Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

покоєння. Звичайно, вигук супроводжується відпо-

відною інтонацією.

Вигуки передають наші почуття, переживання й

бажання найстисліше. Тому й не дивно, що деякі з

них складаються тільки з одного звука: а! е! і! о! у!

Це маленькі-маленькі слівця. Далі іде чимала група

вигуків, у яких поєднуються голосний і приголосний

звуки: ай! ат! ах! ба! гаї ге! го! ей! ет! ех! но! ну!

ов! out ox! тю! уф! ух! фе! фу! ха! хе! хо! Трапляється,

що до складу вигуків входять тільки приголосні

звуки: брр! гм! хм! Вони можуть також складатися

з трьох і більше голосних і приголосних: ага! ану! гей!

люлі! нумо! овва! ого! пхе! тпру! та інші.

Чи не здалося вам незвичайним, що після вигуків

стоїть знак оклику? А дивного тут нічого нема.

Саме знак оклику відмежовує вигуки від некрикли-

вих слів. Іноді невигукові слова, бажаючи якось

протистояти крикові вигуків і хоч на хвилю прибор-

кати їх невгамовність, об'єднуються й утворюють

окличне речення. Але вигуки не вгавають, їм до-

помагає в цьому оклична інтонація, яка й не поду-

мує з вигуками розлучатися.

200

Як же вигуки, такі неспокійні слова, убгати у

словники? Невже їх потрібно у ці скарбниці слів

уміщувати разом із криком? Довелося попрохати,

щоб вигуки у словниках поводилися так витримано

й дисципліновано, як і інші слова. Адже звичайні сло-

ва сумирно стоять там в алфавітному порядку і

терпеливо очікують поклику мовця. Вигуки погодили-

ся заспокоїтися. Мовляв, вони у словниках лише для

того, щоб не втішалися звичайні слова від їх відсут-

ності. І підкреслили, що вони — слова з надзвичай-

ними повноваженнями, слова-речення. Постійне міс-

це праці вигуків — у тексті. Упродовж віків у спів-

праці з нерозлучною інтонацією і сусідніми речення-

ми, мімікою та жестами вигуки спішать розповісти,

що їх схвилювало.

Щоб не здаватися в мовленні непомітними і не за-

губитися серед інших (кількаслівних!) речень, вигу-

ки вимушені постійно вимовлятися з видільною інто-

нацією. Це єдиний і найпереконливіший сигнал усім,

що вони — повноправні речення. Інтонація — це та

внутрішня життєдайна пружина, яка робить вигук

вигуком. Без неї неможливе вираження тим самим

вигуком широкого спектра значень.

А тепер спробуємо вимовляти вигук ой! із влас-

тивими йому різними інтонаціями. Переконаємось, що

тільки інтонація спроможна його відповідно забар-

вити, надати виразності і створити необхідні умови

для вираження ним великої кількості значень. Водно-

час підкреслимо, що вигук ом! став рекордсменом із

різнобарв'я інтонацій, а отже, і багатозначності.

У цьому плані він помітно випереджає інші вигуки.

Гідний подиву діапазон його значеннєвих нюансів —

від осяйних радощів до промовистої жури, від повно-

го ствердження до цілковитого заперечення, від гріз-

ного застереження до небувалого переляку, від бурх-

ливого схвалення до фізичного болю.

201

Отож розпочинаємо перелік основних значень ви-

гука ой! Він вміє захоплюватися, втішатися: Снігу,

ой снігу якого!.. В білих снігах потонули гори, степи

і долини. (О. Олесь.) А ось вигук out сумує, журиться,

вболіває, жаліє, стишуючи голос і забарвлюючись в

інші тони: — Він якось говорив старшому лейтенан-

тові, що до Берліна з ним ітиме.— Ой, далеко,

браття, до нього йти... Буде ще крові та крові...

(О. Гончар.); Не встигла мати привітати гостей, ані

сльози зронити, озватися до них жалібно: «Ой си-

ночки мої, голубчики...», як герої вже зникли в голу-

бій імлі,— тільки їх і бачила. (О. Довженко.) Він

голосно зойкне від раптового фізичного болю, страж-

дання: Бахнув [козак] наосліп з рушниці.— Ойі —

скрикнув Остап, вхопивсь за груди й захитався.

(М. Коцюбинський.) Пізніше вигук звикає до болю

і стогне стиха: — Ой,— тихо стогнав Остап, — поці-

лив

мене

отут

під

серце.

(М.

Коцюбинський.)

Або

виражає сильне бажання, прагнення чогось, спо-

дівання: — Ось давайте краще я розкажу вам про

Котовського,— хочете? — Ой хочемо! (П. Тичина.)

