Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

Народ опоетизовує дружбу щиру і вірну. Підбирає

для друзів найкращі слова. Проте сталося так, що

два чудові народні звороти водою не розіллєш, не

розлий

вода

вийшли

вогню ворожнечі. Правду

кажуть, що прекрасне рельєфно сприймається на тлі

протилежного. Уявіть собі бій двох биків. Налиті

кров'ю і ненавистю очі тварин. Розлючені бики

нічого не бачать і не чують, окрім шаленства бою.

І люди придумали, як вгамувати і приборкати

озвірілих тварин. Вони розливали затятих водою.

Траплялося подібне і з людьми. Як парубки колись

за чуби бралися, то можна було б зостатися без

голови, якби вчасно не розливали водою. Впало

комусь у вічі тісне поєднання двох людей або тварин

під час бійки, яких можна було роз'єднати тільки

водою. Таке бачення стало містком до крутого пере-

осмислення. Бо ж дружба міцніша за ворожнечу.

Друзів і водою не розіллєш, вони — не розлий вода.

Попереднє сприймання ворожості, яку внормовували

водою, замінилося світлим поняттям дружби, непо-

рушної єдності людей, перед якою звичай розливати

водою безсилий. У висловах водою не розіллєш

і не розлий вода за допомогою всюдисущої частки

не народ увічнив щастя дружби, почуття ясне і непо-

борне: Всі вони [артилеристи] зв'язані міцною друж-

бою; їх і водою не розіллєш. (В. Кучер.); — Андрій

з якимсь чорнявим парубчаком товаришує. -Прямо

не розлий вода стали. (М. Стельмах.)

Що таке людське щастя? Чим виміряти його?

Щастя — це, напевно, здійснення всього того, що

дороге людині. Народ у слові закріпив своє розу-

міння цього безмірного надбання. Декого супрово-

джує щаслива доля з дитинства і завжди. Про таких

кажуть: вони народилися в сорочці. Справді іноді

народжуються діти, огорнені внутрішньоутробною

плівкою, її називають «сорочкою» і вважають щасли-

260

вою прикметою, свідченням турботи про дитину не-

земних сил. Тому фразеологізм народитися в сорочці

означає «бути щасливим». Наприклад: Він народився

в сорочці. Він досяг геть усього, чого тільки може

побажати собі найвигадливіший честолюбець.

(Ю. Шовкопляс.) Проте бувають щасливці з щаслив-

ців, які опиняються аж на сьомому небі. Це, зрозумій-

те, надщастя.

Вираз бути на сьомому небі породжений міфоло-

гічними уявленнями про сім нерухомих кришталевих

сфер, де укріплено зірки і планети. Сфери розташо-

вано на неоднаковій височині. Найвища сфера була

водночас найвищим щастям, найбільшою насолодою

і втіхою, раюванням, тобто сьомим небом. Бути на

сьомому небі — це безмежне, надмірне щастя...

Коли не розлучаються двоє або більше слів, то

викрешують незгасні іскри народної мудрості і по-

чуття, вічні зерна правди і краси.

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА

СЛОВА ВІЧНІ І НЕ ВІЧНІ

У гулі століть, у нездоланності народної пісні,

у злетах мислі, у праці і борні зростало і розпро-

сторювалося у світ найкоштовніше творіння україн-

ського народу, основа його духовності — рідна мова.

Українську мову, як і її сестер — російську і біло-

руську, народила давньоруська мова-мати. Від дав-

ньоруської українська мова отримала у спадок

і матірне благословення, і глибокодум'я Нестора-

літописця, і нев'янучу красу оповіді про Ігорів похід,

і вічну розмову Дніпра-Славутича, і поривання

увись золоточолої Софії... Благословенна земля і бла-

кить неба, ніжна і героїчна душа народу, його

творча наснага міцнили українське слово, поставив-

ши його в лави наймелодійніших у світі. Найбільший

знавець сучасної української літературної мови, її

віртуозний гранослов і чарівник Максим Рильський,

осягаючи могуття рідного слова, натхненно прорік:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих — рідна мова,

Весняних пахощі листків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Усі прояви життя — від тремтіння травинки на

лузі до пророчої Тарасової думи — зберігає народ

у рідному слові, передаючи нащадкам естафету

гідності, мужності і любові. Проходять віки, вмира-

ють люди, але живе народ, допоки лунає рідна

мова й пісня рідна. Допоки буде перегук поколінь

і потреба серця шанувати й леліяти слово матері.

