

Андрій привезе внучку бабусі машиною з міста у село.

Більше мати

іменників

слово

привезе

не

воліє!

Улітку приїхала внучка до бабусі. Радість зустрі-

чі. І неодмінно квіти. Кожного ранку внучка іде

в сад і вслухається в чарівний спів дерев. І приносить

бабусі квіти... До речі, дієслово приносити керує

159