Вигук ойі навчився передавати страх, переляк, жах:

Раптом відчайдушний зойк примусив усіх озирну-

тись.— А, боже ж ти мій! Кинь (гранату), кинь,

щоб ти луснуло! Ой, рятуйте!..— Антоніна бігла за

своїм п'ятирічним онуком Василиком. (О. Довжен-

ко.) А то, бува, стривожиться, занепокоїться від

згадки про чиюсь біду: — Ой, лишенько! Як той

бідний Василько приб'ється додому в таку негоду! —

скрикнула Олена. (М. Коцюбинський.) Іноді цей ви-

гук стає нетерплячим: Ой, як іще довго чекати! (Ос-

тап Вишня.) І благає, і слізно прохає: — Ой, пустіть

мене, пустіть! (Марко Вовчок.) То застерігає, то попе-

реджує нас: — Ой, гляди, не ошукайся ти! (М. Риль-

ський.) Вигук out здатний висловити докір, неза-

доволення, осуд, а то й заперечення: — Тпру! —

202

Ой, який ти! (А. Головко.); Невже моя пісня не

хвиля? Ой, леле! даремні питання... (Леся Українка.)

Багатозначність притаманна й іншим вигукам.

Вирізнимо з-поміж них вигук о! Напевно, він за кіль-

кістю значень намагається не відстати від свого по-

братима ой! Вигук о! ладен усе робити: і радіти,

і захоплюватися, і дивуватися, і журитися, і не

йняти віри, і не погоджуватися... Він схильний вира-

жати найрізноманітніші почуття й переживання, на-

віть протилежні. Але, звичайно, для виконання цих

завдань вигук має вимовлятися з неоднаковою інтона-

цією. Без допомоги інтонації нічого не вдієш. Вигук о/

часто захоплюється, радіє: О, що за даль ясна, що

за цвітінь чудова, Співучий Києве, дитя живих сто-

літь! (М. Рильський.); — О, то були б добрячі шля-

хи! — захоплено каже Хома. (О. Гончар.) Захоче —

дивується собі: — 01 Та ви до всього ще і грамотій! —

і вийняв із-за паска буквар, розгорнув і Серьожці

(тепер уже сівши на тачанку й хлопця посадивши

поряд

себе):—А

ну І (А.

Головко.)

Трапляється,

що

вигук о! розказує нам, як непоборно люди прагнуть

щасливої миті: О, як хотілося кожному дожити

до того благословенного дня і хоча б мить — хоча б

єдину мить! — побути там... (О. Гончар.) Інколи від

боязкості затаєно він зиркає навкруги і переходить

на шепіт, втрачаючи, звичайно, окличну інтонацію: —

О, пронеси, пронеси,— шепотіло внизу. '(О. Гончар.)

Раптом вигук о/ сповіщає, що на когось нападає неза-

доволення або настають прикрощі: О, знов дзвінок!..

Макар Іванович аж кинувся, так той дзвінок прикро

вдарив його по напружених нервах. Яке там лихо

дзвонить та дзвонить? (М. Коцюбинський.) Деколи

йому заманеться щось ствердити та вказати на ньо-

го: — О! і вогні горять, як на Купала... (М. Коцюбин-

ський.)

Багатозначною стала або стає більшість вигуків.

203

Активно тут діють неспокійні слова ай! ах! ех! ох!

Типовими для вигука ай! є значення: 1) страждання,

фізичного болю: — Ай! — застогнав Орлюк і глянув

по палаті, а в палаті самі тільки поранені на білих

койках. (О. Довженко.); 2) тривоги, стурбованості,

хвилювання, занепокоєння: Ай! Певно, вже шоста.

Де сірники? Засвічую свічку — ну, так і є: доходить

шоста. (М. Коцюбинський.); — Ай-ай-ай! — Щорс

захвилювався і швидко заходив по хаті.— Приготу-

ватись до від'їзду, живо! (О. Довженко.); — Василю,

чого став? — занепокоїлись товариші, відчуваючи,

що не все гаразд.— Кажи що-небудь, інформуй.

Народ же дивиться. Ай-ай-ай! От так історія! Диви —

біжать! (О. Довженко.); 3) смутку, жури: — Не

знаєте,— засмутився Боженко.— Ай-ай-ай! (О. Дов-

женко.); 4) горя, страху: А кінський тупіт вже

на вигоні. Бахнуло од волості. Ай, горе ж яке!

(А. Головко.); — Ай-ай-ай!.. Не буду!..— злякано ве-

рескнуло білоголове хлоп'я. (О. Довженко.) Вигук

ах! здатний передавати різні почуття й переживання,

зокрема: 1) захоплення:—Ах, який був лицар!

(О. Довженко.); 2) пригнічений стан, втому: Ах!

Скільки було турбот! (М. Коцюбинський.); Ах, я

так стомився! (А. Головко.); 3) незадоволення, роз-

дратування, досаду: Ах, то співайте ж, прокляті

скрипки! (М. Рильський.); 4) раптовий здогад, спо-

мин: Ах! Стій! Він пригадав, де чув сей мотив.