Допоки буде жага творчості — і в ній щоденна при-

четність кожного з нас до життя слова рідного.

Мову творять і дають їй крила слова. Вони

262

різні за віком. Як і дерева у віковічному лісі. Стоять

правічні дерева, слухаючи потаємний шепіт дорослих

побратимів і придивляючись до першого поруху

листячка у деревець молодих. Могутні прадерева,

кількасотлітні велетні, чули голос наших пращурів,

тупіт ординських коней, вслухалися у слова козацької

пісні. Проте жодне дерево, навіть найповажніше

у прадавності своїй і найвіддаленіше від нашого

часу, не могло сягнути правіку окремих слів.

Які слова в українській мові найдавніші? Чи

залишилися слова, які українська мова знала ще за

часів її народження? Так, залишилися і молодо

звучать і досі. Не доторкнулися до них тлінь і забуття.

Бо ці слова нарекли вічне. Назвемо лише одне

слово. Всі знають його — світле, сонячне, святе.

Це слово мати. Воно прийшло до української мови 1

з прасивої давнини, відшліфоване до досконалості

численними поколіннями й випробуване часоплином

на дужість. Нашій мові слово мати передала давньо-

руська мова. А давньоруська отримала від своєї

попередниці — праслов'янської мови, що була спіль-

ною для всіх слов'ян мовою у найдавніший період

їх історії. Праслов'янське ж mati стало продовжен-

ням прапрадавнього індоєвропейського слова, яким

могло б, на думку мовознавців, бути mater. Ви бачи-

те, у яку часову далечінь веде наше слово мати.

Від спільного джерела — праслов'янського слова

mati — походять також російське мать, болгарське

майка,

сербохорватське

MSJKa,

польське matka, чесь-

ке matka та інші. Хоча ці відповідники до українсько-

го мати й мають дещо відмінне звукове оформлення,

проте спільність їх походження є очевидною. Укра-

їнське слово мати іменує наші святощі — і житиме *•

вічно. Воно розпочало свій життєбіг з перших днів

існування української мови і прямує у майбуття.

Слово вічне і юне, слово ласкаве і горде. *.

263

Порівняємо вік людини і слова. Людина прожити

двісті років не може. Для слова ж цей вік звичайний.

Ним слово не здивуєш. Скільки років виповнилося,

наприклад, іменникові картопля? Він не вирізняється

ні особливою формою, ні змістом. Здається, в нашій

мові живе з дуже давніх пір. Проте слово картопля

називає овоч, який примандрував на Україну порів-

няно недавно, у 18 столітті. Услід за овочем через

російську і польську мови запозичено з німецької

назви Kartoffel. Слово поступово пристосувалося до

нових умов і зазвучало по-українськи картопля.

Років йому тепер понад двісті. Простує вже до

свого трьохсотліття. До похилого віку слову ще

далеко.

Коли скинути з пліч якусь сотню років, то мати-

мемо слово якраз у повній силі. До таких понад-

столітніх слів належить мрія. Слово запашне і ви-

різьблене за найвищими вимогами краси. Приємно,

що добре знаємо його рік народження — 1873. Саме

цього року Михайло Старицький написав вірш, при-

свячений Олені Пчілці — матері Лесі Українки.

У вірші вперше використано нове слово мрія. Воно

влилося в українську мову і збагатило її виражальні

можливості. Це слово перетнуло сторіччя,' але гу-

' чить дзвінкоголосе.

Іноді слово затихає і, знеможене, зникає у плині

літ. Так сталося з молоцим для нас словом кіберне-

тика. Ми його вважаємо словом новим, яке побачило

світ у вік науково-технічного прогресу. А насправді

це слово народилося вдруге або і втретє. Спочатку

термін kibernetike у значенні «мистецтво керування»

вжив давньогрецький філософ Платон. Минуло май-

же два тисячоліття, і слово кібернетика знову зазву-

чало у французького фізика і математика Андре-Марі

Ампера, який надав йому іншого змісту. Французький

учений почав мислити-про науку керування суспіль-

264

ством. Проте знову слово було забуто. Щасливішу

долю для нього принесло 20 століття. Рік 1947 став

роком третього народження терміна кібернетика.