(Г. Хоткевич.) Слово ех! виражає почуття суму,

жалю, бажання, невдоволення тощо: Ех, що на

них — на руїнах — думалось!.. (А. Головко.); — Ех,

старість, старість,— сказав він і заплакав. (О. Дов-

женко.); — Ех, коли б не кінь! — вигукнув Тарас,—

пішов би, їй-право, пішов би сам у танець. (О. Довжен-

ко.); — Ех ти, а ще відмінник! (О. Гончар.) Порівняй-

мо також значення вигука ох!: 1) болю, страждання,

втоми, передчуття: Ох, як мені гидко, як мені страш-

204

но, як ця свідомість ранить моє батьківське серце...

(М. Коцюбинський.); Ох, але як уже важко йти!

Стежка вже пропала. (Г. Хоткевич.); Ох, перепаде

їй гирлиги від батька. (О. Гончар.); 2) жалю, досади,

докору, невдоволення: —Ох, якби тільки можна, то

я б сама те горе одвернула! (Леся Українка.); —

Ох, який ти злий! (О. Довженко.); 3) захоплення,

подиву: Гріє нас далеке трепетання Вогника серед

гірських узбіч... Ох, які ж, мабуть, оповідання Слу-

хатиме ця осіння ніч!.. (М. Рильський.); — Ох ти ж

і догадливий, ох і циганської ж ти вдачі хлопець!

(О. Гончар.)

Цікаво, що різні вигуки можуть інтонаційно збли-

жуватися та передавати однакові почуття й пережи-

вання. Наприклад, о! ой! ай! ах! збігаються у вира-

женні задоволення, захоплення, радості: — О, се ж

мене навіки ощасливить! (Леся Українка.); О, які

були великі зорі, Як синіло й склилось навкруги!

(М. Рильський.); Петрик аж головою крутив — ой,

мовляв, і намальовано фарбами всякими, здорово

намальовано! (А. Головко.); Ай! Як тут гарно!

(М. Коцюбинський.); Ах, яка глибінь альтова — наче

в озері блакить! (П. Тичина.)

Вигуки ах! ой! ох! та інші настільки часто викри-

кують, що виникла потреба утворити від них дієслова.

Похідні від крикливих слів дієслова ахати, ойкати,

охати позначають дії — вигукувати ах! ой! ох!,

виражаючи почуття радості, захоплення, здивування,

болю, горя, співчуття тощо: Артамонов намагався

думати про батьків, як вони зрадіють, побачивши

його, як будуть охати й ахати, пританцьовуючи від

радості. (Л. Дмитерко.); — Ой, як твої гладіолуси

розпустилися! Тоня вже біля квітів, над кожною квіт-

кою нахиляється, над кожною ойкає від захоплення.

(О. Гончар.)

Осторонь стоїть невелика група вигуків, яким

205

притаманна відносна однозначність. Це вигуки тьху!

пхе! фе! фу! і подібні. Якщо кому треба стисло

висловити зневагу, презирство, незадоволення, не-

схвалення, відразу, осуд, то звертаються до послуг

цих роздратованих крикливців. Наприклад: Плю-

вався згодом: — Не вода, помиї якісь. Тьху!.. (А. Го-

ловко.); Тьху! Куди його чорти несуть проти ночі?

(М. Стельмах.); — Ледащиця та й годі!.. Пхе! (Мар-

ко Вовчок.) Та за певних обставин навіть тьху! трохи

добрішає і немовби відходить від своєї негативної

однозначності: — Хлопці, та це ж богунці! Тьху! —

Спинивши таращанців, він зліз з коня і підійшов

до Щорса, який тут же почав його обнімати. (О. Дов-

женко.)

Усі вигуки найгучніше вигукують, коли стають

окремим реченням: — Ай!..— задихався Орлюк.—

Чого ти посміхаєшся? Я не розумію тебе! (О. Довжен-

ко.); — Гей! — Боженко покивав пальцем Богданкеви-

чу. (О. Довженко.) Проте часто речення-вигук об'єд-

нується із звичайним реченням. Здебільшого вигукові

вдається свій крик передати реченню, яке з ним

об'єдналося, і зробити його окличним: — Ой, впаду!

(О. Гончар.); — Пропали тепер всі до ноги. Ой-ой-ой,

кінець! (О. Довженко.); Ти казав: — Ой, як хочу ту-

ди! Сонце над золотим степом... (А. Головко.); Весна,

приходь! Та швидше, гей! (В. Сосюра.); Гей, підходь-

те до мого ви До високого вікна! (М. Рильський.)

Іноді вигукова частина речення не поборює невигу-

кової та втрачає окличність. Добре навчилися руйну-

вати вигукову окличність питальні речення: Гей,

однолітки, чи й вам так болить часом серце? (Ю. Яно-

вський.); Солодка мить... А в небесах — Холодна віч-

ність там іде, І лине все кудись, як птах, А де

опиниться... ах, де? (М. Рильський.); О, як їм далі

жити? На тім кровопролитті не місяць в небі схо-

дить — турецький ятаган. (Л. Костенко.) Деколи й

206

розповідному реченню щастить утишити вигукову

частину й у ніжному спільноголоссі висловити почут-

тя й переживання: О, скільки буде вас без краю та

без ліку таких хороших днів, як то було колись...

(В. Сосюра.); Ой летіли лебедоньки через темний бір,

Поранили біле пір'я та й у батьків двір. (М. Риль-

ський.)

В українській мові є граматичні форми, подібні

до вигуків емоційністю та синтаксичними особливос-

тями. Такими формами є кличний відмінок іменника

і наказова форма дієслова. Вони вміють вигукнути,

а тому нерідко стають реченнями: Тарасе! Правдо

вогнелика! (Д. Павличко.); Земле!.. Тобі я на рану

не висиплю солі — Я окроплю твою рану цілющим

зерном. (Б. Олійник.); — Не запізнись, друже. Па-

м'ятай... (О. Довженко.) Однак від вигуків вони

істотно відрізняються: кличний відмінок вказує на

співрозмовника, до якого звертається мовець, а на-

казова форма виражає спонукання до дії.

Вигуки частенько поглядають у бік іменників і

дієслів. Бо саме там розташований їх резерв. Адже

деякі вигуки походять від кличного відмінка іменника

та наказової форми дієслова. Іноді іменникова і діє-

слівна форми втрачають своє первинне значення і по-

чинають виражати почуття й переживання людини.

Вони стають крикливішими, а ртже, перетворюються

на вигуки. Це вигуки типу матінко! батечку! леле!

диви! бач! Наприклад: Кричала до дівчат: — Ой,

матінко ж моя! Та ви подивіться! (А. Головко.); —

Нуте, я на вас хоч подивлюся. Батечку мій! а

убір який!.. (Панас Мирний.); — Ой леле! Там ціле

підземне місто спорудили. (О. Гончар.); — Диви, ди-

ва! — дивується трава. (Л. Костенко.); — Бач! бач!

розбудив батька,— каже мати,— не дав спочити...

(Панас Мирний.)

Крикливими словами стали і звуконаслідувальні

207

слова. У мові їх багато. Такі слова відтворюють

звуки тварин, звуки і шуми природи тощо. Наприк-

лад: — Ку-ку! — чутно з густого гілля. (І. Багмут.);

Раптом десь за Ташанню, на Залужжі, ледве чутно -

так, ніби з пухової постелі, долинуло оте хвилююче

серце хлібороба півняче «ку-ку-рі-ку-у-у!», і над Тро-

янівкою спочатку в однім дворі, потім у другому,

потім у третьому, потім у всьому селі відгукнулися

горласті півні. (Г. Тютюнник.); Як увійдеш у волячо-

коров'ячо-овечу половину, так саме тобі: — Му-у-у!

Ве-е-е! Ме-е-е! (Остап Вишня.) Як і вигуки, звуко-

наслідувальні слова є словами-реченнями. Вони та-

кож не бажають розлучатися з окличністю.

Отакі справи з вигуками та звуконаслідувальними

словами. Це слова-крикливці. Та ви їх не бійтеся.

Вони викрикують, щоб розповісти нам про почуття

людини та розмаїття світу.

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦЯТА

А МОЖЕ, Й НЕ СЛОВА

У мові бувають слова незвичайні. Можливо, на-

віть не слова. А щось середнє між словом і наймен-

шою значущою частиною слова — морфемою. Такі

«може-неслова», диво-слова не називають предметів,

ознак, дій і, станів. Вони виражають тільки синтак-

сичні функції. Назвати диво-слова? Це ж знані вам

прийменники, сполучники і частки.

Прийменники, сполучники і частки часто нази-

вають службовими словами. Саме службовими гра-

матичними функціями вони відрізняються від слів

звичайних — іменників, дієслів, прикметників, при-

слівників та інших. Неподібна до слів у них і морфо-

логічна будова. Спробуйте знайдіть у прийменників у,

на, при, з, сполучників і, а, бо, часток ж, чи, лише

корінь, суфікс, префікс або закінчення. Даремні нама-

гання! Цих морфем у названих службових словах не

виділимо. «Справжньому» ж слову без кореня та

інших морфем не обійтися.

Та й не хочуть чогось прийменники, сполучники

і частки виконувати роль членів речення. Не хочуть —

і все! Мабуть, тому, . що не мають ні кореня, ні

суфікса, ні префікса, ні закінчення. А іменники, діє-

слова, прикметники, прислівники та інші частини

мови наввипередки біжать у речення, щоб стати чле-

нами речення.