Оживив слово основоположник кібернетики Норберт

Вінер і запровадив його у новому значенні «наука

про загальні закони одержання, зберігання, переда-

вання й перетворення інформації у складних керу-

ючих системах». Воно немовби чекало поклику часу

і поспішило до багатьох мов світу. Слово кіберне-

тика стало звичним і в українській мові. Зо два де-

сятиліття воно живе у нас, стоячи в лавах нових слів,

які ми активно використовуємо. Термін потрапив

уже до одинадцятитомного «Словника української

мови» та «Етимологічного словника української мо-

ви», перші три томи якого вийшли друком. Останнім

часом гучно нагадує про себе назва комп'ютер, тісно

пов'язана з досягненнями кібернетики. Слово було

настільки настирливим, що автори академічного оди-

надцятитомника вимушені були помістити його в до-

датках до словника. А в «Етимологічному словнику

української мови» серед слів на літеру к ми його не

знаходимо. Слово комп'ютер походить від англій-

ського computer і називає електронну обчислюваль-

ну машину. Додамо, що воно в українській мові

трохи молодше за слово кібернетика. Досить молоде

слово!

Життя слова не є прямолінійним. Інколи важко

передбачити, куди ведуть його дороги. Після Вели-

кого Жовтня такі, наприклад, слова, як міністр,

офіцер, указ і подібні, було зметено повівами рево-

люційної бурі. Вони вийшли в українській мові з по-

всякденного вжитку. Але згодом відродилися, напов-

нилися новим змістом і стали широковживаними.

Ці слова, так би мовити, перейшли на деякий час

до резерву, а згодом їх було покликано знову до

активної праці.

265

Слова народжуються і помирають. У кожного

слова своя доля. Одні з'явилися на світ у сиву

давнину. Зникали і виникали народи й мови. А життя

кликало ці слова з собою, робило свідками невпин-

ного руху. І тепер вони крокують у вічність. Другі

слова зовсім занепадають і забуваються. Бо втрати-

лися, мов у воду канули позначувані ними предмети,

явища і поняття. Колись слова боярин, вельможа,

дворянин,

воєвода,

бунчужний,

кошовий

та

інші

хизувалися своєю пишнотою. Пішли в небуття пред-

мети та явища — і зів'яли, втратили силу слова,

випали з ужитку. Тільки в історичних романах, повіс-

тях, оповіданнях та інших творах автори звертаються

до цих слів, щоб назвати предмети старовини і зниклі

явища, щоб відтворити факти й події минулих істо-

ричних епох. Треті слова тільки що народилися —

і у них усе ще попереду. Вони іменують нові відкрит-

тя, нові предмети, інколи замінюють уже існуючу

назву тощо. Чи буде в них розлога нива життя, чи

коротка хвиля існування...

Не всі нові слова засвоюються мовою і стають

загальновживаними. Письменники часто жадають

266

намалювати предмет чи явище свіжими барвами.

У них нові слова виконують образно-художню функ-

цію. Це індивідуально-авторські новотвори, що за-

хоплюють нас несподіваними поворотами поетичного

бачення світу. Вражають своєю віртуозністю тичи-

нівські слова брунькоцвіт, акордитися, самодзванний,

трояндна, яблуневоцвітно і подібні.

Деяким словам судилося поцвірінчати трохи, щоб

привернути до себе увагу — і згаснути в попелі

забуття. Порівняно недавно, кілька десятиліть тому,

вигулькнули слова застувач — екран, неділка —

атом, рівник — екватор, сторчак — перпендикуляр та

інші. Проте вони в українській мові вживалися не-

довгий час, бо не набули широкого визнання...

Живе в нашому слові вічний вогонь пісні. Збага-

чуймось від роду і до роду українською піснею,

нетлінно-вічним словом Кобзаря. Несімо у всесвіт

титанну і горду мисль Івана Франка і Лесі Українки,

оповиту в народне слово. Хай геній, тепер ще маля,

готує світові прийдешнє слово. Нехай щастить йому

і його слову на дорогах вічності.

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

ЧИСТІША ВІД СЛЬОЗИ ХАЙ БУДЕ

«Чистіша від сльози хай мова буде»,— запові-

дав нам видатний поет українського народу і великий

знавець рідного слова Максим Рильський. Рідна

мова, як і все дорогоцінне у світі, потребує дбайли-

вого догляду і вірної любові. Наші взаємини з мовою

постійні і вкрай необхідні. Бо формування гармоній-

но розвиненої людини дедалі більше пов'язується

з досконалим опануванням мови. Бо з усім великим

і неосяжним світом — далекими дорогами минулого,

тривогами сьогодення, омріяними думами про прий-

дешнє — єднає нас слово. Воно вигострює наш

розум, настроює світлі струни на натхненну працю,

на служіння Вітчизні.

Рідна мова — найбільша духовна коштовність,

у якій народ звеличує себе, якою являє світові

найцінніші набутки свого серця і мудрості, передає

з покоління в покоління досвід, культуру і життєдайні

традиції. Рідна мова — незборна таїна, яка робить

народ народом і увічнює найтонші порухи його душі.

Заглиблюючись у таїну мови, ми засвоюємо золоті

скарби народного досвіду і виховуємо у собі творчу

особистість. Яка радість чекає кожного, хто відчув

глибінь слова серцем і розумом, усвідомив необхід-

ність свого постійного вдосконалення, пізнав щастя

духовності. І скрізь на шляхах зростання з нами

мова. Вона веде на вершини знань і відчиняє двері

до духовної скарбниці людства. Мова — наш найкра-

щий друг, наставник, постійний порадник і найдоско-

наліше знаряддя.

Упродовж віків український народ творив і шлі-

фував свою мову, заносячи в мовну скарбницю пере-

плавлені у ніжній душі, добірні перлини пізнання,

почуття, мрії. Той витворений народом світ мови

268

оточує нас від народження. У безкрайому океані

звуків неповторно звучить мелодія рідного слова.

Але це не тільки предивні звуки, це й найтонші

відтінки думок і переживань, щедро приготовані

для нащадків. І кожне слово — немовби виплекана

народом-дивотворцем квітка з неповторним арома-

том, з неповторними барвами. Щасливий той, хто

пізнав у дитинстві чари рідного слова, виховав у собі

жагу пізнання і зберігає її протягом цілого життя.

Мова дечим споріднена з музикою. Мовні здіб-

ності, ЯК і МуЗИЧНІ, МОЖУТЬ НЄ РОЗВИНУТИСЯ. ВОНИ

начебто дрімають, занедбані і захаращені, тобто

не приведені в дію. Музикант у такому разі втрача-

ється, гине його талант. Подібне ж маємо з мовним

розвитком. Проте тут спостерігаються ще більші

втрати. Настають непоправні занедбання усіх здіб-

ностей. Мова нікому не прощає недбалого ставлення

до

неї.

Всебічному розвиткові особистості сприяє висока

культура мови. Це вміння правильно розмовляти

й писати, активно використовувати мовні знання,

269

творчо застосовувати їх відповідно до мети та обста-

вин спілкування. Трапляється зовнішня правиль-

ність мовлення, яка ще не засвідчує глибокого опа-

нування мови. Такому мовленню бракує творчих

барв, стилістичної виразності. Мовленнєве ж мис-

тецство досягається вмілим і доцільним вживанням

слів, різноманітних синтаксичних конструкцій, а, крім

того, в усному мовленні — багатством інтонацій.

Знання виражальних засобів мови і вміння вико-

ристати їх залежно від потреб спілкування — вищий

ступінь опанування мовної культури. Щоб досягти

його, треба досконало знати про різне призначення

мовних засобів.

Уміння точно висловити свою думку наро-

джується не за один день. Сприймаючи красу приро-

ди, незмірного світу, дитина має вдосконалювати

могутній інструмент пізнання — мову. Саме в роки

дитинства западають до свідомості найтонші відтінки

рідного слова. Слово стає надбанням духовного

світу дитини. Безмежжя барв і звуків світу відобра-

жається у мові. Опановуючи мову, дитина зменшує

віддаль між навколишнім світом і відбиттям його

у слові. Слово у чутливій душі розпросторює свої

крила, звучить багатобарвне, наповнює молоде серце

відчуттям краси й емоціями, які закріпив народ

у мові, віртуозно вигранюючи її.