Отож це, може, й не слова. Проте вони завжди

націлені на речення. Лише тут вони знаходять своє

граматичне щастя, їх мета — поєднувати слова або

речення, виражати різні синтаксичні функції, видо-

змінювати висловлення. Коли порівняти звичайні

слова і службові, то впадає у вічі ще така їх відмін-

ність. «Справжні» слова, наприклад стіл, ліс, працю-

209

вати, високий, навіть поза реченням пов'язані з по-

няттями про предмети і явища. Службові ж слова

виконують відповідну граматичну роль, вказують на

синтаксичні зв'язки між словами або реченнями. При

поєднанні із звичайними словами або реченнями

вони набувають синтаксичного змісту. Поза реченням

службові слова (або й не слова!) «мовчать», позбав-

лені граматичних прав. Скажіть, будьте ласкаві:

що означає прийменник у не в реченні, а в ізольова-

ному вжитку? Анічогісінько! Та в реченнях «Я пішов у

школу», «Солов'ї співають у садку», «У бурю стогна-

ли дерева», «Командир дивиться у бінокль», «Хло-

пець вслухався у темряву» цей прийменник зазвучав,

оформлюючи різноманітні синтаксичні функції членів

речення.

За допомогою прийменників розрізнені іменники

точно і безпомилково входять у відповідне речення.

Сполучники, як правило, об'єднують незліченну кіль-

кість утворюваних нами простих речень у складні

речення. Частки вибороли собі переважне право змі-

нювати на свій розсуд смислову тональність речень.

Кожен із цих засобів іде своїми синтаксичними доро-

гами. Іноді на синтаксичних перехрестях приймен-

ники, сполучники і частки, зустрічаючись, спільними

зусиллями надають довершеності нашим висловлен-

ням. Маленькі і не дуже численні службові слова,

але велика у них граматична міць! Через те мовці

ставляться до цих слів-неслів з великою шанобою.

Розглянемо їх синтаксичну природу конкретніше.

Вічно при іменнику стою

Давнім і новим прийменникам притаманна по-

стійна звичка — стояти при іменниках. Прийменники

є вірними помічниками іменника в багатьох грама-

тичних справах. До того ж вони поєднуються не з

210

іменниками взагалі, а з певними іменниковими від-

мінками. Отож в іменнику співіснують прийменники

і відмінки. Живуть собі мирно. Але прийменники,

посилюючись, послаблюють відмінки. Запам'ятаємо:

вони послаблюють відмінки іменника, а не сам імен-

ник. Ці граматичні зміни відбуваються повільно. І як

би не посилювалися прийменники, вони ніколи не за-

бувають іменника, підпорядковуються йому.

Щоб мати уявлення про особливості прийменників

і відмінків, назвемо передусім їх кількість. Відмінків

нараховують в українській мові сім або шість. Це

пов'язане з тим, що мовознавці визнають або не

визнають кличний відмінок. А скільки ж існує при-

йменників? Можна з певністю сказати, що їх тепер

понад двісті. Надто велика кількість! Прийменники не

до всіх відмінків ставляться з однаковою прихиль-

ністю. Не поєднуються вони з називним і кличним

відмінками. Можливо, й ці два гордовиті відмінки не

бажають співпраці.

Найбільше полюбляють прийменники сполучати-

ся з родовим відмінком. За кількістю прийменників

родовий випередив усі відмінки. Він став рекордсме-

ном. Понад сто п'ятдесят прийменників забажали

поєднуватися з ним! Дуже велика кількість. Приймен-

ники з родовим відмінком виражають різноманітні

значення. Насамперед, звичайно,— значення обста-

винні. Що ж це за прийменники? Усі, зрозуміло,

важко перерахувати. Ось деякі з них: без, біля,

вздовж, від, всередині, для, з, задля, замість, з-за,

з-над, з-перед, з-під, з-поміж, коло, край, мимо,

між, напередодні, наприкінці, побіля, після, поблизу,

поверх, позаду, попереду, поруч, поряд, посеред,

просто, протягом, проти, серед, стосовно, шляхом,

під час, у напрямку, на відміну від, за допомогою...

Народжуються нові прийменники й також поспі-

шають до родового відмінка. Вони утворюються, як

211

відомо, від прислівників або від форм обставинного

значення.

Прийменників, які сполучаються з родовим від-

мінком, не тільки найбільше. Вони виражають і най-

більше значень. Найчастіше ці прийменники ви-

користовуються у функціях: а) напрямку: Грає хло-

пець. Аж нараз Бачить — олениця Сторожко із лісу

йде, Сива, наче глиця. (Д.' Павличко.); Виїжджає

з-за овиду на полотна постелені Армія сонця нез-

численними автами. (Д. Павличко.); З лісу шепче

гілка, 3 жита — перепілка, З-за широкого лиману

Журиться сопілка. (А. Малишко.); Дорога і дорога

лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим

шляхом золотим. (Л. Костенко.); Ось вона (олениця)

до джерела Підступи лякливо, А за нею із кущів

Олень — дивне диво! — Звичайнісінький на вид,

Ще й рудої масті, Тільки роги золоті — Промені

гіллясті! (Д. Павличко.); б) місця: Сонечко встає,

і в росі трава, Біля школи в нас зацвітають віти, Вчи-

телько моя, зоре світова, Де тебе питать, Де тебе

зустріти? (А. Малишко.); Мов чорний гніт погашеної

свічки, Коло дороги дерево стоїть. (Д. Павличко.);