Рідна мова — це безкінечний лан, на якому вічно

квітують найкращі квіти-слова. Уявіть собі поле кві-

туючої гречки. У тихі ранкові години, коли сонце

ласкавим промінням пестить кожне зело, лан гречки

пребіло-ніжним, найчистішим велетенським килимом

розпросторюється у далечінь, з'єднується з усім сві-

том, з музикою бджолиного оркестру, з піснею

вашого серця і стоїть, переливається, творить най-

дивнішу мелодію землі. Ніби вся краса світу зібра-

лася на цьому лані, щоб зачарувати вас та зробити

270

і гречку, і бджіл, і сонце, і пропахле медами повітря,

і ранок, і невидимий оркестр, і ваше серце єдиним,

одухотвореним буянням життя. Так і рідна мова,

коли відкриється юній допитливій душі усіма гранями

довершеності, полонить і зове в казкове царство

краси.

Любов до рідного слова — це любов до Батьків-

щини, до всього прекрасного, що створив народ

протягом віків, до нашої пісні, у якій слово досягло

найвищих вимірів краси і поетичної принадності.

Роль слова у вихованні особистості глибоко розумів

видатний педагог сучасності В. О. Сухомлинський:'

«Любов до Батьківщини неможлива без любові до/

рідного слова. Тільки той може осягти своїм розу-

мом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини,

хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто

дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою,

як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не

любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє

рідне слово,— це людина без роду й племені» '.

' Посилена епохою перебудови мовотворчість на-

шого народу збагатить новими барвами українське

мовлення, вивищить його інтелектуальний і духовний

потенціал. У щоденній активній праці слова і мислі,

у мільйонодужих діях народної душі у слові —

підґрунтя національної культури. У цих незчисленних

актах виявляється поезія причетності до творення

мови. Як стверджував геніальний О. О. Потебня,

поезія не тільки у віршованих творах, але й у повсяк-

денному слові як стихійній творчості кожної людини.

Усе, що створюється справді великого в націо-

нальній культурі, оповито мовою або опосередковано

нею. Якщо для словесного мистецтва мова становить

її першоелемент, то для несловесних мистецтв вона

'Сухомлинський В. О. Слово рідної мови //

// Укр. мова і літ. в шк.— 1965.— № 5.— С. 47.

271

є диводійним нектаром, який через ряд асоціацій,

через використання оформлюваних у національній

мові понять і уявлень, через мелодію рідної мови

входить у тканину цих мистецтв, уможливлює їх

мистецьку довершеність.

Органічного володіння рідною мовою і розвине-

ного мовного чуття вимагає звичайна мовленнєва

ситуація. А нерідко перед мовцем постають набагато

складніші завдання. Приміром, потрібно викласти

у письмовій чи усній формі суть якогось виробничого

питання. Ще важче зблизити думку і слово у висвіт-

ленні наукової проблеми. Або написати талановитий

вірш, поему, новелу, повість, роман чи п'єсу. Для

успішного розв'язання цих завдань необхідно працю-

вати над культурою своєї мови, над її збагаченням

і удосконаленням. За змістом і манерою мовлення

можна уявити про рівень духовного розвитку людини,

про її внутрішню культуру.

Мова — велике багатство, яке треба усім нам

берегти і примножувати. Ось як проникливе сказав

про могутній вплив мови на людину В. О. Сухо-

млинський: «Слово — це найтонший різець,

здатний

доторкнутися до найніжнішої рисочки людського

характеру. Вміти користуватися ним — велике мис-

тецтво. Словом можна створити красу душі, а можна

й спотворити її. Тож оволодівайте цим різцем так,

щоб з-під наших рук виходила тільки краса!» '

У великих письменників треба вчитися дбайливого

ставлення до мовних скарбів народу, вчитися май-

стерного володіння мовою. І, звичайно, найбільше

вчитися у Тараса Шевченка — найгеніальнішого

українського поета, найбільшого володаря таїни

слова. Він став основоположником сучасної україн-

ської літературної мови, її найбільшим Майстром.

Сухомлинський В. О. Слово про слово // Ви-

брані твори: В 5 т.— К. : Рад. шк., 1977.— Т. 5.— С. 167.

272

Геніальність Тараса Шевченка виявляється у вічності

його слова, у незмірних глибинах думки й почуття.

Зачарування мовою, її силою знаходимо в безсмерт-

них рядках вірша «Ну щоб, здавалося, слова...»

великого Кобзаря:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'еться-ожива,

Як їх почує!..

А які глибокі роздуми про мову повідав нащадкам

невтомний трудівник пера Максим Рильський. Він

наголошував, що «не тільки в художній літературі,

а й у кожному слові людському увага до мови

доконечна річ для того, щоб думка знайшла свою

справжню кришталеву форму». ' Дмитро Павличко

в одному із сонетів циклу «Гранослов», присвяченого

Максимові Рильському, закликає вчитися у цього

мудрого поета, як піклуватися про слово, любити

рідну мову:

Учіться в Нього, юні гранослови,

В незграбній брилі думки віднайти

Ясні і вперті лінії плити,

Придатної для вічної будови,

Приєднувати геніїв світи

До володінь Тарасової мови;

Коли ж похвал насунуться димове,

Від їх трутизни очі берегти!

Шануйте коми кожної пір'їну

В розкриллях білих ста його томів,

Що піднімали з урвищ Україну.

Він так її любив і розумів,

Що не загубиться у пітьмі тліну

І на світанку вернеться домів.

Це до вас звертається поет, юні гранослови,

майбутні майстри поезії. Вам треба вчитися у титанів

Рильський М. Як парость виноградної лози.—

К.: Наук, думка, 1973,— С. 16.

273

слова чіткості мислі і почуття. Від вас залежить

прийдешнє української поезії, новий квіт українсько-

го слова.

Покликання письменника — леліяти чисте й ці-

люще джерело народної мови, шліфувати слово.

Справжність таланту визначається ставленням до

мовних скарбів. Скільки проникливих віршів про мову

написали поети! Скільки поетичних образів про сло-

во! Візьмімо, наприклад, висловлювання «Слово,

моя ти єдиная зброє» хворої фізично. •) ™ незламної

духовно Лесі Українки.

Мову ревно оберігають мовознавці, невтомні твор-

ці словників і граматик. Вони розглядають цей вид

діяльності як найважливіше служіння слову. Творча

діяльність мовознавця вимагає від нього широкого

бачення мовних явищ і культури в цілому, вимагає

дару вловлювати ледве помітні зародки нового

в мові, вміння дати суспільству цінні поради щодо

мовних норм. Індивідуальні смаки повинні переборю-

ватися в ім'я вироблення бездоганних загальнона-

родних норм естетики слова. На цих принципах

грунтувалася і грунтується справжня культура

мови.

На сучасному етапі одним з актуальних завдань

нашого суспільства є виховання високої культури

міжнаціонального спілкування. Повноцінне міжна-

ціональне спілкування будується на взаємній пошані

до мови, на розумінні природності й необхідності

рідної мови, мовного розмаїття в багатонаціональній

країні, на розумінні потреби гармонійного взаємо-

зв'язку національних мов і російської мови як мови

міжнаціонального спілкування. Інтернаціональне

виховання має зростати на випробуваному фунда-

менті дружби народів та їх мов, на глибокому

усвідомленні того, що кожна з мов, вливаючись

у мовний океан світу, дає йому повнокровне життя

274

й силу. Адже з відмиранням будь-якої мови (не

кажучи вже про розвинену мову, що дала світові

перлини словесного мистецтва) людство бідніє, на-

завжди втрачає один з неповторних виявів своєї

духовної історії.

Усе життя наше пов'язане з мовою. Завжди

ми шукаємо найточнішого для думок або почуттів

слова. Можливості нашого пізнання безмежні. І не-

вичерпні можливості розвитку мови. Тому постійно

потрібно піклуватися про здоров'я нашого слова.