Попереду сонця списаті промені, А позаду — стовпи

снігової куряви. (Д. Павличко.); Забіліли сніги нав-

коло Києва, загуляли хуртовини. (О. Довженко.);

Ось стежка вибігла на гору, і я вже бачу, ідучи,

над яром двір, посеред двору горить багаття. (О. Гон-

чар.); в) часу: Був час після полудня. (Ю. Смо-

лич.); Так од світання до пізньої ночі Бігає, носить-

ся білка маленька. (П. Воронько.); г) мети: Він дні

свої, як сосни злотокорі, Для нив будущини спалив

дотла. Його душа у слово перейшла, Повставши в

працьовитій непокорі. (Д. Павличко.); д) причини:

Повітря тремтить від спеки. (М. Коцюбинський.);

е) відсутності чогось: Минулося старе кобзарювання,

Але нема без пісні існування; Сліпці із нею зрячими

212

були, Без неї зрячі — темнота остання. (Д. Пав-

личко.)

Порівняно з родовим протилежні якості виявляє

місцевий відмінок. Він має найменше прийменників.

Тільки п'ять: в, на, о, по, при. І без них тепер

не вживається. Єдиний відмінок, настільки знесиле-

ний, що його можуть вирятувати тільки прийменники.

Разом з ними він виконує граматичну працю. А було...

Колись місцевий відмінок спроможний був спокійно

стояти в реченні без прийменників. Аж доки не

втратив сили. Що робити далі, коли не здатен сам

виражати відмінкових значень? Сподівання лише

на друзів. І друзі прийшли — прийменники. Не за-

лишати ж побратима-відмінка в біді. Довелося пода-

вати місцевому відмінкові постійну допомогу. Це

означало — залишитися тут назавжди. Якщо най-

менше прийменників, то й найменше значень. В ук-

раїнській мові прийменники в, на, по, при з місце-

вим відмінком здебільшого виражають різні зна-

чення місця: Сріблиться дощ в тоненькому тумані,

Як ниточка в прозорім полотні. А сонце по його

блискучій грані Тече і душу сповнює мені. (Д. Пав-

личко.); Ми самотні в безмежжі. Хай нам сняться

степи. Хай присниться що хоче. Поле, човен, млинок.

(Л. Костенко.); Руїни сірі. Галки на стіні Сидять,

мов судді марноти людської. І луг, і Німан в синьому

спокої, І Налібоцька пуща вдалині. (М. Рильський.);

Летять по полю білі коні — Вітрів січневих табуни.

Стоїть мороз на підвіконні 1 на шибках малює

сни. (Д. Павличко.); Оленчука з Фрунзе бачили в

цей день над Сивашем. Спершу стояли на горбі при

пологій впадині — спускові до Сиваша. (О. Гончар.)

До вподоби усім п'ятьом прийменникам в, на, о, по, при

передавати значення часу: Поет зустрів поета — і

для нього Розкрив свою багатоцвітну душу, Кобзар

таке побачив невидющий, Що нам, видющим, сниться

213

тільки в снах! (М. Рильський.); Раз у бабусі Шелес-

тихи Я на тім тижні гостював І любим діткам

для потіхи Химерну вигадку дістав. (Л. Глібов.);

Хай на своїм віку Кожен посадить дерево В полі

чи у садку! (І. Нехода.); У неділю, годині о дев'ятій,

коли сонце почало вже підійматися над кронами

дерев, Варя вийшла в садок. (І. Сенченко.); По

війні, коли вже одгули бої, восени колись приходив

ти до мене і читав поезії свої. (77. Тичина.); Це був

уже не той лукавий, дещо полохливий подоляк,

який при наближенні месершмітів впивався зубами

в землю і молив невідому силу: — Пронеси! (О. Гон-

чар.) Прийменники, як бачите, завжди супрово.-

джують місцевий відмінок, не дають йому сумувати

на самоті.

Ось так вживаються прийменники з родовим і

місцевим відмінками. Вони чітко протиставляють ці

відмінкові форми. Родовий відмінок придбав найбіль-

шу кількість прийменників, а місцевий — наймен-

шу. Тому місцевому відмінкові не варто мірятися

силою і за кількістю значень. Безумовну перевагу

214

в усіх планах матиме родовий не тільки щодо місцево-

го, а й інших відмінків. На граматичному полі, між

родовим і місцевим, живуть знахідний, орудний і

давальний відмінки. Вони також можуть поєднува-

тися з прийменниками. Знахідний і орудний мають

набагато більшу кількість прийменників, ніж міс-

цевий. Проте вони, звичайно, дуже поступаються ро-

довому.