Олесь Гончар у творчому замилуванні рідною мовою

зазначає: «У вигляді мови природою дано людині ве-

ликий скарб. Не тільки користуватися ним, рідним

словом, але й натхненно ростити, оберігати його ко-

ріння й леліяти його цвіт — ось тоді воно й буде за-

пашним та співучим, сповненим музики й чару, жит-

тєвої правдивості й поетичності» '. Підійти найближче

до таїни істини за допомогою слова, якнайточніше

з'єднати думку із словом — справа нелегка, яка ви-

магає чимало зусиль, мук пошуку потрібного мовного

засобу. Культура мови народжує культуру думки.

Це стосується не тільки таких високих мистецьких

сфер, як художня література, а й усіх різновидів

нашого мовлення. Тож плекаймо мову, прислухай-

мось до мудрих порад великого знавця української

мови Максима Рильського, які він висловив у вірші

«Мова»:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Гончар Олесь. Цвіт народного слова // Культура

слова.— 1977.— Вип. 12.— С. 20.

275

ПІСЛЯМОВА

Перегорнуто останню сторінку книжки — і наша

мандрівка до таїни слова закінчилася. Світ слова

безмежний, велетенський, захоплюючий. Як бажало-

ся б нам пройти всі простори рідного слова, сягнути

його космосу і проникнути в його незмірні глибини.

Це найбільший дивосвіт, найвища духовність і кош-

товність кожного народу.

Автор ставив за мету прилучити тебе, юний друже,

до мовної скарбниці народу, щоб ти своїми діяннями

сприяв розквіту мови, ніс у майбуття її красу,

неповторні барви і могуття. Але це буде можливим

за умови, якщо ти докладеш чимало зусиль для

пізнання мовних надбань народу, який творив їх

упродовж сторіч, виборював право збагачувати сві-

тову культуру своїм словом, своєю відшліфованою

до вершин мовної і музичної віртуозності піснею.

Пізнання має початок, але не має кінця. Дороги

пізнання збагатять тебе, і тільки в цьому разі наро-

дяться незборні пагілля мислі, рідне слово заграє

новими гранями краси й довершеності.

Кожне слово рідної мови має неповторну біогра-

фію. Воно може наповнюватися як ніжністю серця

народу-мовотворця, так і громозвукою ненавистю,

гнівом до ворогів. Любов до Батьківщини виявля-

ється в любові до рідного слова. Словом рідним

треба дорожити, як честю матері, як совістю, як

найвищими проявами народної моралі. Якщо людина

байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирають

віковічні духовні надбання народу, народні ідеали

і прагнення, краса рідної землі. Байдужжя до свого

народу і слова породжує байдужжя до інших народів

і мов. Людина стає без роду і племені, котиться

перекотиполем у безодню бездуховності. Страшно

ж наприкінці двадцятого сторіччя, яке стукає в наші

276

серця зойком природи і стогоном рідної землі від

технократичного засилля, втратити народні корені,

засохнути нікчемним бадиллям на полі збайдуж-

ніння.

Тільки той, хто виплекав у своїй душі красу рід-

ного слова, зможе проникнутись уявленнями народу

про навколишній світ, його думами і почуттями,

любов'ю і ніжністю, ненавистю і презирством. Водно-

час із мелодією рідного слова вливається в серце

напруга мислі й почуття, яку заніс народ у слово,

вигранюючи його протягом сторіч.

Ми милуємося картинами природи, слухаємо

шепіт саду, спів птахів. Бачимо, як журно хилиться

колос пшениці на ниві, квіти вибігають на берег річки

й зачудовано дивляться на її швидкоплин, замріяно

стоять верби над водою. Земна краса завжди линула

у натхненне слово. Багатюща скарбниця української

пісні, казки, легенди, поезії. Усі покоління несли і віч-

но нестимуть у рідну мову все прекрасне на землі і в

серці. У багатобарвних мовних перлинах тонко пере-

дано те, чим ми захоплюємося, що переживаємо

у хвилини єднання з природою. Хай вічно звучить

музика народного слова. Нехай неповторні його

пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими

і найріднішими.