Прийменники залюбки поєднуються із знахідним

відмінком. Таких прийменників аж двадцять вісім:

в, з, за, крізь, між, на, над, о, перед, під, по, повз,

поза, поміж, понад, поперед, попід, попри, про, проз,

проміж, через, виключаючи, включаючи, зважаючи

на, незважаючи на, з огляду на, у відповідь на.

Знахідний відмінок украй необхідний, коли потрібно

вказати на кінцевий пункт руху. Прийменники і зна-

хідний часто допомагають один одному в багатьох

випадках. Разом вони спроможні виражати обставин-

ні значення: а) напрямку руху: / майнув Золоторіг

В рідну полонину. (Д. Павличко.); Мати вийшла на

ганок і дивиться в небо. (Б. Олійник.); Дерева мене

чекають, І падає листя на стежку, І падають зорі

в долоні, І падає сон у траву. (І. Драч.); Вересневе

сонце непомітно зайшло за потріскані негусті хмари

і зразу ж розіслало аж за ліс недобілені полотна.

(М. Стельмах.); І мрії полинуть над ясні зірки,

В країну далекую чар. (М. Рильський.); б) шляху

руху: Я рвонувся швидше вітру через луки. (Б. Олій-

ник.); Повз двір, вулицею і через городи поспіша-

ли люди. (Ю. Збанацький.); В колонах. Поротно.

Крізь попіл, і бронзу, і мармур. З непам'яті. З пам'яті,

з виру морського і суші Солдати, матроси, Єфрейтори

і командарми Суворо проходять повз нас, і грядущих,

і сущих. (Б. Олійник.); Крізь соняшний, крізь карий

світ, Крізь грім — солодкий і солоний — Процокотить

за Вами вслід Табун вишнево-чорних коней Поезій

215

Ваших... (I. Драч.);в) причини: Таким його (бусла)

знаю. Люблю недаром За крила міцні чи за бистре

око. (А. Малишко.); Колись за іскристі, мов з сонця

виплетені коси він називав свою дружину вербичкою.

(М. Стельмах); Незабаром відшукавши комбата,

Сагайда по всій формі відрапортував, що в його

мінометній роті вибув із строю через поранення

командир взводу Євген Черниш. (О. Гончар.); г) ме-

ти: Тут крила звів у свій політ орлиний Міцкєвича

полуменистий дар. (Лі. Рильський.); І комікувати

не треба на догоду любителям реготу. (О. Довжен-

ко.) Прийменники із знахідним відмінком часто вико-

ристовуємо у часових значеннях. Порівняйте три різ-

новиди часу (одночасність, часову наступність і часо-

ву попередність) у реченнях: В день ясний і в ночі го-

робині, В рідній чи в далекій стороні — Ти в моєму

* серці, Україно, Думою Шевченка гомониш. (Б. Олій-

ник,.); Через якусь мить Марко з подивом почув,

що десь угорі ображено загуділи бджоли. (М. Стель-

мах.); А над осінь прилітає птиця із північних сивих

-чагарів. (М. Рильський.)

Допомагає прийменникам у граматичних Справах

й орудний відмінок. З ним сполучаються прийменники

з, за, між, над, перед, під, поза, поміж, понад,

поперед, попід, проміж, вслід за, згідно з, нарівні з,

одночасно з, побіч з, порівняно з, поруч з, поряд з,

разом з, слідом за, у зв'язку з. Прийменниково-

відмінкові сполуки здебільшого вживаються у зна-

ченнях місця і часу. Наприклад: За річкою за голубою

.Дві чайки у хмару зліта. (А. Малишко.); Говорили-

балакали дві верби за селом. Потім тихо поплакали

дві верби за селом. А про що, А за чим говорили-

балакали, потім тихо поплакали Дві верби за селом?

(Б. Олійник.); За світлом зір, за межами думок

Ще мусить бути щось, мов килимок Поза дверима сві-

ту. (Д. Павличко.); Перед хаткою самотньо біліють

216

свіжі, ще, з соком ворота й хвіртка. (М. Стельмах.);

Вийся, жайворонку, вийся Над полями. (М. Рильсь-

кий.); Туман стелеться понад ставом. (А. Головко.);

Десь під самими хмарами струнким суворим строєм

летіли, ледь чутно курликаючи, журавлі. (О. Гон-

чар.); Поміж небом і землею рухались і рухались

два живі вогники. (М. Стельмах.); Вже перед світом

він наламав очерету, накидав у човен. (І. Нечуй-Ле-

вицький.); І за гречковими медами Рясних куль-

тур первоцвітінь. (А. Малишко.); Слідом за цим

криком загримів хор і загули дзвони. (О. Дов-

женко.)