Від давніх часів і до наших днів митці слова

прагнули оспівати красу рідної землі. У поетичних

рядках увічнено ніжність серця і роздуми про людське

буття. Перегорнімо ще раз сторінки книг наших

найбільших чарівників слова Тараса Шевченка, Іва-

'на Франка і Лесі Українки — і ви вкотре переко-

наєтеся: яка сила і геніальна простота їх безсмерт-

них творінь! Хочеться повторювати і повторювати

натхненні поетичні слова. Назавжди вони входять

у свідомість, будять у нас світлі думи і почуття. Нав-

чаймося у Майстрів праці над словом.

277

Образний зміст слова особливо яскраво спалахує

в поетичних творах. Слово тут набуває гнучкості

і пластичності, поєднує старі і нові уявлення. У ньому

втілюється нове бачення світу. Митець словом пере-

дає адресатові не тільки свої думи і почуття, але

пробуджує в ньому власні. Талановитий художній

твір могутньо впливає на читача. Формує з нас

творчу особистість. Отож у художньому слові наявна

активна творча сила.

Слово вкарбовує уявлення народу й окремої

людини про світ, відображає наш досвід у всьому

його багатстві й розмаїтті. Повсякчас потрібно

відкривати для себе красу, неповторні барви, музику,

високість і найтонші відтінки слова. Видатний ра-

дянський педагог В. О. Сухомлинський називав слово

«вершиною людського». Прилучення до скарбів рід-

ної мови надає нам духовної дужості. Адже наймо-

гутнішим виявом національної культури є мова.

Мовець вбирає в себе дух моральних сутностей, вира-

жених словом.

Слово відчиняє нам двері до краси світу, до ра-

дості життя. Коли воно входить у духовний світ

дитини, то доторкується до ніжних струн серця,

найпотаемніших глибин душі і видобуває найбільше

диво — поезію. Кожен народжується в душі поетом.

І головне — розбудити ці поетичні струни. Тоді на-

роджується бажання самому повідати про красу

навколишнього світу, про свої почуття і думки. До

слова, коли відчуєш у собі творця, ближчають

відстані, воно стає ще дорожчим.

Завдяки прилученню дитини до чарів слова вини-

кає в неї спрага пізнання, бажання глибше опану-

вати духовні надбання людства. Життєдайність рід-

ної мови значною мірою залежить від людей, які

найближче стоять до слова, які присвятили своє

життя вірному служінню йому,— письменників. Вони

278

мають збагачувати мову, виявляти невичерпні її

можливості для вираження усіх станів людської душі.

І від тебе, юний читачу, залежить щаслива доля

рідної мови. Збагачуй свій розум і серце добірними

зернами слова, розвивай його у праці і борні за

щастя.

Невмирущість людини виявляється також у слові.

Воно закарбовує на віки небуденні і буденні речі,

залишає для нащадків здобутки мислі. У майбуття

слово йде вивільнене від неприродності і спрямоване

на досконалість думки. Мова увічнює змагання і бо-

ріння людини за світле прийдешнє. Довершеність

слова виборено любов'ю і працею, титанічною напру-

гою всіх душевних сил народу. У ньому — наше

безсмертя, гармонія любові і добра, нездоланність

людського духу на шляхах поступу.

Хочеться на закінчення нашої розмови висловити

вам, юні читачі, одну корисну пораду. Частіше корис-

туйтеся словниками, у яких зібрано добірне зерно

слова, виплёкане численними поколіннями. У словни-

ках ви знайдете відповіді на багато питань: що

означає відповідне слово, як його використовують

у мовленні, наголошують тощо. Без «заглядання» у

словники неможливе досконале опанування мови.

Мова — єдине знаряддя для засвоєння спадщини

минулого, найвищих здобутків людської культури,

людської мислі. Це і місток до нашого прийдешнього,

про яке мріяло людство. Слово — наймогутніше

знаряддя, що уможливлює перегук поколінь, збирає

перлини думки, мистецтва і добра в духовну скарбни-

цю людства. Людина всесильна лише тоді, коли

слово і думка поєднуються в непереможну зброю

поступу.

Наші духовні висоти здобуваються у праці. Опа-

нування рідної мови — це теж передусім праця, ося-

яна любов'ю. Емоційна наснага рідного слова невід-

279