У сучасній українській мові прийменники якось

оминали давальний відмінок. Пізніше виявилося, що

він також може знадобитися для вираження ряду

значень. І прийменники, і давальний відмінок поспі-

шили назустріч один одному. Прийменники були мо-

лоді й повні завзяття. Мали неабияке прагнення

побувати в багатьох реченнях, їх зібралося вісім:

вслід, всупереч, навперейми, навстріч, назустріч, на-

перекір, завдяки, на противагу. Прийменники з да-

вальним уміло вказують на сприятливу причину:

/ клумба ця, і латка асфальту виникли завдяки

настійливості Луки Назарівни і мають з її точки

зору значення принципове. (О. Гончар.) Або позна-

чають протилежне тому, чого б можна було сподіва-

тися чи бажати: Всупереч тим віщуванням проходили

грози. (М. Рильський.); А дуб стоїть незламно всім

напастям наперекір. (І. Цюпа.) Або уточнюють спря-

мування дії: Василик біг якраз навстріч Орлюкові.

(О. Довженко.); Шле день услід хмаркам патлатим

проміння сонця з верховин. (В. Сосюра.); Вибігають

на кручі, кидаються навперейми печенігам. (С. Скля-

ренко.) Упродовж нетривалого часу давальний відмі-

нок заприятелював майже з десятьма прийменни-

ками.

217

Прийменники бувають надто активні, прагнучи

поєднуватися не з одним, а декількома відмінками.

Ось, приміром, прийменник з сполучається з трьома

відмінками — родовим, знахідним і орудним. Зви-

чайно, три відмінкові форми тут пов'язані з різними

значеннями. Порівняйте: Ми вертали з полювання.

Наш, віз загублено по полю гуркотів. (М. Рильсь-

кий.); Остап ішов уже з годину. (М. Коцюбинський.);

І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка

летить. (М. Рильський.) Подібну вдачу має при-

йменник в (у), який також поєднується з трьома

відмінками. Але у нього дещо інший набір відмінко-

вих форм. Із прийменником в (у) вживаються родо-

вий, знахідний і місцевий відмінки: Звали нашого

діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. Він був

високий і худий, і чоло в нього високе, хвилясте

довге волосся сиве, а борода біла. (О. Довженко.);

І це було так просто і природно — що у Довженка

світиться вікно... (Л. Костенко.); Рідна мати моя,

ти ночей не доспала І водила мене у поля край

села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжа-

ла, І рушник вишиваний на щастя дала. (А. Ма-

лишко.); Степ навкруги. В траві стежина біла.

(Д. Павличко.); Знову гуси у заплаві Гублять втому

голубу... (Б. Олійник.) Із трьома відмінками — ро-

довим, знахідним і орудним — приятелюють при-

йменники

між,

поміж:

Давно спарувались,

як

птиці

гоже, Пір'я назносять, кладуть між віток. (А. Ма-

лишко.); В нестямі дерлися кудись між стрімке

каміння і знову скочувались вниз. (О. Гончар.);

Між коморою та будиночком ворота й хвіртка. Біля

воріт дві тополі. (О. Довженко.); Коли вже діти

йшли у школу Поміж казкових сніжних див, Кремез-

ний Якуб встав з-за столу І ліжко гостю постелив.

(М. Рильський.); Тільки йди поміж люди. (А. Ма-

лишко.); І ще довго потім було чуть музики та співи

218

між вербами та поміж хитами. (І. Нечуй-Левицький.)

Цікаво, що ці прийменники з орудним і родовим від-

мінками часто виражають те саме значення. Порів-

няйте: між горами — між гір, поміж гілками — по-

між гілок,.

Ви вже, напевно, помітили, що прийменники пе-

редають багато обставинних значень. Проте не всі

обставинні значення досить розгалужені. Найрозга-

луженішими є значення просторові. Бо прийменники

сюди спрямували свої основні зусилля. Людина ж

завжди намагалася і намагається точно визначи-

ти різне розташування предметів. Завдяки цьому

в сучасній українській мові прийменників із про-

сторовими значеннями найбільше, їх тепер понад

сто! Хоча треба зауважити, що деякі з них вира-

жають не тільки просторове, а й інші обставинні зна-

чення.

В українській мові прийменники просторового

знамення вступають у численні синонімічні зв'язки.

Покажемо це на прикладі форм із значенням прос-

торової близькості до предмета. Таких приймен-

ників одинадцять: біля, коло, побіля, близько, близь-

ко від, поблизу, неподалік, неподалік від, недалеко,

недалеко від, при. З-поміж синонімів вирізнимо ос-

новний засіб. На цю роль претендує тільки приймен-

ник біля. Він виражає загальну просторову близь-

кість до предмета: Ще побувають екскурсанти біля

велетня дуба. (О. Гончар.); Біля друга і в біді серце

відпочине. (Д. Павличко.) Те саме значення, що

й прийменник біля, передає прийменник коло: Без-

смертні всі: цей виховав дитину, Той пісню написав,

хоч і єдину, А той, що не зумів цього зробить,

Коло дороги посадив ялину. (Д. Павличко.) Порів-

няно з прийменником біля він менш поширений.

Його використовують здебільшого в усному мовленні

та жанрах художньої літератури. У прийменника

219